«наукова думка»



Сторінка22/41
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   41

дрчку свою вам зовсім не приходиться...

Г орпина. Цить, бо я тобі очі видеру! (Показує ніг­

16* 243

ті). Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Він ду­має, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! То це ті великорозумні, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина! Я за свою дочку готова очі видер­ти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Гострохвостий. Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть та послухайте, що я маю казати. (Тихо). Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (Голосно). Горпино Корніївно! Се! Се!.. От послу­хайте мене! (Хоче утекти).

Г орпина (доганяє, хапає його обома руками і кри~ чить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небі! Не пущу! Дай мені одвіт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий пручається. Горпина кричить). Не пручайсь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Гострохвостий. Ой, пропав я! Ій-богу, репетує бісова баба так, що розбудить всю улицю. (Голосно). Горпино Корніївно! бога ради не кричіть! Я чесний чоло­вік! Я зроблю все, що ви скажете!

Горпина (кричить ще дужче). Поліція! В поліцію його! Я знаю вас, паничиків! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бідних дівчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибігла до сього проклятого брехуна, що вміє тільки по-письменному брехати. Ой, згубив же він мою єдину дитину! (Плаче).

Г острохвостий. їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам і присягаюсь, Горпино Корніївно, що вперве! Ви думаєте, що і в мене таки душі немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печерські святі, нехай мене покриє лаврський великий дзвін, коли я брешу!

Г орпина. Докажи! Докажи! Бо я не вірю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова — гнилі яблука! Божися! Присягайся! Іди до церкви, при­сягни перед богом!

Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловіка, щоб йти серед ночі до церкви прися­гати.

Г орпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину. їж святу землю, то я повірю. На, їж! (Бере жме­ню землі).

244

Гострохвостий (сміється). Хіба я вовк, щоб їв землю.

Г орпина. їж! На, їж, то повірю.

Гострохвостий (регочеться). Чи ви, Горпино Корніївно, при своєму умі? Батькові своєму понесіть, не­хай покуштує, яка земля на смак.

Горпина. То він ще глузує над нами, бідними си­ротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Поліція! Поліція! В поліцію його, сибірного! В тюрму! В Сибір його! Там йому місце!

Гострохвостий (тихо). От здуріла баба зовсім. Наробить мені шкандалу на всі Кожум'яки, не можна бу­де завтра й очей людям показати. (Голосно). Не кричіть, бо...

Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?.. Кричу, бо маю право! Поліція! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжіть його, беріть його!

ВИХІД 6 Горпина, Гострохвостий й Оленка.

Оленка вертається, ставить відра, прожогом вибігає на сцену, ри­дає і кидається до матері.

Оленка. Мамо! Не зачіпайте, бо я люблю його! Свирид Иванович любить мене. Мамо! Прошу вас, бла­гаю, не зачіпайте!

Г орпина. Щоб я його так пустила, піймавши на гарячому місці? Нізащо в світі! Нізащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка.

Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корніївно, і се й те, і сяк і так, і сякий і такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку?

Г орпина. Дуріть уже дурного Рябка та великоро­зумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не піддурите.

Г острохвостий. їй-богу, правду говорю вам... Ви мені не вірите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Олен- кою? Вірте мені, я чоловік чесний. І божусь, і присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього дня не діждав, бо­дай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті, коли ви мені не вірите. Щоб я вас піддурював? Я

245

ходжу до Рябка так, як ходять знакомі до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корніївно! Чи можна ж рівняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.

Г орпина. О, вже що правда, то правда. Моя Олен- ка... (До Оленки). Геть одійди... (До Гострохвостого). Як гляну на. базарі на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що між нашими міщанками, але між тими бариня­ми, що вештаються по базарі. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! І біс її зна, в кого вона вдалась.

Г острохвостий. Авжеж не в вас... В неї голо­сок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашім шевськім хорі у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Г орпина. Ну й прирівняв.

Г острохвостий. Так я незабаром до вас і на за­ручини.

Г орпина. Про мене, й просимо; тільки, здається, у вас ні за собою, ні перед собою... так, як і в нас. Тільки й добра, що бритви та язик у роті, як бритва.

Г острохвостий. Не думайте так, Г орпино Кор­ніївно! В мене, ви самі знаєте, і Оленка знає, своя ци- люрня...

Г орпина. Мабуть, тільки що цилюрня. Та вже бог із вами. Коли вам моя Оленка сподобалася, то й приходь­те до мене в гості. В мене швидко-будуть гості, бо я в чет­вер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми з Кожум’як, з Старого Києва і навіть Печерська. Для кумів я вже не пожалію хліба-солі.

Г острохвостий. То буде пир на ввесь мир.

Г орпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як ваші бритви.

Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо). Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навіть пану Гострохво­стому оці відра занести до хати. (Голосно). Візьму ж я відра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере відра на плечі і крекче. Тихо). Ой, обшмульгаю ж я собі плечі! Се надибав лихо кожум’яцьке! Коли б ще яка чор­тяка не вгляділа та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пісню на горі ледве чуть.

Хлопче молодче, який ти ледащо,

Задумав женитись, сам не знаєш нащо;

246

Будеш гірко плакать, долю проклинати, К І кулаками сльози утирати! /

Пісня, замирає.

Г орпина. От таки й Горпина Скавичиха діждалась, що її дочці Оленці такі паничі носять відра з водою!

Завіса падає.

ДІЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку — двері в пекарню. Коло груби завішені пічурки; в одній пічурці — здорова макітра з пирогами, в другій пічурці — пляшки з настойками. День.

ВИХІД 1 Г острохвостий.

Гострохвостий (входить). Нема нікого. Що це за диво! Де се вони подівались? А казала вчора Скави­чиха,. що в неї буде пир на ввесь мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачні пироги. (Ходить по хаті й нюхає). їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й неда­лечко. (Нюхає кругом стін). От уже наділив мене бог своїми дарами: окрім розуму доброго, маю до того доб­рого носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знахо­дить пічурку, одслоняє заслонку). Ось де вони! Повні­сінька макітра ! Що бог дасть, а вже попробую: не видер­жу! (Хапає два пироги в обидві руки і~ їсгь. З пекарні чуть голос Педорі).

ВИХІД 2 Гострохвостий і П е д о р я.

Педоря (з пекарні). А хто там? А кота! А тпрус, псявіро! Постягає пироги. (Вбігає і розставляє руки).

Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобі пиріжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

247

Г острохвостий (запихаючисъ пирогами). Потри­вай, бо пельку заткнув начинкою... А як тебе звуть?

П е д о р я. Кого вам треба? Хто ви такий?

Гострохвостий. А як тебе звуть?

П е д о р я. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога). Оце лишенько! Було шістдесят пирогів. Сама хазяйка по­лічила. Скажуть, що я поїла... (Кричить у вікно). Тітко Горпино, тітко! Було шістдесят пирогів, а теперечки тіль­ки п’ятдесят вісім. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пи­роги. Педоря кидається до його, однімає макітру). Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не беріть, бо пироги лічені! Тітко Горпино! Вже тільки п’ят­десят шість...

Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається).

Педоря. Та Педоря! Одчепіться од мене та не зачі­пайте пирогів.

Г острохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тітка Горпина понапікала та понаварювала?

Педоря. А- вам нащо?

Г острохвостий. На те, що треба. Чи й запіканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

П е д о р я. Оце вже й біс його видав так робити. Щось улізло у хату, поїло пироги, ще й горілку вип’є, а на моїй шиї все те окошиться. Тітко Горпино! Та йдіть-бо сюди!

Г острохвостий (пє горілку нахильці з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свій чоловік в сім дому.

Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. По­ліз по горшках, наче котяка. (Виходить).

ВИХІД З Горпина й Гострохвостий.

Г орпина (входить). Хто тут уліз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Івановичу?

Г острохвостий. Це я, мамо! Добридень вам в вашій господі. Поздоровляю вас з сьогоднішнім днем, з святими вашими іменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цілується з нею). Дай вам господи щастя, й здоров’я, й чого ви тільки просите в бога!

248

Горпина. Та годі, годі! Як була я молодиця, цілу­вали мене в лиця, а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас і не сподівалась; ду­мала, що випустила вас з рук, так і навіки втеряла.

Г острохвостий. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє діло, а до вас таки приблудився, ще й пирогів ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгірше вас, трохи мені не провалила ганчіркою голови!

Г орпина. О, Педоря зубата! Сідайте ж, будьте лас­каві, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж мені вчора не вірили, як я божився, як я присягався! Ви дума­ли, що я похожий на других наших паничів. Ні, Горпино Корніївно! Свирид Иванович не з таківських. Не на те в мене розуму багато в голові, щоб дурити дівчат.

Горпина. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте мені, старій бабі. Я, бачте, чула, як ви уви­вались коло моєї небоги Євфросини, та вже собі інакше міркувала...

Гострохвостий. Горпино Корніївно! Хіба ж я сліпий? Хіба ж мені баньки більма засліпили? Хіба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корніївно!

Г орпина. Коли вже ви прийшли до мене з чесним словом, то й мені нічого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дар­ма, що вона мені доводиться небога. Тільки я в хату до їх, вона вже задере до стелі носа та й нюхає сволоки (пе­редражнює), взявшись у боки: Тітко! Од вас гнилицями тхне.— Куди ж пак, який делікатний носичок причепив господь до пики!

Г острохвостий. О, що носичок, то носичок! Пев­но, не такий, як у Оленки.

Горпина. Такі носички, як у Євфросини, тільки коло байдаків. Мабуть, у тих паничів баньки на потили­ці, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми рука­ми взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її при­боркала.

Гострохвостий. Вірю вам, вірю, Горпино Кор­ніївно! (Тихо). Чи не бісової ж п’яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тіточку! Але ж розум,

249

але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мій милий боже! (Зітхає. Голосно). А я прийшов до вас, Горпино Корніївно...

Г орпина. Щоб пирогів наїстись?

Гострохвостий. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.

Г орпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи-

Гострохвостий. То одженіть їх чи свяченою во­дою, чи кропилом або чим там треба.

Г орпина. Еге! Бабські норови не чоловічі: не сплоха одженеш і кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Г острохвостий. Ой Горпино Корніївно, Горпино Корніївно! Чи вже ж вам од бога не гріх? Чи вже ви мені й досі не ймете віри? Але ж ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Київ. (Тихо). Коли б прийшла, хоч поди­вився б на ті оченята!

Г орпина. Мою Оленку не гріх хвалити своїй матері. Тільки, бачте, раз те, що тепер паничі дурять молодих наших міщанок, а друге те, що в вас, здається, ні перед собою, ні за собою! Еге так?

Г острохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишені? А що, як там так і забряжчать карбованці?

Г орпина. Карбованці чи забряжчать, чи ні, а п'ята­ки, може, й забряжчать.

ВИХІД 4 Гострохвостий, Горпина і Оленка.

Г орпина. Де це ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Гострохвостий (йде назустріч Оленці). Мій вам низесенький поклін і шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленці руку).

Оленка. Добридень вам.

Г острохвостий. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Мені здається, що я слухаю найкра­щих дискантів у концерті у семінарії, як зачую ваш го­лосок.

250

Г орпина. Тай уміє ж тобі прикласти й приказати— незгірше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакоми­лись з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка...

Гострохвостий. То ще невідомо, хто од кого пе­рейняв язичка. (Гордо). Вміємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволі й свого.

Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці.

Горпина. А це що? Це так матері? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди ли­шень мені! Ще ти в моїй господі; я ще тобі втру носа...

Г острохвостий. Не встигнете, Г орпино Корніїв- но, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порож­нім ротом, не з пустими словами, а з словом розумним і вченим. Ви мені не йняли віри вчора ввечері, а от я і справ­див своє слово; бо моє слово, слово Свирида Ивановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я при­йшов до вас свататись.

Оленка. То ви покинете Євфросину?

Г острохвостий. Нехай вона сниться кому іншо­му, тільки не мені. (Бере Оленку за руку). Я тільки вас ніколи не покину. (Тихо). Коли б чорт виніс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Які ж у неї очі! Так і печуть, так і голять, як аглицькі бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дівчиною.

Оле н.к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Г острохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Ще- кавику, ніж я маю жити без вас.

Оленка. Ой, яка я щаслива! Я ніколи не була така щаслива в матері.

Г орпина. Оце! А чого ж тобі ще треба було в ма­тері? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мій поріг, а вже нахваляється.

Г острохвостий. Хоч не винесла ноги за поріг, та швидко зовсім винесе.

Г орпина. Куди ж пак! Стане великою панею!

Гострохвостий. А чом би пак і не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тільки що Євфро­сина, але найбагатіша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з білими стрічками, таку коафюру, що вам і не снилося ніколи.

251

Оленка. Лучче з червоними стрічками. Яка там кра­са в білих стрічках: і сорочка біла, і капелюш білий, і стрічки білі.

Гострохвостий. І ваше личко біле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

Оленка. Я про шовкові сукні ніколи й не думала! Вони мені ніколи й не снились!

Гострохвостий. Я вам куплю золоті сережки! Я вам ушкварю такі сережки, що перед ними і Євфроси- нині потемніють.

Оленка. Я вже звикла думати, що мені не доведеть­ся носити золотих сережок. Мати не справляють і не пус­кають заробити...

Г орпина. Як це ти говориш з матір’ю? Крутить язиком, неначе в пансійоні вчилась. Та я тобі...

Оленка. Е, годі, мамо!

Г орпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе більше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корніїв­но! Не сердьтесь!..

Г орпина. Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої бле­коти наїлась. (Виходить).

ВИХІД 5 Гострохвостий і Оленка.

Гострохвостий (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене що­вечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оці ручки щодня, щогодини!

Оленка. Втечу од матері, а таки буду виходити до вас. Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий. Люде гуляють в неділю, в празник, а мені нема ні праз- ника, ні неділі.

Г острохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселіше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на ваші брівки, на ва­ше личко...

Оленка. Як гляну я на ваші очі, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на світ божий! Яка я те­

252

пер щаслива, яка щаслива! Як мені легко на душі! Я не­наче вперше на віку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому).

Гострохвостий (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сієї душі, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросинині кучері! Тут моє кохання... та... (Голосно). Красо моя! Серце моє! (Обні­має Оленку).

ВИХІД 6 Гострохвостий, Оленка й Горпина.

Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обід, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Гострохвостий (заглядає в вікно). Йдуть! Ма­буть, сам бог їх несе на повітрі на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Г орпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хліба й солі.

Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цу­раються хліба й солі; я так не люблю таких гордих лю­дей, що їм голови постинав би.

ВИХІД 7 Ті самі, гості й Педоря.

В хату входять міщанки: деякі з кошиками, деякі убрані в празни-

кову одежу.

Міщанки. Добридень вам, Горпино Корніївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба! А вашій дочці по­шли боже гарного жениха.

Оленка й Гострохвостий осміхаються.

Г орпина. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене. (Деякі сідають).

Гострохвостий (до гостей). Ой кумки мої, го­лубки мої, цокотушки мої! От пиріжки, так пиріжки у Горпини Корніївни! Не дурно вас тут повнісінька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

Одна міщанка. Та й чи не жартливий же з біса

253

оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не.зачіпайте нас, бо як причепимось усі, то мусите нам ставити могорича!

Гострохвостий. А зачіпайте мене! Я дуже люб­лю, як молодиці мене зачіпають... але тільки молоді, чор­нобриві, такі, що тільки моргни, та й... гм...

Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мішки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий і син вдався.

Г орпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сідайте ж у мене, будьте ласкаві! Сідайте, кумо! Сідайте, свахо! Сідайте, укумасіа! Прошу покірно, кумко!

Г острохвостий. Та й кумів же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Горпина (кричить у двері). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторніше балакати й пити.

Г острохвостий. От і я поможу. (Біжить і з #е- дорею вносять один стіл, потім другий і ставлять їх серед хати). Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

Педоря. За вами похопишся! Не всім такі ніжки мати, які бог дав цапові.

Г острохвостий. Але в цій хаті язики! Зібрались з усіх Кожум’яків.

Одна міщанка. Ще й з Либеді прибули на поміч, хи-хи-хи!

Г орпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе при­везена невістка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Гострохвостий. Ой-ой! (Зітхає). Ще й як за­скучали без чарочки!

Горпина. Як я буду йти заміж, то візьму вас собі за свата.

Г острохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидіти на посаді.

Г орпина (вдаривши кулак об кулак). Одже ж ніяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.

Гострохвостий. То покличте на поміч з десять кумів, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всі, бо я й знаю, скільки їх усіх у макітрі: п’ятдесят ще й шість.

Міщанки. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скільки пирогів у макітрі!



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка