Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Кафедра інфекційних хвороб



Скачати 126.44 Kb.
Сторінка1/16
Дата конвертації12.09.2021
Розмір126.44 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Кафедра інфекційних хвороб


Затверджено


на методичній нараді

“____” _____________ 20__ р.

“____” _____________ 20__ р.

“____” _____________ 20__ р.

“____” _____________ 20__ р.

“____” _____________ 20__ р.

Зав. кафедри, д.мед.н., професор Голубовська О.А.

М Е Т О Д И Ч Н А Р О З Р О Б К А


для студентів VI курсу медичних факультетів (за темою, що увійшла до плану аудиторної підготовки).

Тема № 6

Ведення хворого з ураженням печінки інфекційного і неінфекційного ґенезу.

2020

1. Актуальність. Диференціальна діагностика жовтяниць залишається однією з найважливіших проблем медицини. Вона стосується не тільки хірургів, гастроентерологів, інфекціоністів, а й лікарів багатьох інших спеціальностей. Найчастіше жовтяниця виникає у хворих на гострі та хронічні вірусні гепатити. Тому актуальність проблеми диференційної діагностики жовтяниць обумовлена ще й надзвичайним поширенням у світі збудників вірусних гепатитів, їх тяжкими ускладненнями у вигляді гострої печінкової енцефалопатії (ГПЕ) та вкрай несприятливими наслідками цих хвороб, таких як цироз печінки (ЦП) та гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК), високими показниками летальності, значними економічними збитками, недостатньою ефективністю противірусної терапії за наявності великої кількості побічних явищ та дуже високої вартості лікування. Зростання та поширення у світі інфекцій, спричинених збудниками вірусних гепатитів А, В, С, Д, Е, надзвичайно висока частота їх негативних наслідків обумовлюють актуальність вдосконалення їх диференціальної діагностики, вивчення різних методів лабораторної діагностики та лікування цих хвороб.

Понад 2 мільярди хворих у світі страждає на захворювання печінки та жовчних шляхів різної етіології. За даними експертів ВООЗ, ця патологія зустрічається у кожних 5-ї жінки та 10-го чоловіка в Європі. В Україні за останні 10 років захворюваність на хронічні гепатити (ХГ) і цироз печінки (ЦП) зросла більш, ніж у 2,5 рази, а на диспансерному обліку знаходиться більше ніж 280 тис. хворих на ХГ різної етіології і близько 40 тис. хворих на ЦП (652 та 128 на 100 тис. населення відповідно. І ці статистичні показники значно занижені й не відображують справжню ситуацію .

Прогресуючому поширенню хронічної патології печінки сприяло зростання не лише кількості хворих з ожирінням, цукровим діабетом та токсичними (перш за все - алкогольними і медикаментозними) ураженнями печінки, а й збільшення захворюваності на хронічні вірусні гепатити (ХВГ) В і С, збудники яких обумовлюють переважну кількість хронічних уражень печінки (від 60 до 80%). ХВГ, обумовлені вірусами гепатитів В і С (HBV та HCV відповідно) та деякими ішими гепатотропними вірусами, зустрічаються як у вигляді моноінфекцій, так і у вигляді інфекцій–мікст .

Найчастішим чинником ХГ серед вірусів зараз вважається HCV, який, залежно від субтипу, спричинює хронізацію хвороби у 60 – 90% випадків. Цим збудником інфіковано, за різними оцінками, від 300 до 700 млн. населення планети . Серед них не менше, ніж у 170 млн. є ознаки хронічного ураження печінки (ХВГ, ЦП, ГЦК), від яких щорічно гине понад 10 млн хворих. Розвиток ЦП протягом 20 років від первинного діагностування інфекції спостерігають у 4 – 20% хворих на ХГС. Рівень виникнення ГЦК у хворих на ХГС з ЦП може становити 1-4-7% на рік. Декомпенсований ЦП і ГЦК, спричинені HCV, є головними показаннями для трансплантації печінки у промислово розвинених країнах. HCV у цих країнах є причиною 70% випадків ХВГ, 40% - ЦП у термінальній стадії, 60% - ГЦК, 30% випадків трансплантації печінки. У Європі HCV інфіковано приблизно 20 мільйонів осіб, частота виявлення анти-HCV у населення коливається від 0,23 до 4%. Без прийняття невідкладних заходів за 10-20 років смертність від ХГС та його наслідків збільшиться в 3 рази і значно перевищить цей показник при ВІЛ-інфекції. За цей час ХГС може стати головною проблемою національних органів охорони здоров’я.

У 2004 році Європарламент прийняв декларацію, що закликає Раду Європи прийняти рекомендації по своєчасній діагностиці ХГС й розширенню можливостей для його лікування, коли стандартна противірусна терапія цієї інфекції має бути максимально доступною для будь-якої людини .

В Україні вже зараз поширеність ХГС , згідно інформації ВООЗ, є високою (не менше 2%). У Києві серед донорів крові анти-HCV виявляють у 3,34-3,8%, серед медичних працівників – у 3,4-4,2%, серед дорослого населення в цілому – у 1,7% .

Гепатит В (ГВ) також становить значну проблему для охорони здоров’я всього світу. Згідно оцінок експертів ВООЗ, збудником цієї хвороби інфіковано майже 400 мільйонів людей. Від захворювань печінки, спричинених HBV, у світі щороку помирає від 1,5 до 2 млн. хворих, у тому разі лише від спричиненої ним гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) – 500 000 – 600 000 чоловік (5 місце серед летальності від злоякісних пухлин). Серед усіх причин смерті ГВ та його наслідки посідають 10 місце у світі . Про надзвичайну важливість цієї проблеми свідчить те, що у США від 3,5 до 5,3 млн (1-2% всього населення) осіб мають ХВГ В або С. З них від 0,8 до 1,3 млн страждають на хронічний гепатит В (ХГВ), від 2,3 млн до 3,9 млн людей – на хронічний гепатит С (ХГС). Водночас від 65% до 75 % таких хворих навіть не знають про свою хворобу. Обгрунтовано прогнозується, що наступні 10 років у США близько 150 000 хворих загинуть від раку і інших хвороб печінки, спричинених HCV і HBV. Прогнозується також, що ГС у 2020 році стане найпоширенішою хронічною інфекцією з найбільшими економічними і соціальними збитками, при цьому поширенність і шкода від ХГВ, не дивлячись на програми імунізації та інші профілактичні дії, зменшиться лише відносно . Не менше 1 млн осіб в Україні є носіями HBV, а такі маркери віруса, як HBsAg та загальні anti HBcor знаходять у донорів крові відповідно у 1,4% й 13,9%, у медичних працівників – у 5,4% й 26,8%, внутрішньовенних наркоманів – у 15,05% та 50,55% .

Приблизно 5 – 10 % хворих на інтегративний ХГВ („носіїв HBsAg”), тобто від 20 до 40 млн населення Землі, інфіковані ще й вірусом гепатиту D (HDV). До зони з високою ендемічністю HDV – інфекції належать Румунія, південь Молдови та деякі регіони Росії (Якутія, Тува). У Білорусі, у регіонах Росії, що межують з Україною, рівень „носійства” HDV складає від 1,5 до 4,3 %. В Україні поширеність ВГD є відносно низькою й коливається у Києві в межах 1,8 до 3, 6 % серед дорослих хворих на ХГВ, що не вживають наркотики й неінфіковані ВІЛ. Але у Східній Україні коінфекція HDV з HDV реєструється у 5 – 7,8% випадків, суперінфекція – у 14,9 – 22,6 %.

Обстежують та лікують хворих на вірусні гепатити та жовтяниці іншої етіології не тільки інфекціоністи, але й дільничі терапевти, лікарі сімейної медицини, швидкої та невідкладної допомоги, гастроентерологи, хірурги. Враховуючи широку поширеність випадків хвороби, професійний характер захворюваності на ГВ й ГС, вміти вчасно їх діагностувати, проводити диференційну діагностику з жовтяницями іншої етіології, лікувати та запобігати прогресуванню цих хвороб має кожен лікар будь-якої спеціальності.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка