Люблю Тебе Дуже Сильно Котику; Цілую тебе 1000000000000 разів і обіймаю



Сторінка1/4
Дата конвертації20.07.2021
Розмір2.1 Mb.
  1   2   3   4

Люблю Тебе Дуже Сильно Котику;)

Цілую тебе 1000000000000 разів і обіймаю;)

Тема 2

Судово-медична танатологія. Дослідження ранніх і пізніх трупних явищ.



Танатологія – науки, яка вивчає процес умирання, причини смерті та посмертні зміни, від моменту настання смерті до повного руйнування трупа, його скелетування. Розрізняють загальну і особливу танатологію. Загальна танатологія вивчає загальні закономірності процесу вмирання, зміни, що відбуваються в трупі та їх залежність від факторів зовнішнього середовища. Особлива танатологія розглядає властивості танатогенезу при різних хворобах (серцево-судинних, інфекційних, онкологічних тощо), ушкодженнях (механічних, вогнестрільних, термічних тощо), отруєннях різними отрутами та інших причинах смерті. Виділяють ще судову танатологію – розділ танатології, який відноситься до компетенції судової медицини.

Вчення про смерть тісно переплітається з вивченням термінальних станів, тобто кінцевого періоду життя, граничного стану між життям і смертю. В поняття “термінальні стани” входять тяжкі форми шоку (Ш-ІУ стадії), колапс, передагональний стан, термінальна пауза, агонія, клінічна і уявна смерть. Характерною особливістю, що об’єднує більшість з цих процесів у термінальні стани, є наростаюча гіпоксія в тканинах з розвитком ацидозу внаслідок накопичення недоокислених продуктів обміну речовин, зокрема органічних кислот. Тяжкі стадії шоку, іноді колапс можуть переходити безпосередньо в передагональний стан, який характеризується розвитком гальмування у вищих відділах ЦНС, викликати втрату свідомості.

Передагональний стан іноді триває години, переходячи в термінальну паузу. Остання характеризується відсутністю рефлексів, короткочасним припиненням дихання і серцево-судинної діяльності. У такому стані людина може нагадувати труп. Відмітною особливістю термінальної паузи є глибоке гальмування кори головного мозку при збереженні функції його бульбарних центрів, внаслідок чого діяльність організму має дезорганізований, “хаотичний” характер. Термінальна пауза триває одну, іноді 2-3 хв, переходячи в агонію, що являє собою неначе останній спалах боротьби організму за життя.

Агонія характеризується поступовим припиненням усіх функцій організму і водночас надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають свою доцільність. Вона може тривати від кількох хвилин до багатьох годин і, навіть, кількох діб. У період агонії може знову з’явитись дихання судорожного типу, нерідко відновлюється слабка серцево-судинна діяльність, рефлекси і навіть на короткий час може повернутися свідомість.

В судовій медицині розрізняють два головних типи вмирання – швидкий і повільний, між якими може бути кілька варіантів. При швидкому темпі вмирання людина іноді вмирає миттєво, протягом кількох десятків секунд чи кількох хвилин. Це смерть гостра. Від швидкої смерті відрізняється смерть, що настає повільно, коли людина помирає поступово, немов бореться за життя. Таку смерть називають агональною. Тривалу агонію спостерігають при смерті від хвороб (особливо хронічних), при повільно наростаючій внутрішній кровотечі, деяких отруєннях тощо. При смерті з тривалою агонією в морфологічній картині трупа переважають явища розладу кровообігу: ціаноз, іноді блідість шкіри; гіпостази у нижніх відділах тіла; набряк легень, мозкових оболонок і речовини мозку. Трупні плями у таких випадках бувають слабко або помірно виражені. Другий тип умирання характеризується швидким настанням смерті, нерідко при відсутності агонального періоду.

Клінічна смерть – це такий стан, при якому після зупинки дихання і серцебиття можливе відновлення життєвих функцій організму. Цей стан у звичайних умовах триває не більше 5-6 хв. Він може бути і більш тривалим при гіпотермії, що можливо тільки в умовах клініки. На цьому етапі вмирання організм, як ціле, уже не живе, проте життєдіяльність окремих тканин і органів зберігається, необоротні зміни в них ще не настали.

Біологічна смерть – це такий стан, коли розвиваються необоротні зміни в корі мозку та інших органах і відновлення життєвих функцій стає неможливим. Моментом настання смерті вважають зупинку серця. Поки діяльність серця зберігається – людина жива. Тому зупинка серця і є кінцевою і безпосередньою причиною смерті кожної померлої людини.

Смерть – це припинення всіх життєвих функцій. Припинення трьох чинників життя (роботи серця, дихання та кровообігу), послідовне чи одночасне, яке супроводжується згасанням свідомості, дає можливість констатувати смерть.

Ознаки смерті поділяють на відносні (ймовірні, орієнтовні або первісні) та на абсолютні (достовірні, або вірогідні). До відносних ознак смерті належать:

1. Пасивне, нерухоме положення тіла. Таке положення спостерігають у живих людей при багатьох хворобах, непритомних станах, після епілептичного нападу, в стані асфіксії, після ураження електричним струмом, при тяжкому отруєнні тощо.

2. Блідість шкіри. Спостерігають у тих самих або інших випадках у живих осіб.

3. Відсутність свідомості. Також спостерігають у живих осіб.

4. Зупинка дихання. Життя людини деякий час можливе і без дихання або при поверхневому диханні.

5. Відсутність пульсу та серцебиття.

6. Втрата чутливості до больових, термічних і нюхових подразників.

7. Відсутність рефлексів, у тому числі зіничного і з рогівки.

8. Охолодження кінцівок.

9. Ознака Бєлоглазова, відома під назвою “котяче око”. При зупинці серця тиск в артеріальній системі падає, внаслідок чого і в очних яблуках виявляють втрату пружності. При боковому натискуванні 1-ІІ пальцями на очне яблуко зіниця набуває овальної чи щілиноподібної форми, що нагадує зіницю котячого ока.



Ранні явища:

Охолодження трупа (algor mortis). Смерть означає повне припинення функцій організму, зокрема вироблення тепла, внаслідок чого після настання смерті температура тіла, хоча й повільно, але неухильно починає знижуватися

Трупне висихання (desiccatio). Через деякий час після смерті, внаслідок випарювання вологи з поверхні трупа, спостерігають висихання. Воно починається перш за все на місцях, позбавлених епідермісу, на слизових оболонках губ і очей. Губи темнішають, зморщуються і стають більш щільними, жорсткими. Якщо очі були відкриті, то ділянки поверхні очного яблука між відкритими повіками поступово стають жовто-сірими, тьмяніють і дещо зморщуються.

Трупні плями (livores mortis) – це посмертне стікання крові під власною вагою в нижче розташовані ділянки тіла, скупчення її, переповнення дрібних судин і просвічування через шкіру. Звичайно це просторі суцільні синьо-багряні ділянки шкіри, що не піддавались тиску при лежачому положенні трупа.

Судово-медичне значення трупних плям дуже велике:

1) це абсолютна, найбільш рання, ознака смерті;

2) ступінь їх розвитку може орієнтовно свідчити про давність настання смерті;

3) вони вказують на положення тіла після смерті;

4) за ними можна зробити висновок про зміну положення трупа, про переміщення його з одного місця на інше (цьому сприяє малюнок плям);

Трупне заклякання (rigor mortis). Після настання смерті всі м’язи трупа розслаблюються, стають м’якими та податливими. Проте через деякий час м’язи починають поступово і самовільно ущільнюватись, стають твердими, трохи скорочуються і фіксують труп у певній позі, яку дуже тяжко змінити. Судово-медичне значення трупного заклякання дуже велике:

1) це абсолютна рання ознака смерті;

2) воно допомагає визначити приблизну давність настання смерті (за ступенем його розвитку та вираженості);

3) заклякання фіксує позу трупа після смерті;

4) воно дає можливість іноді зробити висновок про переміщення трупа з одного місця в інше (зі зміною пози);

5) воно може допомогти у розпізнаванні причини смерті і її генезу (наприклад, при отруєнні блідою поганкою воно може бути відсутнім, слабко виражене воно в серці при його хворобах тощо);

6) заклякання гладеньких м’язових волокон внутрішніх органів може імітувати прижиттєві хворобливі стани (наприклад, гіпертрофічний гастрит).

Автоліз – це самопереварювання тканин трупа під впливом власних протеолітичних ферментів. Це відбувається тому, що після настання смерті дія ферментів у трупі ще продовжується протягом деякого часу. Автолітичні процеси починаються зразу після смерті й відбуваються у всіх органах і тканинах.

Пізні явища:

Гниття (putrefactio). Гниттям називається складний процес розкладання органічних структур трупа, перш за все білкових речовин, під впливом життєдіяльності різних мікроорганізмів. Гниття (putrefactio). Гниттям називається складний процес розкладання органічних структур трупа, перш за все білкових речовин, під впливом життєдіяльності різних мікроорганізмів.



Муміфікація (mumificatio). Процес загального висихання трупа називається муміфікацією. Якщо труп знаходиться в умовах неcтачі вологи і наявності сухого повітря при хорошій вентиляції, то гниття припиняється, він швидко втрачає вологу і висихає. Процес загального висихання трупа називається муміфікацією. Муміфікація може бути загальною, тобто розповсюджуватися на весь труп, і частковою, коли висихають тільки окремі частини тіла; природною та штучною. Підвищена температура значно прискорює муміфікацію, оскільки сприяє випарюванню вологи і зупиняє гниття. Тому муміфікація зустрічається найчастіше у місцевостях з жарким кліматом. Проте можлива муміфікація і при більш низькій температурі, якщо тільки вона забезпечена доброю зміною сухого повітря.

Жировіск – saponificatio (adipocera) – це своєрідне перетворення трупа, який знаходився в умовах надлишку вологи і нестачі кисню. В жировіск перетворюються трупи, що знаходяться у вологому грунті або в невеликих водоймищах зі стоячою чи повільно стікаючою водою (ставок, криниця).

Торф’яне дублення – це своєрідна зміна тканин і органів трупа, що потрапив у грунт з великим вмістом гумусових кислот (у торф’яне болото). Труп набуває темно-бурого забарвлення і ущільнюється, неначе дубиться. Звідси і назва цього процесу.

Тема 3

Встановлення давності настання смерті. Судово-стоматологічна ідентифікація трупів невідомих осіб.



Визначення давності смерті – це експертне встановлення строків її настання в годинах для раннього постмортального періоду (до 2-3 діб) або в добах, тижнях чи місяцях при наявності пізніх змін у трупі. Давність настання смерті в сучасних умовах визначають за наступними показниками та змінами:

1. Суправітальні реакції. У 1916 р. С. Жако запропонував використовувати здатність окремих тканин трупа (особливо скелетних м’язів) реагувати на різні зовнішні подразнення для визначення часу настання смерті. Зараз для цієї мети використовують механічне та хімічне подразнення м’язів, а також інші реакції.



1.1. Механічні реакції. Удар неврологічним молоточком в точці, розташованій на променевій кістці на 4-5 см нижче від ліктьового суглоба, викликає розгинання кисті. Удари по тилу кисті у міжп’ястних проміжках ведуть до зближення відповідних пальців. Удар по передній поверхні стегна в нижній третині супроводжується скороченням чотириголового м’яза тощо. Наявність відповідної реакції м’язів свідчить про те, що з моменту смерті пройшло не більше 1-1,5 год. Через 2-2,5 год після настання смерті вказані м’язові скорочення не викликаються.

1.2. Електричне подразнення. Подразнення м’язів обличчя за допомогою портативного джерела постійного струму (дві батарейки до кишенькового ліхтаря з переривником) дає можливість визначити час смерті протягом перших 8-10 год.

1.3. Хімічне подразнення. Закапування 1 % розчину атропіну або пілокарпіну в очі трупа викликає, відповідно, розширення чи звуження зіниць, що відбувається протягом перших 5-6 год після смерті.

1.4. Реакція потових залоз. Шкіру змащують 2 % спиртовим розчином йоду, на це місце наносять пасту (50 г амідону в 100 мл касторового масла) і в центральну частину ділянки підшкірно вводять 1 мл 1 % розчину адреналіну (пілокарпіну або ацетилхоліну). Якщо з моменту смерті пройшло не більше 30 год, то вже через 1-1,5 год починається секреція потових залоз (плями навколо місця ін’єкції).

1.5. Здатність тканин сприймати барвники: при давності смерті до 10 годин забарвлюється трипановим блакитним (або конго червоним) близько 20 % загиблих лейкоцитів, при давності смерті від 10 до 20 годин – біля 40 %, від 20 до 30 год – біля 60% забарвлених лейкоцитів.

1.6. Життєздатність сперматозоїдів. Рухливі сперматозоїди спостерігають протягом перших 10 год після смерті, слабка їх рухливість – до 24 год.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка