«наукова думка»



Сторінка25/41
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   41

ВИХІД 1 Химка сама.

Химка (замітає двір мітлою). Другим людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в сих хазяїнів. Вони ве­сілля справляють, а ти мети двір у неділю, ще й піском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика пані поїде вінчатись. Знаємо, з яких ви панів. І я була б такою самою панею, якби був живий мій чоловік.

ВИХІД 2 Химка й Сидір Свиридович.

Сидір Свиридович, Химко! Піймай собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обірвала якій-небудь панні весільної сукні. (Входить У хату).

Химка. Хіба в мене собачі ноги, щоб я за собаками бігала?

ВИХІД З Настя, Ольга й Варвара.

Настя входить в хвіртку і йде до ганку. За нею входять Ольга й Варвара, убрані по-весільному.

Ольга і Варвара (до Насті). Добривечір тобі! Потривай лиш! Як ми разом з’їхались, неначе змовились.

Настя (стає серед двора). Доброго здоров’ячка, мої дорогі. (Цілується з обома).

Ольга (до Насті). Як же ти гарно убралась! Зовсім, як до вінця. Яка гарна матерія! (Лапає). А почому ар­шин?

Настя. Трошки дорога матерія: по два карбованці платила.

277

Варвара (тихо). Одже й збрехала; я вже знаю, що платила по півтора карбованці.

Ольга (до Насті). Для твоєї сукні коли б не одки­нувся Гострохвостий од своєї Євфросини.

Варвара. Я б на його місці одкинулась од неї й без того.

Настя. Вже й бере! І де в його ті очі були? Хіба ж у нас нема кращих паннів. Сам як чорнобривець, а бере сову.

Варвара. Вже й бере! Ніс, як карлючка! (Сміє­ться).

Ольга. Очі, як цибуля. (Сміється).

Настя. Одначе, чого ж ми тут стоїмо? Ходімо в хату.

Всі три. Ходімо! Ходімо! (Йдуть у хату).

ВИХІД 4

В хвіртку входять два митрополичі баси в сіртуках.

1-й бас. Та цей дом мені по знаку. Я тут був з Ки­рилом та Тарасом.

2-й бас. Чи добре ж приймали?

1-й б а с. О, ще й як добре! Хазяїн і хазяйка дуже люблять пісні і трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не дві відрі горілки. Он де Гострохвостий надибав собі дівчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибі Гострохвостому, що по­просив нас на весілля. За те ж я йому так одкатаю апо­стола, що церква буде дрижати!

2-й бас. Піддам і я басом жару. Ну вип’ємо ж цього вечора!

1-й бас. О, що вип’ємо, то вип’ємо! От буде лахва!

ВИХІД 5

Ті самі і Гострохвостий з двома шаферами.

Гострохвостий (до басів). Здрастуйте! Як жи­вете, як двигаєтесь!

Баси. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двір нам трошки по знаку. Добрі люде живуть в цім дво­рі і, здається, не вбогі.

Гострохвостий. О, не вбогі.

278

Ш а ф е р и. Авжеж не вбогі. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолі.

Баси (до Гострохвостого). Наберете в кишені вся­кого добра?

Гострохвостий (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнів удались.

Всі. От щасливий чоловік. Багатому чорт дітей колише. Всі йдуть до хати. Гострохвостий зостається й виглядає в хвіртку.

Г острохвостий. Ой боже мій! Аж трушусь. А що, як почує та й прибіжить скажена Скавичиха! Ой-ой- ой! Душа моя тривожиться. (Зітхає і йде в ганок. Йому назустріч виходить Сидір Свиридович, обнімає його й ці­лується).

ВИХІД 6

Гострохвостий, Сидір Свиридович, шафери й два баси.

Сидір Свиридович. От тепер ви вже наш. Вже нас ніхто не розлучить. Будьте ж щасливі в новій жизні. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вінця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всі входять у хату. Сидір Свиридович з сіней). Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.

Химка виходить, одчиняє ворота. В ворота заглядають погоничі й міщанки. Химка вертається в хату.

З хати на ганок виходять шафери з образами й свічками, сходять по східцях і стають по обидва боки ганку; за ними виходить один бас і несе хліб-сіль, за басом виходить другий бас, Гострохвостий і Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, убрана в чуд­ний старомодний чепчик, дружки, кілька міщанок і Химка. Євдокія Корніївна і міщанки плачуть і втирають очі хусточками.

ВИХІД 7

Гострохвостий, Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, шафери, дружки, митрополичі баси, міщанки

й Химка.

Гострохвостий (до одного баса). Гукніть, будь­те ласкаві, щоб звощики під’їхали під самі ворота.

1-й бас (вибігає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сідайте на козла та подавайте коні, бо вже молоді йдуть. (Вертається).

279

Євдокія Корніївна (плачучи). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну доч­ку. Була, жила в хаті, а завтра, хто його зна, де й ділась. Ні до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.

Сидір Свиридович. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.

Гострохвостий (тихо). Нема Скавичихи на ве­сіллі. Слава ж тобі, господи! Збувся я клопоту.

Сидір Свиридович (бере хліб і сіль). Ще раз благословляю вас святим хлібом перед вінцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я і добра повну хату!

ВИХІД 8 Ті самі й Горпина Корніївна.

Горпина Корніївна (прожогом вбігає в ворота, розпихаючи людей, і кидається з плачем і з криком до ган­ку). Стій, брате! Стій, не благослови!

Г острохвостий (тихо, ламаючи руки). Боже мій! Нещастя моє! Скавичиха прибігла і все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!

Горпина Корніївна. Так оце у вас крадене ве­сілля, ховане вінчання! Так оце ви не дурно справляєте весілля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весілля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкра­дете! Я вам докажу, що не вкрадете!

С и д і р С в и р и д о в и ч і Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.

Горпина Корніївна. Нехай збігаються з усіх Кожум’яків, нехай збігаються з усього Києва! Нехай див­ляться на моє горе! Люде добрі! Дивіться на мене, дивіть­ся на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивіться на сестру, що хотіла вкрасти в мене зятя!

Ш а ф е р и (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Біжать, виганяють людей за ворота і зачиняють ворота).

Горпина Корніївна. Ти, Свириде Ивановичу, покинув мою дитину і береш носату багачку!!!

280

Євфросина й дружки. Ой, який страм! Який шкандал!

Горпина Корніївна. Не пущу до вінця! Стій! Не підеш вінчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком). Не пущу без суда! Під суд його, в поліцію, в тюрму! Дай попереду одвіт за моє дитя!

Євдокія Корніївна (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корніївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфро­сини! Голубко сестро!

Горпина Корніївна. Сестро! В тебе дочка, і в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, і проста, і п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленці. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвосто­го). Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?

Гострохвостий. Горпино Корніївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публічно, перед людьми!

Г Орпина Корніївна. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цілим світом буду кричати, буду плака­ти, буду голосити, бо я мати своїй дочці. Як тобі не роби­ти страму, коли ти пройдисвіт, цілосвітній брехун, пога­нець, сибірний!

Гострохвостий (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу ніколи. Мене та лаяти публічно! Наробити такого шкандалу на цілий Київ! Мені, Свиридові Ивановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зійшла! Візьміть її та одвезіть в Кирилівське і запріть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нічого нам звертати увагу на дур­ну бабу!

Г орпинаКорніївна. Я сумасшедша! Мене одвез­ти в Кирилівське? Мене, Горпину Корніївну Скавичиху, чесну хазяйку й матір, одвезти в Кирилівське й заперти трьома замками! Не діждеш, поганий.

Г острохвостий. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилівське, а таки сьогодні звінчаюсь.

Горпина Корніївна. Не діждеш ти, ні твій по­ганий батько, ні твоя дурна мати. А вінчатись не будеш! Не пущу!

Євдокія Корніївна й Сидір Свиридович плачуть.

Євфросина. Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далі! (Збігає з ганку). Не видержу більше! Тіт-

281

ко! Ви ж оце мене обідили, острамили на всю губернію на всю мою жизнь! Хоч за границю тікай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!

Горпина Корніївна. Ану, ну! Приступи до ме­не. (Показує кулаки). Побачимо, чий батько дужчий! А вінчатись все-таки не будете! Побіжу слідком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церкві при всіх людях, при всьому хрещеному мирові. Не пущу вінчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими).

Всі. Ой боже мій, яке нещастя! Ой, який шкандал!

Горпина Корніївна. Побий вас сила небесна, скарай вас, братська богородице, на душі й на тілі, на ва­ших унуках і правнуках! (Плаче). Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втішалася, як весняною квіткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокійна ляжу в домовину і не покину тебе на сміх поганцям. Ой, сирітство наше гірке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче).

ВИХІД 9 Ті самі й Оленка.

Оленка (вбігає в двір через хвіртку і прожогом ки­дається до Гострохвостого). Милий мій! Любий мій, сер­це моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з іншою йдеш вінчатись? Я не вірю!

Горпина Корніївна. Коли не ймеш віри, то по­дивись! Оце тобі твій Свирид Иванович.

Оленка (дивиться мовчки на церемонію і кидається до Гострохвостого). То ти йдеш вінчатись з іншою? Ска­жи ж мені сам, бо я не вірю рідній матері. Скажи! Еге не скажеш?

Гострохвостий (тихо). Боже мій милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно). Що ж маю робити, коли так діло само склалося.

Оленка. Чи вже ж я тебе втеряю навіки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь гово­рити перед людьми. Я люблю тебе і вмру за тобою! (Ки­дається Гострохвостому на шию. Він одпихає їі).

Г орпина Корніївна (кидається до Оленки). Без­стиднице! Нема тобі сорому перед матір’ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.

282

Оленка. Ти мене одпихаєш, Свириде Ивановичу! Я собі смерть заподію. Дай виплакати есі свої сльози, бо ме­не сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у гор­ло, давлять, як гарячий камінь. (Хватається за груди й кричить). Ой, душить мене гаряче залізо в грудях... Ой!.. Рятуйте!., ой!., поможіть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише). Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вми­раю! (Падає на землю).

Всі паничі кидаються до Оленки, виносять на ганок і садовлять на стільці. Дружки піддержують її.

Горпина Корніївна (кидається до дочки). Вби­ли моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була малень­кою вмерла, ніж мала терпіти таку напасть од своєї рідні! Серце моє, дитя моє! (Плаче).

Всі. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?

Євдокія Корніївна (плаче). О боже мій мило­стивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за віщо! І хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидір Свиридович, я б зроду не при­стала на те сватання. А то Сидір Свиридович носився з Свиридом Ивановичем, як з писаною торбою, доки доно­сився до такого лиха... (Втирає сльози).

Сидір Свиридович. Еге, носився, доки не доно­сився. Сама цяцькалась з Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад наші! А хто ж, як не ти, сиділа цілий вечір, роззявивши рота, та слухала те­ревені Гострохвостого?

Євдокія Корніївна. Я слухала теревені Г остро­хвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.

Гострохвостий. Що це за напасть! Говорять про мене при мені, неначебто я десь за Андріївською горою або за Дніпром.

Сидір Свиридович. Годі тобі, Євдокіє Корніїв­но, допікати мені до живого серця! Сама трохи не віша­лась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.

Євдокія Корніївна. А це що далі буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далі буде. Все я винна, а не він. Виплутуйся собі і дочку ви­плутуй, я готова і в хату йти,

283

Сидір Свиридович. Добре, їй-богу, добре! А як і я піду в хату за тобою, то що буде?

Євдокія Корніївна. А хіба ж я знаю, що буде! Були надворі, а то будемо в хаті, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби, як знаєш.

Сидір Свиридович. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвіст же?

Г острохвостий. Сидоре Свиридовичу! Коли почали діло, то треба якось кінчати. Прибігла одна баба й держить нас усіх отут, неначе привела з собою військо!

Сидір Свиридович. Не баба прибігла, а наша сестра! Говоріть, та й міру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робіть, як самі знаєте.

Гострохвостий. Я кажу йти.

Горпина Корніївна. Ба не підеш, бо не пущу!

Гострохвостий. Я кажу йти!

Сидір Свиридович. А я кажу ні!

Євдокія Корніївна. Коли ти кажеш ні, то й я кажу ні, бо ти в домі голова.

Сидір Свиридович. Коли ви, Свириде Ивано­вичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.

Євдокія Корніївна. Еге, і я не хочу мати та­кого зятя.

Сидір Свиридович. Сестра й небога будуть до смерті на нас нарікати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люде бідні, вони сироти.

Г острохвостий. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?

Сидір Свиридович. Я зроду не жартував і не вередував.

Г острохвостий. Може, це жарти, Сидоре Свири­довичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вінчання?

Сидір Свиридович. То й вернемось у хату, так як і вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдіть з нею й він­чатись.

Євдокія Корніївна. Еге ж, йдіть з нею й він­чатись.

Г острохвостий. Я? Вінчатись з Оленкою? Я, Свирид Иванович, матиму жінку Оленку?

Горпина Корніївна. Бач, як потріпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хаті і на улиці, як я пій­

284

мала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти Ж присягався!

Гострохвостий. Та що тут балакати! Коли Єв­фросина Сидоровна того хоче, то нічого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволі скрізь по Києву! Знайдемо церкву!

Сидір Свиридович. А ми то що ж таке? А моя жінка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двір, готовий і не знаю що зробити!

Євдокія Корніївна. І я готова розсердитись, готова накричати повний двір. Що це таке? Говорив ро­зумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!

Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна. Беріть Оленку та йдіть до вінця, а Євфросини ми не пу­стимо.

Г орпина Корніївна. Щоб я з ним тепер пустила до вінця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай іде в Флоровський монастир.

Оленка (прислухається, встає і кидається до Євфро­сини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти мені сестра? (Плаче).

Євфросина. Оленко! Ти з ума зійшла, опам’ятай­ся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твій ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.

Оленка (плаче). Боже мій, боже мій! Як він божив­ся, як присягався! Де ж та правда в світі? Як він мене любив, як милувався мною!

Дружки беруть Оленку під руки, одводять її на ганок і садовлять

на стільці.

Г острохвостий. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оці бабські теревені?

Євфросина. Свириде Ивановичу! Я до сього часу винуватила свою тітку. Мені все здавалось, що тітка й Оленка тільки хотіли одбити од мене вас і пригорнути до себе. Мені здавалось, що тітка затягувала вас до себе, до своєї дочки.

Г орпина Корніївна. А нехай він сказиться! За­тягла б оце собі біду в хату!

Євфросина. Мені здавалося, що тільки Оленка вас.любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.

285

Оленка (прислухається, встає з стільця й кричить). Ой, як він мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цілував мої брови! (Ридає й падає на стілець).

Євфросина. Так он куди тягло вас, Свириде Ива­новичу, ваше серце! Так он де були всі ваші думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Го­строхвостого). Нащо ви зачіпали мене, коли мали іншу на умі? Я цього вам не прощу! (Бігає по сцені). Я цього не знесу, не прощу во віки віков! Я вам докажу, що я неаби­яка міщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрій можна в вічі наплювати. Я наплюю вам в вічі. Пху-пху-пху! (Плює в вічі Гостро­хвостому). Вон з мого двору, щоб і нога твоя тут не була од сього часу і довіку!

Сидір Свиридович (приступає до Гострохвосто­го). Вон! Вон з мого двору! Щоб і слід ваш тут не смердів!

Євдокія Корніївна. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!

Горпина Корніївна. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалі! Обголить йому лоба та в арештан­ти! В Сибір його, в каторжну роботу!

Гострохвостий. Що це таке з вами? Цілували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору. Що мені Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш поріг, що їв вашу погану стряпанину!

Євдокія Корніївна. Моя погана стряпанина!

Горпина Корніївна. Моя погана стряпанина!

Євдокія Корніївна. Мою стряпанину їли не такі пани, як ви, та й ті хвалили! Мої паляниці хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!

Г острохвостий. Не вартий ваш хліб, щоб Свирид Иванович душив ним своє горло.

Євдокія Корніївна й Горпина Корні- ї в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.

Гострохвостий. Тичуть мені за жінку якусь яб- лушницю, якусь міщанку, якусь Оленку... Що мені Кожу­м’яки? Нащо мені здалися оці кожум’яцькі шевці? Завтра піду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вінчатись отут попід ва­шим двором, щоб заздрість скрутила вас отак! Отак!

Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, Горпина Корніївна і Євфросина. Вон з дво-

286

ру! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твій слід не смердів на нашому подвір’ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, він оступається до хвіртки).

Гострохвостий (трохи подається назад до хвірт­ки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалів, візьму силою Євфросину й повінчаюсь.

Євфросина. Мене візьме з москалями! Мене мос­калі поведуть в церкву до вінця? Ой, люта ж я, люта! (Бігає по сцені). Я думала, що він чоловік розумний і бла­городний, а він швець, а він прахвост!

Гострохвостий. Я швець? Якби на вас не діво­чий убір, я б вам дав знати шевця!

Євфросина. То він сміє таке на мене говорити! Вон!

Г острохвостий (тихо). А сто чортів на його го­лову! Пропало золото й срібло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, біда, біда! Йди, Свириде Ивановичу, додо­му та знов шкреби свинячі рила. (Тяжко зітхає).

Всі. Вон з двору! Вон з двору! Щоб і дух твій тут не смердів, а то киями будемо ганяти!

ВИХІД 10 Ті самі й Берко та Волько.

Берко й Волько входять з векселями.

Берко (до молодих). Поздоровляю вас з вінчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато на­жили, та щороку мені довги платили.

Волько (кланяється Євфросині). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа дов- гів? Ми маємо його векселі, а він казав, що ви після весіл­ля зараз заплатите.

Берко. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо, та й ходимо, та й ходимо.

Волько. Щодня ходимо, і вранці, і ввечері ходимо, а він не платить. Каже, жінка заплатить. Ви багаті.

Євфросина. Яка жінка? Ми ще не вінчались і не будемо вінчатись.

Берко. Ой гвулт!

Волько. Ой вей мір! Що це буде! Ой гвулт! (Ха­пається за пейси).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка