Морфологія рослин, її значення для аналізу вегетативних органів рослин



Скачати 217.81 Kb.
Дата конвертації18.12.2020
Розмір217.81 Kb.

  1. Морфологія рослин, її значення для аналізу вегетативних органів рослин

Морфологія рослин - це наука, що вивчає зовнішню та внутрішню будову організмів та закономірності формоутворення в процесі історичного і індивідуального розвитку. Процес розвитку біологічних і морфологічних особливостей організмів у філогенезі або морфогенезі називається біоморфогенезом

Основне завдання морфології полягає у вивченні закономірностей виникнення і розвитку форм рослин як в цілому, так і їх частин, тобто органів. Морфологія рослин вивчає форми на всіх рівнях від цілої рослини до клітинних органоїдів і макромолекул, у вузькому - лише макроструктури. В цьому випадку з неї виділяються як самостійні науки анатомія, ембріологія і цитологія рослин.

Сучасна морфологія рослин вивчає структури організмів на різних рівнях організації: організмовому, системному, тканинному, клітинному, ультраструктурному, використовуючи сучасні методи дослідження. Окрім звичайних експериментальних методів, використовуються біотехнологічні методи ізольованих тканин, клітин, протопластів тощо

Об’єктом вивчення морфології рослин є рослинний організм, його вегетативні та генеративні органи, морфологічні та анатомічні ознаки, які виникають в процесі індивідуального та філогенетичного розвитку, а також під впливом екологічних факторів і господарської діяльності людей.



  1. Органи квіткових рослин: вегетативні та генеративні.



Основними органами квіткових рослин є вегетативні (корінь і пагін, який складається з осьової частини — стебла — та бічних частин — листків) та генеративні (квітка).

Органи рослин виконують такі функції:



корінь — закріплення рослин у ґрунті, поглинання води та розчинених у ній поживних речовин, транспортування речовин до надземних органів, первинний синтез деяких органічних речовин;

листок — фотосинтез, транспірація, дихання;

стебло — механічна, провідна, об'єднання усіх частин рослини в єдине ціле, утворення бруньок;

квітка — орган насіннєвого розмноження, забезпечує утворення насіння і плодів.

3. Закономірності будови і розвитку органів рослин: полярність, симетрія, редукція.

Поняття про гомологічні та аналогічні, ортотропні та плагіотропні органи.

Органи рослин дуже різноманітні, але для них характерні загальні закономірності, головними з яких є: полярність, симетрія, полімеризація, олігомеризація і редукція.



Полярність— це різниця між протилежними полюсами організму, органа або клітини. Ця різниця стосується не лише зовнішньої будови, а й фізіологічних функцій, наприклад процесів утворення, переміщення і накопичення речовин.

Симетрія-являє собою таке розміщення частин якогось предмета (зокрема, рослини) в просторі, при якому площина симетрії ділить предмет (орган рослини) на дзеркально подібні половини.

Розрізняють радіальну симетрію, коли через рослину (чи її орган) можна провести дві й більше площин симетрії,

і білатеральну, коли через рослину (чи її орган) можна провести лише одну площину симетрії.

Збільшення числа однакових органів або їх частин у процесі еволюційного розвитку називається полімеризацією, а зменшен­ня — олігомеризацією.



+Редукція — це недорозвиток тих чи інших структур, що відбу: вається при втраті функцій, які вони раніше виконували.

Розрізняють органи гомологічні і аналогічні, ортотропні і плагіотропні.

+Гомологічні органи мають однакове походження, а функції їх можуть бути однаковими або різними. Прикладом гомологічних органів є сухі і соковиті луски цибулі. Перші й другі — видозмінені листки. Перші виконують захисну функцію, другі — запасаючу. Спадкові зміни гомологічних органів, що змінюють їх структуру, називають метаморфозами. Наприклад, метаморфози стебла — колючка, бульба, кореневище.

Аналогічні органи можуть мати однакову форму, виконувати однакові функції, але походження їх різне. Наприклад, колючки барбарису являють собою видозмінені листки, а колючки глоду — видозмінені пагони.

Ортотропними називаються органи, що ростуть вертикально, плагіотропними — що стеляться, тобто ростуть горизонтально.

4. Морфологічне визначення кореня та його функції.

Корінь (radix) - здебільшого ортотропний, вегетативний, радіально- симетричний орган, з позитивним геотропізмом, негативним геліотропізмом, який закріплює рослину в ґрунті (субстраті), здатний до галуження та тривалого верхівкового росту.

Корені виконують різні фізіологічні і механічні функції:

• ґрунтового живлення рослин (поглинають з ґрунту і транспортують і мінеральні речовини);

• механічну або якірну (закріплюють рослини в субстраті);

• запасаючу (накопичують поживні речовини - морква, буряк, жоржини тощо);

• провідну (забезпечується провідними тканинами осьового циліндра);

• синтетичну (синтезують деякі органічні сполуки - амінокислоти, гормони росту, алкалоїди тощо);

• видільну (виділяють у навколишнє середовище коліна - слиз, органічні кислоти, амінокислоти, вуглекислий газ тощо, які сприяють розвитку мікрофлори та засвоєнню важкорозчинних сполук);

• вегетативного розмноження рослин (забезпечують вегетативне поновлення у разі наявності додаткових бруньок);

• симбіотичну (забезпечують взаємодію з коренями інших рослин, грибами та мікроорганізмами, за допомогою гормонів та фізіологічноактивних речовин);

• ґрунтоутворюючу (беруть участь у ґрунтоутворенні).

5. Розвиток кореня в онтогенезі, види коренів за походженням.

+Корінь, як орган рослини, утворився на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Походження кореня зв'язано з виходом рослин із водного середовища на сушу. Першими рослинами суші були псилофіти (приблизно 400 млн. років тому). У псилофітів коренів не було, його функції виконували так звані ризоїди - волоскоподібні сосльця. У Псилотових ризоїди зазнали деякого вдосконалення і вони дістали назву ризомоїди. У Мохоподібних функцію кореня виконують ризоїди. Справжні корені утворилися у Папоротеподібних. У Голонасінних і особливо у Покритонасінних рослин корені досягли найвищого ступеня розвитку. Отже корінь з'явився на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Сьогодні майже неможливо собі уявити трави, кущі і дерева без коренів. Коренями рослина закріплюється у ґрунті і міцно утримується на одному місці протягом всього свого життя. У водоростей та мохів коренів немає, їх роль виконують так звані ризоїди, які відрізняються від коренів тим, що не мають тканин.

Залежно від походження у рослин розрізняють такі види коренів, як головний, бічні та додаткові.

У переважної більшості вищих рослин корені добре розвинені і розміщуються в ґрунті, а в деяких рослин – у воді (наприклад, у ряски) і повітрі (наприклад, в орхідей). Є серед вищих рослин і такі, у яких корені відсутні (наприклад, у таких рослин-паразитів, як повитиця, петрів хрест

6. Типи кореневих систем та їх будова.

Коренева система – сукупність усіх коренів рослини. За формою розрізняють 3 типи кореневих систем: стрижнева, мичкувата і змішана.

• Стрижнева коренева система – це система коренів, яка має добре розвинений головний корінь, від якого відходять бічні (у дводольних рослин). Утворюється ця система із зародкового корінця і галузиться за рахунок бічних коренів.

• Мичкувата коренева система – це система додаткових коренів, які пучком ростуть від основи стебла (в однодольних рослин, а з дводольних – у жовтецевих та подорожникових). Формує мичкувату систему вузол кущіння, із якого розвиваються додаткові пагони і корені. Галуження системи відбувається також за рахунок бічних коренів.

• Змішана коренева система – це система коренів, у якій можна виділити добре розвинений головний корінь з бічними та численні додаткові корені на нижній частині стебла. Наприклад, є у рослин, які людина підгортає при вирощуванні (у капусти, помідорів, соняшника).

7. Видозміни коренів та їх будова.

Видозміни кореня — це явище зміни будови кореня, що забез­печує пристосування рослини до умов існування, виконання певної специфічної функції.

Бувають такі видозміни:

коренеплоди,

бульбокорені,

повітряні корені,

дихальні корені,

ходульні корені,

грибокорені,

корені-причіпки,

корені-присоски…

Кореневі бульби утворюються в результаті накопичення поживних речовин у бічних коренях, вони корот­кі, сильно потовщені, кулястої або витягнутої форми (батат0, пшінка, жоржина). Такі корені дають змогу рослині пережити несприятливий для росту період.

Дихальні корені розвиваються у рослин перезволожених місць зростання, де у ґрунті недостатньо повітря для забезпе­чення дихання кореневої системи, частина коренів виступає над поверхнею, забезпечуючи газообмін (болотяний кипарис).

Опорні корені розвиваються при основі стовбурів високих рослин для забезпечення стійкості (кукурудза). Завдяки дошкоподібним опорним ко­реням не падають велетенські тропічні де­рева, у яких кореневі системи поверхневі (тропічні дерева).

Коренеплід є особливою видозміною, яка утворюється в результаті потовщення і накопичення поживних речовин одразу у трьох органах молодої рослини — головному корені, підсім’ядольному коліні і основі головного пагона, дозволяють вижити у несприятливі для росту сезони (морква, буряк, селера, петрушка, редька, редиска). Люди здавна використовували коренеплоди в їжу і вивели багато різних куль­турних сортів

Таким чином, видозміни в коренів пов’язані з виконанням такої додаткової функції як накопичення запасних поживних речовин – цукрів, крохмалю та інших елементів. При цьому коріння можуть розростатися, стають м’ясистими і товстими. Прикладом є буряк, морква, ріпа.



8. Поняття про пагін та його розвиток

ПАГІН (лат. Cormus; TURIO; blastos) — вегетативний орган вищих рослин, складається зі стебла з розташованими на ньому листками, бруньками, інколи квітками та спорангіями. Формується внаслідок діяльності меристеми, має загальну провідну систему. Первинний пагін бере початок із зародкової бруньки; накопичує БАР і може бути ЛРС (П. багна звичайного, П. ефедри двоколоскової). Особливості морфологічної та анатомічної будови складових П. див. Брунька, Листок та Стебло. П. здатен до росту в довжину протягом усього життя рослини за рахунок верхівкових (апікальних) та вставних (інтеркалярних) меристем. У будові П. виділяють вузли (місця прикріплення листків) та меживузля (частини пагона між вузлами). Структурним елементом (метамером) П. є вузол з листком або мутовкою листків, брунькою та нижче розташованим меживузлям і брунькою. Метамери поступово утворюються апексом та чергуються закономірно від верхівки до основи.



9. Що таке вузол, міжвузля, пазуха листка?

Пагін — це стебло з розміщеними на ньому листками, бруньками, вузлами і міжвузлями. Вузлом називається ділянка стебла, яка служить місцем прикріплення листків. Ділянка стебла між двома сусідніми вузлами називається міжвузлям. Кут між стеблом і черешком листка утворює пазуху листка. У пазухах розміщені пазушні бруньки.



10.Типи галуження пагона.

Морфологічно класифікують П. за типом галуження (рис. 1, а-г): дихотомічні (плаун булавовидний), моноподіальні (сосна звичайна), сипмодіальні (яблуня звичайна) та псевдодихотомічні (бузок звичайний);

11.Типи бруньок за будовою, розміщенням.

Брунька є невід'ємною частиною пагона, його мініатюрним зачаткам, який ще не розвинувся. У центрі її знаходиться укорочене стебло, верхівка якого утворює конус наростання, складений меристематичними тканинами (гістогенами) — зовнішньою (тунікою) і внутрішньою (корпусом).

За будовою бувають бруньки вегетативні, з яких навесні розвиваються пагони з листками, і генеративні, або квіткові, що утворюють квітки і суцвіття. Якщо з бруньок формується стебло з листками, бруньками і квітками, то вони належать до змішаних.

За положенням бруньки бувають верхівкові і бічні (пазушні).

За розміщенням розрізняють бруньки поодинокі, серіальні (розміщені одна над одною) і колатеральні (розташовані одна поруч з іншою). Бруньки бувають активні, або зимуючі, які після перезимівлі прокидаються, і сплячі, котрі довгий час перебувають у стані впокою.

12.Типи пагонів за напрямом росту.

Прямостоячі



Ростуть вертикально вверх (добре розвинута механічна тканина)

Ялина, медунка

Висхідні

Тягнуться вгору



 

Горизонтальні



Ростуть у горизонтальній площині

 

Бічні пагони ялини



Виткі (в'юнкі)

Закручуються довкола опори



Квасоля, хміль, березка польова



Чіпкі

Чіпляються за опору



Плющ (додатковими коренями), горох, виноград, переступень білий, горошок мишачий (вусиками)  



Сланкі

Лежать на ґрунті



 

Повзучі



Лежать на ґрунті та вкорінюються додатковими коренями

Суниця, полуниця, гусячі лапки, молодило повзуче, конюшина

за положенням у просторі (рис. 2, а-е): прямостоячі (жито посівне), висхідні (купина пахуча), виткі (хміль звичайний), чіпкі (плющ звичайний), повзучі (жовтець повзучий), лежачі (гірчак пташиний); за довжиною меживузлів: вкорочені і подовжені (яблуня звичайна); за будовою: вегетативні, генеративні та змішані вегетативно-генеративні; залежно від наявності листків: олистяні та неолистяні (як його різновид — квіткова стрілка). Залежно від виконуваних функцій П. можуть видозмінюватись. Розрізняють надземні (колючки, вусики, вуси, кладодії, надземні бульби) та підземні (цибулина, бульба, бульбоцибулина, кореневище) видозміни (метаморфози) П.

13. Форми стебел (на поперечному перерізі).

:За формою поперечного зрізу Стебла бувають: циліндричні або округлі (соняшник), тригранні (осока), чотиригранні (кропива), багатогранні (щавель), борозенчасті (татарник).

14.Надземні і підземні видозміни пагонів.

Розрізняють підземні й надземні видозміни пагонів. Серед підземних видозмін найпоширеніші кореневища, бульби, цибулини.

Кореневище — видозмінений підземний пагін. Своїм зовнішнім виглядом дещо нагадує корінь, від якого відрізняється наявністю вузлів, міжвузлів, пазушних та верхівкових бруньок.

Відсутність кореневого чохлика. Замість листків на ньому є луски, у пазухах яких бруньки можуть дати початок пагонам. Під бруньками утворюються додаткові корені.

Кореневище складається із трьох основних частин: головного кореня, бічних коренів і додаткових коренів. Кореневище має основну частину - головний корінь, який утримує рослину у вертикальному положенні, бічні корені - це корені, які ростуть на поверхню землі, вони забезпечують дихання підземного кореня, а додаткові корені утворюють розгалужену кореневу систему і забезпечують надходження поживних речовин до рослини.

Бульба — це потовщені підземні частини стебла. Ці потовщення утворюються на видозмінених підземних стеблах – столонах.Бульби бувають підземні (картопля) і надземні (кольрабі).

У бульби є основа і верхівка. Основою бульба прикріплюється до столона. Хлорофілу бульби не містять, але на сонці зеленіють. Бульби картоплі мають сильно вкорочені міжвузля. Листя на підземних бульбах редукують до дуже дрібних, малопомітних лусочок, у пазухах яких містяться бруньки — вічка. Бульби служать для розмноження рослин та нагромадження поживних речовин і перебуття несприятливих пір року.

Цибулина — підземний, рідше надземний пагін з дуже коротким плоским стеблом (денцем) і м’ясистими, соковитими листками (лусочками), які запасають воду і поживні речовини. З верхівкової та пазушних бруньок цибулини виростають надземні пагони, а на денці утворюються додаткові корені. Зовнішні луски цибулини здебільшого сухі, плівчасті і відіграють лише захисну роль. У пазусі деяких лусок цибулини є бруньки, з яких можуть розвиватися дочірні цибулини.

Цибулини формуються у багатьох лілійних рослин: цибулі, лілії, тюльпана. У деяких лілійних можуть бути надземні цибулини. Звичайно вони утворюються у суцвіттях (у дикої цибулі, часнику).



Надземні видозміни пагона:

Голки[ред. | ред. код]

Видозміненими надземними пагонами є колючки (дика груша, терен, глід, обліпиха). Вони розташовані у пазухах листків і захищають рослину від поїдання тваринами.



Вусики[ред. | ред. код]

Пагони можуть видозмінюватися на вусики (виноград, огірок, гарбуз). Це виткі пагони, що обкручуючись навколо різних опор, підтримують стебло в певному положенні.



Вуса[ред. | ред. код]

Вуса (суниця) — дуже тонкі, з видовженими міжвузлями, повзучі стебла. Вони вкорінюються у вузлах і дають початок новим рослинам..

Філокладій — це видозміна стебла, яка набуває вигляду листка. В рускуса виникають листоподібні стебла. Вони зеленого кольору, їхні клітини містять хлорофіл і виконують функцію фотосинтезу. Філокладії формуються з пазушної бруньки, свідченням чого є лускоподібний листок. На ньому утворюється квітка, що властиве тільки пагону. До видозмін, в яких функцію листка виконує стебло, можна віднести пагони кактусів, опунцій, дрік іспанський та ін.

Гілки[ред. | ред. код]

Гілки першого, другого та кожного наступного порядків разом з листям, квітками й плодами складають загальну крону рослини.



15. Значення і використання пагонів і коренів у медицині і народному господарстві.

КОРЕНЕВИЩЕ (лат. rhizoma) разом з коренями багатьох рослин з давніхдавен використовують у медицині та фармації: оману високого застосовують при лікуванні ШКТ; імбиру лікарського — при розладах травлення, хронічному ентериті, ревматизмі, ангінах; ірису германського — як знеболювальний та протизапальний засіб при катарах ВДШ, запаленні легень, захво­рюваннях печінки та жовчного міхура, при нейродермітах, інфікованих ранах, виразках; куркума використовується при болю у шлунку, кишечнику, як жовчогінний засіб тощо. Цибулини деяких рослин (цибулі городньої, часнику тощо) використовують у медицині або вони є складовими ЛП.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка