Літопис руський з богом починаєм. Отче, благослови



Сторінка5/6
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6
І стояли половці навколо міста Торчського дев’ять тижнів, і розділилися надвоє: одні стали біля міста, раттю борючись, а другі рушили до Києва і пустилися в напад межи Києвом і Вишгородом.
Святополк же вийшов на річку Желянь, і пішли обоє одні проти одних, і зступилися, і покріпшала битва. І побігли наші перед іноплемінниками, і падали поранені перед ворогами нашими, і багато загинуло, і було мертвих більше, ніж коло Треполя. Святополк же прийшов до Києва з двома мужами, а половці повернулися до Торчського.
І сталося ж це лихо місяця липня у двадцять і третій день. А назавтра, у двадцять і четвертий день, у день святих мучеників Бориса і Гліба, був плач великий у місті Києві за гріхи наші великі, за помноження беззаконь наших.
Напустив же Бог на нас поганих, не їх милуючи, а нас караючи, щоб утрималися ми від злих справ. Тому карає Він нас навалою поганих, що це ж є бич Божий, щоб коли-небудь, смирившись, ми опам’яталися, відійшли від злого шляху. Через це в свята Бог насилає нам тужбу, як воно сталося в це літо: перше лихо - на Вознесіння коло Треполя, друге - на свято Бориса і Гліба, яке є новим святом руським.
Тому-то пророк Амос говорив про слова Господні: "І оберну я свята ваші у плач, а пісні ваші - у ридання". Учинився бо плач великий у землі нашій, і опустіли села наші і міста наші, і стали ми утікати перед ворогами нашими. Як ото і пророк Мойсей говорив: "Упадете ви перед ворогами вашими, і поженуть вас ті, що ненавидять вас, і побіжите ви тоді, коли ніхто не женеться за вами. І сокрушу Я зухвалість гордині вашої, і буде даремною сила ваша, і уб’є вас меч, що прийде, і буде земля ваша спустошеною, і двори ваші спустошеними будуть, бо ви лихі є і лукаві, і Я піду на вас із гнівом лютим", - так говорить Господь Бог. І що лукаві сини Ізмаїлові палили села й стодоли, і багато церков запалили вогнем, - хай ніхто ж не дивується цьому, бо "де ото багато гріхів, там бачимо ми всякі кари". Через це весь світ був відданий на покару, через це гнів Божий розпростерся, через це мучать народ: тих ведуть полоненими, а других рубають, інших віддають на помсту, і гірку вони приймають смерть, другі тремтять, дивлячись на тих, яких убивають, інших уморюють голодом і спрагою, - одна покута, одна кара, що багатоманітні несе нещастя, і різні печалі, і страшні муки. Тих в’яжуть, і ногами пхають, і на морозі тримають, і знущаються, та це найгірше і найстрашніше, що в християнському роді страх, і неспокій, і біда розпросторилася.
Справедливо і належно це є. Хай нас так покарають, і тоді ми віру в собі матимемо, карані будучи, бо належить нам "в руки відданим бути народу чужому, і беззаконному, і найлукавішому з усіх на землі".
Половці пустошили багато і повернулися до Торчського. І знемогли люди в місті від голоду, і здались ворогам. Половці ж, узявши місто, запалили його вогнем, а людей роздягнули і повели їх у вежі до ближніх своїх і родичів своїх. Мучені холодом і виснажені, у голоді, і в спразі, і в біді, поблідлі обличчями і почорнілі тілами, ходячи невідомою землею голі й босі, ноги маючи поколоті терням, вони запаленим язиком, зі сльозами відповідали один одному, говорячи: "Я був із цього міста", а другий :"Я із цього села". І так розпитували вони зі сльозами, рід свій називаючи, а очі підносячи до неба до Всевишнього, який відає всім потаємним.

Половці пустошили багато і повернулися до Торчського. І знемогли люди в місті від голоду, і здались ворогам. Половці ж, узявши місто, запалили його вогнем, а людей роздягнули і повели їх у вежі до ближніх своїх і родичів своїх. Мучені холодом і виснажені, у голоді, і в спразі, і в біді, поблідлі обличчями і почорнілі тілами, ходячи невідомою землею голі й босі, ноги маючи поколоті терням, вони запаленим язиком, зі сльозами відповідали один одному, говорячи: "Я був із цього міста", а другий: "Я із цього села". І так розпитували вони зі сльозами, рід свій називаючи, а очі підносячи до неба до Всевишнього, який відає всім потаємним.


Та нехай не посміє ніхто сказати, що ми ненавидимі Богом єсмо! Бо кого Бог так любить, як ото нас возлюбив? Кого бо так Він ушанував, як ото нас, прославив і возніс? А нікого! І тим більше гнів Свій він підняв на нас, що, більше від усіх вшановані бувши, ми гірше від усіх накоїли гріхів. Тому, що ми, більше від усіх просвітлені бувши і волю Владики відаючи, зневажили її, - ми слушно дужче від інших карані єсмо! Так і я, грішний, багато і часто Бога прогнівив, і живу, часто согрішаючи повсякдень.
У цей же рік преставився Ростислав, син Мстиславів, онук Ізяславів, місяця жовтня у перший день. А похований був він місяця листопада у шістнадцятий день у церкві святої Богородиці Десятинній.
У рік 6602 (1094). Учинив Святополк Ізяславич мир із половцями і взяв собі за жону дочку Тугоркана, князя половецького.
Того ж року прийшов Олег Святославич з половцями із Тмутороканя і підійшов до Чернігова. Володимир же Всеволодович заперся в місті, а Олег підступив до міста, і попалив навколо міста, і монастирі спалив. Володимир уладнав тоді мир із Олегом і пішов з міста на отчий стіл до Переяславля, а Олег увійшов у місто батька свого. Половці ж стали пустошити навколо Чернігова, і Олег їм не боронив, бо сам повелів їм пустошити.
Це вже втретє навів Олег поганих на Руську землю. Його ж гріх хай би йому хоч Бог простив, тому що багато християн погублено було, а інших забрано в полон і розточено по землях.
У цей же рік прийшла сарана на Руську землю, місяця серпня у шістнадцятий день, і поїла всяку траву і багато хліба. І не було цього чувано у дні давні в землі Руській, що ото побачили очі наші за гріхи наші.
У цей же рік преставився єпископ володимирський Стефан, місяця квітня у двадцять і сьомий день, о шостій годині ночі; він був раніш ігуменом Печерського монастиря.
У рік 6603 (1095). Пішли половці на Греків із Девгеневичем (насправді це був самозванець, що видавав себе за Константина, убитого ще 1073 р. сина візантійського імператора Романа IV Діогена від першого шлюбу - перекл.), і воювали проти Греків. А цесар грецький Олексій Комнин схопив Девгеневича і осліпив.
У цей же рік прийшли половці - хан Ітлар і хан Кітан - до Володимира вимагати викуп за мир. І прибув Ітлар до міста Переяславля, а Кітан став межи двома валами з воями. І віддав Володимир сина свого Святослава Кітанові у заручники, а Ітлар перебував у місті з ліпшою дружиною.
У цей же час прибув боярин Слав’ята з Києва від Святополка до Володимира за якимось ділом. І стала радитися дружина Ратиборова, його люди, з князем Володимиром, щоб погубити Ітларевих людей, хоча Володимир не хотів цього вчинити. Він говорив: "Чи я можу це вчинити, давши клятву?" Дружина ж, відповідавши, сказала Володимирові: "Княже! Нема тобі в тім гріха. Привів тобі їх Бог у руки твої. Чому вони, тобі завжди клянучись, гублять землю Руську і кров християнську проливають безперестану?" І послухав їх Володимир.
У ту ніч послав Володимир Слав’яту з декількома людьми дружини і з торками межи обидва вали. Викравши спершу Святослава, вони потім убили Кітана і дружину його перебили.
Вечір тоді був суботній. А Ітлар у ту ніч лежав на сінцях у дворі воєводи Ратибора, і не знав він, що над Кітаном скоїлося в ту ніч. А назавтра, в неділю, коли була вранішня година, приготував, отож, Ратибор отроків при зброї і повелів їм хату затопити. І прислав Володимир отрока свого Байдюка до Ітларевих людей, і сказав Байдюк Ітлареві: "Кличе вас князь Володимир, сказавши так: "Обувшись у теплій хаті і поснідавши у Ратибора, прийдіть же до мене". І сказав Ітлар: "Нехай буде так".
І коли увійшли вони в хату, то заперли їх, а вої, вилізши на хату, прокопали хату, верх її, і тоді Ольберг Ратиборич, узявши лук свій і наклавши стрілу, ударив Ітларя під серце. І дружину його всю постріляли. І так зле покинув живоття своє Ітлар із дружиною своєю в неділю Сиропусну, о першій годині дня, місяця лютого у двадцять і четвертий день.
Тим часом Святополк і Володимир послали послів до Олега, велячи йому іти із собою на половців. І Олег обіцявся йти з ними обома, та, виступивши, не пішов із ними в одну путь. Святополк же і Володимир пішли на вежі половецькі, і взяли вежі, і забрали худобу, і коней, і верблюдів, і челядь, і привели в землю свою.
І стали вони обидва гніватися на Олега, що не пішов він із ними на поганих. І послав Святополк і Володимир послів до Олега, говорячи так: "Ти ось не пішов з нами на поганих, що погубили землю Руську, а тепер у тебе є Ітларевич. Або його вбий, або дай нам. То є ворог нам обом і землі Руській". Олег же цього не послухав, і постала межи ними ненависть.
У цей же рік прийшли половці до міста Юр’єва і стояли навколо нього все літо, мало не взяли його, та Святополк викупом замирив їх. Половці, однак, прийшли за ріку Рось, а юр’євці вибігли із міста і прийшли до Києва. Святополк тоді повелів рубати місто на Вітечівському пагорбі, нарікши його своїм ім’ям - Святополчградом. І наказав він єпископу юр’євському Марину з юр’євцями сісти тут, і засаківцям (люди з околиць міста Сакова - перекл.), і іншим з інших міст. А пустий Юр’єв запалили половці.Цього ж року наприкінці пішов Давид Святославич із Новгорода до Смоленська. Новгородці тоді пішли до Ростова по Мстислава Володимировича і, взявши його, привели його до Новгорода, а Давидові сказали: "Не ходи до нас". І, пішовши, Давид повернувся і сів у Смоленську знову, а Мстислав сів у Новгороді.
У цей же час прийшов Ізяслав, син Володимирів, із Курська до Мурома. І прийняли його муромці, і схопив він посадника Олегового.
У це ж літо прийшла сарана, місяця серпня у двадцять і восьмий день, і покрила землю, і страшно було це бачити. Йшла вона до північних країв, поїдаючи траву або проса.
У рік 6604 (1096). Святополк і Володимир послали послів до Олега, говорячи так: "Піди до Києва. Хай урядимось ми про Руську землю перед єпископами, ігуменами, і перед мужами отців наших, і перед городянами, щоб оборонили ми землю Руську від поганих". Олег же, сповнившись зухвалого помислу і словес погірдливих, сказав так: "Не гоже мене судити єпископам і ченцям або смердам". І не схотів він іти до обох братів своїх, послухавши злих дорадників. Святополк тоді і Володимир сказали йому: "Якщо ти оце ні на поганих не йдеш із нами, ні на думу, то ти і зло замишляєш на нас обох, і допомагати хочеш поганим. Тож хай нас Бог розсудить".
Так що Святополк і Володимир пішли удвох на Олега до Чернігова. І вибіг Олег із Чернігова місяця травня у третій день, у суботу, а Святополк і Володимир гналися вслід за ним. Та Олег вбіг у місто Стародуб і заперся тут. Святополк же і Володимир обступили його в місті. І кріпко билися із місцевих стін оточені, а ці йшли приступом до міста, і багато було поранених довкола міста днів тридцять і три, і знемагали люди в місті.
І вийшов Олег із міста, прагнучи миру, і дали вони обидва йому мир, кажучи так: "Іди до брата свого Давида, і прийдіть обидва до Києва на стіл батьків наших і дідів наших. Бо то є найстарше місто у землі нашій - Київ, і тут належить нам зібратися і вкласти угоду". Олег же обіцявся так учинити, і на цьому вони цілували хреста.
У цей же час прийшов хан Боняк із половцями до Києва у неділю звечора. І спустошили вони навколо Києва, і спалив Боняк на селі Берестовім княжий двір.
У цей же час пустошив хан Куря з половцями коло Переяславля і місто Устя попалив, місяця травня у двадцять і четвертий день.
Олег же вийшов із Стародуба і прийшов до Смоленська. Та не прийняли його смольняни, і пішов він до Рязані. А Святополк і Володимир пішли обидва до себе.
Того ж місяця прийшов Тугоркан, тесть Святополків, до Переяславля місяця травня у тридцять і перший день і став довкола міста. А переяславці заперлися в місті. Святополк і Володимир пішли на нього по цій стороні Дніпра, і прийшли до міста Заруба, і тут перейшли ріку. І не провідали про них половці, - бо оберіг їх Бог, - і, приготувавшись до бою, рушили вони до міста. Городяни ж, узрівши їх, зраділи і вийшли до них. А половці стояли на тій стороні Трубежа, приготувавшись до бою.
Коли ж Святополк і Володимир вбрели у Трубіж до половців, то хотів Володимир почати ладнати дружину, але вони не послухалися його, а вдарили в коні до противника. І, це побачивши, половці кинулися втікати, а наші погналися вслід за ворогами, рубаючи противників.
Учинили в той день Господень спасіння велике: місяця червня у дев’ятнадцятий день переможені були іноплемінники. І князь їхній Тугоркан убитий був, і син його, і багато інших князів тут упали. А назавтра знайшли Тугоркана мертвого, і взяв його Святополк яко тестя свого і яко ворога. І, привізши його до Києва, погребли його на Берестовім на могилі, межи дорогою, що йде на Берестове, і другою, що йде на монастир Печерський.
У двадцятий день того ж місяця, у п’ятницю, о першій годині дня, прийшов удруге Боняк, безбожний, шолудивий, до Києва, потайки, хижак, зненацька, і мало у місто не ввірвалися половці. І запалили вони села довкола міста, і повернули на монастирі, і спалили монастир Стефанів і дерев’яний Германів.
І прийшли вони на монастир Печерський, коли ми були по келіях, спочиваючи після заутрені, і зняли крик навколо монастиря, і поставили два стяги перед воротами монастирськими. Ми тоді стали утікати задвірками монастиря, а інші вибігли на хори. Безбожні ж сини Ізмаїлові вирубали ворота монастиря і кинулися по келіях, вирубуючи двері, і виносили все, коли що знаходили в келії. А після цього запалили вони храм святої владичиці Богородиці: прийшли вони до церкви і підпалили двері, які були зроблені на південь, і другі, що на північ, і, вдершись у притвор коло гробу Феодосія і забравши ікони, підпалювали вівтарні двері, і зневажали Бога і закон наш.
Бог же терпів їх, бо ще не прийшов кінець гріхам їхнім і беззаконню їхньому. Тому-то й говорили вони: "Де є Бог їхній? Хай Він допоможе їм і збавить їх від нас". Й інші слова хули говорили вони на святі ікони, насміхаючись, а не знаючи, що Бог карає рабів своїх напастями і війнами, аби стали вони, як золото, випробуване в горнилі. Християнам бо через великі скорботи і печалі належить увійти в Царство небесне, а ці погані глумителі, що на цьому світі здобули веселощі і привілля, на тому світі дістануть муки з дияволом і вогонь вічний.
Запалили вони і двір Красний, що його поставив благовірний князь Всеволод Ярославич на тім пагорбі, який є над урочищем Видобич. Усе те окаянні половці запалили вогнем. Тому-то і ми, вслід за пророком Давидом, говоримо: "Боже мій! Зроби нам так, як вихор із пилюкою, як вогонь із соломою на вітрі. Як вогонь, що палить діброви, - так пожени їх бурею Твоєю, сповни обличчя їх безчестям", бо ж осквернили вони і спалили храм Твій, монастир Матері Твоєї і трупи рабів Твоїх; убили бо із братії нашої кількох зброєю безбожні сини Ізмаїлові, послані на кару християнам.
Вийшли ж вони із пустелі Єтривської, межи сходом і північчю, а число колін їхніх є чотири: торкмени і печеніги, торки, половці. Мефодій же Патарський свідчить про них, що вісім колін їх утекло, коли порубав їх Гедеон; вісім їх утекло в пустелю, а чотири він посік. Другі ж говорять: "Вони сини Амманові". Але це не так, бо сини Моавові - хваліси, а сини Амманові - болгари, а сарацини - від Ізмаїла, що видають себе за Сариних (за Біблією, Ізмаїл, син Авраама, був народжений не від безплідної тоді його жони Сари, а від Сариної рабині Агарі - перекл.) і прозвали себе ім’ям "сарацини", тобто "ми Сарині єсмо". Тому-то хваліси і болгари є від двох дочок Лотових, що зачали від батька свого, а через те нечисте є плем’я їхнє. А Ізмаїл народив двадцять синів. Від них і є торкмени, печеніги, і торки, і половці, що виходять із пустелі. А після цих восьми колін перед кінцем світу вийдуть заклепані в горі Олександром Македонським нечисті люди.
Тепер же я хочу розповісти, що чув я чотири роки перед цим, що розповів мені Гурята Рогович, новгородець, говорячи так: "Коли послав я отрока свого в Печору, - це люди, що дають данину Новгороду, - то прийшов отрок мій до них, а звідти пішов в Угри. Угри ж - це є люди, мова їхня незрозуміла, і сусідять вони з самоїддю на північних краях. Угри, отож, сказали отроку моєму: "Знаходили ми дивне нове чудо, що про нього ми не чували до сих пір. Нині ж оце третій рік, як воно почалося. Є гори, що заходять у лукомор’я, а висота їх - як до неба, і в горах тих - крик великий і говір, і січуть вони гору, хотячи прорубатися. І є в горі тій прорубане віконце невелике і туди вони мовлять. Але не зрозуміти мови їхньої, а показують вони залізо і махають рукою, просячи заліза. І якщо хто дасть їм залізо, або ножа, або сокиру, то вони дають хутро за це. А шлях до гір тих непроходимий є із-за пропастей, снігу і лісу, тому не завжди ми до них доходимо. Є він також і далі, ідучи на північ".
Я сказав тоді Гуряті: "Це ж є люди, заклепані Олександром, македонським царем. Адже ж розповів про них Мефодій Патарський, говорячи: "Олександр, цар македонський, пішов на східні краї до моря, до так званого Сонячного міста, і побачив там нечистих людей із племені Яфетового. Їхню ж нечистоту побачивши, - їли вони скверну всяку - комарів, мух, котів, зміїв, мерців не погребали, а поїдали як і жіночі викидні, і скотів усяких нечистих, - це побачивши, Олександр убоявся, що коли вони як-небудь помножаться, то осквернять Землю, і загнав їх у північні краї в гори високі. І за Божим велінням зступилися за ними гори північні; не зійшлися за ними гори тільки на дванадцять ліктів, але зробили тут ворота мідяні і помазали їх синліктом. І якщо схочуть вони їх узяти, то не зможуть, ні вогнем не зможуть спалити, бо природа синлікту є така: ні вогонь не може спалити його, ні залізо його не візьме. В останні ж дні після цих восьми колін, які вийдуть із пустелі Єтривської, вийдуть і ці нечисті народи, що пробувають в горах опівнічних за велінням Божим". Та ми до сказаного раніш повернемось, про що ми говорили були спершу.
Хоча Олег Святославич обіцявся піти до брата свого Давида у Смоленськ, і прийти з братом своїм до Києва, і укласти ряд, та не схотів цього Олег зробити. Він, прийшовши до Смоленська і взявши воїв, пішов до Мурома. У Муромі тоді пробував Ізяслав Володимирович і була вістка Ізяславові, що Олег іде до Мурома. І послав Ізяслав мужів по воїв до Ростова, і до Суздаля, і по білозерців, і зібрав багато воїв. Однак послав Олег послів своїх до Ізяслава, говорячи: "Іду у волость батька свого, до Ростова. А це є волость батька мого. І хочу я, тут сидячи, укласти ряд із батьком твоїм, бо це він мене вигнав із міста батька мого. Чи ти теж мені тут не хочеш мого-таки хліба дати?" І не послухав Ізяслав слів оцих, сподіваючись на велику кількість воїв, а Олег, сподіваючись на правоту свою, - бо він був прав у цьому, - пішов до міста з військом.
Ізяслав тим часом приготувався до бою перед містом на полі, а Олег пішов проти нього військом. І зійшлися вони обидва, і була битва люта, і вбили Ізяслава, сина Володимирового, внука Всеволодового, місяця вересня в шостий день. А інші вої побігли - ті через ліс, а інші до міста.
Олег тоді увійшов до міста, і прийняли його городяни. Ізяслава ж, узявши, положили в монастирі святого Спаса, а звідти перенесли його до Новгорода і положили його у святій Софії, на лівій стороні.
Олег же після взяття міста похватав ростовців, і білозерців, і суздальців і закував. І кинувся він на Суздаль, і коли прийшов до Суздаля, то суздальці здалися йому. А Олег, замиривши місто, тих похватав, інших розточив і майно їхнє забрав. І прийшов він до Ростова і ростовці здалися йому. І перебрав він собі всю землю Муромську і Ростовську, і посаджав посадників по містах і данини став брати.
І послав до нього Мстислав Володимирович посла свого з Новгорода, говорячи: "Іди назад до Мурома, а в чужій волості не сиди. І я з дружиною своєю пошлю до батька мого просити, і помирю тебе з ним. Хоча брата мого ти убив, це не дивно є, бо в ратях і цесарі, і мужі гинуть". Олег же не схотів цього послухати, а замишляв ще й новгородців узяти. І послав Олег брата свого Ярослава Святославича в сторожі, а сам стояв на полі коло Ростова. Мстислав тим часом порадився з новгородцями. І послали вони перед собою в сторожі посадника Добриню Рагуйловича, і Добриня насамперед похватав збирачів данини. Коли ж довідався про це Ярослав, що він похватав збирачів данини, - бо стояв тоді Ярослав на ріці Медведеці у сторожі, - то втік тієї ночі, і прибіг до Олега, і розповів йому, що йде Мстислав. Прийшла також вістка Олегові, що сторожів його похватано і рушив він до Ростова.
А Мстислав пішов на Волгу, і розповіли йому, що Олег уже повернувся до Ростова. І Мстислав пішов услід за ним. Олег же прийшов до Суздаля, та почувши, що йде вслід за ним Мстислав, повелів тоді Олег запалити місто Суздаль; залишився лише двір монастирський Печерського монастиря і церква, що там є, святого Дмитрія Солунського, яку із селами дав був митрополит київський Єфрем монастирю. Олег тим часом побіг до Мурома, а Мстислав прийшов до Суздаля. І, сидячи тут, посилав він послів до Олега, миру просячи і говорячи: "Я менший є від тебе. Пошли ти до батька мого, а дружину поверни, яку ти захопив єси. А я тебе в усьому послухаюсь". Олег тоді послав до нього посла, обманливо хотячи миру, а Мстислав, не зрозумівши обман, розпустив дружину по селах.
І настав Федоровий тиждень, перший тиждень посту і приспіла Федорова субота. Коли Мстислав сидів на обіді, то прийшла йому вістка, що Олег на ріці Клязьмі, близько. Бо прийшов він був, не сповістивши, а Мстислав, зрозумівши, не поставив сторожів. Та відає Бог, як позбавити людей благочестивих своїх від обману! Олег бо зупинився на Клязьмі, гадаючи, що, убоявшись його, Мстислав і побіжить. А до Мстислава зібралася дружина, в той день і в другий, - новгородці, і ростовці, і білозерці.
Мстислав, отож, став перед містом Суздалем, приготувавши до бою дружину. Але не рушив він, Олег, на Мстислава, ні Мстислав на Олега, і стояли вони обидва один проти одного чотири дні. І прийшла Мстиславу вістка: "Послав тобі батько брата Вячеслава з половцями".
І прийшов Вячеслав Володимирович у четвер після Федорового тижня посту. А в п’ятницю вранці рушив Олег, приготувавшись до бою, до міста, а Мстислав пішов супроти нього з новгородцями. І дав Мстислав стяг Володимирів хану половчинові, на ім’я Куман, і, давши йому піших воїв, поставив його на правім крилі. І Куман, повівши піших воїв, нап’яв стяг Володимирів. І узрів Олег стяг Володимирів, і убоявся, і жах напав на нього і на воїв його.
І пішли вони до бою одні проти одних, і рушив Олег супроти Мстислава, а Ярослав пішов проти Вячеслава. І коли Мстислав перейшов пожарище з новгородцями, то зступилися вони на ріці Кулакші, і була битва сильна, і став одолівати Мстислав. А як побачив Олег, що пішов стяг Володимирів і почав заходити в тил його, то, убоявшись, побіг Олег, і одолів Мстислав.
Олег прибіг до Мурома і зачинив Ярослава в Муромі, а сам пішов до Рязані. Мстислав же прийшов до Мурома і вчинив мир з муромцями. Він узяв людей своїх, і ростовців, і суздальців, і рушив до Рязані вслід за Олегом. Олег тоді вибіг із Рязані, а Мстислав учинив мир з рязанцями, і забрав людей своїх, що їх ув’язнив був Олег і послав посла до Олега, говорячи: "Не тікай же ти нікуди, а пошли до братів своїх із благанням, щоб не позбавили вони тебе Руської землі. А я пошлю до батька просити за тебе". І Олег обіцявся так зробити.
Мстислав же повернувся назад до Суздаля і звідти прийшов до Новгорода, в місто своє, за молитвами преподобного єпископа Микити. А було це наприкінці року 6604, індикта четвертого, на половину п’ятого.
У рік 6605 (1097). Прибули Святополк Ізяславич, і Володимир Всеволодович, і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися в місті Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: "Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай тримає вотчину свою: Святополк - Київ Ізяславів; Володимир - Всеволодів уділ; Давид, Олег і Ярослав - Святославів уділ; іншим хай будуть міста, які їм роздав Всеволод: Давидові - Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль - Володареві, а Теребовль - Василькові". І на цім вони цілували хреста: "А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест". І сказали вони всі: "Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руська". І, поцілувавшись, пішли вони до себе.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка