Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків



Сторінка12/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.51 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23

12 Зниклий хлопчик




Вони їхали кілька годин, а потім зупинилися, щоб перекусити. Поки чоловіки розпалювали вогнища та розтоплювали сніг на воду, а Йорик Бернісон спостерігав, як Лі Скоресбі смажить м’ясо тюленя, Джон Фаа заговорив до Ліри:

Ліро, ти зможеш прочитати зараз з того приладу?



Світив місяць, але сяйво Аврори було яскравішим, хоч і постійно мерехтіло. Однак Ліра мала гострий зір, тому вона намацала і витягла з-під поли чорний оксамитовий пакунок.

Так, я добре бачу, — сказала вона. — У будь-якому випадку я вже пам’ятаю, де знаходиться більшість символів. Що запитати, Владарю Фаа?

Я хочу знати більше про те, як вони захищають Больвангар, — сказав він.

Навіть не зупиняючись, щоб подумати, вона поставила стрілки на шолом, грифона і тигель і змусила свій розум зосередитися на потрібних значеннях, ніби на складній діаграмі в трьох вимірах. Одразу довга стрілка почала обертатися вперед, назад, уперед і вперед, як бджола, що танцює, аби сповістити щось своєму рою. Ліра спокійно спостерігала за нею, задоволена тим, що не знає відповіді, але напевно знайде її, і все почало прояснюватися. Вона дозволила стрілці танцювати, поки не впевнилася, що відповідь правильна.

Все, як сказав деймон відьми, Владарю Фаа. Станцію охороняє загін татар, а також там є дротова огорожа. Вони не очікують нападу, так каже читач символів. Але, Владарю Фаа…

Що, дитино?

Він каже мені ще дещо. Недалеко звідси, у долині, є село біля озера, в якому людей лякає привид.



Джон Фаа нетерпляче похитав головою:

Зараз це не має значення. Я впевнений, що в цих лісах повно духів. Розкажи мені знову про татар. Наприклад, скільки їх? Яка в них зброя?



Ліра покірно запитала і доповіла:

Їх шістдесят людей із гвинтівками, і також у них є щось на зразок гармат. Ще вони мають вогнемети. І… всі їхні деймони — вовки, ось що він каже.



Це збентежило старших циган, які вже брали участь у кампаніях раніше.

Сибірські полки мають деймонів-вовків, — сказав один із них.



Джон Фаа зауважив:

Я ніколи не зустрічав лютіших. Нам треба буде битися, як тиграм. І порадитися з ведмедем — він досвідчений воїн.



Ліра нетерпляче додала:

Але, Владарю Фаа, цей привид — я думаю, це привид одного з дітей!

Добре, навіть якщо так, Ліро, не маю уявлення, як він може впоратися з цим. Шістдесят сибірських стрільців і вогнемети… Пане Скоресбі, підійдіть сюди, будь ласка, на хвилинку.

Поки аеронавт прямував до саней, Ліра тихенько встала і пішла поговорити із ведмедем.

Йорику, ти коли-небудь мандрував цією дорогою?

Одного разу, — відповів він густим незворушним голосом.

Тут є село неподалік, так?

За кряжем, сказав він, дивлячись крізь обрідну стіну дерев.

Це далеко?

Для тебе чи для мене?

Для мене, — відповіла вона.

Надто далеко. Зовсім недалеко для мене.

Скільки часу тобі знадобиться, щоб дістатися туди?

Я можу тричі сходити туди і назад до наступного сходу місяця.

Ось що, Йорику, послухай: в мене є читач символів, який говорить різні речі, розумієш? Він сказав, що мені потрібно зробити щось важливе в тому селі, а Владар Фаа не дозволяє піти туди. Він лише хоче швидше рухатися вперед, хоч я знаю, що це також важливо. Але поки я не піду туди і не з’ясую все, ми не дізнаємося, що насправді роблять гобліни.



Ведмідь мовчав. Він сидів, як людина, його величезні лапи були складені на колінах, а темні очі дивилися просто на неї. Він знав, що вона чогось хотіла.

Заговорив Пантелеймон:

Ти можеш доправити нас туди, а потім забрати звідти?

Можу. Але я дав слово Владарю Фаа слухатися його і більше нікого.

А якщо я отримаю його дозвіл? — спитала Ліра.

Тоді так.

Вона повернулася і побігла по снігу.

Владарю Фаа! Якщо Йорик Бернісон переправить мене через кряж у село, ми зможемо все з’ясувати, а потім наздогнати вас на санях. Він знає маршрут, — запевняла вона. — І я б не наполягала на цьому, якби не те, що сталося раніше, Фардере Корам, ви пам’ятаєте, з тим хамелеоном? Я тоді не зрозуміла застереження, але воно було правильним, і ми це відчули пізніше. Зараз в мене те саме відчуття. Я не можу зрозуміти точно, що він має на увазі, але я знаю — це важливо. І Йорик Бернісон знає дорогу, він сказав, що може дістатися туди і назад тричі до наступного сходу місяця. Я не буду в більшій безпеці, ніж із ним, чи не так? Але він не погодиться, якщо не отримає дозволу Джона Фаа.



Всі мовчали. Фардер Корам зітхнув. Джон Фаа, в хутряному каптурі, насупився і незадоволено скривився.

Але перш ніж він встиг щось вимовити, заговорив аеронавт:

Владарю Фаа, якщо Йорик Бернісон візьме із собою маленьку дівчинку, вона буде в такій самій безпеці, як і з нами. Всі ведмеді — вірні друзі, але я знаю Йорика вже цілу вічність, і ніщо у світі не змусить його порушити слово. Накажіть йому дбати про неї — і він це, безперечно, зробить. А щодо швидкості, то він може невтомно бігти кілька годин.

Але краще послати ще кількох людей, — сказав Джон Фаа.

Їм доведеться йти пішки, — зазначила Ліра, — тому що санями не переїхати кряж. Йорик Бернісон біжить швидше за будь-яку людину по такій місцевості, а я легка, тому він не буде спинятись. І я обіцяю, Владарю Фаа, я обіцяю не затримуватися там довше, ніж потрібно, нічого не розповідати про нас і не наражати нас на небезпеку.

Ти впевнена, що повинна це зробити? Цей читач символів не морочить тобі голову?

Він ніколи цього не робить, Владарю Фаа. Джон Фаа потер підборіддя.

Добре, якщо все буде гаразд, ми матимемо більше інформації, ніж зараз. Йорику Бернісон, — покликав він, — ти зробиш, як вимагає ця дитина?

Я виконую ваші накази, Владарю Фаа. Скажіть мені відвести туди дитину, і я зроблю це.

Дуже добре. Візьми її туди, куди вона хоче, і роби, що вона скаже. Ліро, зараз я даю наказ тобі, ти зрозуміла?

Так, Владарю Фаа.

Йди і з’ясуй все і, коли ти це зробиш, негайно повертайся. Йорику Бернісон, ми будемо продовжувати нашу подорож, отже, вам доведеться наздоганяти нас.

Ведмідь покивав своєю величезною головою.

У селі є солдати? — спитав він Ліру. — Мені знадобляться мої обладунки? Без них ми будемо рухатися швидше.

Ні, — відповіла вона. — Я впевнена в цьому, Йорику. Дякую вам, Владарю Фаа, я обіцяю зробити, як ви сказали.

Тоні Коста дав їй шматок смаженої тюленятини, і з Пантелеймоном-мишею в каптурі вона вилізла на величезну спину ведмедя і схопилася рукавицями за його шерсть, а також обхопила колінами його мускулясті боки. Його шерсть була надзвичайно густою, і вона відчувала його неймовірну силу. Так, ніби вона зовсім нічого не важила, ведмідь повернувся і побіг у напрямку кряжа повз низькі дерева.

Минуло трохи часу, поки вона звикла до бігу, а потім відчула дике збудження. Вона їхала верхи на ведмеді! Аврора сяяла над ними, перекинувши свої золоті мости й арки, а навкруги був лише колючий холод Арктики і могутня тиша півночі.

Йорик Бернісон рухався майже безшумно, поки біг по снігу. Дерева були тонкі й низькорослі — тут майже кінчалася тундра, а дорога вкрита хащами. Ведмідь продирався крізь них, ніби через павутиння.

Серед чорних скелястих оголених порід вони видерлися на невисокий кряж і невдовзі зникли з очей тих, хто залишився позаду. Ліра хотіла поговорити з ведмедем, і якби він був людиною, то знайшла б з ним спільну мову, але він був такий дивний, дикий і холодний, що їй було ніяково, майже вперше у житті. Отже, він біг уперед, його величезні лапи невтомно рухалися, а вона стежила за рухом і мовчала. Мабуть, так було краще для нього, думала вона, її розмови могли здатися ведмедю лише дитячим лепетанням.

Вона замислилася і з’ясувала, що такий досвід цікавий, але не дуже приємний — їзда верхи на ведмеді. Йорик Бернісон стрімко біг уперед, рухаючи обома лапами навперемінно і перевалюючись з боку на бік, створюючи постійний могутній ритм. Ліра зрозуміла, що не можна просто сидіти, треба рухатися в такт.

Вони вже бігли годину чи більше, і Ліра змерзла, втомилась, тож була глибоко щасливою, коли Йорик Бернісон уповільнив рух і завмер.

Подивись угору, — сказав він.



Ліра підвела очі, але їй довелось витерти їх рукою, тому що вона так змерзла, що сльози застилали їй очі. Коли вона вже могла чітко бачити, в неї перехопило подих від того, що вона побачила в небі. Аврора слабко мерехтіла, але зірки були яскравими, як діаманти, і повз величезний, темний, всіяний сонмом зірок небосхил сотні і сотні маленьких чорних постатей летіли зі сходу та півдня на північ.

Це птахи? — запитала вона.

Це — відьми, — відповів ведмідь.

Відьми! Що вони роблять?

Мабуть, летять на війну. Я ще ніколи не бачив їх стільки разом.

Ти знаєш кого-небудь з відьом, Йорику?

Я служив декільком. А також бився з кількома. Це видовище налякало б Владаря Фаа. Якщо вони летять на допомогу твоїм ворогам, тобі слід боятися.

Владар Фаа не злякався б. Ти ж не боїшся, чи не так?

Ще ні. Коли я боюсь, то долаю страх. Але нам краще розповісти Владарю Фаа про відьом, тому що чоловіки, мабуть, їх не помітили.

Він рушив знову, але повільніше, а Ліра продовжувала дивитися на небо, поки її очі знову не засльозилися від холоду. Вона так і не побачила кінця безкінечної низки відьом, які летіли на північ.

Нарешті Йорик Бернісон зупинився і сказав:

Село тут.



Вони дивилися вниз з урвища на збіговище дерев’яних будівель поряд із широкою ковдрою снігів, такою пласкою, що Ліра прийняла її за замерзле озеро. Дерев’яна пристань підтверджувала, що вона не помилилася. Вони були за п’ять хвилин від своєї цілі.

Що ти збираєшся робити? — спитав ведмідь. Ліра зісковзнула з його спини і ледве встояла на ногах.



Її обличчя заніміло, ноги тремтіли, але вона притулилася до ведмедя і тупала ногами, поки трохи не зігрілася і не стала відчувати себе краще.

У цьому селі є дитина, чи привид, чи щось таке, — сказала вона, — може, щось схоже, — я не впевнена. Я хочу знайти його та інших і забрати до Владаря Фаа, якщо мені пощастить. Я думала, це привид, але, може, читач символів говорить мені щось, чого я не можу зрозуміти.

Сподіваюсь, що в нього є якийсь притулок і він не надворі, — відповів ведмідь.

Я не думаю, що він мертвий… — сказала Ліра, але вона була не зовсім впевнена. Алетіометр вказував на щось надприродне, тривожне. Але хто вона така? Дочка лорда Ізраеля. І ким вона керувала? Могутнім ведмедем. Як вона могла виказувати страх?

Давай просто подивимося, — запропонувала вона.

Дівчинка знову вилізла на спину ведмедя, і той рушив униз урвищем, ступаючи обережно і твердо. Собаки в селі почули чи запах, чи ходу, чи просто їхню присутність і почали жахливо вити, а олені в стійлі нервово хвицатися і битися рогами об стіни. У цілковитій тиші кожен порух розносився на кілька миль.

Коли вони підійшли до першого будинку, Ліра роздивлялася на всі боки, намагаючись розгледіти хоч щось у темряві — Аврора згасла, а місяць ще не зійшов. Подекуди під дахами, вкритими снігом, мерехтіли вогники, і Лірі здалося, що вона побачить бліді обличчя за вікнами. Дівчинка уявила, як дивно бачити людям дитину верхи на величезному білому ведмеді.

У центрі маленького села було місце поряд із пристанню, де лежали засипані снігом човни. Собаки не вгамовувалися, і щойно Ліра подумала, що ведмідь, мабуть, усіх розбудив, як відчинилися двері і вийшов чоловік, тримаючи гвинтівку. Його деймон-росомаха, розкидаючи лапами сніг, вискочила на дрова поряд із будинком.

Ліра миттю сковзнула вниз і стала між чоловіком та Йориком Бернісоном, пам’ятаючи, що вона наказала ведмедю не брати обладунків.

Чоловік заговорив, але Ліра нічого не розуміла. Йорик Бернісон відповів йому тією самою мовою, від чого чоловік застогнав від страху.

Він думає, що ми дияволи, — сказав Йорик Лірі. — Що йому сказати?

Скажи йому, що ми не дияволи, але в нас серед них є друзі. І ми шукаємо… Просто дитину. Дивну дитину. Скажи йому це.

Як тільки ведмідь розповів це, чоловік показав праворуч, на місце неподалік, і заговорив швидше. Йорик Бернісон сказав:

Він питає, чи ми збираємося забрати дитину. Вони бояться її. Вони намагалися прогнати її, але вона постійно повертається.

Скажи йому, що ми заберемо її, але погано було з їхнього боку так поводитися. Де вона?

Чоловік пояснив, злякано жестикулюючи. Ліра боялася, що він випадково вистрелить з рушниці, але чоловік поспішно заховався в будинку і зачинив двері, лише закінчивши пояснювати. Дівчинка бачила, що з усіх вікон визирають обличчя.

Де дитина? — запитала вона.

У коморі для зберігання риби, — сказав їй ведмідь, повернувся і м’яко побіг до пристані.

Ліра намагалася не відставати від нього. Вона страшенно нервувалася. Ведмідь прямував до невеличкого дерев’яного сараю, час від часу підводячи голову і нюшачи повітря. Наблизившись до дверей, він зупинився:

Тут.



Серце Ліри так калатало, що вона ледве дихала. Вона підвела руку, щоб постукати у двері, але подумала, що це просто смішно, і набрала в легені повітря, щоб покликати, але виявилося, вона не знала, що сказати. О, вже було так темно! Слід їй було взяти ліхтар…

Але в будь-якому разі вибору не було, вона не хотіла, щоб ведмідь помітив її страх. Він говорив, що долає свій страх — це потрібно було зробити і їй. Вона взялася за шкіряний ремінець, який слугував ручкою, і сильно потягла примерзлі двері. Вони відчинилися з рипом. Дівчинці довелося розкидати ногою сніг, щоб звільнити вхід і повністю відчинити двері. Пантелеймон зовсім не допомагав їй, він бігав взад-вперед у вигляді горностая — біла тінь на білій землі, — видаючи короткий наляканий писк.

Пане, заради Бога! — сказала вона. — Стань кажаном і подивись для мене…



Але він не став, він навіть не відповів їй нічого. Вона бачила його таким наляканим лише одного разу, коли вони із Роджером у склепі Джордана поміняли у черепах монети-деймонів. Він боявся навіть більше, ніж вона. Що ж до Йорика Бернісона, то він лежав на снігу неподалік і мовчки спостерігав.

Виходь, — сказала Ліра якомога гучніше. — Виходь!



У відповідь не почулося ані звуку. Вона відчинила двері ще трохи ширше, а Пантелеймон стрибнув їй котом на руки і, ніби відштовхуючи її, сказав:

Відійди! Не залишайся тут! О Ліро, йди! Повертай назад!



Намагаючись заспокоїти його, вона побачила, що Йорик Бернісон підвівся і повернувся, дивлячись на постать, яка поспішала вниз дорогою від села, несучи ліхтар. Коли чоловік підійшов на відстань, з якої можна було чути його слова, він підняв ліхтар і освітив своє обличчя: це був старий із широким зморшкуватим обличчям, його очей майже не було видно за зморшками. Він мав деймона — арктичну лисицю.

Він заговорив, і Йорик Бернісон переклав:

Він говорить, що це не одна така дитина. Він бачив інших у лісі. Іноді вони швидко гинуть, іноді виживають. Цей хлопчик, мабуть, був міцним. Але краще для нього було б умерти.

Запитай, чи може він дати мені свій ліхтар, — попросила Ліра.

Ведмідь заговорив, і чоловік одразу ж віддав ліхтар дівчинці, енергійно киваючи. Вона зрозуміла, що він за тим і прийшов, щоб присвітити їй, і подякувала йому, після чого старий кивнув ще раз і відступив назад — подалі від неї, подалі від комори, подалі від ведмедя.

Раптом Ліра подумала: «А якщо ця дитина — Роджер?» І вона подумки благала, щоб це було не так. Пантелеймон притискався до неї знову горностаєм, його маленькі пазурці вп’ялися в її куртку.

Вона високо підняла ліхтар і зробила крок у сарай — тут вона побачила, що робило Облаткове братство і яку саме жертву мусили приносити діти.

Маленький хлопчик зіщулився поряд із дерев’яною стійкою, на якій в декілька рядів в’ялилася чищена риба, тверда від морозу, як дерево. Він притискав до себе шмат риби, як Ліра притискала Пантелеймона, — обома руками до свого серця. Але це було все, що він мав — шмат в’яленої риби, тому що в нього не було деймона. Гобліни роз’єднали їх. Це була інтерсекція, і перед ними — дитина без деймона!



Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка