«наукова думка»



Сторінка18/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   32

Ваша Леся

’204. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

13 вересня 1896 р. Колодяоісне 18 96

[Люба] мамочко! Не знаю, що написав [тобі пап] а цро мене, може, що-небудь [таке], що засмутило тебе, а я не [пос]піла тоді написати сама, та, правду кажучи, і неприятно було писать, бо положення моє було справді непевне. Тепер воно зовсім-таки поправилось, і я можу ізложить тобі все... sine ira et studio 1. Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вопа стала боліти гірше, на третій ще гірше, надто коли, посидівши який час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-иебудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на др[угий] день він сам приїхав подивитись мою [ногу] і найшов, що біль її не від ут[оми] мускулів, а таки від самого суста[ва ц]е, від пораженого місця. Спочат[ку] [він] радив накласти яку нерухому пов’язку, але я не згодилась на таке спішне рішення, і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, «нравственную повязку», с[еб]то лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою, а потім уже, коли з сього не вийде ніякого поліпшення, наложити «матеріальну пов’язку», тут чи в Києві, де вже там ліпше буде. Три дні я вже лежу, встаючи тільки рано для того, щоб умитись, одітись і перейти з ліжка на диван (у Лілиній хаті), а увечері з дивана на ліжко.

[Нога зовсім] заспокоїлась, уночі [не болить], сливе не заважає, тільки [все-та]ки лежати треба більше на спині, а то на боку починає [бо] літи. Властиве, я могла б і встати, і ходити, та все хочу витримати іскус до кінця, бо трохи боюсь рецидиву, а про пов’язку противно і думать. Ет, обійдеться і без неї! Тим більше, що вона ні до чого. Левицький каже, що треба б осягти «сращения», але я думаю, що його перш усього дуже трудно, а може, й неможливо осягти, а друге — що воно ні од’ яких рецидивів не гарантірує, як се я знаю з прикладу інших людей. Найкраще було б, якби можна було зробити яку радикальну хірургічну операцію і покінчити раз назавжди,

так чи інакше, з сею історією. Хірурги кажуть, що сього н[е можна], значить, зостається status quo, отжо, [нічого] більше про се говорити! Я тіль[ки] нодоиольпа, що нога на сей раз по[казує] свої штуки ще з літа, ergo 1 зимою б[уде] труднувато, бо не на свіжі сили прийдеться стрівати усякі пасажі, ну, та якось-то буде, може, буде ліпше, ніж думається,-— speriamo!2 Розписалась я про глупісті, не в міру, та знаю, що воно тебе інтересує. Не бійся, мамочко, властиве, не було нічого надзвичайного, те ж, що й при тобі, трошечки сильніше, от і все. З дітьми в Київ я не думаю їхать, тим більше, що не знаю, як бути з Дорою,— папа поїде в роз’їзди, і вона,, значить, була б зовсім сама. Драму свою я кончила, тепер виправляю. Другу роботу ще ні. Діти будуть в Києві в суботу. Як Лілині екзамени? Пишіть, на б^га! Сподіваюсь, гаразд? Твої хазяйські розпорядки справляє Оксаночка, звичайно так-сяк; як встану, то вже ліпше попорядкую, а тепер прости! Бувай здорова!1 Цілую тебо і Лілю. Твоя Леся

205. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

5

17 вересня 1896 р. Колодяжне 18 j^-96



Люба моя Лілечко!

Ніяк я не візьму в толк з маминих листів, чи витримала ти зак[он] б[ожий], а про історію теж іщо нічого не знаю, і дуже се мені прикро. Отже, ие пишу «по-здравлений», основуючись на приказці: «Не кажи «гоц», поки не перескочиш». Чи хутко ж буде вже тес «гоц»? Як твоя вакансія в гімназію etc., etc.? У вівторок ти мусиш мені написати листа, інакше «мы с вами незнако-мьі», а тепер попроси написати виразно маму або кого

з дітей. Мама передає мені поклон від Гамб[арова]— ergo, він приїхав? Напиши, який він має вид після літа, я досі не можу собі представити його інакшим, як він був в остатні дні перед виїздом. Він би не зле зробив, якби написав мені пару слів. Як діла твого хом’ячка? Кланяйся їй, як побачиш. Що Наталка? Чи найшла Ок-

' 1 Отже (лат.).— Ред.



2 Сподіваймося (італ.).— Ред.

сана собі уроки чи роботу? Ледача дівчина не пише мені — бог їй суддяї Як там їх «житейские осложне-ния»?

Ни не бачила ти часом Френкеля — от іще хто нехай би «объяснил своє поведение»! ..Ну, як же тобі показався Київ т е п е р — се n’est pas gai, hein? 98 — невже і тут можна сказати: «бывает хуже!»? Ах, що се за проклята яма сей город, і чого нас туди тягне? Се просто якийсь психоз і більш нічого. Летіти на огонь — я розумію, але летіти самохіть в «пашенну яму» — се щось непевне. А все-таки, а все-таки... «ничего, ничего, молчание!».

Ну, скажи мені, чи бракує тобі мене в Києві хоч трошки? Ми сей рік все одна другу щупальцями торкали, з сього занятія вийшло, здається, більше користі мені, ніж тобі, бо ти, здасться, не знайшла нічого ні нового, ні цікавого. Мені чогось часами чулося, що я тебе чимсь глухо роздражнюю, не то, щоб ти виражала мені се чимсь прикрим, а так я «всередині чувствовала». Чи правда се? Коли можеш і коли хочеш, скажи, а притім скажи і причину, може, се матиме які корисні для нас обох наслідки. Се правда, що ми з Мишею винні перед тобою і, може, перед всіма вами, надто я. Мій егоїзм бессознательный, але великий, je m’en apergois99, поможи мені скинути се ярмо, не бійся, що, може, при сій операції як-небудь не дуже-то ніжно повернеш шию,— чей же, не зломиться! Тільки цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: «Mens sana in corpore sano!» Я знаю се краще ніж хто. Май сеє на увазі, але не забувай, що ти ж критик, і через те не дуже вдавайся в філантропію. Знай теж, що не завжди через егоїзм я немов віддалялась від тебе, я просто «щадила» тебе, і тут я, може, добре робила,— ІІ n’est jamais trop tard de connaitre la souffrance 100.

Ти не хочеш бути поетом-суб’єктивістом, писателем-«кровописцем» — нащо ж розтроюджувати тобі серце і розгвинчувати перви пе вчитаними, а живими типами До-стоєвського? Для вас, мої дорогі сестри і брати, я хотіла б бути енергічною, міцною, з ясним, хоч і поважним, поглядом, з сильними руками, здатними до постоянної і путньої роботи, з нормальним серцем і здоровою душею — тоді мені нічого було б ховати од вас і вам було б па що подивитись, а тепер... суди сама! Бувай здорова, бажаю тобі всякого поспіху і цілую міцно.

Твоя сестра Леся

Хууко буде у вас пані Йорон, передай через неї мого кошичка, що Миша привіз, може, він мені буде потрібний.

Чи приходять італьяичики? Як шкода, що їх мати весною так довго роздумувала. Але я сподіваюсь, що і тепер не пізно, і, приїхавши, я приложу всі старання, щоб наладити діло, інакше се буде гріх на моїй совісті вічно. Коли можна, передай се їх матері і об’ясни, що в село я не м о гл а їх взяти.

206. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

12

24 вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96



Люба Лілечко!

Твій лист, посланий через п. Лісовського, я отримала, а той, що йшов по пошті, іде і досі або, може, перетворився в яке інше вещество. Як бачиш, система пошти при помочі «розпоротих зайців» була б найкращою, та де ж тих зайців стільки набрати?..

Ну, тепер кажу «гоц!», бо смішно було б думати, що ти можеш не витримати арифметики, коли вже іпші митарства перейшла благополучно і навіть «со славой».

Поздравляю тебе з зеленою сукпею і бажаю, щоб вона була тобі до лиця, хоч і сумніваюсь, щоб се було так. Значить, буде сього року економія на учителях і на трамваї! Madonna ti guardera mia gentillissima sorella! 101

Френкелю * моє найщиріше повіншування, невважаю-чи на те, що... а вгірочім, бог йому суддя, йому було, певне, «не до солі» (a propos, що там його «Сіль»?), отже, й не до листів, окрім того, я винна перед ним, бо не прислала йому жадних книжок, коли він просив, а писала тільки усякі дурниці, і вони-то, певне, одбили у нього охоту від кореспонденції зо мною — врешті, СѲ річ така, що до неї мені «не привыкать стать». Гамба* рову передай, що я дуже і дуже рада, що він буде у нас,

і що сподіваюсь сей рік не менше, а, може, й більше, його експлуатірувать, впрочем, се, головно, для його власної душі спасенія — відомо всякому, хто не кальвініст, що ся річ нікому даром не дається,— але тепер я лишаю його абсолютно в спокої, аж до покінчення екзаменів («по-желаний» не шлю жадних,-^ ти знаєш мій предрассудок на сей щот!) і не сподіваюсь і не прошу ніяких листів, уступаю своє невелике право на його увагу величній музі Уранії. Я б дуже інтересувалась, щоб п. Колесса заїхав до мене хоч на день, передай се мамі, і якщо вона не знаходить нічого против, нехай запросить його у Колодяжне від мого імені — се ж не бог зна який крюк. Запевни його як-небудь, що се для нього цілком безпечно і в українському, і в «галичанському» смислі (в «галичанському» більш ніж безпечно, але ти йому сього не кажи). Так чи інакше, напиши, що вийде з моїми запросинами, я б хотіла се знати хутко.

Скажи мамі, що я можу «повременить» з приїздом у Київ, скільки їй се буде треба. Сама я розщитувала приїхать у Київ 29-го сього місяця (через 2 тижні від сього дня)ѵ, але тепер через скарлатину не можна везти Дорочку, а тут зоставляти саму па октябрь (призив-ний місяць) не випадає. Папа хотів би, щоб я зосталась тут з Дорою до иоября, а потім або забрала б її в Київ, або мама приїхала б сюди, або він сам був би з нею. Як бачиш, мій приїзд «лежить у богів на колінах». Властиве, тепер з мене чи тут, чи в Києві користь невелика,

бо я вже сама собі обридла з сею ногою; оце недавно подумала, що вона вже трохи поправилась., і сіла за писання aufrichtig102 (не лежачи), а вона, проклята, так віддячила мені уночі і на другий день, що цур їй! Тепер знов краще, л?а дарма! Я вже їй не вірю, «elle пе -m’m-sbire bas de la gonfiance» 2, як говорить один мій знайомий швейцарець. Немало злить мене і «викарная боль» (славненький термін?) в другій нозі — das ist ja schon iiberfliissig 103. Ну, та все це не нове, можна й кінчать.

Дора дуже жалує, що не можна їхати в Київ,— вона вже почала скучать трошки. Я не маю часу скучать — пишу дуже -багато, хоч все по більшій часті (як звичайно) «не к делу». Міцно цілую тебе і всіх наших. Fare thee well! 2

Твоя Леся

О tempora, о mores!!!104 Се відноситься до Старицьких...

207. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18

ЗО вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96



Люба мамочко!

Збиралась я ще вчора писати до тебе, та наші так заспішились до міста, що вже не було коли. Врешті, досі мусив отриматись мій лист до Лілі, то там видно, що ми, у всякім разі, «живі», якщо і не всі здорові, та, впро-чем, і то, можна сказать, здорові, бо я з своєю ногою «не щитаюся». Нога остатнього часу поправилась, але так, що від першого натрудження знов своє починає,— та чорт з нею, не стоїть писать, бо се вже іменно «наша пісня гарна й нова!»... По хазяйству не ходжу, та нема там так коло чого й ходить, варення варять Катерина і Дора, а я тільки дивлюсь, щоб не переварилось. Дроз-дик, як завжди, статкує, завів цілий куклинець і шпортається в ньому цілий день, бо надворі почались «дощі» (vous savez bien се que c’est, n’est ce pas?105). Ha «Чесного' хреста» Дора їздила в церкву, схопилась для того в 7 г., потім їй там стало дуже скучно, але вона вже не признавалась, тільки увечері, лягаючи спатв (теж у

7 г.!), сказала мені: «І нащо то так довго правлять у церкві? Що там такого багацько читати?..» Зараз видно, що дитина вихована в «благочестивом семействе»; треба сподіватись, що колись на екзаменах переважить і хрещену матір. Але ж і хрещена мати! Ну, після сього кажи, що нема «долі», «случаю» і т. п.; ні-ні, тут з самим законом причинності не справишся! «Есть многое на свете, друг Горацио...»

Дуже було мені цікаво прочитати твою розповідь про «Світову річ», я дещо догадалася з коротеньких газетних звісток, але, звісно, деталі тут багато значать. Добре, що ти їм так твердо і рішуче дала наотмаш,— справді ж, «всему есть предел», навіть і «нахрапу»! По-моему, при сій історії і Лисенко та Старицький пописалися не як друзі і приятелі, а як... mais passons le mot!..106 А Стари-цькому ся історія з твоєю «Світовою річчю» не проститься від мене (коли вже ти так все прощаєш) ні в сей жизні, ні в будущей — шкода, що йому не цікава моя думка, а то б я її сказала і знайшла б відповідний стиль. За остатні роки у мене взагалі «всепрощення» уменшилось, дасть біг, і ще поменшає... Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського, ми вже, певне, устроїмо «Theatre ІіЬге» 107, а тим часом якось-то буде, а може, буде й так, що як виставимо свої драми «на императорской сцене», то будуть тоді наші «генії» перед нами на задніх лапках скакати — «прийде коза до воза». Finalmente vederemo! ? Як же там твоя «Отрута»? Впоряджена? Боюсь відповіді: «Я тут нічого ие пишу...» А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим; недавно написала чималий вірш «Поет під час облоги», мусить бути, вийшло непогано, бо навіть папа похвалив і порадив послати до друку. Уоііа!108. Ну, бувай здорова, хочу ще Уксускові написати. Цілую міцно тебе і наших учащих-ся, а Гамбарову кланяюсь. А що, дуже він «потерпає»? Бідний! «Попався, жучку, в панську ручку»! Ну, та, може, «бог не видасть»... До побачення!

Твоя Леся

P. S. Почала було Дора сама листа сорочити, та щось не вийшло нічого, окрім Чорного моря, то вона й рішила: «Ти напиши, ти скоріше пишеш!» Воно таки лінькувате трошки!

Леся

208. ДО Л. М. ДРАГОМАІІОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ



2 жовтня 1896 р. Колодяжне 20/ІХ, Колодяжне

Милая Лідочко! Chere boule fixe! 109

Спасибі тобі за твою «статтю», таку милу, і таку інтересну,-1 як завжди, впрочем. Ну, можна вже тебе з новосел ьєм поздоровити?

Скажи Вані, що коли він не слухатиме добрих людей і не перестане бути таким rongeur de vieux bouquins 110, то я явлюсь у Софію und wenn er ist nicht willig so brauch ich Gewalt!111 Зроблю грандіозне autodafe 112 і навіть «Ленору» не пощаджу * — страшний господь Адонай у гніві своєму, і пророки його не знають милосердя! І нехай пам’ятає, що в літературній продукції la quantite est souvent l’ennemi de la qualite 113.

Ось йому моє сестринське наставлеиіє, і «да пребудег мир в доме вашем».

Тобі ж наставленіє зовсім інше: робота обертає людину

із boule 114 в baton 115, тобі треба зайняти середнє становище між сими двома крайностями, я думаю, що ти себе роботою все-таки не убиваєш, значить, даю тобі своє благосло-веніє навіки нерушимоє.

Мій докторальний тон нехай тебе не дивує, з тих пор, як я скінчила свою драму, я виросла якраз на два цалі вгору (cela се comprend! 116) і дивлюсь на всіх згори вниз. От, Лідочка, снився мені «вещий сон», аж навіть тобі розкажу. Перечитувала я вчора в сотий раз свою драму і медитувала над нею до пізньоїЧірепізньої ночі, врешті, настав час, коли і поетові і музі захотілося спать, і ми розійшлись: одна — на Парнас, а друга — па своє ліжко. Ну... сниться мені, що іде моя драма на сцені і головну роль граю я сама (que Dieu m’en preserve!117), іде акт, іде антракт — 1-й, 2-й, 3-й, 4-й,— в публіці нічого не чуть, врешті, фінал, на сцені чогось темніє, а занавісі не спускають, я врешті — хоч се мені по ролі не полагає-ться — питаю: «Чому не спускають завіси?» Хтось відповідав саркастичним тоном: «Бо нема перед ким!» Я дивлюсь: у партері — «аравійська пустиня», порожні ложі чорно позіхають, на галерею у мене не стало одваги поглянути. Моя драма провалилась avec... un silence sono-ге!.. 118 І я в розпачі кричу: «Свисток, все царство за свисток!» Розумієш — уже не аплодисмент, а хоч свисток!.. Але і сей розпачливий поклик зостається гласом вопіющо-го в пустині... Раптом я згадую, як Шіллер провалився перший раз, читаючи свого «Фіеско» противним швабським акцентом,— промінь надії блиснув — і я прокинулась! Ах, се був тільки сон!.. Лідочко, ти умієш пізнавать вдачу по почерках, знаєш хіромантію, може, ти онейро-мантію знаєш? «Скажи мне, кудесник, любимец богов, что сбудется в жизни со мною?..» Тим часом се може служить доказом того, чим зайняті мої мислі. Ну, прости, що займаю тебе такими дурницями, так уже до слова прийшлось. Зарилась і я тепер в папери, мало що не так, як Ваня,— розумій, що се гіпербола! — отож і сни мої, і мислі тепер дуже односторонні. Часом мої мислі заводять мене у такий лабіринт, з якого міг би мене вивести тільки один чоловік, але його вже нема, і сеє нема я чую тепер більш ніж коли. Часто так уночі сидиш серед того хаосу думок і думаєш: «07 хочби галюцинація з’явилась!» Я б їй повірила так, як перше люди вірили в дива... І чого се люди так бояться галюцинацій і божевілля? А я часто дорого дала б за них...

Спасибі тобі тим часом за обіцянку приїхати до нас літом, тільки ж гляди, не збреши, бо се вже буде ні на що не похоже! Дора, як почула, що Міка (a propos2 — предлагаю тост за Мікгіну повну емансипацію! Vive I’independance!!!119) (Ще дойде ли и големата мечка? 120) * нриїде тільки літом, сказала: «Ах, якби отак — раз-два-три! — і вже зима пройшла!» І я зовсім прилучилась до її наївного бажання. Мені все здається, що і дядина могла б з вами приїхати, та боюсь про се говорити і намагатись, бо, може, їй се неприятно. Скажу по правді, проводить літо в Гадячі я рада хіба тільки через те, що так більше шансів побачити вас, а взагалі мене чогось туди не тягне, так немов страшно побачити там якийсь neant V я ж там була остатній раз іще при бабушці і до сеї пори не можу собі здумати Гадяча без неї...

Вчора якось случайио я розгорнула Musset121, попала на «Lettre a Lamartine» 3... Ти пам’ятаєш, як він там говорить: «Qu’est — се done qu’oublier, si се n’est pas mourir! Ah, e’est que mourir, e’est survivre a soi-meme. L’ame remonte au ciel, quand on perd ce qu’on aime. II ne reste de nous qu’un cadavre vivant. Le desespoir l’habite, et le neant I’attend...» 4 Тут знов лабіринт і знов безвихідний... Иу, от знов треба просить у тебе пробачення за такий modus scribendi122. А краще ти вже раз назавжди прийми на увагу, що од мене нема чого сподіватись толкових листів, бо як же безтолкова може писать толково, «ведь это ясно, как простая гамма!»

Ну, тепер новості: Олеся поступила в 7-й клас гімназії, і Оксана вже почала ходить. Бідній Олесі в перспективі предстоїть ще немало екзаменів! Мама ремон-тирувала київську квартиру і на тім тижні має приїхать сюди очищать дом для орендатора, що має перебратись хутко сюди — щоб йому ні дна ні покришки! Ти, певне, спитаєш: «Чого ж усе мама, а не ти? Того, мій друже, що мені ледве удалось оце недавно викрутитись від bandage fixe 123 із моєю ногою, і я вже боюсь іскушать судьбу, через те сиджу як можна більше і «большою частию» лежу на кроваті, як той Гоголевий Поприщин.

Папа завів уже де з ким переговори про землю твоєї мами і хутко сам напише вам про все.

«Болыпе иѳт что писать, как только кланяюся Вам всем низким поклоном, и целую в сахарные уста, и желаю Вам всего, что Вы себе от господа бога желаете».

Твоя неизменная кузина Леся

Нехай Рада не сердиться, що я її не поздоровила з іменинами, я скажу вже просто: «Ах, матушечки, и поза-была!» Все одно я її і так поздоровляю, без іменин.

Ради бога, не забудь: чий се романс «Posa la mano sul mio cor»?1 Ім’я автора і названіе романсу!!

209. ДО Л. М. ДРАГОМАИОВОЇ

10 жовтня 1896 р. Колодяжпе

Дорога моя дядино!

Не відписала Вам зараз, бо не було способу відправити листа в той день, окрім того, думала, що Ви досі прочитали мій лист, писаний до Ліди, і з нього довідались, що я вже поправилась. Нога моя перестала боліти, тільки лежання ради неї трошки збільшило мою анемію, і вона мені нагадує про себе особливо від ранку до З—4-ї години пополудні, врешті Ви знаєте, що я взагалі «утромрачная». Се вже пусте, от почну приймати який-небудь арсенік, Roncegno або Levico і поправлюсь. Головно, що йога заспокоїлась, а то я боялась серйозного рецидиву, бо таки, нігде правди діти, приходилось круто.

Може, і Ваша правда, що мені сей клімат не іде, та що ж робити, не в Каїрі ж мені літо проводити, а треба вже там, де вся сім’я. Посилання на лимани та в Крим дорого обходились, і, властиве, користь із їх була дуже середня, а часом і ніякої... В Гадячі теж свої невигоди, і жить там самій скучно. Хай буде так, як може бути, і не варт об сім багато думати.

З листа до Ліди Ви бачили, чим я зайнята в сі часи,— правду кажучи, мене се далеко більше інтересує, ніж всі оці анемії, туберкули і т. п. скука, та тільки ж розмовляти про се в листах не так цікаво, як на словах.

Сьогодні ждем маму з Києва, повинна привезти нам багато новостів громадсько-хатніх. Я побуду з нею день — два та й поїду в Київ, бо не випадає нашим «учащимся» довго самим зоставатись, а мама все-таки, певне, тут затримається, поки скінчить переборку тощо. Та вже я і засиділась трохи, при «трудности передвижения» сільське життя не має і половини своєї принади, бо приходиться сидіть більше самій у порожньому домі — папа мало бував дома і Дора так само unrl das ist nicht immer er-gotzlich 124. Тепер, правда, і я буваю багато надворі, бо почалось «бабине літо», ясно, і тепло, і ие дуже мокро, та дощі не заставлять себе довго ждати. Дора зовсім хати відцуралась, тільки увечері приходить. Можна було б і малювать тепер, та, щадя свою ногу, ие хочу нахилятись над роботою, нехай вже зберу силу на Київ та відновлю там свої уроки.

Ну, як же там Рада з своїм конкурсом? Мене се дуже інтересує. Я розумію, що вона ие має тепер часу мені писати, але як витримає екзамен, то тоді я пред’являю свої права — Dieu et mon droit125.

Дуже шкода бідного Матова — і чого се так раптово? Шкода мені і Ваню, бо хто знає, чи не більш варто жалувати живих, ніж мертвих? Ваня добре б зробив, якби на весну зібрався до нас в Росію, хоч би так, pour changer 3, а то Пешт, Вена alles das nach Lenorenstoff riecht126.

Чи перебрались уже Ваня і Ліда в свій дом?

Кланяйтесь від мене тим добрим знакомим, що Вас одвідують, я їх часто згадую добрими словами. Нагадайте, будьте ласкаві, m-me Белчевій і m-Пе Койчу, що вони винні мені свої портрети і що я также ие прощаю долж-никам своїм і сама не прошу прощати мені довги мої.

Бувайте здорові, цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Писала б Вам більше, та папа хутко їде до міста, треба кінчать, до того ж пишу вдень і мені перебивають, а я сього терпіть не можу. Цілую всіх. Л.

18 листопада 1896 р. Київ Київ, 6/ХІ

Дорога моя дядино!

Користуюсь оказією і посилаю сее «не любо, не слу* шай» через границю, просячи далі відправити поштою до Вас. А Вас прошу довідатись адреси «La Reforme» або якої іншої французької газети чи журналу радикального чи соціалістичного напрямку (такої, щоб була не f r а п -co-russe1) і послати туди, не гаючись, оцю штуку, Попросіть від мене Ліду переглянути се, чи нема там чого надто варварського. Але відправити я вже попрошу Вас самих, а то Ліда за різними справами може забути про сю дрібницю. Спізнилась я трохи з посилкою сею, та коли ж часи у нас тепер пес plus ultra 2 подлі, приходиться вертатись до спартаковського способу листування. «Да, были хуже времена, но не было подлей». А все-таки мені хочеться, щоб з Росії дійшов хоч один протест проти такої профанації поезії і хисту, якої допустилися французи сей рік у Версалі... «Молчание знак согласия»,— так думали, певне, ті студенти рос [ійські], що послали протест проти поздравления їх з коронацією від бельгійських студентів. Не знаю, чи ви читали сей протест? Він був надрукований в «La Reforme» і передрукований в «Житі і слові».

Простіть, що тут кінчу, дуже багато треба сьогодні писати, ще не знаю, чи вспію переписать до виїзду закордонного добродія.

Чому мені Рада не пише? Передайте, будьте ласкаві, Ліді мою записку. Пишу Вам хутко поштою. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

211. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОМПИШМАНОВОЇ

19 листопада 1896 р. Київ 7/ХІ—1896


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка