Квітка К. В. Українські народні мелодії. Ч. 2: Коментар / Упоряд та ред. А. Іваницького



Сторінка21/33
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.75 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33

Невже текст слів нігде не надрукований і не друкуватиметься?

Коли вже в пісні музична форма, гармонія й інше (...) залежить від тексту, то чи можливо ж безпомилково щось вирішити тільки по одному рядку слів? Чого то Ваше товариство6 отак не “по-науковому” зробило? Коли ноти з словами дорого друкувати, то слова можна було видать в окремому збірнику...”7.

Тривалий час текстова частина збірника, яку не вдалося видати 1922 року, залишалася у К. Квітки в недоторканому вигляді, хоча повні тексти окремих пісень він і використовував у своїх публікаціях.



5 Автор статті В. Іваненко помиляється: відзиви, в тому числі й ґрунтовні, були. Див.: Колесса Ф. З царини української музичної етнографії //ЗНТШ, – Львів, 1925. – Т. CXXXVI-CXXXVII. – С. 119–138; Привалов М. Труды по музыкальной этнографии Климента Квитки // Музыкальная этнография: Сб. – Ленинград, 1926. – С. 45–47; Юрмас Я. Сучасна українська музика // Глобус. – 1928. – № 13. – С. 202–204; Козицький П. Климент ІСвітка і сучасна українська музика // Нове мистецтво. – К., 1928. – № 8. – С. 34–35; Юрмас Я. Музичні постаті. Климент ІСвітка // Життя й революція. – К., 1929. – Ч. 10. – С. 155–167. (Примітка А. Іваницького).

6 Мається на увазі Українське наукове товариство в Києві, під егідою якого й вийшов збірник “Українські народні мелодії” К. Клітки як другий том “Етнографічного збірника”. Перший том за редакцією О. Шрамченка під назвою “Український етнографічний збірник” вийшов у 1914 році. У ньому були вміщені записи українського весілля В. Верховинця із с. Шпичинці Сквирського пов. Київської губ.

7 Сениця П. І. Лист до К. В. Клітки: Москва, 6 грудня 1922 року // ЦДММК ім. М. І. Глінки. – Ф. 266. – № 196/VI. – Арк. 57 зв.

242


Звичайно, К. Квітка не виключав можливості, що бодай у майбутньому, за сприятливих умов, коли Україна матиме новітню друкарську техніку, його збірник таки побачить світ у повному обсязі (з текстами, докладними коментарями та ін.), систематизований за ритмічним принципом. На себе він напевно вже не покладався. А виїжджаючи з України до Москви 1933 року, звідки через рік йому судилося втрапити у сумнозвісний КарЛаг (Карагандинське управління таборів), рукопис повної текстової частини збірника і покажчик опублікованих варіантів він передав на зберігання своєму учневі й молодшому колезі В. Харківу. Йому ж учений передав підготовлений 1932 року рукопис ґрунтовної передмови до збірника, в якій дано було пояснення про роди пісень, аналіз їх мелодійної й ритмічної будови, а також відомості про виконавців тощо.

З переїздом до Москви на роботу в консерваторії, де К. Квітка зосередився на студіюванні музичного фольклору усіх східних слов’ян, українська народнопісенна творчість відійшла на другий план. Відтак тексти до збірника “Українські народні мелодії”, як і інші текстові матеріали, збережені В. Харківом, почали потроху розпорошуватися, оскільки вчений, очевидно, уже втратив будь-яку надію на перевидання збірника і почав використовувати ці матеріали для інших досліджень, через брак часу на переписування користувався ножицями і клеєм. Так за двадцять років життя Квітки в Москві готовий до друку рукопис текстів пісень було втрачено, а підготовлена 1932 року стаття переросла в коментар до збірника, над яким учений працював в останні роки свого життя, коли відновилося його співробітництво з Академією наук України.

Чи не найбільше тексти пісень розпорошилися по окремих працях К. Квітки, присвячених календарно-обрядовій пісенній творчості слов’янських народів. Так, учений цілу низку текстів використав у студіях про колядки, веснянки, купальські, весільні та інші пісні. Значна частина текстів осіла в дослідженнях, присвячених побутуванню народних пісень в окремих місцевостях України й Білорусії, зокрема, і в конкретних населених пунктах – Пенязевичі, Торчин, Довгополе та ін. Велика кількість текстів збереглася у працях К. Квітки про окремих виконавців, які співали йому для запису, – І. Франка, Лесю Українку, Олену Пілку, М. Микитенка, Д. Ревуцького та ін. Частина

243


текстів збереглася в архіві вченого окремо, на розрізнених аркушах. Нарешті, деякі повні тексти він включив до свого “Комментария к сборнику украинских народных мелодий”. Чимало повних текстів до збірника “Українські народні мелодії”, напевно, безповоротно втрачено серед паперів, які після смерті К. Квітки не потрапили на державне зберігання, залишившись у руках спадкоємців. Мені принаймні відомо, що зі смертю М. Кащеєвої, матері останньої дружини вченого Г. КащеєвоїКвітки (1920–1960), загинула значна частина архіву К. Квітки, яка чомусь не зацікавила Центральний державний музей музичної культури ім. М. Глінки, який прийняв на зберігання бібліотеку і основну частину архіву вченого.

Ідея збирання текстів до збірника “Українські народні мелодії” виникла у мене наприкінці 1960-х років, коли я, студент Московського університету ім. М. Ломоносова, захопився вивченням життя і діяльності К. Квітки і сторінка за сторінкою простудіював наукову спадщину нашого великого етномузиколога, що зберігається в тому ж ЦДММК ім. М. Глінки, а також у Кабінеті народної музики Московської консерваторії, у відділах рукописних фондів ІМФЕ ім. М. Рильського, Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР та інших архівосховищах.

На початку 1970-х років у мене розпочалися переговори з видавництвом “Музична Україна” про видання збірника з текстами пісень і скороченим варіантом коментаря К. Квітки та відповідним науковим апаратом у серії “Українські народні пісні в записах фольклористів”. Музикознавчу редакцію видання дав згоду взяти на себе доктор мистецтвознавства М. Гордійчук. Тоді ж і було здійснено копіювання текстів пісень із різних праць К. Квітки, які збереглися в архівах. Але якраз тоді в Україні різко змінилася культурно-ідеологічна ситуація, а ставлення до постаті К. Квітки в період застою було дуже неоднозначне, і переговори про видання збірника зайшли в глухий кут. Треба було дочекатися нинішньої перебудови і нового мислення у ставленні до національних культурних надбань минулого, щоб видання збірника “Українські народні мелодії” з текстами і коментарем К. Квітки нарешті стало на часі.

Із запізненням на багато десятиліть збірник К. Квітки “Українські народні мелодії” повертається до читача. Більшість текстів до цих мелодій уперше виходить у світ. Подаючи тексти,

244

звичайно, я був свідомий того, що це далеко не вичерпна добірка повних текстів до пісень, виданих К. Квіткою 1922 року.



Тексти народних пісень у записах К. Квітки я подаю тут у такій формі, як вони збереглися в архіві вченого. Тепер уже важко встановити межі втручання в ці тексти і з боку самого К. Квітки, і з боку В. Ганцова як літературного редактора видання 1922 року. По можливості збережено усі діалектні особливості, зафіксовані К. Квіткою у його записах. Я дозволив со

бі мінімальне втручання у тексти, застосовуючи щодо них сучасні правила пунктуації та в окремих випадках – конкатенацію (зчеплення) поетичних рядків з урахуванням вказівок на це у рукописах К. Квітки.

При підготовці текстів пісень до видання використано такі джерела: Центральний державний музей музичної культури ім. М. І. Глінки, фонд 275, одиниці зберігання № № 8, 12–15, 19, 24, 29, 32, 34, 39, 44, 51, 65, 70–74, 76, 79–82, 95, 100, 104105, 114, 116–117, 123, 163, 167, 189–190, 199, 201, 203, 395, 491 та ін.; Кабінет народної музики Московської консерваторії ім. П. Чайковського, № № 2, 13–14, 17–18, 20 та ін.; відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, фонд 14–2; відділ рукописів Інституту літератури ім. T. Шевченка, фонд 3.

22–23 вересня 1989 р.

245

Анатолій Іваницький



“Коментар” Климента Квітки до збірника “Українські народні мелодії”

Вершиною музично-етнографічної діяльності К. Квітки є збірник “Українські народні мелодії”, виданий 1922 року. Його вплив на розвиток вітчизняної музично-фольклористичної думки та на фольклоризм національної професійної музики 1920-х– 1930-х років не має аналогів у світовій культурі. Збірник К. Квітки відзначається ще однією виключною прикметою: жоден егномузиколог не створив таких докладних і багатопланових коментарів до власноруч зібраного музичного матеріалу. Однак авторський “Коментар” до збірника 1922 року Квітки досі не став класикою вітчизняної і світової музичної фольклористики. На те були дві основні причини: по-перше, ідеологізація радянського народознавства, через що видатна теоретична праця Квітки півстоліття залишалася в рукопису; по-друге, інтереси егномузикології до середини XX зосереджувалися на збиранні, історичному й теоретичному вивченні фольклору і критико-текстологічна проблематика не привертала увагу етномузикологів.

“Коментар” Квітки до збірника “Українські народні мелодії” як фундаментальна критико-текстологічна праця нарешті набуває актуальності у зв’язку із змінами методологічних орієнтирів: колишні пріоритети збирання фольклору все помітніше поступаються увагою перед завданнями дослідження фольклору як історичної спадщини. Тому “Коментареві” Квітки належить відіграти в усвідомленні стратегічних інтересів української і світової музичної фольклористики 3-го тисячоліття не менш значну роль, ніж свого часу збірникові, якому його присвячено.

Зараз відбуваються кардинальні зміни в культурі й колективній свідомості. Руйнується живильне середовище фольклору – традиційний сільськогосподарський побут. Тому перед фольклористикою постають інші завдання.

Проведемо історичні паралелі. Із зникненням античності пильна увага до її здобутків породила нові наукові галузі у сфері гуманітарних досліджень (власне, й народженню гуманітар

246


них наук нова Європа завдячує античності). Так само у фольклористиці на зміну довготривалим пріоритетам збирання і емпіричного вивчення народної музики приходить методологія типологічного дослідження зразків народної музики як історичних документів. Основою такого підходу стає загальний критичнотекстологічний перегляд усіх наявних записів: розробка методики розрізнення достовірних і недостовірних записів, створення структурно-логічного апарату, придатного ствердити або заперечити кожну окрему мелодію (і кожну її деталь) як історичного документу.

На цьому шляху “Коментареві” К. Квітки належатиме першорядне у світовій етномузикології значення: з його опублікуванням вітчизняна музично-фольклористична текстологія як наукова галузь отримає досконале методологічне і практичне керівництво до критики музичних текстів – записів та публікацій.

* * *

Задум будь-якої значної роботи, його реалізація, що вимагає духовної зосередженості і постійної мобілізації інтелектуальних, фізичних і духовних сил, звичайно буває зумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами.



Об’єктивна причина створення “Коментаря” – збірник 1922 року. Виданий у скрутних умовах перших пореволюційних років, він заронив у сумління вченого присмак гіркоти недовиконаного обов’язку. Спершу була надія, що збірник згодом можна буде перевидати (додавши повні тексти, що відсутні у виданні 1922 року, коментарі й аналітичні матеріали). Однак приходять 1930-ті роки: звільнений з роботи у Києві, К. Квітка змушений переїхати до Москви. Двадцять останніх років він питтте “у стіл”, бо не має змоги публікуватися.

Від травня 1943 року Квітка позаочно працює старшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, який у складі Академії наук УРСР перебував тоді в евакуації в Уфі1. М. Рильський, який очолив



1 Центральний музей музичної культури ім. М. І.Глінки у Москві (далі – МГ). Фонд 275, од. зб. 858: Квитка К. Автобиография. Арк. 8.

247


ІМФЕ у 1944 році, намагався повернути Квітку до Києва2. Цього не сталося з нез’ясованих причин (могли бути й політичні, оскільки не забулося, що Квітку увільнили з Академії на початку 1930-х років саме за такими звинуваченнями). Квітка налагоджує співробітництво з ІМФЕ як позаштатний посадовець, і головною його плановою темою стає “Коментар до збірника українських народних мелодій, виданого 1922 року”3.

Цей факт підводить до з’ясування суб’єктивних причин створення “Коментаря”. Реалізувалося прагнення Квітки, висловлене кількома роками раніше: “Вважаю, що слід би не тільки дозволити, але й рекомендувати включити в план самокритичні огляди усім, хто при офіційному навантаженні не знаходить часу для узагальнення досвіду свого наукового шляху, але принципово зараховує до першочергових своїх обов’язків подання суспільству відвертого звіту без приховування погрішностей”4.

Робота над коментуванням матеріалів збірника “Українські народні мелодії” велася Квіткою впродовж усього життя. Розпочато її було ще у 1920–1921 роках, коли вчений написав широку аналітичну передмову до збірника. Однак на вимогу видавництва змушений був подати у збірнику лише її частку. У 1932 році було написано портретні ескізи про співаків, а також інші матеріали (зокрема, покажчик текстових варіантів до збірника). Критико-текстологічна робота над збірником не припинялася ніколи – навіть у Карлагу (Карагандинський ГУЛАГ) Квітка продовжував робити записки (уривок публікується у нашому виданні – “Объяснения, поправки и самокритические замечания к работам К. В. Квитки, напечатанным в 1902–1931 годах”).

2МГ, фонд 275, од. зб. 859:

“Глубокоуважаемый Климент Васильевич!

Дирекция Института искусствоведения, фольклора и этнографии просит официально уведомить нас о своем согласии на переезд в гор. Киев. В случае согласия будем немедленно ставить вопрос перед Президиумом АН УССР о предоставлении Вам квартиры.

Директор Института

Действительный член АН УССР М. Ф. Рыльский”.

3 Єдиний повний примірник на 312 сторінок машинопису зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського : фонд 14–2, од. зб. 62.

4 Квитка К. В. Избранные труды в 2-х т. / Сост. и коммент. В. JI. Гошовского – Москва, 1971. – Т. 1. – С. 23.

248


“Коментар” став монументальною працею, де текстологічні й теоретичні завдання поєднуються з самокритичною і критичною оцінкою зробленого самим Квіткою та іншими збирачами народної музики. У цьому дослідженні реалізовано винятковий потенціал етнографа-збирача, спостережливого психологафольклориста, а також проведено коментування, критику й текстологію нотних зразків із застосуванням теоріїритмоструктурної типології. Така праця потребувала великих знань, відданості науці і високої моральної готовності подати нащадкам самокритичний звіт про власну музично-етнографічну діяльність.

“Коментар” – праця невичерпна. Тому у цій статті не ставиться мета докладного розгляду змісту “Коментаря”. Завдання бачиться іншим: привернути увагу до праці, яка здатна визначити професійне зростання та наукові інтереси тих етномузикологів, які знайдуть в собі сили й бажання обрати “Коментар” за одну із фахових “настільних ” книг.

* * *

Досі так складалося, що наукова громадськість знає і шанує Квітку-вченого насамперед як визначного теоретика. Так його репрезентує двотомник, виданий В. Гошовським у Москві (“Избранные труды”, тт. 1–2, 1971, 1973).



Але Квітка рухав не лише теоретичну проблематику етномузикознавства – він усвідомлював недосконалість його документальної бази. Сучасне перевидання збірника “Українські народні мелодії” разом з першодруком “Коментаря” до нього – не просто факт появи чергової визначної пам’ятки музичної фольклористики. Насамперед це початок руху музичної фольклористики критико-текстологічними шляхами, які, як вище говорилося, стануть головними в етномузикології початку 3-го тисячоліття. І водночас це стимул для поглиблення наших знань про риси авторського наукового стилю К. Квітки, про історію та джерела наукових переконань та етики, про спадкоємність традицій в українській фольклористиці.

Серед визначальних рис Квітки-вченого ставлення до джерел завжди перебувало на чільному місці. Він виходив з того, що історичним матеріалам властиве прагматичне походження, – отже, вони мають як об’єктивну, так і суб’єктивну природу.

249

Шляхи до з’ясування об’єктивних ознак документальної бази (в нашому випадкові – народних мелодій) Квітка прокладав через застосування типологічних методів дослідження ритміки і форми.



Оскільки музично-фольклорні документи створюються людиною (спершу виконавцем, а далі – нотатором), на їх якості позначається рівень хисту, психічного й фізичного стану інформанта, а під час фіксації – кваліфікація записувача, стан науки відповідної епохи, риси характеру нотатора (відповідальність, етичні принципи), смаки і теоретичні переконання. Сума цих ознак є суб’єктивним фактором і впливає на якість нотації. Він посилюється також мимовільними помилками та недоглядами.

З уваги на таку суб’єктивно-об’єктивну специфіку джерельної бази музичної етнографії, К. Квітка наголошував: навіть сумнівні записи не слід відкидати категорично. Однак при цьому будь-які використовувані матеріали потребують текстологічної експертизи.

* * *

В тематиці “Коментаря” обговорюються дві великі групи питань, що пов’язані із проблемами документування народної музики. До першої належать спостереження у польових умовах, які не фіксуються (або фіксуються недостатньо) апаратурою та символами нотного і словесного письма. Другу групу становлять методи критико-текстологічного аналізу того, що фіксується за допомогою графічних знаків (насамперед нотних, меншою мірою – лінгвістичних).



Обидва спрямування дослідницької думки К. ЬСвітки об’єднані однією метою: сприяти максимально достовірному історичному документуванню народної музики. “Дати науці повноцінний запис зразків народної музики, – писав К. ЬСвітка, – це не значить подати лише нотний запис. Необхідний опис способу виконання, обставин, з’ясування місця, яке займає цей твір в народному побуті”5. Це принципи, які висуваються до спостерігача – збирача-етнографа, це вимоги до польової роботи.

5 Квитка К. Избранные труды. В 2 т. / Сост. и коммент. В. JI. Гошовского. – Москва, 1973. – Т. 1 . – С. 37.

250


Не менш важливим є друге коло проблем. Вони торкаються критичної оцінки наявних нотних записів (які завдяки їх символічно-графічному оформленню потрапляють в розряд писемних історичних документів). Зокрема, Квітка не поділяв категоричної критики С. Людкевичем записів П. Бажанського. І ось чому: хоча робота останнього й має “патологічні риси, все ж поряд з явними фальсифікаціями містить і записи, які, не дивлячись на дивацьку транскрипцію, можуть бути залучені до побудови наукових узагальнень; один і той же запис може бути придатний для суджень з одних питань і непридатний для суджень з інших. Широке знайомство критика з літературою предмету і, особливо, безпосереднє знайомство його з предметом є основною умовою для правильності історико-етнографічної оцінки запису, що аналізується”6.

Початок роздумів і спостережень К. Квітки над характером співу, імпровізаційністю, настроєм, говіркою, естетичними поглядами, етикою виконавців пов’язаний із незабутнім впливом таланту 70-річного Максима Микитенка. Сила цих вражень виявилася такою, що залишилася в немеркнучій свіжості на все життя. Через 50 з лишком років Квітка писав про Микитенка: “На мій погляд, його можна вважати одним з чудових співаків серед тих, імена яких засвідчені в літературі українського фольклору, і про мистецтво яких можна скласти уявлення за опублікованими нотними записами”. Квітка висловлює жаль, що “пізно зрозумів значення характеристики виконавців народних пісень й не здогадався зібрати відомості про Максима стороною...” Випитувати ж безпосередньо від виконавця – “мистецтво, що потребує такту, і однаково вимагає звертання до інших джерел з метою перевірки”.

К. Квітка неодноразово на сторінках “Коментаря” торкається образу й характеру Микитенка. Описи відзначаються лаконічністю і водночас ємністю, в них схоплено виразні риси і фізичної статури, і духовної організації: “Максим був худорлявою людиною середнього зросту, простодушний, скромний, життєрадісний, але не експансивний, небагатослівний, проте й не відлюдкуватий... Пісні Максим любив надзвичайно. Він

6 Там само. – С. 31.

251


пам’ятав їх добре в старості тому, що постійно наспівував їх у щоденному, буденному побуті. У мене зберігся запис його слів: “Курличу, як котора набежить на ум”.

“Погляд Максима, – пише Квітка, – досить пожвавлений у ті хвилини, коли він говорив, ставав під час співу задумливий, часом навіть тьмяний. При виконанні ним балад, історичних пісень, ліричних пісень часів козацтва погляд його іноді був спрямований ніби “повз” моє лице, але не мимо мого обличчя, вдалину – здавалося, в далину минулого; у такі моменти наче слабнула його впевненість у моєму співпереживанні, загалом відчувана [ним] безперервно”.

Підмічене й сказане ЬСвіткою опукло подає психологічний портрет спокійної, достойної людини; воднораз Микитенко на і ура емоційна, здатна до глибоких переживань і сильних почуттів, але його внутрішня достойність традиційно стримана і проявляється лише у ставленні до пісні.

Етична і духовна змістовність Максима Микитенка підкреслена Квіткою у такому спостереженні, як вибір жанрів пісень. Максим їх співав у послідовності, що засвідчувала високе і досконале розуміння жанрової етики фольклору: “Микитенко за власним вибором спершу співав мені історичні, козацькі, гайдамацькі, чумацькі пісні і старовинні балади, і лише потім, вичерпавши свої знання у піснях цього роду, так би мовити, спустився до звичайних ліричних пісень і навіть жіночих”.

Суттєво, що, загалом веселий по натурі, Максим жодного разу не запропонував Квітці жартівливої чи танцювальної пісеньки. Не виключено, що він вважав їх “легковажними”. У повазі до серйозних жанрів смаки Микитенка збігаються з етикою кобзарів. Ось що писав Ф. Колесса про кобзаря Петра Древченка: “Він знає і любить тільки старосвітський репертуар, а до нових і “модних” тепер співів (як, наприклад, пісні про Морозенка з новочасними додатками) ставиться скептично і холодно. До етнографів відноситься з повагою і без упередження, як до людей, що роблять якесь потрібне і серйозне діло”1.

1 Колесса Ф. М. Мелодії українських народних дум / Підгот. до друку С. Грица. – К., 1969. –315.

252


Співав Микитенко, ніколи не напружуючи голосу, не прагнув до вишуканої виразовості: “...його виконання було зовсім вільне від будь-якої нарочитості. Благородна поміркованість була характерною рисою його виконання”.

Спостереження у “Коментарі” про індивідуальні манери співу відтворюють розмаїття сольного стилю кінця XIX – початку

XX століть, його Квітка вважав ціннішим від багатоголосся і більша частина описів співу стосується саме одиночної манери.

Спостереження над виконавством часто виявляється надзвичайно плідним для теоретичних узагальнень. Показовий з цього погляду приклад співу Софії Москальської. Перш, ніж розглянути одну з винятково інтересних версій у її виконанні, наведемо характеристику її співу. “Виконання пісень С. Я. Москальською, – пише Квітка, – характеризувалося граничним спокоєм”. Що це значить? Те, що відзначена Квіткою альтерація в мелодії обумовлювалася не випадковим порушенням ладової основи наспіву, а виникла внаслідок ставлення співачки, по-перше, до змісту тексту, а, по-друге, була викликана значною мірою її перевтіленням з сольної виконавиці у гуртову. Вона двічі виконала пісню “Що з-за гаю поглядаю” – перший раз мислячи наспів як одноголосий, а вдруге “виконала той же наспів з метою дати... уявлення про те, як співається пісня під відкритим небом разом кількома виконавцями”. При цьому виникло несподіване інтонаційне розходження: у “сольному” варіанті 6-й ступінь від нижнього устою прозвучав як мала секста, а в “гуртовому” (за стилістикою й характером виконання) секста виявилася великою – див. № № 600(447) і 601(448). “Варіант з малою секстою, – пише Квітка, – відповідає суб’єктивному настрою, при інтимному одиночному співі, – елегійному настрою, що проступає в поетичному змісті”.

Порівнявнюючи далі виконану Микитенком пісню “Да туман яром”, № 391(247) з багатоголосим варіантом, записаним Конощенком, Квітка робить загальний висновок: відзначені явища – згладжування альтераційних рис при переході від одноголосої форми наспіву до багатоголосої – є типовою ознакою гуртового співочого стилю.


Каталог: Umf www -> books
books -> Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури І мистецтв I-IV рівнів акредитації Київ 2008 (477)(075. 8)
books -> М. Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії Вінниця Нова Книга
books -> М. Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії Вінниця Нова Книга 2014
books -> М. Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії Вінниця Нова Книга
books -> Українські народні мелодії


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка