«наукова думка»



Сторінка16/41
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   41

Проста була!

Тетеря кінцем шаблі одслоняє серпанок і тричі цілується з Марусею. Дружки, світилки й свашки.

В саду соловейко защебетав,

Князь наш княгиню поцілував.

175

В саду зозуля закувала,

Княгиня князя поцілувала.

Тетеря в шапці сідає на посаді коло молодої. Світилка Галя з трій­цею й шаблею сідає коло Тетері. Настя подає старшій дружці дари, боярам хустки, старостам і дружкам рушники або червоні й сині перев'язі, музикам хустки. Старша дружка розносить дари. Старости й дружки вішають через плече рушники й перев'язі.

Дружки, рід і ПОЇЗД.

У коморі сволок,

Там рушників сорок.

Ой, підіте, заберіте,

Ввесь поїзд обдаріте.

Кланяйся сват сватові,

Сваха свасі,

Дружка дружці,

А Василь Марусі.

Всі кланяються одні до других, потім всі сідають. Слуги подають усім напитки. Взявши в руки чарки, всі співають.

Брязнули чарочками,

Срібними тарілочками!

Даруй, боже, щастя-долю Молодій і молодому!

Музики грають до танців. Бояри й дружки танцюють. Свашки при­співують до танців.

Свашки.

Січена калинонька, січена!

А вже ж наша Маруся звінчана.

Червоні чобіточки на нозі,

Що купив Василько в дорозі.

Поглядає дружко скоса,

Чи немає на печі проса.

Коли б як утекти,

Щоб проса не товкти!

їли дружки, їли,

Півголубонька з’їли.

На столі всі рісочки,

Під столом всі кісточки.

їли бояри, їли,

Цілого вола з’їли,

176

На столі ні рісочки,

Під столом ні кісточки.

Після танців дружки й молода знов сідають за стіл.

Дружки, світилки й свашки.

Думай, Марусе, тепера,

Поки головка весела,

Бо тепер тебе засмутять Та повезуть до свекрухи;

Там свекорко не батенько,

Там свекруха не матінка;

Що ти зробиш, вона переробить,

Що ти скажеш, вона заговорить.

Маруся плаче.

Панас.

Благословіть, батьку-мати,

Косу розплітати!

Панас виводить Марусю з посаду і ставить серед світлиці. Старша дружка здіймає з неї кибалку з квітками, стрічками й віночки. Брат розплітає кісники; дружки розплітають коси.

Дружки.

Ой, брат сестрицю розпліта.

Де ж тії у плітки подіва?

Поніс на торжок, не продав,

Меншій сестриці і так дав.

Ой, на тобі, сестрице, сестрин дар,

Щоб я за тобою так діждав!

Маруся (взявши в руку кибалку й віночки).

Чого ж я плачу, чого жалую?

В чім мені недогода?

Ой, чи жаль мені батенька мого,

Чи подвір’ячка свого?

Ой, не жаль мені батенька мого,

Ні подвір’ячка свого;

Ой, як жаль мені погуляннячка І свого прибираннячка;

Ой, як жаль мені русої коси І дівочої краси!

Нема в саду соловейка,

Нема щебетання!

Минулося вже дівоцтво,

Не буде квітчання!

12-і. Нечуй-Левицький, т. 9. 177

(З плачем роздає квітки й стрічки дівчатам, а віночки пришпилює до горсета. До матері).

Ой гай, мамо, гай, гай!

Ти, кісонько, май, май!

Вже не пустиш, мати,

В той гай погуляти,

Косою помаяти.

(Припадає до матері).

Ой, глянь, матінко, на мене,

Чи не болить серденько у тебе,

Що розплели кісоньку у мене?

Дружки, р і д й поїзд.

Приступи, Марусе, близенько,

Уклонися отцю-неньці низенько!

Отцю-неньці низенько уклонися, Дрібненькими слізоньками умийся.

Маруся (кланяється посаженому батькові).

Спасибі тобі, мій батеньку,

За твоє коханнячко!

Що я в тебе гуляла,

Важкого діла не знала,

Тільки кісоньку чесала.

Спасибі тобі, батеньку!

(Кланяючись матері).

Спасибі тобі, матінко,

За твоє коханнячко!

Що я в тебе гуляла,

Важкого діла не знала,

Тільки кісоньку чесала.

Спасибі тобі, матінко!

Іван Коркішка приносить на віці намітку. Дві свашки подають на­мітку Марусі; вона двічі кидає й бере за третім разом. Свашки за­вірчують Марусю наміткою й співають.

Свашки.

Крийся, Марусе, крийся,

Крийся, Марусе, крийся,

Куницями та лисицями,

Братиками та сестрицями!

178

I

Дружки.

Ой, жаль же нам, подружино, та на тебе,

Ой, що ти нас запросила та до себе!

А ми тобі одслужили вірнесенько.

Тепер же нам одклонися низесенько.

Маруся кланяється дружкам і цілується з ними; потім йде до Тетері.

Маруся.

Тепер же я, мій миленький, навіки твоя!

Нема в мене тепер роду, нема родини,

Тільки в мене зосталася моя дружина.

Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько;

Як зосталась я з тобою, вже я веселенька.

Буду твого отця-неньку щиро поважати,

Буду тобі козацькую збрую готувати.

Тетеря. Разом

Тепер же ти, моя мила, навіки моя!

Нема в тебе тепер роду, нема родини,

Тільки в тебе зосталася вірна дружина.

Ой, прилетів соловейко, щебече гарненько;

Як приїхав я до тебе, став я веселенький.

Будеш мого отця-неньку щиро поважати,

Будеш мені козацькую збрую готувати.

Настя й Богдан (разом з Марусею й Тетерею).

Будеш його отця-неньку щиро поважати; Будеш його козацькую збрую готувати.

ВИХІД 5

Ті самі й козак.

Козак (вбігає в хату і кричить).

Страшна звістка!

В Богуславі татари!

Всі (перелякані кричать).

Татари! Татари!

Козак.

Вже за Россю хати палають!

В вікна видно пожежу. Усі бігають по світлиці і ламають руки.

12* 179

Всі.

Нещасний час, нещасна година!

Т е т е р я (грізно).

Чого полякались? За шаблі! На татар!

Бояри, дружки, старости й гості співають торжественно, піднявши

вгору шаблі.

Ой, сідлайте, хлопці, коні вороні,

Забирайте в руки шаблі дорогі!

Сідаймо на коней татар воювати,

В чистім полі на татар будем полювати, Своїх людей з неволі будем одбивати! Утікайте, вражі сини, бо буде вам горе! Заженемо вас, поганців, аж за синє море! Всі чоловіки з піснею вибігають з хати. Маруся (біжить за Тетерею).

Чи вже ж ти покинеш мене, молоду?

(Маруся падає коло порога. Дружки беруть її попід руки. Тим часом татари розбивають вікна і вскакують у хату).

Т а т а р и.

Аллах, аллах!

Добрий жир. Аллах!

Берім молодих!

Кидаймо старих!

Дружки, свашки, світилки.

Ой! Боже наш!

Ой, рятуйте!

Татари хапають дівчат і Марусю. Настя кидається до Марусі обо­роняти. Татарин одпихає її і втікає з Марусею. Настя хапає руш­ницю й стріляє. Кільки татар падає додолу. Полум'я видко через вікна. За сценою голос і співи козаків.

ДІЯ ДРУГА ВИХІД 1

Козацька рада й гетьман Томило.

На сцені майдан серед міста; на майдані стіл, накритий червоною скатертю. Довбиш б’є в литаври. Козаки збираються на майдан

180

і стають кругом стола оддалеки. Старий гетьман Томило виходить з старшиною; в руках у його бунчук та булава.

Томило (поклонившись раді). Пани-товариші! Для чого маємо раду збирати й раду держати? З ким маємо войну починати? З ким маємо битись, а з ким миритись?

О дин козак з ради. Наш батьку старий! Нічого б тобі про те й питати. Вчора татари спалили Богуслав по саму Рось, обібрали наші хати, пограбували наше доб­ро, напали на Богуславишин двір, забрали на весіллі в неволю дівчат... Чи вже ж тобі питати, про що будемо раду держати? Треба нам воювати з татарами й турками!

Т омило. Чи до діла ваша річ, пани-товариші? У нас з турками мир. Ми обіцялись не зачіпати татар. Ми зло­мимо своє вірне слово й козацьку честь.

Один промовець (виступаючи з кола). Не по- козацькій ти говориш, старий батьку! Твоїх дітей не погна­ли татари в неволю; твоя хата ціла; твоя худоба пасеться на степу! Нащо пак і воюзати!.. Але глянь на ту пожежу, на ті руїни!

Більша половина ради. Гетьман каже правду! Не можна нам ламати свого слова. Гетьман каже правду. Не треба войни!

Томило. Послухайте моєї старої голови! Татари на­робили шкоди; нігде правди діти... Ми пошлемо навздо­гінці за ними сотню козаків на прудких конях, однімемо наших дітей, нашу худобу і вкриємо степ татарськими головами. А война тепер діло небезпечне.

Одна половина ради. Не гетьманська твоя рада! В тебе старе серце: воно не болить за нещасних на­ших дітей... Може, воно вже прохололо задля войни, задля слави України. Веди нас на войну!

Друга половина ради. Гетьманська річ прав­дива; не треба войни!

Одна половина. Веди нас на войну! Смерть тур­кам і татарам!

Друга половина. Послухаймо гетьмана! Не тре­ба войни!

Одна половина. Треба!

Друга половина. Не треба!

Рід Богуславчин виступає на сцену; з ним — Тетеря.

181

ВИХІД 2

Ті самі, Богуславчин рід і Тетеря.

Рід Богуславчин і Тетеря. Ясне товариство, висока радо! Нечисті бусурмани занапастили наш рід. На нашім кутку зостались одні руїни. Наші діти в неволі. Мо­же, завтра їх продадуть в неволю на далеку сторону. Про­симо вашої оборони, просимо кривавої помсти.

Т е т е р я. Хто не хоче войни з татарами, той не ко­зак. Хто не хоче вести козацьке військо на ворога, той не гетьман. Нам треба войни. Нащо нам здались гетьмани- пічкурі. Нам треба молодого й завзятого гетьмана!

Панас Богуславець. Наш дом в руїнах. Моя сестра в неволі. Все наше добро пішло марно. Наших сестер швидко продадуть на базарі. Чи вже ж нам ще раду радити — чи бити ворога, чи жалувати!

Одна п оловина ради й Богуславчин рід. Нам треба войни! Народ хоче войни!

Друга половина ради (слабіше). Пожалійте ко­зацький цвіт, молоді голови! Чи мало ж ми поклали го­лов на степах?

Одна половина й рід (ще голосніше). Батьку! Веди нас на войну або клади булаву!

Друга половина (ще тихіше). Мир! Не клади, батьку, булави!

Одна половина й рі д(ще голосніше). Клади бу­лаву! Не твоїм старим плечам знести войну. Нас біль­ше! Война!

Томило. Коли вас більше, то нехай буде по-вашому. (Кланяється раді). Спасибі вам, висока радо, за честь і шанобу! Кладу булаву! (Кладе булаву й бунчук на стіл, кланяється раді і стає між старими козаками).

Старі козаки (виступивши перед радою). Старий гетьман виступає: чи не має хто, пани-товариші, чого ска­зати проти його?

Один козак (до Томила, котрий виступає на се­редину кола). Ти не мислив зла Україні, ти вірно служив, водив військо на ворогів і край боронив; не марнував на­родним добром, свого докладав; кришив татар, як капусту, страху завдавав; з старшиною, з козаками ти раду держав. Дякуємо тобі! (Кланяється гетьманові).

Томило. Колись бився з ворогами, та тепер не буду! Того часу молодого повік не забуду! Була міць, була сила,

182

та мій час минув... Руки слабі, сила впала... Простіть мені, товариші, в чім моя вина! Коли я мислив зло Україні, от моя голова!

Рада. Не мислив зла Україні, ти чесно служив! Дя­куємо тобі!

Один старий козак. Панове-товариші! Послу­хайте нашої ради, кого на гетьмана обібрати! Між усіма полковниками двом полковникам припадає гетьманувати: Яремі Байді або Василеві Тетері. Воля ваша! Вибирайте!

Байда виступає з одного боку ради, а Тетеря — з другого.

Голос з 1-ої полов, ради. Тетеря козак доб­рий.

Голос з 2-ої полов, ради. І Байда козак неабиякий.

Голос з 1-о ї полов. Про Тетерю знає вся Ук­раїна.

Голос з 2-о ї полов. Про Байду знає не одна Україна.

Два голоси з 1-ої полов. Тетеря недавно побив ляхів.

Два голоси з 2-о ї полов. Байда бив ляхів, бив татар і турків.

Три голоси з 1-ої полов. Тетеря лицар за­взятий .

Три голоси з 2-о ї п о л о в. І Байда лицар за­пеклий; його бачив Цареград.

Чотири голоси з 1-ої полов. Тетеря по­мститься за свій рід, за Марусю Богуславку.

Чотири голоси з 2-о ї полов. Байда по­мститься не за рід, а за всю Україну.

Одна лава першої полов. Байда лицар добрий, та дуже значного роду.

Одна лава 2-о ї полов. Хоч значний, та зате простий і щирий. Тетеря дуже молодий: нехай трохи по- старіється!

Дві лави 1-о ї полов. Старість на войні не ра­

дість, а для молодості война — криваве пиво. Нехай веде нас на войну Тетеря!

Дві лави з 2-о ї полов. Ба не поведе нас Те­

теря, бо поведе Байда.

Дві лави з 1-ої полов. Тетеря візьме булаву!

Три лави 2-о ї полов. Байда візьме булаву!

183

Три лави 1-ої полов. Тетеря буде гетьманом!

•П’я т ь лав 2-о ї полов. Байда!

Три лави 1-ої полов. Тетеря! Тетеря!

П’я т ь лав 2-о ї полов. Байда! Байда!

Одна полов, ради. Нас більше!

Друга полов, ради. Ба нас більше!

Одна полов, ради. Ми ставимо на стіл Тетерю! (Ведуть до стола Тетерю).

Друга полов, (голосніше). Ми ставимо на стіл Байду! (Байду підводять до стола. Тетеря й партія його оступається).

Старі козаки (виступають). Цссс...

Всі стають на свої місця.

Промовець (з старих козаків виходить на середи­ну). Послухайте ради сивої голови! Обидва лицарі добрі, козаки завзяті, але слава про Байду пішла далеко за гра­ниці України (оступається).

Старі козаки. Ми за Байду, а хто за Тетерю, кидайте шапки вгору!

Одна половина ради підкидає шапки вгору. Шапок летить рідко.

Старі козаки. Нема ладу, нема згоди! Не бути Тетері гетьманом!

Тетеря з партією оступається.

Старі козаки. Багато козаків бачили ми на своє­му віку, та не було ще такого завзятого, як Байда: він по три дні не злазив з коня, завдав жаху туркам в Цареграді, орлом літав по Чорному морі. Хто за Байду, шапку вгору!

Козацька рада. Хоч Байда значного роду, та

лив свою кров, як воду, за народ, за Україну. Ми за Бай­

ду. (Кидають шапки вгору разом).

Старі козаки. Згода!

Козацька рада. Згода, згода, згода! Просимо

тебе, Байдо, взяти булаву!

Два старі козаки виводять Байду на стіл і подають йому бунчук

та булаву.

Козацька рада. Смерть ворогам!

Байда (взявши булаву й бунчук, кланяється). Дя­кую вам, велика радо! Я не жалував своєї крові за Украї­ну, бувши козаком, але гетьманство не по моїй силі. Дя­кую вам за велику ласку! (Кладе булаву й бунчук).

Рада (тихо). Просимо тебе, візьми булаву і рятуй

184

Україну. (Старі козаки подають Байді бунчук і булаву вдруге).

Байда. Боюсь великої честі й великого діла! Дякую вам! (Знов кладе бунчук і булаву).

Рада (тихо). Просимо тебе! Візьми булаву!

Байда. Боюсь великої честі й великого діла! (Кладе булаву й бунчук).

Рада (грізно). Велимо тобі! Бери булаву!

Старі козаки подають Байді бунчук і булаву втретє. Козаки при­кривають Байду знаменами. Хорунжий роздає знамена по всій раді.

Рада.

Оборони, боже, козацьке військо і всю

Україну!

Щасти нам, боже, на ворога стати,

На ворога стати, Україну обороняти. *

Всіх бранців з неволі ослобоняти,

Наших ворогів мечем порубати!

Слава, слава, слава!

Байда (з стола). Не раз і не два заглядав я в вічі чорній смерті. Я смерті не боюся і готовий тричі вмерти за Україну! Нехай моя голова перша покотиться по степу, нехай я перший потону на морі, але таки добуду волі й честі для України! Козаки! Рушайте в поход! Я не зайду в хату попрощатись з жінкою, з дітьми! Дайте коня! Час у поход!

Рада. В поход! Смерть ворогам! Слава, слава, слава!

Козаки стають у ряди; на сцену виступає народ. Байда сходить з стола й порядкує.

Молодиці.

Не шуміте, луги,

Завдаючи туги!

Бо ми й так тугу маєм,

Козаків теряєм.

Ой, козаченьки пішли,

Чорні очі занесли,

Серцю туги завдали.

Бодай тії вороги Поконали до ноги!

Дівчата.

Всюди гори, всюди гори,

Нігде води пити;

185

Підуть хлопці на войну,

Нікого любити.

Сидить лебідь над водою, днює і ночує; Не будемо ми у парі, душа наша чує!

Два лебеді над водою, обидва біленькі, Не будемо ми у парі через воріженьки.

Молодиці.

Темна нічка осінняя,

Та не будем спати;

Ой, тяжко нам, ой, важко нам,

Ні з ким розмовляти!

Темна нічка та невидна,

А сон нас не морить;

Постіль біла, стіна німа,

Стоїть, не говорить.

Молодиці й дівчата (разом).

По садочку ходитимем,

Рученьки ломитимем,

Будем ходити, ходя тужити.

Будем гуляти, гірко плакати.

Ой, коли ж вас, козаченьки,

В гості дожидати?

Козаки.

Ой, тоді нас, козаків,

Дожидайте в гості,

Як виросте у світлиці Трава на помості.

Ой, пливуть лебеді та проти води, Пливуть й за водою;

Привикайте, зостаючись дома,

Жити із бідою.

А ми підем, ми попливем Дніпром за водою.

Молодиці й дівчата (жалібно).

Як будете, козаченьки,

Бистру річку брести,

Присилайте на Вкраїну Та частенько листи;

Або листи присилайте,

Або й самі прибувайте.

186

Козаки (весело).

Як не будем на різдво,

То ждіть на великдень,

Як не будем на великдень,

То ждіть на Миколи;

Як не будем на Миколи,

То не ждіть ніколи!

Грай, море, добре буде!

То не ждіть ніколи!

Старі козаки (з гнівом до жінок та дівчат).

Хто кохання знає,

Не вірує в бога;

Раз серденьку радість,

А десять— тривога.

Перестаньте ж ви, баби,



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка