Ганс Крістіан Андерсен казки



Сторінка11/12
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.68 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Мати

Сиділа собі мати біля колиски над своєю недужою дитиною; сама смутна та зажурена, — так-то вже боялась, щоб дитя не вмерло… А дитя лежало таке бліде; очиці йому позаплющувались, і дихало воно так важко та інший раз так глибоко, неначе зітхало, і мати усе знай смутніше й смутніше дивилася на своє мале немовлятко. Коли це хтось стукнув, — і увіходить у хату убогий, старезний дід, одягнений наче у кінську попону; бо в ній було таки тепло, а дідові того тільки й треба: стояла, бач, уже зима люта. Надворі геть усе було повкриване снігом та кригою і вітер віяв такий пронизуватий, що аж вид різало. Дід увесь дрижав од холоду; дитинка на часиночку заснула. Мати тим часом налила у горщик пива й поставила до печі, щоб нагрілося. Дід колихав дитину, а мати сиділа на стільчику проти нього і дивилася на своє хворе дитя, що важко дихало. Потім бере за рученьку дитину та й питає: — Адже, правда, воно зостанеться живе? Адже Бог не одбере його в мене? А дід, — бо то була сама Смерть, — так якось чудно покивав головою: воно мов значило — і правда, і ні. Мати потупила очі — і по щоках у неї покотилися сльози… Голова її обважніла; почало й на сон клонити, — бо вона уже три дні — три ночі, як і очі стуляла. От задрімала вона, та й то тільки на одну хвилину; незабаром схопилася і затремтіла од холоду. — Що це? — питає вона, озираючись на всі боки. Та діда не було вже більше — і її дитини не стало: дід заніс її з собою. А в куточку на той час старі дзиґарі теленькали і важка гиря аж додолу опустилася, — бум! — от і дзиґарі стали. Сердешна мати вибігла з хати — і давай кликати свою дитину. Надворі, у снігу, сиділа якась жінка у довгому чорному вбранні. І каже: — У тебе в хаті Смерть була: я бачила, як вона вибігла звідти з твоєю дитиною; вона йде прудше вітру і ніколи вже не вертає того, що взяла! — Скажи тільки мені: якою вона йшла дорогою? — питає мати. — Мені тільки скажи, якою дорогою, — я вже сама найду її! — Дорогу я знаю, — каже жінка в чорному вбранні. — Та перш чим скажу тобі, ти повинна заспівати мені усіх тих пісень, що співала своїй дитині. Я дуже люблю оті пісні; я їх давніше колись чула. Я, — каже, — ніч. Я бачила, як ти й плакала, співаючи пісні тії. — Усіх, усіх заспіваю, — каже мати. — Тільки не загаюй мене, щоб мені догнати її, щоб мені найти свою дитину! От сидить ніч мовчки й не поворухнеться. Тоді мати, ламаючи руки, заплакала та й почала співати. Багато там було пісень тих, а сліз — іще більше! Ніч тоді й каже: — Іди по праву руч у темний сосновий бір: я бачила, що Смерть туди пішла з твоєю дитиною.  





 

Посеред бору лежали дороги навхрест. Вийшла тая мати на перехрестя та й сама вже не знає, якою іти їй дорогою. А там ріс терновий кущ, а на ньому не було ні листу, ні цвіту, бо стояла вже холоднеча люта, аж бурульки з льоду пообвисали на вітах тернових. — Чи тут не проходила Смерть з моєю дитиною? — Проходила, — каже терновий кущ, — тільки я не скажу тобі, якою вона пішла дорогою, аж поки ти не нагрієш мене на своїх грудях. Я тут мерзну на смерть, — швидко стану справжньою кригою. Нічого робити — пригорнула мати кущ той до своїх грудей, та так міцно пригорнула, що він почав аж одтавати. Спичаки[47] з терну повстромлялися їй у груди, і кров закапотіла чималими краплями. А кущ розпустив свіже, зелене листя і зацвів серед холодної зимньої ночі: то, бач, при недолі так тепло на серці у матері! І кущ розказав, якою іти їй дорогою. От і приходить вона до великого озера; а на тому озері нема ні корабля, ні човна. І озеро те ще негаразд замерзло, щоб по льоду перейти через нього; а убрід перейти — і не кажи: воно було глибоке. А перейти треба: вона хотіла знайти свою дитину. От лягла вона на землю, щоб те озеро випити; та випити озеро — несила чоловікові. Але сердешна мати у тяжкому горі усе думала — може, станеться яке диво. — Ні, цього не буде! — сказало озеро. — Давай краще поміркуємо з тобою, що нам чинити. Я дуже люблю збирати перли, а в тебе очі — то ж дві найкращі перлини, які мені доводилось коли бачити. Хочеш, виплач їх у мене, — тоді я повезу тебе у ту велику теплицю, де живе Смерть та ходить за квітками й деревами; а там кожне дерево чи кожна квітка — то все душі людські. — Ой, чого б не дала я, тільки б мені знайти свою дитину! — каже зі сльозами мати. Та ще дужче заплакала, і очі її упали на дно в озеро, і стали з них дві найдорожчі перлини. Тоді озеро підхопило її і в одну мить хвилею перенесло на той бік, де стояв чудовний будинок на кілька миль у довжину. Певно не можна було сказати, що то таке — чи то гора з лісом та печерами, чи то палаци. Та бідна мати нічого того не бачила, бо вона виплакала свої очі. — Де мені ту Смерть найти, що занесла мою малую дитину? — питає. — Вона ще сюди не приходила, — каже сива, як лунь, бабуся, що стерегла теплицю у Смерті. — А як ти сюди добилася, хто поміг тобі? — питає. — Бог мені поміг! — одмовила мати. — Він — милосердний, певно, що й ти милосердна будеш! Та де ж мені шукати мою дитину малую? — Не знаю! — каже бабуся. — Та ти, бачу, нічого й не бачиш! Багато квіток та дерев пов’яло сю ніч; от швидко Смерть повернеться й пересадить їх. Адже ти знаєш, що у кожного чоловіка є свій цвіток або дерево життя; воно зроблене так само, як і той чоловік. Хоча зверху вони все одно, що й другі рослини, а всередині у них серце б’ється. Дитяче серце теж може битись! Ось дивись — може, пізнаєш свою дитину по тім, як б’ється серце у неї. А що ти даси мені, як я скажу, що ще тобі треба робити? — Нічого тобі дати у мене, — каже смутна мати. — Але я піду задля тебе хоч на край світу. — Цього мені не треба, — каже бабуся. — Оддай мені краще своє довге чорне волосся. Адже й ти сама знаєш, яке воно хороше; воно мені дуже подобалось! А я, коли хоч, оддам тобі своє сиве: усе-таки краще, чим нічого! — Та й тільки? — каже мати. — Бери, бери, — тобі з радістю оддам його! І оддала бабусі своє викохане, хороше волосся, а замість нього взяла сиве, бабусине. І пішли тоді вони у велику теплицю, де росли, перемішавшись, гарні квітки та дерева. Там стояли під склом гарні гіацинти й троянди рожеві завбільшки з дерево. Тут росли і водяні рослини, одні зовсім свіжі, а другі прив’ялені; водяні гади по них лазили, і чорні раки повпиналися у стебла їх. Тут стояли і пальми розкішні, і дуби та платани; стояла тут і петрушка, і тімин[48] у цвіту. Кожне дерево чи квітка мали своє ймення, у кожному ховалося життя якого-небудь чоловіка. Ті люди ще жили — один у Китаї, другий у Гренландії… кругом по цілому світу. Були тут і великі дерева у малих горщечках, їм було там тісно, аж трохи горшки не лускалися; росли там і маленькі квіточки на пухкій землі, обложені кругом мохом, і коло них ходили та годили. Сердешна мати нагиналася до самої маленької рослини та прислухалася, як б’ється у кожної людське серце, та і між цілими мільйонами таки пізнала серце своєї дитини. — Ось воно! — скрикнула вона і простягла руку до малесенького василечка, зовсім слабого, що стояв, похиливши набік головоньку. — Не займай його! — каже бабуся. — Стань ось тут, а як прийде Смерть, — бо я жду її кожну хвилину, — не давай їй зривати ції квітки; посварись на неї, що ти другі квітки позриваєш; вона злякається! Вона за все це дає одповідь перед Богом: ні однії рослинки не мусить вирвати, поки Він не дасть свого дозволу! Аж ось зразу понесло по теплиці крижаним холодом, і сліпа мати почула, що то Смерть іде. — Ти як сюди знайшла дорогу? — питає та. — Ти як сюди прийшла швидше мене? — Я — мати! — одказала вона. І Смерть простягла свою довгу руку до тонкого маненького квітика; та мати так міцно-міцно, а проте бережно закрила його руками, що Смерть навіть не доторкнулася до жодного листонька. Тоді Смерть дихнула їй на руки, і мати почула, що це холодніше за самий холодний вітер, і руки у неї од несилля упали. — Ні, тобі зо мною не справитись! — сказала Смерть. — Бог поможе справитись з тобою! — каже мати. — Та я тільки те й роблю, чого Він хоче! — каже Смерть. — Я садовниця у Нього. Я беру усі квітки та дерева і пересаджую їх у райський сад, у невідомий край. А як вони там ростуть, що там діється — того я не мушу тобі сказати. — Оддай мені дитя моє! — сказала зі сльозами мати, і плакала, і благала. А це зразу як схопить руками за дві хороші квітки, як закричить на Смерть: — Я всі твої квітки позриваю! Що мені зосталося при моїм горі? — Не займай їх! — каже Смерть. — Ти от бідкаєшся на своє нещастя, а сама хочеш зробити нещасною ще й другу матір. — Ще й другу матір! — сказала сердешна жінка і в ту ж мить випустила з рук обидві квітки. — На тобі твої очі, — каже Смерть. — Я добула їх на дні в озері; вони так ясно блищали, — я й не пізнала, що то твої очі. Візьми їх назад; вони тепер ще ясніші, ніж були; а потім дивись ось сюди — в оцей глибокий колодязь. Я скажу тобі, як звуться оті дві квітки, що ти хотіла зірвати, і ти тоді побачиш усю їх потомню[49] долю, усе життя їх людське. Ти побачиш, що ти хотіла згубити! От і почала вона дивитись у колодязь; а на серці ставало так радісно, бачачи, як одна з квіток тих була справжнім щастям задля цілого світу, — яке було там щастя та радощі круг неї. І побачила вона життя й другої: а тут тільки й було, що клопоти та нужда, горе та муки. — І те й друге — воля Божа! — каже Смерть. — Котра ж квітка нещасна, а котра щаслива? — питає мати. — Цього я не скажу тобі, — одмовила Смерть. — А знай тільки, що одна з квіток тих — квітка твоєї дитини. Ти тепер бачила її долю, яка вона буде, бачила долю своєї питимої[50] дитини! Тоді голосно закричала з жаху мати: — Котра ж з отих — квітка мого сина? Кажи, кажи мені! Порятуй безневинну дитину, рятуй дитя моє од усього того нещастя! Візьми вже краще та занеси його у Царство Небесне! Забудь мої сльози, мої благання, — забудь усе, що я не робила! — Я тебе не розумію! — каже Смерть. — Чи ти знову хочеш узять свою дитину, чи я мушу нести її у ту сторону, котрої ти не знаєш? Тоді мати з горя ще дужче заламала собі руки, упала навколішки і прохала Бога: — Господи! Не слухай мене, не слухай, коли я що прошу у Тебе проти волі Твоєї: вона одна благая! Не слухай мене! І голова її схилилась на груди. А Смерть полетіла з тією дитиною у невідомі краї…

Янгол

 

Добра дитина коли помирає, то янгол


Господень
З неба полине щоразу на землю і тую
дитинку
Мерлу на руки бере; розправля свої крила
широкі;
Ті, що любила дитинка, країни усі пролітає:
З кожного місця зрива він по квітці пахучій.
Ці квіти
Янгол з дитинкою вкупі несуть аж до
самого Бога.
Там, угорі, розквітить тії квіти Господь
Милосердний;
Кращі далеко над ті, що цвітуть по землі,
вони стануть.
Схилить до серця святого Господь квіточки
ті пахучі,
Й тієї, що більш до вподоби, вустами святими
торкнеться.
Там, на сій вулиці темній, у хаті — не в хаті,
а в льосі,
Жив собі хлопчик недужий; змалку він
ліжка не кидав.
Часом, як легше ставало, на милицях раз
було пройде
Хворе хлоп’ятко по хаті, та й годі. А в літню
годину
Соняшний промінь було освітить його
бідну оселю,
Весело в хаті заграє; тоді-то хлоп’ятко
недуже
Гріло на сонці свої рученятка, худі та холодні.
Сонце світилось крізь пальці тендітні,
і кров червоніла.
«Дякувать Бога, сьогодні мов краще!» —
промовить слабеньке.
Бідне, не знало воно, як ліси зеленіють
розкішно!
Гілочку клена колись подарив йому
хлопець-сусіда,
Хворому гілочка лісом здавалась; було її
візьме,
Голову схилить під листя і дума,
що дуб величезний
Віти над ним розпускає; а сонечко сяє
на небі,
Пташки щебечуть приязно — і так йому
весело стане!
Раз, у весняну годину, приніс йому
хлопчик-сусіда
З поля пахучих квіток, і в одній якось
корінь зостався.
Квіточку ту посадив він в полив’яний
горщик з землею
І на віконці над ліжком поставив. Та квітка
польова
Пагони зараз пустила і цвітом пахучим
укрилась:
Так-бо кохалися нею ті руки прихильні
й щасливі!
То був садочок дитині — сама найкраща
скарбниця!
Як же він тішив слабого! Поллє було вранці
водою,
Зараз поставить на сонці, щоб променем
теплим пригріло;
Сонце загляне в кватирку і квіточку світом
осяє:
Мов усміхнеться вона, своє листя зелене
розправить.
Пахощі підуть по хаті, і думки рожеві
навіють
Хлопчику в дяку за ласку; бо квіточка тільки
для нього
Цвітом пахучим та листом зеленим
розкішно вкривалась.
Визвав до себе Господь Милосердний
дитину недужу.
В час розставання з землею схилила вона
своє чоло
Над квітом рідненьким — і вмерла. Минув
уже рік, як дитина
В милого Бога гостює; минув уже рік, як та
квітка
Сталась сама сиротою, забута всіма на
віконці.
Вибрались люди із хати та й кинули квітку
на землю;
Горщик розбився об цеглу, і квітка
зламалась, зів’яла.
Ми несемо її, бідну, тепера за те, що давала
Радощів більше вона, аніж квітка коштовна,
царськая.
— Як же ти знаєш про все це? — у янгола
мерле питає.
— Знаю, — одмовив йому світлокрилий, —
бо сам я і був тим
Хворим бездольним хлоп’ям, що на
милицях тільки й ходило.
— Я зразу пізнав свою квітку! — І очі дитина
розкрила,
Глянувши дивно на янгола лик
святобливий та ясний.
Зараз влетіли вони у Господню оселю,
де радість
Вічно царює та правда. Господь притулив
ту дитину
Мерлу до серця святого, і зараз їй виросли
крила,
Янгола крилам подобні: от, вкупі, узявшись
за руки,
Янголи два полетіли. А Бог Милосердий
ті квіти
Всі притулив до себе, а вустами святими
торкнувся
Тільки до тої, що хвору дитину колись
розважала;
Той поцілунок Господній їй душу несмертну
навіяв:
Стала душа та щаслива укупі з другими
святими
Голосом славити Бога! Всі янголи колом
літають
Біля Престолу Святого; а коло — велике,
незмірне!
Там між тим колом літає і квіточка бідна,
степова,
Котру з сміття підняли десь на вулиці темній,
безлюдній.
Всі вони вкупі, щасливії, голосом дивним
співають
Славу і щиру любов до Святого,
Довічного Бога!

 

ПИТАННЯ ДО ТЕКСТІВ КАЗОК, НА ЯКІ МАЮТЬ ВІДПОВІСТИ ШКОЛЯРІ




Кресало

1. Звідки йшов солдат? Як ви гадаєте, про що він мріяв? 2. З чим стара відьма порівнювала очі собак-охоронців скарбів? 3. Які скарби були заховані у другій кімнаті? 4. Куди солдат поклав золото, що знайшов у третій кімнаті? 5. Чому король заховав свою дочку в замку за високими вежами? 6. Як ви гадаєте, невже друзі покинули солдата тільки тому, що їм важко було підніматися в маленьку кімнатку під самісіньким дахом? 7. Що можна було зробити за допомогою чарівного кресала? 8. Як собака заплутав стару фрейліну? 9. Що вигадала розумна королева, щоб дізнатися, куди вночі зникає принцеса? 10. Як мали покарати солдата за зустрічі з дочкою короля? 11. Скільки заплатив солдат хлопчику-шевцю за допомогу? 12. Як страшні собаки допомогли солдату стати королем? 13. Скільки разів солдат викликав собак за допомогою кресала й що наказував їм робити? 14. Що доброго і що поганого зробив солдат під час своїх пригод? 15. Яка дрібничка, можна сказати, врятувала життя солдату: а) хлопчик-швець перечепився і впав біля ґрат, за якими був солдат; б) черевик хлопця-шевця злетів з ноги, й він пригальмував біля ґрат, за якими був солдат; в) хлопчик-швець зупинився біля ґрат, за якими був солдат, щоб спитати, як тому допомогти.  



Пояснення слів Картатий — у клітиночку. Кремінь — дуже твердий мінерал — кварц чорного, бурого або жовтого кольору, який у давнину використовували для добування вогню. Кресало — залізне або сталеве знаряддя для добування вогню з кременю. Копенгаген — столиця Данії. Фрейліна — придворна посада для дівчат і жінок аристократичного походження у свиті цариці, королеви, принцеси. Галоп — швидкий біг коня навскач.  

Зверніть увагу! Словосполучення «витрішки продавати» означає бездумно роздивлятись кого-небудь, витріщатися.  

Завдання Поділіть казку на окремі історії-епізоди. Наприклад: «Історія про зустріч солдата з відьмою», «Історія про скарби в дуплі» й т. п.

Нове вбрання короля

1. Що найбільше любив і на що витрачав великі гроші король? 2. Про які незвичайні властивості своєї тканини розповіли королю ткачі-пройдисвіти? 3. Чому король спочатку послав подивитися на чарівну тканину свого міністра? 4. Що сталося, коли король сам прийшов подивитися на тканину? 5. Куди король вирішив одягнути надзвичайне вбрання? 6. Хто сказав, що на королі зовсім немає вбрання, і чому всі люди повірили? 7. Якби тканина справді була чарівна й мала ті властивості, про які говорили шахраї, чи побачив би її король? 8. Чим розплачувався король з шахраями: а) золотом; б) грошима й матеріалами; в) тільки матеріалами.  



Пояснення слів Гардеробна — кімната, в якій тримають одяг. Сановник — особа, яка має високий чин. Почет — люди, які супроводжують поважну особу. Процесія — урочистий багатолюдний похід, пов'язаний з якимись урочистостями. Петлиця — обкидана нитками або нашивана петелька на вилогах пальта, піджака. Балдахін — накриття, переважно з дорогої тканини з прикрасами, над троном, ліжком, носилками. Церемоніймейстер — розпорядник церемонії (встановлений урочистий порядок проведення чого-небудь). Камергер — людина, яка має придворний чин вищого рангу.  

Зверніть увагу! Часто вираз «голий король» вживають, коли йдеться про штучно створений авторитет, який не має ніяких підстав, ніякого підґрунтя.

Принцеса на горошині

1. Навіщо принц об'їхав цілий світ? Кого він шукав? 2. Чому король сам відчинив браму перед принцесою? Уявіть і розкажіть, як жила королівська родина в цій державі. 3. Що поклала королева під матраци й перини на ліжку принцеси? 4. Якою ж, на думку принца та його батьків, повинна бути справжня принцеса? 5. Принцеса прийшла до замку принца і його батьків, коли на вулиці: а) була завірюха; б) світило сонце й співали пташки; в) була гроза й лив страшенний дощ.  



Пояснення слів Брама — великі ворота. Опочивальня — спальня. Гагачий пух — цінний білий пух полярної морської качки (гаги).  

Зверніть увагу! «Принцесою на горошині» часто називають дуже ніжну, тендітну, інколи примхливу й балувану людину.

Соловей

1. У якій країні відбуваються події казки? 2. Що було найпрекраснішим у володіннях імператора? 3. Що здивувало імператора, коли він прочитав книжку про свою країну? 4. Хто врятував імператорський двір від покарання й розповів, де шукати солов'я? 5. Які звуки придворні сприймали за спів солов'я? 6. Що вразило придворних людей у вигляді солов'я? 7. Чому соловей сказав, що сльози на очах імператора — то найкращий скарб? 8. Розкажіть про життя солов'я в палаці імператора. 9. Чому всім у палаці імператора сподобалася штучна пташка? 10. Хто в країні насмілився сказати, що справжня пташка співає краще за штучну? 11. Хто і як відігнав Смерть від імператора? 12. Соловей попросив, щоб імператор: а) нікому не казав, що соловей прилітає до нього й розповідає про життя людей; б) дозволив солов'ю жити на волі, але харчуватися в імператорському палаці; в) знову взяв солов'я до палацу, бо на волі жити важко й небезпечно.  



Пояснення слів Імператор — титул голови держави в деяких країнах. Фарфор — мінеральна маса, яка після відповідного оброблення просвічується, використовується для виготовлення тонкого посуду, художніх та промислових виробів. Двір — король і його оточення. Придворний бонза — пихата, зарозуміла людина. Капельмейстер — диригент, керівник хору чи оркестру. Китиці — жмуток ниток, шнурків, зв'язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чогось.  

Завдання Намалюйте живого й механічного солов'я.

Непохитний олов'яний солдатик

1. Скільки було солдатиків і з чого вони були зроблені? 2. Чим останній солдатик відрізнявся від інших і чому? 3. Чому солдатик звернув увагу на паперову балерину? 4. Як солдатик опинився на вулиці? Чи винний в цьому був чорний гном? 5. Розкажіть про пригоди олов'яного солдатика на вулиці. 6. Що залишилося в каміні від олов'яного солдатика й балерини: а) олов'яне серце й чорна троянда; б) грудочка олова й попіл; в) олов'яне серце й біла лілея.  



Пояснення слів Шарварок — безладна метушня, галас, гамір.

Дикі лебеді

1. Скільки дітей було в короля? 2. Хто перетворив принців на лебедів? 3. Чому мачуха не змогла спотворити Елізу за допомогою злих чар? 4. На що перетворилися жаби в купальні після того, як туди ввійшла Еліза? 5. Де Еліза зустріла своїх братів? 6. Чому зачаровані брати не могли часто прилітати на батьківщину? 7. Як лебеді перенесли Елізу через море? 8. Що було найскладнішим і найнебезпечнішим для Елізи під час визволення принців від чар злої мачухи? 9. Чому Еліза не подобалась архієпископу? 10. За що люди вирішили так жорстоко покарати Елізу? 11. Чи вдалося Елізі визволити братів? 12. Що не встигла доробити Еліза: а) сплести останній панцир; б) доплести рукав останнього панцира; в) доплести рукава останнього панцира.  



Пояснення слів Фата-Моргана — різновид міражу; щось примарне, нереальне, оманливе. Архієпископ — служитель релігійного культу, який має високе духовне звання.

Свинопас

1. Що бідний принц послав у дарунок дочці імператора? 2. У яких казках ви вже зустрічали троянди й солов'я? 3. Ми вже втретє зустрічаємося з грою «гості», згадайте, в яких казках. 4. Чому принцеса не захотіла приймати принца? Що її образило? 5. Які дивні речі змайстрував принц-свинопас і яку плату за них попросив у дочки імператора? 6. Чому імператор вигнав свою дочку зі своєї держави? 7. Чому принц відмовився від мрії одружитися з принцесою? 8. Скільки поцілунків принцеси отримав принц-свинопас: а) 96; 6) 85; в) 100.  



Пояснення слів Пантофлі — м'які кімнатні туфлі без каблуків.  

Завдання Намалюйте те, що принц подарував дочці імператора і що змайстрував, працюючи свинопасом.

Дюймовочка

1. Що дала стара чаклунка жінці, коли та сказала, що мріє про маленьку дитинку? 2. З чого були зроблені речі, серед яких жила Дюймовочка? 3. Дюймовочка була не тільки дуже красивою, вона була ще й талановитою. У чому був її талант? 4. Навіщо жаба вкрала Дюймовочку? 5. Хто врятував Дюймовочку від бридких жаб? 6. Як добра польова миша хотіла допомогти Дюймовочці? 7. Чому ластівка, яку взимку рятувала Дюймовочка, не полетіла у вирій? 8. Як ластівка віддячила Дюймовочці за порятунок? 9. Яке ім'я вигадав Дюймовочці її наречений? 10. Чому, на думку хрущів, Дюймовочка була потворною: а) у неї не було крилець, вона не їла листя, вона була дуже маленькою; б) вона не вміла дзижчати, не вміла літати, була схожа на людину; в) у неї було тільки дві ноги, не було вусиків, була дуже тонка талія.  



Пояснення слів Дюйм — міра довжини, що дорівнює 2,54 см. Латаття — водяна рослина з великим листям і білими або жовтими квітками. Баговиння — болото. Мирт — південне вічнозелене дерево з білими або рожевими квітками і темно-зеленим запашним листям. Ельф — міфологічний дух природи, який нібито жив у повітрі або на землі, в горах; доброзичливе до людей створіння.  

Завдання Намалюйте чудову квітку, з якої з'явилася Дюймовочка, або маргаритку, на яку її посадив хрущ.

Гидке каченя

1. Що, на думку качки-матері, було не так з тим яйцем, з якого потім вилупилося гидке каченя? 2. Як качка переконалася, що її остання дитина — не індича? 3. Кого малим каченятам треба було стерегтися найбільше? Кому дісталася риб'яча голова, за яку билися качки? 4. Кого зустріло гидке каченя, коли втекло з пташиного подвір'я? 5. Чому мисливський собака під час полювання пройшов повз гидке каченя? 6. Хто жив у хатинці, в яку потрапило каченя, ховаючись від негоди? 7. Що дуже любило робити каченя? Коли воно забувало про образи й тішилося життям? 8. Хто врятував каченя, коли воно примерзло до криги? 9. Чому каченя насмілилося підплисти до прекрасних лебедів? 10. У якій казці Ганса Крістіана Андерсена ми вже зустрічалися з величними й прекрасними лебедями? 11. Як ви гадаєте, як би склалася доля гидкого каченяти, якби його не ображали й воно залишилося на пташиному подвір'ї? 12. Що такого надзвичайного було у зовнішньому вигляді старої качки з пташиного подвір'я? За що всі її поважали? а) у неї на крилі була біла пляма; б) у неї на дзьобі була чорна рисочка; в) у неї був червоний клаптик на нозі.  



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка