Методи управління поняття й значення методів управління. Співвідношення форм та методів управлінської діяльності



Дата конвертації08.05.2016
Розмір7.86 Mb.
МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ

1. Поняття й значення методів управління. Співвідношення форм та методів управлінської діяльності.

2. “Парність” методів управління і закон необхідної розмаїтості.

3. Адміністративний та економічний методи управління.

4. Субординація і координація.

5. Переконання і примус. Види адміністративного примусу та їх правовий режим.

Виконавча влада функціонує не тільки у певних формах (це зазначалося вище), а й певними методами.

1. Метод як поняття — прийом, спосіб дії, характер волеви­явлення. Метод же управління — це спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа (група осіб) або відповідні відносини.

Методи, що використовують суб'єкти управління (пере­дусім державні органи), адекватні змісту первісної правової матерії, якою є регулятивні або правоохоронні, імперативні чи дозвільні норми адміністративного права. Виконавча влада впливає таким чином на суспільні відносини, зокрема на основний "їх вид — юридичні відносини, методами правово­го регулювання, заборон, примусу, координації, контролю та ін.

Ці юридичні інструменти зорієнтовано на одну з головних якостей адміністративно-правових відносин: вони вплива­ють на характер і прояви вольової поведінки людей (їхніх асоціацій). Діють же методи у правовому просторі, де в один вузол “пов'язано” і дію загальнообов'язкових правил (забо­рон і дозволянь), і економічні чинники (стимули та інтере­си), і соціальні домагання (майнові і трудові), і організаційні, побутові та інші соціальні зв'язки, що у цьому просторі ви­никають і розвиваються. Зазначена особливість позначаєть­ся на певному співвідношенні форм і методів управління. Кожна юридична форма управління передбачає використання кількох методів. Так, юридичні акти управління можуть при­писувати застосування методів правової регламентації та єдиноначальства, економічних і адміністративних, переко­нання і примусу.

107
З іншого боку, кожний конкретний метод може застосовуватися у кількох формах управління.



2. Використання методів управління побудоване на збалан­сованості їхньої правової енергії за принципом “теза — анти­теза”. Найчастіше спостерігаємо певну “парність” функціону­вання методів за зазначеним принципом:

теза”

антитеза

централізація (бюрократизм) правове регулювання

владне веління

переконання

дозволяння

єдиноначальність

економічне стимулювання

субординація


самоуправління (децентраліза­ція) правова дискреція (дія за власни” розсудом)

рекомендація

примус

заборона


колегіальність

адміністративне розпорядництво

координація

Ці паралельні ряди можна продовжити, “тези” і “антите­зи” поміняти місцями, але сутність такої біополярності не зміниться, адже завдяки їй забезпечується дія закону необ­хідної розмаїтості в управлінській сфері. Із позицій загаль­ної теорії систем органу управління для збереження необхід­ної стабільності, функціональної сталості необхідно мати певну кількість внутрішньої розмаїтості, певні “пустоти”, “допуски” у структурі й організаційному просторі. Специфіка управлінських систем полягає, зокрема, у тому, що, хоч які б жорсткі чинники централізації до них вводилися, самоорга­нізація (самоуправління) неминуча, і має йтися лише про міру її регулювання та співвідношення з централізацією за допомогою різноманітних методів управління.

Звернімося до характеристики найістотніших методів, що вживаються в управлінській практиці.

108
З Адміністративний та економічний методи активно ви­користовуються протягом усього існування організаційних систем і на всіх їх рівнях. Однак співвідношення між ними, їхній зміст трансформуються залежно від економічної ролі держави і права. За будь-яких форм державного устрою, організації виконавчої влади, типів економіки адміністра­тивне розпорядництво необхідне, навіть більше — неми­нуче.

Адміністративний метод переважно пов'язують з адміні­стративно-правовою формою діяльності, якою є, як відо­мо, юридичні акти управління, організаційно-правові струк­тури, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулю­вання і правового примусу, узаконювання статусів шля­хом правового регулювання, контроль тощо. Отже, адмі­ністративний метод полягає у впливі суб'єкта управління на його об'єкт через режим владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурні упорядкування. Назвемо його основні ознаки.

1) Завдання органів управління не обов'язково мають по­в'язуватися безпосередньо з інтересами виконавців юридич­них актів, а у своїй крайній формі можуть навіть протистав­лятися таким. Між суб'єктом управління та його об'єктом (об'єктами) відносини як нерівноправні, так і прямі. Пря­мий вплив на об'єкт управління виявляє себе в тому, що суб'єктом визначаються найближча та кінцева мета, завдання управлінського процесу, порядок, терміни їх виконання орга­ном, ресурсне забезпечення, умови виконання завдань у най­ближчий період тощо.

2) Адміністративні методи дають однозначне вирішення відповідної управлінської ситуації, мають обов'язкову силу для адресата й виключають альтернативу в обранні способів дії.

3) Адміністративні акти — основний інструмент цього ме­тоду, вони мають обов'язковий характер для виконавців, а їх невиконання тягне за собою юридичну відповідальність, зокрема дисциплінарну.

4) Адміністративному методу притаманні певні ознаки, пе­редусім централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархічність, імперативність тощо, які за певних умов та

109
при відповідному ступені юридичного оформлення набувають значення самостійно діючих методів управління.

Економічний метод управління не передбачає “адміністративності”, проте, як такий, що використовується державним органом, набуває обов'язкового характеру. Наслідки невиконання виявляються у матеріальних збитках, упущеній вигоді, грошових компенсаціях та ін.

Основна ознака цього методу — опосередкований вп через майнові інтереси і потреби, стимулювання у різ:

економічних формах (податки, субсидії, бюджетне регулювання, преміювання, самоокупність, цінове і тарифне регулювання, плата за фонди, монетарна та інвестиційна полі­тика, цінове, тарифне регулювання, розробка системи балансів, комерційне кредитування, тарифікація заробітні плати, державний контракт і замовлення, всілякі економічні санкції — штрафи, неустойки і т.д.).

Вдале використання і поєднання обох методів дозволяв державі та Її органам, використовуючи механізм права:

— створювати, підтримувати і гарантувати юридичні рам ки економічного життя суб'єктів власності і підприємницт­ва, усіх товаровиробників, протидіяти злочинності у цій сфері;

— виступати фіскальним інститутом, загальнонаціональ­ною скарбницею, монетним двором, збирачем податків, кон­тролером, регулятором прибутків учасників цивільного обі­гу, вживати антимонопольних заходів;

— бути власником, управителем, планувальником у дер­жавному секторі економіки;

— брати участь у ролі співвласника (пайщика, акціонера) у приватній власності у сферах матеріального виробництва, культурно-освітній, масової інформації;

— реалізовувати інвестиційний режим загальнонаціональ­них економічних, екологічних, наукових, соціальних програм, бути гарантом реалізації загальнодержавних економічних, фінансових, науково-технічних інтересів у міжнародних відносинах;

— гармонізувати (через планування, програмування, про­гнозування, координацію, посередництво, арбітрування) економічні і соціальні інтереси, потреби і запити як окре­мих регіонів та етнічних груп, так і соціальних, професій-

110
них прошарків суспільства, зрештою, брати на себе вирі­шення відповідних конфліктів.

4. Субординація та координація. Субординація — службове підпорядкування молодшого за посадою старшому. Ці відно­сини вертикального типу спираються на правовий порядок і виявляються у юридичних актах управління або усних розпо­рядженнях керівників та відповідних діях підпорядкованих їм службових осіб та інших службовців. Цей тип відносин відобразимо графічно на схемі:

де К — керівник;

З — заступник;

С — службовець.

Отже, особливість методу — повний зовнішній конт­роль керівником управлінського підрозділу дій підпо­рядкованих службовців. Методу субординації здебільшого відповідає авторитарний стиль керівництва. Його про­яви: жорстка підпорядкованість владі керівника, схильність до прийняття одноособових рішень на грунті власного досвіду, які доводяться до виконавців у вигляді чітких зрозумілих команд. Характерним є надмірне втру­чання у повсякденну оперативну діяльність, давання настанов.

Авторитарний стиль ефективний або у дуже сприятливій обстановці для впровадження дисципліни (наприклад, в армії, спецслужбах, поліції, великому бізнесі, на виробництві), або, навпаки, у несприятливій обстановці (екстремальні ситуації, вихід з “прориву”).



Субординація — переважний метод управління у державних структурах та у великому бізнесі. Його значення не слід при­меншувати, оскільки на багатьох ділянках сукупної праці саме

111
субординаційні відносини мають забезпечити стабільність! ритмічність, ефективність управлінського процесу.

Налагодженість цих відносин залежить від наявності ряду1 чинників; перш за все — авторитету керівника.

Авторитет — це значущість (визнання, вплив) та заснована на значущості і з нею поєднана влада. Він може бути “встановленим” (або статутним, похідним від соціального статусу, посади) та особистим, таким, що досягається завдяки особистим якостям та зусиллям.






На відміну від офіційного статусу, що визначається нор­мами адміністративного права і є позицією службовця у структурі посад в апараті управління, особистий статус — це становище, яке займає керівник як людина у первісній групі, де оцінюються інтелігентність, тактовність, життєвий досвід, чарівність тощо (див. схему):

В управлінні великого значення набуває метод коорди­нації, який відкриває можливість делегування повноважень від керівника до виконавців і розвитку на цій основі само­регулювання, самоврядування, взаємоконтролю, взаємо-інформації, взаємодопомоги. Цьому методові властивий колегіальний (демократичний, дозвільний, ліберальний) тип керівника, що передбачає мінімальне втручання керів­ника у діяльність колективу, а характер його дій нагадує “диспетчерування”, коригування дій підлеглих. Створюється ситуація управлінського автоматизму, коли “працює” по­рядок, а не керівник, враховуються соціально-психологічні чинники. До вироблення управлінських рішень залучаються підлеглі, радники, консультанти (див. схему);

112

де К — керівник;

З — заступник;

С — службовець будь-якого рангу.

Цей тип керівництва придатний для установ, де трудові зусилля співпрацівників мають індивідуальний творчий ха­рактер. Але він неприйнятний в умовах, коли потрібні опе­ративність рішень і дій, коли формальна структура витіс­няється “неформальними” структурами, коли наростають дезінтеграційні процеси у колективі тощо.

Існує зв'язок між методом управлінського впливу та сти­лем керівництва, який соціологи визначають, як прояви у службовій поведінці керівника особистих якостей, зумовле­них його типом нервової системи, прищеплюваних культу­рологічних якостей та відносинами, що панують у даному трудовому колективі.

Основні типи нервової діяльності тяжіють до якогось пев­ного з перелічених типів управлінського впливу: холерич­ний темперамент — до авторитарного (директивного) типу керівництва, а сангвінічний, флегматичний і меланхолічний — до демократичного і ліберального типів. Проте слід зау­важити, що у чистому, так би мовити, вигляді людський темперамент зустрічається рідко. Частіше маємо справу з комбінаціями типів нервової діяльності, де домінує один тип залежно від віку, життєвого і виробничого досвіду, ціннісних настанов керівника.

5. Переконання та примус. Серед методів, що сприяють прак­тичному вирішенню питань управління, специфічну роль відіграють методи переконання й примусу, оскільки вони найпослідовніше відбиваються через механізм прав та обо­в'язків, відносин типу “влада — підпорядкування”.

113
Ці методи внаслідок всепроникаючого характеру вико­ристовуються у всіх сферах, галузях та на всіх рівнях уп­равління, багато в чому визначають зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, метод єдиноначального розпорядництва, як і методи адміністративний, економіч­ний, перевірки виконання, колегіальний тощо, заснова­ний на методі переконання. І примус так само є обов'яз­ковим елементом організаційно-адміністративних, еконо­мічних та пов'язаних з ними методів.

Хоча метод примусу і метод переконання безпосередньо адресовано свідомості суб'єктів адміністративно-правових відносин, діють вони на різних рівнях свідомості.

Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню го­товність до сприйняття й виконання загальнообов'язкових правил. Особливість заходів “умовляння” — повільний, ек­стенсивний вплив на суб'єктів, невиразність ефекту як за часом, так і за витраченими зусиллями.

Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відпо­відності з державною волею. Переконання також супро­воджує заходи примусу, переплітається з ними, вирішує загальне завдання, що полягає у вихованні почуття обо­в'язку та відповідальності перед суспільством, трудовим колективом, родиною, державою.

Численні й різноманітні форми переконання, що застосо­вуються службовими особами державних органів, об'єднань громадян, у приватному секторі, можна звести у дві групи залежно від змісту відповідних заходів та їх юридичної рег­ламентації (див. схему):





Адміністративний примус — різновид державного приму­су, окремий інститут адміністративного права, за своєю суттю є втручанням у сферу правових інтересів правопо­рушника, інших суб'єктів права; включає заходи припи­нення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження та адміністративні стягнення-Законодавчою основою цього методу є кодекси про адмі­ністративні проступки та митний, закони про міліцію, про службу безпеки, державний кордон, надзвичайний стан. Ці закони спираються на норми “Загальної декларації прав людини” (1948 р.).

Примусовий вплив може виявитися у фізичному впливі, у чисто примусових діях або психічному впливі — спонуканні до певних дій, до бажаної поведінки.

За суб'єктами впливу ці різнохарактерні види примусу збли­жуються, оскільки небезпека, якій вони протидіють, за­грожує або окремій фізичній особі, або суспільству і дер­жаві, або одночасно тому й іншому.

Але є й розбіжності. Заходи припинення і попередження мають запобіжно-захисний характер. Адміністративні ж стяг­нення є покаранням, формами адміністративної відповідаль­ності, їхнє застосування неможливе без юридичної оцінки діян­ня, встановлення вини, наявності інших елементів складу пра­вопорушення. Із такими вимогами не пов'язане застосуван­ня адміністративного припинення. Останнє стосується май­бутнього діяння або діяння, що має місце нині. Адміністра­тивне ж стягнення звернене за дією до минулого, є карою за правопорушення, що мало місце. Заходи припинення впли­вають на поведінку особи, а адміністративні покарання — без­посередньо на особу, її правовий, майновий, психофізичний стан. Припинення не визначене у законі за обсягом дії, чим відрізняється від адміністративного покарання.

Ототожнювати заходи стягнення й припинення, поши­рювати на останні поняття юридичної (адміністративної) відповідальності, як бачимо, немає жодних підстав.

Адміністративне припинення — сукупність заходів держав­но-примусового припинення відповідних правопорушень, що розпочалися або готуються, поновлення порушених ними юридичних відносин, попередження шкідливих наслідків

115
діянь, забезпечення умов для притягнення винних до відпо­відальності.

1) Найпоширеніше й найхарактерніше адміністративне припинення — це затримання: короткочасне обмеження особистої свободи з метою припинити порушення закону, запобігти шкідливим наслідкам, не дозволити порушникові уникнути відповідальності.

Адміністративне затримання треба відрізняти від затриман­ня осіб, які підозрюються у скоєнні злочинів. Такі особи позбавляються волі строком не менше, ніж три доби, мають бути допитані впродовж 24 годин, і протягом 48 годин про­курор мусить вирішити питання про їх арешт (Криміналь­но-процесуальний кодекс України, ст.ст. 106, 107).

Затримання ж в адміністративному порядку застосовують атестовані працівники міліції, служби безпеки, прикордон­них військ, ВОХРу, інспектори рибоохорони, лісового, мис­ливського господарства, коли потрібно скласти протокол або призначити експертизу у випадках адміністративних про­ступків, при відмові сплатити штраф, накладений на місці скоєння адміністративного правопорушення, пред'явити документи, що засвідчують особу, або при відсутності таких, при виявленні бомжів тощо.

Як правило, строк адміністративного затримання не може тривати понад 3 години і обчислюється з моменту доставлення порушника, стосовно ж осіб, що перебувають у стані сп'яніння, — з часу витверезвлення. Особи, які порушили прикордонний режим, можуть затримуватися до трьох або до десяти діб (із санкції прокурора).

Затримання порушника не може обійтися без доставлян­ня до органу міліції, а може й поєднуватися з ним. Тоді складаються протоколи про адміністративне затримання, особистий огляд, огляд та вилучення речей, про адмініст­ративний проступок.

Не підлягають доставленню народні депутати, вагітні жінки, прокурори, судді тощо. З моменту затримання громадянин має право на адвоката.

Передбачено право оскарження (органу, службовій особі вищого рівня, до суду) і опротестування цього заходу при­пинення.

116
Різновидом адміністративного затримання є привід та офі­ційна пересторога про неприпустимість антигромадської по­ведінки осіб, якщо вони добровільно не з'являються за викликом до органів міліції або судді. Мета заходу — забез­печити присутність правопорушника, коли така обов'яз­кова за законом (ч. 2 ст. 268 Кп АПУ).

Кожній затриманій особі має бути повідомлено про при­чини затримання (“Міжнародний пакт про громадянські і політичні права”, 1966 р.).

2) Нерідко органами міліції, СБУ застосовується такий захід припинення, як вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення.

3) На підставі законодавства про митні відносини, при­кордонні війська, безпеку країни, міліцію, про мисливство і мисливське господарство тощо передбачається вилучення май­на, документів, інших предметів (серед них — бланки по­свідчень, свідоцтв, паспортів, трудових книжок, інвалюта, зброя вогнепальна та холодна, печатки, штампи, знаряддя не­законного мисливства, предмети контрабанди, наркотики тощо), які можуть стати об'єктами адміністративних право­порушень або перебувають у неправомірному володінні, ви­користанні чи є речовими доказами.

Полягає цей захід у вилученні, відбиранні у приватних та юридичних осіб зазначених речей, що оформляється прото­колом.

4) Тимчасове відсторонення працівників від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ве­дення чи експлуатацію механізмів застосовується з метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій. Так, органи державтоінспекції мають право відстороняти від управління транспортними засобами осіб, Що перебувають у стані сп'яніння чи не мають прав на управління даним транспортним засобом, грубо порушу­ють правила дорожнього руху. Такий захід застосовують органи держгіртехнагляду (при порушенні правил техні­ки безпеки), держсаннагляду (щодо осіб — носіїв інфек­ційних захворювань), служби безпеки, якщо порушуються правила дотримання державної, службової (професійної), комерційної таємниці при роботі з документами.

117
Зазначений захід припинення має короткочасний харак­тер, бо надалі питання про допущення до роботи вирішує не інспектор, який застосував “відсторонення”, а власник, адміністрація.

Тимчасове відсторонення як захід припинення треба відрізняти від передбачуваного трудовим законодавством “відсторонення” від роботи (недопущення до роботи) з при­пиненням виплати заробітної плати (Кодекс законів про працю, ст. 46), яке має на меті усунення (запобігання) пору­шень працівником трудової чи технологічної дисципліни (поява на роботі осіб у нетверезому стані або бацилоносіїв та ін.).

5) 3 метою забезпечення безпеки життя та здоров'я грома­дян адміністративне законодавство передбачає огляд (перевірочний огляд). Цей захід припинення застосовується щодо фізич­них осіб та речей.

Крім службових осіб органів МВС, митниці, СБУ, ци­вільної авіації, прикордонних військ, деяких державних спеціалізованих інспекцій (мисливська, рибна та ін.), цей захід дозволяється застосовувати працівникам позавідом­чої охорони МВС, відомчої сторожової та воєнізованої охорони.

Для застосування огляду необхідно мати вірогідну інфор­мацію про наявність порушення відповідних правил або ре­альну загрозу недоторканості особи.

6) Застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів (наруч­ники, зв'язування, фізичний вплив, гумові кийки, сльозото­чиві речовини, світлозвукові пристрої, водомети, спецпристрої для відкриття приміщень чи примусової зупинки транс­портних засобів, захоплення правопорушників тощо) здійснюється працівниками міліції, служби безпеки з ме­тою захисту громадян, самозахисту, для припинення ма­сових заворушень, групових порушень громадського по­рядку, затримання, конвоювання, утримання правопо­рушників, у відношенні осіб, що перешкоджають обшу­ку, вилученню речей, для припинення фізичного опору представникам влади і т.д., і т.п.

Окремі з зазначених вище засобів працівники міліції по­винні мати при собі у таких випадках:

118
— патрульна служба — під час несення служби;

— чергова частина — на період чергування;

— слідчі та оперуповноважені — при необхідності;

— дільничні інспектори — постійно;

— інші служби — у разі необхідності й залежно від обста­вин.

Забороняється застосування спецзасобів до жінок з озна­ками вагітності, осіб похилого віку, інвалідів, малолітніх. Про застосування спецзасобів сповіщається рапортом начальник вищого рівня (див. “Правила застосування спецзасобів при охороні громадського порядку в Україні”, затвердж. Поста­новою Кабінету Міністрів України від 27.02.1991 р. ЗПУ 1991, № 3, ст. 18).

7) До засобів адміністративного припинення належать спе­цифічні повноваження представників адміністративної вла­ди щодо перевірки документів, що засвідчують особу. Але для застосування такого заходу потрібні підстави: підозра у скоєнні правопорушення, необхідність у складенні адміністративного протоколу, в тому числі в разі відмови (або неможливості) сплатити штраф на місці, заняття бродяжництвом, старцю­ванням.

Представники виконавчої влади мають право також на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки (у будь-який час доби) для припинення адміністративного правопорушен­ня (затримання порушника), перевірки паспортного режи­му, осіб, що перебувають під адміністративним наглядом, зупинки транспортних засобів будь-якої форми власності, їх використання у службових цілях тощо.

У сфері державного управління, крім адміністративного припинення, застосовуються запобіжні заходи, наділені примусовим потенціалом. Проте їх застосування не по­в'язане з адміністративним правопорушенням, оскільки призначення їх полягає у попередженні та боротьбі зі стихійним лихом, подіями техногенного характеру (лока­лізація наслідків, рятування людей, майна), епідеміями, епізоотіями, сільськогосподарськими шкідниками, у за­безпеченні нормального функціонування державних органів, об'єднань громадян приватно-правових струк­тур в умовах надзвичайного та воєнного стану.
119
Йдеться про заходи адміністративного попередження, що полягають у закритті окремих ділянок кордону, забороні в'їзду (виїзду) в Україну, ввезення (вивезення) вантажів, огляді з метою санітарної охорони території, вантажів, транспортних засобів. До кола заходів адміністративного попередження на­лежать реквізиція, карантин, обсервація, припинення (обме­ження) руху транспортних засобів, пішоходів під час масових заходів, аварій, стихійного лиха, інших заходів надзвичайно­го характеру. Це й адміністративний нагляд за особами, звільне­ними з місць позбавлення волі, огляд ручної поклажі, ванта­жу, одягу пасажирів (на авіалініях).

Підставам, умовам застосування адміністративних стягнень, порядку встановлення, застосування адміністративної відпо­відальності, формами якої є стягнення, присвячено наступ­ну тему.



120
Каталог: %D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0 -> %D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%B0%20%D0%B5%D0%BB%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87-%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8 -> %D0%9D%D0%B0%D0%B2%D1%87-%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%87%20%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%20%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D1%96%D0%BD -> %D0%90%D0%90%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8 -> %D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%20%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 -> %D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> Конспект книги Коваль Л. В. Адміністративне право. Курс лекцій./ 3-є вид. К.: Вентурі, 1998. 208c виконаний студентом нау
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> 1. Поняття і види об'єднань громадян. Відмінні ознаки об'єднань і державних органів: аспекти спів­робітництва
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> Адміністративно-правові норми та відношення норми адміністративного права як різновид соціальних норм; як правила поведінки. Структура. Джерела. Тлумачення
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> 3. Права та обов'язки громадян у сфері виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян
%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%20%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 -> Виконання юридичних обов'язків у цивільному праві
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> Конспект книги Коваль Л. В. Адміністративне право. Курс лекцій./ 3-є вид. К.: Вентурі, 1998. 208c виконаний студентом нау
%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%20%D0%9B%D0%92%20%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE -> Законність та дисципліна у сфері виконавчої влади блок законності: законність, верховенство закону, державна дис­ципліна


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка