Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття



Сторінка9/13
Дата конвертації06.04.2021
Розмір1.03 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Лікування.

Для лікування післятромбофлебітичного синдрому і нерозривно пов'язаної з ним хронічної венозної недостатності використовують консервативне лікування, що включає компресійну, медикаментозну терапію і різні хірургічні втручання.

Консервативне лікування є основним, незважаючи на успіхи реконструктивної хірургії судин і існування різних методів видалення або облітераціі судин з порушеною функцією клапанів. Основою консервативного лікування є компресійна терапія, спрямована на зменшення венозної гіпертензії у венах гомілки і стопи. Стиснення вен може бути досягнуто застосуванням еластичних панчіх і бинтів з різним ступенем натяжіння і компресії тканин гомілки, накладенням цинк-желатинової пов'язки Унна або багатошарової пов'язки з ригідністю, добре модельованих до гомілки смужок тканини. За механізмом дії вона аналогічна пов'язці Унна. В останні роки з успіхом застосовуються різні пристрої для інтермітуючої пневматичної компресії гомілки і стегна.

Поряд з компресійними методоми застосовують медикаментозне лікування, спрямоване на підвищення тонусу вен, поліпшення лімфодренажной функції та мікроциркуляторних розладів, подавлення запалення.

Компресійні терапія застосовується на протязі всього періоду лікування хронічної венозної недостатності і трофічні виразки гомілки. Ефективність компресійного терапії підтверджена багаторічними клінічними спостереженнями. Тривале використання добре підібраних для пацієнта еластичних панчіх або бинтів дозволяє домогтися поліпшення в 90% і загоєння виразки гомілки в 90 - 93% випадків. На початку лікування багато пацієнтів відчувають незручності від постійної компресії. У таких випадках слід рекомендувати спочатку носити бинти або панчохи протягом прийнятного для них часу, поступово збільшуючи його. Необхідно регулювати інтенсивність компресії, починати з 20-30 мм рт. ст. і поступово збільшувати його. Це досягається використанням трикотажних бинтів та панчіх II і III компресійного класу.

Цинк-желатинову пов'язку і пов'язки з модельованих ригідних стрічок, фіксуються Велкро (ліпучі стрічки), частіше застосовують при лікуванні трофічних виразок гомілки. Їх використовують для лікування пацієнтів, які не можуть або не хочуть носити здавлюються еластичні панчохи або бинти. Цинк-желатинові пов'язки змінюють через 1-2 тиж., поступово збільшуючи компресію. Пов'язки Унна справляють не тільки компресію, але й місцеве лікувальний вплив на виразку. Накладати пов'язки повинен добре натренуварий персонал. Загоєння виразки під пов'язкою Унна відбувається в 70% випадків. Багатошарові пов'язки з ригідність стрічок, добре модельованих по поверхні гомілки, надають компресію подібно пов 'язок Унна, але вони більш прості в техніці накладення, ефективно зменшують набряки кінцівки. Попередня оцінка ефективності застосування їх дозволяє вважати, що ці пов'язки можуть краще усувати набряки, ніж еластичні панчохи.


Пневматична інтермітуюча компресія не отримала широкого розповсюдження. Вона може бути корисною при лікуванні венозних виразок, що не піддаються лікуванню іншими компресійними методами.

Медикаментозне лікування хронічної венозної недостатності та венозних виразок стає більш популярним (особливо в Європі) у зв'язку з появою нових, більш ефективних препаратів, що підвищують тонус вен, що поліпшують мікроциркуляцію та лімфодренажну функцію (детралекс, ендотелон, рутозід та ін.) Детралекс багатьма флебологами визнається як найбільш ефективний препарат для перорального застосування. Поряд з пероральними препаратами для місцевого впливу на шкіру при індура-тивному целюлиті рекомендують застосовувати різні мазі та гелі (ліотон 1000 гель, гепарінова мазь, місвенгал, гінкор-гель, мазєві форми руто-Зідан і троксерутіна, індовазін та ін.) Препарати наносять на шкіру кілька разів на день.

Медикаментозне лікування доцільно проводити періодичними курсами тривалістю до 2-2,5 міс. Лікування повинно бути строго індивідуалізовані згідно з клінічними проявами хвороби. При проведенні курсу лікування доцільно призначати одночасно декілька препаратів з різним механізмом дії, поєднувати медикаментозне лікування з іншими методами.

Флебологами рекомендована схема лікування, що включає кілька етапів. На першому етапі тривалістю 7-10 днів рекомендується парентеральне введення: реополіглюкін, пентоксіфілліна, антибіотиків, антиоксидантів (токоферол и др.), нестероїдних протизапальних засобів. Для закріплення ефекту на другому етапі лікування поряд з дезагрегантами, флебопротекторами і антиоксидантами призначають препарати, що покращують тонус вен, мікроциркуляцію і лімфодренажну функцію, тобто полівалентні флеботонікі (детралекс та ін.) Тривалість цього курсу 2-4 тиж. Протягом третього періоду тривалістю не менше 1,5 міс рекомендується застосовувати полівалентні флеботонікі та препарати місцевої дії (різні гелі та мазі). Медикаментозне лікування зазвичай поєднують з компресійними методами.

Хірургічне лікування післятромбофлебітичного синдрому зазвичай застосовують після завершення процесу реканалізаціі глибоких вен, коли відновлюють кровообіг у глибоких, коммунікантних і поверхневих венах. Запропоновано численні хірургічні втручання. Найбільшого поширення в лікуванні післятромбофлебітичного синдрому отримали операції на поверхневих і комунікантних венах.

При частковій або повній реканалізаціі глибоких вен, що супроводжується розширенням підшкірних вен, операцією вибору є сафенектомія в поєднанні з перев'язкою комунікантних вен за методом Лінтон або Фелдера. Операція дозволяє ліквідувати стаз крові в варикозно-розширених підшкірних венах, усунути ретроградний кровоток по комунікантним венам, зменшити венозну гіпертензію в області ураженої гомілки і, отже, покращити кровообіг в мікроціркуляторному судинному руслі. При виписці хворим слід рекомендувати постійне носіння еластичних бинтів або спеціально підібраних панчіх, періодично проводити курси консервативної терапії.



Рис. 19.10. Операція Пальма.


1 - аорта; 2 - нижня порожниста вена; 3 - підшкірні вени.
Прагнення відновити зруйнований клапанний апарат і усунути виражені гемодинамічні порушення в ураженій кінцівці спонукало хірургів до створення штучних внутрішньо-та позасудинних клапанів. Запропоновано багато способів корекції збережених клапанів глибоких вен. При неможливості виконання корекції існуючих клапанів виконують трансплантацію ділянки здорової вени, що має клапани. В якості трансплантата зазвичай використовують маючу клапани ділянку пахвової вени, яким заміщають резекований сегмент підколінної або великої підшкірної вени, позбавлений нормальних клапанів. Успіх досягається не більш ніж у 50% оперованих хворих. Поки ці методи знаходяться в стадії клінічних випробувань і не рекомендуються для широкого застосування. Різні варіанти шунтуючих операцій (операція Пальма - створення шунта між ураженою та здоровою венами над лобком) малоефективні внаслідок частих повторних тромбозів (мал. 19.10).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка