Методичні вказівки для студентів при підготовці до практичного заняття



Скачати 230.5 Kb.
Сторінка16/30
Дата конвертації30.01.2021
Розмір230.5 Kb.
ТипМетодичні вказівки
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30
Трихомоноз

Збудник — представник джгутикових найпростіших trichomonas vaginalis

Вагінальні трихомонади — аеротолерантні анаероби, здатні повторювати рельєф епітеліальної клітини, на якій вони паразитують. Завдяки наявності на поверхні трихомонад великої кількості ферментів (гіалуронідази, амілази, каталази) вони можуть проходити в міжклітинні щілини, розповсюджуватися по урогенітальному тракту. Здатність трихомонад фіксувати на своїй поверхні велику кількість антитрипсину забезпечує їм захист від руйнівної дії імунокомпетентних клітин. Все це треба враховувати при діагностиці та лікуванні трихомонозу.



Класифікація. Згідно з МКХ-10, виділяють:

- урогенітальний трихомоноз;

- урогенітальний трихомоноз неускладнений;

- трихомоноз з ускладненнями.

Клінічно розрізняють наступні форми трихомонозу: свіжу (давністю до 2-х місяців) — гостру, підгостру, торпідну; хронічну (давністю більше 2-х місяців).

Жінки і чоловіки можуть бути трихомонадоносіями.



Клініка. Місцем первинної інфекції при трихомонозі є піхва, хоча ці мікроби можуть розповсюджуватися у верхні відділи жіночого статевого тракту та в органи сечовиділення. Клінічна картина гострого трихомонозу у жінок характеризується симптомами вагініту, до якого може приєднатися вестибуліт, уретрит, ендометрит. При гострій формі жінки скаржаться на значні пінисті піхвові виділення; свербіння, роздратування вульви; часто печіння, біль при сечовипусканні. При торпідній формі ці скарги відсутні.

Для хронічного трихомонозу характерні періодичні загострення, які можуть бути зумовлені статевим збудженням, вживанням алкоголю, знижен­ням імунітету, порушенням функції яєчників та ін.



Перелік уніфікованих методів діагностики, рекомендованих інструкціями МООЗ:

1. Клініко-діагностичні дослідження.

1.1. Виявлення піхвової трихомонади при вивченні нативного препарату.

1.2. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому метиленовим синім.

1.3. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому за модифікованим способом Грама.

1.4. Виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі, забарвленому за методом Романовського—Гімзи.

2. Культуральні дослідження.

2.1. Виділення та ідентифікація піхвової трихомонади в культурах (в живильному середовищі СКДС).

Для успішної діагностики трихомонозу доцільно використовувати різні методи діагностики, проводити неодноразові дослідження, матеріал брати з різних вогнищ (піхви, уретри, сечового міхура, протоків вестибулярних залоз).

Лікування. Лікуванню підлягають хворі на трихомоноз як із запальними явищами, так і за їх відсутності. Обов'язкове лікування носіїв збудника дик­тується тим, що вони можуть бути джерелами зараження. Ефективними засо­бами лікування трихомонозу є препарати групи нітроімідазолів.

Методики лікування, рекомендовані Інститутом дерматології та венерології АМН України:



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка