Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Скачати 424.92 Kb.
Сторінка4/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір424.92 Kb.
1   2   3   4   5

Модератор:

– Ми зробили такий варіант: ми тихенько виходимо, хто хоче каву – п’є каву і приходить сюди – щоб не робити перерву, бо вона буде дорого нам коштувати: в нас багато бажаючих.

І щоб цей філософський драматизм довести вже до вищої точки, я надаю слово Сергію Пролєєву. Ви самі зрозумієте, чому це так.
Сергій Пролєєв:

– Дякую, Мирославе Володимировичу! Я вдячний своєму колезі, професору Єрмоленко, оскільки те, про що я буду казати, суголосне проблемі, яку він поставив, і фактично торкається, я би сказав, закінчення, запропонованого ним формулювання категоричного імперативу, а саме цього “альс об”, тобто “начебто все суще є учасником дискурсу”.

Оскільки тут є проблема не тільки комунікативна, а проблема і антропологічна, проблема здатності людини на оце “альс об”, на внесення оцієї презумпції, як начебто все суще є співучасником нашого буття – як раз з цим велика і велика проблема і для сучасної цивілізації, і для сучасної людини, що я і називаю антропологічною проблемою і про що я, власне, і хочу сказати кілька слів. Хоча, оскільки часу в нас дуже обмаль, я вирішив це зробити у вигляді такого, я б сказав… спроби екологічного маніфесту, оскільки аргументація передбачає значно більш широкий темпоральний вимір.

В назві нашої конференції присутній вираз “Чорнобильська катастрофа”. І, власне, ми працюємо в смисловому горизонті мислення про Чорнобиль, як про катастрофу, тобто про екстраординарну руйнівну подію. Я впевнений, що подібна оптика прирікає нас на майбутні іще жахливіші техногенні катастрофи і робить їх невідворотними. Мимоволі ігнорується головний урок, який потрібно винести з подій 25-річної давності. Він полягає в тому, що Чорнобиль – не катастрофа, а звичайний порядок речей, невідворотна повсякденність техногенної цивілізації. Ми оцінюємо як катастрофу те, що не відповідає нашим очікуванням, що руйнує наше цілепокладання. Натомість все, що існує за призначенням, здається нормальним, а не екстраординарним, містить найбільшу небезпеку і є найстрашнішою катастрофою. Ми свідомі того, що Чорнобиль є катастрофою, але мало усвідомлюємо, що звичайне велике індустріальне місто на сьогодні є не меншою, а навіть більшою катастрофою. Справжня катастрофа – це не Чорнобиль, а людина як така. Існування людства – ось справжня катастрофа для живої планети. Ми, люди, і є катастрофою для земного життя, саме наше буття – найстрашніше лихо для всього живого. Лише якщо людина осмислить себе як загрозу живому, як руйнацію життя як такого, в самої людини з‘явиться шанс на майбутнє. Лише усвідомивши себе як катастрофу, як тотальну руйнацію, людина може уникнути загибелі і вижити. Причому, я отут як раз наполягаю на оцьому узагальненні, йдеться не про технології, певний тип цивілізації – йдеться про людину як таку.

Таке усвідомлення себе як катастрофи може здатися утопічним. Така пропозиція отак себе мислити, тобто змінити, власне, основу, з якою людина взагалі себе позиціонує та себе усвідомлює. Але зауважу, що людство вже має позитивний досвід такого самоусвідомлення, пов‘язаний з ядерною зброєю. Саме володіння зброєю масового знищення зупинило світову війну. Теж саме потрібно здійснити вже у не в зв’язку з ядерною загрозою, а в контексті загального самоусвідомлення людини, тобто в підвалинах антропології. Чи є це можливим? На якій філософській світоглядній основі може відбутися така переоцінка людиною самої себе? Це велика тема, в межах якої зверну увагу лише на одну можливість, яка пов‘язана з духом нового часу і з засадами нині домінуючої на планеті модерн-цивілізації.

Нагадаю, що модерн-цивілізація ще в часи Горація розпочала своє становлення з вимоги і обґрунтування миру між державами. Наступним кроком модерної думки, розгортанням соціального проекту, стало обґрунтування миру в середині суспільства. Власне, це і було головним змістом модерного громадянського суспільства. Отже, для ново-часової цивілізації в історичному горизонті якої існуємо і ми зараз, властива вища цінність миру. Але цю вимогу сьогодні слід поширити на природу. Мир повинен запанувати у стосунках людини і природи і це стане третім славним кроком поступу модерної цивілізації.

Необхідно визнати: людство веде суто паразитарне існування на тілі живої планети. Воно – її сліпий та безвідповідальний використовувач. Паразитарна сутність людини набула всебічного виразу у модерній матриці панування над природою. Ново-часовий натуралізм секуляризував буття і перетворив все суще на субстанційну єдину об‘єктивовану “природу”. Концепт “природи” – це синонім панування людини над життям, яким здійснюється редукція всього сущого до субстанцій ресурсу для існування людини. Одночасно існування людини ототожнюється з її штучним тілом – техногенним середовищем. Це середовище радикально заперечує життя, в тому числі, життя самої людини. Оце і є та фундаментальна настанова, яку необхідно подолати і подолання якої означає відмову від природи як такої на користь інших концептуальних основ, серед яких, як можливий, є і той спільно-світ, про який казав Анатолій Миколайович, і можливі інші варіанти.

Хочу зазначити, що Чорнобиль оприявнив вирішальну складову всіх процесів, спричинених чи здійснюваних людиною, а саме – час. І це та вирішальна обставина, на яку ми, зазвичай, не звертаємо увагу, і на яку я хочу трошки цю увагу звернути.

Подія, що трапилася 20 років тому, стала катастрофою не лише для сучасників, а для багатьох майбутніх поколінь. Сотні, і навіть тисячі років – вдумайтеся в це – люди не зможуть забути Чорнобиль, оскільки він буде не здобутком їх пам‘яті, а актуальним чинником життя. Дана проекція, умоглядна, звичайно, вперше зі всією гостротою оприявнила фатальну ретроспекцію людського існування. Сьогодні людство щоденно інтенсивно знищує, інколи за якусь мить, те, що життя на землі створювало тисячі і мільйони років. Знищення не відновлюваних так званих ресурсів мало кого турбує. Саме це застереження стало безпомічною банальністю. В чому ж суть ситуації, яку Чорнобиль не створив, а лише оприявнив? Суть полягає в тому, що людство вчиняє самогубство. Воно – нещадний ворог всього живого, в тому числі себе як роду живих істот. Руйнація природного середовища і антропологічного типу швидко наближається до точки неповернення, коли можна буде констатувати приреченість людства. Це очевидність, яка стає неспростовною якщо зважити на визначальний вимір – час. За геологічну мить, останні 200-300 років, людство майже прирекло себе на смерть. За наступну мить – ще 200-300 років – гомо сапієнс вимре. Вже сьогодні техногенне середовище робить його нежиттєздатною істотою. У способі існування людини закладене перформативне протиріччя: штучне середовище, яке людство створило як місце свого існування унеможливлює само-відтворення людини як живої істоти.

Техногенне самознищення людини має 3 стадії. Найближча – руйнація людської тілесності та психіки середовищем і способом життя сучасної технізованої, урбанізованої, віртуалізованної цивілізації. Науковий індикатор цього процесу – вимирання європейських націй, зокрема, чисельність українців скоротилася за останні 15 років на 10 відсотків: з 52 до 46 десь близько з половиною мільйонів осіб, тобто понад 5 мільйонів людей втрачено лише за 15 років тільки в Україні. Це майже в двічі більше, ніж взагалі було людей на планеті у палеологіті: всього 40,000 років тому.

Середньострокова перспектива: вичерпання так званих природних ресурсів і головного серед них – сприятливого для життя середовища.

Але можна подумати про довгострокову перспективу, якщо вона виникне для людства. Ця довгострокова перспектива зумовлена невпинно зростаючою активністю сонця. Воно давно б спалило планету, якби не діяльність живих організмів, які, зокрема, зв’язують вуглеводи – постійно виникаючий продукт перегріву земної поверхні. Людське панування над природою швидко перетворює планету на велетенську газову камеру. Для паразита існує лише мить і рефлекс споживання; для розуму – плин часу і подія буття. Щоб розум не став способом самогубства живої планети, необхідно відкрити вимір часовості і відмовитися від «природи» на користь «життя», на користь «спів-світу»; замінити антропоцентризм сумирністю з розмаїттям живого; досягти миру в середині людства, а також примирення людської особи з власною природою.

Переставши нищити себе в найрізноманітніших формах, людина відкриє можливість збереження живої планети. Якщо ж це виглядає утопічним і для людини це неможливо, треба стати чимось іншим, ніж люди.

Дякую.
Модератор:

– Я думаю, що зараз найкращим би акордом до цієї сумної ноти був би Вадим Леонтьєвич Скуратівський, відомий український культуролог, який найголосніше аплодував.
Вадим Скуратівський:

– Шановне товариство!

Замість своєї доповіді – просто кілька спеціально історичних заваг до того, що тут говорилося. Саме історичних.

Шановне товариство, давайте, як колись казали давні римляни, говорити «суб роза», тобто відверто. Йдеться про те, що Чорнобиль – це, сказати б, уже остання каузальність того, що з нами відбувається. Але тоді давайте подивимося на ретроспективу Чорнобиля. Вона починається десь насамкінець з 15-го сторіччя, коли раптом, несподівано, поряд з технікою з‘являється в тих чи тих формах технологія. Ну, дуже наївно і навіть примітивно, власне техніка і власне інтелект, який осмислює можливості цієї самої техніки. Десь вже наприкінці 18 сторіччя з‘являється в Німеччині уже сам термін «технологія». І вслід за тим що, власне відбувається у цій самій царині? Людство починає з надзвичайною швидкістю осмислювати матерію, осмислювати її структуру у напрямі можливості маніпуляції з нею. Цей процес починається за абата Бошковича, середина 18 століття. Це абсолютне явище тогочасної думки тому, що цей самий абат-слов‘янин саме в ці роки здогадався, передовсім, про ядерну структуру матерії.

В 1940 році в Ірландії вийшла дуже ділова дисертація про ядерну фізику у поєднанні з ідеями абата Бошковича, що частиною його учнем вважав себе наш великий вчений Володимир Іванович Вернадський.

Які це наслідки мало? Десь наприкінці 1780-х років відкривають уран, ну, як виявилося, це був не уран, а уранілова сіль. Але все ж таки цей крок був зроблений. Буквально через кілька років потому у німецького романтика Новаліса в прозі його з‘являється дивна країна Джиністан, яка дуже інтенсивно тортурує речовину, намагаючись її використати для якихось своїх цілей. І речовина у колбах Джиністана починає з усіх сил здригатися – перший сигнал цієї самої небезпеки. А далі подивимося: власне… І переконаємося в тому, що Чорнобиль в якомусь розумінні – це вже наше глибоке минуле.

1839 рік. Араго доповідає про фотографію, винайдену Дагером і Ньєпсом. Ньєпс на той час помер, але у нього був племінник – хімік-дилетант, який у 1860-х роках зовсім випадково на фото платівку, ретельно запечатану, поклав оту саму уранілову сіль, віднайдену Клапротом. І необхідним чином фотоплівка, фотопластинка засвітилася. Оббігав весь «хімічний» Париж Ньєпс-молодший, питаючи, що це таке. Питаючи, серед іншого, Бекерелів-старших. Йому не змогли відповісти на це питання.

А тепер – просте питання: а якби вони відповіли на це саме питання? Тоді б з‘явилася б якась фізика, яка була б ніби вже трохи альтернативна Максвеллу. Словом, на початку 20 століття ми мали б ситуацію, еквівалентну тому, що робилося у прикладній фізиці 30-40-х років.

Проходить деякий час, десь у 1895 році, очевидно Бекерель-онук пригадує той самий експеримент, думаю, що це не випадково, – він зробив те, що зробив, – і, зрештою, як ви пригадуєте, засвітилася фотоплівка. І в слід за тим Бекерель, Кюрі і його дружина Марія Склодовська починають роботу над цією самою проблемою. Чим вона, власне, закінчилася? Тим, що в серпні 1945 року в Хіросімі засвітилася вся без винятку сума рентгено-плівки у підвалі тамтешнього військового госпіталю. Тобто нарешті фізики, гротескно кажучи, памфлетно-публіцистично, відповіли на це саме питання.

Але на цьому цей самий процес не закінчується.

Уявіть собі ситуацію 20-30-х уже 20-го століття. Резерфорд твердить, що, власне, розщеплення атому – це те, що несерйозно, а використання чи мирне, чи військове атому – тим більше несерйозно. Це було сказано на початку 1930-х років. Десь в середині 1920-х Теллер, той самий майбутній автор водневої бомби, у Будапешті зібрав блискучу єврейську золоту інтелектуальну молодіж, яка вирішила займатися тим розділом науки, яка не носить абсолютно ніякого прикладного характеру. Це було в 1925 році. Чим займався Теллер через 15 років – ви знаєте. Що він зробив десь через 20 з чимось років – тим більше ви знаєте. І, зрештою, давайте подумаємо про те, з якою швидкістю розвивається ота сама … людська думка, яку ми називаємо «технологією». І як вслід за тим з неймовірною швидкістю вона зустрічається з певними вимірами техніки і ми вже маємо те, що маємо.

З отим, 30-40-ві роки. Зрештою, Гітлер не мав ядерної зброї тільки внаслідок того, що його академічний істеблішмент і його ідеологія пересварилися з тим, що можна назвати «не арійською» фізикою. Тобто ми отримали можливість ще прожити кілька десятків років завдяки цій обставині. А, зрештою, якби не було цієї самої сварки в 1930-х роках між арійцями і не арійцями в німецькій фізиці?

Далі. Тепер, коли розсекретили матеріали Харківського фізичного інституту, ультра авангардистського інституту, то нарешті нам розповіли про те, що в Радянському союзі винайшли атомну бомбу 2 вундеркінди в цьому інституті в 1940 році. Пізніше була патентна експертиза цього самого винаходу і ці самі добродії отримали цей самий патент в 1946 році, коли, як уже сказано в популярному романі «Майстер і Маргарита»: «… откровенно говоря, было уже поздно».

Але давайте подумаємо: а якби атомна бомба з‘явилася у Гітлера? Якби вона з‘явилася у сталінського режиму десь наприкінці 1930 – на початку 1940-х років. Ну, зрозуміло, закінчилося б в слід за тим усе.

Через деякий час – драма серпня 1945 року. Тут спочатку говорили про Марка Твена. Так от у Марка Твена, зрештою, був інший герой – той самий Том Сойєр, на якого так схожий був в дитинстві американський президент Трумен, якому принесли відповідні матеріали, пов‘язані з винаходом атомної бомби.

І він сказав: «Що ж це таке?»

- Ну, це над-зброя.

- Що, вона зможе знищити великий будинок?

- Ні, більше.

- Навіть два? – запитав Трумен.

- Ні, більше.

- Навіть два квартали?! – з жахом він сказав.

Коли йому сказали: «Ціле місто», він сказав: «Давайте спробуємо».

Через деякий час, через 3 роки, коли він, власне, вже став автентичним президентом, йому мама надіслала телеграму «Дивись, Гаррі, поводь себе добре». Тобто в чиїх руках все це опинилося? І, вслід за тим, уже подальша ситуація, яка закінчується катастрофою квітня 1986 року.

Отже, належить нам говорити про одну дуже просту і водночас абсолютну річ. Саме про те, що говорив добродій Пролєєв, те, що говорив добродій Кримський. Тільки вони говорили на своєму спеціальному, благородному академічному жаргоні. Я скажу в режимі певної філологічної наївності. Йдеться про те, людство, починаючи з кінця 15 століття, вчинило якусь стратегічну помилку, яка завершується на наших очах саме в отаких страшних формах, у вигляді оцих самих емблематичних подій. Військова експлуатація ядерної фізики і, так званий мирний атом – один із найстрашніших і найдурніших кроків радянської епохи. І, вслід за тим, цей джин виходить цілком на поверхню світової історії і тепер ми маємо те, що маємо. З одного боку ми маємо оцю саму азійську страшну пентаграму, коли 5 держав мають ядерну зброю: Іран – безперечно, він уже має, Ізраїль, Пакистан, Китай і Північна Корея. Божевільна оця сама пентаграма, що від неї можна чекати будь-яких сюрпризів. А з другого боку – після ядерного шантажу… перепрошую, після енергетичного шантажу Росією довколишнього світу раптом навіть наївна Прибалтика заговорила про свою суверенну ядерну енергетику. Не кажучи вже про Західну Європу, не кажучи вже про Україну, не кажучи вже про Сполучені Штати. Що це означає? Це означає, що ми вже можемо приступити до математичного апарату, елементарного прогнозування нашого зникнення із біосфери і зникнення самої біосфери.

Що робити внаслідок цього? Чесно кажучи, нічого, крім риторичного, не маю. Має бути інша, абсолютно альтернативна організація людства від полюса до полюса. І йдеться не лише про бездарні політичні еліти, йдеться також і про маси. Очевидно, серед іншого, треба розпочинати з якоїсь алармістської ядерної педагогіки, треба пояснити сучасному людству, сучасній масі, що вони займаються зовсім не тим, чим належить займатися. Відповідним чином це треба пояснити і цим самим елітам. Відверто кажучи, не знаю кому можна пояснювати і там, нагорі, і там, знизу. А разом з тим, іншого виходу немає.

У зв’язку з цим, я хочу звернути увагу на одну таку дивну річ. Розумієте, в людській історії, виявляється, десь починаючи від Новаліса, є десятки якихось ліричних рефлексів на можливість отакої катастрофи. Рефлекси, виконані в режимі передчуття. Ну, скажімо, рядки російського поета, учня Гумельова, Лупніцкого:

«Кнопки нажатие и пол-океана взрывом взмело.

Так будет когда-то» - слушают страны горбатый физиков разговор.

Ну, успокойся, пока еще рано в их детских глазах читать приговор».

Це вірші 1924 року!

Ви розумієте, що внаслідок певних подій, вам дуже добре відомих, необхідним чином людство вже має почути, абсолютно почути те, що сказали ці самі фізики. І має шукати якийсь зовсім інший вимір. На яких шляхах – не знаю, але належить шукати.

Дякую за увагу.
Модератор:

– Шановні пані і панове, маємо таку ситуацію: маємо тридцять три хвилини часу до сьомої години і маємо іще перед собою таку перспективу – чотири виступи, які тут зафіксовані. Це, передусім, пан В‘ячеслав Потапенко, який прийшов, далі – пан Василь Чумаченко, що єсть він… немає… Далі – Володимир Лубенко. Значить це Валентина Оксьон. То ми маємо два виступи і ще пан Бистрицький Євген десь… він утік вже, пішов.

Отже, маємо два виступи і безперешкодно можемо запросити пана В‘ячеслава до мікрофону.
В‘ячеслав Потапенко:

– Дуже дякую. Звичайно, після пана Скуратівського не дуже просто виступати тому, що він це робить дуже гарно і дуже емоційно, але спробую.

Я фактично хотів продовжити цю ж тему, але тільки в іншому, скажімо так, темпоральному вимірі. Якщо ми будемо говорити про ситуацію, як людство себе сприймає, як людство себе самоусвідомлює, то насправді ми можемо побачити такі перші три етапи. Тобто, перший етап – це паганство, язичництво, коли людина знаходиться в гармонії з природою; другий етап – це антропоцентризм, коли людина сприймає тільки себе і, фактично, зараз ми переходимо до третього етапу, який певним чином описується філософією постмодернізму. Зараз ми знаходимося в процесі глобалізації і виходимо на рівень постіндустріального суспільства. Це, звичайно, характеризується певними змінами у самоусвідомленні людини. Пріоритети зміщуються від об’єктивного та колективного у сприйнятті до суб’єктивного та особистого. Фактично на перше місце ставляться якісь егоїстичні потреби людини. І постмодернізм дозволяє описувати, сприймати людину, себе, як певну самостійність, така, як вона дана, така, як людина є.

Тому на перше місце висуваються такі позиції, як комфорт існування, навколишнє середовище, фізіологічні, психологічні моменти, які є комфортними для людини. І, звичайно, трансформація навколишнього середовища не дає для цього підстав, і тому люди думають, як повертатися до природи, але природи окультуреної, зручної і безпечної.

Якщо ми спробуємо відстежити розвиток людства, то господарство, фактично, розвивалося досить лінійно і десь до кінця 18 століття, хоча перші спроби, як казав пан Скуратівський, були у 15 столітті, але наприкінці 18 століття відбулися стрибкоподібні зміни. Тобто рівень техногенного впливу на навколишнє природне середовище перевищив можливості реабілітації, самовідновлення природного середовища. І це співпало із соціально-індустріальною революцією, яка була досить чітко проявлена у Франції, у Сполучених Штатах Америки. Тоді ж відбулися трансформації щодо системи цінностей в суспільстві. На перше місце стали виходити такі позиції, як гроші, бізнес – і успіх став вимірюватися цим. Чи це просто якесь випадкове співпадіння, чи ні, сказати важко. Але ці процеси відбувалися, індустріалізація нарощувалася. І в, скажімо, в середині, в другій половині 20 століття розпочалася ціла череда техногенних катастроф.

І другою такою точкою біфуркації, перегину, тобто якісної зміни всіх параметрів можна вважати Чорнобиль та ряд інших техногенних катастроф, що відбулися в кінці 20 сторіччя. Саме тоді почався перехід від індустріального до постіндустріального суспільства і я так вважаю, що, скажімо, Чорнобиль, особливо для України зіграв дуже важливу роль тому, що саме після Чорнобиля почались такі процеси, як самоусвідомлення людей як особистості, з цього почалися процеси боротьби за свої права, за свої власні інтереси. Дуже цікава реакція на Чорнобиль, – я досить довго займався екологією, приймав участь у міжнародних конференціях, спілкувався з багатьма західними вченими і не тільки вченими – і в неформальних бесідах такі питання: а от ті люди, от які йшли туди, на реактор, коли вони йшли, вони знали, що це загроза для них? Чому це вони робили? Чому вони так невідповідально ставляться до свого здоров‘я, до свого майбутнього? Тобто люди із західним менталітетом, вони підходять до цього, як до відповідальності. Тобто кожна людина має відповідати за своє життя, за своє здоров‘я, за своє майбутнє. І, можливо, тоді це відбулося. І ці моменти стали якимось зерном, з якого почало виростати громадянське суспільство.

Один з перших таких громадських рухів, які утворилися в Україні, це був «Зелений світ», що об‘єднав досить різні верстви населення від дисидентів до екологів, від… самих різних людей. І з цього виросло багато різних інших як громадських організацій, так і політичних партій: і «Зелені», які зараз існують і так далі. Тобто Чорнобильська катастрофа з одного боку дала поштовх для переходу до постіндустріального суспільства, тобто ми намагаємося це зробити, ми розуміємо, що іншого шляху в нас немає. Тобто це, виходячи з концепції сталого розвитку, розвиток не за рахунок розширеного використання ресурсів, а завдяки якимось іншим технологіям, які дозволяють щось робити за рахунок відновлюваних ресурсів і так далі. З іншого боку, це мало досить вагомий соціальний аспект: саме з Чорнобиля почала рости відповідальність людей, якесь громадянське самоусвідомлення.

На сьогоднішній день можна констатувати таку досить дивну тенденцію: екологічні проблеми хвилюють (за результатами соціологічних опитувань) десь близько 80 відсотків населення України. В системі цінностей вони займають 4-5 місце і так далі. Тобто вони є дуже важливими.

Але з іншого боку, люди не готові їх відстоювати, відстоювати не тільки на вулицях, вимагаючи від влади, від власників заводів, які забруднюють, відстоювання своїх прав, але навіть на електоральному рівні і так далі. Я теж колись приймав участь в одній конференції і таку чув дискусію, яка дуже мене вразила. Це була конференція в Італії і там були присутні американці. Американці кажуть італійцям: «От у вас країна тоталітарна, у вас немає місцевої громади. Ви не розумієте, що місцеві громади мають відстоювати своє право на своє існування». Я думаю, ну якщо Італія – це така тоталітарна країна, то що нам казати? Але цей процес – це було в середині 90-х – цей процес почав розвиватися і, фактично, право на навколишнє середовище можуть відстоювати саме місцеві громади, саме самоусвідомлення людей як колективу з одного боку, з іншого боку – як особистості, які мають право на умови існування, в тому числі екологічні умови існування.

Якщо коротко підводити підсумок моєї доповіді, я хотів сказати, що екологічна безпека в контексті людського розвитку на сьогоднішній день займає дуже велике місце. Вона в країнах, які вважаються передовими, зумовлює тренд, зумовлює напрямок людського розвитку. І те, як люди ставляться до екологічної безпеки, наскільки вони готові відстоювати своє особисте право, право своєї громади на екологічну безпеку, це свідчить з одного боку про цивілізованість цього суспільства, і по-друге, свідчить про те, що це суспільство має майбутнє. Я категорично не згодний з тим, що ми увійшли повністю в таку полосу, череду техногенних катастроф. Я все ж таки скоріше оптиміст і я вважаю, людина, людство завжди знаходить вихід з ситуацій, які склалися, і, скоріше за все, це знаходиться не в технологічній площині, а площині людського само сприйняття і самоорганізації суспільства.

Дякую за увагу.


Каталог: img -> forall
forall -> Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»
forall -> Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»
forall -> Резолюція міжнародної конференції «Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи І стратегія їхнього подолання»
forall -> Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»
img -> Угода між Урядом України та Урядом Республіки Гайана про торговельно-економічне співробітництво
img -> Угода про торговельно-економічне співробітництво між Урядом України та Урядом Мексиканських Сполучених Штатів
img -> Угода між Урядом України та Урядом Його Величності Султана І Янг Ді-Пертуана Брунею Даруссаламу про сприяння та взаємний захист інвестицій
forall -> Робоча навчальна програма
forall -> Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка