Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків



Сторінка16/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.51 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23

16 Срібна гільйотина




Ліра миттю заховалася під росомашачий каптур і з іншими дітьми пройшла через подвійні двері всередину. Було достатньо часу, аби придумати, що сказати, коли вони зустрінуться віч-на-віч; зараз у неї була інша проблема: де сховати свій верхній одяг, щоб користуватися ним, не просячи дозволу.

На щастя, всередині був абсолютний безлад, тому що дорослі намагалися поквапити дітей, щоб звільнити дорогу новоприбулим пасажирам цепеліна, отже, ніхто не заважав. Ліра зняла свою куртку, панчохи і чоботи й склала їх, а потім попрямувала з рештою дітей коридорами до гуртожитку.

Там вона швидко підсунула тумбочку до кутка, залізла на неї і натиснула на стелю. Панель піднялась, як і говорив Роджер, і в цю щілину вона запхала чоботи та панчохи. Тут вона пригадала — дістала алетіометр зі своєї сумки і заховала його до внутрішньої кишені куртки, а потім поклала і її до схованки.

Вона стрибнула вниз, відсунула тумбочку на місце і прошепотіла Пантелеймону:

Ми маємо вдавати з себе дурнуватих, поки вона нас не побачить, а потім ми їй скажемо, що нас викрали. І ні слова про циган, а особливо про Йорика Бернісона.



Тепер Ліра усвідомлювала, що весь її страх був пов’язаний з пані Кольтер, як стрілка компаса пов’язана з полюсом. З усіма іншими речами, які вона бачила, і навіть із жахливою жорстокістю інтерсекції вона б могла впоратися, вона була досить сильною, але думка про те миле обличчя і м’який голос, образ тієї золотавої грайливої мавпи змушував все в її шлунку перевертатися, викликав нудоту і запаморочення.

Але цигани наближалися. «Думай про це. Думай про Йорика Бернісона. Не виказуй себе», — сказала вона собі і пішла до їдальні, з якої долинав галас.

Діти стояли в черзі за гарячими напоями — дехто все ще був одягнутий в куртки з вугільного шовку. Всі розмовляли лише про цепелін та його пасажирів.

То була вона — з деймоном-мавпою…

Тебе також вона забрала?

Вона сказала, що напише моїй мамі і татові, і я клянуся, що вона не…

Вона не говорила нам про вбивства дітей. Вона ніколи про це не згадувала…

Та мавпа, деймон, він мерзотник — спіймав мою Карросу і ледве не вбив її — я відчував слабкість…



Вони були такими ж наляканими, як і Ліра. Вона знайшла Енні та інших і сіла поруч з ними.

Послухайте, — сказала вона, — можете тримати це в секреті?

Так!

Всі три обличчя — пожвавлені від чекання — обернулися до неї.

Існує план втечі, — почала Ліра стиха. — Деякі люди їдуть сюди, щоб забрати нас, і вони будуть тут приблизно цей день. Може, скоріше. Що повинні робити ми: бути готовими, коли пролунає сигнал, треба одразу одягти теплий одяг і вибігти надвір. Не чекаючи. Вам треба лише бігти. Якщо у вас не буде курток, чобіт та всього іншого, ви загинете від холоду.

Який сигнал? — запитала Енні.

Пожежна тривога, як сьогодні вдень. Усе вже організовано. Це повинні знати всі діти і жоден з дорослих. Особливо вона.



Їхні очі захоплено сяяли надією. Новина розійшлася по всій їдальні. Ліра відзначила, що атмосфера змінилася. Надворі діти були енергійними і готовими грати, потім, коли вони помітили пані Кольтер, всі були пригнічені, а зараз у всіх з’явилася мета і всі контролювали свою балакучість. Ліра сподівалася, що надія надихне всіх дітей.

Вона визирала крізь відчинені двері, але обережно, готова щомиті заховатися, тому що чулися голоси дорослих, а потім з’явилася сама пані Кольтер, посміхаючись щасливим дітям, які пили гарячі напої та їли тістечка, такі зігріті та нагодовані. Майже умить легке тремтіння пронеслося їдальнею, і кожна дитина завмерла, дивлячись на неї.

Пані Кольтер посміхнулася і пройшла далі без жодного слова. Потроху розмова відновилася. Ліра запитала:

Куди вони пішли розмовляти?

Мабуть, до конференц-залу, — відповіла Енні. — Вони водили нас туди одного разу, — додала вона, маючи на увазі себе та свого деймона. — Там було близько двадцяти дорослих і один з них читав лекцію, а мені треба було стояти там і робити те, що він казав. Наприклад, показати, як далеко мій Кириліон може відійти від мене. А потім він гіпнотизував мене та робив ще щось… Це велика кімната з багатьма стільцями, столами та невеликим узвишшям. Вона поряд з головним офісом. Ей, б’юся об заклад, вони вдадуть, що пожежні навчання пройшли чудово. Клянусь, вони бояться її так само, як ми…

Решту дня Ліра залишалася поряд з іншими дівчатами, спостерігаючи, мало розмовляючи, намагаючись бути непомітною. Була зарядка, потім урок шиття, а тоді вечеря, був час для ігор у кімнаті для відпочинку: великій убогій кімнаті з настільними іграми, кількома подертими книжками та столом для настільного тенісу. Якоїсь миті Ліра та всі інші помітили, що трапилося щось надзвичайне, тому що всі дорослі снували туди-сюди чи стояли стурбовані й швидко розмовляли. Ліра зрозуміла, що вони помітили втечу деймонів і тепер не могли зрозуміти, як це сталося.

Але, на щастя, вона не бачила пані Кольтер. Коли настав час лягати, вона знала, що повинна довіритися іншим дівчатам.

Послухайте, — сказала Ліра, — вони коли-небудь приходять подивитися, чи ми спимо?

Вони лише раз заглядають, — сказала Белла. — Махають ліхтарем, але насправді не дивляться.

Чудово. Тому що я збираюся піти роздивитися тут все. Існує шлях по стелі, мені один хлопчик показав…



Не встигла Ліра все пояснити, як Енні сказала:

Я піду з тобою!

Ні, краще не треба, тому що буде не так помітно, якщо зникне лише один із нас. Ви всі можете сказати, що спали і не бачили, куди я поділася.

Але якщо я піду з тобою…

Нас швидше схоплять, — закінчила за неї Ліра.

Їхні два деймони дивилися один на одного — Пантелеймон — дикий кіт і Кириліон Енні — лис. Вони наїжачилися. Пантелеймон видав низький м’який свист і вишкірив зуби, тоді Кириліон повернувся і почав байдуже вилизувати себе.

Добре, — відступила Енні.



Досить часто суперечки між дітьми вирішувалися їхніми деймонами, коли один поступався перед перевагами іншого. Люди приймали результат зовсім без образ, отже, Ліра знала, що Енні зробить так, як вона її просила.

Вони склали речі на ліжку Ліри і накрили їх ковдрою, так що здавалося, ніби там хтось спить, і присяглися говорити, що нічого не знають про цю справу. Потім Ліра прислухалася біля дверей, щоб упевнитися, що нікого немає поряд, заскочила на тумбочку, відсунула панель і пірнула у щілину.

Просто нічого не кажіть, — прошепотіла до трьох облич, які спостерігали за нею.



Потім вона поставила панель на місце і роздивилася.

Вона опинилась у вузькому металевому тунелі, у якому було повно балок і рейок. Панелі стелі були дещо прозорі, тому сюди потрапляло трохи світла знизу. У слабкому освітленні Ліра бачила вузький простір (близько двох футів заввишки), який тягнувся від неї в усі боки. Там було повно металевих труб для кабелів та батарей опалення, серед них можна було навіть заблукати. Вона намагалася пересуватись по трубах та поменше ступати на поверхню панелей стелі — якщо вона буде обережною, їй пощастить дослідити всю станцію.

Ніби знову в Джордані, Пане, — прошепотіла вона, — коли ми проникли до вітальні.

Якби ти цього не зробила, то нічого б не сталося, — відповів він їй також пошепки.

Тому я й повинна все виправити, чи не так?



Вона почала розмірковувати, у якому приблизно напрямку знаходиться конференц-зал, і потім вирушила. Ця подорож була зовсім не легкою. Їй довелося рухатися навколішках, адже було мало місця, щоб іти зігнувшись. Досить часто їй доводилося протискатися під великими трубами для кабелів та перелазити через батареї.

Металеві канали, якими вона рухалася, мабуть, служили для укріплення стін та стелі і видалися Лірі досить міцними, вона впевнено ходила по них, але вони були надто вузькі і мали гострі краї, об які вона порізала руки й коліна, тому невдовзі все тіло в неї боліло, заніміло і вкрилося брудом.

Дівчинка приблизно знала, де вона знаходиться: позаду вона бачила темні обриси свого одягу, тому їй легко було повернутися. Вона могла визначити, що в кімнаті нікого не було, тому що панелі були темними, також час від часу вона чула голоси знизу і зупинялася, щоб послухати, але це були лише кухарі на кухні чи медичні сестри у своїй, як її називала Ліра за звичкою з Джордана, кімнаті відпочинку. Вони не обговорювали нічого цікавого, тому вона продовжувала свій рух.

Зрештою вона натрапила на місце, де, за її підрахунками, мав знаходитися конференц-зал. Тут не було трубопроводів, всі вентиляційні труби тягнулися з одного боку і всі панелі цього широкого прямокутного простору були рівномірно освітлені. Ліра притиснула вухо до однієї з панелей і почула гомін дорослих чоловічих голосів, отже, вона знала, що знайшла саме те місце.

Вона слухала дуже уважно, а тоді підкралася якомога ближче, щоб краще чути. Потім вона розтягнулася на металевому каналі і знову поклала голову на панель.

Було чути стукіт ножів і виделок та дзвін скла, коли з пляшки наливали в бокал — отже, вони розмовляли за вечерею. Вона вирішила, що говорять лише четверо, зокрема й пані Кольтер. Здавалося, йшлося про зникнення деймонів.

А хто наглядає за тією секцією? — запитала пані Кольтер м’яким мелодійним голосом.

Аспірант на ім’я Маккей, — відповів один з чоловіків.

Але також там є автоматичні механізми, які мали запобігти тому, що сталося…

Вони не спрацювали, — сказала жінка.

Дозвольте не погодитися, вони спрацювали, пані Кольтер. Маккей запевняє нас, що замкнув усі клітки, коли йшов сьогодні об одинадцятій. У будь-якому разі він не відчиняв парадні двері, прийшов і пішов через чорний хід, як завжди. До того ж треба ввести код в механізм, який контролює замок, і в пам’яті машини є запис, що аспірант його вводив. Якщо цього не зробити, спрацьовує сигналізація.

Але сигналізація вимкнулась, — наполягала вона.

Ні. На жаль, вона ввімкнулась тоді, коли всі були надворі через пожежні навчання.

А коли ви повернулися всередину…

На жаль, обидві сигналізації в одному ланцюгу — це помилка архітектора, яка буде обов’язково виправлена. Це означає, що коли вимикали дзвінок, який сповіщав про пожежну небезпеку, вимкнули також і сигналізацію в лабораторії. Але в будь-якому разі ми б з’ясували, що сталося, тому що ми завжди все перевіряємо, коли порушується заведений буденний розпорядок на станції. І саме в цей час несподівано прибули ви, пані Кольтер, і якщо ви пам’ятаєте, одразу наказали зібратися всьому персоналу лабораторії у вашій кімнаті. Отже, в лабораторію ніхто не повертався до певного часу.

Зрозуміло, — холодно відмовила пані Кольтер, — це означає, деймони втекли під час пожежних навчань. Тобто список підозрюваних включає всіх дорослих на станції. Ви врахували це?

Чи не могла б це зробити дитина? — озвався ще хтось.



Вона мовчала, та інший чоловік продовжував:

У кожного дорослого є свій обов’язок, якому він і приділяє всю увагу. У жодної особи з персоналу немає жодної можливості відчинити двері. Жодної. Отже, хтось прийшов з вулиці, щоб спеціально це зробити, або один з дітей забрів туди, відчинив двері і клітки, а потім повернувся до головної будівлі.

І що ви робите, щоб це з’ясувати? — запитала жінка. — Ні, не розповідайте мені. Будь ласка, зрозумійте, лікарю Купер, я критикую вас не через свій гнів. Нам треба бути надзвичайно обережними. Це неприпустима помилка — з’єднати обидві сигналізації в одному ланцюгу. Слід було одразу ж виправити її. Може, татарський черговий офіцер допоможе вам у розслідуванні? Я припускаю, що це можливо. До речі, де були татари під час пожежних навчань? Сподіваюсь, ви подумали про це?

Так, — втомлено відповів чоловік. — Охорона була задіяна у патрулюванні, кожна людина. Вони ведуть докладні записи.

Я впевнена, що ви робите все можливе, — сказала вона. — Добре, ось що ми маємо. На превеликий жаль. Але досить про це. Розкажіть мені про новий сепаратор.

Ліра здригнулася. Це могло означати лише одну річ.

А, — сказав лікар, зітхнувши з полегшенням, коли вони змінили тему розмови, — це справді прорив. З першою моделлю у нас завжди залишався ризик смерті пацієнта від шоку, але зараз у нас зовсім немає такої проблеми.

Скролінги краще роблять це вручну, — сказав чоловік, який до того мовчав.

Століття практики, — відгукнувся другий.

Роздирання було раніше єдиним способом, — продовжував лікар, — але це надто пригнічувало тих, хто робив операцію. Якщо ви пам’ятаєте, нам довелося багатьох усунути через страх, який виникав після стресу. Але першим великим досягненням було використання анестезії в комплексі з мейштадським анібаричним скальпелем. Нам вдалося зменшити смертність від післяопераційного шоку на п’ять відсотків.

А новий інструмент? — запитала пані Кольтер.



Ліра тремтіла. Кров пульсувала у неї у скронях, а Пантелеймон-горностай притискався до неї якомога ближче і шепотів:

Тихо, Ліро, вони не зроблять цього, ми не дозволимо…

Так, оригінальний винахід лорда Ізраеля допоміг знайти нам ключ до нового методу. Він з’ясував, що сплав марганцю й титану має властивість відділяти тіло від деймона. До речі, що зараз з лордом Ізраелем?

Мабуть, ви не чули, — відповіла пані Кольтер. — Йдеться про смертний вирок лордові Ізраелю. Одна з умов його ув’язнення у Свольбарді була така, що він повністю відмовиться від філософської праці. На жаль, йому пощастило дістати книги та матеріали, і його єретичні дослідження досягли того рівня, коли вже небезпечно залишати його живим. У будь-якому разі Консисторський Суд Благочестя розпочав обговорювати питання про смертний вирок, швидше за все його буде здійснено. Але як щодо вашого інструмента, лікарю? Як він працює?

А, так, смертний вирок, кажете? Боже праведний… Вибачте. Новий інструмент. Ми досліджуємо, що відбувається з пацієнтом, коли інтерсекція виконується у свідомому стані. Звичайно, цього не можна було робити, використовуючи мейштадський скальпель. Отже, ми створили щось на зразок гільйотини. Лезо зроблено зі сплаву марганцю і титану. Дитину розміщують у відсіку кабінки, зробленої зі сплаву, а деймона саджають в такий самий відсік, з’єднаний із дитячим. Поки є це поєднання, звичайно ж, існує і зв’язок. Потім між ними падає лезо, одразу ж відокремлюючи зв’язок. Після цього вони є двома відокремленими цілими частинами.

Я б із задоволенням подивилася на неї, — сказала пані Кольтер. — Невдовзі я так і зроблю, сподіваюся. Але зараз я надто стомлена. Думаю, мені краще піти спати. Завтра я хочу побачити всіх дітей. Ми мусимо з’ясувати, хто відчинив двері.



Було чути, як відсунули стільці, потім почулося ввічливе вибачення, і двері зачинилися. Далі Ліра почула, як ті, хто залишився, знову сіли і продовжували розмовляти, але значно тихіше.

Що замислив лорд Ізраель?

Думаю, що він винайшов зовсім інше пояснення природи Пилу. Ось у чому річ. Це вважається абсолютною єрессю, розумієте, а Консисторський Суд Благочестя не може дозволити будь-яку інтерпретацію, крім існуючої. Крім того, він хотів експериментувати…

Експериментувати? З Пилом?

Тихо! Не так голосно…

Ви думаєте, вона напише негативний відгук?

Ні, ні. Мені здається, ви добре порозумілися з нею.

Її ставлення турбує мене…

Не філософське, ви маєте на увазі?

Саме так. Особистий інтерес. Я не люблю цього слова, адже він майже збоченський.

Це перебільшення.

Але ви пам’ятаєте перші експерименти, коли їй було так цікаво дивитися, як їх роздирають…



Ліра не втрималась: вона стиха скрикнула, напружившись при цьому і тремтячи, і випадково стукнула ногою по рейці.

Що то було?

На стелі…

Швидше!



Звук відсунутих стільців, тупіт ніг, хтось потягнув стіл по підлозі. Ліра хотіла відповзти, але було надто мало місця, вона проповзла лише кілька ярдів, коли панель стелі поряд з нею вибили і вона зустрілася поглядом з приголомшеним чоловіком. Вона була так близько, що бачила кожну волосинку на його вусах. Він був здивований не менше за неї, але йому було значно легше рухатися, тому він засунув у щілину руку і схопив її.

Дитина!

Не відпускай її!

Ліра вп’ялася зубами в його велику веснянкувату руку. Він скрикнув, але не відпустив її, навіть коли з руки закрапала кров. Пантелеймон шипів і плювався, але нічого не допомагало, — чоловік був сильніший за Ліру і тягнув за руку. Як вона не намагалася другою рукою втриматися за рейку, це їй не вдалось, і вона наполовину опинилася в кімнаті.

Вона не видавала й звуку. Ногами вчепившись за гострі краї металевих листів нагорі, вона хотіла видертися назад — вона дряпалася, кусалася, штовхалася та плювалася з надзвичайною люттю. Чоловіки важко дихали, скрикували від болю чи напруження, але продовжували тягти.

І раптом сили покинули її.

Ніби рука незнайомця доторкнулася саме туди, де він не мав права торкатися, і зачепила щось глибоке і цінне.

Вона відчула, що непритомніє, в неї паморочиться голова, все болить, все гидке, вона вся спітніла від шоку.

Один із чоловіків тримав Пантелеймона.

Він схопив Ліриного деймона в свої людські руки, і бідолашний Пан тремтів, майже непритомніючи від жаху та відрази. Його образ кота, його шерсть — тепер тьмяна, світло анібаричних ламп… Він вигнувся, намагаючись дістатися до Ліри, а вона обома руками тягнулася до нього… Вони завмерли. Їх захопили.

Вона відчувала ті руки… Це не дозволялося… Ніхто не повинен був торкатися… Неправильно.

Вона була сама?



Чоловік роздивлявся простір над стелею.

Здається, сама…

Хто вона?

Нова дитина.

Та, яку самоїди-мисливці…

Так.

Ви не думаєте вона… деймонів…

Може бути. Але, звичайно ж, не сама?

Чи повідомити…

Я думаю, це поставить крапку, чи не так?

Згоден. Краще б вона зовсім не чула.

Але що нам тепер робити?

Вона не може повернутися до інших дітей.

Неможливо!

Здається, ми можемо зробити лише одну річ.

Зараз?

Доведеться. Не можна відкладати це до ранку. Вона хоче подивитися.

Ми можемо зробити це самі. Немає потреби ще комусь втручатися.



Чоловік, який здавався відповідальним, чоловік, який не тримав ні Ліру, ні Пантелеймона, колупався нігтем великого пальця у своїх зубах. Його очі бігали, вони стрибали та сковзали туди-сюди. Нарешті він кивнув.

Зараз. Зробимо це зараз, — сказав він. — Інакше вона все розкаже. Принаймні шок запобіжить цьому. Вона не пам’ятатиме, хто вона, що вона бачила, що чула… Ходімо.



Ліра не могла говорити. Вона ледве дихала. Вона дозволила провести себе крізь станцію вздовж порожніх коридорів, повз кімнати, в яких дзижчало анібаричне світло, повз гуртожитки, де спали діти разом зі своїми деймонами поряд на подушках та бачили однакові сни. І кожної миті вона дивилася на Пантелеймона, а він на неї — вони не зводили очей одне з одного.

Потім двері, які відчинялися за допомогою великого колеса, свист повітря і яскраво-освітлена кімната з сяючою білою плиткою та іржостійкою сталлю. Страх, який вона відчувала, був майже фізичним болем, це був фізичний біль, коли вони посадили її та Пантелеймона у велику клітку зі срібної сітки, над нею висіло величезне блідувато-срібне лезо, яке призначалося, щоб розлучити їх назавжди.

До Ліри повернувся голос, і вона закричала. Звук луною відбився від блискучих поверхонь, але важкі двері зі свистом зачинилися — вона могла кричати й кричати скільки завгодно — жоден звук не пройшов би крізь них.

Але Пантелеймон у свою чергу звільнився від тих ненависних рук — він був левом, орлом, він впивався в них жахливими пазурами, бив величезними крилами, потім він став вовком, ведмедем, тхором, який кидався, ричав, бив — безперервний ланцюг змін образів — надто швидких, щоб осягнути їх всі; він не припиняв стрибати, літати, вивертатися від їх незграбних рук, які били і хапали лише повітря.

Але, звичайно, в них також були деймони. Це була сутичка не двох проти трьох, а двох проти шести. Борсук, сова та павіан також намагалися схопити Пантелеймона. Ліра кричала їм:

Чому? Чому ви це робите? Допоможіть нам! Ви не повинні допомагати їм!



І вона билася і кусалася ще більш розлючено, поки чоловік, який тримав її, не скрикнув і не відпустив її на мить — вона була вільною. Пантелеймон кинувся до неї, як блискавка, і вона притиснула його до своїх грудей, а він вп’явся своїми пазурами дикого кота в її плоть, але цей біль був бажаним для неї.

Ніколи! Ніколи! Ніколи! — кричала вона і відступала до стіни, щоб захищатися до смерті.



Але вони знову напали на неї, три великих грубих чоловіки, а вона була лише дитиною, збентеженою та наляканою. І вони вирвали Пантелеймона з її рук, кинули її в один бік клітки, а його, незважаючи на те що він продовжував битися, в інший. Між ними була перегородка з металевої сітки, але він усе ще був її частиною, вони все ще були з’єднані. Ще приблизно на секунду він залишався її власною дорогою душею.

Крізь важкий подих чоловіків, крізь власні ридання, крізь пронизливе дике виття її деймона Ліра чула дзижчання і бачила, як чоловік, у якого з носа йшла кров, торкнувся вимикачів на пульті. Два інші чоловіки дивилися вгору, вона простежила за їхнім поглядом. Величезне блідувато-срібне лезо повільно піднімалося, віддзеркалюючи яскраве світло. Останній момент її цілого життя скоро мав стати найгіршим.

Що тут відбувається?



М’який, мелодійний голос — її голос. Все зупинилося.

Що ви робите? І хто ця дити…



Вона не договорила слова дитина, тому що в той саме момент вона впізнала Ліру. Крізь сльози Ліра бачила, як вона пройшла, хитаючись, та схопилася за стілець. Її обличчя, таке красиве і спокійне, на мить стало виснаженим та сповненим жаху.

Ліро… — прошепотіла вона.



Золотава мавпа кинулася до Пантелеймона і витягла його з клітки в той час, як Ліра сама випала з неї. Пантелеймон звільнився з турботливих рук мавпи і стрибнув Лірі на руки.

Ніколи, ніколи, — видихнула вона, сховавши обличчя в його шерсті, а він притиснувся своїм тремтячим серцем до неї.



Вони вчепилися одне в одного, як люди, що вижили після корабельної аварії, і тремтіли на безлюдному острові. Вона майже не чула, як пані Кольтер говорила з чоловіками, вона навіть не могла зрозуміти тон її голосу. А потім вони залишили ненависну кімнату, і пані Кольтер напівнесла-напівпідтримувала дівчинку, коли вони йшли коридором, а потім були двері, спальня, аромат в повітрі, м’яке світло.

Пані Кольтер ніжно поклала її на ліжко. Ліра так міцно обіймала Пантелеймона, що навіть тремтіла від зусилля, її ніжно гладили по голові:

Моя люба, дорога дитино, — сказав приємний голос. — Як же ти опинилася тут?





Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка