Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна


ОРАНА — ПЕРШОДЕРЖАВА ДАВНІХ УКРАЇНЦІВ



Сторінка3/7
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
ОРАНА — ПЕРШОДЕРЖАВА ДАВНІХ УКРАЇНЦІВ


«І мали (ми) в часи ті державу» «Велесова книга» (д. 18-Б) Нині ми, українці, маємо повне право святкувати СІМ ТИСЯЧ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. Такий вік має й УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ. Глава Української школи біогеографів, доктор біологічних наук, професор Віталій Поліщук стверджував, що власне УКРАЇНСЬКА ПРИРОДА сформувалася остаточно 8 тисяч років тому. А етнічний і антропологічний тип українця творився лише під впливом навколишнього середовища. Це — вагомий аргумент. Отже, VI тисячоліття до н. е. є добою становлення українського етносу. А з кінця VI — початку V тисячоліття до н. е. з’являється й перше державне утворення, яке представник нової молодої генерації українських археологів, доктор історичних наук Юрій Шилов називає Араттою (Ораттою). Знаменною була його наукова розвідка «Аратта — держава трипільців» («Русь Київська». —1994. — № 1—2. — С. 13). «Вважається, — пише вчений, — що цивілізація (державність) виникла на Сході на рубежі IV—III тисячоліть до н. е. у рабовласницьких Шумері й Єгипті. ПРОТЕ САМІ ШУМЕРИ ВВАЖАЛИ СЕБЕ ВИХІДЦЯМИ З ЯКОЇСЬ АРАТТИ (Виокремлення тут і далі мої. —Авт.). І ці уявлення підтверджуються археологічними та лінгвістичними відкриттями 40—90-х років XX століття». За ці роки, нагадує Ю. Шилов, у країнах Подунав’я знайдено близько сотні протошумер-ських табличок, а ще — П РОТО ШУМЕРСЬКІ НАПИСИ Й ЗОБРАЖЕННЯ, виявлені й на терені України (археологічні дані В. Даниленка, А. Кифішина, Ю. Шипова). «Такі свідчення, — підкреслює дослідник, —добре узгоджуються з новітнім розумінням формування індоєвропейської спільності в Циркумпонтійській зоні, тобто навколо Чорного й Азовського морів». Слово ОРАТТА (АРАТТА) вчений розшифровує як КРАЇНА ХЛІБОРОБІ В. Часи формування: VI — перша половина V тисячоліття до н. е. Із часом, вважає Ю. Шилов, центр Оратти «перемістився у Подніпров’я (культури Кукутені — Трипілля). САМЕ ТУТ, ОСОБЛИВО НА ЧЕРКАЩИНІ, ДОШУМЕРСЬКА АРАТТА ДОСЯГЛА СВОГО НАЙВИЩОГО РОЗВИТКУ». Чому дослідники називають Оратту державою? Чи має вона, так би мовити, історичне право на це? Спочатку слід уточнити термінологію: ЩО ТАКЕ ДЕРЖАВА? Оскільки ні в Конституції України, ні в новітніх працях юристів немає належного формулювання, — то подаю своє, неодноразово опубліковане й таке, що не зазнало спростувань чи доповнень: ДЕРЖАВА—СЕ ЛЮДСЬКАСПІЛЬНОТА, ЩО МАЄ СВОЮ ТЕРИТОРІЮ І ВЛАДУ ТА Є СПРОМОЖНА РОЗВИВАТИ СВОЄ СУСПІЛЬСТВО Й ЗАХИЩАТИ ЙОГО ЯК ІЗЗОВНІ, ТАК І ЗСЕРЕДИНИ. Отже, держава — се територія і влада. А територія Оратти (за «Картою неолітичних поселень» доктора історичних наук Д. Телєгіна) — Закарпаття, Галичина, Волинь на Заході (з VI тис. до н. е.), Сіверський Донець — кордон на Сході (з Vтис. до н. е.), верхів’я Десни, Прип’яті та Сейму на Півночі (V тис. до н. е). А на Півдні — КРИМ, де бачимо поселення давніх українців навіть у районі теперішнього Севастополя. До того ж територія Оратти невпинно розширювалася— і в IV тис. до н. е. її східний кордон пролягає по ріці Рос (тодішня назва Волги)! Словом, сучасній території України — сім тисяч років. Тобто се — ІСТОРИЧНА, СПОКОНВІЧНА, НЕПОДІЛЬНА, СВЯТА ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Про жодні «федерації» чи «союзні республіки» натерені України не може навіть мови йти. І ще одне глобальне явище часів Оратти: період розвитку першої держави світу від VI тисячоліття до н. е. по першу половину II тисячоліття до н. е. деякі вчені інакше й не називають, як... ЗОЛОТА ДОБА УКРАЇНИ

Додамо: і — неповторна! Бо далі вже такої доби в Україні, на жаль, не буде. Тож чому золота? По-перше, Оратта — мирна держава. І мир та благодать на сій благословенній землі тривали близько 4500 років. Дивовижно: на багатющій виставці Трипільської культури у «хлібній» Софії Київській (2005 рік) було виставлено близько 2000 експонатів усіляких ста-рожитностей (в основному — керамічних виробів, скульптурних зображень тощо) — і... ЖОДНОГО МЕЧА чи НАКОНЕЧНИКА БОЙОВОЇ СТРІЛИ! По-друге, не було рабовласництва (чим грішив пізніший Шумер). УСІ ЧЛЕНИ СУСПІЛЬСТВА РІВНІ! Ідеальне народовладдя: усе вирішує, всім порядкує ВІЧЕ. Була ДУХОВНА ВЛАДА волхвів — влада совісті людської й рідної Віри. Академік Ю. Шилов справедливо називає суспільний лад Оратти ПЕРВІСНО-КОМУНІСТИЧНИМ. По-третє, глобальне значення мирної Оратти. Се красномовно й точно визначив професор М. Сенчен-ко у своїй передмові до книги Юрія Шипова «Джерела»: шанований вчений назвав період Оратти «ЗОЛОТИМ ВІКОМ», який був «ВЕСНОЮ ЦИВІЛІЗАЦІЇ». Отже, ОРАТТА — ВЕСНА ЦИВІЛІЗАЦІЇ



Точніше, влучніше і краще не скажеш. І треба розуміти вченого, який не міг заговорити мовою поета. Тож давньоукраїнська Оратта — країна орачів — наша гордість і слава. І ми нікому її не віддамо. Як не віддамо кургани й могили наших героїчних предків. Як не віддамо свої серця. І, по-четверте, про найголовніше в ланці етногенезу: про менталітет оріїв — давніх українців. Як уже мовилося, глава Української школи біогеографіє професор Віталій Поліщук стверджував, що етнічний та антропологічний тип українця, його національний характер (менталітет) формувався під благодатним впливом розкішної природи. Сюди слід додати й 200 тисяч років субтропіків після другого льодовика, коли у праукраїнців закладалося на генетичному рівні те, що утверджувалося у психології, в національному характері українців за доби Оратти: виняткові доброта, щедрість і щирість душі, лагідність, людяність у всьому, світоглядний оптимізм, довірливість і безпосередність, філософський склад розуму, почуття гумору, самовідданість у намаганні творити добро для ближнього і для громади, тобто — великодушність... Сі риси стали домінуючими для національного характеру давніх українців. На жаль, саме сі прекрасні ознаки менталітету українців принесуть їм і чимало лиха. Деякі чудові риси під ударами суворих лихоліть, голодоморів, окупацій тощо будуть частково втрачені або спотворені. Оратта — се розквіт Трипільської культури. Буяння фарб, розмаїття форм, глибина змісту... Глиняний посуд, оздоблений орнаментом, що утверджує святість Землі, яка світ годує. Мотиви орної землі — провідні. Се — майже реалістичні смуги ріллі, борозни, яким немає кінця-краю. Як—і життю! Щось величне, радісне, життєствердне бринить у «земляних» орнаментах Трипільського «глиняного» мистецтва. Як перегукується воно з наскель-ним написом на гроті Кам’яної Могили — написом, що його розшифрував московський учений Анатолій Ки-фішин: «РАДІСНО ПЛУГ РІЖЕ». Бачимо, відчуваємо, що рільництво Трипільської доби стало явищем романтичним. Адже Трипілля годувало світ хлібом. І хлібина одразу стала СОНЦЕ-ПОДІБНОЮ. По сьогодні! Отже, українці Трипільської доби — романтики. Ся риса стане невід’ємною ознакою менталітету українців. Саме вона принесе їм чимало бід, але й саме вона зробить націю незнищенною. А ще вражає в мистецтві Трипільської доби — незважаючи на патріархат — лицарське возвеличення жінки: витончені, звабні мистецькі скульптури. ЖІНКА—ОКРАСА СВІТУ. І се—Vтисячоліття до н. е. Лише за 2200 років почнеться будівництво перших пірамід у Єгипті (2800 рік до н. е.). Лише через 4000 років з’явиться «Біблія». Отже, держава Оратта успішно виконувала свій головний обов’язок: розвивала суспільство. Яка ж влада існувала в Оратті? Адже Ю. ІІІилов нагадує, що жителі Оратти були ПІДВЛАДНІ. А влада є однією з найважливіших ознак ДЕРЖАВИ. Характерно, що на чолі найпершої держави (і цим українці мають пишатися) була ДУХОВНА ВЛАДА, тобто — влада давньоукраїнських жерців-волхвів. Саме волхви створюють повсюдно капища і святилища, найбільші з яких учені називають обсерваторіями (як от Бурти під Чигирином, Казаровичі під Києвом та ін.). Капища й святилища відіграють роль не лише обрядових центрів: вони сприяють повсюдному запровадженню календарів та відтворюючого господарства — скотарства і хліборобства (усі їстівні рослини, злаки вважалися священними, — і люди мали їх вирощувати, плекати). Важливою ознакою духовного впливу на широкі маси Оратти були (на думку академіка Ю. ІІІилова) ПЕРІОДИЧНІ САМОПОЖЕРТВИ ВОЛХВІВ, які спалювали себе в ім’я «спасіння свого народу», тобто — в ім’я порятунку людей від духовного виродження, падіння. Такихжерців називали Спасителями. Останнім з них, як зазначає академік, був ІсусХристос, котрий повторив подвиг своїх далеких родичів — духовних отців Оратти. Юрій Шилов як перший дослідник держави Оратти визначає кілька її найважливіших ознак. Перша ознака. Державність уперше в світі виникла не в рабовласницькому Шумері, а на півтори тисячі років раніше — «в первіснокомуністичній Аратті — Оратті». Друга ознака. Державність Оратти постала в добу НЕ ВОЄННОЇ (очоленої полководцями, сатрапами йт. ін.), А МИРНОЇ, СВЯЩЕННОЇ ДЕМОКРАТІЇ на чолі з волхвами. Третя і, мабуть, найважливіша ознака: первіснокомуністична державність Оратти базувалася не на воєнщині й експлуатації, а «НА ІНТЕЛЕКТІ Й ДУХОВНОСТІ ВОЛХВІВ, на їхній самопожертві заради народу». Це і є, вважає академік Ю. Шилов, найголовнішим чинником тогочасного історичного процесу В його основі — «не розбрат і насильство, а прагнення до гармонії, спасительства». Все це свідчить про високу духовність, із якої започаткувалася людська цивілізація. Високий рівень культури давніх українців. Це те, що вороги України не визнають і нині. І не лише вороги, а й «патріоти» та деякі науковці, — зокрема академік Петро Толочко, який і сьогодні історію стародавньої України трактує за імперськими підручниками СРСР Особливо лютують вороги України, коли мова заходить про велику МІСІОНЕРСЬКУ РОЛЬ ДАВНІХ УКРАЇН ЦІ В-0 РIIВ. А вона ж була, та місія. Бо була... ОРІАНА — СУПЕРДЕРЖАВА СВІТУ


«Від отця Оря походимо, і він час од часу народжується серед нас...». «Велесова книга» (д. 4-Г) Почнімо з легенди. ...Мисливець Дорожай і дружина його Стоя жили далеко-далеко в степах. Мали трьох синів, які вже й богатирями стали, а жили безіменними. Се того, що мешкала родина далеко від людських стійбищ і городищ, тож покинути надовго оселю й піти по волхвів Дорожай не міг, бо мусив повсякчас боронитися і від хижого звіра, і від лютих чорняків — степових розбійників, що їх насилав Чорнобог на дітей Білобога. Тож і називали батьки своїх дітей просто «старший хлопець», «середульший хлопець» і «молодший хлопець». Такі гукали їх: «Молодший, а принеси-но води!». Аж ось до обнесеної високим частоколом хати Дорожая завітав далекий і поважний гість. Він сказав: «Я — волхв росів і гукрів, ім’я моє — Родь. А привели мене до вас три зорі. Вказують вони, що у вас є три сини і що стануть вони великими людьми і богами». Низько вклонилися Родеві й господар Дорожай, і його дружина Стоя. І заспішила господиня гріти воду, аби, за звичаєм, помити ноги гостеві з дороги. А господар дому промовив урочисто: «Пресвятий Отче, ми з жоною раді й щасливі, що до нас завітав син Вирію і слуга богів — головний волхв гукрів і росів. Многая літа тобі, Отче наш! Спасибі за добре слово про синів наших, хоча вони навіть імен не мають. Чому? Ми з дружиною не зважилися самі щось придумати, а до вас—як до Вирію. Хлопцями їх звемо, та й годі». «І про три зірки в небі не знаєте?». «Не чули й не бачили, святий Отче». «Атими зірками-братами милуються не лише люди, ай боги». «Спасибі їм усім, а нам тут ніколи і вгору глянути». «Ну то покличте синів своїх», — сказав волхв. Гукнув Дорожай синів, що під повіткою білували вепра, якого допіру вполювали. Зайшли юнаки до хати, чемно привіталися до гостя. Стоять, як дуби високі, головами стелю підпирають. «Розкажіть про них», — попросив Родь. «Ото старшенький наш, — почав Дорожай. — Ну такої вже сили хлопець!.. Ще малим був, як раз віл наступив йому ратицею на ногу, — дак він як ударив спересердя кулаком того вола у вухо—убив наповал. От і чорняки нас тепер обминають десятою дорогою: бояться його, старшенького нашого. Бо як двох узяв отак за карк та як кинув об землю — і не стрепенулись!». Поміркував Родь — та й сказав урочисто: «Ім’я йому—ТУР!». «Дякую, Отче. Гарне ім’я. А ото середульший. Теж хлопець дужий, але над усе любить ліпити й вирізьблювати богів. Ось гляньте», — і господар показав на божницю, котра прикрашала хату. Таку красу навіть Родь бачив уперше: через усі стіни йшла божниця, а на ній — усі боги Вирію. І вирізьблені так, ніби живі. Довго мовчав Родь, а відтак урочисто промовив: «Ім’я середульшому— ПАН». «Дякую, святий Отче. Таке величне ім’я дали середульшому нашому...». «Бо його розум величає», — одповів Родь. — «Кажіть далі». «Ну а отсей — то меншенький... Дивина з ним та й годі... Ще як дитям був, а весна тоді забарилася, — дак він босим вискочив на сніг та й заплакав. І таке сталося: сльози капають, а з них квіти проростають. З-під снігу. І весна тоді швидше прийшла... А вже як він любить раненько весною засівати наші степи різним зіллям — і росте з-під його руки, як з води!.. А йому й цього мало: каже, що хоче поле переорати і засіяти зерном дикої пшениці. Дивне таке собі надумав... Та жми — мисливці зроду-віку». Довго-довго Родь думу свою думав. Нарешті твердо мовив: «ОРЬ йому ім’я!». І ще сказав: «Отже, маєте трьох синів, тож і називайте їхтепер на ймення: Тур, Пан і Орь. Бо не худоба вони, а люди». Тоді спитала мати Стоя, що саме теплу воду внесла для гостя: «Великий Отче наш, а яка доля чекає синів моїх?». І сказав Родь: «Три яскраві нові зірки засіяли в нічному небі. Подивіться на них увечері — і ви впізнаєте синів своїх. Такими ж яскравими, як ті зірки, будуть і сини ваші. Один усе життя боронитиме край свій від Чорнобого-вого війська. Другий навчатиме людей малювати і вирізьблювати із грушового дерева богів, аби вони були в кожній оселі. Ціле плем’я видатних різьбярів згуртує навколо себе Пан. Ну а меншенький ваш, Орь, землю оратиме і навчить увесь світ хліб вирощувати». І промовила мудра Стоя: « Маю синів я — та не мені вони вже належать». Назавтра Родь пішов до своїх росів і гукрів, а троє братів подалися на полювання. Вийшли вони в степ неозорий, де трави високі та байраки густі, де звіра стільки, що можна ловити голими руками. Та спинився раптом Орь і сказав своїм братам: «Ні, не можу я звіра вбивати! Хочу отсю землю обробляти, засівати й посіяне збирати — та їсти, нікого не вбиваючи». І тільки-но він се вимовив, як із неба спустилися на землю золотий плуг і золоте ярмо, — і сяйво велике утворилося над ними. І вигукнув старший брат Тур: «Се моє!». Та тільки-но він хотів схопити за чепіги, як зайнявся плуг огнем, — і відсахнувся Тур геть. Тоді сказав Пан: «Се — моє!». І підійшов він до плуга— а той знову спалахнув огнем. І відбіг середульший брат у страху. І мовив тоді Орь: «Се — моє!». І підійшов, і взяв у руки золоте ярмо, і надів на шиї волів, що паслися поблизу, і запріг їх у золотого плуга. І взявся за чепіги, і погнав волів, — і проорав першу в світі борозну. І зависла над нею Веселка-Яруня, як добре знамення, що насилали боги Вирію на Землю. І став на коліна Орь та й помолився Веселці й богам Вирію. Тоді зорав він і другу борозну. І третю... І десяту... І сорокову... І назбирав насіння дикої пшениці та й засіяв зоране поле... І зійшла пшениця. І посходились люди звідусіль поглянути на се диво — поле золотеє. І спустили боги на голову Оря із небес золотого бриля. Такувіншував Вирій найпершого орача і хлібороба на Землі. Мене завжди хвилювала ця легенда, яку я чув ще в дитинстві від свого діда, а потім—у дорослому віці. Студентом будучи, зустрів її — правда, в дещо іншій редакції—у Геродотовій «Історії». Мабуть, історизм — визначальна риса українського народного усного епосу. Адже донесена до наших днів із глибини тисячоліть легенда про першоорача Оря та про золотий плуг підтверджує, що плуг (як і рало) винайшли і першими застосували трипільці, тобто давні українці. Тому їх по праву називають ОРІЯМИ — орачами, синами і послідовниками святого Оря, що достойно возвеличений у «Велесовій книзі». Приручений кінь, винайдені колеса і плуг—рушійна сила не тільки української, а й світової історії. Бо завдяки цим винаходам НАДДНІПРЯНСЬКА ДЕРЖАВА ОРАТТА ПЕРЕРОСЛА У СВІТОВУ СУПЕРДЕРЖАВУ ОРІАНУ. Як це відбувалося? Яким чином оріїзмогли мирним шляхом і порівняно за короткий історичний відтинок часу колонізувати землі Індії, Китаю (частково), Месопотамії, Палестини, Балкан (повністю), Північної Італії, Єгипту, острова Кріт, Західної Європи, Швеції?.. Передусім тим, що Оріану як супердержаву утворила ДЕРЖАВНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ВОЛХВІВ. У чому її суть? Землеробство швидко розповсюджувалося землями Оратти. І не дивно: в кожній родині оріїв народжувалося по 16—18 дітей. Завдяки волхвам, їх високій медичній культурі, суворому запровадженню ними народної гігієни та культури харчування (язичники-орії мусили, наприклад, п’ять разів на день, перед молит- вою, обмиватися холодною водою, чотири рази на рік постити тощо) смертність в Оратті була найнижчою, а народжуваність — найвищою за всю історію людства. Оріїне знали тяжких недуг, епідемій, моровиць. Звідси—демографічний вибух на терені Оратти у V— III тисячоліттях до н. е. Се був перший в історії людства— і чи не найбільший—демографічний вибух. Цьому явищу сприяла і природа (згадаймо тези професора Віталія Поліщука про те, що довколишнє середовище формувало тип українця). «Льодовиковий період загартував укрів»2, — зазначає Л. Силенко. Це дійсно так. Але наші далекі предки мешкали тут задовго до льодовикового періоду. Зважмо й на таку деталь: одна із назв давніх українців — РОСИ. Тобто — в перекладі на сучасну українську мову— ВОДЯНИКИ. Люди, що народилися з роси, з води і живуть на воді (ще 50 літ тому в Україні налічувалося 25 тисяч річок!). А вода — це здоров’я. І найуживаніша страва росів — риба, що дає розвиток мозкові та молодість клітинам людського організму. Власне, демографічний вибух спонукав оріїв присвоїти коня й корову, винайти колесо і плуг, інтенсивно сіяти жито і пшеницю, займатися бортництвом і скотарством, розвивати гончарство й ковальство. І найголовніше: якщо в кожній селянській родині народжувалося по 8—10 синів, то майже кожному ТРЕБА БУЛО ДАТИ ДІЛЯНКУ ЗЕМЛІ. Під ті ділянки, ясна річ, мали вирубуватися ліси, гаї, священні Перунові й Даж-богові пущі. Наскільки це було непросто, свідчить той факт, що жодного дерева оріанин не мав права зрубати без дозволу волхвів. Тому давньоукраїнські жерці — аби не перенаселяти край і не вирубувати поспіль лісів — УЗАКОНИЛИ ОБОВ’ЯЗКОВЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ МОЛОДИХ ОБЩИН НА НОВІ ЗЕМЛІ. Так, не за допомогою військових походів і загарбань, а шляхом мирної колонізації далеких територій: їх розвідували самі волхви за довгі роки своїх мандрів по світах (частково це показано в ЛЕГЕНДІ ПРО КОЛЕСО, що наведена вище). Як ішов процес переселення? Що три роки — здебільшого на свято ТУРА (бога молодецької сили), а то й на свято бога осені ОВСЕНЯ, після ристалищ, в обов’язковому порядку юнаки тягнули жеребки. Кому випало йти на нові землі, той мусив за осінь і зиму одружитися. Община чи родина надавала йому пару—а то й дві — коней, корову, одну чи дві підводи, подію, інші

Глечик 3200—3100 рр. до Р. X. Кераміка, розпис мінеральними фарбами Миска із двобічним розписом. 3200-3100 рр. доР.Х. необхідні речі для довгої мандрівки, — а навесні, на свято ЯРИЛА, всім селищем чи городищем проводжали молоду общину на нові землі. У супроводі волхвів та бабок-повитух. Проводжали на віки вічні. Якими шляхами йшпи молоді оріїна нові землі? Тепер, завдяки досягненням археологічної науки, нам добре відомі ті маршрути. У своїй новаторській науковій розвідці «От Днепра до Инда» (М., 1984) петербурзький археолог Лев Клейн подає на карті маршрут трипільців, тобто — давніх українців, у часи першої міграційної хвилі (\І/ти-сячоліття до н. е.). Ішли вони від Дніпра до ріки Рос (давня назва Волги, що вже була тоді східним рубежем супердержави Оріани, яка розрослася із наддніпрянської Оратти). Звідти трипільські вози котилися до південного берега Аральського (Оральського) моря. Тут молоді общини розходилися: одні прямували через Памір до Індії, другі — через сучасний Туркменистан у долину Месопотамії. Другу і третю міграційні хвилі показав у своїй дерз-новенній і новаторській книзі «Енеоліт України» український археолог, доктор історичних наук Валентин Даниленко. На його картах бачимо маршрути, що пролягли з південної Оріани через Карпати, Дунай, західне Причорномор’я на Балкани, в Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на острів Кріт, у Західну Європу та Скандинавію. Так Оріана стала першою і неповторною в історії людства супердержавою світу Що несли орії — давні українці в далекі світи? Передусім — МИР, ДОБРО, ХЛІБ. Так із миру й злагоди починалася людська цивілізація. І це була невід’ємна частка державницької доктрини українських волхвів. Якщо на початку V тисячоліття доне, держава Оратта гніздилася на берегах Дніпра, то у другій половині цього тисячоліття супердержава Оріана простяглася від Закарпаття (село Королево — її початок) до ріки Рос (Волга), від Волині та Гелона (Полтави) — до Сурожа (Криму) та Скіфського, або Чорного (тобто — Південного), моря. І на цій величезній, густонаселеній території протягом V—II тисячоліть до н. е. НЕ БУЛО ВОЄН чи конфліктів. З МИРУ І ЗЛАГОДИ, З ДОБРОТИ народжувалася Оріана — Україна. Здавалося б, ми, українці, маємо пишатися сим. Власне, се і є предметом нашої національної гордості. Але водночас се є і нашим горем. Бо з часом українська доброта обернеться трагедією для Оріани, для нашого народу протягом усієї подальшої його історії. Що ж, власне, сталося в ті далекі часи? Давні українці принесли на нові землі високу духовну й матеріальну культуру. Опинившись серед диких племен, високорозвинені орії навчили їх орати, сіяти, збирати врожай, пекти хліб, розводити худобу і птицю, будувати житла, добувати мідь, а потім — залізо, кувати його; навчили також писати і читати, тобто привчили до освіти. Причому свої знання й досвід давні українці передавали щиро і щедро, виходячи з принципів людської доброти й зичливості. Так, зрештою, веліли чинити і великодушні давньоукраїнські боги. До сього спонукали і волхви. Зрештою, сама природа виховала в гукрів, оріїв, русинів (росів), скіфів-орачів, венедів, етрусків та інших українських племен чуття лагідності, поступливості, ліричної м’якості. Але за м’якість, доброту і щедрість їм, давнім українцям, аборигени «новихземель» платитимуть злом, насиллям, грабунками і геноцидом. Не одразу. А посту- Золотий і срібний посуд. Курган Гайманова Могила. Запорізька область. IV століття до н. е. пово і невідступно. Прилучившись до оріанської цивілізації й використовуючи невойовничу натуру оріїв та брак єдності між ними, вчорашні дикуни-аборигени почнуть винищувати фізично своїх учителів. Цей сумний процес спостерігатиметься надто з початку І тисячоліття до н. е. — ідо самісіньких наших днів. Та чи маю я моральне право з висоти сьогодення дорікати українським жерцям Vтисячоліття до н. е. за їхню концепцію добра і миру? Адже вони не лише дбали про належну, говорячи сучасною мовою, демографічну та екологічну гармонізацію в державі Оріані. Вони водночас виконували БОЖЕСТВЕННУ ТА ІСТОРИЧНУ МІСІЮ МИРУ Й ДОБРА, тобто творили добру справу іменем Сварога, Дажбога, Берегині, Ярила, Світовида та інших богів, що несли людям РОЗУМ, ДОБРО, КРАСУ, МИР. А чи можна картати волхвів V тисячоліття до н. е. за те, чого вони НЕ ПЕРЕДБАЧАЛИ? За те, що вони, скажімо, не зазирали на якихось кілька тисяч років наперед? Мабуть, ні. Бо Оріана — світова супердержава Розуму і Праці, Добра і Краси так чи інакше існувала добрі три тисячі років. І за цей час дикі племена вбирали її культуру—як духовну, так і матеріальну. Наскільки глибоко вбирали — свідчать факти... В Індії й досі древні орії нагадують про себе: одна із сучасних тамтешніх мов так і називається — ОРІЯ (ті, що бували у тому мовному ареалі Індії, свідчать, що орія містить близько 80 % українських слів). Мова орія належить, звісно ж, до сім’ї індоєвропейських мов (УРЕ. — Т. 4. — С. 377, 384). А вони, у свою чергу, виросли із санскриту, тобто — з давньоукраїнської мови. Хоча деякі вчені, надто ж— московські, а також російсько-малоросько-совєтські, досі твердять, що санскрит належить до «давньоіндійських мов» (УРЕ. — Т. 4. — С. 398). Але се вже — ґвалтування фактів, бо давньоіндійські мови — із сім’ї індоєвропейських, які, знову ж таки, вродилися із санскриту, тобто —з давньоукраїнської мови. Але краще за це скаже санскритсько-український словник. Його укладали в різні часи санскритолог — професор Володимир Шаян (вихованець кафедри санскриту Львівського університету 30-х років), шуме-ролог Лев Силенко та сучасний львівський санскритолог— професор Василь Кобилюх. Словник ще повністю не укомплектований, але і його фрагменти — вельми промовисті:
Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка