Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків


Гостинність лорда Ізраеля



Сторінка21/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.51 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

21 Гостинність лорда Ізраеля




Ліра їхала верхи на сильному молодому ведмеді, Роджер — на другому, Йорик невтомно біг попереду, а загін, озброєний вогнеметами, охороняв їхній тил.

Шлях був довгий та складний. Місцевість у Свольбарді була гірською, з гострими скелями та хребтами, порізаними глибокими ущелинами й кам’янистими долинами, до того ж було нестерпно холодно. Ліра подумки поверталася до саней циган, які м’яко везли їх до Больвангара — та подорож здавалася їй такою швидкою та комфортною! Тут повітря було надзвичайно морозяним — вона ще ніколи не відчувала такого холоду, може, у ведмедя, на якому вона їхала, була не така легка хода, як у Йорика, а може, це вона вже надто стомилася. У будь-якому разі це був дуже важкий шлях.

Ліра майже не уявляла, куди вони прямували і як далеко знаходилось це місце. Вона знала лише те, що розказав їй старий ведмідь Сорен Ейсарсон, коли вони лаштували вогнемети. Він брав участь у переговорах з лордом Ізраелем про умови його ув’язнення і дуже добре це пам’ятав.

Спочатку, розповів він, ведмеді Свольбарда ставилися до лорда Ізраеля як до людини, що нічим не відрізняється від інших політиків, королів чи порушників спокою, яких висилали на пустинні острови. В’язні були важливими, бо їх хотів вбити їх власний народ. Одного дня вони могли знадобитися ведмедям, якби їх політичне становище змінилося і вони повернулися правити до своїх країн.

Отже, ведмедям варто було поводитися з ними без жорстокості та без зневаги.

Тому умови життя лорда Ізраеля у Свольбарді були не кращими і не гіршими за умови сотень вигнанців. Але певні речі змусили тюремників ставитися до нього більш насторожено, ніж до інших полонених. Це було через дух загадковості та божественний острах, які огортали все, пов’язане з Пилом, через паніку тих, хто доставив його туди, та завдяки особистому спілкуванню пані Кольтер з Йофуром Рекнісоном.

Окрім цього, ведмеді ніколи не стикалися ні з чим подібним до гордовитої та владної натури лорда Ізраеля. Він взяв гору навіть над Йофуром Рекнісоном, розгнівано та красномовно сперечаючись з ним про місце свого помешкання.

Спочатку його поселили надто низько, стверджував він. Йому потрібна була позначка, яка б височіла над вогняними шахтами та кузнями. Він дав ведмедям малюнки потрібного йому житла та наказав їм, де його розташовувати. Він підкупив їх золотом, він полестив та залякав Йофура Рекнісона, і з приголомшуючим бажанням та готовністю ведмеді взялися до роботи. Невдовзі на березі з видом на північ з’явився будинок: широкий та міцний, з камінами, які споживали багато вугілля, видобутого ведмедями, та з величезними вікнами зі справжнього скла. Там він і жив, полонений, який поводився, немов король.

Потім він взявся за обладнання лабораторії.

Із запеклою завзятістю він здобував книги, прилади, Хімікати, різноманітні інструменти та інше. І якимось чином все це в нього з’являлося то з одного джерела, то з іншого — дещо відкрито, дещо контрабандою з відвідувачами, на праві мати яких він наполіг. Землею, морем та повітрям лорд Ізраель зібрав всі потрібні матеріали, і за шість місяців його наполегливих зусиль мав усе обладнання.

Отож він працював, обмірковуючи, плануючи, вираховуючи та чекаючи на одну річ, яка була потрібна йому, щоб завершити завдання, яке так лякало Облаткове братство. Вона наближалася з кожною хвилиною.

Уперше Ліра побачила батькову тюрму здалеку, коли Йорик Бернісон зупинився біля підніжжя гірського хребта, щоб діти трохи розім’ялися, тому що не можна було дозволяти їм змерзнути та задубнути ще більше. — Подивіться вгору, — сказав він.

Широкий розбитий схил з каменю та криги, де ледь видно було чиїсь сліди, вів до стрімчака, який темнів на тлі неба. Аврори не було видно, але зорі яскраво сяяли. Стрімчак був чорний та похмурий, але на його верхівці стояв високий будинок, з якого в усіх напрямках розливалося світло — не курні мерехтливі відблиски жирових ламп, не різке біле сяйво анібаричних ламп, а м’яке спокійне світло гасу.

Вікна, з яких йшло світло, також підтверджували надзвичайну владу лорда Ізраеля. Скло було дорогим, і величезні вікна були недозволеною розкішшю в цих широтах, отже, вони були доказом заможності та впливовості, набагато більшим за вульгарний палац Йофура Рекнісона.

Вони востаннє залізли на ведмедів, і Йорик повів їх угору схилом до будинку. Вони опинилися на подвір’ї, засипаному снігом та огородженому невисоким парканом. Коли Йорик відкрив ворота, вони почули дзвінок десь усередині будинку.

Ліра злізла на землю. Вона ледь трималася на ногах. Дівчинка допомогла Роджеру зіскочити, і, підтримуючи одне одного, діти пішли глибоким снігом до входу.

О, як тепло буде в будинку! О, спокійний відпочинок!

Вона спробувала дотягнутися до дзвоника, але тільки-но простягнула руку, як двері відчинилися. Вона побачила невеликий, ледь освітлений коридор, який слугував для втримання тепла, та постать із лампою, яку вона впізнала — це був слуга лорда Ізраеля — Торольд зі своїм деймоном Анфангом.

Ліра втомлено відкинула свій каптур.

Хто… — почав Торольд, але потім він побачив, хто це, і продовжив: — Ліра? Маленька Ліра? Чи я сплю?



Він відчинив внутрішні двері за своєю спиною.

Передпокій з миготливим вогнем за кам’яними ґратами, приємним гасовим світлом, у якому було видно килими, шкіряні крісла, поліроване дерево… Такого Ліра не бачила, відколи покинула Коледж Джордана, і від цього в неї перехопило подих.

Заричав деймон — сніжний барс лорда Ізраеля.

Перед нею стояв її батько. Його темнооке обличчя спочатку виражало жорстокість, тріумф та нетерплячість, але потім всі ці кольори згасли, його очі розширилися від жаху, коли він впізнав свою дочку.

Ні! Ні!



Він відсахнувся назад та схопився за камінну полицю. Ліра не рухалася.

Забирайся звідси! — закричав лорд Ізраель. — Іди звідси, геть, іди! Я не посилав по тебе!



Ліра не могла говорити. Вона двічі відкривала рота, тричі, а потім вичавила з себе:

Ні, ні, я прийшла, тому що…



Здавалося, він був приголомшений, він продовжував хитати головою, потім здійняв руки, ніби хотів захистися від неї. Ліра не могла повірити, що бачить такі його страждання.

Вона зробила крок до нього, щоб заспокоїти, і за нею зайшов наляканий Роджер. Їхні деймони влетіли в тепле приміщення, і за мить лорд Ізраель провів рукою по чолу, потроху оговтуючись. Рум’янець почав повертатися на його обличчя, коли він глянув на обох дітей.

Ліра, — сказав він. — Це Ліра?

Так, дядьку Ізраель, — відповіла вона, гадаючи, що ще не час, щоб з’ясовувати їх справжні стосунки. — Я прийшла, щоб віддати вам алетіометр, який мені дав Ректор Джордана.

Так, звичайно, — відповів він. — Хто це?

Це — Роджер Парслоу, — мовила вона. — Він хлопчик з кухні Коледжу Джордана. Але…

Як ти тут опинилася?

Я щойно збиралася сказати, надворі — Йорик Бернісон, він привів нас сюди. Він ішов зі мною з самого Трольсанда, і ми одурили Йофура…

Хто такий Йорик Бернісон?

Ведмідь в обладунках. Він привів нас сюди.

Торольде, — покликав лорд Ізраель, — приготуй гарячу ванну дітям та нагодуй їх. Потім їм треба буде поспати, їхній одяг брудний — знайди їм щось перевдягтися. Зроби це, поки я поговорю з ведмедем.



Ліра відчула, як все попливло у неї перед очима. Мабуть, це було від тепла, а може, від того, що вона відчула полегшення. Вона побачила, як слуга вклонився та вийшов з передпокою, а лорд Ізраель пройшов у коридор і зачинив за собою двері. Вона майже впала у крісло.

Здалося, вже за мить Торольд звернувся до неї.

Ідіть за мною, міс, — були його слова.



Вона змусила себе підвестися, і вони з Роджером пройшли до теплої ванної кімнати, де на гарячих батареях висіли пухнасті рушники і в гасовому світлі парувала ванна.

Ти перший, — сказала Ліра. — Я почекаю у кімнаті, а потім ми поговоримо.



Отож Роджер, здригаючись та зітхаючи від гарячої води, заліз та викупався. Вони багато разів плавали голяка, граючи в Айзисі чи у Червелі з іншими дітьми, але це було інше.

Я боюсь твого дядька, — сказав Роджер крізь відчинені двері. — Я маю на увазі твого батька.

Краще називай його моїм дядьком. Іноді я також його боюсь.

Коли ми увійшли, він мене не побачив. Він дивився лише на тебе. І він був нажаханий, доки не побачив мене. Потім він одразу ж заспокоївся.

Він був просто шокований, — сказала Ліра. — Будь-хто здивувався б, побачивши того, на кого не чекав. Востаннє він бачив мене після випадку у вітальні. Звісно, це був для нього шок.

Ні, — сказав Роджер, — тут є щось більше. Він дивився на мене, як вовк, та щось міркував.

Ти це вигадав.

Ні. Я його боюсь більше за пані Кольтер, це правда. Він почав плескатися, а Ліра дістала алетіометр.

Хочеш, я запитаю про це читач символів? — сказала вона.

Ну, я не знаю. Є речі, про які краще не знати. Все, що я почув з того часу, як в Оксфорд прийшли гобліни, все було погане. Не було нічого гарного, крім того, що відбудеться в наступні п’ять хвилин. Чудова ванна, пухнасті рушники. І коли я обітрусь, то сподіваюсь поїсти чогось смачненького, але що буде далі, я не знаю. Може, коли я поїм, в мене буде гарне ліжко, щоб поспати. Але після цього — хто знає, Ліро. Ми тут бачили жахливі речі, правда? І що далі, то гірше. Отже, мені здається, краще не знати майбутнього. Краще жити теперішнім.

Так, — втомлено погодилася Ліра. — Інколи я теж так думаю.

Тому вона ще потримала алетіометр у руках, але для власного заспокоєння — вона не крутила стрілок і не помітила, як тремтіла найдовша з них. Пантелеймон мовчки спостерігав за цим.

Коли вони обоє викупались, поїли хліба з сиром та випили вина й гарячого чаю, слуга Торольд сказав:

Хлопчикові краще піти спати. Я покажу йому, куди йти. Його світлість питають, чи не приєднаєтеся ви до нього в бібліотеці, міс Ліро.



Ліра знайшла лорда Ізраеля в кімнаті, великі вікна якої виходили на замерзле море далеко внизу. Там був камін з широкою полицею і гасові лампи прикручені так, що постаті людей у кімнаті трохи відбивалися у холодній, освітленій зірками панорамі завіконня. Лорд Ізраель відкинувся у великому кріслі поряд з вогнем і жестом вказав їй на стілець навпроти.

Твій друг Йорик Бернісон відпочиває надворі, — сказав він. — Йому більше подобається холод.

Він розповів вам про свій бій з Йофуром Рекнісоном?

Без подробиць. Але я зрозумів, що тепер він король Свольбарда. Це правда?

Звичайно, правда. Йорик ніколи не бреше.

Він, здається, призначив себе твоїм охоронцем.

Ні. Джон Фаа наказав йому доглядати мене, тому він це і робить. Він слухається наказів Джона Фаа.

Як Джон Фаа причетний до цього?

Я вам розповім, якщо ви мені дещо скажете, — відповіла вона. — Ви — мій батько, так?

Так. Ну, то й що?

Вам слід було сказати це мені раніше, ось що. Не можна приховувати такі речі від людей, тому що вони почуваються дурнями, коли з’ясовують правду, це жорстоко. Що б сталося, якби я знала, що я ваша дочка? Ви могли розповісти мені про це ще багато років тому. Ви могли сказати мені і попросити тримати це в таємниці, і я б нікому не розповіла, якою б малою не була, я б зробила це, якби ви попросили мене. Я б так пишалася, що з мене б нічим цього не витягнули, якби ви попросили не розповідати цей секрет. Але ви цього не зробили. Ви дозволили взнати про це іншим людям, але ніколи не розповідали мені.

Хто розказав тобі?

Джон Фаа.

Він розповів тобі про твою матір?

Так.

Тоді мені залишилося небагато додати. Не думаю, що хочу, аби мене допитувала та засуджувала зарозуміла дитина. Я хочу почути, що ти бачила та що робила дорогою сюди.

Я принесла тобі клятий алетіометр, чи не так? — вибухнула Ліра. Вона ледь не плакала. — Я зберігала його всю дорогу з Джордана. Я ховала його, я дбала про нього, незважаючи на те, що відбувалося з нами. Я навчилася користуватися ним. Я несла його цим триклятим шляхом, тоді як могла відмовитися від нього та бути у безпеці, а ти навіть не дякуєш мені і не виказуєш, що радий мене бачити. Не знаю, навіщо я все це робила. Але я робила і продовжувала йти, навіть у смердючому палаці Йофура Рекнісона з усіма ведмедями я продовжувала йти, зовсім сама, і я обдурила його і змусила битися з Йориком, я йшла сюди заради тебе… І коли ти побачив мене, ти ледве не знепритомнів, ніби я якась гидка річ, яку ти ніколи більше не хотів бачити. Ви — не людина, лорде Ізраель. Ви — не мій батько. Мій батько не поводився б так зі мною. Батьки люблять своїх дочок, чи не так? Ви не любите мене, і я не люблю вас, така правда. Я люблю Фардера Корама, і я люблю Йорика Бернісона — я люблю ведмедя в обладунках більше, ніж свого батька. І клянуся, Йорик Бернісон любить мене більше, ніж ви.

Ти сама мені сказала, що він лише діє за наказом Джона Фаа. Якщо ти хочеш бути сентиментальною, я не буду марнувати час на розмови з тобою.

Тоді забери свій клятий алетіометр, я йду назад з Йо-риком.

Куди?

Назад у палац. Він буде битися з пані Кольтер та Облатковим братством, коли вони прибудуть. Якщо він програє, тоді я також загину, мені байдуже. Якщо він переможе, ми пошлемо по Лі Скоресбі і я полечу на його кулі…

Хто такий Лі Скоресбі?

Аеронавт. Він привіз нас сюди, а потім ми розбилися. Ось, заберіть ваш алетіометр. З ним усе гаразд.

Він не ворухнувся, щоб взяти інструмент, і вона поклала його на ґрати над вогнищем.

І, мабуть, я повинна вам сказати, що пані Кольтер наближається до Свольбарда. Скоро вона почує, що сталося з Йофуром Рекнісоном, і попрямує сюди. На цепеліні, з солдатами. І вони збираються всіх нас вбити за наказом магістрату.

Вони ніколи не дістануться до нас, — сказав він спокійно.

Він був таким тихим та розслабленим, що її лють трохи зменшилася.

Ви не знаєте, — сказала вона невпевнено.

Я знаю.

Мабуть, у вас є інший алетіометр?

Для цього мені не потрібний алетіометр. Тепер я хочу почути про твою подорож сюди, Ліро. Розпочни спочатку. Розкажи мені все.

Так вона і зробила. Вона почала з того, що нагадала, як сховалася у вітальні, розповіла про те, як гобліни забрали Роджера, про своє життя з пані Кольтер та все інше, що сталося з нею.

Це була довга історія, і, закінчивши її, вона сказала:

Є ще одна річ, яку я хочу знати, і впевнена, що маю право знати її, як я маю право знати, хто я насправді. І якщо ви не сказали мені інше, натомість ви повинні розказати мені це. Отже, що таке Пил? І чому всі так бояться його?



Він поглянув на неї, ніби роздумуючи, чи зрозуміє вона те, що він скаже. Раніше він ніколи не дивився на неї серйозно, подумала Ліра. До цього часу він завжди поводився з нею, як дорослий, що поблажливо ставиться до витівок дитини. Але зараз йому здалось, що вона готова.

Пил — це те, що змушує працювати алетіометр, — сказав він.

А… Я так і думала! Але що ще? Як про нього дізналися?

В якомусь сенсі Церква завжди знала про нього. Вони проповідували Пил століттями, вони лише не називали його так.



Але декілька років тому московит Борис Михайлович Русаков винайшов новий вид елементарних частинок. Ти чула про електрони, фотони, нейтрони та інші? Вони називаються елементарними частинками, тому що їх не можна більше розкласти: в них немає нічого, окрім них самих. Отож цей новий вид частинок був елементарним, але їх було дуже важко виміряти, тому що вони поводили себе досі невідомим чином. Найважче Русакову було зрозуміти, чому нові частинки скупчуються навколо людей, ніби їх щось притягує. Особливо до дорослих. До дітей також, але не так сильно, аж поки їх деймони не набувають постійної форми. У віці статевої зрілості вони починають притягати Пил сильніше, і він осідає на них так само, як і на дорослих.

Тепер всі відкриття такого роду через те, що вони стосуються доктрин Церкви, мають оголошуватися через магістрат у Женеві. І це відкриття Русакова було таким дивним і незвичайним, що інспектор з Консисторського Суду Благочестя запідозрив Русакова у змові з дияволом. Він влаштував в лабораторії акт екзорцизму, допитав Русакова за законами інквізиції, але зрештою їм довелося визнати той факт, що Русаков не помилявся і не дурив їх — Пил дійсно існує.

Перед ними постала проблема вирішення, що він являє собою. І, використовуючи церковні догмати, вони змогли зупинитися лише на одному. Магістрат вирішив, що Пил є фізичним доказом прабатьківського гріха. Ти знаєш, що таке прабатьківський гріх?

Вона скривила губи. Це було схоже на те, ніби вона знову у Джордані та її питають про те, що вона десь чула, але не пам’ятала.

Це ніби… — сказала вона.

Ні, ти не знаєш. Підійди до полиці поряд із письмовим столом та принеси мені Біблію.

Ліра виконала його прохання! протягнула батькові велику чорну книгу.

Ти пам’ятаєш історію Адама і Єви?

Звичайно, — відповіла вона. — Вона не повинна була їсти яблуко, але змій спокусив її, і вона з’їла.

А що сталося потім?

М-м-м… їх вигнали. Бог прогнав їх із саду.

Бог говорив їм не їсти яблука, тому що вони помруть. Пам’ятаєш, вони ходили голими у саду, вони були, немов діти, їхні деймони набували будь-якої форми. Але ось що сталося.



Він відкрив третій розділ Книги Буття і прочитав:

І жінка сказала змієві: «Ми можемо їсти плоди з дерев в саду, окрім плодів з дерева посередині саду, так сказав Бог: «Ви не повинні їсти з нього, а також торкатися його, інакше ви помрете».

І змій сказав жінці: «Умерти — не вмрете, тому що Бог знає, що в день, коли ви поїсте звідти, ваші очі розплющаться, і ваші деймони набудуть своїх справжніх форм, і ви будете, як боги, які знають добро і зло».

І побачила жінка, що дерево гарне на смак, і принадне для очей, і жадане, щоб взнати справжню форму деймона. Вона взяла з нього плоду та й з’їла і разом теж дала чоловікові своєму — і він з’їв.

І розплющилися очі в обох них, і побачили вони справжню форму своїх деймонів, і заговорили з ними.

Але коли чоловік та жінка пізнали своїх власних деймонів, вони побачили, як вони змінилися, бо до того часу вони були єдиним з усіма створіннями на землі та в повітрі, і не було різниці між ними.

І вони побачили різницю, і вони пізнали добро і зло, і засоромилися. І зшили вони фігове листя, щоб прикрити свою наготу…»

Він закрив книгу.

Ось так прийшов гріх на землю, — сказав він, — гріх, сором і смерть. Це сталося, коли їхні деймони набули постійних форм.

Але… — Ліра намагалася знайти потрібні слова, — але це ж неправда, чи не так? Не така правда, як хімія чи інженерія? Адама і Єви не було насправді? Кесінгтонознавець сказав мені, що це ніби казка.

Кесінгтонознавець завжди був вільнодумцем. Це його обов’язок — випробувати віру вчених. Тому він і сказав так. Але подумай про Адама і Єву як про уявне число, як про квадратний корінь з мінус одного — ти ніколи не знайдеш чіткого доказу його існування, але якщо ти вставиш його у своє рівняння, ти зможеш обчислити різноманітні речі, які не можуть існувати без нього.



В будь-якому разі Церква вчила цього тисячі років. А потім Русаков відкрив Пил, врешті-решт з’явився фізичний доказ, що щось відбулося, коли цнотливість обернулася на досвід.

Між іншим, назву Пилу дала також Біблія. Спочатку він називався Частинки Русакова, але невдовзі хтось вказав на цікавий вірш з третього розділу Книги Буття, де Бог проклинає Адама за те, що він їв плід.

Він відкрив Біблію знову та показав рядки Лірі. Вона прочитала:

«У поті чола свого ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти — пил, — і до пилу вернешся…»

Лорд Ізраель сказав:

Церковні вчені завжди замислювалися щодо перекладу цього вірша. Деякі кажуть, його потрібно розуміти не «і до пилу вернешся», а «станеш предметом пилу», а інші вважають цей вірш чимось на зразок каламбуру між словами «земля» і «пил», і це справді означає, що Бог визнає свою власну природу дещо грішною. Ніхто не погоджується. Ніхто не може погодитись, тому що це аморально. Але це було надто гарне слово, щоб не скористатися ним, тому частинки почали називати Пил.

А щодо гоблінів? — запитала Ліра.

Генеральне Облаткове братство… Компанія твоєї матері. Доречно з її боку скористатися шансом, щоб підтримати власну владу, адже вона розумна жінка, як сподіваюсь, ти помітила. Магістрату вигідно дозволяти розростатися різним агентствам. Вони можуть платити йому, щоб послабити силу одне одного. Якщо одне з них досягне успіху, магістрат завжди може вдати, що підтримував лише його, а якщо воно потрапить в немилість, вони б навпаки оголосили їх відступниками, які ніколи не мали справжньої ліцензії. Розумієш, твоя мати завжди прагнула влади. Спочатку вона хотіла здобути її звичайним шляхом, через шлюб, але це не спрацювало, як, мені здається, ти чула. Отже, їй довелось звернутися до Церкви. Зрозуміло, вона не могла піти шляхом чоловіка — стати священиком і таке інше — це було б неправомірно. Тому вона організувала власний орден, свої канали впливу і працювала через них. Правильним кроком було спеціалізуватися за Пилом. Всі боялися його, ніхто не знав, що робити, тому коли вона запропонувала вести дослідження, магістрат зітхнув з полегшенням і забезпечив її грошима та всім потрібним.

Але вони відокремлювали… — у Ліри не вистачало сил сказати це, слова застрягали у неї в горлі. — Ви знаєте, що вони робили? Чому Церква дозволила їм робити такі речі?

Тому що існував прецедент. Щось таке вже траплялося раніше. Ти знаєш, що означає слово кастрація? Це означає позбавлення хлопчика статевих органів, щоб він ніколи не набув чоловічих рис. У кастрата назавжди залишається його високий дискантовий голос, тому Церква і дозволяє це робити — таку корисну річ для церковної музики. Деякі кастрати стали великими співаками, чудовими артистами. Багато які з них обернулися на товстих пещених напівчоловіків. Інші вмерли через наслідки операції. Але Церква не відмовилася від невеликого відокремлення, розумієш? Був прецедент. А цей метод мав бути більш гігієнічним, ніж старі, коли в них не було анестезії, чи стерильних бинтів, чи потрібного догляду сестер. Він був би порівняно безболісним.

Це не так! — розлючено сказала Ліра. — Це не так!

Ні. Звичайно, ні. Тому їм і довелось ховатися на далекій півночі, в темряві та безвісті. Тому Церква була рада мати в себе на службі таку людину, як твоя мати. Хто міг підозрювати таку чарівну, впливову, милу та розумну? Але через таємність та неофіційність цієї операції магістрат також міг переслідувати її, якби це стало їм потрібно.

Але кому першому спало на думку робити відокремлення?

Їй. Вона вважала, що дві речі, які відбуваються в отроцтві, можуть бути пов’язані — зміни, які відбуваються з деймоном, і той факт, що починає притягуватись Пил. Мабуть, якби деймона від’єднали від тіла, ми б ніколи не стали предметом Пилу — прабатьківського гріха. Питання полягало в тому, чи можливо від’єднати деймона від тіла, не вбивши людину. Вона багато подорожувала та бачила безліч різних речей. Вона була в Африці, наприклад. Африканці можуть зробити раба, який називається зомбі. Він не має власної волі, він буде працювати вдень і вночі без жодних нарікань, навіть не намагаючись втекти. Він схожий на труп…

Це людина без деймона!

Саме так. Отже, вона з’ясувала, що їх можливо розділити.

І… Тоні Коста розповідав мені про жахливих фантомів у північних лісах. Здається, вони мають щось спільне.

Так. У будь-якому разі Генеральне Облаткове братство виникло, ґрунтуючись на схожих ідеях та на одержимості Церкви ідеєю прабатьківського гріха.



Деймон лорда Ізраеля повів вухами, і він поклав свою руку на її красиву голову.

Відбувалося ще дещо, коли вони робили відокремлення, — продовжував він. — Але вони не помічали цього. Енергія, яка пов’язує деймона з людиною, надзвичайно потужна. Коли робиться відокремлення, вся енергія умить розпадається на частинки. Вони не помітили цього, тому що прийняли її за шок, чи огиду, чи моральне протистояння і намагалися стримувати себе при цьому. Тому вони не помітили, що вона може робити, і ніколи й не думали підкорити її…



Ліра не могла всидіти. Вона підвелась, підійшла до вікна і глянула крізь холодну темряву невидющими очима. Вони були надто жорстокими. Як би важливо не було дізнатися про прабатьківський гріх, було занадто жорстоко робити те, що вони зробили з Тоні Макаріосом та іншими. Їх нічого не виправдовувало.

А що робили ви? — запитала вона. — Ви робили такі відокремлення?

Мене цікавить дещо інше. Я не думаю, що Облаткове братство зайшло далеко. Я хочу дістатися до джерела самого Пилу.

Джерела? Тоді звідки він береться?

З іншого всесвіту, який ми бачимо через Аврору.

Ліра знову повернулась. Її батько відкинувся у своєму кріслі, лінивий та могутній, його очі були так само жорстокими, як очі його деймона. Вона не любила його, вона не могла довіряти йому, але була змушена обожнювати його і цю екстравагантну розкіш, яку він дозволив собі в цій далекій пустелі, та його надзвичайну амбіційність.

Що це — інший всесвіт? — запитала вона.

Один із незліченних мільярдів паралельних світів. Відьми знали про них протягом століть, але перші теологи, які довели їх існування математично, були вигнані близько п’ятдесяти років тому. Проте це — правда, і її не можна заперечувати.

Але ніхто не знав, що коли-небудь можна буде перейти з одного всесвіту до іншого. Це непохитні фундаментальні закони, вважали ми. Що ж, ми помилялися. Ми змогли побачити інший світ у височині. Якщо світло може перетинатися з ним, отже, і ми зможемо. І ми повинні були навчитися бачити його, Ліро, так само, як ти навчилася розуміти алетіометр.

Тепер той світ, як і будь-який інший всесвіт, можна осягнути. Коли ми підкидаємо монетку, наприклад, може випасти орел чи решка, ми не знаємо, що випаде доти, доки монета не впаде на землю. Якщо випаде орел, це означає, що можливість того, щоб випала решка, минула. До цієї миті обидві можливості були вірогідними.

Але в іншому світі випала решка. І коли це трапляється, два світи перетинаються. Я навів приклад з монеткою, щоб пояснити тобі цей принцип. Насправді ці втрачені можливості трапляються на рівні елементарних частинок, але це відбувається так само: в одну мить декілька речей можливі, наступної — лише одна, а решти не існує. Окрім випадків, коли світи перейдуть у той простір, де вони відбулися.

І я збираюсь у той світ в Аврорі, — сказав він, — бо думаю, що весь Пил у цей всесвіт іде звідти. Ти бачила ті слайди, які я показував ученим у вітальні. Ти бачила, що Пил іде у цей світ з Аврори. Ти сама бачила те місто. Якщо світло може подолати бар’єр між світами, якщо Пил може це, якщо ми бачимо те місто, тоді ми можемо побудувати міст і перейти туди. Це потребує феноменального спалаху енергії. Але я можу зробити це. Десь далеко є джерело Пилу, смерті, гріха, горя, руйнування цього світу. Люди прагнуть лише руйнувати, Ліро. Це і є прабатьківський гріх. І я збираюся припинити це. Смерть незабаром зникне.

Тому вони ув’язнили вас тут?

Так. Вони нажахані. І цьому є причина.



Він підвівся (те саме зробив його деймон), гордий, прекрасний та нещадний. Ліра мовчки сиділа. Вона боялась свого батька і водночас обожнювала. Дівчинка вважала, що він несповна розуму, але хто вона, щоб судити?

Іди спати, — сказав він. — Торольд проведе тебе. Він повернувся, щоб іти.

Ви забули алетіометр, — сказала вона.

А, так. Насправді він мені зараз не потрібний, — відповів він. — Все одно мені від нього не буде користі без книг. Знаєш, я думаю, що Ректор Джордана дав його тобі. Він справді просив передати прилад мені?

Звичайно, так! — скрикнула Ліра. Але потім вона знову подумала і зрозуміла, що Ректор ніколи не просив її робити цього, вона сама завжди так вважала — а для чого б ще він давав їй інструмент? — Ні, — сказала вона. — Я не знаю. Я думала…

Добре, мені він не потрібний. Він твій, Ліро.

Але…

На добраніч, дитино.



Без слів, надто приголомшена, щоб поставити ще дюжину невідкладних питань, які роїлися в неї в голові, вона взяла алетіометр і загорнула його в чорний оксамит. По тому вона сіла біля вогню і простежила, як батько залишив кімнату.



Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка