«наукова думка»



Сторінка19/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   32

Люба моя Лідочко!

Отримала я посилку з Болгарії, спасибі тобі за неї, та мушу сказати, що там не все, про що я просила. Там, наприклад], нема листів Бакуніна і «Воспоминаний» Деб[о-



1 Франко-російська (франц.).— Ред.

2 Надзвичайно (лат.).— Ред.

горія]-Мокр[ієвича], а также «Tyrannicide» *. Оцим остатнім я дуже інтєресуюсь і повторяю, що я, коли треба, перешлю сю книжечку назад, переписавши і переклавши. Коли нема способу передати просто з Болгарії, то, будь ласкава, пошли Павликові, а він легко може передати мені таку маленьку річ, як «Tyrannicide». Взагалі, коли б наші болгари більше думали про нас, то добре зробили б, а певне, що привезений ними крам не брався б даром, тільки «за приличное вознаграждение». Може бути, що тих, посланих мною, грошей не стало на покупку усіх списаних книжок, то я тобі при случаї дішлю, та тільки дай знати, а тепер, якби три спогадані книжки можна було послати, то я була б дуже тобі вдячна.

Прости за таку записку виключно утилітарного напрямку, але, далебі, ніколи і вгору глянути. Просто спішу, як чорт.

Бувай здорова! Цілую тебе і твоїх.

Твоя Леся

212. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

19 грудня 1896 р. Київ 7/ХП

Люба моя дядино!

Запевне, Ви сердитесь на мене, що я Вам довго не писала, та як довідаєтесь причини, то, знаю, перестанете сердитись. Діло в тім, що я була слаба і не знала, що

зо мною буде, думала, може, операцію зроблять або пов’язку наложать, а вийшло щось зовсім інше: положили мене в «абсолютний покой» і роблять вприскування йодоформу. Се процедура довга і неприятна, та нічого робить, не викрутишся від неї, бо нога за остатній час все одно зовсім не хотіла мені служить, а до того ще і вночі спати не давала. Після першого вприскування вона суток з 5 ще дужче боліла, зато тепер утихла і сливе не болить, як не зачіпати. Може, справді, з сих впорскуваннів буде толк, як обіцяють лікарі. Вони кажуть, що сей спосіб часом зовсім вилічує туберкульоз костей, а в кождім разі значно поправляє стан хворого сустава. Радикальніше було б, каже хірург, зробить операцію, та той же хірург згодився на консиліумі, що мій організм тепер, можна думати, сього не видержить. Отож зима піде на впорскування, весна, літо і осінь на купання в морі і поправку, а там, коли не вилічусь радикально, то скажу робить операцію cofite que coute 127 — обридло вже возиться. Ну, та, може, обійдеться без сього, скоріш навіть, що обійдеться. Так от бачите, яка історія! Поки нога боліла, поки збирались та радились лікарі, поки пройшли перші дні після вприскування, не хотілось мені писати до Вас, бо настрій був такий, що я б тільки сум на Вас нагнала, тепер усе більш-менш уляглось, до того ж, не хочу пропустить «оказію», і я одва-жуюсь писати. До всіх моїх бід за остатні часи прилучились іще громадські біди: у Києві було багато обисків та арестів, поліція забралась навіть в самий університет і там обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора. Після сього почали хапати студентів, між іншими ухопили одного нашого доброго знайомого, і се навело на нас великий смуток, та не минув він і тепер, бо товариш і досі ще сидить, а по городі і досі ганяють «летучие отряды». Се вже третій погром за сей рік!.. Докладніше прочитайте про се в «Житті і слові».

Будьте ласкаві, перешліть мої вірші Франкові (Касте-лівка, 11, в ред[акцію] «Ж[иття] і сл[ова]»), якщо він їх прийме, то хай непремінно друкує за моїм підписом — j’y tiens beaucoup 128. Чи отримали Ви petit poeme en prose? 129 І що з того вийшло? Як бачите, я не складаю своєї остатньої зброї. Взагалі я тепер дуже лиха і недобра, і гірш усього, що не хочу подобрішати, бо не варт!.. Окрім моєї історії, у нас дома все гаразд, наші учаться хто добре, хто так собі, але щоб зовсім погано, то ніхто. Тижнів через два їх розпустять. Тепер у нас уже і Дора почала учитись — одним словом, ціла школа!

Дуже мені хочеться побачити Ваше і Радине малювання, чи написав папа, як його треба посилати сюди?

Напишу Вам єдину не смутну новину і почну її з початку. В Києві єсть Літературно-артистичне товариство, мама там членом ще з минулої зими, а я вибрана оце недавно, тижнів три тому назад, так в тому товаристві були прилюдні читання по-російськи і по-українськи, по-укр[а-їпськи] читали Старицький, мама і Людя Старицька. Потім був визначений конкурс літературний і здійнято і рішено в принципі питання про подачу українських] творів, а на днях уже вибрано жюрі для російських] і українських] творів, і теє жюрі — Науменко, Старицький і Ковалевський. Далебі, я сього ніяк не сподівалась! Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь.

А тепер кінчу, бо все-таки лежачи трудно довго писать. Бувайте эдорові, цілую міцно вас і Раду. Ліді писатиму хутко, тим часом передайте їй, Вані і Міцікато мій привіт.

Ваша Леся

213. ДО І. Я. ФРАНКА

Січень 1897 р. Київ

Шановний добродію!

Мені передано, що Ви хотіли б, аби стаття була взята назад. Не від мене залежить вимагати її друкування, але по власній волі я її назад не візьму. Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки, виражені «по долгу совести и чести»...

З правдивим поважанням Н. С. Ж.

214. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ 13 лютого 1897 р. Київ

Любая Лідочко!

Маєш, як завжди, право лаять мене, але знаю, що не зробиш сього: та faiblesse est та force 130. На мене останній місяць напало taedium litterarum131, і я як єсть нікому не їшсала, навіть думати про се не хотіла, і про се нічого жалувать, бо коли я пишу в такім стані душі, то все одно толку мало. Мама недавно писала вам, певне, про мене, але я боюсь, що там картина мого життя вийшла занадто темною. Треба все-таки пам’ятать, що «бывает хуже», а мама про се забуває. Мені буває найгірше кожних перших три дні після вприскування, а потім більш-менш нормальний стан здоров’я (тільки лежання одоліває!). Тільки самий остатній сеанс дався мені взнаки: мені вприснули втроє більшу порцію, ніж звичайно, і тут було вже так, що навряд чи «бывает хуже», я думала, що здурію, та і, певне, здуріла б, якби не морфій! Цур йому! Katzonjam-mer 1 після сього експерименту не пройшов ще і досі, хоч се вже нічого, рівняючи до того, що було. Сьогодні мусив прийти знов доктор із своїм шприцем, та чомусь не прийшов, певне, вже завтра буде.

От і всі мої новини. Література моя ледве дише, «leuchtet kaum und flackert matt» 2.

Люди приходять, приносять книжки, розказують сплет-ні. Таким способом я знаю, що на світі не все так тихо, як у моїй хаті. A propos, у нас на різдво був самий модний чоловік, «устроитель земледельческих артелей» п. Левит-ський, чоловік інтересний енергією і отсутствием всякого, нам так рідного, гамлетизму. Його віра в своє діло заражає просто, тим більше, що ся віра основується на фактах. Я посилаю Вані «Артельпый договор» Левитського (по сьому типу устроєно 85 артелей в Катеринославській губ.) з просьбою показати його всім, хто інтересується такими ділами, і прислати мені або просто Лев[итському] (Елисаветград, Екатеринославской губ.) відомості про економічний стан в Болгарії і про кооперативну справу в ній. Впрочім, прислать, певне, трудно, отже, просимо указать бібліографію, хоч би і неповну. Може б, се згодився зробити, наприклад], п. Мінцес, яко спеціаліст. З сього була б користь і для нас і для вас.

У нас всі здорові, тільки в Оксани трошки болить горло, але то хутко пройде.

Мама недавно устроювала вечір в пам’ять Иадсоиа в Литерат[урном] общ[естве], вечір удався, хоч потім було не без «брани» в газетах.

Написала б тобі ще що більше, та якось я остатній талант епістолярний згубила.

Бувай здорова! Велике спасибі за Мечка-та3 8а прислані картини, вони мені багато нагадали.

Міццікато постараюсь написать.

Цілую міцно всіх boules immobiles 4.

__Ваша Леся



1 Похмілля (нім.),— Ред.

2 Ледве світить і слабо блимає (нім.),— Ред.

8 Ведмедеві (болг.).-Ред.

4 Нерухомі колобки (франц.).—Ред,

215. ДО Л. М. ТА А. М. ДРАГОМАНОВИХ

15 лютого 1897 р. Київ

Любі мої дядино і Радочко!

Простіть, що пишу обом разом і що лист буде недовгий, не такий, якого ви заслужуєте за Ваші більш ніж милі листи. За остатній час я запустила кореспонденцію і тепер маю багато листів написать за сьогоднішній вечір і за завтрашній ранок, а завтра вполудні мені, певне, знов зроблять вприскування і тоді adieu, amis, au plus bel ave-nir 132. Задержка вийшла через те, що остатнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів вроді тройних доз йодоформу і т. п. «форсированных» прийомів. Краще пролежати лишній місяць *, ніж робить такі «проби», від яких рискуєш зробитись морфіністкою. Ну, та се вже діло минуле і, сподіваюсь, не вернеться. Тепер моя нога в «нормальному» стані, т. є. болить, але честь знає, спати дає без морфію, позволяє писать і навіть скучні книжки читать. «Скучні» книжки — се економічні, за які я тепер взялась, невважаючи на те, що моя поетична натура, очевидно, не для сього створена. Але «в наш матерьялистический век, когда и т. д..» інакше не можна... Наші всі маються добре, Оксана була слаба, та вже тепер пройшло, певне, завтра в гімназію піде. Мама теж давно оправилась після інфлуенци. Олеся проявляє енергію у всьому, окрім кореспонденції, так що всі просьби писать за себе і за мене зостаються «втуне», тим часом так я була б рада, коли б хто взяв на себе бюлетені про моє здоров’я, а я сама могла б писати про інтересніші для мене речі. Микось і Дора наукою себе не обтяжують, і гордість їх тройками («средними от-метками») не ображається. Мама дуже журиться мною, і я рада, що «Лит[ературное] общ[ество]» хоч трохи одбиває її від сумних думок. А в обществі життя іде шумно, часом не без принциніальних баталій різних елементів, що придає багато живості йому і заставляє мене жалувати що я не можу бути активним членом.

Папа в Колодяжному, але, може, хутко приїде сюди.

Ви добре зробили, що написали просто мені сюди, так скоріше. Скажіть, чи отримали Ви мого листа з віршами і грішми? Картину ми отримали, велике спасибі за неї! Копія зовсім гарна; простіть, ніхто не хоче вірить, що се Ваша робота! Запрошую Раду на літо до себе в Крим малювати марини. Ну, бувайте здорові! Цілую міцно Вас. Прошу кланятись прихильним до мене людям.

Ваша Леся

Прошу, не журіться мною дуже. До мая полежу, а там, може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою.

Пришліть, будьте ласкаві, французький переклад з Шевченка, що я бачила у Вас в «Magazine Internationale» присланий колись Гольдшт[ейном]. Запізнилась з од правкою.

216. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

26 березня, 3 квітня 1897 р. Київ 16/111

Дорога моя дядино!

Тільки що прочитала Вашого листа і от зараз пишу Вам, бо як не напишу зараз, то знов яка-небудь халепа помішає, а тим часом я знаю, що Вам прикро ждати.

Здоров’я моє краще, ніж було перед початком лічення, та не так добре, як тоді, коли я була у Вас; окрім того, мої нерви починають виходити з повиновенія, так що пе-давно довели мене до припадку безпам’ятства з бредом, в сьому, впрочем, була винувата не стільки слабість, як лихий настрій, але запевне одно другому помагало. Впро-чем, се, може, і наслідок впливу йодоформу. Настрій же був тяжкий внаслідок многих прикростів, що закінчились настоящим ударом грому: несподівано умерла Галя (дочка Ник[олая] Васильовича]), моя товаришка і посестра. Вона весь свій вік слабувала нервами, поки врешті істерія довела її до самогубства,— вона кинулась під поїзд. Інші думають, що се нещасний випадок, але я думаю, що ні, бо вона не раз намірялась стратити себе. Після неї зосталось двоє малих хлопчиків. Се страшна втрата для всіх пас, а про Ник[олая] Васильовича] і говорити нічого, можна тільки дивуватись його енергії, з якою він переносить своє горе.

Я просто злякалась, прочитавши початок Вашого листа, де говориться про Лідин дифтерит,— хто б міг такого сподіватись. Велике щастя, що все добре скінчилось і що Міку встерегли. Се дуже недобре, як де в домі багато малих дітей, як тепер у Шишманових, завжди дитячі сла^ бості не переводяться.

Наші всі здорові, тільки Олеся трошки горло простуди^ ла на Шевченковому вечорі, що був недавно в Літературному обществі. Се перші прилюдні роковини в Києві після многих років; удався вечір добре і шумно. Незабаром в Обществі будуть поминки по Кулішеві, і мама буде там читать реферат, через те вона тепер ходить і все кулішів-ські матеріали збирає. Мама тепер вже трохи заспокоїлась про мене і починає вірить в моє лічення, тільки мій нервовий припадок налякав її, та він хутко минув і ніяких лихих наслідків не зоставив. Листів вона тепер мало пише, бо і часу їй бракує.

Література моя не дуже процвітає, так собі через пень колоду. Чула я, що в «Przedswit’i» 133 написано «довольно возмутительно» про дядька і його адептів. Якби я була публіцистом, то варто б вилаять! Чи Ви читали про те, як

з Галичини вигнали руського кореспондента Водовозова за телеграму про вибори? От іще звичаї!

Жалко мені про Радині екзамени, та я думаю, що діло не пропало і що кидати школу не варто. Нехай Рада згадає того павука, що я писала про нього в «Роберті Брюсі», і бере з нього приклад. Може б, вона тепер, забувшись трр-хи про свою [нрзб.], написала б мені листа, а я б їй спасй-

бі сказала. Нехай вона не ображається, що я їй пишу мало і погано,— вона сама бачить, яке моє писання. Уже як встану, то всі долги заплачу. Так само прошу Міку вибачить, що не писала йому «отговор» 2 на його листочок, якби я тепер написала своїм почерком та своєю болгарщи-ною, то він би все одно не розібрав, дарма що він таки дуже розумний.

Чому не пишете, як мається Зоря? Наші діти учаться гаразд, може, Микось і Оксана перейдуть без екзаменів.

22. Листа перебили, а тепер вже не пишеться. Я здорова, нічого вже не робиться.

Бувайте здорові. Цілую всіх Вас міцно.

Ваша Леся

217. ДО О. П. та П. А. КОСАЧІВ

15 травня 1897 р. Київ 3 мая, субота

Любі мої папа і мама!

Оце тільки що пішов од пас Микосевий учитель, і я берусь писати. Пишу іще карандашем, щоб не нахилятись над столом, але вже сидячи в кріслі, не лежачи. Ходить я ще, звичайно, зовсім не можу, навіть підвестись без сторонньої помочі нічого й думать, мені здається, що моє плаття сто пудів важить. Так що мене Ліля і Марися удвох иідводять і зараз саджають тут же, коло кушетки, в крісло. Нога не болить особливо, а тільки в обох ногах прикре почуття, ніби жили мають лопнуть. Але в сей раз все-таки мені ліпше, ніж колись було після пов’язок: перш усього я не почала з обмороку, як тоді, і не треба мені згинать ногу руками, навіть, здається, як тільки я привикну стоять, я могтиму добре ходить, і се, певне, буде скоро, так, може, через тижнів два. Ну, але, звичайно, «по ділам ходить» довго не прийдеться, та й діл тепер у мене нема щось ніяких. На костилях теж не буду ходить, се непотрібно буде. Упасти не можу, бо вже ж се в моєму інтересі — стерегтись різних випадків, не дуже ггриятио починати знов лежню — цур їй!

Ліля видержала екзамен по геометрії добре, письменний і усний, тільки сьогодні дуже довго держали її в гімназії; як вона каже: «Я тепер знаю, що не завжди добре бути «слособною» ученицею — довше питають». Микось уже помирився з своїм учителем і сьогодні вже не заявляв мені претензій. Ми з Микосем уже прийнялись серйозно за гіовтореніє язиків, і Микось береться без ліні — видно, екзамен не жарти. У нас усе гаразд, тільки дуже порожньо і скучнувато. Впрочем, хутко могтиму грать на фортепіано, тоді не буде так скучно. Новин особливих нема. В Літературному] общ[естві] обсуждали вопрос об издании «Ежегодника» на трьох мовах: українській], російській] і польській, та ще, здається, не зовсім обсу-дили.

Мамочко, будь ласкава, знайди мої письма, що я просила тебе сховать, як виїздила з Колод[яжного], і сховай їх так, щоб москалі не доступились (я боюсь і так, що, може, вопи були в шкафу). Се чималий пакунок у газетному папері, зав’язаний шнуркрм з написом «Лесині листи». Я безпокоюсь, чи цілі вони.

Спасибі, папа, за цікаві звістки.

Бувайте здорові, мої дорогі, і не бійтесь за нас, нічого не сталось, усе гаразд. Цілую Уксуса і Дроздика.

Ваша Леся

218. ДО О. А. ТЕСЛЕНКО-ПРИХОДЬКО

17

29 травня 1897 р. Київ 18-у 97

Дорога тіточко!

Я дуже рада з того, що ми таки з Вами поїдемо в Крим, се іменно так буде, як я хотіла. Отже, я сьогодні все думала про свої діла і бачу, що навряд чи могтиму виїхать раніше 1-го іюня. Бачите, треба виучиться ходить, а то я ще по улиці не можу ходить, та і в хаті без посторонньої помочі не можу, хоч з кожним днем все кращає моя похода. Думаю, що тижнів через ІУ2—2 ходитиму добре. До того ж часу пошиється і моя амуніція і, значить, ніщо більш не помішає. Коли папа не поїде, то ми з Вами поїдем удвох, а для сього я прошу Вас приїхать в Київ між 25 мая і 1-м іюня, щоб уже не пізніш першого виїхать. Поїдемо ми з Вами на Одесу, там зостановимось днів на 2—3, бо того требують мої справи, а потім морем поїдемо в Ялту

і звідти вже направимо дальші походи, щоб знайти яку добру і красиву дачу па просторіні між Ялтою і Алупкою. В інших містах я не хочу, бо нігде більш нема зелені над морем, а в Криму на голому піску без садів добре жить тільки тарантулам, а не людям. Врешті, я рішила буть капризною сього літа і жить не там, де случиться, а де сподобається. А щодо ціни, то де не живи в Криму, чи в лісі, чи на піску, все одно дешево не вийде. От все, що я можу сказать тепер про наше подоріжжя, деталі можна обсудить тільки на місці.

Се перший раз, що я їду на лічення з охотою, сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки. Певне, се реакція після «абсолютного покоя». А Київ обрид! Господи боже, як обрид!.. Тут все кругом екзамени, екзамени безконечні... Ліля держить добре, тільки зморилась дуже, а кончить тільки 31-го мая. Микосеві остався тільки заїко#] бож[ий] та ще повірка арифметики, і се вже поздоров, боже, дурного учителя, що ні з того ні з сього видумав, ніби Микось списав свою задачу у другого ученика. Оксана екз[аменів] не держала — без них перейде, вона і Дора давно вже в Колодяжному, от і Мик[ось] поїхав би скоро, якби не та дурна повірка. Я вже рада, що Микось по всім трьом язикам видержав, а то, признаться, обридло вже мені товкти з ним «склонения» та «спряження» за зиму і за весну, а найбільш тепер, перед екзаменами. На той рік ще гречеський буде — удовольствие!

Де Ліля буде літом, вона ще не знає, може, трохи в Колод[яжному], а трохи в Гадячі, а може, ще й в Києві, як прийдеться. А всі інші перше поїдуть (в початку іюня) в Колод[яжне], а потім в Гадяч.

Здоров’я моє краще, та я ще боюсь хвастать.

Бувайте здорові! Ні, до свіданія.

Всіх Вас міцно цілую.

Ваша Леся

219. ДО П. А. КОСАЧА ТА СЕСТРИ ОКСАНИ

21

.2 червня 1897 р. Київ 18 -у- 97



Любий папа! Я було написала тьоті Єлі письмо, та поки його зібрались одправити мені, то й загубили, а тепер ти пишеш, що тьотя бля буде 23-го у тебе, то вже в Ригу пізно, значить, писать. Я не пойму, яку ти телеграму їй посилав — про що? Досадно, коли вона ради мене які-не-будь свої діла покидала, бо я, певне, раніш 1-го іюня не виїду. Мама каже, що треба ждати, поки я совершен-н о добре ходитиму, а я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі, до 1-го я, певне, буду вже зовсім як слід ходити, та коли-бо оте шиття не затримало. Ти нишеш, що нічого спішити з виїздом, воно-то правда, що ніхто в шию не жене, але мені тут обридло, бо жарко, а приходиться в хаті сидіть, навіть в ботанічний сад ходить не можна, а на вулиці стоять якось чудно. До того йдуть дощі, сад більш того що закритий, та й круті в ньому дороги для мене.

Як же ти думаєш, чи поїдеш зо мною? Положим, удвох з тіткою їхати мені не страшно. Я дуже рада, що вона таки їде справді зо мною і що мама добре до сього відноситься, навіть видимо рада такому виходу, що я не сама там житиму. Точно визначить тепер дня виїзду не можу (коло 1-го), як буде все готове, напишу, тут же лист не довго йде. Здоров’я моє все поправляється, скоріш ніж думала, внизу ноги вже менше болять і не так напухають, та от ще місяця нема, як я встала, а вже ходжу просто з палкою, як ранше. По... «ничего, ничего, молчание». Побачимо ще, як там далі буде. Все моє манаття уже шиється, може, й не дуже забарить мене. Багато мені різні люди про Крим розказують, та іначе не можна, як самій вибирать, де іменно жить.

Гроші, «фонд кримський», ніхто не зачіпає, лежать сховані.

Ну, ще напишу кілька слів Оксані. Бувай здоров. Цілую тебе і тьотю блю з Юрком, коли вони там.

Твоя Леся

Дорога Оксаночка. Листи твої ми получили — спасибі, пані. Здорово ти хазяйнуєш, як я бачу, і добре, що забула про екзамени,— цур їм. Ліля сьогодні видержала русскую історію, а ще треба географію, єст[ественну] історію і педагогіку. Од Лілі осталось три фунти м’яса, а решта — кості і мозок. Скажи Дорі, що Мотя була в Боярці у Язе^-вих і тільки сьогодні вернулась додому. Льоля вже давно виїхала, а Бор[ецьк]ий з Сашею поїхали в Вену. З Києва вже багато людей пороз’їздилось, і добре їм. Тут щодня йде дощ, і все-таки парно, що аж дихать не можна. Ка-роль приїхав і спить цілий день як єсть. Єсть іще багацько що писать, та нехай другим разом, а то я втомилась і треба лягти. До свиданія, иашотко. Цілую міцно тебе, а Дору, коли вловиш, то поцілуй

од Лесі

Люба мамочко! Листа твого отримали ми тільки сьогодні, бо нам його принесли тільки сьогодні, а в Ялті він був отриманий ще позавчора, та ми не одразу догадались дати записку поштальйонові, щоб отримав нам листа, от і день лишній минув. Мого листа звідси ти мусила досі отримати. Сього пишу теж в Колодяжне, думаю ще там застати тебе, і в Гадяч тепер же пишу «открытку», бо «за,крыток» не стало, а зараз не можна їх купити, хіба завтра. Тут щодня ходить комісіонер до Ялти, та він іде рано, а вертається увечері; сьогодні я його проспала.



Боюсь, що знов недовольна моїми листами, та коли ж, далебі, я не вмію писати лішпе при всіх стараннях. До того ж моя лінь ще досі не зовсім минула, і листа написати — для мене чимала робота. От тільки два остатні дні я вже «прожилася», не хочу спати вдень і лежу меншу половину дня, і то більше на березі, край моря, ніж у себе в хаті. Тепер тут зовсім не гаряче (справді), повітря олімпійське, перше дощі перепадали щодня, але остатніх три дні небо чисте і море синє. Жити тут не так скучно, як в Євпаторії, може, того, що я тепер не сама, що людей тут більше, місце краще і фортепіано єсть. Ну, та все-таки веселість не велика буде потім. Тепер у мене ще всі почуття і думки під сурдиною грають, ледве прокидаються. Жалко мені, що Ліда і Рада без мене приїдуть, се починає мене гризти. Треба, щоб вони сюди приїхали, бо мені не слід би рано втікати звідси,— я чую, як весь мій організм на іншу гаму строїться під впливом сього повітря і моря, все більш і більш мною опановує idee fixe, що коли б я років три прожила в доброму кліматі, то була б як люди чвг хоч коло людей... Впрочем, се знов «мысли далекие»... «Убраннє» моє я трошки вже описувала, додам тепер, що тут зовсім нема пороху, якось аж чудно, зато чимало павуків, мокриць якихсь гігантських (наша служанка зве їх «мокру-тами» і, на потіху нам, каже: «Не бойтесь, их здесь мно-го»), сколопендр, москітів і т. п. Спочатку вони нас лякали, і ми навіть на ніч вуха ватою від них затикали, але тепер відносимось до них філософськи, і все гаразд обходиться. Видно, справедливо казав той філософ: «Ти, сину, нікого не зачіпай, то й тебе ніхто не займатиме»..* Сама я тут живу, наче якась «животная травоядная», встаю у 8-й г. рано, чотири рази на день їм — не лічачи вишень, що споживаються в протягу цілого дня,-— в полудні купаюсь (в морі, і все 18°), варю «турско кафе»*, читаю ІІан-сена, лежу під деревами, над морем, в хаті, де попаде; трошки гуляю межи виноградом (там гарні дороги) і лягаю спати між 10 і 11 г., тітка часом лягає ще раніше і вкривається — horribile dictu — теплим одіялом. Нога моя ніяких тривожних признаків не обнаружує, на неї, як завжди, море має добрий вплив, тільки ходжу я все-таки дуже мало.


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка