«наукова думка»



Сторінка23/41
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   41

254

Педоря. Та тут панич лазили, як кіт, по горшках.

Г орпина. Геть собі, йди до печі. Ще й вона! Вип’є­мо ж по чарці за живих й за мертвих! (Наливає й п'є). Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли помер­ли... ет... (махає порожньою чаркою).

Г острохвостий. Бодай не встали...

Всі. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Горпина. Глядіть лишень ви, великорозумні! Гово­ріть, та не проговорюйтесь! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже й дуже шкодять.

Гострохвостий (наливає чарку). Про мене, ви­п’ємо й за здоров’я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горілка! (Випиває).

Горпина ходить кругом стола і наливає всім. Міщанки випивають

і приказують.

Одна міщанка. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року діждати.

Друга міщанка. Щоб ми діждали в доброму здоров’ї пити за куму й на будущий рік, як тепер п’ємо живенькі та здоровенькі.

Гострохвостий (наливає й приказує до чарки). А звідкіль ти? — 3 Ромна!—А білет є?—Нема.— В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однієї мі­щанки). Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбі­летних бродяг?

Міщанка. Я не лихого роду.

ВИХІД 8 Ті самі й бублейниця Марта.

Марта (входить з кошиком на руці). Добридень вам, Горпино Корніївно! Ой, вибачайте мені, кумцю-голуб- цю! Бігала з бубликами та трохи не пробігала ваших свя­тих іменин. Насилу згадала!

Г острохвостий. А таки не пробігали, згадали.

Бублейниця. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цілується тричі з Горпиною). Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими іменинами. Дай вам, боже, з неба, чого вам треба, чого тільки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цілується). Добридень вам, сусідки! (Цілується з гістьми).

255

Гострохвостий. А зо мною і не можна цілува­тись? Коли цілуєтесь, то цілуйтесь зо всіма підряд.

Бублейниця. Хіба ж ви кума, щоб з вами цілу­ватись? А я оце забігала до сусіди та випила по чарці, а це з гостей та знов у гості!

Горпина. То й добре! Сідайте ж, будьте ласкаві!

Бублейниця. Еге! Де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело було в сусіди!

Всі. То й танцюй, а ми подивимось!

Бублейниця (приспівує).

Уберусь я, молоденька, в новенькі сап’янці,

Та винесу бублички на базар уранці.

Бублички гарячі,

Бублички свіжі,

Бублички з маком,

Бублички з таком,

Бублички з яйцями!

Горпина (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цілується). Сідайте ж.

ВИХІД 9 Ті самі й башмачниця.

Башмачниця Орина (входить з кошиком). Добридень вам, імениннице! Поздоровляю з іменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сій хаті сьогодня горілочку п’ють, та й забігла на часок. Нате й мене, нате й мій глек на капусту!

Г орпина. Спасибі, моє серце! Спасибі, що згадала мене, стареньку куму.

Г острохвостий. Іще кума! Мабуть, у вас на всім світі нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Дніпрі греблю загатити й Чорторию закидати.

Горпина. А бодай вам язик усох, не казавши ли­хого слова.

Гострохвостий. Нехай всохне; чорт його бери!

Башмачниця. Ой, як у вас весело та людно!

(Співає).

Дивітеся, чоловіки,

Які в мене черевики.

Це ж мені панотець покупив,

256

Щоб хороший молодець полюбив,

А панчохи паніматка дала,

Щоб я гарна молодичка була.

Гоп, чук, чуки, чуки!

Гарні в мене черевики,

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду!

Полюбив мене дяк Чорти батька зна як!

Купив мені черевички,

Закаблучки не так.

Черевички невеличкі,

За цілого п’ятака,

А щоб же я, молоденька,

Вибивала тропака.

Гоп, чук, чуки, чуки!

Гарні в мене черевики,

Бо я панського роду,

Не ходила боса зроду!

(Пританцьовує).

Г орпина. Ой веселі ж мої іменини! (Бере чарку в руки). Даруй же, боже, щоб мої іменини щороку були та­кі веселі. Кумо Меропіє, чом ти не п’єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерські ченці? Випий-бо, кумцю!

М е р о п і я (бере чарку й одходить на перед сцени. Тихо). Ой лишечко моє! Ой гріх мій! Як же тут на Подолі грішно живуть! Що ж то скаже отець Модестій, як, боро­ни боже, довідається про це гріховне гульбище?

Г орпина. Випивай-бо, кумо Меропіє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерпляка бере: хоче в другі руки.

М е р о п і я. Ой, боюся гріха! Спокушають мене куми.

Горпина. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку).

Магдалина (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мій! Согрішила я, багато нагрішила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомій, як довідається про се гріховне зборище!

17 — Нечуй-Левицький, т. 9.

257

Меропія (тихо). Що ж то скаже отець Модестій! Та він же накладе на мене покуту на місяць, як тільки признаюсь! Хіба не признаюсь: сама закаюсь пити...

Магдалина (тихо). Ой, отче Пахоміє! Помолись за мене грішну, бо не видержу. Куми спокушають, як ті чорти. Вип’ю та й признаюсь Пахомію. Що бог дасть, те й буде.

Горпина. Та пийте-бо, ви, черниці печерські ! Що ви там нашіптуєте?

Меропія й Магдалина. Та вже нігде дітись! Треба випити.

Г орпина (тягне набік бублейницю). Чи знаєте, сер­це кумасю, що я сьогодня два празники справляю: іменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватан­ня весілля не буде. (Цілується).

Бублейниця. Нікому, нікому й слова не скажу. Хі­ба ж я дурна чи навісна! Борони боже!

Горпина одходить. Бублейниця кличе башмачницю набік.

Бублейниця (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тільки нікому, нікому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.

Башмачниця. Не скажу, не скажу нікому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Маг­далину). Ой, серце кумо, що я чула!

Магдалина. А що? Скажи, кумо, скажи!

Башмачниця. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав. Чуєш?

Магдалина. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб роз­несла, як сорока на хвості? Тільки ти та я знатимемо, а більш ніхто, ані душа. (Кличе Меропію). Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п’ємо могорич?

Меропія. Мабуть, за душу покійного Скавики Гор­пина справляє поминки.

Магдалина. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.

Меропія. Ой господи! А я думала, що це разом з іменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то ніби ла­даном запахло.

Магдалина. Та то, кумо, од вашої одежі пахне ладаном на всю хату; нікому ж не кажіть.

258

Меропія (сумно). Про мене тамі За всі голови! Байдуже мені! (Меропія шепче на вухо сусіді, сусіда другій кумі і т. д.).

Г орпина. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долі!

Бублейниця. І я затого не всиджу на стільці, аж коливаюсь. ПедореІ Давай килима! Сядьмо, куми, долі на килимі, щоб було не високо падати, бо Меропія вже коливається, як жид з богоміллям коло вікна.

Педоря стелить килим долі. Бублейниця бере стільчик, ставить серед килима.

Бублейниця. Ви, свята імениннице, сідайте посе­редині на стільчику, а ми сядемо долі кругом вас.

Горпину садовлять на стільчику. Всі сідають кругом неї. Гостро­хвостий скидає сюртука й собі сідає.

Бублейниця. Ви, Горпино Корніївно, наше сонце, а ми ваші ясні зорі.

Г острохвостий. Бувають усякі зорі. Ясні зорі, та не всі.

Всі. Ви, імениннице, наше ясне сонце, а ми ваші зорі.

Гострохвостий. А мене ж куди приткнете? Не- хай я буду хоч місяцем.

Всі. Вам на небі нема місця.

Г острохвостий. Ой не вгадали! Не вам те знати!

Горпина (з чаркою в руці). Куми мої, любі моїі За­співайте мені, прославте мене, свою куму, Горпину Скави- чиху. Нехай я трохи заплачу.

Всі (співають).

І лід тріщить, і комар пищить,

А то кум до куми порося тащить.

Кумцю, голубцю! Звари мені порося,

Звари мені порося, щоб і юшка була!

І юшечка, і петрушечка.

Кума моя, люба моя, моя душечка!

Г орпина. Ой, не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропію до себе й цілує її). Спасибі вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хліба-солі. Поки жива на світі, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирі.

17*

259

М е р о п і я. Помоліться, Горпино Корніївно, за мене, грішницю; вже ж я сьогодня так нагрішила, так нагрішила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить мені отець Модестій.

Гострохвостий. І за мене не забудьте подати ча­сточку, бо й я так нагрішив, так нагрішив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й хто там прощає.

Горпина. А хто видав передражнювати? Хто ви­дав кривитись? Глядіть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!

Гострохвостий. То й скубіть, та скубіть добре, бо є за віщо поскубти. Патли добрі.

Г орпина. Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони мені щастя-долі, коли не при­йшли покуштувати моєї хліба-солі. Ой господи! Ота мені Євфросинка... Та що й казати... коли вона мені небога. Гріх мені осуждати, та ще й свою родину.

Меропія й Магдалина. Ой господи! Який-то тепер світ настав: брат встає на брата, сестра на сестру.

Г орпина. Небога Євфросинка на рідну тітку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.

Всі. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.

Г орпина. Нехай її курка вбрикне. Вона мені не не­бога, а я їй не тітка однині і довіку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Всі. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Г орпина. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!

Бублейниця. І треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годі.

Горпина. То й я на неї пху!

Всі. Пху-пху-пху! на неї, сатану, та й будьмо знов веселі. Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.

Бублейниця. Є і в мене, признатись, така родич­ка, та... не хочеться тільки розказувати, та ще й при лю­дях. А!., аж язик свербить...

Всі. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.

Бублейниця. Та розказала б, та, як-то кажуть, стіни слухають.

Г острохвостий. Педоре! Візьми кочергу та по­вигонь стіни з хати.

Башмачниця. Я вже знаю, про кого мова мовить­ся. Це в наше вікно камінь ударив.

260

Бублейниця. Не знаю, може, в ваше. На злодієві шапка горить. Що ж робити, коли ваш рід такий удався,

бо то з вашого кодла.

Башмачниця. З нашого кодла? А яке ж наше код­ло? (Схвачується з місця).

Бублейниця. Та таке ж...

Башмачниця. Та яке ж? Кажи!

Бублейниця. Не чепляйся, Орино, бо й скажу. Так і крикну на всю хату. (Встає з місця).

Башмачниця. Про мене, крикни не то що на всю хату, і на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.

Бублейниця. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твій рід отут мені сидить у печінках. То ваше кодло! Такі ви всі, не тільки ваша Степанидка.

Башмачниця. То ми всі такі? То й я така?

Бублейниця. Та й ти така. І твоя мати була така!

Башмачниця. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?

Бублейниця. Хіба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матір били жиди на улиці патинками по морді. Твоя мати в острозі сиділа.

Башмачниця (кидається до бублейниці). Мою матір жиди били патинками? Моя мати в острозі сиділа? Хто бачив? Хто докаже?

Бублейниця. Я докажу!

Башмачниця. Ба не докажеш!

Бублейниця. Ба докажу!

Башмачниця. Ба брешеш, не докажеш.

Бублейниця (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.

Башмачниця. Ой, люде добрі! Хто чув, хто ба­чив, щоб моя мати сиділа в острозі? (Підходить до кож­ної міщанки й питає). Ти бачила, як сиділа моя мати в острозі?

Міщанка. Ні.

Башмачниця (до другої міщанки). А ти докажеш?

Міщанка. Ні!

Башмачниця (до третьої). А ти докажеш?

Міщанка. Ні, не докажу!

Башмачниця (до Горпини). А ви докажете?

Г орпина. Ні, не докажу!

261

Башмачниця (питає усіх і обертається до бублей­ниці з кулаками). Що ж ти мені кажеш, що моя мати си­діла в острозі, колу! ніхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матір і всю нашу рідню?

Бублейниця. Присягаюсь і божусь, падаю на ко­ліна до братської богородиці (падає на коліна), що твоя мати сиділа в острозі, що твою матір били жиди патин­ками по морді.

Башмачниця. Падаю на коліна (стає не коліна), присягаюсь і божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матір. Брешеш, брешеш, брешеш, сибірна!

Тим часом Гострохвостий виходить з хати і приводить катеринщика. Катеринка грає й перебиває лайку.

Всі. Де це музики взялися? Хто це найняв?

Г острохвостий. Це я, це я найняв, щоб Горпині Корніївні веселіші були іменини. Як маємо лаятись, да­вайте лучче гуляти!

Всі (схвачуютъея). Давайте лучче гуляти або танцю­вати!

Г орпина. Авжеж танцювати веселіше, ніж лаятись. Розступіться, куми мої милі! Горпина Корніївна гуляє.

Всі розступаються на обидва боки. Бублейниця й башмачниця роз­ходяться на обидва боки й показують одна другій кулаки.

Г орпина (розставивши руки). Дайте місце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляєі (Починає танцювати з башмачницею).

Магдалина (підіймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомій!

Me ропі я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестій!

В танець виступають декотрі міщанки, Гострохвостий в одній со­рочці садить гопака.

Завіса падає.

262

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Світлиця Рябкова. Сидір Свиридович сидить коло стала й позіхає, хрестячи за кожним разом рота. Вечір.

ВИХІД 1

Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна.

Сидір Свиридович (позіхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіхає й хрестить рота). Пху, чого це я так позіхаю?

Євдокія Корніївна (позіхає й хрестить рота). Оце! Ти позіхаєш, а я за тс бою!

Сидір Свиридович (позіхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роз­дерся.

Євдокія Корніївна (позіхає й хрестить рота). Пху! Не позіхай-бо, бо й я рот собі роздеру.

Сидір Свиридович. Оце, не позіхай та не позі­хай, бо й вона позіхає!

Євдокія Корніївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись... що й...

Сидір Свиридович. А ти думаєш, що мені гар­но дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Євдокія Корніївна. От і вершу... З которого це часу стала верша з мого рота?

Сидір Свиридович. Та хіба ж вже й не час! Що то ті жінки за мудрий народ! До смерті збирала б губи на оборочку.

Євдокія Корніївна. Пху! Пху! Аж треба од- плюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?

Сидір Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горілки.

Євдокія Корніївна. Про мене, пий чай, тільки не пий горілки, бо Євфросина буде сердитись, як побачить.

Сидір Свиридович. Ой, не пити мені хочеться; здається — їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигів, чи солоних огірків? Як тобі здається?

ЄвдокіяКорніївна. А як же мені про те знати? Хіба в мене твій рот?

Сидір Свиридович. Що б ти тепер їла, чи со­лодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солоні огірки?

Євдокія Корніївна. Я б їда хвиги,

263

Сидір Свиридович. Чорт зна чого їй хочеться. Хвигів схотілось, наче малій дитині.

Євдокія Корніївна. Чи то ж мені? Та то ж тобі!

ВИХІД 2 Ті самі й башмачниця.

Башмачниця (вбігає з кошиком). Добривечір вам, Сидоре Свиридовичу, і вам, Євдокіє Корніївно! Як же вам можна не бути на іменинах у Горпини Корніївни!

Сидір Свиридович. Як же піти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечері, то можна б і без шапки, а то вдень.

Євдокія Корніївна. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пішли, бо чогось послабли усі.

Сидір Свиридович. Еге! Чогось справді у нас роти послабли: й самі не розберуть, чого хотять. (Позіхає). Ой, це неспроста щось.

Башмачниця. Мабуть, наслано. Було й мені таке торік після іменин Горпини Корніївни. Цілий день так по­зіхала, що мусила кликати шептуху.

Євдокія Корніївна. Сідайте ж та розкажіть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?

Башмачниця. Були на обіді пироги, була локши­на з гускою, печена курка, печене порося, шулики ще й ка­теринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забігла до вас по дорозі. Там був і Гост­рохвостий: таки добре витрусив кишені на горілку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гостро­хвостого?

Євдокія Корніївна. Чи вже ж? За Г острохво­стого?

Сидір Свиридович. Брехня!

Башмачниця. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навіки Оленку! Гост­рохвостий найняв катеринку та аж сіртука й жилетку ски­нув, так вибивав тропака. Ой боже мій, як коліна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Ці­лується з хазяйкою). Та нікому, та нікому, нікому не ка­жіть, бо такий приказ. Я оце тільки вам і кажу. (Виходить і на порозі збігається з бублейницею). Ой лишенько! Оце трохи з ніг не звалила! (Виходить).

264

ВИХІД з

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і бублейниця.

Бублейниця. Бий тебе сила божа! Трохи мені носа не розбила своєю мордою. Добривечір вам, кумо! (Цілує­ться). Чи живі, чи здорові? А вас не було на іменинах у Горпини Корніївни, а ми пили сватання! Чи ви знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тільки нікому, нікому не кажіть, бо такий приказ, щоб ніхто не знав. Прощай­те! Так загулялась, так загулялась, аж очіпок з голови злазить. (Поправляє очіпок і виходить. На порозі збігає­ться з Меропією). Ой! Оце! Аж забилась об вас!

ВИХІД 4

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і Меропія.

Меропія. Оце! Аж тім'ям об двері вдарилась. (Вхо­дить). Господи, Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!

Сидір Свиридович (басом). А-мі-нь.

Меропія. Добривечір вам! Як вас господь милує?

Євдокія Корніївна. Вашими молитвами ще во­рушимось до котрого часу. Сідайте, прошу вас!

Меропія. Спасибі вам, ніколи. Далеко дибати додо­му. Коли б ви, Євдокіє Корніївно, знали, як я сьогодня нагрішила у Горпини Корніївни; так нагрішила, що насилу несу свої прегрішення на Печерське.

Сидір Свиридович. То вкиньте ту в’язку гріхів у канаву, нехай там потоне у бездні. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!

Меропія. Якби ж пак можна було... Так нас при­ймала Горпина Корніївна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та й... (Махає руками).

Сидір Свиридович. Та й нагрішили повне сито й решето.

Меропія. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку за­сватали... Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корніївна! (Заточується). Прощайте! Зоставай­тесь собі дома. (Виходить і не потрапляє в двері та в вік­но, підійма ногу). Оце як високо поробили пороги! (Зна­ходить двері й виходить).

265

ВИХІД 5 Сидір Свиридович і Євдокія Корніївна.

Сидір Свиридович (вдаривши об поли руками). От тобі й жених! Коли не брешуть оці сороки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка