Класифікація міно-вибухових поранень, механізм поранень, особливості надання медичної допомоги пораненим



Скачати 20.32 Kb.
Дата конвертації20.06.2020
Розмір20.32 Kb.
ТипРеферат
Реферат на тему:

«Класифікація міно-вибухових поранень, механізм поранень, особливості



надання медичної допомоги пораненим»


Мінно-вибухова травма - це сполучена травма, яка виникає внаслідок імпульсної дії комплекса уражаючих факторів вибуху мінного боєприпасу і яка характеризується взаємнопов’язаним и взаємнообтяжуючим впливом, як глибоких і значних пошкоджень тканин, так і розвитком загального контузійно-коммоційного синдрома

Фактори, які вражають при мінно-вибухових ураженнях:


- ударна хвиля;

- висока температура і полум’я;

- осколки і частки вибухового пристрою і вторинні ранящі снаряди;

- механотравма — забій тіла при ударі об землю та інші тверді тіла;

- баротравма — коливання атмосферного тиску;

- токсична дія газоподібних продуктів вибуху;

- акустична травма.

Клініко-статистична класифікація мінно-вибухових уражень:

W40 Мінно-вибухові ураження

Макет клінічного діагнозу: {Qx} мінно-вибухове {Ix} ураження (ударна хвиля) {з пошкодженням Lx}{, ускладнене Ox}

Клінічні прояви:

Q1– Поєднане

Q2– Множинне

Q3– Комбіноване

Дані діагностики:

I1– закрите

I2– відкрите

Локалізація ураження:

L1– голови

L2– хребта

L3– шиї

L1– груди {з ураженнямZx}

Z1– легені зліва

Z2 – легені справа

Z3– легені зліва та справа

Z4– серця

Z5– аорти

L2– живота {з ураженнямZx}

Z6– шлунка

Z7– тонкої кишки

Z8– товстої кишки

Z9печінки

Z10– підшлункової залози

Z11– нирки

Z12– сечового міхура

L3– таза

L4– верхньої кінцівки

L5– нижньої кінцівки

Ускладнення:

O1– масивною кровотечею

O2– геморагічним шоком

O3– травматичним шоком

O4– перитонітом

O5– емпіємою плеври

O6– стисненням головного мозку

Механізм поранень:

При вибуху вивільняється значна кількість енергії протягом дуже короткого проміжку часу і в обмеженому просторі. Ефект вибуху реалізується у вигляді трьох дій: – бризантної - місцева руйнівна дія на розташований в області заряду об’єкт; – фугасної - поширена руйнівна дія на предмет у вигляді обтікання і дія на навколишні предмети; – запалювальної. Швидкість детонації ВР досягає 9000 м/с. Маса 1 кг ВР утворює від 500 до 1000 літрів продуктів детонації (ПД). Розширюючись, ПД створюють потужний тиск на навколишнє середовище. Продовжуючи розширюватися, ПД утворюють ударну хвилю, на фронті якої створюється тиск до 20- 30 МПа. Цим пояснюється бризантна дія ВР на стінки корпуса МВП з утворенням численних осколків різної форми і маси. Осколки розлітаються в усі боки разом з газами, що мають температуру до декількох тисяч градусів. Якщо заряд не має металеву оболонку, то разом з газами розлітаються шматки з поверхневих шарів заряду. Крім того, внаслідок високої температури та швидкості газів спостерігаються опалення одягу та опіки. Велике клінічне значення мають опіки обличчя та верхніх дихальних шляхів. Вплив токсичних продуктів вибуху (СО2, CO, NO, HCN, тощо) відбувається, як правило, в закритих приміщеннях, техніці та інших замкнутих просторах, а клінічними проявами його є отруєння окисом вуглецю, рідше - окисом азоту та іншими газами. Крім загально-токсичної дії газів, спостерігається й місцева дія - феномен "вбивання окису вуглецю"миттєвого насичення крові СО з утворенням карбоксигемоглобіну в концентрації до 70-80 %. Поряд з руйнуючим впливом газоподібних продуктів детонації і ударних хвиль, що виникають у навколишньому середовищі, при вибухах МВП важливе значення мають його осколки і частини; готові убійні елемент (шматки дроту, кульки тощо); вторинні ранячі осколки (камені, цвяхи від підошви взуття, тощо). Осколки і частини вибухового пристрою мають різну енергію залежно від маси та щільності, потужності вибуху і відстані від його центра. Тому осколкові пошкодження, як правило, дуже різноманітні: від невеликих саден і синців до обширних ран з дефектами м'яких тканин, сліпих осколкових поранень, переломів кісток, тощо. також різноманітні пошкодження від дії вторинних снарядів: осколків різних перешкод і предметів, що знаходилися поблизу від центра вибуху і недалеко від потерпілого, частин взуття та одягу, вмісту кишень, зруйнованих і відірваних частин тіла.

Руйнування - повна або часткова втрата життєздатності тканинних масивів, що не підлягає відновленню в конкретних умовах. Стосовно до сегмента, кінцівки - повне припинення магістрального кровотоку, перелом кісток і пошкодження м'яких тканин більш ніж на 1/2 його окружності. Неповний відрив - руйнування сегмента кінцівки, при якому збереглося з'єднання дистального і проксимального відділів шкірним або шкірном'язовим клаптем. Відрив - повне відділення сегмента кінцівки. Морфологічні зміни в зоні дії ударної хвилі відповідають загальним закономірностям вогнепальної рани і характеризуються трьома зонами. Перша - зона руйнування або відриву - утворюється в результаті бризантної дії ударної хвилі на ділянку тіла. Вона являє собою великих розмірів зяючу рану (наприклад, сідничної області) або ділянки руйнування, або повного відділення сегмента кінцівки. Протяжність першої зони від 5 до 35 см, а морфологічним субстратом є різноманітної форми шкірні клапті, масиви пошкоджених м'язів, оголені кістки, судини, сухожилля. Для цієї зони характерно рясне забруднення тканин, закопчення та опік. Військово-технічні проблеми 43 Друга - зона первинного некрозу - утворюється в результаті бризантної дії ударної хвилі, дії високої температури, полум'я, розпечених газів. Це тканини прилеглі до першої зони і повністю втратили життєздатність. Морфологічно друга зона характеризується вогнищевими крововиливами, що поширюються значним протягом часу; суцільними і вогнищевими некрозами підшкірної жирової клітковини, м'язів, сухожиль, кісток; багато-осколковими переломами або скелетуванням кістки протягом значного часу; тромбозом магістральних судин; опіком м'яких тканин і кісток. Протяжність зони суцільного некрозу становить від 3 до 6 см, осередкового – 5-15 см у проксимальному напрямку. Третя - зона вторинного некрозу - утворюється в результаті як бризантної , так і фугасної дії ударної хвилі. Вона має мозаїчну структуру по чіткості змін, характером і протяжністю. Морфологічно третя зона характеризується паравазальними, параневральними, міжм'язовими крововиливами, ділянками із зниженою кровоточивістю та яскравістю тканин; різними видами порушень мікроциркуляції, деструкцією клітин і внутрішньоклітинних елементів


Характеристика мінно-вибухових уражень:


А) При мінно-вибухових ураженнях виникає три зони змін у травмованих тканинах:

- зона відриву, розчавлювання і відсепаровки тканин (необоротні зміни);

- зона контузії ( вогнищеві незворотні процеси);

- зона комоції (структурні зміни судин і нервових стовбурів).



Б) Значний поліморфізм анатомічних пошкоджень:

- у кожного другого спостерігається пошкодження груднини та реберного каркасу;

- у кожного пятого – гемопневмоторакс або забій серця;

- пошкодження очей, кісток лицьового та мозкового черепа;

- пошкодження органів черевної порожнини та ін.

В) Основні фактори формування реакції організму на мінно-вибухову травму:

- аферентна больова імпульсація із численних осередків ушкодження;

- кровотеча із декількох джерел;

- розвиток гіпоксії змішаного генезу;

- страктурні пошкодження різних органів та ранній ендотоксикоз.

Г) Періоди клінічного перебігу мінно-вибухових уражень:

період шокуі інших гострих розладів, обумовлених пораненням (12-48 годин);

ранній післяшоковий період (період численної органної дисфункції і неспроможності травмованих органів) – від 3 до 7 діб;

період інфекційних ускладненьабо значного ризику їх розвитку (від 2 тижнів до місяця і більше);

період сповільненої реконвалесценціїабо трофічних порушень (від декількох тижнів до декількох місяців).

Принципи лікування мінно-вибухових уражень на етапах медичної евакуації:


А) Невідкладна допомога на догоспітальному етапі включає:

а) зменшення порушень зовнішнього дихання, які можуть бути обумовлені

обструкцією дихальних шляхів, розвитком пневмотораксу (відкритого або закритого):

- проведення інкубації трахеї нерідко рятує життя потерпілому;

- проведення кисневої терапії знижує летальність на 30%,



б) зменшення і корекція порушень кровообігу, які обумовлені крововтратою:

- проведення інфузійної терапії при значній гіпотонії (якщо інфузійна терапія на до госпітальному етапі не проводилась, то летальність на 42% більше в порівнянні з тими постраждалими, хто отримував її);



в) усунення больового синдрому:

введення 2% розчину промедолу,

-в/венне введення бупренофрину,

при можливості – використання інгаляційних анестетиків за допомогою портативного аналгайзеру (трилан, трингал).

Б) Допомога пораненим на госпітальному етапі включає:

а) проведення інтенсивної терапії, в якій мають потребу більше 50% потерпілих (катетеризація центральних або периферичних вен, інфузійна і респіраторна підтримка, адекватне знеболення);

б) надання хірургічної допомоги:

• в першу чергу виконують невідкладні оперативні втручання, відмова від яких веде до летального наслідку; при цьому передопераційна підготовка проводиться на операційному столі;

• в другу чергу виконують термінові операції, відмова від яких веде до розвитку тяжких ускладнень, що можуть призвести до смерті хворого; при виконанні термінових оперативних втручань є 2-4 години для проведення передопераційної підготовки;

• в третю чергу виконуються відстрочені операції, відмова від яких веде до розвитку легеневих і гнійно-септичних ускладнень; відстрочені оперативні втручання виконують на 2-3 добу після поранення;



• невідкладні та термінові операції виконуються симультантно або послідовнов ході одного наркозу;

• термінові та відстрочені операції виконуються в ході одного наркозу, або в різні терміни.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка