Літопис руський з богом починаєм. Отче, благослови


ПОЧАТОК КНЯЖІННЯ ВСЕВОЛОДОВОГО В КИЄВІ



Сторінка4/6
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5   6

ПОЧАТОК КНЯЖІННЯ ВСЕВОЛОДОВОГО В КИЄВІ

Всеволод же сів у Києві на столі батька свого і брата свого, перейнявши всю волость Руську. І посадив він сина свого Володимира у Чернігові, а Ярополка Ізяславича у Володимирі, придавши йому Туров.


У рік 6587 (1079). Прийшов Роман Святославич із половцями до міста Воїня. Всеволод же, ставши коло Переяславля, вчинив мир із половцями. І повернувся Роман назад, і коли був він... (тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман - перекл.), убили його половці, Романа, місяця серпня у другий день. І є кості його, і донині вони там лежать, сина Святослава і внука Ярослава.
А Олега Святославича, схопивши, хозари вислали за море, до Цесарограда, і Всеволод посадив посадника Ратибора у Тмуторокані.
У рік 6588 (1080). Піднялися на рать торки переяславські проти Русі. Всеволод тоді послав на них сина свого Володимира, і Володимир, пішовши, переміг торків.
У рік 6589 (1081). Утік Ігоревич Давид із Турова з Володарем Ростиславичем місяця травня у вісімнадцятий день. І прийшли вони обидва до Тмутороканя, і схопили Ратибора, і сіли у Тмуторокані.
У рік 6590 (1082). Помер Осінь, половецький князь.
У рік 6591 (1083). Прийшов Олег із Греків до Тмутороканя, і схопив Давида Ігоревича і Володаря Ростиславича, і сів у Тмуторокані. І посік він хозар, які були радниками, щоб убити брата його Романа і його самого, а Давида і Володаря відпустив.
У рік 6592 (1084). Приходив Ярополк Ізяславич у Київ до Всеволода на Великдень.
У цей же час утекли два Ростиславичі, - Володар і Василько, - від Ярополка із міста Перемишля і, прийшовши до міста Володимира, прогнали Ярополка. І послав Всеволод сина свого Володимира, і вигнав він обох Ростиславичів, і посадив Ярополка у Володимирі.
У цей же рік Давид захопив гречників (купців, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем - перекл.) у місті Олешні і забрав у них все майно. Всеволод тоді, пославши мужів своїх, привів його і дав йому місто Дорогобуж.
У рік 6593 (1085). Ярополк збирався йти на Всеволода, бо послухав він злих дорадників. Довідавшись про це, Всеволод послав проти нього сина свого Володимира, і Ярополк тоді, залишивши матір свою і дружину свою (військо) в Луцьку, сам утік у Ляхи.
Коли ж Володимир прийшов до Луцька, лучани здалися. Володимир посадив тоді Давида в місті Володимирі замість Ярополка, а матір Ярополкову Олісаву, і жону його Ірину, і дружину його привів до Києва, майно його забравши.
У рік 6594 (1086). Всеволод заклав церкву святого Андрія Первозваного при Іоанні преподобнім, митрополиті. Він зробив у церкві тій монастир, і в ньому дівою постриглася дочка його, на ім’я Янка. Ця ж Янка, зібравши чорноризиць багатьох, пробувала з ними по монастирському правилу (за грецькими джерелами та науковими дослідженнями, Янка (Анна) була нареченою Константина, сина візантійського імператора, але шлюб не відбувся, бо нареченого силоміць постригли в ченці, а тоді постриглася в черниці і Янка - перекл.).
У рік 6595 (1087). Прийшов Ярополк із Ляхів і вчинив мир з Володимиром. І пішов Володимир назад до Чернігова, а Ярополк сів у місті Володимирі. І, пересидівши кілька днів, пішов він до Звенигорода. І не дійшов він до міста: простромив його проклятий убивця Нерядець, дияволом наущений і злими людьми. Князь же Ярополк лежав на санках, а він з коня шаблею проткнув його місяця листопада у двадцять і другий день. Тоді, підвівшись, Ярополк вирвав із себе шаблю і голосно заволав: "Ох, це ти мене, вороже, погубив!" І втік Нерядець проклятий у Перемишль до Рюрика Ростиславича. А Ярополка взяли перед собою на коня отроки Радко і Войкіна, і інші отроки і понесли його до Володимира, а звідти до Києва.
І вийшов назустріч йому благовірний князь Всеволод із двома синами своїми, Володимиром і Ростиславом, і всі бояри, і блаженний митрополит Іоанн, і чорноризці, і пресвітери, і всі кияни. Великий плач учинили вони над ним, із псалмами і співами провели його до монастиря святого Дмитрія Солунського і, опрятавши тіло його, з честю положили його в раці мармуровій у церкві святого апостола Петра, що її він сам почав був зводити, місяця грудня у п’ятий день. Багато бід зазнавши, без вини вигнаний братами своїми, кривджений і розграбований, вкінці він і смерть гірку прийняв, та вічного життя і покою сподобився.
Такий бо був блаженний князь Ярополк: кроткий, смирений, братолюбивий і убоголюбець, він десятину давав щорічно від усіх добр своїх і від хлібів святій Богородиці печерській і молив Бога завжди, говорячи: "Господи, Боже мій, Ісусе Христе! Прийми молитву мою і дай же мені смерть таку, яку ото дав ти брату моєму Борису і Глібові, від чужих рук, нехай омию я гріхи всі своєю кров’ю, ізбудуся суєтного світу і сіті ворожої". І того, що він просив, не позбавив його милостивий Бог. Він дістав ті блага, що їх ані око не бачило, ні вухо не чуло, ні на серце людині які не спадали, а які уготував Бог тим, що люблять Його.
У цей же рік ходив Всеволод до Перемишля.
У рік 6596 (1088). Освячена була церква святого Михайла Всеволодового монастиря митрополитом Іоанном і єпископами Лукою білгородським та Ісайєю ростовським. Ігуменство того монастиря тримав тоді Лазар.
У тім же році пішов Святополк Ізяславич із Новгорода до Турова на княжіння.
У цей же рік помер Никон, печерський ігумен.
У цей же рік узяли волзькі болгари місто Муром.
У рік 6597 (1089). Освячена була церква печерська святої Богородиці Феодосієвого монастиря Іоанном, митрополитом, і Лукою, білгородським єпископом, і єпископом ростовським Ісайєю, і Іоанном, чернігівським єпископом, і Антонієм, юр’євським єпископом, при Всеволоді, благовірному князеві державному Руської землі, і дітях обох його, Володимирові і Ростиславові, коли воєводство київської тисячі тримав Янь Вишатич, а ігуменство печерське - Іоанн.
У цей же рік преставився Іоанн, митрополит. Був же Іоанн цей муж знаючий у Письмі Святому і поученні, милостивий до убогих і вдовиць, і ласкавий до всякого, до багатого і до вбогого, і смирений душею, і кроткий, і мовчазний, але проречистий, коли Письмом Святим утішав він печальних. І не було такого раніше в Русі, ні по ньому не буде такого.
У цей же рік пішла в Греки Янка, дочка Всеволода, про яку сказано було раніше.
У рік 6598 (1090). Привела Янка митрополита Іоанна, скопця, і, побачивши його, люди всі сказали: "Це мертвець прийшов". І, пробувши від року до року, він помер. Був же цей муж не книжник, а простий на розум і просторіка.
У цей же рік освячена була церква святого Михайла переяславська Єфремом, тієї церкви митрополитом, який спорудив її великою, бо раніш була в Переяславлі митрополія, і спорядив у ній багате вбрання, оздобивши її всякими прикрасами і церковним начинням.
Цей Єфрем у ці роки багато звів споруд: докінчивши церкву святого Михайла, він заклав церкву святого Феодора Стратилата на Єпископських воротах міста, і святого Андрія Первозваного коло церкви святого Михайла біля воріт, і кам’яні стіни міста, і кам’яну споруду бані, - цього ж не було в Русі, - і прикрасив місто Переяславське спорудами церковними та іншими будовами.
У рік 6599 (1091). Ігумен Іоанн і чорноризці, раду вчинивши, сказали: "Недобре є лежати нашому отцю Феодосію поза монастирем і церквою своєю, тому що він заснував церкву і чорноризців зібрав". І, вчинивши раду, звеліли вони приготувати місце, де ото положити мощі його.
А оскільки за три дні приспівало свято Успіння Богородиці, то повелів ігумен копати там, де лежать мощі отця нашого Феодосія. Його-таки повелінню був я, грішний, першим самовидцем, і те, що розкажу, я не із слуху чував, а сам-один був його зачинателем.
Прийшов отож, ігумен до мене і сказав мені: "Підьмо обидва в печеру до Феодосія". І я, прийшовши з ігуменом, так щоб же не знав ніхто, і роздивившись, куди копати, визначив місце, де копати - збоку від входу. Сказав тоді до мене ігумен: "Не смій розповідати нікому ж із братії, щоб ніхто ж не довідався, а візьми того, кого хочеш, хай він тобі допоможе".
Я ж приготував того дня мотику, щоб нею копати, і в вівторок присмерком узяв із собою другого брата Марка, так щоб ніхто не не знав, прийшов у печеру...

У рік 6599 (1091). Ігумен Іоанн і чорноризці, раду вчинивши, сказали: "Недобре є лежати нашому отцю Феодосію поза монастирем і церквою своєю, тому що він заснував церкву і чорноризців зібрав". І, вчинивши раду, звеліли вони приготувати місце, де ото положити мощі його.


А оскільки за три дні приспівало свято Успіння Богородиці, то повелів ігумен копати там, де лежать мощі отця нашого Феодосія. Його-таки повелінню був я, грішний, першим самовидцем, і те, що розкажу, я не із слуху чував, а сам-один був його зачинателем.
Прийшов отож, ігумен до мене і сказав мені: "Підьмо обидва в печеру до Феодосія". І я, прийшовши з ігуменом, так щоб же не знав ніхто, і роздивившись, куди копати, визначив місце, де копати - збоку від входу. Сказав тоді до мене ігумен: "Не смій розповідати нікому ж із братії, щоб ніхто ж не довідався, а візьми того, кого хочеш, хай він тобі допоможе".
Я ж приготував того дня мотику, щоб нею копати, і у вівторок присмерком узяв із собою другого брата Марка, так щоб ніхто не знав, прийшов у печеру і, одспівавши псалми, почав копати, а втомившись, дав мотику другому брату. І копали ми до полуночі, і втомилися, та не могли докопатися. І став я журитися, чи не вбік ми якось копаємо. Тоді я, взявши мотику, почав копати із запалом, а друг мій відпочивав перед печерою. І сказав він мені: "Ударили в било", - і я в той час протяв до мощей Феодосієвих. І коли він говорив до мене: "Ударили в било", - то я сказав: "Я прокопав уже". Та коли я прокопав, обняв мене страх, і став я волати: "Господи, помилуй!"
У той же час сиділи два брати в монастирі, стережучи, коли ігумен, утаївшись, з кимось перенесе його потай, і дивилися в бік печери. І коли ударили в било, побачили вони обидва три стовпи, яко дуги осяйні, що, постоявши, перейшли на верх церкви, де ото потім похований був святий Феодосій.
У цю саму пору Стефан, - що був замість нього, Феодосія, ігуменом, а на цей час став уже єпископом володимирським, - дивлячись у своєму монастирі на Клові через поле, побачив зорю велику над печерою. Подумавши, що це несуть Феодосія, - бо йому було сповіщено про це раніш за один день, - і пожалкувавши, що без нього переносять його, він, сівши на коня, швидко поїхав, узявши з собою Климента, якого він поставив на Клові ігуменом після себе. Їхали вони собі, і бачили зорю велику, а коли прибули близько - побачили багато свічей над печерою. Та прийшли вони до печери - і не побачили анічого.
І прийшли вони всередину печери, а ми сиділи коло мощей його. Бо коли я прокопав, то послав Марка до ігумена Іоанна: "Приходь, та візьмемо його". Ігумен тоді прийшов із двома братами, а я прокопав багато і вліз. І ми побачили мощі його, які лежали, але суглоби його не розпалися і волосся на голові присохло. І, поклавши його на варимантію та взявши на плече, винесли вони його перед печерою.
А на другий день зібралися єпископи - Єфрем переяславський, Стефан володимирський, Іоанн чернігівський, Марин юр’євський. І ігумени всі від усіх монастирів із чорноризьцями прийшли, і люди благочестиві. І взяли вони мощі Феодосієві, зі свічами і з фіміамом, і принесли, і положили його у власній його церкві, у притворі на правій стороні, місяця серпня в чотирнадцятий день, у четвер, о першій годині дня, індикта чотирнадцятого року. І святкували світло в той день.
Тепер же трохи розповім дещо, як збулося пророцтво Феодосієве. Коли ото за живоття свого Феодосій тримав ігуменство і правив стадом, порученим йому Богом, - чорноризьцями, то не лише цими одними, але й мирськими душами опікувався він, щоб вони спаслися. Особливо ж дбав він про синів своїх духовних, утішаючи і поучаючи тих, хто приходив до нього, а іноді в доми їхні приходячи і благословення їм даючи.
Так, одного разу, коли він прийшов у дім Янів до Яня Вишатича, воєводи київського і до жінки його Марії, - бо Феодосій любив їх за те, що вони жили обоє по заповіді Господній і в любові жили, - так от, коли він якось прийшов до них обох, то поучав він їх про милість до убогих, і про царство небесне, що його прийняти праведникам, а грішним - муку, і про смертний час. Та коли він це говорив, і про покладення тіл обох у гробі, то сказала їм, Феодосієві та Яневі, жінка Янева: "Хто зна, де ото мене положать?" Сказав тоді Феодосій: "Воістину, де ото я ляжу, там і ти похована будеш".
І це збулося. Хоча ігумен преставився на вісімнадцять років раніш, а це збулося, бо цей рік преставилася жінка Янева, на ім’я Марія, місяця серпня в шістнадцятий день. І, прийшовши та співавши належні співи, чорноризьці принесли і положили її в церкві святої Богородиці навпроти гробу Феодосія, на лівій стороні. Феодосій же покладений був у чотирнадцятий день, а ця - у шістнадцятий.
Так збулося пророцтво блаженного отця нашого Феодосія, доброго пастиря, що пас словесні вівці нелицемірно, кротко і розважливо, дивлячись за ними, і дбаючи за них, і молячись за поручене йому стадо, і за люди християнськії, і за землю Руську.
Отож по зішестю своїм ти молишся, Феодосію, за віруючих людей і за своїх учнів, які, дивлячись на раку твою, згадують учення твоє, і стриманість твою, і прославляють Бога, а я, грішний твій раб та учень, не знаю, чим вихвалити тебе, добре твоє життя і стриманість. Так скажу оце лише небагато: "Радуйся, отче наш і наставниче, Феодосію! Мирський гамір одкинувши, мовчання возлюбивши, Богу послужив ти єси у монашім житті. Всяке божественне приношення ти приніс єси собі, пощенням превозвисившись, плотські насолоди зненавидівши, і мирську красу і бажання віку цього одлинувши, ідучи вслід за стопами високодумних отців і ревно наслідуючи їх, мовчанням возносячись, смиренням прикрашаючись!Радуйся, преподобниче, бо укріпився ти надією і вічні блага дістав, умертвивши плотське бажання - джерело беззаконня і неспокою. І підступів бісівських уникнувши, і сітей його, із праведними, отче, ти почив єси, діставши за труди свої нагороду, бо був ти послідовником отців святих, наслідувавши учення їх, і звичай їх, і стриманість їх, і правила їх дотримуючи.
Особливо ж ти ревно наслідував Великого Феодосія - життям, і звичаєм, і стриманістю. Ревно наслідуючи його, і дотримуючи звичаю його, і переходячи від справи доброї до справи кращої, належні Богові молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи - кадило молитовне, фіміам запашний, - перемігши мирське бажання і миродержця-князя віку цього, супротивника подолавши - диявола і його підступи, ти переможцем став, ворожим його стрілам і гордим помислам ставши супротивно, укріпившись зброєю хресною, і вірою непоборною, і Божою допомогою.
Тож помолися за мене, чесний отче, щоб позбавитись мені від сіті ворожої, і від ворога-противника убережи мене твоїми молитвами".
У цей же рік було знамення в сонці: воно зникло і мало його зосталося; було воно, як місяць, о другій годині дня місяця травня у двадцять і перший день (у 1091 році сонячне затемнення було справді о другій годині після сходу сонця 21 травня - перекл.).
У цей же рік, коли Всеволод діяв лови на звірів за Вишгородом, і коли розкинули тенета, і люди зняли крик, упав превеликий змій з неба. І перелякалися всі люди, бо в цей час загула земля, - багато хто чув (ідеться про падіння на землю великого метеорита, вогнений слід якого вважали за небесного змія - перекл.).
У цей же рік волхв об’явився у Ростові і пропав.
У рік 6600 (1092). Предивне було чудо в Полоцьку. У навожденні диявольському, серед ночі був тупіт, стогнало опівночі, бігали, як люди, біси по вулиці. Якщо хто виходив із дому, хотячи подивитись, то його відразу невидимо вражали біси. І від того люди вмирали, і не сміли вони виходити з домів. Потім же стали біси вдень з’являтися на конях, але не було видно їх самих, а було видно коней їхніх копита. І так уражали вони людей у Полоцьку і його область. Тому й говорили люди: "Мертв’яки б’ють полочан". А з’явисько це почалося із міста Друцька.
У ці ж часи було знамення в небі: наче коло превелике було посеред неба.
У це ж літо була засуха, так що вигорала земля, і багато гаїв загоралися самі, і болота. Багато знамень бувало на землі, і рать велика була від половців звідусіль, і взяли вони три міста: Пісочен, Переволоку, Прилук, і багато сіл спустошили.
У цей же рік половці з Васильком Ростиславичем пустошили Ляхів.
У цей же рік помер Рюрик, син Ростиславів.
У ці ж часи багато людей вмирало від різних недуг, так що говорили ті, які продають гроби: "Продали ми гробів від Пилипового дня до м’ясопусту сім тисяч". А це сталося за гріхи наші, бо умножилися гріхи наші і неправди. Це ж навів на нас Бог, велячи нам мати покарання, і стримуватися від гріха, і заздрості, і ненависті, і від інших злих справ диявольських.

У рік 6601 (1093), індикта перший рік. Преставився великий князь Всеволод, син Ярославів, онук Володимирів, місяця квітня в тринадцятий день, а похований був у чотирнадцятий день; тиждень тоді був страсний, а день тоді був великий четвер, коли його положили в гробі у великій церкві святої Софії.


Цей благовірний князь Всеволод змалку любив правду, і дбав він про убогих, і воздавав честь єпископам і пресвітерам, а над усе любив чорноризців і давав їм те, чого вони потребували. І сам же він стримувався від пияцтва і похоті, тому й любив його батько його, так що бувало говорив батько його до нього: "Сину мій! Добре тобі, що чую я про твою сумирність, і радію я, бо ти заспокоюєш старість мою. Якщо тобі Бог дасть прийняти волость стола мого після братів своїх по праву, а не насильством, то коли відведе тебе Бог від живоття твого, тут теж ти ляжеш, де ото я, коло гробу мого, тому що люблю я тебе більше, ніж братів твоїх".
Отож і збулося слово батька його, яке він говорив був, бо цей Всеволод прийняв-таки після братів стіл батька свого, і по смерті брата свого Ізяслава сів у Києві, князюючи, хоча були йому тут прикрості більші, гірші, ніж тоді, коли сидів він у Переяславі. Бо коли він сів у Києві, прикрість була йому від синів своїх, тому що стали вони дозоляти йому, хотячи волостей, - той цієї, а той іншої. І він, мирячи їх, роздавав волості їм, а через них же прикрощі настали йому і недуги. І надходила до нього старість, і стали йому подобатися думки молодих, і раду він чинив із ними. А ці й почали його підбивати, і став він невдоволений дружиною своєю першою, а людям не можна було знайти княжої справедливості. І стали тіуни (управителі княжого господарства - перекл.) його грабувати людей і обкладати податками, а він цього не знав у недугах своїх.
І коли він розболівся вельми, то послав гінця по сина свого Володимира до Чернігова. І прийшов Володимир, і, побачивши батька недужим, плакав вельми. І сиділи біля Всеволода Володимир і Ростислав, син його менший, а коли ж прийшов час, преставився він тихо і спокійно, і прилучився до предків своїх, княживши у Києві п’ятнадцять років, а в Переяславлі - рік, і в Чернігові рік.
Володимир же, оплакавши з Ростиславом, братом своїм, батька свого, опрятали тіло його. І зібралися єпископи, і ігумени з чорноризьцями, і попи, і бояри, і прості люди, і, взявши тіло його, з належними співами положили його у святій Софії, як ото ми сказали раніш.
Володимир тим часом став роздумувати, кажучи: "Якщо я сяду на столі батька свого, то матиму війну зі Святополком, бо то стіл його батька раніше був". І, так розміркувавши, послав він послів до Святополка до Турова, а сам пішов до Чернігова, а Ростислав - до Переяславля.
А коли минув Великдень і пройшла Світла неділя, в день антипасхи, місяця квітня у двадцять і четвертий день, був початком Святополкового у Києві княжіння.

ПОЧАТОК КНЯЖІННЯ СВЯТОПОЛКОВОГО У КИЄВІ



Прийшов Святополк до Києва, і вийшли назустріч йому кияни з поклоном. І прийняли вони його з радістю, і сів він на столі батька свого і стрия свого.
У цей же час пішли половці на Руську землю. Почувши, що вже помер Всеволод, послали вони послів до Святополка вимагати викуп за мир. Святополк же не порадився зі старшою дружиною батька і стрия свого, а вчинив раду з тими, які прийшли з ним, і, схопивши послів, всадив їх у погреб. Почувши ж це, половці почали воювати.
І прийшло половців багато, і обступили вони місто Торчський. І Святополк, почувши це, відіслав послів-половців, просячи миру. Та не захотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи її. Святополк тоді став збирати воїв, маючи намір іти проти них.
І сказали йому мужі розважливі: "Не пробуй іти проти них, бо мало ти маєш воїв". Він же сказав їм: "Я маю отроків своїх вісімсот, що можуть проти їх стати" І почали інші, нерозважливі, мовити: "Піди, княже!" Розважливі ж говорили: "Коли б спорядив ти їх вісім тисяч, було б це не зле, але наша земля збідніла вже від воєн і продаж. Пошли-но до брата свого Володимира, хай би він допоміг тобі". Святополк, отож, послухав їх і послав послів до Володимира, щоб він допоміг йому.
Володимир тоді зібрав воїв своїх і послав гінця до Ростислава, брата свого, до Переяславля, велячи йому допомагати Святополку. Та коли Володимир прийшов до Києва і зустрівся з Святополком у монастирі святого Михайла, то затіяли вони межи собою чвари та свари, але, владившись, цілували хреста один одному.
А половці пустошили по землі. І сказали їм обом мужі розважливі: "Чого ви чвари маєте межи собою? Погані ж гублять землю Руську. Потім помиритесь обидва, а нині підіть супроти них - або з миром, або війною". І Володимир хотів миру, а Святополк хотів піти війною.
І пішов Святополк, і Володимир, і Ростислав до міста Треполя, і прийшли вони до ріки Стугни. При цім Святополк, і Володимир, і Ростислав скликали дружину свою на раду, маючи намір перейти через ріку. І стали вони радитися, і говорив Володимир: "Стоячи тут, через ріку коло загрози цієї, ми вчинимо мир із ними". І пристали до цієї поради розважливі мужі, Янь Вишатич та інші. Кияни ж не захотіли поради цієї, а сказали: "Ми волимо битися. Перейдімо на ту сторону ріки". І уподобали всі пораду цю, і перейшли Стугну-ріку, а вона тоді вельми наводнилася була.
Святополк, отож, і Володимир, і Ростислав, приготувавшись до бою, рушили. На правій стороні йшов Святополк, а на лівій - Володимир, а посередині - Ростислав, і минувши Треполь, пройшли вони вал. А тут половці вийшли на супроти, і стрільці їхні вийшли насупроти перед ними. Наші тоді стали межи двома валами, і поставили стяги свої, і вийшли стрільці із-за валу. А половці, прийшовши до валу, поставили стяги свої, налягли спершу на Святополка і проламали полк його. Святополк же стояв міцно, та побігли люди, не витримуючи натиску ворогів, а потім побіг і Святополк.
І налягли вони на Володимира, і була битва люта, і побіг і Володимир з Ростиславом, і вої його. І прибігли вони до ріки Стугни, і коли вбрів Володимир з Ростиславом, то став утопати Ростислав перед очима Володимировими, і хотів він підхопити брата свого, і мало не втонув сам. І так утопився Ростислав, син Всеволодів.
Володимир же, перебрівши ріку з невеликою дружиною, - бо багато хто впали із полку його і бояри його тут же полягли, - і прийшовши на ту сторону Дніпра, плакав за братом своїм і за дружиною своєю. І пішов він до Чернігова сумний вельми.
Святополк же вбіг у Треполь, і заперся тут, і був до вечора, і в ту ніч прийшов до Києва.
Половці ж, побачивши що вони перемогли, пустилися по землі, розоряючи, а інші повернулися до Торчського.
Це ж лихо приключилося в день святого Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, місяця травня у двядцять і шостий день.
А Ростислава, шукавши, знайшли в ріці. І, взявши його, принесли його до Києва. І плакала за ним мати його княгиня Анна, і всі люди плакали за ним сильно, юності його заради. І зібралися єпископи, і попи, і чорноризці, і, співи належні співавши, положили його в церкві святої Софії, біля батька його.
Половці тим часом облягли Торчський, а торки чинили опір, і завзято боролися з місцевих стін, і вбивали багатьох із ворогів. Половці тоді стали налягати і забирати воду. І знемагати почали люди в місті від спраги на безводді й голоду. І прислали торки посланців до Святополка, говорячи: "Якщо ти не пришлеш харчів, ми здамося". І Святополк послав їм, та не можна було прокрастися в місто через безліч ворогів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка