Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Методичні розробки для практичних занять з дисципліни Ендокринологія для студентів 4 курсу медичного факультету Львів 2014р



Сторінка3/103
Дата конвертації06.02.2021
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   103
Актуальність теми.

Цукровий діабет (ЦД) – це група метаболічних захворювань, що характеризуються гіперглікемією. Гіперглікемія виникає як наслідок дефектів секреції інсуліну, дії інсуліну або обох цих чинників. Згідно з оцінками експертів ВООЗ, до 2030 року загальносвітова кількість хворих на цукровий діабет досягне 366 млн. За даними української Державної цільової Програми “Цукровий діабет” на 2009-2013 рр., реальна кількість осіб із недіагностованою патологією більша в 3-4 рази. В Україні налічується близько 2 млн. хворих на цукровий діабет. Кількість хворих збільшується головним чином за рахунок розвитку цукрового діабету типу 2 (ЦД-2), на який страждає 85-90 % від загального числа. Хронічна гіперглікемія при ЦД супроводжується ураженням, дисфункцією або недостатністю різних органів та систем, зокрема очей, нирок, нервової системи, серця та кровоносних судин.

Етіологічна класифікація ЦД включає такі його форми або варіанти: первинний ЦД (цукровий діабет 1-го типу і цукровий діабет 2-го типу), вторинний ЦД (виникає на базі інших захворювань, генетичних дефектів або впливу препаратів) та гестаційний ЦД (встановлюється під час вагітності).

Цукровий діабет 1-го типу (ЦД-1) – захворювання при якому відбувається руйнування β-клітин острівців Ланґерганса через підвищену чутливість β-клітин інсулярного апарату до вірусних антигенів чи ослаблений противірусний імунітет (автоімунний патогенез). Систему генів HLA (гаплотипи В8, В16, В35, DR3, DR4 та ін.), розміщених на 6-й хромосомі, сьогодні розглядають як генетичну детермінанту, що визначає чутливість β-клітин до вірусних антигенів. Крім того, мають значення гени, відповідальні за синтез інсуліну, що розміщені на 11 хромосомі. Відомі β-тропні віруси (кору, епідемічного паротиту, краснухи, гепатиту, цитомегаловірусу, Коксакі В4 та ін.), які спричиняють розвиток ЦД-1. Найчастіше ЦД-1 розвивається гостро у молодому віці (до 35-40 років), супроводжується абсолютною недостатністю інсуліну і потребує пожиттєвої замісної інсулінотерапії. Клінічна картина об’єднує наявність таких трьох специфічних ознак: поліурія, поліфагія, полідипсія. Серед осіб, які захворіли на ЦД у дитячому віці, 50 % згодом помирають від ниркової недостатності. Найчастішою причиною смертності дітей, хворих на ЦД-1, є діабетичний кетоацидоз.

Цукровий діабет 2-го типу – гетерогенне та багатофакторне захворювання, спричинене переважно інсулінорезистентністю та відносною інсуліновою недостатністю або з переважним дефектом секреції інсуліну з інсулінорезистентністю. Провокаторами розвитку ЦД-2 вважають малорухливий спосіб життя, переїдання, генетичну схильність, похилий вік. Для лікування гіперглікемії при ЦД-2 використовують десять груп препаратів та інсуліни. В Україні та європейських країнах широко використовують препарати таких фармакологічних груп: бігуаніди (метформін), похідні сульфонілсечовини (глібенкламід, гліклазид, глімепірид), меглітиніди (репаглінід), тіазолідиндіони (піоглітазон), агоністи глюкагоноподібного пептиду 1 (екзенатид, ліраглутид), інгібітори дипептидилпептидази 4 (сітагліптин, саксагліптин), інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2 (дапагліфлозин).

Клінічна картина ЦД-2 на початку захворювання невиразна і не має специфічних ознак. Саме тому, перш ніж первинний діагноз ЦД-2 буде виявлено, хворі тривалий час лікуються в різних спеціалістів з приводу таких хвороб або патологічних станів: артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, периферійна полінейропатія, транзиторна ішемічна атака, хронічний пієлонефрит, ретинопатія, катаракта, артрит, фурункульоз, оніхомікоз, грибкові ураження геніталій, завмирання плода, викидні, баланіт, пародонтоз, гангрена нижніх кінцівок. Саме тому до моменту встановлення діагнозу інколи минає від 10 до 20 років. Пізня діагностика призводить до розвитку важких діабетичних ускладнень, що стають причиною інвалідності (діабетична стопа, ниркова недостатність, сліпота та ін.) або смерті через інфаркт міокарду, гостре порушення мозкового кровообігу тощо. Лікування ускладнень ЦД-2 передбачає додаткове призначення лікарських засобів різного спрямування, що загалом означає прийом близько десятка препаратів упродовж доби (гіпоглікемічні, антигіпертензивні, гіполіпідемічні, антиангінальні, антиішемічні, антибактеріальні, антиагреганти та ін.). Щоб уникнути поліпрагмазії лікар зобов’язаний володіти достатніми знаннями для раціонального вибору лікарських засобів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   103


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка