Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького (477) смолянюк володимир Федорович військова могутність сучасної української держави



Скачати 406.71 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір406.71 Kb.
  1   2   3




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО
УДК 355.02(477)

СМОЛЯНЮК Володимир Федорович

ВІЙСЬКОВА МОГУТНІСТЬ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(політологічний аналіз)

23.00.02 — політичні інститути та процеси


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі теорії державного і військово-соціаль­ного управління Національної академії оборони України.


Науковий консультант







доктор юридичних наук, професор

БАБКІН Володимир Дмитрович,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, провідний науковий співробітник












Офіційні опоненти:










доктор історичних наук, професор

ЛЕЩЕНКО Леонід Овдійович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин


НАН України, головний науковий співробітник










доктор політичних наук,

ПЕРЕПЕЛИЦЯ Григорій Миколайович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

начальник відділу воєнної політики











доктор філософських наук

АНАНЬЇН Валерій Опанасович,

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації при

Національному Технічному Університеті Київський

Політехнічний Інститут, начальник кафедри

військово-гуманітарних дисциплін











Провідна установа










Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, відділ теоретичних та прикладних проблем політології

Захист відбудеться 16 листопада 2001 р. о 15 годині на засі­данні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держа­ви і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Автореферат розісланий 16 жовтня 2001 року.
Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук В.П.Горбатенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Необхідність системного дослідження сутності, змісту, механізмів формування, умов та особливостей використання військової могутності Української держави як її невід'ємної структурно-функціональної частини обумовлена потребою наукового осмислення процесу силового забезпечення державотворчих зусиль, продемонстрованих Україною на протязі десятиріччя державно-полі­тичної незалежності. Проблема військової могутності України на рівні її самодостатнього державно-політичного забезпечення – новий напрям наукового осмислення сутнісних основ державотворення, оскільки у період 18-20-х, 40-х та початку 50-х років ХХ ст. окремими політичними силами України у несприятливих політичних умовах реалізовувались практичні заходи національного військового будівництва без їх належного державного забезпечення та теоретичного обгрунтування.

Практика українського державотворення безумовно довела: впродовж 1990-х рр. Україна послідовно вирішувала сукупність військово-політичних завдань, якість яких, перевищуючи внутрішньодержавні виміри, перетворилась в один із ключових чинників європейської і світової безпеки. Наймасштабнішою акцією, що має загальноцивілізаційне значення, поза сумнівом, став процес ядерного роззброєння України, аналогів якому у світовій історії не існує. Формальне лідерство Південно-Африканської Республіки, ядерний арсенал якої на момент ліквідації у 1991 р. не перевищував десятка боєзарядів кілотонної потужності, поступилося місцем практичній ліквідації ракетної армії, здатної до виконання завдань у будь-якій точці земної поверхні, а також з’єднання стратегічних бомбардувальників, готових діяти у географічних координатах обох півкуль. На наш погляд, глобальна стабільність від цього виграла.

До не менш помітних явищ регіонального масштабу, ініційованих Україною, належить і подвійне скорочення розмірів національних Збройних Сил протягом неповних десяти років практичної реалізації комплексу державотворчих заходів, а також ліквідація надмірних запасів озброєнь і військової техніки, складованих на її території.

Проте питання щодо вичерпаності оборонних приготувань України, а тим більше щодо набуття нею завершених, доведених до світового рівня військових ознак звучить надто риторично: сучасна політологія однозначно фіксує зосередження уваги десятків країн світу не лише на підтриманні достатніх оборонних можливостей, але й на чітко вираженому їх якісному оновленні. Такий висновок поширюється і на європейське геополітичне середовище, яке протягом 1990-х рр. стало, по-перше, простором розгортання військово-інтеграційних процесів у своїй центральній зоні, пов'язаних із розширенням блоку НАТО на Схід, але яке, по-друге, відчуло протидію з боку Російської Федерації. Реальністю останніх років стало посилення військового фактору при відстоюванні РФ своїх континентальних інтересів, а також при виконанні нею надактуального для сучасної Москви завдання – збереження внутрішньодержавної політичної цільності на федеральному рівні. Необхідність одночасного військово-політичного реагування України на зазначені події додатково підкреслює актуальність дослідження проблематики її військової могутності.

Не менш важливим аргументом підвищення уваги військово-політичних теоретиків та практиків до проблематики військової могутності сучасної держави є динамічні зрушення в усвідомленні наявного стану та перспектив матеріального оформлення збройної боротьби. Кінець ХХ – початок ХХІ століть доцільно розглядати як новий етап розвитку військової справи, сутнісними особливостями якого стають розробка провідними країнами світу принципово нових напрямків військової діяльності, орієнтованих на якісне покращення озброєнь і військової техніки, удосконалення організаційних струк­тур, форм та способів бойового застосування військ (сил) на основі освоєння нових “інтелектуальних” технологій. Безумовним військово-полі­тичним лідером планети стали Сполучені Штати Америки, які доцільно розглядати як державу-каталізатор процесу оновлення військової теорії і практики. Протягом найближчих років цілком можливо очікувати подальшого підвищення можливостей всіх силових компонентів системи національної безпеки США, що стимулюватиме військово-політичні приготування у глобальному вимірі.

Таким чином, утримання політичними елітами десятків держав світу у зоні підвищеної уваги комплексу військових проблем, їх наполегливе практичне намагання надати національним збройним силам рис організаційної та технологічної досконалості – реальність світового політичного процесу, результатом якого залишається військовий супровід еволюції світової системи міждержавних контактів, розгалуженої мережі військово-політичних симпатій та антипатій. За таких умов Україна, орієнтуючись на відповідність державотворчих результатів загальноцивілізаційним нормам, не може нехтувати комплексом власних оборонних проблем, що стимулює уважне ставлення до проблематики її військової могутності.

Варто підкреслити, що коло наукових досліджень військового спрямування у широкому розумінні оборонних проблем в Україні неухильно збільшується, ускладнюючи як тематичний спектр відповідних робіт, так і глибину їх практичних висновків та рекомендацій. Автором враховано результати відкритих дисертаційних досліджень Ю.В.Андреєва, Е.А.Афоніна, М.Й.Варія, Л.В.Гриневич, В.М.Грубова, Л.І.Ільчука, В.С.Клименка, П.П.Крутя, А.Л.Папікяна, Г.М.Перепелиці, Ю.М.Семе­нова, Г.Д.Темка, М.П.Требіна, М.В.Цюрупи, В.С.Чорного, В.В.Юрчука, Я.П.Яремка та ін. авторів, у яких розглянуто сукупність важливих для України питань військово-філософського, військово-політологічного, військово-соціального, військово-економічного змісту.

Враховуючи пряму взаємозалежність військової могутності України та рівня її воєнної (ширше – національної) безпеки, автор визнав за необхідне активне використання робіт І.Ф.Бінька, О.Л.Валевського, М.М.Гончара, В.П.Ковалевського, Б.О.Косевцова, М.А.Кулініча, О.Я.Маначинського, В.І.Мунтіяна, В.Ф.Онищенка, М.І.Онищука, Є.К.Пронкіна, А.А. Соболєва, В.Т.Шлемка та ін. фахівців, які працюють у сфері наукового забезпечення проблем національної безпеки. Деякі проблеми воєнної безпеки держави на рівні їх системного політологічного узагальнення присутні в окремих підручниках, а також в національних енциклопедичних виданнях останніх років, що хоча й дозволяє окреслити коло актуальних військових проблем, проте додатково підкреслює тематичну ненасиченість національної військової школи. Слід підкреслити, що цільових робіт політологічного спрямування, у яких безпосередньо досліджувалася б проблематика військової могутності України, механізми її формування, умови трансформації могутності такого вигляду у військову силу держави у національній науковій палітрі фактично не існує.

За таких обставин автором використано напрацювання російських фахівців, оприлюднених на протязі 1980-90-х рр., у яких безпосередньо досліджувались певні грані військової могутності держави (далі у тексті – ВМД) як в умовах СРСР, так і в умовах державно-політичної незалежності Російської Федерації. У першу чергу це роботи В.Ф.Андрєєва, О.Х.Шаваєва, В.С.Пуська, М.Д.Табунова, Г.О.Горобцова, С.М.Ємєлья­нова, М.М. Іщука, Є.С.Ушакова, С.Благоволіна, О.М.Шахова, Ф.Охра­ни, окремі колективні роботи останніх років, присвячені військово-політичним проблемам розвитку РФ.

Враховуючи, по-перше, певні фрагменти організаційно-кадрової та військово-технічної спорідненості Збройних Сил України, армій інших держав СНД з воєнною організацією Союзу РСР, але, по-друге, принципову якісну відмінність військового будівництва в Україні від його радянського аналогу, у даному дослідженні використано окремі роботи О.О.Бабакова, Д.А.Волкогонова, О.С.Міловідова, С.О.Тюшкевича, К.О.Воробйова, В.О.Зубарєва, Б.М.Канєвського, І.А.Клімова, Б.І.Крас­нова, Ю.В.Мамонтова, В.Серєбрянікова, В.Ф.Халіпова та ін. При цьому автор враховував як позитивний гносеологічний потенціал таких робіт стосовно висвітлення окремих військово-політичних проблем у повоєнний період (1945-1990-ті рр.), так і необхідність критичного ставлення до ідеологізованих спотворень дійсності, властивих радянським дослідникам у період “холодної війни”.

Стійка залученість України у систему регіональних та глобальних військово-політичних процесів, унікальність її географічного розміщення, перетворення України у визначальний чинник східно-європейської стабільності з одночасним її перебуванням у центрі “дуги нестабільності”, перекинутої від Північного Кавказу до Балкан, пояснюють необхідність використання автором наукових джерел геополітичної спрямованості, що майже повністю ігнорувалось радянським суспільствознав­ством.

У зв'язку з цим неможливо обійти увагою наукову позицію тих військових фахівців України та РФ, що звертають підвищену увагу на перспективні напрямки військових досліджень. Праці І.Ващініна, І.М.Воробйова, М.А.Гарєєва, М.І.Герасьова, В.П.Гуліна, О.О.Дрємкова, В.В.Кирилова, Є.Г.Коротченка, Г.Ф.Костенка, В.Кохно, В.В.Круглова, В.А.Мандрагелі, Є.Ф.Подсобляєва, Г.Г.Почепцова, І.С.Руснака, М.Є.Сосновського, В.М.Теле­лима, М.М.Шахова, В.І.Шевченка та ін. авторів належать до робіт, які, не заперечуючи конструктивних напрацювань традиційної військової науки, стимулюють її вихід на нові змістовні горизонти у відповідності з соціально-політичними реаліями сучасності.

Особливістю формування військової могутності Української держави, основу чого визначає принципова відмінність національної оборонної стратегії від її радянської попередниці, стало налагодження та змістовне насичення розгалужених військово-політичних контактів України і НАТО. Європейський вибір України як багаторівневий комплексний процес, розрахований на тривалу історичну перспективу, не міг не набути військової грані свого прояву. Відтак, цілком виправданим кроком дисертаційної роботи стало врахування інформаційних джерел та матеріалів західного походження, використання відповідних виступів, інтерв'ю, заяв Дж.Робертсона, Х.Солани, Дж.Джоулвена, Д.Мак-Конелла,
К.-П.Клайбера та ін. представників Альянсу.

Водночас, враховуючи підвищену увагу Російської Федерації до комплексу власних оборонних проблем, досвід бойового застосування Збройних Сил РФ на Північному Кавказі протягом 1995-2001 рр., зміну акцентів російського військово-політичного керівництва стосовно ядерної зброї, а також критичне ставлення російських урядовців до комплексу проблем, пов'язаних з розширенням НАТО, автор визнав за необхідне використання в ході дисертаційного дослідження відповідних державних документів РФ, які додатково аргументують необхідність формування та підтримання на належному рівні військової могутності Української держави.



Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема військової могутності України безпосередньо пов'язана з розробкою:

по-перше, дидактичних матеріалів до дисциплін, які викладаються на кафедрі теорії державного і військово-соціального управління Національної академії оборони України;

по-друге, дидактичних матеріалів до дисципліни "Політичні теорії і політика у пострадянських країнах", що викладається на кафедрі політології Національного університету Києво-Могилянська Академія;

по-третє, нового варіанту Воєнної доктрини України, оскільки дисертант входить до складу відповідної робочої групи;

по-четверте, матеріалів реалізації спільного проекту Головного управління кадрової політики Міністерства оборони України, Ланкастерського університету (Великобританія) та Британської Ради (гумані­тарного відділу посольства Великобританії в Україні) щодо правового і демократичного навчання курсантів та слухачів вищих військових нав­чальних закладів в Україні, організованого фондом "ASSIST Challenge" Міністерства закордонних справ Великобританії.

Мета та завдання дослідження. Наукова мета дослідження полягає в окресленні історичної детермінованості, загальних закономірностей, тенденцій, особливостей процесу формування військової могутності України на перехідному етапі її розвитку, у визначенні суспільних та державних механізмів забезпечення ВМД, у конкретизації негативних чинників еволюції військової могутності України, комплексна дія яких стимулює необхідність перманентного використання вищими владними структурами політичних можливостей держави (політичного потенціалу військової могутності) в ході розв'язання оборонних проблем.

З огляду на мету поставлено наступні дослідницькі завдання:

— охарактеризувати специфіку діяльності радянської державно-політичної еліти щодо забезпечення військової могутності СРСР;

— визначити та систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблематики ВМД;

— показати сутність та логіку зв'язку ключових категоріальних визначень теорії військової могутності;

— аргументувати необхідність розвитку оборонної сфери сучасної демократичної держави;

— окреслити соціально-психологічні механізми усвідомлення проблематики ВМД у суспільствах європейського типу;

— визначити ефективність діяльності державних механізмів формування військової могутності України;

— висвітлити природу військової політики сучасної держави з опорою на синергетичну методологію;

— деталізувати специфіку взаємодії України і Російської Федерації, а також України і НАТО у контексті формування її військової могутності;

— показати динаміку військової могутності суміжних держав як фактор геополітичного впливу на рівень військової могутності України;

— на прикладі миротворчих операцій показати механізм трансформації військової могутності України у військову силу держави;

— окреслити посткосовські акценти у формуванні військової могутності України.

Об'єктом дослідження є процес формування та розвитку сучасною державою національного варіанту військової могутності в умовах глобалізації геополітичних процесів та всебічного реформування суспільств перехідного (постсоціалістичного) типу.

Предметом дослідження виступає асиметричний характер розвитку військової могутності Української держави як комплексного багатопотенціального утворення, компенсаційні можливості політичного потенціалу військової могутності держави у загальній системі забезпечення обороноздатності України.

Методи дослідження. В дисертації використані загальні методи дослідження політичних об'єктів (соціологічний, онтологічний, нормативний, структурно-функціональний, системний, інституційний, соціально-психологічний, діяльнісний, порівняльний, історичний підходи), загальнологічні методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного та логічного аналізу, прогнозування розвитку політичних інститутів та процесів як системних утворень), а також методи емпіричних досліджень (використання статистичних даних, аналіз документів, спостереження за учасниками відповідних військово-політичних акцій та інтерв'ю з ними тощо). З метою більш повного висвітлення нелінійного та суперечливого характеру розвитку політичного процесу в постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи (в тому числі процесу формування їх військової могутності) автором використано синергетичну методологію.

Наукова новизна дисертації полягає у комплексному аналізі сутності, змісту, механізмів формування та напрямків практичної реалізації військової могутності Української держави як складного соціально-політичного утворення, яке, у прямій або опосередкованій формі поширюючись на значну кількість суспільних та державних процесів, визначає характер адаптації України до військово-силових реалій сучасної геополітики, а також впливає на кількісно-якісні характеристики Воєнної організації держави. На основі такого аналізу визначено напрямки удосконалення військової могутності України в умовах перехідного суспільства. До результатів, що мають наукову новизну, пропонується віднести:

1. Комплексне дослідження природи ВМД, механізмів її забезпечення, напрямків її практичної реалізації у державах індустріального типу (на прикладі СРСР) та у державах постіндустріального типу (на прикладі сучасних держав Заходу).

2. Систематизацію та оновлення понятійно-категоріального апарату теорії та практики забезпечення військової могутності держави. При цьому автором запропоновано ієрархізовану модель потенціально-факторної залежності сукупності елементів, що визначають рівень воєнної безпеки держави і суспільства. Системоутворюючим елементом такої моделі є ВМД (фактор реалізації військового потенціалу держави).

3. Надання військовому вектору розвитку сучасної демократичної держави статусу виправданої і політично необхідної передумови її якісно спорідненої взаємодії з довколишнім геополітичним оточенням, яке має державне (в окремих випадках блокове, коаліційне) оформлення та певну систему військово-політичних орієнтирів. Відповідно, ВМД, маючи значні варіативні структурні та функціональні відмінності в залежності від природи державного утворення, розглядається як обов’язковий атрибут державотворення безвідносно до географічних координат його еволюції.

4. Визначення сукупності соціально-психологічних чинників індивідуального, групового та загальносуспільного рівнів, спрямованих на усвідомлення традиційної потрібності ВМД, і на такій основі – формулювання сукупності соціально-психологічних механізмів її рефлексії в індивідуальній та у суспільній свідомості. Соціально-психологічні механізми усвідомлення проблематики ВМД дозволяють актуалізувати питання забезпечення ціннісно-орієнтаційної єдності українського суспільства та його держави у динаміці військово-політичних приготувань по периметру національних кордонів України.

5. Визначення сукупності державних механізмів, орієнтованих на формування і розвиток військової могутності Української держави, дослідження ефективності їх діяльності по забезпеченню національної обороноздатності. Попри помітне накопичення в Україні наукових напрацювань оборонної проблематики, усвідомлення національних військово-могутнісних характеристик крізь призму їх державного забезпечення дає змогу поглибити системне бачення Української держави з позицій її відповідності (невідповідності) викликам і загрозам сучасності.

6. Аналіз природи військової політики сучасної держави як загальноцивілізаційного явища на засадах синергетичної методології. Соціально-психологічні механізми усвідомлення проблематики ВМД розглядаються як сукупність самоорганізаційних основ еволюції військової політики держави, тоді як державні механізми формування військової могутності доцільно віднести до упереджено сформованих, а відтак організованих факторів оптимізації військової політики державного рівня.

7. Визначення специфіки військово-політичного співробітництва України з іншими країнами СНД (насамперед, з Російською Федерацією) з позицій формування кожною пострадянською республікою національного варіанту військової могутності. Окреслення нелінійного, суперечливого характеру взаємодії Києва і Москви у військовій сфері, що визначається неспівпаданням часових, інституційних, функціональних, ресурсних, цільових параметрів розвитку найбільших слов’янських держав сучасності.

8. Деталізацію особливостей взаємодії України і НАТО крізь призму відповідності українського державотворчого процесу макрополітичній стратегії поступового залучення Києва у західні (як європейські, так і євроатлантичні) інтеграційні процеси. Диференціацію позицій законодавчої та виконавчої гілок державної влади стосовно наявного стану та перспектив співпраці Києва і Брюсселя.

9. Демонстрацію динаміки військово-політичних приготувань у суміжних державах як системне явище-корелятор військової могутності України. Визначення діалектики спільного та відмінного у трансформації військової сфери держав-членів НАТО, що межують з Україною, а також інших постсоціалістичних держав, для яких вступ до Альянсу є пріоритетним завданням на найближчу перспективу.

10. Систематизацію миротворчих операцій за участю України як апробований варіант трансформації національної військової могутності у військову силу у політично доцільних ситуаціях. Прогнозування кількісного і якісного удосконалення миротворчих заходів за участю Української держави.

11. Визначення особливостей впливу останньої європейської війни ХХ ст. (антиюгославської операції НАТО "Союзницька сила" 1999 р.) на процес подальшого формування, розвитку та коригування військової могутності України. Виявлення взаємозв’язку між наслідками балканських подій та прискоренням процесу правового забезпечення військового будівництва в Україні.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка