Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків



Сторінка11/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.51 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   23

11 Обладунки




Коли вони повернулися на корабель, Фардер Корам, Джон Фаа та інші ватажки провели багато часу, радячись в кают-компанії, а Ліра пішла до своєї каюти, щоб поспілкуватися з алетіометром. За п’ять хвилин вона точно знала, де знаходяться обладунки ведмедя і чому буде так важко їх повернути.

Спочатку вона хотіла піти до кают-компанії і все розповісти, але вирішила так: якщо вони захочуть знати, то запитають її. Мабуть, вони вже про все знали.

Вона лежала на своєму ліжку і думала про дикого могутнього ведмедя, який так безтурботно пропив свою чарівну силу, та про те, який він самотній у своєму сараї. Бути людиною з власним деймоном, з яким можна завжди поговорити — зовсім інше! В тиші судна, яке стояло на якорі, без постійного скрипу металу і дерева, чи рокотання двигуна, чи шуму води за бортом, Ліра поступово заснула разом із Пантелеймоном, який спав на її подушці.

Їй снився її чудовий батько, коли раптом, без будь-якої причини, вона прокинулася. Вона не мала уявлення, котра година. Каюта була наповнена якимсь слабким світлом, яке Ліра прийняла за місячне сяйво. Воно освітлювало її новий теплий одяг, що охайно лежав у кутку каюти. Лише вона його побачила, як їй знову захотілося все приміряти.

Одягнувшись, вона вирішила піднятися нагору і вже за хвилину вийшла на палубу.

Раптом вона побачила, що в небі відбувається щось дивне. Вона подумала, що то хмари, які рухаються й тремтять від вітру, але Пантелеймон прошепотів:

Аврора!



Вона була так приголомшена, що їй довелося вчепитися у поручні, щоб не впасти.

Північне небо перетворилося на видовище, його велич була майже неосяжною. Ніби просто із раю звисали величезні тремтячі фіранки з ніжного світла. Блідо-зелені й рожеві, прозорі, як найтонша тканина, внизу яскраво-малинові, ніби вогні пекла, вони гойдалися й плавно мерехтіли, з грацією, недоступною найталановитішому танцюристові. Лірі здавалося, що вона навіть чує їх: віддалений шелест шепотіння. Від цієї тендітної витонченості в неї з’явилося таке саме глибоке почуття, яке виникло до ведмедя. Воно рухало нею: воно було таким прекрасним, майже святим; їй на очі навернулися сльози, які розщепили світло, і в цих призмах вона бачила веселку. Невдовзі вона зрозуміла, що входить у транс, подібний до стану, коли вона розмовляє з алетіометром. Мабуть, думала вона спокійно, те, що рухає стрілку алетіометра, також змушує сяяти Аврору. Це навіть може бути Пил. Вона подумала про це, не зосередившись на власній думці, і скоро забула про неї, але пригадала її значно пізніше.

Вона дивилася, як за вуалями та струменями прозорого світла сформувався образ міста: башти й куполи, золотисто-медові храми і колонади, широкі бульвари та залиті сонцем парки. Спостерігаючи за всім цим, вона відчула запаморочення, ніби дивилася не вгору, а вниз або через широченну протоку, яку ніщо не може перетнути. Це був цілий далекий всесвіт.

Але щось рухалося крізь нього, і вона спробувала сфокусувати погляд на русі, від чого відчула слабкість і очманіння, тому що річ, яка рухалась, не була частиною Аврори чи іншого всесвіту. Воно летіло в небі понад дахами міста. Коли дівчинка могла роздивитися цей предмет чіткіше, вона повністю отямилася, і небесне місто зникло.

Створіння підлетіло ближче і зробило коло над кораблем на широко розправлених крилах. Потім воно сковзнуло вниз і сіло з ляскотом своїх могутніх крил на дерев’яну палубу за декілька ярдів від Ліри.

У світлі Аврори вона побачила величезного птаха, прекрасного сірого гусака, чия голова була увінчана яскраво-білою плямою. Але це був не птах — це був деймон, хоч довкола не було нікого, крім Ліри. Це сповнило дівчинку холодним жахом.

Птах сказав:

Де Фардер Корам?



Раптом Ліра здогадалася, хто це. Це був деймон Серафіни Пеккала, королеви клану, відьми-подруги Фардера Корама.

Вона відповіла затинаючись:

Я… він… Я піду і приведу його…



Вона повернулася і кинулася вниз, в каюту Фардера Корама, і, відчинивши двері, загукала в темряву:

Фардере Корам! Прилетів деймон відьми! Він чекає на палубі! Він прилетів сюди сам — я бачила його в небі…



Старий відповів:

Попроси його почекати, дитино.



Гусак велично пройшов на корму, де роззирнувся навколо. Елегантний і дикий водночас, він приводив Ліру у жах і захват, вона відчувала, ніби розважає привида.

Невдовзі з’явився Фардер Корам, закутаний в теплий одяг, за ним ішов Джон Фаа. Обидва старі чоловіки з повагою вклонилися, їхні деймони також привіталися з відвідувачем.

Мої вітання, — сказав Фардер Корам, — я щасливий і гордий знову бачити тебе, Каїсо. Бажаєш спуститися вниз чи краще залишимося тут, на відкритому повітрі?

Краще поговоримо тут, дякую, Фардере Корам. Вам не дуже холодно?

Відьми та їх деймони не відчували холоду, але знали, що люди його бояться.

Фардер Корам запевнив його, що вони добре вдягнуті і спитав:

Як почувається Серафіна Пеккала?

Вона шле тобі вітання, Фардере Корам, з нею все гаразд, вона в повній силі. Хто ці люди?

Фардер Корам представив Ліру і Джона Фаа. Гусак — деймон уважно подивився на дівчинку.

Я чув про цю дитину, — сказав він. — Про неї говорять серед відьом. Отже, ви приїхали з війною?

Не з війною, Каїсо. Ми хочемо врятувати дітей, яких забрали від нас. І я сподіваюся, що відьми нам допоможуть.

Не всі. Деякі клани працюють з мисливцями за Пилом.

Ви так називаєте Облаткове братство?

Я не знаю, що то за братство. Вони — мисливці за Пилом. Вони приїхали в наші регіони десять років тому. Вони заплатили, щоб ми дозволили їм побудувати станції на наших землях, і вони поводяться чемно.

Що це таке — Пил?

Він іде з неба. Дехто каже, що він завжди існував, інші кажуть — він нещодавно з’явився. Але коли люди дізнаються про нього, великий страх охоплює їх, і вони ніяк не можуть з’ясувати його природу. Але це ніяк не стосується відьом.

А де вони зараз, ці мисливці за Пилом?

Чотири дні на північний схід звідси, в місті Больвангар. Наш клан не має жодної угоди з ними, і через наш давній борг вам, Фардере Корам, я прилетів, щоб показати, як знайти мисливців на Пил.



Фардер Корам посміхнувся, а Джон Фаа навіть сплеснув руками від задоволення.

Дуже вам вдячні, сер, — сказав він гусакові. — Але скажіть, ви знаєте ще що-небудь про мисливців за Пилом? Що вони роблять у тому Больвангарі?

Вони побудували будинки з металу й бетону і житло під землею. Вони палять вугільний спирт, що привезли у великій кількості. Ми не знаємо, що вони роблять, але все навколо просочене ненавистю й страхом. Відьми бачать такі речі, на відміну від людей. Тварини також пішли звідти. Там не літають птахи, лемінги, втекли лисиці. Звідси й така назва Больвангара — поле зла. Вони не називають його так. Вони називають його Станція. Але для всіх інших це — Больвангар.

Який у них захист?

У них є загін татар, озброєних рушницями. Вони гарні солдати, але в них мало досвіду, тому що ніхто не нападав на поселення відтоді, як його побудували. Довкола стоянки протягнута дротяна загорожа під анібаричною напругою. Мабуть, є ще якісь засоби оборони, яких ми не знаємо, тому що, як я вже сказав, в нас немає до них інтересу.

Ліра палала від бажання поставити питання, гусак-деймон знав це і подивився, ніби даючи згоду.

Чому відьми розмовляли про мене? — запитала вона.

Через твого батька та його знання інших світів, — відповів деймон. Це здивувало всіх трьох. Ліра подивилася на Фардера Корама, який відповів таким самим здивованим поглядом, і на Джона Фаа, вигляд якого був радше стурбований.

Інші світи? — перепитав він. — Вибачте мені, сер, але які світи ви маєте на увазі? Ви говорите про зорі?

Взагалі-то, ні.

Напевно, світ духів? — спитав Фардер Корам.

Також ні.

Це місто у сяйві? — припустила Ліра. — Чи не так?



Гусак велично повернув свою голову до неї. Його очі були чорними, оповиті тоненькою лінією небесно-блакитного, а погляд був пронизливим.

Так, — сказав він. — Відьми знають про інші світи протягом тисячоліть. Іноді їх можна бачити у Північному сяйві. Вони зовсім не належать цьому всесвіту. Навіть найвіддаленіші зорі — це частина нашого всесвіту, а сяйво показує нам зовсім інший всесвіт. Не віддалений, але той, що перетинається з нашим. Тут, на цій палубі, існує мільйон інших світів, які не залежать один від одного…



Він широко розправив свої крила, а потім знову згорнув.

Ось, — сказав він, — зараз я торкнувся десяти мільйонів інших світів, а вони навіть не уявляють цього. Ми такі близькі, як удари серця, але ми не можемо доторкнутися, побачити чи почути ці інші світи. Лише Північне сяйво дає таку можливість.

Чому саме воно? — запитав Фардер Корам.

Через заряджені частинки Аврори. Вони мають властивість робити завісу цього світу тонкою, так що можна бачити крізь неї якийсь короткий час. Відьми завжди це знали, але рідко говорили про це.

Мій батько вірив у це, — сказала Ліра. — Я чула його розповідь і бачила, як він показував знімки Аврори.

Це якось стосується Пилу? — знову запитав Фардер Корам.

Хто знає? — була відповідь гусака. — Все, що я можу вам сказати — мисливці за Пилом так бояться його, ніби він смертельно отруйний. Ось чому вони ув’язнили лорда Ізраеля.

Але чому? — не зрозуміла Ліра.

Вони думали, що він збирається якось використати Пил, щоб побудувати міст між цим світом і Авророю.

В голові Ліри все ніби прояснилося. Вона чула, як Фардер Корам спитав:

Він справді хотів це зробити?

Так, — відповів гусак-деймон. — Вони не вірять, що це в нього вийде, оскільки вважають його віру в інші світи божевільною. Але лорд Ізраель насправді намагався зробити це. І він така впливова фігура, що вони побоюються, як би він не зірвав їхні власні плани. Тому вони уклали пакт з ведмедями в обладунках, щоб захопити його та ув’язнити у фортеці Свольбарда, подалі від них. Дехто каже, вони допомогли новому ведмедю-королю посісти трон — це частина плати.

Ліра запитала:

Але відьми хочуть, щоб лорд Ізраель побудував такий міст? Вони на його боці чи ні?

Це дуже складне питання. По-перше, відьми не одностайні. Між нами існує велика різниця в поглядах. По-друге, міст лорда Ізраеля сприятиме війні, яка і зараз точиться між відьмами та багатьма іншими силами й деякими духами з інших світів. Володіння мостом, якщо він колись з’явиться, дасть багато переваг тому, кому він належатиме. По-третє, клан Серафіни Пеккала — мій клан — не входить до жодного альянсу, хоч ми відчуваємо великий тиск, нас намагаються змусити стати на чийсь бік. Розумієте, це питання великої політики, і на них не так легко відповісти.

А як щодо ведмедів? — знову запитала Ліра. — На чиєму вони боці?

На боці того, хто їм платить. Вони зовсім не зацікавлені в цих питаннях, у них немає деймонів, їх не стосуються людські проблеми. Принаймні ведмеді були такими до цього часу, але ми чули, що їхній новий король намагається змінити старі правила… У будь-якому разі, мисливці за Пилом заплатили ведмедям, щоб ті ув’язнили лорда Ізраеля, і вони будуть тримати його в Свольбарді, поки остання крапля крові не залишить тіло останнього ведмедя.

Але не всіх ведмедів! — сказала Ліра. — Є один, який не у Свольбарді. Він — вигнанець і поїде з нами.



Гусак подарував Лірі ще один пронизливий погляд. Цього разу вона відчула його холодне здивування.

Фардер Корам зробив невпевнений рух і сказав:

Насправді, Ліро, мені здається, він не поїде. Ми чули, що цей ведмідь працює за контрактом і не є вільним, як ми гадали, в нього є зобов’язання. Доки не відпрацює, він не зможе піти — з обладунками чи без них, і він ніколи не отримає їх назад.

Але він сказав, що його одурили! Вони напоїли його та вкрали обладунки!

Ми чули іншу історію, — сказав Джон Фаа. — Він небезпечний ошуканець, ось що ми чули.

Якщо, — Ліра розлютилася, вона ледь могла говорити від обурення, — якщо алетіометр каже щось, я знаю, це правда. Я запитувала його і він сказав, що ведмідь говорив правду: вони справді одурили його і це вони брешуть, а не він. Я вірю йому, Владарю Фаа! Фардере Корам, ви також його бачили, і ви вірите йому, правда?

Я думав, що так, дитино. Я не такий впевнений у цьому, як ти.

Але чого вони бояться? Вони гадають, що він почне вбивати людей навколо, як тільки отримає свої обладунки? Він міг би вбити дюжину вже зараз!

Він так і зробив, — відповів Джон Фаа. — Якщо не дюжину, то кілька. Коли вони вперше забрали його обладунки, він рвав і метав, поки шукав їх. Він розгромив поліцейський відділок, банк, і я не знаю, що ще, до того ж загинули двоє людей. Єдина причина, чому вони не застрелили його, — через його дивні здібності працювати з металами. Вони хотіли використати його як робітника.

Як раба! — гаряче зауважила Ліра. — Вони не мали права!

Як би там не було, але вони могли застрелити його за ті вбивства, які він вчинив, але вони цього не зробили. Вони зобов’язали його працювати на місто, поки він не відшкодує всього заподіяного ним.

Джоне, — сказав Фардер Корам, — я не знаю, що ти відчуваєш, але мені здається, що вони ніколи не повернуть йому обладунки. Чим довше вони його тримають, тим лютіший він буде, коли отримає їх.

Але якщо ми повернемо їх, він піде з нами, і ніколи вже не потурбує місцевих, — сказала Ліра. — Я обіцяю, Владарю Фаа.

І як ми це зробимо?

Я знаю, де вони!



Вони замовкли, і в цій тиші згадали про відьмацького деймона і побачили його допитливий погляд, спрямований на Ліру. Всі троє обернулися до нього разом зі своїми деймонами, які весь час перед тим висловлювали свою глибоку повагу, відводячи погляд від одинокого створіння без власного тіла.

Ви не здивуєтеся, — сказав гусак, — коли дізнаєтесь, що алетіометр — ще одна причина, чому відьми цікавляться тобою, Ліро. Наш консул розповів про ваш сьогоднішній візит. Гадаю, саме доктор Ланселіус сказав вам про ведмедя.

Так, — відповів Джон Фаа. — Ліра з Фардером Корамом говорили з ним. Насмілюся заявити: те, що каже Ліра, — правда, але якщо ми порушимо закон цих людей, нас буде втягнуто у ворожнечу, а те, що потрібно нам робити, — це рухатися у Больвангар, з ведмедем чи без нього.

Е-е, але ж ти не бачив його, Джоне, — сказав Фардер Корам. — І я вірю Лірі. Ми можемо покластися на нього. І він може все змінити.

Що ви про це думаєте, сер? — звернувся Джон Фаа до деймона відьми.

Ми рідко маємо справи із ведмедями. Їхні прагнення такі ж дивні для нас, як наші для них. Якщо цей ведмідь вигнанець, може бути, він не такий надійний, якими їх завжди вважають. Ви маєте самі вирішити.

Ми вирішимо, — запевнив Джон Фаа. — А зараз, сер, чи ви не скажете нам, як звідси дістатися до Больвангара.

Гусак-деймон почав пояснювати. Він говорив про долини та пагорби, про верхній кордон лісів і тундру, про орієнтування по зорях. Ліра трохи послухала, а потім відкинулася в шезлонгу з Пантелеймоном, який скрутився навколо її шиї, і думала про величне видіння, яке приніс із собою деймон-гусак. Міст між двома світами… Це було набагато прекраснішим за все, на що вона могла сподіватися! І лише її великий батько міг таке замислити. Як тільки вони врятують дітей, вона дістанеться із ведмедем до Свольбарда і передасть лорду Ізраелю алетіометр, за допомогою якого вони звільнять його. А потім вони разом побудують міст і стануть першими серед…

Мабуть, уночі Джон Фаа переніс Ліру на її ліжко, тому що саме тут вона прокинулася. Затуманене сонце світило в небі на своєму найвищому рівні — лише на долоню над лінією обрію, отже, був майже полудень, подумала вона. Скоро, коли вони поїдуть далі на північ, і сонця зовсім не буде видно.

Вона швидко одяглась і вибігла на палубу, але нічого особливого не відбувалося. Всі запаси були вивантажені, сани та собачі упряжки найняті й чекали відправлення — все було готове, але ніщо не рухалося. Більшість циган сиділи за дерев’яними столами під анібаричними лампами, які сичали й потріскували, в прокуреному кафе з видом на океан, смакуючи торт із корицею та п’ючи міцну солодку каву.

Де Владар Фаа? — запитала вона, сидячи із Тоні Костою і його друзями. — А Фардер Корам? Вони пішли по обладунки ведмедя?

Вони розмовляють із Сіселманом. Намагаються вмовити губернатора. Ти бачила того ведмедя, Ліро?

Так! — і вона докладно розповіла про свою зустріч. Поки вона говорила, якийсь незнайомець взяв стілець та приєднався до групи за столом.

Отже, ти розмовляла зі старим Йориком? — спитав він.

Вона здивовано поглянула на новоприбулого. Він був високим худим чоловіком із тонкими чорними вусами та вузькими синіми очима, на його обличчі ніби застиг вираз прихованого сардонічного здивування. Він одразу привернув її увагу, але вона не знала, сподобався він їй чи ні. Його деймон був в образі облізлого зайця — такого ж худого й сильного, як його хазяїн.

Він простягнув руку, і Ліра з недовірою потиснула її.

Лі Скоресбі, — сказав він.

Аеронавт! — скрикнула вона. — Де ваша куля? Можна в неї залізти?

Її тільки-но запакували, міс. А ви, мабуть, славнозвісна Ліра. Як ви порозумілися з Йориком Бернісоном?

Ви знаєте його?

Я бився разом з ним під час Тунгуської кампанії. Чорт, я знаю Йорика цілу вічність! Ведмеді — складні створіння, але він, безсумнівно, щось особливе. Джентльмени, в кого є настрій зіграти в карти?



Невідомо звідки в нього в руках з’явилася колода карт. Він потасував її, розділивши навпіл, щоб одна половина входила в іншу.

Я чув, як добре ви граєте в карти, — говорив Лі Скоресбі, спритно перебираючи карти однією рукою, а другою дістаючи сигару зі своєї нагрудної кишені. — І я думаю, ви не відмовитися від турніру з простим техаським туристом з вашим мистецтвом вести картярський бій. Що скажете, джентльмени?



Цигани пишалися своїм умінням грати в карти, тому кілька чоловіків зацікавилися і підсунули свої стільці ближче. Поки вони домовлялися з Лі Скоресбі, в яку гру грати та з якими ставками, його деймон повів вухами в бік Пантелеймона, який, зрозумівши його, наблизився до нього у вигляді білки.

Він говорив і для Ліри, звичайно, тому дівчинка добре чула шепіт:

Йдіть просто зараз до ведмедя і скажіть йому відверто. Лише вони дізнаються, що відбувається, то переховають його обладунки.



Ліра підвелася, взявши з собою шматок торта, і ніхто нічого не помітив. Лі Скоресбі уже роздавав карти, і кожне підозріле око стежило за його руками.

У тьмяному світлі безкінечного дня Ліра пішла до складу саней. Вона знала, що мусить це зробити, але відчувала невпевненість і страх.

Ведмідь працював перед найбільшим бетонним сараєм, і Ліра зупинилася біля відчинених воріт, спостерігаючи за ним. Йорик Бернісон знімав з трактора розбитий двигун. Металеве покриття двигуна було перекручене і зім’яте, і один ротор стирчав угору. Ведмідь зняв метал, ніби то був картон, і повернув його на всі боки у своїх могутніх руках, немов оцінюючи його якість. Потім став задньою лапою на один край і зігнув увесь лист так, що всі вм’ятини розгладилися і форма відновилась. Спираючись на стіну, він підняв трактор однією лапою і поклав його на бік, щоб оглянути зігнутий ротор.

Працюючи, він помітив погляд Ліри. Вона відчула, як холодний жах охопив її, — ведмідь був такий величезний і чужий. Дівчинка дивилася на нього крізь загорожу з металевої сітки за сорок ярдів і думала, що він може лише одним чи двома стрибками дістатися до неї і розірвати сітку, як павутиння, тому дівчинка хотіла вже тікати, але Пантелеймон сказав:

Зупинись! Дай мені піти і поговорити з ним.



Він став качкою, і не встигла Ліра вимовити й слова, як він перелетів через огорожу і сів на вкриту кригою землю з іншого боку. Ворота були трохи відчинені, і Ліра могла піти за ним, але натомість позадкувала. Пантелеймон глянув на неї і обернувся на борсука.

Ліра знала, що він робить. Деймони не могли відійти більше ніж на п’ять ярдів від своїх людей і якби вона стояла біля огорожі, а він залишався птахом, він не зміг би наблизитися до ведмедя. Отже, він збирався тягнути її.

Вона була розлюченою і нещасною. Його борсучі лапи вперлися в землю і він пішов уперед. Це було таке дивне болісне відчуття, коли твій деймон розтягує невидимий зв’язок між вами: частково фізичний біль глибоко в грудях, частково нестерпна печаль і любов. Вона знала, що він відчуває те саме. Кожен випробував себе так, коли підростав — подивитися, як далеко можна розійтися зі своїм деймоном і зійтися з великим полегшенням.

Він потягнув трохи сильніше.

Не треба, Пане!



Але він не зупинявся. Ведмідь, не рухаючись, спостерігав. Біль у Ліриному серці зростав і ставав дедалі нестерпнішим, з її горла вилетів стогін:

Пане…



Вона кинулася крізь ворота, ковзаючись на застиглій грязюці, до нього, а він став диким котом і плигнув прямо їй на руки. Вони міцно обнялися, обоє видаючи жалісні звуки.

Я думала, ти дійсно зможеш…

Ні…

Я не уявляла, як це болісно…



Потім вона сердито витерла сльози і важко засопіла. Він сидів у неї на руках, і вона знала, що краще помре, ніж дозволить розлучити їх і знову відчути такий біль. Вона б збожеволіла від горя та жаху. Якщо вона помре, вони все одно будуть разом, як вчені у склепі в Джордані.

Потім дівчинка та її деймон подивилися на самотнього ведмедя. В нього не було деймона. Він був сам, завжди сам. Вона відчула такий жаль та ніжність до нього, що майже доторкнулася до його бруднуватої шерсті, і лише почуття поваги до тих холодних жорстоких очей спинило її.

Йорику Бернісон, — почала вона.

Ну?

Владар Фаа і Фардер Корам пішли, щоб спробувати повернути тобі твої обладунки.



Він мовчав і не рухався з місця. Було зрозуміло, що він думає про їх спробу.

Я знаю, де вони, — сказала вона. — І якщо я скажу тобі, може, ти сам зможеш забрати їх, я не знаю.

Звідки ти знаєш, де вони?

В мене є читач символів. Я думаю, що можу тобі сказати, Йорику Бернісон, тому що я знаю, як вони тебе одурили. Це несправедливо. Їм не слід було цього робити. Владар Фаа збирається довести це Сісельману, але, мабуть, вони не віддадуть їх тобі, незважаючи ні на що. Отже, якщо я скажу тобі, ти підеш зі мною і допоможеш врятувати дітей з Больвангара?

Так.

Я… — вона не хотіла бути докучливою, але не могла не поцікавитися. — Чому ти просто не зробиш нові обладунки з цього металу, Йорику Бернісон?

Тому що цей метал нічого не вартий. Подивись, — він підняв покриття двигуна однією лапою і проштрикнув його пазуром другої, ніби відкриваючи консервну банку. — Мої обладунки виготовлені з небесного заліза, до того ж спеціально для мене. Обладунки ведмедя — це його душа, як твій деймон — твоя душа. Ти могла б віддати його, — продовжував він, показуючи на Пантелеймона, — а замість нього взяти ляльку, набиту тирсою? Ось у чому різниця. Тепер скажи, де мої обладунки?

Послухай, ти повинен пообіцяти не мститися. Вони вчинили неправильно, коли забрали їх, просто змирися з цим.

Добре. Ніякої помсти. Але стримуватися я також не буду. Якщо вони оборонятимуться, вони загинуть.

Вони заховані у підвалі, в будинку священика, — сказала вона йому. — Він вважав, що в них живе дух, і намагався викликати його. Обладунки саме там.



Ведмідь підвівся на задні лапи і поглянув на захід, останні промені сонця освітили його похмуре обличчя кремово-діамантовим та жовто-білим кольорами. Ліра відчула хвилі жару від могутньої сили, яку випромінювало це створіння.

Я мушу працювати до заходу сонця, — сказав він. — Сьогодні вранці я дав слово хазяїну. Мені потрібно відробити ще кілька хвилин.

Там, де стою я, сонце вже сіло, — зазначила Ліра. І справді, з її боку світило зникло за скелястим мисом на південному заході.

Він став на всі чотири лапи.

Так, — сказав він. Його обличчя тепер було в тіні, як і Лірине. — Як тебе звати, дитино?

Ліра Белаква.

Тоді я твій боржник, Ліро Белаква, — мовив він. Потім він повернувся і м’яко побіг по замерзлій землі.



Ліра не змогла б наздогнати його, навіть якби побігла. Вона справді почала бігти, а Пантелеймон чайкою летів угорі й говорив їй, куди рухається ведмідь.

Йорик Бернісон вибіг з воріт складу і попрямував провулком до головної вулиці міста, повз двір резиденції Сісельмана, на якій висів прапор, нерухомий у цей безвітряний вечір, і поряд з якою марширував вартовий, вниз з пагорба, минаючи вулицю, де жив відьмацький консул. Вартовий почав усвідомлювати, що трапилося, і намагався вирішити, що робити, а Йорик Бернісон вже був за рогом біля гавані.

Люди зупинялися, щоб подивитися, або розбігалися в різні боки від цього створіння, яке щодуху мчало кудись. Вартовий двічі вистрілив у повітря і побіг униз з пагорба за ведмедем, але посковзнувся на льодяному схилі і майже впав, але вхопився за найближчі поручні. Ліра була неподалік. Коли вона минала будинок Сісельмана, побачила багато людей, які вибігли у двір, аби подивитися, що сталося. Їй здалося, що вона побачила серед них Фардера Корама, але невпинно бігла, намагаючись наздогнати вартового, який уже повернув за ріг за ведмедем.

Будинок священика був старішим за інші. Три сходинки вели до парадних дверей, які тепер перетворилися на купу уламків, а зсередини чулися крики й тріск дерева. Вартовий, вагаючись, зупинився перед входом із гвинтівкою напоготові. Але коли почали збиратися люди та відчинилися вікна сусідніх будинків, він зрозумів, що повинен діяти, і вистрілив у повітря, а потім забіг усередину.

За мить здалося, що здригнувся весь будинок. Розбилися шибки одразу в трьох вікнах і з даху посипалася черепиця, з дверей вискочила налякана служниця, а за нею, лопочучи крилами, біг її деймон — курка.

Ще один постріл почувся зсередини, і гучний рик змусив служницю скрикнути. Немов куля, священик вилетів із дому разом із своїм пеліканом-деймоном, пір’я якого стирчало на різні боки, а гордість була уражена. Ліра почула голоси, які вигукували накази і, озирнувшись, побачила загін озброєних пістолетами та рушницями поліцейських, які поспішали з-за рогу, а неподалік від них бігли Джон Фаа і товстий метушливий Сісельман.

Сильний тріск змусив усіх знову подивитися на будинок. Вікно на нижньому поверсі, яке, напевно, було вікном підвалу, здригалося від дзвону шибок та хрускоту дерева. Вартовий, який переслідував Йорика Бернісона в будинку, вискочив і націлив свою гвинтівку просто на вікно. Раптом воно повністю вилетіло, і з нього виліз Йорик Бернісон — ведмідь в обладунках.

Без них він був грізний, у них — жахливий. Обладунки, вкриті рудою іржею, були грубо скріплені між собою: великі листи та диски із зубчастого металу, який втратив свій колір, вони скрипіли й вищали, коли терлися одне з одним. Шолом відповідав морді ведмедя, в ньому були отвори для очей та повністю відкрита нижня частина, щоби власник міг рвати й кусати.

Вартовий вистрілив кілька разів, поліцейські також підняли свою зброю, але Йорик Бернісон просто відмахувався від куль, як від крапель дощу, і рухався вперед із брязкотом та скрипом металу. Не встиг вартовий оговтатись, як ведмідь притиснув його до землі. Його деймон — ескімоська лайка — вчепився ведмедю в горло, але Йорик Бернісон не помічав його, ніби він був мухою, однією лапою він підтягнув до себе вартового і стиснув його голову між своїх щелеп. Ліра ясно бачила, що має трапитися: він розтрощить череп людини, мов яйце, а після цього відбудеться кривава бійка з новими смертями, яка затримає їхню подорож. І вони ніколи не звільняться, з ведмедем чи без нього.

Навіть не встигши подумати, Ліра кинулася уперед і засунула руку в щілину між обладунками, в отвір, який з’явився між шоломом та великим диском на його плечі, коли він схилив голову, — там вона бачила тьмяну жовто-білу шерсть між іржавими краями металу. Вона вп’ялася в неї пальцями, а Пантелеймон миттєво підлетів і, обернувшись на дикого кота, став, готовий захищати Ліру. Йорик Бернісон не рухався, і люди з гвинтівками також не поспішали стріляти.

Йорику! — сказала вона розлючено, але тихо. — Послухай! Ти винен мені. Зараз ти можеш відплатити. Зроби, як я прошу. Не вбивай цього чоловіка. Просто розвернися і йди зі мною. Ти потрібний нам, Йорику, ти не можеш залишатися тут. Просто йди зі мною на пристань і навіть не озирайся. Фардер Корам і Владар Фаа тут: дозволь їм домовитися про все, вони все владнають. Відпусти цього чоловіка і ходімо зі мною…



Ведмідь повільно розтиснув свої щелепи. Вартовий, скривавлений, мокрий та білий як сніг, впав на землю й знепритомнів. Його деймон присів поряд із ним, намагаючись привести його до тями, а ведмідь пішов за Лірою.

Всі інші стояли, не рухаючись. Вони спостерігали, як ведмідь залишив свою жертву за наказом маленької дівчинки з деймоном-котом, а потім розступилися, даючи дорогу Йорику Бернісону, який важко шкандибав крізь натовп поряд із Лірою, прямуючи до гавані.

Її увага була спрямована лише на нього, і вона не помічала збентеження, страху і злості, які зростали, поки вона вела його. Вона йшла з ним, і Пантелеймон біг попереду, ніби очищаючи їм дорогу.

Коли вони дісталися до гавані, Йорик Бернісон схилив голову та відстібнув пазуром шолом, дозволивши йому впасти на замерзлу землю. Цигани вийшли з кафе, відчуваючи, що щось відбувається, і спостерігаючи в світлі анібаричних ліхтарів на палубі корабля, як Йорик Бернісон зняв решту обладунків і залишив їх на пристані. Без жодного слова він підійшов до води, пірнув без сплеску і зник.

Що сталося? — запитав Тоні Коста, почувши розгнівані голоси та побачивши місцевих жителів і поліцію, які прямували в бік гавані.



Ліра розповіла йому, намагаючись висловлюватися зрозуміло.

Але куди він подівся? — здивувався Тоні. — Це ж він залишив свої обладунки на землі? Вони знову заберуть їх, лише дістануться сюди!



Ліра теж побоювалася цього. З-за рогу з’явився перший поліцейський, потім ще, потім вийшли Сісельман, священик та двадцять чи тридцять зацікавлених місцевих. За ними йшли Джон Фаа і Фардер Корам.

Але коли вони побачили людей на пристані, то зупинилися — серед циган з’явився ще дехто. На обладунках ведмедя нога за ногу сидів Лі Скоресбі, у своїй руці він тримав найдовший пістолет із тих, що колись бачила Ліра, і який неумисно був спрямований на здорове пузо Сісельмана.

Здається, ви не досить ретельно доглядали обладунки мого товариша, — жваво сказав він. — Придивіться до цієї іржі! Я б не здивувався, якби знайшов у них міль. А зараз стійте там, де стоїте, спокійно і тихо, і не думайте поворухнутися, поки ведмідь не повернеться з мастилом. А ще краще, мені здається, ви можете піти додому почитати газету. З Богом!

Ось він! — скрикнув Тоні Коста, показуючи на дальній край причалу, де з’явився з води Йорик Бернісон, витягаючи за собою якусь темну річ. Коли він виліз на пристань, він обтрусився, поливаючи все навкруги фонтаном бризок. Потім нахилився, взяв чорний предмет у зуби і потяг його до місця, де лежали його обладунки. Це був мертвий тюлень.

Йорику, — сказав аеронавт, повільно підводячись і тримаючи пістолет, який вперто вказував на Сісельмана. — Як справи?



Ведмідь подивився на нього і коротко рикнув, а потім розрізав тюленя пазуром. Ліра зачаровано дивилася, як він розгорнув шкіру і вийняв трохи жиру, яким змастив всі свої обладунки, ретельно наносячи його на місця, де сходилися диски.

Ти з цими людьми? — не припиняючи роботи, запитав ведмідь.

Звісно. Здається, ми обидва — найманці, Йорику.

Де ваша куля? — звернулася Ліра до техасця.

Спакована, лежить на санях, — відповів він. — А ось і хазяїн.

Джон Фаа і Фардер Корам разом із Сісельманом підійшли до пристані у супроводі чотирьох поліцейських.

Ведмедю! — сказав Сісельман високим різким голосом. — Тобі дозволено поїхати з цими людьми. Але мушу попередити тебе, якщо ти ще раз з’явишся у межах цього міста, тебе буде покарано безжалісно.



Йорик Бернісон не звернув жодної уваги на ці слова і продовжував змащувати обладунки. Дбайливість та обережність, з якими він це робив, нагадали Лірі про її власну відданість Пантелеймону. Ведмідь сказав усе правильно: обладунки були його душею. Сісельман та поліцейські відступили, інші також повільно почали розходитися, але кілька залишилися подивитись.

Джон Фаа приклав руки до рота і крикнув:

Цигани!



Вони всі були готові вирушати. Вони хотіли рухатися відтоді, як розвантажили корабель. Сани були споряджені, собачі упряжки чекали напоготові.

Джон Фаа сказав:

Час вирушати, друзі. Зараз ми всі зібралися, дорога відкрита. Пане Скоресбі, ви все зібрали?

Готовий їхати, Владарю Фаа.

А ви, Йорику Бернісон?

Лише вдягнуся, — відповів ведмідь.

Він закінчив змащувати обладунки. Не бажаючи залишати м’ясо тюленя, він підняв тушу і кинув її ззаду на сани Лі Скоресбі, а потім вдягся. Було дивно бачити, як листи металу завтовшки з дюйм він надягав, ніби шовкове вбрання. Це зайняло в нього менше хвилини, і цього разу вони вже не скрипіли й не брязкали від іржі.

Отже, менш ніж за півгодини експедиція вирушила на північ. Під небом, заповненим мільйонами зірок і сяючим місяцем, сани грюкали й калатали по вибоїнах та камінню, поки не дісталися до чистого снігу за містом. Тут звук змінився на тихе скрипіння снігу й дерева, собаки пішли легше, і рух став стрімким і м’яким.

Ліра, сидячи ззаду на санях Фардера Корама, закутана так сильно, що було видно лише очі, прошепотіла Пантелеймону:

Ти бачиш Йорика?

Він біжить поряд із санями Лі Скоресбі, — відповів деймон, озираючись. Він сидів у її каптурі з хутра росомахи у вигляді горностая.

Спереду над горами на півночі почали мерехтіти бліді вигини Північного сяйва. Ліра бачила їх крізь напівзаплющені очі і відчувала безмежне щастя від їх руху на північ під Авророю. Пантелеймон намагався боротися з її сном, але їй надто хотілося спати. Тоді деймон згорнувся мишею в її каптурі. Коли вони прокинуться, він мав сказати їй, що, мабуть, куниця чи якесь видіння безпечного місцевого деймона переслідувало сани, м’яко перестрибуючи з гілки на гілку по соснах, і турбувало його, нагадуючи мавпу.



Каталог: authors
authors -> Анна Хома Провина Частина перша Меа culpa…
authors -> Annotation Який сором для дівчини — повернутися додому з байстрям! Але якщо дитина не твоя? Селянки Олена та Люба вирушили до міста в пошуках кращої долі. Та якби Олена знала, що їй доведеться понести не свій хрест!
authors -> Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна
authors -> Літературне мистецтво рідного краю
authors -> Дмитро донцов
authors -> Переходимо до любові Роман Відтоді, як стала відома моя розповідь «З погляду вічності»
authors -> Іван Багряний Людина біжить над прірвою
authors -> Іван Багряний огненне коло
authors -> Джеймс Дешнер Бігун у Лабіринті


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка