Моделювання і його роль в дослідженні



Скачати 212.64 Kb.
Сторінка11/22
Дата конвертації02.02.2021
Розмір212.64 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22
1. Місія держави – головна мета діяльності держави та відповідного процесу державного управління, яка і є причиною їх здійснення та взагалі існування. Будь-які цілі держав­ного управління мають підпорядковуватися місії держави. За одним з підходів, місія нашої держави відображена в ст. 1 Консти­туції України та полягає в по­бу­дові суверенної і незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави. Інший підхід передбачає, що на основі ст. 3 Конституції України місією нашої держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

2. Стратегічні цілі – головні загальні цілі публічного управ­ління, які безпосередньо визначені для виконання місії держави. За термінами досягнення стратегічні цілі публічного управління найчастіше поділяють на два класи: довгострокові, досягнення яких передбачається за п'ять і більше років; середньострокові, що ставляться на період від одного до п'яти років. Довгострокові цілі, як правило, фіксуються у стратегічних документах, наприклад стратегіях, програмах, національних планах та ін., щодо розвитку країни в цілому, окремих сфер або галузей суспільної діяльності. Основним документом, в якому відобража­ються середньострокові цілі, зазвичай виступає програма діяльності уряду.

3. Оперативні цілі – забезпечувальні цілі, що фіксують крупні блоки дій по досягненню стратегічних цілей. Вони, як правило, є короткостроковими, тобто з терміном реалізації не більше одного року.

4. Тактичні цілі, що визначають конкретні поточні дії органів публічної влади, виконання яких забезпечує досягнення оперативних цілей.

Основою ще однієї моделі є поділ цілей публічного управління за характером впливу на суспільні процеси. До них належать, насамперед, цілі збереження, що полягають у забезпеченні цілісності суспільства, захисті усіх його сфер від можливих руйнівних процесів, зокрема гарантуванні державного суверенітету, територіальної цілісності, недотор­канності держав­ного кордону, обороноздатності, основ конституційного ладу, громадського порядку тощо. Іншим типом є цілі функціонування, що передбачають підтрим­ку певного стану суспільства, тобто забезпечення в певних межах основних характеристик усіх його сфер. До таких цілей можна віднести, наприклад, гарантування прав і свобод людини, надання соціальних гаран­тій, забезпечення певного рівня освіти та медичного обслуговування тощо. Ще одним типом є цілі розвитку, що полягають у забезпеченні переходу суспільства до якісно нового стану, появи нових суспільних характеристик та значної зміни наявних параметрів. Такі цілі передбачають впровадження нововведень, зокрема інноваційного характеру, у ті чи інші сфери суспіль­ного життя, що переважно здійснюється шляхом відповідних реформ.

Зазначене можна відобразити у вигляді моделі системи цілей публічного управління, що включає три загальні компоненти, а саме, цілі збережен­ня, функціонування та розвитку. Доцільно підкреслити, що у стратегічних державних документах необхідний баланс та взаємозв’язок цілей розгля­нутих трьох типів. У іншому разі публічне управління буде або працювати на утопічні ідеї, або не передбачати розвиток суспільства.

Кілька моделей стосуються системного відображення проце­сів у публічному управлінні. Перша модель розглядає процес прий­­нят­тя управ­лін­ських рішень, змістом якого є вибір альтерна­тиви з наявної їх множини. У деяких вітчизняних виданнях як синонім поняття "прийняття рішень" вжива­ється поняття "ухвален­ня рішень". Даний процес докладно досліджений в управлінській науці, на підставі чого розроблено класичну модель раціонального прийняття рішення, що включає такі основні етапи:

- виявлення проблемної ситуації;

- ана­ліз (діагностування) проблемної ситуації та постановка проблеми;

- формування обме­жень та критеріїв для оцінки рішень;

- виявлення і оцінка аль­тер­нативних варіантів рішень;

- вибір од­но­го з аль­тер­нативних варіантів рішень.

Друга модель акцентує увагу на тому, що управлінська діяльність за своїм предметом є інформа­цій­ною, оскільки інформація потрібна для прий­няття рішень, самі рішення є інформацією, а при їх реалізації відбувається передача інформації об’єкту управління. Такий підхід відображає інформаційна модель управлінського процесу, що передбачає реалізацію циклічної послідовності таких основних етапів:

- збір інформації від об’єкта управління;

- її нако­пичення та аналіз суб’єктом управління;

- створення останнім нової інформації у вигляді управлінських рішень;

- передача цієї інформації об’єкту управління.



Третя модель грунтується на закономірності процесу управ­лін­ня, відповідно до якої вироблення та реалізація управлінських впливів завжди відбувається як спеціальний процес, що є універ­саль­ним, тобто, незалежно від суб’єкта і об’єкта управління, вклю­чає одну й ту ж послідовність певних видів діяльності, які назива­ють загальними функціями управління. Щодо переліку цих функ­цій існують дещо відмінні погляди, оскільки одні науковці виділя­ють певні різновиди управлінських впливів як окремі функції, а інші – об’єднують їх в якусь одну функцію. Проте на сьогодні пере­важно виділя­ється чотири загальні функції управління, згідно з якими функціональна модель процесу управління відображає його як процес послі­дов­ної реалізації функ­цій планування, організації, мо­тивації та контролю. Кожна з них включає низку складових (підфункцій), що в укрупненому вигляді відображені на рис. 3.3.

Цю модель можна використовувати як універсальний інстру­мент аналізу реальних процесів публічного управління, оскільки кожна її складова обов’язково присутня в управлінських процесах у будь-якій суспільній галузі та на будь-якому рівні управління. Відсутність хоча б однієї складової означає, що публічне управління фактично не здійснюється, а лише імітується. Крім того, важливим питанням є якість реалізації управлінських функцій.

Функціональна модель зручно поєднується з розглянутими вище інформаційною моделлю та моделлю прийняття рішень у межах процесного підходу. Останній передбачає, що основою як прийняття, так і реалізації рішень, є інформація. Реалізація функцій планування, організації, мотивації і контролю також потребує обміну інформацією та прийняття рішень. Тому функції комунікації та прийняття рішень називають пов’язуючими процесами, оскільки вони пов’язують інші загальні функції, забезпечуючи їх взаємо­залежність. На основі такого підходу побудована відома процесна модель управління, що передбачає неперерв­ний циклічний процес реалізації функ­цій планування, організації, мотивації та контролю, пов’язаних функ­ціями прийняття рішень і комунікації.

Наведені у даному параграфі моделі можуть певним чином поєднуватися між собою, наприклад, будуватися структурно-функціональні, структурно-цільові, структурно-інформаційні, функціонально-інформаційні моделі. Крім того, ці моделі можуть конкретизуватися відповідно до специфіки суб’єктів, об’єктів та цілей публічного управління у певній сфері, на певному рівні, у певний історичний період тощо. Отже, розглянуті моделі мають значення загальних методологічних засобів моделювання конкретних систем у галузі публічного управління.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка