Казка укр дитячі книги з малюнками


Буратіно потрапляє до Країни Дурнів



Сторінка16/30
Дата конвертації10.08.2021
Розмір9.04 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30

Буратіно потрапляє до Країни Дурнів


Дівчинка з блакитним волоссям підійшла до дверей хижки:

– Буратіно, друже мій, ви шкодуєте, що так вийшло?

Буратіно був дуже сердитий, до того ж і на думці в нього було зовсім інше.

– Чого б це я став шкодувати?! Не діждетесь.

– Тоді вам доведеться просидіти тут до ранку.

Дівчинка гірко зітхнула й пішла геть.

Настала ніч. Сова зареготала на горищі. Жаба виповзла із погрібця, щоб ляпати черевом по калюжах, у яких виблискував місяць.

Дівчинка лягла спати у мережчате ліжко і довго з прикрістю схлипувала засинаючи.

Артемон, устромивши носа під хвіст, спав поблизу дверей її спальні.

У будиночку годинник з маятником вибив північ.

Кажан зірвався зі стелі.

– Пора, Буратіно, тікай! – пискнув над вухом. – У кутку хижки є щурячий хід у погрібець… Чекаю тебе на галявині.

Він вилетів у слухове вікно.

Буратіно кинувся в куток хижки, плутаючись у павутинних тенетах. Навздогін йому злісно сичали павуки.

Він поліз щурячим ходом у погрібець. Хід ставав дедалі вужчий. Буратіно ледве просувався під землею… І раптом дав сторчака – полетів просто у погрібець. Там він мало не втрапив у пастку на щурів, наступив на хвіст вужеві, який тільки-но напився молока з глечика в їдальні, і котячим лазом вихопився на галявину.

Над блакитними квітами тихо літав кажан.

– За мною, Буратіно, до Країни Дурнів!

У кажанів нема хвоста, а тому кажан літає не прямо, як птах, а вгору й униз – на перетинчастих крилах, вгору й униз, схожий на чортика. Рот у нього завжди роззявлений, щоб, не марнуючи часу, по дорозі ловити, кусати, живцем ковтати комарів та нічних метеликів. Буратіно біг за ним аж по шию в траві; мокра кашка шмагала його по обличчю.

Раптом кажан високо шугнув до круглого місяця і звідти крикнув комусь:

– Привів!



Буратіно відразу ж сторчголов полетів униз із стрімкого урвища. Котився, котився та й гепнувся в лопухи.

Подряпаний, повен рот піску, з виряченими очима, сів.

– Ух, ти!

Перед ним стояли кіт Базіліо та лисиця Аліса.

– Хоробренький, відважненький Буратіно, мабуть, упав з місяця, – сказала лисиця.

– Дивно, як він живий зостався, – похмуро сказав кіт.

Буратіно зрадів, побачивши давніх знайомих, хоч йому й здалося підозрілим, що в кота перев'язана ганчіркою права лапа, а в лисиці весь хвіст забрьоханий багнюкою.

– Лихо не без добра, – сказала лисиця, – зате ти потрапив до Країни Дурнів…

І вона вказала лапою на зруйнований міст через пересохлий ручай.

По той бік ручаю серед куп сміття було видно напіврозвалені будиночки, зачучверілі дерева з обламаним гіллям і дзвіниці, що похилилися в різні боки.

– В цьому місті продаються славнозвісні куртки на заячому хутрі для тата Карло, – облизуючись, співала лисиця, – абетки з розфарбованими малюнками… Ах, а які продаються солодкі пиріжки і льодяникові півники на паличках! Ти ж не загубив ще свої грошики, гарненький Буратіно?

Лисиця Аліса допомогла йому підвестися. Послинивши лапу, почистила йому курточку й повела зруйнованим мостом.

Кіт Базіліо похмуро шкандибав позаду.

Було вже за північ, але в Місті Дурнів ніхто не спав. Кривою, брудною вулицею блукали виснажені собаки в реп'яхах, позіхаючи від голоду:

– Ех-хе-хе…

Кози з обдертою вовною на боках скубали вкриту курявою траву уздовж хідника, трясли недогризками хвостів.

– Ме-е-е-ені їсти хочеться…

Понуривши голову, стояла корова, в якої випиналися кістки з під шкіри.

– Муууууука, – повторювала вона задумливо.

На грудках грязюки сиділи обскубані горобці і не відлітали – хоч ногами їх дави.

Хитались від виснаження кури з обскубаними хвостами. Зате на перехрестях стояли виструнчившись скажені бульдоги поліцейські в трикутних капелюхах і в колючих нашийниках. Вони гримали на голодних і шолудивих жителів:

– Пррроходь! Іди праворуч! Не затрримуйся!..



Лисиця тягла Буратіно далі вулицею. Вони побачили гладких котів у золотих окулярах, які походжали під місяцем хідниками, ведучи попід руки таких же гладких кішок у чепчиках. Гуляв товстий Лис – губернатор цього міста, бундючно закопиливши носа, і з ним – чванлива лисиця, що тримала в лапі квітку нічної фіалки.

Лисиця Аліса прошепотіла:

– Це гуляють ті, хто посіяв гроші на Полі Чудес… Сьогодні остання ніч, коли можна сіяти. На ранок збереш купу грошей і накупиш усякої всячини… Ходімо швидше…

Лисиця та кіт привели Буратіно на пустир, де валялися побиті горщики, подерті черевики, діряві калоші й ганчір'я…

Перебиваючи одне одного, заторохкотіли:

– Копай ямку.

– Клади золоті.

– Посип сіллю.

– Зачерпни води з калюжі, полий як слід.

– Та не забудь сказати «крекс, фекс, пекс»…

Буратіно почухав носа, замащеного чорнилом.

– А ви відійдіть усе ж таки подалі…

Боже мій, та ми й дивитися не хочемо, де ти закопаєш гроші! – сказала лисиця.

– Боронь боже! – сказав кіт.

Вони відійшли трохи й сховалися за купою сміття.



Буратіно викопав ямку. Сказав тричі пошепки: «Крекс, фекс, пекс», поклав у ямку чотири золоті монети, засипав, добув із кишені дрібку солі, посипав зверху. Набрав з калюжі жменьку води, полив. І сів ждати, поки виросте дерево.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка