ГЕРІАТРИЧНА ДОПОМОГА НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ
Віра Чайковська,
провідний науковий співробітник Лабораторії соціальної геронтології Інституту геронтології АМН України, кандидат медичних наук
Україна належить до демографічно старих країн світу. Частка населення, старшого за працездатний вік, становить 23,4%, з прогнозованою тенденцією до п подальшого підвищення [1, 2]. Це зумовлює зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення та збільшення кількості літніх людей, які за станом здоров'я потребують активної підтримки з боку суспільства. Численні потреби медичного, соціального й психологічного характеру, що формуються з віком, визначають необхідність розробки та впровадження державної системи комплексних заходів медико-соціальної допомоги населенню літнього віку на всіх етапах структурної перебудови медичної галузі. Генеральна Асамблея ООН 1992 року поставила завдання перед демографічно старими країнами світу розробити державні стратегії розвитку системи геріатричної допомоги населенню. Це є актуальним для України й передбачено в Концепції розвитку охорони здоров'я та контролюється Кабінетом Міністрів України [3].
До цього часу в нашій країні відсутня єдина координована система медичної допомоги та соціальних послуг літнім людям. Проблеми України в галузі організації медико-соціальної допомоги цим верствам населення відрізняються від таких самих проблем, що стоять перед
90 Соціальна геронтологія
іншими європейськими країнами, не за своїм характером, а за ступенем організаційних і матеріально-фінансових можливостей розв'язання поставлених завдань. У нових економічних умовах за критичної нестачі коштів на охорону здоров'я та соціальний захист населення питання щодо формування державної системи геріатричної допомоги особливо складні. Старі люди є тією групою населення, яка найбільш потребує медико-соціальних послуг і найменш платоспроможна. З іншого боку, відсутня оперативна інформаційна підтримка і послідовність розвитку геріатричних служб. Розв'язання проблеми має забезпечуватися завдяки раціональному розподілу наявних ресурсів, систематизації, плануванню й адекватному застосуванню елементів геріатричної допомоги. Це має відбуватися на основі визначення реальних потреб літнього населення в різних видах медико-соціально-го обслуговування та створення науково обгрунтованої програми заходів. При забезпеченні літнього населення медичною допомогою належна увага має бути приділена регіональним особливостям цих потреб, а також питанням надання медико-соціальних послуг з урахуванням думок людей про рішення, що приймаються відносно них. Також слід зазначити, що Європейське регіональне бюро ООН не лише визнало важливість проведення наукових досліджень з використання кількісних оцінок категорії здоров'я й ступеня залежності літніх людей від медико-соціальної допомоги як складової поняття «добробут», а й широко підтримує їх [4].
Досвід роботи провідних міжнародних наукових центрів Німеччини, США, Угорщини переконує в необхідності проведення наукових розробок з питань кількісних оцінок здоров'я населення та його потреб у допомозі, сучасних нормативів, гарантованих рівнів і обсягів геріатричної допомоги з метою приведення їх у відповідність до тих європейських стандартів якості, що мають стати обов'язковими й для України, ураховуючи взяті нею міжнародні зобов'язання. На тлі поглиблення демографічного постаріння населення країни, збільшення загальних показників патологічної ураженості й смертності населення особливої актуальності набуває необхідність координації та адаптації медико-соціальних служб до змін характеру потреб літніх людей у різних видах допомоги. Праці українських учених-геронтологів Д. Чеботарьова, Н. Сачук, 3. Ревуцької, А. Токаря, Н. Вержиковської, В. Безрукова та інших заклали наукові підвалини для обгрунтування й формування сучасної концепції геріатричної допомоги населенню.
Геріатрична допомога населенню України 91
Передумовою створення концепції геріатричної допомоги населенню України стала розробка науково-методологічної основи вивчення потреб літніх людей у допомозі. З цією метою було створено спеціальну методику з використанням системного підходу до вивчення потреб населення в допомозі — АЕСКОЗ (автоматизовану експертну систему кількісної оцінки залежності літньої людини від медичної, соціально-побутової та психологічної допомоги). Вона забезпечує можливість: 1) збирання інформації для прийняття рішення щодо організації медико-соціальної допомоги літній людині (анкетування за 69 запитаннями; діалоговий режим — термін збирання інформації 15 хвилин); 2) визначення адекватності відповідей обстеженого (тест на психічну збереженість); 3) кількісної оцінки за 100-бальною шкалою в діапазоні індексу від 0,00 до 1,00 функціональних можливостей і ступеня залежності старої людини від допомоги за десятьма складовими (за станом фізичних можливостей — рухова активність і здатність до самообслуговування, соціальна активність, психологічний стан, стан системи кровообігу, нервової, кістково-м'язової, сечостатевої систем, органів чуття, самооцінка здоров'я та користування медичними службами); 4) розрахунку інтегрального індексу залежності і, відповідно до його значення, умовного розподілу літніх людей за чотирма класами залежності від медико-соціальної допомоги; 5) визначення рівнів медичної, соціальної та психологічної допомоги, адекватних класам залежності (стану здоров'я та функціональних можливостей пацієнта); 6) формування переліку необхідних заходів, яких мають вжити служби медичної та соціально-побутової допомоги для медичної, соціальної й психологічної реабілітації пацієнта; 7) визначення орієнтовних фінансових витрат на надання адекватної медичної допомоги; 8) формування рекомендацій пацієнту у вигляді порад щодо організації здорового способу життя, харчування, наявних можливостей користування медичними та соціальними закладами, консультативними службами (у тому числі телефоном), переліку необхідних медичних обстежень, консультацій спеціалістів тощо; 9) здійснення запису на магнітні носії та зберігання всієї інформації з видачею за запитом відомостей про будь-яку обстежену людину, групу літніх осіб, населення регіону; 10) отримання графічного зображення взаємовідносин між складовими векторами залежності людини (верстви літнього населення) від медико-соціальної допомоги.
92 Соціальна геронтологія
При розробці діагностичних алгоритмів АЕСКОЗ використано: модифіковану формулу Байєса; метод послідовного аналізу А. Валь-да; статистику Кульбака (інформаційно-ентропійний аналіз); кореляційний, регресійний, факторний, кластерний аналізи; логіко-лінгвістичні моделі та імітаційні моделі залежності від допомоги. Розроблена методика відрізняється від традиційного анкетування експертною незалежністю, комплексністю аналізу, кількісним підходом до оцінок, універсальністю, практичною спрямованістю, цільовим діапазоном, автоматизацією процесів обстеження та зберігання інформації, оперативністю її отримання та наочністю. Позитивними якостями АЕСКОЗ є поєднання високої чутливості методики (88,2-100,0%) із простотою й зручністю для користувачів, які не набули достатнього досвіду в галузі обчислювальної техніки, з низькою собівартістю та швидкістю обстеження. Система апробована та затверджена МОЗ України для використання в практиці медико-соціальних обстежень населення. Подальша програма проведення вибіркового дослідження була розроблена та відкоригована відповідно до завдань і вимог Головного санітарно-епідеміологічного управління МОЗ України з умовним розподілом країни на окремі регіони (Західний, Центральний, Східний, Південний) та міське й сільське населення. Методом типологічної вибірки з попередньо розшарованої генеральної сукупності адміністративно-територіальних одиниць обстеження з урахуванням низки соціально-економічних показників було виокремлено у кожному регіоні по дві області, які з високою ймовірністю могли репрезентувати дані регіони. Подальше формування вибіркових сукупностей у визначених областях проводилося гніздовим вибірковим методом. У 1997—2000 роках загальна кількість обстежених за програмою АЕСКОЗ у Західному регіоні становила 1999 осіб, Центральному — 2225 осіб, Східному — 2297 осіб, Південному — 2053 особи. З них у подальшому пройшли комплексне медичне обстеження 4122 людини, старші за працездатний вік. Загалом для оцінки стану здоров'я літнього населення та діяльності медичних і соціальних служб використано матеріали аналізу звітної документації та поточного обліку 118 медичних установ і 24 закладів соціального профілю — усього 26787 вибіркових одиниць на базі поліклінік, лікарень і денних стаціонарів у визначених на попередніх етапах дослідження регіонах. Додатково за допомогою інтерв'ювання було вивчено думку фахівців (376 лікарів і середнього медичного пер-
Геріатрична допомога населенню України 93
соналу) і населення (опитано 233 особи працездатного і 967 осіб, старших за працездатний вік) щодо якості та бажаних форм надання медичної й соціальної допомоги літнім людям.
Вивчення залежності літніх людей від допомоги як показника функціонального стану та індикатора темпів старіння населення, старшого за працездатний вік, що здійснювалося в межах державних програм з епідеміології прискореного старіння у містах і селах різних регіонів України за уніфікованими діагностичними критеріями АЕСКОЗ, виявило певні її відмінності за регіонами, за віком і умовами проживання, а також закономірності формування, які мають бути враховані при організації системи геріатричних послуг.
Аналіз потреб населення, старшого за працездатний вік, у медичній допомозі засвідчив, що періодичного нагляду за станом здоров'я із щорічним проходженням комплексного медичного обстеження та профілактичної реабілітації потребують 41,81±2,30% міського і 45,01±2,01% сільського населення. Вартість медичного обслуговування цієї групи літніх людей становить орієнтовно 24,1 тис. гривень на 100 осіб урік.
Активного медичного нагляду з проведенням періодичних (один-два рази у рік) курсів лікувально-відновлювальної терапії в умовах денних стаціонарів і реабілітаційних відділень районних поліклінік, сільських лікарських амбулаторій або ФАПів потребують 43,31±1,90% міського і 37,21±2,22% сільського населення. Проведення лікування таких хворих коштує орієнтовно 88,6 тис. гривень на 100 осіб у рік.
Короткочасного лікування (терміном до двох тижнів) у стаціонарних відділеннях лікарень із продовженням лікувального чи реабілітаційного процесу в умовах стаціонару вдома або з проведенням циклу лікувальних заходів в умовах денних стаціонарів поліклінічних відділень, сільських амбулаторних лікувальних закладів потребують 10,62±0,31% міського і 8,30±0,11% сільського населення. Проведення одного курсу стаціонарного лікування з наступним позагоспітальним доліковуванням таких хворих коштує орієнтовно 172,1 тис. гривень на 100 осіб урік.
Госпіталізації в геріатричні лікарні (відділення) із соціальним доглядом для пацієнтів, які втратили здатність до самообслуговування, або у відділення (палати) довгострокового перебування хронічних хворих потребують у середньому 4,31±0,01% міського і 9,49±0,22% сільського населення. Проведення одного курсу підтримуючого
94 Соціальна геронтологія
лікування й подальшого медичного нагляду за такими хворими коштує орієнтовно від 153,3 тис. гривень на 100 осіб.
З урахуванням демографічної структури населення країни на організацію адекватної медичної допомоги літнім людям у рік потрібно приблизно 8,3 млрд гривень, у тому числі для задоволення потреб міського населення — 4,8 млрд гривень, сільського — 3,5 млрд гривень. Диференційовано за регіонами ці цифри відповідно становитимуть: у Центральному — 1,2 млрд гривень і 1,3 млрд гривень; Західному — 0,5 млрд гривень і 0,9 млрд гривень; Східному — 2,2 млрд гривень і 0,6 млрд гривень; Південному — 0,9 млрд гривень і 0,7 млрд гривень. Отже, при адекватному лікуванні на одну літню людину необхідно виділяти в середньому 675,8 гривень у рік, що у шість разів перевищує реальні витрати. На тлі незадовільного фінансування медичної галузі потреби літнього населення в амбулаторно-поліклінічній допомозі (терапевтичній і спеціалізованій) задовольняються лише на 53,0%, реабілітаційному поліклінічному лікуванні — на 19,0%, організації стаціонарів вдома — на 28,9%, швидкій медичній допомозі — на 67,5%, стаціонарному лікуванні — на 73,8%.
Встановлено, що серед людей старше 70 років, які мешкають самотньо, не потребують сторонньої соціально-побутової допомоги за станом здоров'я 29,88±1,02% міських і 54,05±2,10% сільських мешканців.
Максимального наближення побутових послуг до місця проживання, а також допомоги у виконанні важких домашніх справ з боку соціальних працівників районних територіальних центрів потребують 43,10±2,03% міських і 36,61±3,10% сільських мешканців. Таким людям, за їхнім бажанням, доцільно надавати житлові кімнати в будинках з комплексом медико-соціальних послуг для самотніх пенсіонерів.
Щоденної часткової допомоги в побуті з боку сторонніх осіб або направлення в загальні відділення будинків-інтернатів і пансіонатів потребують 13,21±0,30% міських і 6,62±0,07% сільських мешканців.
Постійного соціального та медичного догляду або направлення до госпітальних відділень будинків-інтернатів і пансіонатів потребують 13,81±0,80% міських і 2,72±0,12% сільських мешканців віком старше 70 років.
Геріатрична допомога населенню України 95
Із загальної кількості населення віком старше 70 років, хто потребував соціальної допомоги за вищенаведеним переліком послуг, лише 68,6% узято на обслуговування спеціальними відділеннями територіальних соціальних центрів, а інших доглядали дружини (чоловіки), родичі та інші люди. Серед тих, хто не був під опікуванням державних соціальних служб, до 10% престарілих доглядали за умови укладання з ними угоди на успадкування житла.
Незадоволеність потреб самотніх літніх людей у соціальній допомозі з боку державних структур за вибірковими даними становить від 14,8 до 37,9% залежно від місця проживання. Найкраще ме-дико-соціальний догляд налагоджено в Києві та Дніпропетровську, найгірше — у сільській місцевості Центрального та Південного регіонів.
Дослідження показало, що в західному регіоні показники залежності літніх людей від медико-соціальної допомоги нижчі, ніж у відповідних вікових групах мешканців півдня України (р < 0,05). Міжрегіональні відмінності свідчать про несприятливий вплив на здоров'я людей старшого віку самотнього проживання та міграції, частота яких достовірно вища в південному регіоні (р < 0,05). Водночас 75,3% 60-69-річних, 43,1% 70-79-річних і 25,8% 80-річних людей вважають, що ще могли б працювати, аби фінансово підтримати себе й сім'ю.
Встановлено достовірні статеві розбіжності між показниками залежності від допомоги (р < 0,05), а саме: темпи її зростання серед жінок нижчі, що певною мірою пов'язано з особливостями захворюваності, перебігу віко-залежної патології та психологічного стану, а також з більшою часткою осіб похилого віку серед жінок, аніж серед чоловіків, і з різними періодами вікових піків їхньої смертності. У чоловіків встановлено достовірно швидші темпи зростання з віком показників залежності за всіма характеристиками АЕСКОЗ (р < 0,001), що, згідно з існуючими теоріями, свідчить про менш потужний резерв адаптації чоловічого організму до існування в разі зниженої загальної функціональної здатності. Термін збереження рухової активності, навіть у її залишковому вигляді, у чоловіків літнього віку також менший.
Каталізаторами прискорення загальних темпів зростання залежності людини від допомоги є множинність соматичних захворювань (г = 0,57), збільшення частоти гострих хвороб і загострень
96 Соціальна геронтологія
хронічних хвороб (г = 0,95), рухова пасивність (г = 0,98), перевищення маси тіла (г = 0,95), нервово-емоційна неврівноваженість (г = 0,87), соціальна «незатребуваність» людини (г = 0,91), її фінансово-економічна неспроможність (г = 0,63) та інші чинники.
Важливе значення при формуванні ступеня залежності літньої людини від допомоги є умови її проживання. Позитивний вплив на зниження темпів формування залежності від допомоги має окреме проживання літньої подружньої пари за наявності дітей у тому самому населеному пункті або за його межами. Для самотніх літніх людей умови проживання в спеціальному житловому будинку з комплексом медико-соціальних послуг наближуються до проживання в звичних домашніх умовах і не прискорюють темпів старіння та зростання залежності від допомоги. Темпи старіння мешканців будинків-інтер-натів значно вищі (р < 0,001), ніж у інших обстежених осіб (за однакових вихідних функціональних параметрів): такий чинник, як кластеризація людей з певними фізичними та психічними вадами, має достовірно більший вплив на прискорення темпів зростання залежності від допомоги, ніж чинник самотності проживання.
Отже, адекватність медичних, психологічних і соціальних послуг уповільнює темпи зростання залежності від допомоги. Особливо це стосується проведення профілактичної реабілітації для людей першого пенсійного десятиріччя. Водночас, гіпердопомога з боку соціально-побутових служб, так само як і недостатність допомоги, справляє негативний вплив.
Стратегічними завданнями медико-соціальних служб, відповідальних за здоров'я й добробут літніх громадян, є оптимізація заходів щодо збереження фізичного, психічного та соціального стану цієї групи населення, поступовий відхід від уявлень про старих людей як пацієнтів і беззастережне визнання їхньої привілейованості при користуванні медичними послугами, зумовленої хронічним комплексним взаємооб-тяжливим характером патології, частими загостреннями й ускладненнями, атиповим перебігом і тривалим періодом одужання.
Комплексне обстеження населення, старшого за працездатний вік, засвідчило, що до групи медичного диспансерного нагляду, умовно визначеної як «здорові», не увійшло жодної літньої людини; до групи «практично здорові» (хто мав в анамнезі гострі або хронічні захворювання, що не відбилися на функціях життєво важливих органів) — 1,2%; усі інші належали до групи «хворі хронічними хворобами»,
Геріатрична допомога населенню України
97
а саме: з компенсованим перебігом захворювання — 56,7%, субком-пенсованим — 28,6%, декомпенсованим — 13,5%.
Серед населення пенсійного віку рівні захворюваності, первинної інвалідності й смертності відповідно у 2,3, 1,5 і 8 разів вищі, ніж серед людей працездатного віку, що детерміновано віковими змінами організму. Загальні коефіцієнти смертності населення мають виражену статеву відмінність. Рівень смертності серед чоловіків вищий, ніж серед жінок: у віковій групі 60-64 роки — в 2,2 раза, 65-69 років — 2,1 раза, 70 років і старше — 1,3 раза (у міських поселеннях — в 2,2, 1,9 і 1,2; сільській місцевості — у 2,2, 2,3 і 1,3 відповідно).
З віком зростає частка осіб, які користуються медичною допомогою винятково вдома: від 19,3±0,3% серед населення 60-69 років до 89,6±7,2% — після 80 років. Основними чинниками, що формують потребу в допомозі вдома, є фізичні можливості, вік і самотність хворого. За даними багатофакторного дисперсійного аналізу, частка їх впливу становить 76,2%. Порівняно з міським населенням, сільські мешканці значно гірше забезпечені надомною медичною допомогою (р < 0,01). Кількість відвідувань лікарем сільських літніх мешканців в 3,4 раза нижча, ніж міських.
Серед усіх госпіталізованих сільських мешканців переважна більшість (62,5±5,3%) лікується в дільничних лікарнях, де при сучасних процесах реорганізації 70% ліжок доцільно використовувати для організації медико-соціальної реабілітації літніх людей, особливо на тривалий термін взимку.
Для літніх хворих людей найбільші витрати пов'язані з постійним придбанням ліків і медичних засобів, проведенням складних діагностичних процедур і стаціонарним лікуванням, що, за підрахунками, на 100 осіб літнього віку становило в середньому 86342,1 гривні в рік; це в 1,6 раза перевищує розмір їхньої пенсії. Загальна оцінка літніми людьми якості наданої їм медичної допомоги у 81,5% випадків була незадовільною. Це передусім стосується самотніх сільських мешканців віком старше 70 років, серед яких у Західному регіоні не було забезпечено необхідною медико-соціальною допомогою 24,2%, у Центральному — 25,3%, Східному — 31,2%, Південному — 31,7%.
Проведене дослідження засвідчило, що при плануванні та організаційному забезпеченні медичною допомогою населення, старшого за працездатний вік, необхідно враховувати показники його захворюваності (за результатами комплексних медичних оглядів), які у 2,6 раза
98 Соціальна геронтологія
перевищують офіційні показники поширеності хвороб (за даними звертань за медичною допомогою); серед сільських мешканців віком старше 70 років ця розбіжність становить 6,4 раза. Такі дані свідчать про малодоступність і низьку якість медичної допомоги, що надається цій групі населення, і це підтверджує також регіональний аналіз загальних рівнів смертності населення, старшого за працездатний вік, які мають обернений кореляційний зв'язок з рівнями поширеності захворювань. Це підтверджують і дані звертань за медичною допомогою (г = -0,56).
Отже, нинішній стан надання медико-соціальної допомоги в Україні не відповідає реальним потребам літніх людей і має високу соціально-демографічну вартість: зростає захворюваність, смертність, знижується очікувана тривалість життя.
Результати дослідження свідчать про незадовільний стан надання медичної допомоги літнім людям, зумовлений соціально-економічними чинниками та організаційно-кадровою неготовністю закладів до роботи з геріатричними пацієнтами.
Реформування медико-соціальної допомоги літнім людям спрямоване на створення скоординованої державної системи геріатричної допомоги населенню на сучасному науково-методичному та організаційному рівнях. Концептуальна модель цієї системи розроблена в Інституті геронтології АМН України [5] на основі вивчення стану здоров'я й реальних потреб літніх людей у допомозі, аналізу роботи вітчизняних медичних та соціальних закладів і раціональних підходів до медико-соціальної допомоги літнім людям в інших країнах світу відповідно до Декларації з проблем старіння та Принципів ООН стосовно літніх людей. Моделлю передбачено диференційований підхід до забезпечення медико-соціального захисту літніх людей. Слід ураховувати особливості регіонів України, орієнтуватися на амбулаторно-поліклінічну допомогу з посиленням обслуговування пацієнтів вдома, розвивати герореабілітаційні заходи і структури, здійснювати стандартизацію стаціонарних та позастаціонарних медичних і соціальних послуг.
Перегляд нормативів забезпечення населення, старшого за працездатний вік, медичною та соціальною допомогою з урахуванням регіональних потреб, розширення інфраструктури служб і обсягів допомоги силами середнього медичного персоналу, забезпечення чіткої координації, етапності та взаємозв'язку проведення медико-соціаль-
Геріатрична допомога населенню України
99
них заходів дасть змогу суттєво поліпшити якість і доступність геріатричної допомоги населенню і надасть йому впевненості в конституційних соціальних гарантіях у старості.
Поділіться з Вашими друзьями: |