Медична реабілітація, її етапи, засоби



Дата конвертації05.11.2020
Розмір25.3 Kb.
Група №77

  1. Медична реабілітація, її етапи, засоби.

Медична реабілітація - основний вид реабілітаційного процесу. Провідними методами медичної реабілітації є відновна терапія і реконструктивна хірургія з наступним (в разі необхідності) протезуванням.

Завдання медичної реабілітації:

- відновлення здоров'я;

- усунення патологічного процесу;

- попередження ускладнень та рецидивів;

- відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій;

- підготовка до побутових та виробничих навантажень;

- запобігання стійкої втрати працездатності (інвалідності).

У медичній реабілітації розрізняють два періоди: лікарняний та післялікарняний. 

В цих періодах виділяють наступні етапи:

- лікарняний період включає І етан реабілітації - лікарняний (стаці онарний, госпітальний),

- післялікарняний період включає II етап — поліклінічний або реабілітаційний,

- санаторний період і III етап - диспансерний.

І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний) розпочинається у лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації.

До засобів реабілітації на цьому етапі відносять переважно медикаментозні або хірургічні методи лікування, використовують одночасно і охоронний режим, відповідний режим рухової активності, психотерапію та психо- профілактику, дієтотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж, працетерапію, фізіотерапевтичні засоби. В кінці періоду оцінюють стан хворого, його резервні можливості і розробляють подальшу програму реабілітації.

II етап реабілітації — поліклінічний або реабілітаційний, санаторний. Призначається після виписки хворого з стаціонару. Проводиться у поліклініці, реабілітаційному центрі чи санаторії.

До засобів реабілітації на цьому етапі, крім медикаментозної терапії, важливе значення належить фізичній реабілітації, яка поєднується з дієтичним харчуванням, психо-та працетерапією. З хворим, крім медичних працівників, працюють педагоги, соціологи та юристи, які у разі зниження або втрати працездатності, сприяють адаптації людини до свого стану, розв'язання питань професійної працездатності, працевлаштування, побуту.

III етап - диспансерний. Під контролем перебувають дві групи людей: перша - здорові та особи з факторами ризику, друга - хворі.

Засоби. Для вирішення цих завдань використовуються всі існуючі види і засоби реабілітації. Залучаються психологи, педагоги, соціологи, юристи, профспілкові організації, трудові колективи. Постійно працюють реабілітологи, які контролюють перебіг відновних процесів, переглядають, коректують програму реабілітації.
Функціональні обов'язки реабілітолога  на етапах медичної реабілітації: в стаціонарі, денному стаціонарі, стаціонарі вдома, поліклініці, санаторії, профілакторії:

1.Здійснює реабілітаційні заходи з метою усунення, припинення або зменшення болю, відновлення функцій організму, досягнення нормального рівня здоров'я, фізичної самостійності та активності, оптимального фізичного стану та самопочуття осіб (дітей та дорослих) з порушеннями опорно-рухового апарату, ортопедичними вадами, побутовими, спортивними та професійними травмами, наслідками неврологічних, серцево-судинних, респіраторних та інших захворювань, людей похилого віку з віковими ускладненнями.

2.Проводить обстеження, визначає функціональний стан та рівень фізичного розвитку, виявляє порушення і складає індивідуальну програму реабілітації.

3. Розробляє і впроваджує комплекс вправ і рекомендацій, спрямованих на поліпшення діяльності опорно-м'язової системи та організму в цілому, координації, збільшення сили м'язів і вдосконалення вправності рухів, відновлення або компенсацію порушених чи відсутніх функцій.

4.Навчає способам досягнення самостійності в побуті, самообслуговуванні, пересуванні, а також підтримки фізичного самопочуття і здоров'я.

5. Аналізує хід виконання реабілітаційної програми та вносить корективи на кожному з етапів; веде відповідні записи й документацію.

6. Співпрацює з лікарями, педагогами, логопедами, психологами, соціальними працівниками.

7. Консультує щодо влаштування доступного й безпечного функціонального середовища вдома, на роботі, в громадських місцях, у соціальному оточенні осіб з обмеженими фізичними можливостями.

8. Консультує родичів та опікунів щодо виявлених порушень і шляхів досягнення особами з обмеженими фізичними можливостями максимальної незалежності і нормального рівня здоров'я, залучає їх до планування і проведення реабілітаційної програми та надання необхідної допомоги особам з обмеженими фізичними можливостями.

9. Виконує ці професійні обов'язки в реабілітаційних центрах, медичних, освітніх, санаторно-курортних закладах, соціальних службах, установах і організаціях державного, громадського й приватного секторів, а також провадить самостійну реабілітаційну практику в межах своєї компетенції.

10. Зберігає таємницю індивідуальних програм реабілітації.

11. Дотримується правил і норм професійної етики.

12. Знає, розуміє і застосовує діючі нормативні документи, що стосуються його діяльності.

13. Знає і виконує вимоги нормативних актів про охорону праці та навколишнього середовища, дотримується норм, методів і прийомів безпечного виконання робіт.




  1. Лікувально-профілактичні установи, які здійснюють медико-соціальну реабілітацію хворих із захворюваннями органів дихання.

Хвороби органів дихання займають значне місце серед патології внутрішніх органів. Це приводить до тимчасової втрати працездатності, можуть часто виникати рецидиви захворювань. Лікувальна фізкультура відіграє значну роль в лікуванні, профілактиці захворювань органів дихання.

Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях органів дихання зумовлена надходженням імпульсів від рецепторів м’язів у вищі відділи центральної нервової системи. Це впливає на силу, рухомість і врівноваженість процесів збудження та гальмування в корі головного мозку, що проявляється на функціях дихального апарата.

Розрізняють лікувально-профілактичні установи (відновного лікування), що забезпечують проведення наступних етапів реабілітації:

- стаціонарного;

- напівполіклінічного (денний стаціонар);

-поліклінічного.

За видом надання лікувальної допомоги виділяють такі реабілітаційно-лікувальні установи:

- спеціалізовані (кардіологічні, неврологічні та інші),

- поліпрофільні (загального типу).

Відновлювальне лікування в умовах поліклініки

Одним з важливих розділів діяльності сучасної поліклініки є організація повноцінного відновлювального лікування, яке є не менше ефективним засобом лікування та відновлення порушених функцій, але й важливим засобом вторинної профілактики. Відділення відновлювального лікування створюється для лікування хворих з захворюваннями органів дихання, серцево-судинними захворюваннями, наслідками травм, ортопедичних, неврологічних та інших захворювань.

Відділення забезпечує хворих всім комплексом сучасних методів відновлювального лікування: лікувальною фізкультурою, фізіотрудопсихотерапією, масажем, логопедичним навчанням, а також медикаментозною терапією, що направлена на часткове або повне відновлення дихальної чи серцево-судинної діяльності, рухових та мовних функцій, що порушені в результаті захворювання серця та судин, травм, ортопедичних та неврологічних захворювань.

Відновне лікування також здійснюють реабілітаційні лікарні. В лікарні реабілітації збільшена (порівняно з лікарнями загального профілю) кількість медичних сестер з масажу, працетерапії, методистів з лікувальної фізкультури.

Структура центрів (відділень) реабілітації:

- діагностичне відділення: клініко-діагностична лабораторія, кабінет функціональної діагностики, рентгенологічний кабінет тощо;

- фізіотерапевтичне відділення: світлолікування, електролікування, водолікування, грязелікування, інгаляційне лікування, масаж;

- відділення лікувальної фізкультури: спеціалізовані зали, кабінети механотерапії, басейн, спортивні майданчики на відкритому повітрі;

- відділення соціально-трудової реабілітації: кімнати побутової реабілітації, трудові майстерні;

- відділення соціально-психологічної реабілітації: кабінети психотерапевта, соціолога, юриста, логопеда.


  1. Лікувально-профілактичні установи, які здійснюють медико-соціальну реабілітацію хворих із захворюваннями серцево-судинної системи.

Суть профілактики захворювань серцево-судинної системи полягає у боротьбі з факторами ризику. Фактори ризику умовно поділяють на зовнішні (соціально-культурні) і внутрішні. До перших відносять фізично малоактивний спосіб життя, вживання висококалорійної, багатої насиченими жирами і холестерином їжі, урбанізацію життя і куріння. До так званих внутрішніх факторів ризику відносять артеріальну гіпертензію, гіперхолестеринемію, деякі види гіперліпопротеїдемій, порушення толерантності до вуглеводів, гіперурикемію, психологічний тип особистості. У виникненні і проявах цих чинників можуть відігравати роль як неспецифічні екзогенні впливи (умови життя, харчування тощо), так і генетичні особливості.

Особи, які мають декілька факторів ризику, потребують особливої уваги. Тому профілактика захворювань серцево-судинної системи повинна бути багатоплановою, спрямованою на всі фактори ризику, які присутні у пацієнта.

Зважаючи на особливу роль артеріальної гіпертензії у структурі захворюваності та смертності від серцево-судинних захворювань, було затверджено Національну Програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні. Метою Програми є зниження захворюваності населення на серцевосудинні хвороби, зменшення смертності від ускладнень гіпертензії та підвищення якості життя кардіологічних хворих. Профілактичні заходи щодо артеріальної гіпертензії, включені до Програми, спрямовані на впровадження здорового способу життя і корекцію виявлених факторів ризику. 

 Після закінчення реабілітації в лікувально-профілактичних установах хворий переводиться на реабілітацію в реабілітаційно-оздоровчі установи, які здійснюють санаторний етап реабілітації. До них належать:

- санаторії (профспілкові, відомчі, регіонального підпорядкування);

- санаторії-профілакторії.

Санаторне лікування базується на використанні природних цілющих фізичних факторів. Вони забезпечують високу ефективність відновної терапії, реабілітації, профілактики, дають можливість зменшити кількість медикаментозних засобів у лікуванні хворих.

Курорт — місцевість з наявністю лікувальних природних факторів (мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливі кліматичні умови), а також бальнеологічних, гідротехнічних та лікувально-профілактичних закладів. Залежно від переваги того чи іншого цілющого природного фізичного фактора, виділяють курорти: кліматичні, бальнеологічні, грязьові, змішані. Використовують клімат пустинь, степу, лісостепу, гірський, приморський, клімат сольових шахт. Для використання лікувальних факторів на курорті створюються спеціальні лікувальні заклади - санаторії, будинки відпочинку, курортні поліклініки.

Санаторій - спеціалізований стаціонарний заклад у системі санаторно-курортного лікування, в якому використовуються лікувальні комплекси кліматотерапії, бальнеотерапії, грязелікування. Санаторії забезпечують комфортне розміщення хворих для проведення лікування: лікувальні корпуси, пляжі, солярії, бювети мінеральних вод, інгаляторії, сауни, кабінети фізіотерапії, водо-, болотолікування, спортивні споруди, кабінети лікувальної фізкультури, масажу, рефлексотерапії, психотерапії. Все це разом з відповідно обладнаними приміщеннями для проживання і відпочинку, дієтичним харчуванням, музико-, арома-, вокало-, танцетерапією, маршрутами для теренкуру, екскурсіями, туризмом, прекрасною природою, висококваліфікованим, уважним обслуговуючим персоналом, санітарно-просвітньою роботою створює всі умови для мінімального використання медикаментозного лікування і позитивних результатів реабілітації.
4.      Професійна реабілітація, підготовка, перепідготовка та
влаштування на роботу осіб, з тимчасовою втратою працездатності.

Для кожного хворого персонально розробляється Індивідуальна програма реабілітації . Вона містить комплекс заходів медичного, соціального, психологічного, педагогічного, професійного характеру, які залежать від реабілітаційного потенціалу ЛПУ і спрямовані на відновлення чи компенсацію порушених функцій або втрачених навичок інваліда, для забезпечення більш високого рівня життєдіяльності, максимально можливого відновлення працездатності, повернення в суспільство. Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації кожному хворому розробляється реабілітаційний маршрут: перелік спеціалістів і підрозділів, які і в якій послідовності необхідно пройти хворому відповідно до етапів реабілітаційного процесу.

Хвороба призводить до обмеження працездатності або втрати її, тобто порушується найважливіша соціальна функція людини - працездатність. Система реабілітації нерозривно пов'язана із медико-соціальною експертизою непрацездатності (тимчасової чи стійкої). Проведення експертизи працездатності спричинене значним впливом захворюваності з тимчасовою та стійкою втратою працездатності на здоров'я населення, економічними витратами суспільства та пов'язане з юридичними аспектами.

Метою проведення медико-соціальної експертизи є визначення наявності факту, ступеня, причини тимчасової чи стійкої втрати працездатності та необхідність звільнення в зв'язку з цим від роботи.

При стійкій втраті працездатності, коли робітник не може виконувати роботу в попередніх умовах, призначають групу інвалідності. Розрізняють три групи інвалідності.

Третю групу інвалідності призначають особам, які обмежено придатні до роботи за спеціальністю, але можуть продовжувати працювати на полегшеній роботі або ж на тій же, лише при меншому об'ємі.

Другу групу інвалідності призначають особам, що мають значні функціональні порушення та практично повну непрацездатність, але не потребують сторонньої допомоги, тобто здатні обслуговувати себе самостійно. При визначенні інвалідності II групи керуються трьома критеріями:

1) недоступність праці через виражені зміни в організмі;

2) протипоказання до праці внаслідок можливого негативного впливу на перебіг захворювання;

3) доступність праці невеликого об'єму лише в спеціально створених умовах - на дому, в цехах для інвалідів.

Першу групу інвалідності встановлюють особам з постійною чи тривалою втратою працездатності, які потребують постійного стороннього догляду, нагляду чи допомоги.

 


  1. Які фахівці беруть участь у проведенні реабілітації хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту?

Реабілітація при захворюваннях шлунково-кишкового тракту це комплексне лікування, яке вміщує і дієту, і застосування фізичних вправ, і застосування фізіотерапії, і санаторно-курортного лікування, і режиму дня і живлення, і самомасаж, тому у проведенні реабілітації таких хворих беруть участь такі фахівці як : лікарі-терапевти, дієтологи, медичні сестри, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури та спорту, психотерапевти, спеціалісти з працетерапії, експерти з праці, педагоги, психологи, соціологи, юристи, представники органів соціального забезпечення, представники підприємств, профспілкових організацій.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка