Історичний роман генріха манна про войовничого гуманіста



Сторінка34/48
Дата конвертації05.05.2016
Розмір9.22 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   48

Молочна сестра

 

Звали його Кончіні. Коли він підійшов, вишукано вклонився й сподобився від короля потиску руки, Марія Медічі вперше усміхнулася. З її обличчя зникла благочестива поважність, на ньому проступив дурнуватий захват. Вона навіть заговорила, у неї знайшлося що сказати, крім недавньої безглуздої белькотні. Ці слова не повинні були пропасти марно, герцогиня де Немур переклала їх, бо знала обидві мови, а крім того, була обізнана із взаєминами цих осіб. Королева має молочну сестру, і шляхетний Кончіні — чоловік шляхетної дами Елеонори Галігай. Королева заговорила знову, вона вихваляла цю даму довго і з запалом, крізь який просвічував страх. Дурнуватий захват мов водою змило з білих щік, що трусились, мов холодець. Дивно, але самої молочної сестри чомусь там не було, тільки її красень чоловік пиндючився, мов павич. Королева видимо намагалася не дивитись у його бік. Перекладаючи слова королеви, пані де Немур уставляла між ними свої, призначені тільки для короля: — Двоє пройдисвітів із фальшивими титулами. Стережіться! Далі — переклад королевиної хвали доброчесності та побожності шляхетної дами Галігай, і знову власні слова герцогині: — Тільки карлиця небезпечна, бо вона розумна. Чоловік — просто дурний павич. Вам, величносте, слід із самого початку знати, що вашу дружину обплутали… — говорила пані де Немур, бажаючи остерегти короля. Але не доказала. Бо королева чомусь дедалі дужче непокоїлась. Вона була вже ніби не сама у своєму широченному криноліні, якась стороння сила смикала його сюди й туди, і Анрі злякався, що з нею зараз бозна-що станеться. Раптом і королева, й кринолін шарпнулись убік — то був не крок, а скоріш переляканий стрибок. — Моя Леоноро! — вереснула Марія Медічі голосом папуги або театральної машини, що зображує людину. Вдруге вона вже не проверещала, а шепнула ті самі слова й показала рукою вниз. На тому місці, звідки щойно зійшла королева, щось лишилося; щоб його розгледіти, всі нахилились. Анрі побачив невеличку зграбненьку жіночку, так пропорційно збудовану, що її важко було назвати карлицею, їй видимо не подобалося стояти отак на очах у всіх. Мабуть, усе її життя минало за спідницею в королеви, коли не під тією спідницею. В неї був нездоровий колір обличчя, як у жінок, що все життя проводять у спальні іншої жінки. Такі загадки природи звичайно перебувають під владою невтримних жадань та бурхливих пристрастей. Наявний взірець прикривав очі вуаллю, та дві жарини зловісно світили й крізь серпанок. Анрі ступнув назад. «То ось яка ця молочна сестра! Ще її мені бракувало», — думав він, звівши брови й широко розплющивши очі. Це злякало молочну сестру, і вона теж сахнулась, ніби хотіла тікати. Тут міг зарадити тільки якийсь надзвичайний крок. Анрі хотів був поцілувати це створіння в губи, але воно відверталось і пручалось. А як тільки він відпустив шляхетну даму, та кинулась навтікача.  



Кімната була переповнена людьми з обох таборів — і з оточення королеви, і з почту короля. Тендітна жіночка пробилася крізь тисняву самою лише силою волі. Придворні короля й королеви квапливо розступались перед нею. Один підставив їй йогу, але вона не перечепилась і не впала, а зіп'ялась навшпиньки і дотяглась до його обличчя. Тоді він сам відчинив їй двері. То був хоробрий Крійон. Анрі — до Марії Медічі: — Пані, я хотів би привітати вашу молочну сестру. Вона не зрозуміла слів, але вгадала його намір і замахала обома руками, благаючи не робити цього. Цій чужинці марно щось пояснювати. Анрі доторкнувся до плеча пані де Немур і сказав їй: треба ж йому побачити що за цим таїться. — Можливо, й ніж, величносте, — відповіла герцогиня. Пройшовши в глибину кімнати, Анрі помічає, що за ним не йде ніхто. Тільки чоловік молочної сестри, пан Кончіні, знов вишукано вклоняється й запрошує короля переступити поріг. Двері за ним лишаються відчинені. Анрі опинився в коротенькому, тьмяно освітленому проході. Світло пробивалось між завісами в кінці його. Згадавши остереження щодо ножа, король прикрив груди рукою, швидко ступив до завіси й шарпнув її. Важкі бганки не піддавались, і не диво: шляхетна дама вкуталась у них. У її очах, прикритих вуаллю, горів тріумф: вона чекала його тут. Карлиця відхилила завісу перед спальнею, показала йому королевине ліжко й небагатьма виразними жестами пояснила, чого вона хоче від нього і що забороняє. Вона не говорила й від того здавалася ще загадковішою. Взявши на себе таку сміливу роль, це створіння перемогло свій острах і забуло всякий упин. Анрі дивився на неї твердо, і їй нелегко було стерпіти це: вона злісно зиркала спідлоба. Ось і він показав їй на ліжко, а замість цілої зв'язної фрази, що тільки утруднила б порозуміння, вимовив роздільно троє імен. Перші двоє викликали в молочної сестри всі ознаки ревнощів — дуже прикрого почуття; бідолаха вже хотіла була знов укутатися з головою в завісу. Та коли він вимовив третє ім'я, вона отямилась і позадкувала аж до ліжка. Учепилась руками в цей важливий предмет умеблювання й усім своїм виглядом демонструвала несамовиту готовність захищати його від усіх і кожного. Анрі швидше, ніж його чекали, повернувся до королеви та її товариства — там ніхто не міг бачити того, що відбулось, хоча двері були відчинені. А відбулася вся сценка тим швидше, бо була безмовна. І королю, коли він повернувся, здавалось, ніби це сон. Тепер він перевів дух і засміявся, і королева засміялась услід за ним. Вона виразила свою полегкість від того, що він так ласкаво поставимся до її молочної сестри. Пані де Немур переклала, і він підтвердив це. Тепер він уже справді відбув тут належне й без церемоній подався вечеряти. Відвів пані де Немур до порога, де їх ніхто не міг почути, і сказав їй, що збирається пробути в королеви цю ж таки ніч; хай герцогиня її підготує. Тим часом його апетит перейшов у вовчий голод. — Мабуть, я дуже довго пробув у спальні? — спитав він своїх придворних. Бассомп'єр, що ніколи не гаявся з відповіддю, заперечив: — Менше, як десять хвилин, величносте. А втім, незвичайні події, хоч би як швидко вони розгорталися, завжди здаються нескінченними. Поглинаючи вечерю, він сказав своїм, що вони з усією своєю вояцькою славою не справили на королеву ніякісінького враження. — Чом ви не прийшли викупані й напахчені! Що це за переможці, що приходять прямо з бойовища, та ще й не чепурні й не молоді. Вони зрозуміли, що він говорить про себе самого й побоюється своєї королеви-чужинки та її молочної сестри. А тому засміялись і пообіцяли йому, що найвідважніший вояк сю ніч спатиме з карлицею. Анрі відповів несподівано поважно: — Коли та карлиця отак зненацька вигулькнула, мені здалось, наче вона виповзла з-під спідниці в королеви. А потім поринув у глибоку задуму, і його дворяни важилися тільки перешіптуватись між собою. А він згадував і уявляв товариство, між яке попав і яке відтепер мало жити під його дахом: зловісну молочну сестру, її непристойно вродливого чоловіка, обох двоюрідних братів і кавалерів для послуг, — усі вони були в найтіснішій спілці з чужинкою, яку він зашлюбив — поки що тільки через посередника. Під час другого вінчання він мав підвести її до вівтаря власною рукою, і відтак його трон стане її троном. А вона ж просто купа м'яса, якою замість доброї волі правлять упередження. Французької мови вона не вивчила навмисне, як йому сказали, через те, що назива її мовою єретиків. Це сказав пан Бассомп'єр, гордий своєю обізнаністю. Це не віщує нічого доброго: звичайно ж, ота тепленька компанія шахраїв смикатиме її туди й сюди, як ляльку. Інакше не може бути, поки в неї є ота молочна сестра. Ця сестра в тій компанії найсильніша — завдяки своїй збоченій натурі. Анрі мав дуже багатий досвід щодо божевілля — серед людства зразки його вельми рясні. Анрі натрапляє на нього всюди, і врешті-решт божевілля, сховавшись під спідницею в королеви, зійде з нею на трон. Карлиця його ненавидить, її виказує те, що вона боїться глянути йому в очі. Адже Анрі може зламати її владу. своїми жаринами, що горять від пекельного вогню в її душі, вона боїться глянути в будь-чиї очі, щоб вони не побачили її наскрізь. Зурочливий погляд, від якого вона закривається вуаллю, — це просто той погляд, який може побачити її наскрізь. Зала єпископського палацу в Ліоні, де Анрі обмірковував своє становище, була освітлена тьмяно. Його бойові сподвижники не посідали обабіч нього; вони шепотілися коло своєї свічки поодаль, аж у кінці столу, а скоро й зовсім замовкли. Тільки Бельгард сидів близько від Анрі, але й він полишив королю дивитись собі в душу й навіть відсунув свічника далі. «Владу над королевою дає молочній сестрі її красунчик-чоловік, — міркував Анрі.— Інакше навіщо б він їй здався. Сам він не сміє й доторкнутись до неї, а якби спробував зазіхнути на ту, другу, лихо йому: карлиця б його отруїла. Марія Медічі має весь час мліти в своєму дурнуватому захваті, як я й помітив. Кончіні використовують, щоб засліплювати її, на більше він і не здатен, цей марнолюбний жевжик із фальшивим ім'ям. Власне, коли вже ступити на цей хисткий грунт, владу молочній сестрі дає не її красунчик чоловік, а її власна збочена натура. Королева боїться її. Хіба ж я не чую й досі, як тремтів її голос, коли вона згадувала молочну сестру й вимовляла її фальшиве ім'я. Королева — нещасна людина». Анрі багато розгадав там, при тьмяному світлі, за порожнім келихом, — слушно розгадав чи хибно, про це він дізнається потім. Скінчились його прозріння співчуттям до королеви, бо становище її непевне через оту темну компанію масок, що обплутала її своїми тенетами. Гнів? — ні, гніву Анрі вже не відчуває: недарма ж у нього сива борода й очі, що бачили аж забагато. Одначе темну спілку й непевне становище слід би усунути. От тільки чи вдасться? Треба якось приборкати карлицю. Бельгард уже гадав, що король забув про нього. Несподівано Анрі нахилив до нього обличчя й заговорив таємниче: — Бляклий Листе, наші друзі мали рацію: найвідважніший вояк повинен сю ніч переспати з карлицею. — То вони вихвалялися, величносте, — відказав перший стайничий. — Аж такого відважного серед них нема. Анрі спробував заговорити суворіше: — А ти знаєш, що я оце допіру збирався покарати тебе, коли побачив, у яке товариство я попав і як тепер муситиму жити через твоє недбальство? — Величносте! — благально сказав Бельгард. — Я свідомий своєї провини, хоч остерігати вас було б запізно, та й зовсім марно. У Флоренції я й не бачив тієї молочної сестри, бо вона ховається по альковах і боїться світла. — Ти брешеш, Бляклий Листе, тобі відомо було, що королева тремтить перед нею. Пані де Немур сьогодні призналась мені в цьому, а ти — ні. На спокуту за всі свої гріхи ти повинен сю ніч переспати з карлицею і приборкати її, ти якраз підхожий чоловік для цього. Так сказав Анрі, і Бляклий Лист умить розгадав його намір. Він би й схвалив той намір, якби йшлося не про нього самого. Вкрай занепокоєно озирнувся він, шукаючи, як би врятуватись, — і справді, ззаду хтось їх підслухував, а тепер хотів утекти. — Величносте! — шепнув Бельгард. — Он якийсь цікавий. Це саме той, кого треба, кращого ви не знайдете. — Агей! — гукнув Анрі в сутінь. — Вийди-но! Заскочений не квапився виходити. І все ж він був саме той, кого треба, завдяки своїй цікавості, а ще більше тому, що хотів устигнути всюди. — Бассомп'єр, — сказав Бельгард, — король для здійснення свого наміру, що його ви завдяки доброму слухові вже знаєте, потребує саме такого чоловіка, як ви: молодого, гарного з себе, честолюбного й спритного.  

— Ви зрозуміли? — спитав Анрі. Нещасливець почав проситися: — Величносте, я з жінками несміливий. Замість короля відповів Бельгард, найдужче зацікавлений у тому, щоб королівське бажання хтось виконав: — Можете бути несміливий скільки вам завгодно: темрява на арені вашої пригоди сховає вас від очей красуні. Ви сховаєтесь у тій самій залі, де сьогодні нас приймала королева. Світла там не буде, про це подбають. Молочна сестра врешті-решт вийде з королевиної спальні. А ви тільки прислухайтеся — ви ж до цього звичні. — Не треба й прислухатися, — докинув сам Анрі.— Перед дверима спальні, в кінці темного переходу, висить завіса. Вгорніться в неї. Як тільки двері відчиняться, підставте ногу, і вона сама впаде вам у обійми. — Вона ж налякала навіть хороброго Крійона, — заперечила нещасна жертва. — Ви не несміливий, озвався Бельгард, змінивши Анрі — Ви просто боїтесь. І за страхом забуваєте про незрівнянну честь, що припала вам. — Я усвідомлюю, яка це честь, і розумію, що не гідний її,— запевнив Бассомп'єр швидко й збуджено. — Адже це дозвіл бути присутнім під дверима при королівській шлюбній ночі. — Ви любите маленьких жінок? — спитав Анрі. — Так це ж молочна сестра королеви, — зауважив честолюбець. Видно було, що він гарячково вираховує, чи багато слави можна здобути на всьому цьому.  



Королівська шлюбна ніч



 

Анрі, викупаний у запашних есенціях, рушив у шовковому халаті й м'яких капцях до свого шлюбного ложа. Перед ним несли кілька свічників. Позаду йшли ла Варенн та інші дворяни, але очолював процесію герцог де Бельгард. Дорогою король Анрі думав про те, що волів би не йти, але як не зробити цього тепер, то потім ще важче буде знайти час. Краще зразу, ніж ніколи. Королівська шлюбна ніч відбувається не для розваги. Ти не стаєш смішним від того, що вже не молодий. Ті придворні, котрі вели його через дім, із такими самими офіційними обличчями присвічували б і молодому королю; вони б забули, що він прямує до плотських зносин, і думали б тільки про високе призначення королівської величності. Анрі озирався на них — чи вони справді поважно ставляться до цієї шлюбної процесії, разом із його халатом, що тягнеться по підлозі. Звісно, так, або ж вони надзвичайно добре володіють виразом обличчя. Ла Варенн, що добував йому коханок, — без ліку й з усіляких станів, — тут удає з себе якнайдостойнішого слугу коропи. Замість засміятись, Анрі зітхає. Іде й думає: «Багато сподіватись від цієї шлюбної ночі не можна. Кохання королеви я не здобуду ніяким мистецтвом і марно вдаватиму лицаря доброї волі,— думає він, бо його зухвала маркіза називала його так привселюдно. — Отих чужинчиних прихвоснів я не подужаю, — він має на увазі обох Маріїних кузенів і третього, красеня над красенями. — А ще ж і молочна сестра. Чужинка ніколи не буде серцем на моєму боці, і це дуже велика небезпека для королівства, — це він особливо виразно бачить тепер, ідучи до шлюбного ложа. — Та все могло б іще бути добре, — визнає він наостанці,— якби я справді щиро прагнув її кохання. Я сам не можу любити, і квит, і нічого тут не вдієш. Навіщо ж тоді шлюбна ніч? Заради посагу? Е, ні, ми знаємо нащо. Треба зачати наступника трону, мого спадкоємця з кров'ю Медічі в жилах. Оскільки вона не жадає мене, а я не жадаю її, він успадкує від неї все, а від мене — нічого, але буде моїм законним спадкоємцем». Під час цієї ясновидющої ходи він так замислився, що ледь не наткнувся на одвірок. То були двері зали, де його сьогодні зустріла королева. Він зупинився, всі здивувалися — чому, і вся процесія теж зупинилась. Анрі думає: «Мій спадкоємець… Я ж мав його — і ніколи не питав, скільки в ньому моєї крові, а скільки материної. Наша кров злилась в одне завдяки єднанню сердець і нашій любові до цієї країни, до цього королівства. Я все зробив, усе передбачив і зробив, щоб забезпечити синові Габрієлі трон. А тепер мушу сам позбавляти його трону й спадщини. Вони мають рацію, що я зараз іду здійснювати акт королівської величності, а не розважатись, бо кепська це була б розвага». Герцог де Бельгард вирішив, що ця зупинка короля якось стосується їхньої таємної умови з паном де Бассомп'єром. Він шепнув до короля, щоб той не турбувався: ніхто не підніме передчасно певної завіси й не знайде там нікого. Поки що той, про кого йдеться, ховається десь-інде. «Але йому не терпиться відбути цю пригоду», — сказав Бельгард. — Не треба заздрити йому, — зауважив Анрі з таким поглядом, що зрозуміти його міг би тільки Бляклий Лист, і то якби не виконував у ту мить службового обов'язку. Підбадьорені таким чином, король і його почет рушили далі: перейшли залу, короткий переходик до королевиної спальні, довго шкрябались і стукались у двері, а не дочекавшись відповіді, відчинили їх самі. Й зразу побачили, в чому річ: усі в спальні розгублено метушились, бо королева лежала на ліжку як нежива, і її розтирали нагрітими серветками. Короля зустріли німі докори: нащо він так квапився зі шлюбною ніччю й перелякав королеву? В неї справді похололо все тіло — він пересвідчився в цьому сам. Коли він доторкнувся до її руки, вона кліпнула очима й зразу ж їх заплющила. Молочна сестра упхалась між королем та ліжком і відігнала його, рукою показавши на обурені обличчя присутніх. То були королевині камеристки, лікарі, яких вона привезла з собою, але не бракувало й кількох вродливих кавалерів. Король легко розшукав очима тих трьох, що його цікавили. Від їхнього вигляду його обсипало жаром. Де й поділася недавня покірність тому, що вже сталось: він умить закипів від гніву. Пані де Немур, побачивши це, відвернула вибух. Вона звернула його увагу на те, що слуги королеви, а особливо її служниці, зовсім не співчувають їй; навпаки, вони обурюються більше нею, ніж самим королем. Королева у свою шлюбну ніч поводиться так, наче п'ятнадцятирічне невинне дівчатко, а це зовсім не личить їй. Але вона чинить так із щонайкращим наміром, аби збудити любов короля, додала пані де Немур. Анрі чи й слухав її. Обличчя обох кузенів та красеня Кончіні видимо подобались йому чимраз менше; Бельгард, що нетерпляче дожидав наказів короля, бачив це по спохмурнілому виразові. — Хай живе король! — гукнув він, і інші французькі придворні теж гнівно загукали ці слова, посунули на чужинців і почали випихати їх за двері. Через тисняву це було нелегко робити, й виходило воно не завжди лагідно, бо у дворян короля вже накопичилось чимало обурення. Можна гадати, що той чи той із вродливих королевиних кавалерів якийсь час після цього міг розплющувати тільки одне око. Дами зняли несвітський вереск, розбігаючись по залах та переходах. Урешті вони таки поздавалися в полон і винагородили своїх переможців — чи, може, й ні. Коли нарешті скрізь запанувала тиша, Анрі наказав провести зі свічкою герцогиню де Немур. При них лишався один-однісінькин служник; його він і вирядив з нею. А вона ще озирнулась і сказала: — Величносте! Хай вам щастить із вашою королевою. Не варто було герцогові Бельгарду набувати вам стількох ворогів заради того, щоб ви трохи раніше зостались із нею вдвох. Те саме подумав і Анрі, коли всі пішли. Що сталось, те сталось — тон уже задано, відносини між прихильниками короля й королеви визначилися. І ті, й другі займуть Луврський палац і хазяйнуватимуть там до останку, не випускаючи зброї з рук. Двобої він їм заборонить, але вбивства з-за рогу? Він уже передбачає великі прикрощі через свою чужоземну королеву та її почет. Він пригадує свій двір у часи іншої жінки, коли жінок шанували, а чоловіки відучились бути дармоїдами й шукати сутичок. «Минулося… Тепер уже рік тисяча шестисотий. Це не сердега Бляклий Лист накликав таку зміну, а скоріш я сам зі своїм одруженням, неминучим, як і всі його наслідки». Анрі враз підвів похилену в задумі голову й подумки лайнувся. «Наслідки? Дофін. Задля цього я тут. Оце-то думки для шлюбної ночі!» Королева й досі лежала, як нежива, але на дотик була вже тепла. І моргала до нього з якимось певним наміром: чи то принаджувала, чи то остерігала. Певне, таки друге, бо вона ледь помітно хитнула головою вбік, до проходу між ліжком і стіною: мовляв, пошукайте там чогось. Анрі обережно заглянув туди. Там сховалась молочна сестра, втулившись обличчям у запону ліжка. Вона не знає, що її викрито. У вузькому проході є місце тільки для неї. І витягти її можливо тільки силоміць. А надто поквапних вчинків у цій кімнаті вже й так було забагато. Анрі їх більш не хоче. Ніхто не може пошкодити його подружньому життю дужче, ніж молочна сестра. Її треба випровадити з кімнати якось по-доброму. За дверима на неї чекає пригода; так, ми про це вже й забули! Як же з нею впоратися? Анрі й Марія перезираються, вперше між ними згода. — Леоноро! — просить Марія. — Моя Леоноро! — туркоче вона. Та на її млосно-медовий голос не відповідає ніхто. Тоді вона каже — ці слова може зрозуміти кожен: — Ми самі. Король уже пішов. А на нього дивиться спонукально і так спритно зчіплює й розчіплює пальці обох рук — той жест виказує досвід, але що він означає? Анрі очам своїм не вірить, а вона ще й поглядом пояснює йому, і на додачу піднімає ріжечок укривала. Він скоряється й залазить під нього, ховається там з головою, а зверху на нього ще навалюють подушку. Що сталось далі, він уже не бачив, тільки здогадувався більш або менш. Мабуть, молочна сестра покинула свою схованку й почала шукати короля, а щоб вона не знайшла його в ліжку, королеви й сама зіперлась ліктем на свого чоловіка, якого й так уже душила подушка. А під вагою дружини він ледь не задихнувся. Молочна сестра щось джергоче злісно й шпарко, аж слова ковтаючи, і їх годі розібрати. Але що може означати та злива слів, як не злість на Марію? Ти, мовляв, нікудишньо зіграла роль холодної жінки, — так, певне, каже вона. Дофін! — яке мені діло до твого дофіна! Поки ти його не маєш, король слухатиметься нас. Певне, вона каже «нас», але думає — «мене». Дуже можливо, що королеві дістався від молочної сестри й ляпас чи два: якийсь виляск проник крізь укривала й подушки. Тоді Марія виразно промовила троє слів: «жарко», «пити», «лимонаду», — й повторює їх на всякі лади, від страдницького шепоту до розпачливого зойку. А водночас ще глибше заривається своїми жіночими принадами в подушки, вже й так причавлені її тілом. Це щоб чоловік зрозумів: вона усунула Леонору, відіслала її, зайву тут, по лимонад. Одначе шляхетна Галігай відмовляється сама блукати по темному будинку. Нова злива докорів означає, скоріш за все, що Марія сама винна, коли лежить отут самотня й покинута. Нащо вона дозволила, щоб її почет розігнали? І щоб шляхетна Галігай жертвувала собою задля дурної бодні, що вдає з себе королеву перед єретиками та варварами цієї країни? Йшла по лимонад, наражалась тут на якісь невідомі небезпеки? Ні, Маріє, по-твоєму не буде, хоч ти як прикидайся. І Марія прикинулась: важко зітхнула, налягла на короля всією вагою, просто-таки всією, знерухоміла й лежала мов нежива. Молочна сестра зустріла цю хитрість пронизливим реготом. Вона сміялась і сміялась, не переводячи духу. «І не задихнеться ж із того реготу!» — подумав король, що сам уже зовсім задихався. Та врешті сміх почав стихати, подаленів. Тягар зсунувся з короля. Марія скинула з нього укривало і коротко, енергійним жестом пояснила, що сталось. Удар ребром правої долоні полівій руці означав: «Пішла!» Анрі й сам бачив, що молочна сестра в сліпій люті покинула бойовище. Він метнувся до дверей, двічі крутнув ключ у замку, засунув важкий засув і озирнувся. Марія вже лежала напоготові, голісінька. Вона зустріла його словами: — За батьківською заповіддю, з обов'язку перед вірою і за наказом мого дядька, великого герцога, я хочу мати від вас дофіна. Аж згодом він замислиться над її словами, більш-менш зрозуміє їх і навряд чи буде задоволений ними. В цю мить її слова цікавлять його менше. Перед ним лежить її тіло, пишне й важке тіло; колись, поки він іще був жадібний без розбору до всього новенького, ця надмірна пишнота не відштовхнула б його. Але тепер оці виставлені напоказ чужинчині принади переконали його, що він уже не такий жадібний. Він міг би й відмовитись від них, і ось уперше в житті таке було в нього саме з тією жінкою, котра хотіла народити йому дофіна. Перед ним, між темними запонами ліжка, лежить жінка, якій, очевидячки, не бракує любовного досвіду. Оті млості лякливої дівчинки — то одна річ: так треба було. А інша річ — без церемоній прийняти до себе чоловіка, щоб він справив свою службу. Ліва жменя її обхопила одну масивну грудь, і щедра хвиля плоті переливалась через пальці. Права лежала розтулена на широчезному, дивно пласкому стегні,— це було для глядача справді щось нове. Дочок чужих країв спізнаєш урешті з багатьох поглядів, але насамперед вони вражають незвичайністю свого тіла. Жодного обрису без складок, без припухлостей. Розтулена долоня виражає жадання, темне, оголене жадання. Живіт трясеться, його опуклість аж звисає набік. І м'ясисті крижі здригаються. Але найпромовистіша ота розтулена жменя. Оскільки жадання красить, то й тут пропонується краса, тільки треба розуміти її. Голова відкинута назад, аж за узголівник, що спочатку мало зображувати жертовну покору: цнотлива дама воліє не бачити, що діятиметься далі. Крім того, в такому ракурсі обличчя її привабливіше: воно здається вужчим, і щоки вже не відвисають; по них пробігає складочка. То може бути слід утоми від життя, від тілесних мук — треба тільки розуміти її. Тінь прикриває коси, і не видно, які вони безбарвно-біляві, прикриває й очі — навіщо їм безглуздо витріщатися на високий акт? Межа тіні різка, і незатінена частина обличчя від того здається ніжно-білою, насправді воно не зовсім таке. Губи розтулилися, можна подумати, що мимовільно. Дихання ледь помітне, та якби вони заговорили, їхня мова була б зрозуміла. «Ось тут я лежу, чужинка, що здалеку приїхала до вас, чужого мені. Нас поєднує спільне діло, і це не кохання. Ви кохали інших, тож не дивуйтеся, що й я люблю інших. Від того я не щасливіша за вас. Якби ви одним ударом звільнили мене від усього мого оточення, я б не мусила боятися нікого, крім вас єдиного. І ви стали б мені понад усяку міру ненависні,— та ви й тепер уже досить ненависні, бо я і мій син чекаємо спадку по вас. Тим палкіше жадаю я від вас, щоб ви виконали зі мною свій обов'язок. Моє лоно, живіт і руки не дурять вас. Візьміть оцю щедру білу плоть, візьміть її тут, між темними запонами. Пишна плоть — це новітня мода нового сторіччя. Прийди ж!» Він не змусив себе чекати. Все побачене й передумане тут забрало менше півхвилини; і рівно стільки потрібно було на своє діло тим, іншим, що за дверима. Саме коли вінценосне подружжя було цілком захоплене власними справами, там пролунав зойк, щось гупнуло, щось завовтузилось, наче в боротьбі, затупотіли ноги, — діялося щось несподіване, принаймні для невтаємничених. Природно було б піти подивитися, що там таке. Але після здійсненого акту дружина по плоті ще міцніше стиснула чоловіка в обіймах. Ще з заплющеними очима вона щось говорила чи белькотіла — майже без ніякого сенсу, стрясання повітря, та й годі. «Леонора», — жебонів дитячий голосочок. Леонора, молочна сестра, нехай іде к бісу, коли ще не пішла туди, — Марії тепер байдужісінько. Вона хоче зберегти його, і йому не слід наражатись на можливу небезпеку там, за дверима, поки вона не впевниться цілком, що зачала від нього дофіна. Вона зачала його, вона це знає, небо помогло їм обом. «Дофін» і «небо» — по цих двох словах він здогадався про решту. На нещастя, спільною турботою діло не обмежилося, хоч і та турбота не була по-справжньому спільною, — адже чужинка чекала дофіна від короля, а все ж на шкоду королю. Якби він не знав цього наперед, то дізнався б у її обіймах. А тепер вона звелась на лікті й зразу почала говорити про авіньйонських отців: нехай він поверне їх до Франції. Він повинен зробити це в нагороду їй — за те, що вона йому віддалась; а крім того, так велить нова доба й моральний стан Європи — і з тим, і з тим у згоді тільки Товариство Ісусове. Вона піднесла голос, бо певна була: хто говорить голосно, того зрозуміють і послухаються. І справді, він відчув ту непохитність, із якою зверталась до нього чужа сила, ставила вимоги й накидала йому себе в кредитори — і все це на подружньому ложі. Як тільки він справив свій обов'язок щодо тіла цієї жінки, вона перетворилась у ворожого агента. Скінчилось белькотіння, знаджування. Відкинуто цнотливість разом із жаданням. Недвозначно, відверто вона виявляє жадобу влади і з пиховитою наївністю чужоземки приступає до речей, яких не може ні зрозуміти, ні зважити. Але в цьому світі дурість носить у собі перемогу, Анрі це добре знає. Він сам, коли перемагав, тільки коли-не-коли вигравав час у боротьбі з дурістю. Чи вірив він хоч коли-небудь, що це навіки? Або принаймні надовго? Нині він іще сподівається хоч на одне: що це доти, доки він живе на світі. Єзуїти, мабуть, колись таки повернуться до королівства; але поки що він не допускає й думки, що може сам покликати їх. Його народ не вклякатиме перед їхніми надміру пишними тріумфальними арками, не заморочуватиметься їхніми барвистими словами. Він не відчуватиме приємного холодку поза спиною перед їхніми містичними виставами й не втрачатиме своєї крихти розуму в розважаннях над таємницями числа сім. Він не піддасться ні безглуздому насильству над духом, ні потягові до смерті, бо це потяг протиприродний. Ми ще тут. Ми пильнуємо. Іще нам бракувало допустити до країни оті їхні незліченні трактати, що виправдовують тирановбивство. Ні, король іще тут. Це збагнула Марія Медічі, а не сподівавшися цього, перелякалася. Враз вона побачила, що король, накинувши халат, стоїть над її ложем і вираз його обличчя не віщує нічого доброго. Аби хоч обійшлось ув'язненням у монастирі! Зі страху вона не знала, до якого з двох викрутів удатись? Один був — знову зомліти й похолонути, як лід. Але вона обрала другий: заговорила французькою. Насправді вона мови не знала, але дорогою до Франції, на кораблі, їй дали читати любовний роман, щоб вона запам'ятала звідти підхожі вислови. Тепер вона знов удалась до кволого голосочка, що так не пасував до її пишної статури. Вона прожебоніла: — О, прекрасний юначе! Там, куди ти ступиш, розквітають троянди. Навіть найтвердіша скеля згадує, що вона має серце, коли ти наближаєшся до неї з такою шляхетною гідністю, з такою невинністю, якій скоряється вся природа. Скеля, як нам відомо, — то заворожена панна, і вона проливає чисті сльози. Завдяки тобі віднині струменить джерело, якою досі не бачив жоден вівчар. Ну що тут діяти! Вівчар не бачить свого водопою, а королева — своєї кумедності. — Пані,— зауважив Анрі, я раджу вам насамперед поліпшувати вимову. На це потрібен певний час, а поки що краще мовчіть про деякі речі, що не стосуються заворожених панн. — Він був уже біля дверей, він відсунув засув. — Дозвольте мені нарешті подивитися, що там скоїлось. За дверима було темно, хоч в око стрель, і Анрі помацки вийшов коротким переходом до зали, де його вперше прийняла королева. Там щось ворухнулось і наче захрипіло. — Хто там? Замість відповіді — ще тихіший стогін. Анрі рушив на звук і нарешті біля останнього вікна розрізнив у кріслі якусь постать, що, згорбившись, ховала обличчя в долоні. — Бассомп'єр! Оце така ваша любовна ніч? Чого ви не озиваєтесь? — Бо мені соромно, величносте. Мене поранили кинджалом. Отакого здоровила — якась карлиця. — Вона ж молочна сестра самої королеви, — нагадав Анрі. Пан де Бассомп'єр визнав, що завдяки цьому його пригода все ж таки лишається почесною. Одначе скінчилась вона його поразкою. Як це могло статися? Важко сказати, все відбулось надто швидко, безладно, всупереч будь-яким обдуманим планам. Адже задумано було, що честолюбець із-за своєї завіси підставить карлиці ногу, і вона впаде. Натомість упав він. Може, вона знала, що в завісі хтось ховається? Вона шарпнула її, і Бассомп'єр не встояв па ногах. І ледве встиг, уже лежачи, спіймати її за п'яти, коли вона переступала через нього. — Ну, принаймні й ви ж її повалили. — Не так, як хотів. Ще на підлозі я почав запевняти, що кохаю її, і справді був готовий па будь-яку жертву. Та вона захищала свою честь і зубами, і нігтями. — Яка хоробра карлиця! — зауважив Анрі, а в думці пошкодував, що друга з молочних сестер не захищала так ревно своєї цноти і тому має тепер у лоні дофіна. — Ну, а далі що? Вас тяжко поранено? — спитав він свого менш удачливого товариша в пригодах тієї ночі. Бассомп'єр зітхнув і розповів, як він узяв жіночку на руки, щоб, незважаючи на весь її опір, віднести на ложе втіх. Але, намагаючись не допускати її зубів до свого носа, не зміг утримати її рук, і вона замахнулася чимось гострим, наміряючись йому прямо в серце. На щастя, він устиг перехопити зброю, вона тільки черкнула його по плечу, не вгородившись глибоко. Але тоді він, звісно, відштовхнув шляхетну даму чимдалі від себе, хоч йому й шкода було поводитися з нею так неделікатно. Він іще почув, як вона скиглила, коли, гепнувшись на тверду підлогу, втікала на всіх чотирьох, а потім більш не бачив її. — А може, вона сховалась тут, у залі, й підслухує нас? — висловив думку Анрі. Але другу думку — що в темному проході могла стояти, підслухуючи, Марія Медічі — він зоставив для себе. — Дуже болить рана? — спитав він. — Треба покликати хірурга. — Величносте, звільніть мене від цієї ганьби, — попросив Бассомп'єр. — Збіжаться люди… Деякі поразки ми воліємо замовчувати. — Так, їх воліють замовчувати, — погодився Анрі.— Скоро світатиме, тоді й розійдемося. Сказавши так, він теж сів у крісло, і обидва стали чекати, поки скінчиться ніч.  

Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   48


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка