Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна


САНСКРИТ — СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА



Сторінка4/7
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
САНСКРИТ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Вагу та — багатоДва — два Вгавати — буватиДваста — двісті Бгу— бувДвоя — двоє Бгут — буттяДжара — стара Буд — будитиДжив — жити Вар — варитиДжонати — знати Вартіте — вертітиДося — десять Виліпта — виліпитиЗнама — знання Від — відатиКара — кара Віта — вітанняКарб — карб Гз ти — гатитиКарма — кермо Гнасити — голоситиКіл — кілок Гну— гнутиКрІн — хрін Грома — громадаКута — кут Грива — гриваМося — місяць Дана — данаПрагата — прагнути Дара — діркаСакти — сікти Дарава — деревоСтхити — стихати Дата — датиТата — тато До цього міні-словничка мені хочеться додати ще два слова: РАХМАНИ — БРАХМАНИ. Про рахманів український народ зберіг добру пам’ять в усному епосі. Одна з легенд розповідає, як Чорнобог наслав велику дику орду своїх слуг-чорняків на землі оріїв. Наказав бог зла й пітьми знищити всіхорачів-хліборобів та їхнє знаряддя, аби люди не могли вирощувати хліб. Військо Тура довго стримувало навалу, але сили були нерівні, — й воїни-орії полягли смертю хоробрих усі як один. Чорняки увірвалися на поля Оріани. Але орії-хлібороби не захотіли ні втікати, ні здаватися на милість ворогів. За сприянням богів Вирію вони, орачі, увійшли в землю і зробили її ще багатшою та родючішою, удобривши її своїми тілами. Тоді їх і назвали рахманами —ТИМИ, ЩО З’ЄДНАЛИСЯ З ЗЕМЛЕЮ. Минув час. Тур, якого оживили боги Вирію, зібрав нове військо і прогнав чорняків. Сини рахманів повідкопували плуги й рала та продовжили справу своїх батьків. А рахмани навіки лишилися в землі. Доки вони там, доти й земля родитиме. Правда, іноді вони виходять уночі — щоби зорати поле бідної вдовиці чи хворого орача. А хлібороби вшановують своїх предків тим, що підгодовують і їх, рахманів, і Матір — Сиру Землю всілякими добривами... За іншим варіантом легенди, чорняки, що напали на Оріану, полонили сорок ратаїв — палких послідовників першоорача Оря. Вороги люто катували бранців, а потім поприв’язували їх до сорока стовпів, аби спалити живцем. Коли чорняки зносили хмиз, готували дрова, боги Вирію перетворили зв’язаних рахманів у жайворонків. Пташки прилетіли на рідні землі і своїм дзвінким співом розбудили оріїв, закликаючи їх «до орачества». Відтоді жайворонки щовесни кличуть хліборобів у поле, розвеселяють їх і надихають до праці. Се легенди. Але рахманами в Оріані називали ще й тих, хто пішов на нові землі. Так їх іменували і в далеких краях, зокрема в Індії. Тут, щоправда, це слово вимовляють трохи інакше: БРАХМАНИ. З часом так стали називати в Індії кожного селянина, хлібороба. Вплив рахманів на місцеве населення був настільки великий, що в Індії виник навіть культ БРАХМИ — творця Всесвіту, бога родючості. А одна з річок, на берегах якої густо розселялися орачі, дістала назву Брахмапутрія (путря — давня українська поживна страва з ячної крупи та солодкого квасу). В Оріані щороку — на 25-й день після Великодня (свята Ярила) — люди святкували РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ. Цього дня усі згадували й поминали своїх родичів, які колись поїхали «на нові землі» й лишилися там навіки. У сей день орії кидали в річки печений хліб, паски, шкаралупу від писанок: за повір’ям, через деякий час усі ці гостинці допливуть у далекі землі до рахманів — і вони згадають свій рідний край. Ще один факт безперечного впливу давньоукраїнської культури на духовний розвиток народів Індії. ...Корова в Індії, як відомо, — священна тварина. Але хто і коли її освятив і хто, зрештою, пригнав її на береги Інда та Брахмапутри, — індуси не пам’ятають. Про це їм може нагадати стародавній український міф. Колись Чорнобог підступно полонив сонного Перуна, зв’язав його і ув’язнив у найглухіших нетрях свого підземелля. Поки лицарі Вирію Тур і Чур ходили визволяти Громовержця, в Оріані почалася посуха: обважнілі хмари низько пливли над землею, — але не було Перуна, який розколов би їх своїми стрілами. Тож висохли річки і криниці, гинула худоба і звірі без води, вмирали люди. Дажбог почув моління оріїв — і прихилив до землі важкі хмари та й перетворив їх у дивовижних тварин— КОРІВ. Від них потекли Оріаною МОЛОЧНІЇ РІКИ, що напоїли спраглих і голодних (ось звідки взято в Біблії міфічний образ молочних рік!). Нарешті, слід згадати безсмертні «Веди». їх визнано в світі найдревнішою пам’яткою людського розуму. З них починається індійська філософія. Але, слушно зауважує Л. Силенко, ця пам’ятка народилася на побережжі Дніпра. У «Ведах» не згадуються пальми, банани, цитрини, оливки, пустелі, оази. У них немає згадок про крокодила, жирафу, верблюда. «У «Ведах» оспівана буйна, чарівна, багата на мед, молоко, трави, зерно і м’ясо природа Оріани-України... У «Ведах» згадані соловей, лелека, жайворонок» (Силенко Л. Мага Віра. — С. 121). Та найвагоміший аргумент Л. Силенка — се мова. «Веди» написані СТАРОДАВНЬОЮ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ — САНСКРИТОМ. Власне, мова «Вед» переконує, що немає сан-скритів «раннього» (давньоукраїнська мова) й «пізнього» (праіндоєвропейська мова), а є один САНСКРИТ — СТАРОДАВНЯ УКРАЇНСЬКА МОВА. Усі наведені факти засвідчують одне: УКРАЇНА Й ІНДІЯ — РІДНІ СЕСТРИ. У НИХ ОДНА МАТИ — ОРІАНА (Стародавня Україна). І так само ІРАН ТА УКРАЇНА— БРАТ І СЕСТРА. І поріднила їх концепція давньоукраїнських жерців про мирне переселення молодих общин на нові землі. Постсовєтські вчені пишуть про це вельми завуальовано, фальшиво, суперечливо, як от: «У 2-й половині II тисячоліття до н. е. в Індію з Північного Заходу вторглися індоєвропейсь- кі племена» (УРЕ. — Т. 3. — С. 378). Про які ж це племена тут ідеться? Чому їхнє названо? Та тому, що мовиться про давніх українців! Про оріїв (аріїв). Ще казуїстичніше пишуть совєтські історики про Іран: «Протягом II тисячоліття до н. е. на територію Ірану проникли індоєвропейські племена іранської групи» (УРЕ. — Т. 3. — С.430). Отакої! В Іран «проникли» племена «іранськоїгрупи». Чи не парадокс? Простіше і ясніше було б сказати, що на територію сучасного Ірану прийшли давньоукраїнські племена з Оріани. І утворили вони державу, що відома світові під назвою... ШУМЕРІЯ

«І пішли з краю Індського... Пройшли по землі Перській і пішли далі...». «Велесова книга» (д. 38-А) І ще одне уточнення: орії «проникали» не від ІІ-го, а ще від V тисячоліття до н. е., — про що й свідчить утворення ДОІ РАЙСЬКОЇ держави Шумер (чи Сумер). І вплив прибулих високорозвинених цивілізованих орі-їв був настільки значний, що ШУМЕРІЯ переросла в ОРІАНУ. І лише після вторгнення туди арабів назва держави ОРІАНИ перетворилася на ІРАН. А мова оріїв настільки збагатила місцеві діалекти, що вони утворили іранську (тобто оріанську) групу мов. Саме таке трактування іранської історії може пояснити той факт, що й СЬОГОДНІ в горах Ірану зустрічаються типові українські білі хати-мазанки (про це мені розповіли працівники Міністерства іноземних справ України). «Сумеріани — перші цивілізовані люди на землі: вони створили культуру міського життя, письмо, торговельні відносини і цим завоювали світ», — пише відомий американський історик Волф Шнайдер (цитую за книгою Лева Силенка «Мага Віра»), Під сумеріа-нами В. Шнайдер (як і Лев Силенко) має на увазі оріїв із-над Дніпра (орії— оріани — сумеріани — сумери — шумери). Тобто йдеться про тих оріїв, які утворили державу Шумер. Яку ж «культуру міського життя» принесли в Месопотамію оріани з-над Дніпра? Вони збудували, як дослідив Л. Силенко, ПЕРШІ ЦИВІЛІЗОВАНІ МІСТА — УР (тобто «місто орачів»), КУТА, УМА («місто вчителів і мислителів») та ... КІШ (чим не Запорізький Кіш?!). Водночас орії здивували тамтешній світ тим, що прибули на конях і возах, яких тут досі ніхто не бачив. Мешкали орії-сумеріани у глиняних хатах-мазанках. Та, мабуть, найбільша їхня заслуга полягає в тому, що вони подарували Месопотамії ПЕРШЕ І НАЙДОСКОНАЛІШЕ за всю історію людства письмо — КЛИНОПИС. Нам тепер добре відоме трипільське письмо, зокрема його літери, що їх я назвав би літерами-обе-регами (такі як К, Л, М, Н та ін.). Чому? Тому що вони складені, на мою думку, ніби Зі СТРІЛ ПЕРУНА. Якщо уважно придивитися до цих першобукв світу, то аналогія зі стрілами Перуна буде цілком логічна. Адже стріли Перуна в уяві давніх українців — це най-грізніше і найнищівніше знаряддя в боротьбі проти ворожих сил Чорнобога, Мари, Пека та інших богів зла і смерті. Закономірно, що стріли Перуна — се перші знаки давньоукраїнського орнаменту. Природно, що з орнаменту вони перейшли в письмо. Саме цей принцип, на мою думку, застосували оріани-сумеріани (шумери) при створенні клинописного письма. Учені-лінг-вісти давно розшифрували клинописні тексти, але досі не можуть з’ясувати, чому сумеріани вдалися саме до «геометричного» клинопису. Адже значно пізніше у світі з’явилися абетки ієро- та петрогліфічні. Це — зрозуміло, бо творці тих абеток намагалися подати літери-образи, літери-символи певних речей і явищ. Давні оріани-сумеріани створили унікальну і найдосконалішу абетку-оберіг, в основу якої покладена СТРІЛА ПЕРУНА. Отже, клинопис—це абетка-тотем, священне письмо, яке оберігає мудру людину від злих сил, дає їй розум і снагу. Так можна, мені здається, трактувати ПЕРУНОВЕ ПИСЬМО-кпинопис, що є сьогодні найприйнятнішим і «найзрозумілішим» для кібернетичної машини. Ось що несли в світи давньоукраїнські племена з-над Дніпра і Десни, з-під Карпат і з Галичини: адже клинопис згодом запозичили в сумеріанів-оріанів ас-сірійці, вавилоняни, хурити, урартці, хетти, перси й ін. Однак висока культура оріїв, їхнє благородне місіонерство, їхня щедрість на віддавання й доброта не врятували їх від зла, що ширилося світом. Настав час — і давнім українцям довелося брати мечі в руки, аби захистити себе і свою цивілізацію. Так на історичному терені Оратти-України з’являється нове державне утворення — за своєю організацією дещо не схоже на попереднє, та ще й під новою назвою, яку йому дали греки: КІММЕРІЯ


Отже, кіммери-гомери-гмирі: в перекладі з грузинської— БОГАТИРІ (згадаймо славетного українського співака Бориса Гмирю — він, нащадок кіммерійських царів, і справді був богатирем). Йдеться про середину II тисячоліття до н. е., коли на зміну Золотій добі прийшла Залізна. Тобто — ■ бронзові знаряддя були замінені на залізні. І жорстокішим стає буття оріїв — давніх українців. Бо закінчилося мирне життя Оратти завдовжки у 3500 років. І ковалі почали спішно кувати не лише залізні плуги, серпи, коси, а й МЕЧІ. Бо ось докотилися зі Сходу хвилі кочових орд. Тож перший брязкіт мечів над Танаїсом (ріка Дон). І перша кров. І перші могили... Що ж, Залізна доба почалася з крові. З жорстокості, що надалі стане, на жаль, вічним супутником Української історії. Проте—дивовижна, здавалося б, річ: мирна Орат-та готова була зупинити потік кочових орд, дати їм відсіч, приборкати... Чим се можна пояснити? Передусім мудрістю волхвів—давньоукраїнських жерців. Бо ще раніше відбувся цілком природний, але водночас — передбачливий та історичний ПОДІЛ СУСПІЛЬСТВА. Простежується він (за археологічними матеріалами) з НЕОЛІТИЧНОГО ПЕРІОДУ—VI тисячоліття до н. е. Погляньмо на картину провідного археолога і митця П. Корнієнка «Діяльність людини за неолітичної доби». На передньому плані — вродлива дівчина кам’яною мотикою обробляє грядку. Друга дівчина чи молодиця виготовляє глиняний посуд (за технологією ручного ліплення). Молодий чоловік теше човен-дов- банку... А двоє чоловіків-богатирів не працюють — стоять зі зброєю напоготові. Се — охоронці. Один із них тримає кам’яний келеп, інший—два списи із крем’яними наконечниками в одній руці, а лук і стріли — в другій. І захищають вони мирну працю одноплемінників своїх не лише від вовків та іншого хижого звіра: ще Геродот у V столітті до н. е. писав, що в хащах північних лісів мешкають АНДРОФАГИ — людожери. Отже, боронитися було від кого... Однак охоронці неолітичноїдоби були членами своєї родини чи роду, де кожен виконував свої обов’язки. Інша річ — середина II тисячоліття до н. е. Тут ідеться про поділ на озброєних воїнів — захисників краю і на мирних орачів та сіячів, пастухів, рибалок. Конкретно: чорноземне Правобережжя Кіммерії—се Господарська діяльність людини в неолітичну добу(реконструкція та малюнок П. Л. Корнієнка) ОРАЧІ, які вирощували хліб, а степове Лівобережжя — то ОХОРОНЦІ. Саме їх греки й називали кімме-рами. Саме тут і утворилася ЧОЛОВІЧА ВОЛЬНИЦЯ — когорта дужих людей, яких не приваблювала робота коло землі, зате вони добре володіли списом чи мечем і жадали подвигів. Се — не без впливу дівочої вольниці косачок-ама-зонок (про них мова — далі) — гуртувалося українське козацтво, творилося ЛИЦАРСТВО, що з часом стане гордістю української історії та нації. Наголошую на лицарстві, бо на грані іі-го й 1-го тисячоліть до н. е. спостерігаємо затишшя на східних кордонах Кіммерії. Більше того, історики фіксують ідилічні картини: «...На широких просторах Південної (Насправді — Північної! — С. /7.) Надчорноморщини з’являються незліченні отари овець, табуни коней, череди великої рогатої худоби. Вони належали багатолюдним і могутнім кочовим племенам, кибитки та юрти яких на довгі століття стали невід’ємною частиною степового пейзажу» (Давня історія України. — Кн. 1. — К.: «Либідь», 1994. — С. 89—90). Хто сі «племена»? Немає сумніву, що се степові кіммерійці-охоронці, які в мирні часи займалися КОЧОВИМ СКОТАРСТВОМ. Се вони забезпечили 700 (!) років мирного життя Кіммерії, аж доки не настало бурхливе VIII століття до н. е. Саме в цей час НАРОДИВСЯ ГОМЕР. Як довів український гомерознавець Анатолій Золотухін, автор безсмертних «Іліади» й «Одіссеї» народився, помер і похований на терені України (див.: Золотухин А. Гомер. Имманентная биография. — Миколаїв: «Атол», 2001). Очевидно, Гомер був українцем, а писав давньогрецькою — подібно як великий українець Гоголь писав російською. Тож найперша згадка про кіммерійців міститься в Гомеровій «Одіссеї»: Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану, Там розташовані місто й країна людей кіммерійських... Переклад Бориса Тена Аж ось — крутий поворот в історії Стародавньої країни: VIII століття до н. е. За ассирійськими джерелами, військо кіммерійців завдає «тяжкої поразки» володареві Урарту— Русі І... Отакої! Уявний вигляд воіна-кіммерійця в бойовому спорядженні(реконструкція В. Ю. Мурзіна та П. Л. Корнієнка).(«Давня історія України», т. І.) В історіографії прийнято вважати, що українці ніколи ні на кого не нападали, не займали чужих територій... Якщо запорожці й налітали на турецькі береги, то се були молодецькі застережні удари, й жодної п’яді турецької землі українські козаки не захопили. Водночас бойова біографія української нації починається з агресії. Се сталося 712 року до н. е. Причина? Елементарна: БОГАТИРЯМ ХОТІЛОСЯ ВОЮВАТИ. А чого ж: вони мали най прудкіших коней у світі й ... найдовші мечі (клинок — до метра завдовжки!), тобто — мали найдужчі руки, які могли вправлятися з важелезним мечем, як з іграшкою. Безперечно, знайшовся «Аттила»: неспокійний, бо-йовитий вождь, полководець степових богатирів. Ім’я його до нас не дійшло. Але він був, він повів... За хронологією Бікермана, цар Урарту Руса І правив у 730—714 роках до н. е. Його нащадки Руса II (685—645) і Руса III (605—590)—то були царі—давні українці. Вони навчили давніх вірмен, як долини Вірменської держави перетворити на родючі оази. Тому напад кіммерійців на своїх земляків був ганебним явищем. А скористався тим нападом (типовий факт!) агресивний ассирійський цар Сарган II, який повів своє військо в Урарту добивати Руса І. Напад був настільки жорстоким, що Руса І «ударом кинджала урвав собі життя» (Давня історія України. — С. 92). Саме агресивність та жадібність кіммерійських вождів і погубила їх... 679 року вони напали (чому? навіщо?) на Ассирію, але були вщент розбиті. 676 року вони... знищили Фригійське царство. Знову ж таки — навіщо? Чому? Можливо, се була «остання крапля». Бо в кіммерійців з’являється, говорячи сучасною мовою, ГРІЗНА ОПОЗИЦІЯ. Се — скити або скіфи. Власне — скіфські царі. У радянській історіографії була прийнята думка, що се — «нова хвиля кочівників зі Сходу». Але жодна археологічна знахідка на се не вказує. Насправді скити (сколоти), зокрема керівна збройна українська старшина, виступили проти агресивної політики кіммерійських вождів. При сьому воїни, яким набридли походи і війни, покинули кіммерійських вождів і переметнулися до скіфських. Кіммерійські вожді мусили втікати на захід—їх гнали за межі Кіммерії!.. Українська нація завжди була унікальна. Навіть на зорі свого формування. Бо сталося те, що залишиться у світовій історії як явище незвичайне, суто українське. Відступивши до того прикордоння, де Збруч впадає в Тірас (Дністер), кіммерійські вожді зупинилися. І тут з’ясувалося, що вони — великі патріоти своєї рідної землі й іти на чужину вигнанцями вважають за велику ганьбу. Тож, як пише Геродот у своїй «Історії», вирішили покарати самих себе і вмерти на рідній землі: вихопивши мечі, стали сікти один одного, а останній вождь убив себе кинджалом. Се вразило народ і скіфів настільки, що поховали кіммерійських вождів із почестями. ... Восени 1953 року, перебуваючи в селі Окопи, що при гирлі Збруча, я попросив старого вчителя-пенсіо-нера показати мені кіммерійські могили, про які чув... Вони ховалися в бур’янах, заростях дерези. Тепер ті місця, мабуть, ще більше здичавіли, а може, й переорані. Годилося б поставити кіммерійським вождям обеліск. Бо померли вони свідомими патріотами, синами — хоч і блудними, але вірними — своєї Кіммерії-України. СКИТІЯ-УКРАІНА

...Се вже стало обридливим шаблоном: тільки-но мова заходить про скитів — звучить стереотип: їхнє походження загадкове. Та ми вже знаємо: «загадкове» — значить, українське. Бо так само «загадковими» є етруски (русини із Прикарпаття), роксолани (союз давньоукраїнських племен росів і аланів); Венедія (давньоукраїнська держава від Адріатичного моря до Дунаю) і — навіть орії-трипільці — творці людської цивілізації... Але на «курячу сліпоту» страждають не лише «наші» українофоби, а й ті зарубіжні дослідники, яких душать ревнощі чи заздрощі, а тому вони «не помічають» того, що саме Давня Україна-Оратта є колискою індоєвропейських мов і культур (виняток — англійські дослідники Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макнійл, про книгу яких «The Story of English» ми вже згадували). Наші опоненти, звісна річ, не квапляться визнавати, що СКІФІЯ — ЗОЛОТА СТОРІНКА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ. Хоча є певні компромісні кроки. Так, УРЕ зазначає: «Питання про походження скіфів остаточно не розв’язане: одні вчені вважають, що вони прийшли з Азії (що є імовірнішим), інші — автохтонним (місцевим) населенням Північного Причорномор’я (Що також є імовірним! — С. /7.)» (УРЕ. — Т. 13. — 1963. — С. 206). Такий компроміс — як побачимо далі — за крок від істини. Однак «сучасний» погляд (скажімо, в першому томі «Давньої історії України» (1994) за авторства групи дослідників під орудою академіка П. Толочка) знову заплутує питання про походження скіфів: «Обставина появи скіфів у степах Північного Причорномор’я не зовсім ясна» (С. 104). Однак усе з’ясовує аналіз етногенезу нації, тобто— погляд на історію за етнічними критеріями. Проте спочатку — про назву народу, що його правильніше було б назвати — «скити». Тут доречним є нагадування Володимира Петрука, автора незвичайної книги «Скіфія-Оуяраїна», про те що греки називали скіфів «чашниками» (бо вони їли свої гарячі страви з дерев’яних чашок), що по-грецьки звучало так: Бкиїїіаз. Отже, скити. Історія Скитії (Скіфії) починається у III—II тисячоліттях до н. е., коли — внаслідок безперервного де- Скіфський вершник.Реконструкція М. Горелика. мографічного вибуху — діяла мудра концепція волхвів про роззосередження нації: що три роки на «нові землі» вирушали молоді громади Оратти. Але в світи йшли й «охочекомонні» — найрозумніші. Вони котили в ту ж Месопотамію цивілізоване диво: вози на колесах, що їхтягли не бачені досі автохтонами приручені тварини — коні; гнали корів, що стануть в автохтонів священними тваринами: вони, прибульці з-над Дніпра, везли плуги, вертикальні ткацькі верстати і — перше в світі протошумерське письмо-клинопис. Переселенців з-над Дніпра було багато — й вони спричинилися до державного утворення в Передній Азії— ОРІА-НИ (ажу VI ст. н. е., коли араби захоплять ті терени, — Оріану, повторюю, перейменують на Іран). Битва старих скіфів із молодими.Срібне з позолотою окуття торита (налуччя). IV століття до н. е Водночас переселенці-орії не лише навчали автохтонів землеробської справи, письма, ткацтва, — а й самі навчалися в автохтонів... Зокрема прибульців вразило те, що... СХІД ТОРГУВАВ

В основному се була мінова торгівля, але вона — помітили прибульці з-над Дніпра — сприяла єднанню автохтонів із сусідніми племенами, тобто — унеможливлювала грабіжницькі війни. Орії-хлібороби активно взялися за свою справу— рільництво (в родючих долинах) і скотарство серед безмежних і безлюдних степів. А Орії-охоронці — воїни, які здійснили свою місію (забезпечили щасливе прибуття давньоукраїнських громад орачів на нові землі) й тепер «не мали роботи», — дійшли рішучої й мудрої думки: ПОВЕРНУТИСЯ на свою чорноземну батьківщину й зайнятися торгівлею хлібом зі Сходом, узявши на себе функцію ПЕРЕКУПНИКІВ. Бойові загони охоронців-скитів рушили в рідні степи через Кавказ. На їхньому шляху постали войовничі мідійські племена, які побивали й грабували Ассирію. Скити (а вів їх хоробрий цар Мадій) стали на захист ассирійців і в кількох січах повністю розгромили мідян (673р. дон. е.). У степи Прикубання та Північного Кавказу скити прийшли двома шляхами: східним узбережжям Чорного моря та берегом Каспійського моря («Давня історія України». —Т. 1. — С. 196). За військом котилися тисячі критих візків-халабуд із жінками та малечею. Золоті прикраси щитів. Курган поблизу станиці Костромської на Кубані.VI століття до н. е. Келермеська пантера Таку 70-хрокахVII ст. до н. е. скити з’являються на Кубані й Північному Кавказі та поступово починають відтісняти кіммерійську старшину на Захід, аж до Збруча йТіраса (Дністра). Тим самим скити переймали владу над народом.

Отже, з VII століття до н. е. Стародавня Україна дістає нову назву: СКІФІЯ або СКИТІЯ. Кіммерійські вожді відійшли й самознищилися, а народ залишився на своїй землі, підкоряючись новим господарям — скіфській старшині, що гордо йменувала себе царями (хоча се були, якщо вдатися до пізнішої козацької термінології, полковники зі своїми полками). Та своєї мети скіфи досягли: вони стали господарями багатої батьківщини, почали брати з орачів та скотарів данину натурою — зерном та іншими видами сільськогосподарської продукції й продавати все те передусім античним містам Північного Причорномор’я та Греції. Таким чином і постала в Скитії... ТОРГІВЛЯ ЯК НОВИЙ ЕТАП В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Хоча перший етап торгівлі в Скитії— мінові відносини поміж собою. Адже трудові скити ділилися на дві великі групи: ОРАЧІ й СКОТАРІ (останніх Геродот помилково називає кочовими скіфами: насправді власники табунів коней, черід корів та отар овець у пошуках паші переганяли свій товар з місця на місце, але — в межах степового Лівобережжя Нижньої Наддніпрянщини). Обидві групи потребували «взаємного обміну основними продуктами свого виробництва». Але поступово сфера торгівлі у Скіфії розширювалася: налагоджувалися торговельні зв’язки з населенням Кавказу, торувався торговельний шлях на Урал та в Ахеменідську Оріану (Іран). Та головний напрям торгівлі скитів — античні міста Північного Причорномор’я і Греція, основний вид товару— зерно. Сюди — за даними античних авторів — перекачувалося з хліборобської Скіфії понад мільйон пудів пшениці в рік. Важливим перевалочним пунктом на торговельному шляху до Греції була Ольвія, яку місцеве населення називало по-своєму: ТОРЖИЩЕ БОРИСФЕНІТІВ


Борисфенітами Геродот називав усіх наддніпрянців. Крім зерна, зі Скіфії вивозилися худоба, мед, віск, риба, шкіра, а також «величезна кількість безумовно відмінних рабів» (Полібій), захоплених скіфами у походах. Головним невільницьким ринком бувТАНАІС — місто в гирлі Дону (Історія Української Р.СР. —Т. І. —1977. — С. 197). Завозили скіфи з Греції вино, оливкову олію, тканини, різні вироби грецьких ремісників (посуд, прикраси, предмети туалету тощо). На торгівлі зерном царські скіфи озолотилися. А скіфи-орачі та землероби навпаки — озлидніли. Історики та археологи фіксують прикре явище: із V століття до н. е. простежується поступовий занепад місцевоїекономіки найродючішого регіону України — Середньої Наддніпрянщини: зменшується кількість населення, припиняють своє існування деякі укріплені центри й селища. Причина — визиск, нещадна експлуатація хліборобів. Тож відтоді — з \/-го століття до н. е. і аж до наших днів триває грабунок українського селянина. Винятком був хіба що Іван Мазепа, який всіляко оберігав селянина, захищав від обтяжливих податків та від грабунку московських окупантів. Отже, проблема «закупівельних цін» для українського селянина вічна. ... І ще однією позитивною рисою збагатило українську націю скіфське воїнство. Це —


Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка