Наукова біографія



Скачати 28.58 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації24.05.2021
Розмір28.58 Kb.
ТипРеферат
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ історичної освіти

 

 



 Реферат на тему:

«Наукова біографія»

 

 

 



 

Виконала:

студентка  2 курсу,

21-іарх групи

Білоус Аліна 

 

 

Викладач:



Наталія Черніговець

План

  1. Вступ;

  2. Наукова біографія-Ляшко;

  3. Наукова біографія – Чишко;

  4. Висновки;

  5. Список використаної літератури .

Вступ

У роботі розглядається використання терміна «наукова біографія» в історико - біографічних дослідженнях в Україні в історичному, теоретичному та практичному контексті. Сьогодні цей термін використовується як визначення науковця або біографія вченого, або як сукупність засобів і методів для організації знань в інтегрованій системі, яка є біографією людини, незалежно від сфери діяльності.

У сучасній практиці поняття « наукова біографія» має широкий спектр смислів і значень. У межах біографічного дискурсу термін «наукова біографія» у понятійному сенсі вживається як визначення біографії людини науки, вченого або як сукупність способів і методів власне наукової організації знань про персону у цілісну систему, якою є біографія особи, незалежно від сфери діяльності.

Ще в 20-ті рр. ХХ ст. радянська держава приділяла увагу біографічному жанрові як складовій історії науки. З ініціативи В.І.Вернадського у 1921 р. у системі Російської Академії наук була створена постійна комісія з історії наукових знань, одним із головних завдань якої, на думку вченого, мало стати вивчення історії науки, філософії та техніки як важливої складової великого світового цивілізаційного процесу - росту науки.

Вивчення шляхів розвитку наукової думки та історії ідей В.І.Вернадський вважав важливою умовою створення необхідної спадковості наукової творчості, «усвідомлення значення і неперервності наукової роботи в певній, закоріненій в наукову думку країни, галуз», як і вивчення та висвітлення у різних формах творчості, до яких він зараховував і біографії науковців, діяльність визначних учених у різних галузях знань. Свої погляди на роль історика науки, оцінку досягнень, проблем і перспектив розвитку конкретних галузей крізь біографію вченого В.І.Вернадський виклав у лекціях «Значение личности в истории науки», «Кант и естествознание», «Мысли о современном значении истории знаний», «Записках про необхідність створення комісії по історії науки в системі академії наук СРСР» та багатьох ін.

Також В.І.Вернадський сам був автором численних біографічних статей про вчених.

У широкому сенсі поняття «наукова біографія» як біографія вченого поширюється з середини ХХст. Це пов’язано з історичною ситуацією в СРСР та УСРС, за якою організація наукових досліджень у будь-якій сфері мала державний характер.

Найбільша увага й активність у поглядах на проблеми «наукової біографії» з боку радянської держави, істориків і літературознавців припадає на 70-ті рр. ХХ ст.

У 1959р. була започаткована серія книг про вчених- «научно-биографическая литература»

У понятті «наукова біографія» у той час були поєднані два контексти- світоглядний (ідентифікаційний), який розкривав належність особи до конкретної професійної спільноти соціуму (у даному випадку –вчених) і методологічний, тобто, низка принципів і методів, за якими має створюватися біографія взагалі, зокрема й наукова.

Спробу оцінити стан історіографічної ситуації та наукової дискусії, що точилася з приводу поняття «наукова біографія» на початку 80-х рр.. ХХ ст., було зроблено на третіх Чишковських читаннях (2007р.) Н.І.Любовець.

Авторка засновується на досвіді Європи та Америки та формулує методологічні критерії,які, на її думку, слід покласти в основу конструкції наукової біографії. Серед них:



  • Наукова біографія- важливий розділ історії науки. Будується обов’язково на джерелах, із урахуванням психологічних факторів при оцінці творчості особи. Наукова біографія сприяє глибшому розумінню історії розвитку конкретної галузі науки та пишеться у відповідності до вимог часу і створюється щоразу заново. Наукова біографія вченого є джерелом цінної наукознавчої інформації, що стосується як внутрішньої логіки розвитку науки, так і впливу на нього соціальних і психологічних факторів і має дидактичне значення.

  • Науковаа біографія- біографія вченого, жанр історико- наукової літератури. Містить життєпис, портрет вченого, характеристику діяльності, внеску, оцінки, історико-наукову реконструкцію відповідного періоду в розвитку науки.

  • Наукова біографія- своєрідна теорія моделювання (методи) життя та наукової діяльності вченого.

  • Наукова біографія- спроба пов’язати життєво-історичні події із розумовою діяльністю науковця. Засіб вивчення біографічної і психологічної сторін комунікації в науці.

  • Наукова біографія- «…біографія в сенсі такого життєписування та життєтрактування, які відповідають принципам, методам і критеріям наукового дослідження…»

На жаль, доповідь не була опублікована автором. Аналітична частина доповіді побудувана на працях. Висновки аналізу приведені за Н.І.Любовець.

Свій погляд на проблеми наукові біографії висловив В.І.Оноприєнко в статті «Біографії вчених: специфіка,завдання,досвід». Автор наголошує, що біографії вчених біографічному жанрі як такому складають окреме явище.

В українській біографічній історіографії кінця ХХ ст. комплекс проблем, пов’язаних із науковими біографіями, отримали розвиток у працях В.С.Чишка. Напрацювання попередників і сучасників були проаналізовані ним у монографії «Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України». Під науковою біографією автор розумів методичну складову історико- біографічного жанру. Ним було запропоновано умовний загальний алгоритм створення наукової біографії, що містив наступні дослідницькі процедури: емпірична, що складається із евристичних і джерелознавчих досліджень;реконструкція життя, діяльності,психічного стану особи;репрезентація особистості в сукупності зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Водночас, за видами життєдіяльності та професійною спрямованістю особи автор пропонує виділяти наукові біографії вченого, письменника, художника, державного діяча, мандрівника тощо.

Також є твердження, що в євроатлантичному наукознавстві термін «наукова біографія» відповідає синоніму «біографія вченого» та розуміється як професійна біографія фізиків, хіміків, інженерів, лікарів, філософів, природознавців.

В.Ващенко – писав,що в євроатлантичній традиції «наукова біографія» вказує на особу вченого/науковця,чия біографія пишеться,а в українській- на спосіб («науковий»), яким це робиться.

Лише у 80-х роках почала досліджуватися наукова біографія :



  • Б. Мейлах;

  • М. Ярошевський;

  • Б.Кедров;

  • В.Кірсанов;

  • В.Карцев;

  • В.Фрекель;

  • Б.Володін.

А також її становлення як галузі історичних досліджень:

  • В.Баженов;

  • В. Трухановський;

  • Л.Кертман;

  • С.Семанов;

  • І.Бєлєнький;

  • Т.Павлова.

Тоді виникає розподіл теорії біографії на наукову та художню із своїми методами пізнання, метою, формами, видами.

Тривалий шлях становлення наукової біографістики в Західній Європі бере початок від кінця 18 – середини 19 ст. – епохи бурхливих соціальних змін, що висунули на перший план незалежну і діяльну особистість. Її витоки звичайно пов”язують з появою книги Дж. Босвелла „Життя Семюеля Джонсона” (1791), яка започаткувала новий тип біографічного дослідження – т.зв. „нову біографію”, спрямовану, на противагу панегіричній біографіці попередніх епох, на здобуття позитивного, конкретно-фактологічного, скрупульозно точного знання про життєвий шлях і діяльність особи.

Першою методологічною працею у галузі біографістики прийнято вважати „Досвід вивчення та конструювання біографії” Дж. Стенфілда (1813), у якій теоретично обґрунтовано необхідність пошуку біографом соціальної і історичної, ситуаційної детермінованості життєвий подій. Значний вплив на збагачення дослідницьких методів наукової біографістики справило формування заснованої Ш. Сент-Бевом та розвинутої наприкінці 19 ст. його послідовниками І. Теном і Ґ. Брандесом біографічно-психологічної школи в літературознавстві.

У 20 ст. вона здобула своєрідне продовження у т. зв. „сучасному етапі методологічної рефлексії в біографічній традиції”, позначеному впливами фрейдизму і глибокою зацікавленістю особистісним досвідом людини. В літературно-біографічній творчості це знайшло вияв у появі психологічних досліджень-біографій З. Фройда, С. Цвейга, пізніше – романів-біографій А. Моруа та його послідовників.

Одночасно з становленням нової літературної біографіки, в 19 ст. в рамках розвитку європейської позитивістської історіографії здійснено обґрунтування методологічних та методичних принципів історико-біографічних досліджень, а також формування галузевих і національних біографічних словників та біографічних розділів універсальних енциклопедій. Ці здобутки не втратили свого теоретичного значення дотепер.

У 20 ст. європейська і світова історична наука на противагу літературній та науково-популярній біографіці, позначеній широким використанням різноманітних літературних прийомів, художнього вимислу, остаточно утвердила формалізований і обмежений чіткими методичними настановами і правилами історико-біографічний напрям, що реалізується у розвиткові теорії і практики заснованих на документальних матеріалах біографічних досліджень та підготовки довідкових біографічних видань.

Становлення нової української біографіки та наукової біографістики, як її теоретичної основи, у 19 ст. було позначене довготривалими впливами європейського просвітництва та романтизму, ідеями слов”янського національного відродження, піднесенням українського національно-культурного та визвольного рухів, а також значною мірою, загальним ходом розвитку літературної біографіки, історичної науки, гуманітарної культури та суспільно-політичного життя у Російській, а для західних земель України – Австрійській імперіях. Піднесення нової української біографістики почалося з 30-х рр. 19 ст.

Однією з перших значних праць українських вчених став написаний Д. Бантишем-Каменським в полеміці з оповіданням Ф. Булгаріна „Мазепа” (СПб., 1833) великий історико-біографічного нарис „Жизнь Мазепы” (М., 1834). На початку 40-х рр. 19 ст. з серією біографічних нарисів про гетьманів Т. Хмельницького, Барабаша, Мазепу виступив М. Маркович, одночасно розгорнув публікацію історико-біографічних нарисів та матеріалів М. Максимович.

Зародження українського національного руху на багато десятиліть визначило романтико-героїчну парадигму розвитку вітчизняної історичної біографістики і літературної біографіки. В центрі уваги дослідників першої половини-середини 19 ст. Д. Бантиша-Каменського, М. Марковича, М. Максимовича, І. Срезневського, О. Бодянського знаходились, передусім, постаті борців проти іноземного поневолення – гетьманів, полководців, козацьких ватажків, ієрархів православної церкви, письменників-полемістів.



  • Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка