Моделювання і його роль в дослідженні


Евмешкина 3.2. Моделювання систем у публічному управлінні



Скачати 212.64 Kb.
Сторінка9/22
Дата конвертації02.02.2021
Розмір212.64 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22
Евмешкина

3.2. Моделювання систем у публічному управлінні

Моделювання систем займає визначне місце серед методоло­гічного інструмен­тарію наукових досліджень у галузі публічного управління. Це зумовлено тим, що однією з визначальних властивостей останнього є системність, без якої воно просто не може відбутися. У ньому задіяне велике число людей. Публічне управління включає масу управлінських рішень і організаційних дій. Тому адекватне відображення складної багаторівневої системи публічного управління неможливе без побудови моделей, що відображають як її в цілому, так і певні її складові частини. З цього приводу в Енциклопедії державного управління (2011 р.) необхідність застосування моделювання поясню­ється самою природою цього методу і, передусім, тим, що воно заміняє реальний об’єкт. Це принципово важливо для об’єктів, які мають великі масштаби й для яких існують обмеження у застосуванні натурних експериментів, оскільки вони стосуються діяльності людей. Метод моделювання використовується не тільки для пояснення вже відомих властивостей, а й для виявлення нових властивостей, які можуть суттєво вплинути на практику управлінської діяльності.

На думку Б.Совєтова та С.Яковлєва, системні моделі відзнача­ються низкою характеристик, а саме: ступенем цілеспрямованості поведінки (одноцільові та багатоцільові моделі); складністю, яку можна оцінити за загальним числом елементів системи й зв’язків між ними; цілісністю, що вказує на кількість складових частин, що перебувають у взаємозв’язку одна з одною; невизначеністю в різних аспектах (стан системи, можливість досягнення поставленої мети, вірогідність вихідної інформації тощо); характером поведінки (детерміновані й стохастичні моделі, неперервні й дискретні моделі тощо); адаптивністю, тобто здатністю пристосуватися до різних зовнішніх чинників впливу; організаційною структурою процесу й комплексу засобів моделювання; керованістю, тобто кількістю керованих параметрів і змінних; можливістю розвитку як у напрямі розширення спектру досліджуваних функцій, так і в напрямі застосування нових методів і засобів моделювання.

У Словнику системного аналізу в державному управлінні (2007 р.) виділені такі різновиди системного моделювання:

- атрибутивне моделювання, спрямоване на систематизацію інформації про властивості об’єктів;

- структурне моделювання, що забезпечує відображення структури об’єкта або процесу моделювання;

- організаційне моделювання, спрямоване на визначення організації як системи;

- функціональне моделювання, орієнтоване на побудову і дослідження функцій явища, що вивчається;

- структурно-функціональне моделювання, що виявляє взаємозв’язок структури і функцій об’єкта або процесу;

- вітальне моделювання, спрямоване на вивчення етапів життєвого шляху системи.

Зазначені різновиди моделювання повною мірою використо­вуються у наукових дослідженнях з публічного управління. Зокрема, на основі такого моделювання розроблено низку системних моделей, що можуть застосовуватися як базові при проведенні таких досліджень.

Насамперед, у загальному вигляді виділяють три загальних компоненти системи державного управління як головної складової системи публічного управління: суб’єкт управ­ління – державу; об’єкт управління – суспільну і приватну життєдіяльність людей, на яку спрямовано управлінський вплив; державно-управ­лін­ську діяль­ність, в процесі якої реалізу­ються різнома­нітні взаємо­відно­сини між суб’єктом та об’єктом державного управління. Державно-управлінська діяльність, у свою чергу, також має певну структуру. Вона визначається тим, що будь-якій діяльності, неза­лежно від її виду, типу чи фор­ми, властива певна сукупність компо­нентів, які складають так звану "всезагальну структуру" діяль­ності. Ця структура включає цілі, за­соби, ре­зуль­тати і процес діяльності. Саме так можна структурувати і державно-управлінську діяльність.



Враховуючи зазначене, можна побудувати загальну модель державного управління як динамічної системи, основними компо­нентами якої є суб’єкт, об’єк­т, цілі, результати, процес і за­со­би державного управління (рис. 3.1).

В межах загального системного уявлення науковцями виділе­но два підходи, що по-різному розкривають зміст суб’єкта держав­ного управління і державно-управлінської діяльності. За широкого підходу суб’єктом державного управління виступає система орга­нів, що включає органи усіх гілок державної влади (законо­давчої, виконавчої, судо­вої) та державні органи, що мають наскрізний або перехідний (змішаний) характер, такі як глава дер­­жави, рахункова палата та ін. В разі вузького підходу суб’єктом державного управління є система органів лише ви­ко­нав­чої влади. Державно-управлінська діяльність при широкому підході розуміється як поєднання політичних, право­вих та адміністра­тивних функцій, а при вузькому – як здійснення лише адміністра­тивних функцій.

Обидва підходи є цілком правомірними для відповідних завдань аналізу державного управління. Зокрема, аналізуючи державне управління на рівні окремої галузі суспільної діяльності, діяльності на рівні окремої території або виробничо-господарського комплексу, видається адекватним розглядати в основному підза­конну вико­навчу і розпо­ряд­чу діяль­ність органів виконавчої влади. Саме ця діяльність справляє визначальний вплив на конкретні об’єкти управління. Однак, при аналізі державного управління всією сукупністю сус­піль­них галузей, територій та вироб­ничо-господарських комп­лек­сів вида­ється доцільним застосування широкого підходу, оскільки на такому рівні невраху­вання політико-управлінської діяльності глави держави, парла­менту, контроль­ної діяльності судів та інших державних органів призводить до формування суттєво викривленого уявлення про процеси управління державою загалом.

На даний час у науці державного управління переважає широ­кий підхід, виходячи з якого модель системи органів державного управління в Україні включає таку сукупність взаємо­пов’язаних елементів: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд Украї­ни; Рада націо­нальної безпеки і оборони України; Рахункова палата; Уповнова­жений Верховної Ради України з прав людини; центральні органи виконав­чої влади; місцеві державні адміністрації; територіальні органи централь­них органів виконавчої влади; адміністративні суди.



При побудові та аналізі структур окремих органів публічної влади викорис­то­вуються типові моделі сучасних організаційних структур, що відрізня­ються між собою характером зв’язків між підрозділами організації (рис. 3.2).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка