Методичні рекомендації для студентів Назва дисципліни Інфекційні хвороби Тема заняття



Сторінка1/20
Дата конвертації13.02.2021
Розмір248 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

МОЗ України

Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова




«Затверджено»


на методичній нараді кафедри

інфекційних хвороб

з курсом епідеміології

Завідувач кафедри

________ проф. Мороз Л.В.

«28» серпня 2011 р.


Методичні рекомендації


для студентів



Назва дисципліни

Інфекційні хвороби

Тема заняття

Особливо небезпечні інфекції. Карантинні інфекції (чума/туляремія), жовта гарячка, холера як карантинна інфекція. Диференційна діагностика синдрому лімфаденопатії (ВІЛ-інфекція/СНІД, токсоплазмоз, феліноз).

Вивчення тестових завдань («Крок-2»).

Курс

VІ

Спеціальність

Медична психологія

Склав: доц. Коробко А.П.



Вінниця – 2011


  1. Актуальність.

За останні десятиліття відбулися значні зміни у структурі інфекційної захворюваності, значно більшими стали можливості їхньої профілактики та лікування. Водночас, глобалізація цивілізаційного розвитку, значно збільшили можливість швидкого поширення тих чи інших інфекційних хвороб, міждержавного та міжнародного значення почали набувати природні та техногенні катастрофи. Останні за своїми наслідками можуть спричинювати не менш серйозні проблеми, ніж спалахи важких інфекційних хвороб. Тому постала необхідність у створенні нових міжнародних санітарних правил, які б враховували реалії, що виникли. У 2005 році Всесвітня асамблея охорони здоровۥя прийняла новий варіант міжнародних санітарних правил. Відтепер регулюванню відповідно до цих правил підлягають «випадки, які можуть стати надзвичайною ситуацією у галузі суспільної охорони здоровۥя, та мають міжнародне значення».

До них відносяться:


  • Холера, легенева чума, жовта гарячка, геморагічні гарячки Марбург, Ебола, Ласа, гарячка Західного Нілу, натуральна віспа, поліомієліт, що спричинений «диким» вірусом поліомієліту, людський грип, що спричинений новим підтипом (в тому числі й вірусом пташиного грипу – поправка 2006 року), САРС;

  • Інші хвороби, які є особливою національною та регіональною проблемою (наприклад, гарячка Денґе, менінгококова хвороба);

  • Інші надзвичайні ситуації у галузі суспільної охорони здоровۥя, які можуть впливати на населення інших країн: повені, витікання та викидання хімічних речовин, аварії на ядерних реакторах тощо.

Водночас, швидкий цивілізаційний розвиток торкнувся й країн, що розвиваються, розвиток та поширеність біотехнологій створили умови для створення мікроорганізмів із визначеними властивостями, швидкого накопичення мікроорганізмів, в тому числі й таких, що спричинюють важку, часто смертельну інфекційну патологію та здатна швидко поширюватися по планеті. В умовах глобалізації розвитку людської цивілізації, відповідних транспортних можливостях, надзвичайно актуальними є питання біологічної безпеки та біологічної етики, дотримання яких під час експериментів із живими мікроорганізмами дозволить уникнути їхнього витікання і поширення. Із цією проблемою тісно пов’язується і питання біологічного тероризму, яке стало актуальним в останні десятиліття внаслідок політичних протистоянь і швидкого технологічного розвитку країн, що розвиваються.


Чума є типовим представником цієї групи захворювань. Якщо раніше до неї відносилися усі клінічні форми, то тепер – лише легенева з огляду на високу ефективність антибактерійної терапії при локальних формах захворювання та відносну епідемічну безпечність таких пацієнтів. Водночас, сприйнятливість людей до чуми висока, індекс контагіозності наближається од одиниці, летальність при деяких формах без своєчасно розпочатого лікування досягає 100%. Ураження людини відбувається кількома шляхами (трансмісивним, контактним, аліментарним, аерогенним), що становить особливу небезпеку для тих, хто контактував із хворими людьми та тваринами, проживає у природних вогнищах.

Розрізняють первинні (природні) та вторинні (синантропні) вогнища чуми. У природних вогнищах головну роль відіграють близько 300 видів та підвидів гризунів. Активні вогнища чуми зберігаються на території країн Південно–Східної Азії, Африки та Південної Америки (Індія, Іран, Пакистан, Перу, Парагвай, Камерун та ін.), де постійно виявляються випадки захворювання серед людей та іноді поширюються до розмірів епідемії (наприклад, епідемія чуми в Індії у 1994 р.). Антропургічні вогнища виявлені у місцевостях між 35є півн. шир. до 35є півд. шир. У них джерелом збудника є пацюки та миші. Під час чумних епізоотій у населених пунктах встановлено заразність кішок, верблюдів та інших домашніх тварин. В обох типах вогнищ чуми специфічним переносником є блохи (більше 120 видів). Найбільш активними переносниками є щурина, людська та сурчина блохи.

На теперішній час захворюваність людей на чуму відносно невелика, але у країнах, що мають природні вогнища чуми, особливо у малорозвинених, за низького рівня санітарних умов проживання населення загроза виникнення спалахів чуми існує завжди. Це підтверджують періодичні спалахи хвороби на території країн Центральної Африки та Південно–Східної Азії. В Україні природні вогнища чуми існують у південних та південно – східних регіонах (лісостепова, степова зона) і хоча захворюваність серед людей не визначалась з початку ХХ ст., їх наявність потребує інтенсивного контролю і нагляду з боку медичної служби. Крім того, у зв’язку з посиленням міграції населення не виключається можливість завезення хвороби з інших регіонів як нашими співгромадянами, так і нелегальними емігрантами з країн „третього світу”.

Геморагічні гарячки - група гострих вірусних хвороб людини і деяких видів тварин, що характеризуються розвитком геморагічного васкуліту, що виявляються інтоксикацією, а також ознаками ураження різних органів і систем. На сьогодні розрізняють 15 геморагічних гарячок, з них 13 описані у людини і 2 у тварин.

Жовта гарячка - це тяжке захворювання. Яке виникає у вигляді епідемій у багатьох країнах на різних континентах. Спалахи епідемій зареєстровані в Африці, Південній Америці, Азії. В Ефіопії 1960-1962 рр. перехворіло на жовту гарячку понад 200 тис. осіб, із них близько ЗО тис. померли. Великі епідемії виникали в Сенегалі в 1965 р. і в 1970 р. в Нігерії. Враховуючи тяжкий перебіг хвороби, високу летальність жовта гарячка за пропозицією ВООЗ внесена до числа карантинних інфекцій, на які поширюються Міжнародні санітарні правила. Завезення подібних захворювань в неендемічну зону може значною мірою ускладнити епідемічну ситуацію, обумовлюючи розповсюдження високолетальної хвороби. Вірогідність завезення указаних ГГ підвищується при інтенсивних міграційних процесах. Це зумовлює необхідність проявляти особливу настороженість відносно даних нозологічних форм і проводити невідкладні протиепідемічні і терапевтичні заходи при виявленні схожих випадків хвороби.

Під т.з. «синдромом тривалої гарячки невідомого ґенезу» (СТГНГ) можуть маскуватися широке коло як інфекційних, так і неінфекційних хвороб. Насамперед доцільно визначитися з самим терміном СТГНГ. На сьогодні вважається можливим його використовувати як попередній діагноз, якщо лихоманка триває не менш ніж 5-7 діб, проведені рутинні лабораторні та інструментальні дослідження не дозволили встановити діагноз. Визначено, що серед причин СТГНГ можуть бути інфекційні хвороби, туберкульоз, онкологічні та гематологічні захворювання, сепсис та системні захворювання сполучної тканини. Треба зауважити, що в патогенезі багатьох інфекційних хвороб можливий етап «сепсису» (черевний тиф, менінгококцемія, псевдотуберкульоз, ієрсініоз, висипний тиф). Сепсис же визначають як поліетіологічне захворювання, часто викликане умовно-патогенною флорою. Однак у практичній діяльності, якщо у хворого реєструється СТГНГ, найчастіше проводиться цілеспрямована діагностика на виявлення саме інфекційних хвороб.

Щодо інфекційного ґенезу тривалих лихоманок перші серйозні дослідження були зроблені на острові Мальта англійськими лікарями. У 1886 р. Д. Бруц з селезінки солдата, загиблого від мальтійської лихоманки, виділив мікроорганізм, який отримав в чистій культурі. Цей мікроорганізм був названий «мальтійським мікрококом». З цього часу почалося системне вивчення бруцельозу. Захворювання на бруцельоз реєструється у всьому світі, особливо в регіонах з розвиненим тваринництвом. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин та легкість інфікування утруднюють контроль за цією інфекцією, а поліморфізм клінічних проявів утруднює діагностику.

До теперішнього часу не вирішена проблема лікування бруцельозу, оскільки збудник є внутріклітинним паразитом, що знижує ефективність антибактеріальної терапії. Бруцельоз не тільки позбавляє людину працездатності на тривалий час, але й приводить до інвалідизації.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка