«наукова думка»



Сторінка15/41
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   41
" • ' ■'- *]<•■** у -m<*c*'A }U « иф<; IIі *> *’, Ъ-its *U V t fi/t ’i u+iv'fhtt' ис/ґи/у^ч^г/гь, yi\t\'G ri\(VJU'* <*’/!*■« ІЧП 'ii'H'' Iff f к^йг/ VtyJ -i

^ £ y’ iUlQ/'oa bfufvf re t <* ^ ^ №f/} r ft с Г rutpfrJ&Xtlt

J} «їциу ГГ; •<"< y>'''1r4B94?*fa*4,4/' '

f/ iw AofttMtf- ) <*t fi'aMM* * 'ii.Wffs* fu*+ £ pve '

І i(/Kic л !'f’H ‘> M it- ;г\<гЗЩії к'++ґ**ц(* ./1402S# -

ttT'w і* <* н-л^л 0 tixvC1'** Y/s/ «tfitr# u /f с 11 <4ui * t?(4<-

& *s(/ cih'yx i х/арл)л/^гаЛ. і/Ufts Ht v

Л\ецу-*уи о tt) С %. tu Си %tf^Aa rV^t- {/ ‘h\*€-f»Uf • яилї}*

Of Mf Gu Л/ f <(t*I £ t( f\jti *’ h *>' f >4^^^ 0 и (Me- iff/ ‘У /s'<3i£+MtW

Сторінка автографа нарису «Мар’яна Погребнячка й Бейліс».

МАР’ЯНА ПОГРЕБНЯЧКА Й БЕЙЛІС

ар яна, вже літня молодиця, вже дав­ненько носить мені молоко двічі на тиждень. Приносить вона глечик мо­лока вранці саме тоді, як я вже вип’ю чай, і просе в мене зо два стакани чаю. Вона сідає коло стола й сама наливає чай і п’є, одпочиваючи од біганини по домах. Вона дуже розумна й говорюча. Вона бере в ме­не дрібні українські книжки й газети для свого чоловіка Марка Погребняка. Часом мені приносить глечик молока й сам Марко з села Вігуровщини за Дніпром саме проти Києва.

— Марко читає мені й людям і ваші книжки, і газети так гарно та проздрачно, помаленьку, що я все дочиста розбираю, — каже до мене Мар’яна, сьорбаючи з жадо­бою чай.

— Авжеж читав; та за того Бейліса тільки й мови в нас у Вігуровщині: скрізь по селі за його говорять, що бу­цімто він зарізав хлопця Андрія Ющінського, щоб добуть християнської крові на мацу. Але цьому ніхто не йме віри.

"I "I — І. Нсчуй-Левицький, т. 9.

161

Та й на суді в Києві цьому не пойняли віри й виправдили його, й кажуть, що його вже й з тюрми випустили, де він просидів більше року.

— Здається, більше року сидів дурнісінько, бо заріза­ли його ті злодії й розбишаки, за котрих він нахвалявся, що викаже за їх усіх в поліції,— кажу я Мар’яні.

— А вже то вони замучили його в тієї тюряжниці Че- берячки в її домі, а на Бейліса тільки звернули пеню. Так мені було шкода того Бейліса, що його дурно тільки мор­дували в тюрмі безвинно. Ото, мабуть, перемучився так, як я перемучилась, як мого Марка посадили в Броварях у тюрмі й держали дві неділі. Хтось з Вігуровщини по­крав у лісі нарубані лати на покрівлю хати. А наш ворог в Вігуровщині й сказав стражникам, що покрав лати мій Марко. Приїхали стражники з Броварів та й арештували Марка й повели в Броварі та й посадили в тюрму. Госпо­ди! Як я тоді перемучилась та перепечалилась за ті два тижні! Зварю обід, сідаю за стіл, а мені їжа не йде й на думку. І сон мене не брав уночі. Ляжу спать, та й не сплю, та все думаю про Марка, як він поневіряється десь у тюр­мі, та нудиться, та ще й безвинно. Так перемучилась, що аж з тіла спала й робота мені не в думці. Аж через дві неділі прибув до нас у двір слідователь з стражниками, обтрусили й обшукали усе подвір’я й клуню. Лазили й на горище, обдивились і покрівлю в повітці і нічого не зна­йшли. А через два тижні познаходили крадені лати в од­ного чоловіка під сіном. Як вернувся Марко, я неначе вдруге на світ народилась. А що ж то перетерпів отой Бей- ліс, сидячи в тюрмі? Хоч він і жид, але він сидів безвинно цілий рік у тюрмі. А в його ж є жінка й діти. Яку ж то муку вони перетерпіли за рік!

Це оповідання сільської молодиці навело й на мою дум­ку багацько дечого: якби Мар’яна сиділа між судовиками в суді, вона не скривдила безвинно навіть єврея. Бо в неї сумління більше, ніж у тих судовиків, котрі гнули справу— доконче — на Бейлісову загибель тільки через те,— що він єврей... В кого ж більше сумління в душі?

1913 року.

Київ.

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

МАРУСЯ БОГУ СЛАВКА

Оперета на 4 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Настя Богуславиха, сотничиха, багата вдова.

Маруся Богуславка, її дочка.

Панас, її син, молодий козак.

Богдан Сопілка, хорунжий, посажений батько на Марусиному весіллі.

Василь Тетеря, козацький полковник, Марусин жених.

Іван Коркішка, дружко.

Любка, старша дружка.

Галя, світилка, дівчина.

Варка, свашка, молодиця.

Томило, старий козацький гетьман.

Байда, гетьман.

Кобзар.

Козак.

Юсуф-паша, другий Марусин чоловік.

Євнух.

Дружки, Богуславчин рід, гості, поїжджани, світилки, свашки, ста­рости, дружки, бояри, музики, козаки, татари, яничари, муеддини, жінки Юсуфа, прислужниці в сералі, запорожці, Марусині діти, молодиці та дівчата.

Дія діється в XVI віку. Між II і III діями минає 6 літ.

ДІЯ ПЕРША

Настина світлиця, убрана по-весільному й освічена. В світлиці двоє дверей; серед світлиці стоїть довгий стіл, застелений білими скатер­тями, на столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках. Настя ходить коло стола, кладе коровай і порядкує. Рід і гості сидять і стоять збоку. Дружки вбирають гільце калиною, барвінком, колосками жита й вівса.

ВИХІД 1

Настя, Богдан, Панас, дружки, рід і гості.

Дружки (в'ють гільце й співають).

Благослови, боже,

Пречиста госпоже!

І отець і мати

(кланяються Насті й Богданові)

Своєму дитяті Се гілечко звити,

Свій рід звеселити.

Настя й Богдан.

Благослови, боже,

Пречиста госпоже,

Нашому дитяті Се гілечко звити І рід звеселити.

Дружки й рід.

Благослови, боже,

Пречиста госпоже,

166

Та нашій княгині Се гілечко звити,

Марусю звеселити.

Панас (йде до кімнати, одчиняє двері).

Сестро моя! краса твоя — слава моя. Час тобі на посад сісти

ВИХІД 2

Настя, Богдан, Панас, Маруся, Любка, дружки, рід і гості. Маруся виходить в квітках, стрічках, з вишиваним рушником у ру­ках. Коло правого вуха два віночки, звиті з волочки на обручиках. Маруся кланяється Насті й Богданові, цілує їх у руку, потім кланя­ється усьому родові й гостям. За нею виходить старша дружка,

Любка.

Маруся (кланяючись матері й посаженому батькові).

Ой мій батечку,

Моя матінко!

Дякую вам За хліб, за сіль.

Благословіть мені На посад сісти.

Панас подає Марусі кінець шовкової хустки, а за другий кінець ве­де її на посад; за нею йде старша дружка, потім усі дружки рядом одна за другою.

Дружки, рід й гості (торжественно).

Ішла Маруся на посад,

Зострічав її господь сам,

А той посад )

Янгол писав J bis

Од господа бога. І Писали його малярі Темної ночі при зорі,

Тємної ночі

При СВІЧІ, І Ясного сонця — )bis Віконця. J

Маруся сідає за столом на покуті, коло неї старша дружка. Усі дружки сідають кругом стола. Настя порядкує: передає з кімнати через слуг тарілки з горіхами, родзинками.

167

Дружки.

Летять галочки у три рядочки,

А зозуля попереду.

Усі галочки по лугах сіли,

А зозуля на калині.

Усі галочки защебетали,

А зозуля закувала.

Ідуть дружечки у три рядочки,

А Маруся попереду.

Усі дружечки по лавках сіли,

А Маруся на посаді.

Усі дружечки та й заспівали,

А Маруся заплакала.

Чого ж ти плачеш, чого жалуєш,

Молодая княгине?

Чи жаль же тобі батенька свого,

Чи подвір’ячка його?

Не жаль же мені батенька мого,

Ні подвір’ячка його;

Ой, як жаль мені прогуляннячка І свого прибираннячка,

Ой, як жаль мені русої коси І дівоцької краси!

Богдан підносить на тарілці чарку вина й частує Марусю. Маруся цілує його в руку.

Маруся.

Частуй, частуй, панотченьку,

Тепера мене!

Бо тепер я, панотченьку,

Гостина в тебе.

(До матері, котра стоїть з тарілкою й чаркою вина).

Частуй, частуй, моя мати,

Тепера мене,

Бо тепер я, моя мати,

Гостина в тебе.

Не раз, не два, моя мати,

Ти заплачеш,

Поки мене в своїй хаті Ти побачиш.

(Маруся бере од Богдана чарку з вином і вмочує губи). 168

Богдан і Настя (разом).

Не раз, не два, моя дочко,

Я заплачу,

Поки тебе в своїй хаті Та побачу.

Настя частує Марусю. Маруся цілує її в руку й п’є. Дружки й рід.

Мати дочку частує,

Щастя-долю дарує.

Випий, випий, Марусе,

Повную, повнесеньку З щастям-доленькою.

Богдан і Настя частують дружок і гостей. За кулісами чуть музики, потім співи: йде поїзд.

Поїзд (за кулісами).

Пусти, свату, в хату!

Тут же нас не багато:

Дев’ ять бояр кіньми І два братики рідні;

Дві сванечки в возі На лютім морозі.

А ми тобі не докучимо,

Тільки шати пересушимо.

А в нас такі шати,

Щоб Марусю взяти.

Коло дверей стає Панас з шаблею.

Дружки й рід (на сцені).

Ми вас не знаємо,

В хату не пускаємо!

Поїзд (за сценою співає жалібно, аж проситься).

Ой, доки ми та стоятимем,

Сиру землю топтатимем Червоними чобітками,

Золотими підківками.

Ой, якби ви, свати,

Вийшли б до нас з хати До хати прохати,

Бояр частувати.

В світлицю входить Іван Коркішка, дружко, з чотирма дружками. Коркішка держить на тарілці дари і зараз дарує Панасові хустку й кинджал. Панас ховає шаблю в піхву й оступається од дверей.

169

ВИХІД з

Ті самі, Іван Коркішка і чотири дружки.

Іван Коркішка.

Перший дружко ввійшов Та ударив чолом Перед вашим столом,

Та й ударив чолом Перед усім родом,

Перед Марусею,

Княгинею молодою.

(Кланяється Марусі й родові й дає дари Насті й Богданові).

Всі дружки.

Перші дружки ввійшли Та вдарили чолом Перед нашим столом,

Перед родом-родиною,

Княгинею молодою.

Одна дружка бере кухоль і полумисок, зливає воду дружкам на ру­ки й подає рушник.

Дружки.

Миють дружки ручки,

Поглядають на кілочки,

Чи не висять рушнички У нашої паняночки.

Дружки виходять з світлиці й зараз вертаються. За ними входить Василь Тетеря; кругом його багато дівчат світилок і молодих сва­шок з засвіченими трійцями в руках, між пучками калини й васильків. Світилка Галя держить в руках при трійці в пучку зілля шаблю. Потім йдуть бояри, свати й гості, за ними музики.

ВИХІД 4

Настя, Богдан, Маруся, Любка, Іван Коркішка, Василь Тетеря, Панас, Варка, Олеся, Г аля, дружки, рід, гості, боя р*и, свати

й музики.

Поїжджани (стають коло самого порога й співа~ ють, прохаючи).

Пусти, свату, в хату,

Тут же нас не багато:

170

Бояри, та світилки,

Та свашки-чорнобривки.

Дружки й рідГгрізно).

Не наступай, Литва!

Не наступай, Литва!

Бо буде в нас битва.

Будем бити, воювати,

Та Марусі не давати.

Не наступай, Литва!

Буде у нас битва!

Поїзд (просить).

Ой сватоньку, ласкав!

Пусти нас, будь ласка!

Дамо коня вороного І меча золотого;

Дамо тобі сіделечко,

Тільки пусти, наше сердечко.

Свашка Варка (виступає).

Гнися, калино, гнися,

Ти, Василю, не журися!

Ми калину обламали,

Ми Марусю підмовили.

Старша дружка, Любка (виступає).

Не ви калину садили,

Не ви княгиню родили,

Родила її мати,

Казала вам не дати.

Олеся, менша дружка (вискакує. До Галі).

Світилочко, пишна пані!

Не гордуй же ти нами,

Бо як будеш гордувати,

То не будем частувати.

Світилка Галя. -

Ой, якби я пані,

Не була б я з вами;

Сиділа б я з паничами За білими калачами.

Поїзд.

Сиділа б ти з паничами За білими калачами.

Дружки.

Світилка—шпилька при стіні,

На неї сорочка не її,

То тії баби, що в шпиталі;

Прийшла та баба, торкає:

Скидай сорочку, смеркає!

Світилки й свашки.

Брешете, дружки поганки!

На нас сорочки з китайки.

Нас мати виряджала,

З скрині сорочку давала.

Менша дружка (виступає й співає до дружка).

Тобі, дружку, не дружкувати,

Тобі, дружку, панувати В Києві над водою,

За доброю огородою.

Дружко крутить носом.

Старша дружка (до боярина).

Старший боярин, як качан!

Витріщив очі, як баран.

Обручами очі збиті,

Мочулою звиті,

Личком підперезався,

У бояри прибрався.

Боярин насторочує вуха, а потім крутить носом.

Менша дружка (до старости).

Наш староста вдався,

Сім рік не вмивався.

Взяла сваха за бороду Та повела його в воду;

Піском терла, водою мила,

Череслом підголила,

За столом посадила.

172

Староста одмахується руками.

Варка, свашка (до дружок).

Старша дружка під сволок,

З’їла калачів сорок.

Нехай ніхто не противить,

Нехай, здорова, ся живить.

Старша дружка (до свата).

Наш сватонько з міста,

В його голова з тіста,

Губи з петрушки,

Очі з чорнушки,

А в щоках діри,

Повлазили щури;

Голова сніпками вшита,

Борода гонтом побита,

А в бороді миші;

Треба кота впустити,

Миші виловити.

Сват крутить носом і махає руками. Коркішка, дружко, виступає й підносить Насті червоні сап‘янці. Другі дружки роздають на та­рілках батькові, родові і дружкам хустки, шишки.

Настя (держачи на тарілці сап'янці).

Чи це ж тії чоботи,

Що зять дав,

А за ції чоботи Дочку взяв?

Чоботи, чоботи ви мої!

Чом діла не робите ви мені?

На річку йшла,

Чоботи скрипали,

А з річки йшла,

Чоботи хлипали.

Чоботи, чоботи ви мої!

Чом діла не робите ви мені?

Богдан і Настя (до поїзда).

Просимо сідати У нашій хаті!

Поїжджани сідають на лавах. Тетеря з боярином на першому місці. Дружки співають ласкаво, на мир.

173

Дружки.

Ой ви, старости, ви старі сивесенькі!

А ви, бояри, ви сини отецькі!

А ви, сванечки, ви наші паняночки!

Ви, світилочки, ви наші голубочки!

Чого ж ви до нас нерано приїхали,

Нашу княгиню нерано одвідали?

Світилки й свашки.

Ой ви, дружечки, ви наші голубочки!

Ой, тим ми до вас нерано приїхали,

Що нашого князя ласкавий панотченько Забарив же нас ласкавими словами,

Годував же нас білими калачами,

Напував же нас солодкими медами.

Дружки йрід.

Наша Маруся чорнобрива,

Як голубонька сива,

В руках рушник носить,

Вас вечеряти просить.

(Разом з поїздом).

Наш Василь чорнобривий,

Як голуб сизокрилий,

В руках шличок носить,

Вас на весілля просить.

Василь Тетеря (виступає. Йому Панас підносить на тарілці хустку. Василь затикає хустку кінчиком за пояс).

Зажурилася, заклопоталась Соловейкова мати:

«Чого, синоньку, сивий соколочку,

Сам сидиш у садочку?

Ой за годину, за годиночку Полини собі по галочку».

Ой попід лісом битая доріженька,

Посеред лісу червона калинонька;

Ой там їхав я із боярами,

Мені дорогу калина заступила.

Вийняв шабельку, став калину рубати,

Стала калина до мене промовляти:

174

«Ой не для тебе ся калина посаджена!

А задля тебе Маруся ізряджена».

(Василь іде до Марусі. Панас стає за Марусею на стільці й махає шаблею).

Панас.

Не наступай, Литва!

Буде у нас битва.

Буду битись, воювати,

Сестри не давати.

Дружки.

Братику, не лякайся!

Ще лучче постачайся.

Не продавай сестри За сотню й за чотири!

Братику, гроші — слина,

Сестриця — родина.

Дружко подає Панасові на тарілці пістолета й шаблю. Панас осту­пається.

Дружки.

Татарин, братик, татарин!

Продав сестрицю за дари.

Русу косоньку за п’ятак,

Біле личенько пішло й так!

Мати накриває Марусі голову серпанком. Старша дружка пришиває молодому до шапки стрічки й надіває йому шапку. Світилка Галя й свашки йдуть з Тетерею кругом стола за сонцем і приводять до Марусі. Як Тетеря ходить кругом стола, дружки, рід і поїзд співають.

Дружечки, панянки!

Оступітеся з лавки;

Пропускайте дорогу Князеві молодому;

Бо в нас листоньки Од короля,

Щоб нам дорога



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка