«наукова думка»



Сторінка26/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   32

Голїмський Неон — тоді студент природничого відділення фізико-математичиого факультету Новоросійського університету в Одесі. Докладніших відомостей помає.

Кірія —паниа (по-грецьки). Так Лося Українка називає дочку власника дачі на Хаджибейському лимані, в якого жила влітку

1889 р. Дівчину звали Вікторія.

27. ДО М. П. КОСАЧА. 8—10 грудня 1889 р. Колодяжне

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 125-130.

Подається за автографом (ф. 2, № 92).

Рік встановлено за змістом листа па підставі батькових листів до Михайла Косача.

«Життя і філософські думки П і н г в і п а» — твір французького дитячого письменника кінця XIX ст. П. Ж. Етце-ля, що виступав у літературі під псевдонімом «Ж. Сталь» (1814— 1886). Леся Українка помилково вважала автором оповідання «Життя і філософські думки Пінґвіна» фрацузьку письменницю

А.-Л.-Ж. Сталь. В архіві поетеси є уривок згаданого в листі перекладу (ф. 2, № 910).

«Гуллівера» я перекладала...— Мова йде про відомий роман англійського письменника Джонатана Свіфта (1667—1745) «Мандри до різних далеких країн світу Лемгоеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Переклад Лесі Українки нам не відомий.

...Як тільки виправлю свою уліту...— мається на увазі оповідання «Жаль» — перший великий прозовий твір Лесі Українки.

...7 пісень «Atta Troll’ а»...— Переклад поеми Г. Гейне «Атта Троль» Леся Українка завершила і опублікувала в «Літературно-науковому віснику», 1900, кн. 1, с. 102—112, кн. 2, с. 209-228.

«Літературно-науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням журналу його історія поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів), 2) буржуазно-ліберальний (1907—

1914), буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржу азно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів), з 1933 р. виходив під назвою «Вісник».

Самійленко Володимир Іванович (літературний псевдонім — В. Сивенький; 1864—1925) — український письменник. Перекладав твори А. Дайте, Ж.-Б. Мольєра, М. Гоголя.

Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський письменник, майстер соціально-психологічиого оповідання,

«К р а с н ы й іц в е т о к» — популярне в той час серед прогресивної інтелігенції оповідання Гаршияа, у якому червона квітка символізує свободу. Відомостей про переклад цього оповідання Лесею Українкою немає.

Бур же Поль (1852—1935) — французький письменник.

Леопарді Джакомо (1798—1837) — італійський поет. Під впливом руху карбонаріїв писав патріотичні поезії, у яких оспівував національно-визвольну боротьбу, та сатиричні твори, спрямовані проти духівництва, монархічного устрою. Після поразки карбонаріїв творчість поета набрала песимістичного змісту. Ці дві сторони в творчості Леопарді пізніше відзначала Леся Українка в статті «Два направлення в иовейшей итальянской лите-ратуре».

Бомарше П’єр-Огюст Карон де (1732—1799) — видатний французький просвітитель-драматург і публіцист. Його твори сповнені соціального змісту («Весілля Фігаро», «Севільський цирульник», «Злочинна мати»),

Петрарка Фрапческо (1304—1374) — великий італійський поет, один з пайвидатніших представників гуманізму епохи Відродження.

Шенье Аидре (1762—1794) — французький поет і публіцист часів французької буржуазної революції XVIII ст.

Леконт де Ліль Шарль-Марі-Рене (1818—1894) — французький поет, один із головних представників літературної групи «Парнас», попередпиків декадентів.

Сталь Анна-Луїза-Жермена де (1766—1817) — французька письменниця-романтик.

Сирокомля Владислав— під таким псевдонімом виступав Людвіг Кондратович (1823—1862), польський поет демократичного напряму.

Коиопніцька Марія (1842—1910) — визначна польська поетеса-демократка. В 1902 р. Леся Українка написала про її творчість статтю для журналу «Мир божий» (не була надрукована) і переклала російською мовою чотири її поезії: «Я тоскую», «Ах зачем!», «Цвѳты», «В Вероне». Статтю Лесі Українки про творчість М. Конопиіцької ще не виявлено.

«Мир божий» — російський щомісячний літературний і науково-популярний журнал. Виходив у Петербурзі 1892—1906 рр; В середині 90-х років вів боротьбу з народництвом з позицій легального марксизму. Основні літературно-художні твори відзначалися реалізмом і демократизмом. Журнал був популярним у середовищі демократичної інтелігенції.

Н а де он Семеп Якович (1862—1887) — російський поет, у ранніх творах якого відчутний вплив революційно-демократичної поезії М. Некрасова.

Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830—1905) — український та російський письменник, історик. У деяких творах прагнув затушувати суспільні суперечності.

«Н и в а» — російський щотижневий ілюстрований журнал «для сімейного читання». Виходив у 1870—1918 pp. у Петербурзі. Журнал об’єднував письменників різних напрямів; події суспільно-політичного життя висвітлював у «благонамеренному» дусі.

Л осятинський Микола Никифорович (1863—?) — учасник революційно-демократичного руху 80—90-х років, член молодіжної організації «Подільська дружина» (1881—1882). У 1886—1889 pp. студент математичпого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Виключений з університету за революційну діяльність; жив і працював у Полтаві, пізніше — у Пермі.

Заболотний Данило Кирилович' (1866—1929) — видатний учений епідеміолог, академік, президент АН УРСР. Після закінчеи-нял Новоросійського університету (травень 1889 р.) працював у Одесі.

А'у е р б а х Бертольд (1812—1882) — німецький письменник. У «Шварцвальдських сільських оповіданнях» (4 томи, 1843—1854) ідеалізував патріархальний побут.

«П а п т о о п» — «Пантеон литературы», російський журнал, виходив у Петербурзі в 1885—1899 pp. «Діалоги» Джакомо Леопарді, про які йдеться в листі, були опубліковані в російському перекладі в третьому томі журналу за 1888 рік.

Г о л ь д о н і Карло (1707—1793) — видатний італійський драматург, творець реалістичної драми в епоху просвітительства в Італії.

...В и д а т*ь «L і е d е г» і «А 11 a Troll» Г е й н е...— До цих слів в автографі листа зроблено примітку іншою рукою (можливо, М. Косача): «Власне, се було б найкращо — видать перше з Гейне, що переклали Леся та Слав[ииськіій], бо се вже навіть готове (і гарне)».

Жорж Занд (Санд, справжнє ім’я та ирізвищо — Аврора Дюдеван, 1804—1876) — французька письменниця, викривала соціальні вади капіталістичного суспільства, в низці романів порушила т. зв. «жіноче» питання.

Ти просиш проекту, що вам перекладат и.— Члени «Плеяди» виношували плани видання «Бібліотеки світової літератури», в якій мали виходити в перекладі українською мовою кращі зразки російської і зарубіжної літератур. У «Плеяді» при підтримці М. Старицького і М. Лисенка безпосередньою організаційною роботою у створенні «Бібліотеки світової літератури» займалися М. Косач і Леся Українка.

Гарт Френсіс-Брет (1839—1902) — американський письмеп-иик-реаліст.

Є ж Теодор Томаш — псевдонім Зигнунда Мілковського (1824—

1915), польського прогресивного письменника, автора історичних романів із життя Польщі, учасника угорської революції 1848 р. та польського повстання 1863 року.

Залеський Юзеф Богдан (1802—1886) — польський поет, представник «української школи» в польській літературі.

- Красіцький Ігнаци (1735—1801) — польський письмепник-просвітитель, автор героїко-комічиих поем.

7К р а ш е в с ь к и й Юзеф-Ігнаци (1812—1887) — відомий польський прогресивний письменник, автор історичних романів і повістей з життя Польщі та України.

К ростовський (псевдонім; справжнє ім’я — ГІадія Дмитрівна Хвощинська, в одруженні Зайончковська, 1824—1889) — російська письменниця.

Л е с а ж Ален-Рене (1668—1747) — французький письменник.

У реалістичних творах подав сатиричні картини звичаїв абсолютистської Франції.

Лонгфелло Генрі-Уодсуорт (1807—1882) — видатний американський поет, автор поеми «Пісня про Гайявату» (українською мовою перекладали Панас Мирний, О. Олесь).

Млльчевський Антон (1793—1826) — польський поет, представник «української школи» в польській літературі.

Мур Томас (1779—1852) — англійський лоет-романтик, опозиційно настроєний до правлячих кіл.

Немцевйч Юліан Урсин (1757—1841) — польський поет і політичний діяч, автар антикрілосницьких творів.

Ожешко Еліза (1842—1910)—видатна польська письменниця.

Прус Болеслав (псевдонім Олександра Гловацького; 1847—»

1912) — польський письменник і публіцист.

Сенкевпч Генрік (1846—1916) — польський письменник, автор численних історичних романів. Лауреат Нобелівської премії 1905 р.

Словацький Юліуш (1809—1849) — великий польський поот-демократ.

Т е н н іс о н Альфред (1809—1892) — англійський поет-роман-тик консервативного напряму.

Коппе Франсуа (1842—1908) — французький поет.

Гоїье Теофіль (1811—1872) — французький письменник. До революції 1848 p.— романтик. Пізніше обстоював принципи теорії «мистецтва для мистецтва». Українською мовою окремі вірші Готьє в різний час перекладали П. Грабовський, В. Щурат, М. Те-рещенко.

1890

28. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 5 січня 1890 р. Колодяжне



Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 24—26.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1201).

Л і д и к (ще Маусик, Міка, Міцікаго) — Дмитро Шишмапов (1889—1944), син Лідії та Івана Шишмаиових, небіж Лесі Українки.

...Елегі'Ю Musset...— Переклад елегії де Мюссе, очевидно, Леся Українка не зробила.

...Д иференціали Serre t...— видатного французького математика Жозефа-Альфреда Серре (1819—1885).

...К у р с и закрит і...— О. Є. Судовщикова вчилася на істо-рико-філософському факультеті Вищих жіночих курсів у Петербурзі.

«Э т н о г р а ф и ч е с к о е обозрение» — науковий журнал етнографічного відділу «Імператорського товариства любителів природознавства і етнографії» при Московському університеті, виходив у 1889—1916 pp.

Гюйо Жан-Марі (1854—1888) — французький буржуазний фі-лософ-позитивіст, працював над проблемами естетики і моралі. Виступав проти теорії «мистецтва для мистецтва».

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. З, с. 11.

v Подається за автографом (ф. 2, № 48). Автограф у двох місцях надірваний. Відчитані упорядником місця взято в квадратні дужки, утрачений текст відзначено крапками в квадратних дужках.

Іщенко Василь (1883—?) — різьбяр-самоук. Докладніших .відомостей немає.

ЗО. ДО О, П. КОСАЧ (матері). 15 лютого 1890 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 26—27.

Подається за автографом (ф. 2, № 132).

Датується за змістом листа на підставі повідомлення про повернення з Одеси і вітання з Новим роком.

Павловський — київський лікар, у якого лікувалася Леся Українка. Докладніших відомостей немає.

...Живу у Сікорських...—' В будинку Сікорської Василиси Федосіївни на вулиці Тарасівській, № 18. За родииними переказами, цей будинок наприкінці 60-х років Сікорські купили у Косачів (збереглося фото цього будинку). Тут у 1880—1800 pp. у сім’ї Сікор-ських жили М. Косач і Леся Українка. У будинку № 18 на Тарасівській вона бувала і в наступні роки. В. Ф. Сікорську відвідували Косачі, Лисенки, Старицькі, іноді відбувалися зібрання «ГІлояди», збиралася молодь, що захоплювалася музикою, літературою, тоат-ром,— гімназисти і студенти, друзі «голоти», як любовно називала Леся Українка молодших сипів і внуків В. Ф. Сікорської. Із перебуванням у родині Сікорських зв’язані найкращі спомини Лесі Українки.

Наталка — Наталя Іванівна Вишинська-Гроздова (1875— 1946), внучка В. Ф. Сікорської. Збереглася «метрична виписка», яка засвідчує, крім іншого, давні і дружні зв’язки батьків Лесі Українки і Н. І. Вишинської. У середині 70-х років II. А. Косач працював головою новоградволштського з’їзду мирових суддів, а секретарем був Іван Романович Вишипськнн. Із документа видно, що хрещеною матір’ю Наталки була Олена Пчілка. Наталка втратила матір, коли їй було сім років. Олена Пчілка і Леся Українка турбувалися про освіту Наталки. О. Г1. Косач навчала її французької і німецької мов, Леся Українка читала їй книжки, вчила вишивати і грати. До війни в Н. І. Вишинської зберігалося фото, на якому була зображена Леся^ Українка, що зіперлася на фортепіано, а за грою — Наталка. У відділі рукописів Інституту літератури зберігається переписаний нею для Лесі Українки примірник перекладу «Блакитної троянди» російською мовою (ф. 2, № 816). (Коментар подала правнучка Н. І. Вишинської-Гроздової С. С. Харламова).

Рожанський - студент.,, товариш М. П. Косача. Докладніших відомостей немає.

Фундуклеївський яр — тепер вулиця Леніна в Києві. Назву «Фундуклеївський» було дано на честь київського цивільного губернатора (1839—1852) Івана Івановича Фундуклея (1804—1880).

«Біла» —член «Плеяди» Віталій Гаврилович Боровик (1864—?), навчався в той час на природничому факультеті університету, після закінчення1 працював з М. М. Коцюбинським у загоні по боротьбі з філоксерою, на початку 90-х років був активним членом ліберально-буржуазного «Братства тарасівців». У 20-х роках В. Боровик працював у Одесі, брав участь у науковому опрацюванні лексичних матеріалів для словника української мови. Леся Українка любила переказувати його вірш антицарського спрямування:

У стайні великій під яслами з сіном Осел каплоухий стоїть

І, встюбивши морду в пахучее сіно,

Він ухами клапа і спить.

І сниться йому, що в північній країні',

Нева де до моря біжить,

Осел такий самий, як він, тільки старший,

На троні московськім сидить.

«S о n a t е р a t h e t і q u е» — «Патетична соната» великого німецького композитора Людвіга ваи Бетховена (1770—1827).

31. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 21 лютого 1890 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 28.

Подається за автографом (ф. 2, № 133).

Датується за змістом листа на підставі згадки про лікування у київських лікарів Рінека і Павловського.

Маршинська - Аполлінарій Маршинсышй (1865—1929), український громадський діяч, економіст і педагог ліберально-буржуазного, а згодом буржуазно-націоналістичного напряму. Член «Плеяди», організатор Української громади в Дерпті (тепер Тарту, Естонської PGP), на зборах якої під час гостювання у свого брата М. П. Косача виступала Леся Українка. Знайомий І. Франка, М. Павлика, Н. Кобринської. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції опинився в таборі буржуазно-націоналістичної еміграції в Празі.

Антонович к а — Варвара Іванівна Антонович, дружина українського буржуазного історика, професора Київського університету Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834—1908).

«Чорноморці» — оперета в 3-х картинах. Музика М. Ли-сенка. По Кухаренку скомпонував М. Старицький.

Кухаренко Яків Герасимович (1800—1862) — український письменник, етнограф. Відомий як автор п’єси «Чорноморський побит» (1836), за якою 1878 p. М. Старицький написав ліб-ретто оперети «Чорноморці».

Л ю д я — Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська (1863—1941) — українська письменниця ліберально-буржуазного напряму, дочка М. П. Старицького.

«Світова річ»— комедія в 5-ти діях Олени Пчілки з життя інтелігенції.

Заньковецька покинула Садовськог о...— Чутки, нібито Марія Заньковецька порвала з трупою М. Садовського з тим, щоб піти на «імператорську сцену», не відповідали дійсності.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 28—30.

Подається за автографом (ф. 2, № 134).

Датується за змістом листа па' підставі згадки про концерт «в пользу чорногорців», який відбувся 19 лютого (3 березня) 1890 р.

...Н а ш с о u s і п...— Іван Дмитрович Шишманов (1862—1928), болгарський вчений і культурний діяч, професор Софійського університету, чоловік Лідії Драгоманової.

Лоті П’єр (псевдонім Жіольєна Віо; 1850—1923)—.французький письменник.

«Молочний путь» — так звався демократичний гурток молоді, що збирався у Ковалевських. Докладніші відомості див. у «Спогадах про Миколу Ковалевського» Лесі Українки у восьмому томі нашого видання.

...М а т и її в м е р л а...— Відома революціонерка Марія Павлівна Ковалевська (Воронцова; 1849—1889) трагічно загинула.

1889 р. в сибірському засланні: вона разом з товаришками отруїлась на знак протесту проти знущаяня над Надією Сигидою та іншим:і в’язнями («Карійська трагедія»; див.: Деятели революційного движения в России. Био-библиографичсский словарь, т. 2, вьіп. 2. столб. 596—598).

Ковалевеькнй Микола Васильович (1841—1897) — український громадський і політичний діяч роволюційно-домократичиого напряму, перебував у дружніх стосунках із Косачами, М. Драгома-новим, М. Павликом, І. Франком, матеріально підтримував революційно-демократичні видання «Народ» та «Хлібороб». За політичну діяльність був засланий на три роки в Мінусіпськ. З М. В. Ковалев® ським Лесю Українку зв’язували громадські справи.

Дитячі роковини — дитячий ранок з нагоди Шевченко-вих роковин.

Синявський— очевидно, Антін Степанович Сипявськпй (1876—?), український, громадський діяч і педагог, член одеської Громади, директор комерційної школи в Катеринославі.

Мала Мощаниця — село, тепер Здолбупівського району Ровенської області.

К о р е й в о Б.— київський книгар і видавець.

Ш one н Фредерик Фрапцішек (1810—1849) — воликий польський композитор і піаніст.

Р о с с і н і Джоаккіїїо-Аитоніо (1792—1868) — видатний італійський композитор.

С є р о в а Валентина Семеиівна (1842 — ?) — композитор-ди-летант, мати видатного російського художника Сєрова Валентина Олександровича (1865—1911), дружина відомого російського композитора і музикознавця Сєрова Олександра Миколайовича (1820—1871). Йдеться про інтродукцію до опери «Урієль Акоста».

Гайдн Йозеф (1732—1809)—великий австрійський композитор.

Мендельсон-Бартольді Якоб-Людвіг Феліи (1809— 1847). — видатний німецький композитор, тут ідеться про його концертну увертюру «Сон літньої ночі».

«На крыльях м о и х п е с н о п е и и й» — пісня на слова Г. Гейне.

Вагнер Ріхард (1813—1883) — великий німецький композитор, диригент, письменник.

Чи не збираються представлять «Кармелю-к а»? — Йдеться про п’єсу Олено Пчілки «Кармелгой», написану нею для домашнього театру Косачів.

Тальберг Зигизмунд (1812—1871) — австрійський піаніст, композитор.

33. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 4 березня 1890 р. Київ

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 135) з незначними скороченнями,

Датується за змістом листа на підставі згадки про концерт «в пользу чорногорців», який відбувся 19 лютого (3 березня)

1890 р. в Києві.

Медведєв Петро Михайлович (1837—1906) — російський антрепренер, режисер, театральний діяч.

К о м а р о в Павло Федорович — брат М. Ф. Комарова.

Циганков — одеський знайомий Лесі Українки. Докладніших відомостей немає.

...Н а Несторовському засіданн і...— тобто на засіданні Історичного товариства Нестора-літописця (1873—1917).

...В Софі ю...— М. П. Драгоманову.

Так оце ми з тобою і в Московщину поїде,-м о!..— Йдеться про намір їхати до Москви на лікування, а можливо, і для хірургічної операції. Про це Леся Українка говорить і в листі до брата (див. лист 35).

*, Зея (ще: Зеїчка, Зеїсок) — родинне жартівливе прозвище Лесі Українки. Постало від назви кукурудзи в ілюстрованому каталозі рослин: «Зея японіка». Леся Українка нагадувала родині цю тоненьку, високу і ясну рослину.

34. ДО М. П. КОСАЧА. Квітень 1890 р. Колодяжне

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 246-249.

Автограф не зберігся. Подається за першодруком.

Весною 1890 р. Леся Українка була два місяці прикута до ліжка «липкими кайданами» у Колодяжному, куди вона повернулася з Києва 22 (10) березня, але знаходила силу волі для жартів, про що свідчить цей віршований лист до брата. Датується на підставі пертих рядків листа.

«Ч с р в о іпі й шлях»-— український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923— 1933 pp.

«Н о ч і» поезія Альфреда де-Мюссе.

«Дзвінок» — український двотижневий ілюстрований журнал для дітей та юнацтва ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові 1890—1914 pp. як орган Руського товариства педагогічного.

«Музи с п і в о д а й н і» — вислів із пародії В. Самійлепка па вірші галицьких поетів. Гумористичний вірш, вислови з якого любили вживати в родині Косачів, В. Самійлеико написав експромтом на прохання членів «Плеяди»:

Бажання ваше узглядияю І вірші нехотя пишу..

О що ж я тут співати маю У легко скриленім віршу?..

...Усе то теми дуже файні,

Але вже годі мі співать,

Позаяк музи співодайні

Ие хтять натхненням мя вспирать.

«Н е ч і м н е є» — під такою назвою М. Косач мав паписати оповідання. Нечімпо — урочищо з глибоким озером, яко відвідала Леся Українка, знаходиться за 25 кілометрів від сола Колодяжпо-го. Тепер — урочище «Лісова пісня».

Ж і р о н д и с т и — політична партія часів французької буржуазної революції кінця XVIII ст., яка представляла інтереси великої торговельно-промислової буржуазії. Прийшовши до влади 1792 p., жірондисти виступали проти дальшого поглиблення революції, а восени 1793 р. стали на шлях контрреволюції.

Корде Шарлотта (1768—1793) — агент контрреволюційного жірондистсько-роялістського центру. 13 липня 1793 р. лід час французької революції вбила Марата. За вироком революційного трибуналу страчена на гільйотині. Буржуазна історіографія підносила Шарлотту Корде як героїню. Леся Українка в листі, як і в діалозі «Три хвилини», іде за буржуазною історіографією.

35. ДО М. П. КОСАЧА. ЗО травня 1890 р. Нолодяжне

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 241.

Автограф не відомий.

Подається за першодруком.

...Б е р у с я здіймати «с і з і ф о в и й камінь» д о г о -• ри!..—За грецькою міфологією, Сізіф був засуджений Зевсом до тяжкої кари — піднімати на гору великий камінь, який щоразу скочувався назад. «Сізіфова праця», «підіймати сізіфовий камінь» — вирази, що означають безконечну, тяжку і бозцлідиу роботу. Леся Українка цим висловом підкреслила свою рішучість боротися проти темряви і деспотизму навіть тоді, коли здається, що мало надій на перемогу.

...Ц и т а т? у з мого нового безнадійно-надійного вірш а...— Леся Українка цитує варіант свого вірша «Contra spem spero», дещо відмінний від того, що був надруко-вапий у збірці «На крилах пісень» (1893). Автограф цього варіанта зберігається в архіві поетеси (ф. 2, N° 11).

«Б у к о в и н а» — українська газета ліберально-буржуазного напряму. Видавалася у Чернівцях в 1885—1910 pp., 1913—1918 pp.-* під назвою «Нова Буковина» у Відні. Заснована і редагована у 1885—1888 pp. Ю. Федьковичем. Часто змінювала напрям залежно від того, хто її редагував. У різні роки редакторами газети були ТО. Федькович, Павло Кирчів (1888), С. Дашкевич (1888—1894),

О. М^ковей (1894—1897), Д. Лукіянович, В. Щурат та ін.

«Бібліотека для мол о д і ж і» (повна назва — «Ілюстрована бібліотека для молодіжі міщан і селян») — щомісячне видання чернівецького товариства «Руська бесіда». Видавалася з 1885 до 1895 р. За 11 років вийшло 120 книжечок. Пізніше продовжувала виходити під назвою «Ластівка» (1894—1896), в 1911 р. була відновлена під назвою «Читальня». У «Бібліотеці для молодіжі» Леся Українка в 1890 р. опублікувала вірші «Веснянка» (№ 4) і «Поле» (№ 2).

...Ч и скінчені «L е s nuits» і «L u с і е»...— Йдеться про переклади творів «Ночі» і «Люсі» французького поета-романтп-ка Альфреда де Мюссе (1810—1857), які, очевидно, хотіла зробити Леся Українка. Ці твори вона проектувала для «Бібліотеки світової літератури». Переклади, очевидно, залишилися нездійсненими. . _ -

...Переписала Гейне...— переклади поезій Гейие для майбутньої збірки. (Вийшла друком під назвою «Книга пісень» Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Передмова Олени Пчілки, Львів, 1892).


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка