Фукуяма Френсис. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: Аст: аст москва: Хранитель. – 2006. С


Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії



Скачати 38.54 Kb.
Сторінка2/6
Дата конвертації20.08.2021
Розмір38.54 Kb.
1   2   3   4   5   6
Розділ 1. Про ситуацію людини в кінці історії

Мірою наближення до XXI століття глобальна конвергенція політичних і економічних інститутів стає все очевиднішою. Навпаки, більша частина сторіччя, що відходить, була часом глибокого ідеологічного розмежування суспільних систем. Монархія, фашизм, ліберальна демократія та комунізм люто билися за першість в політичній сфері, а в економіці держави вступали на шляхи протекціонізму, корпоративізму, вільного ринку і централізованого планування, що розходилися. І тим не менше сьогодні практично всі розвинені суспільства або вже мають ліберально-демократичні інститути, або намагаються їх заснувати, а в господарському плані більшість розвертається до ринку і орієнтується на участь в глобальному капіталістичному розподілі праці…

При цьому в умовах наростаючої складності та інформаційної насиченості сучасного життя будь-яке централізоване планування стає надзвичайно складним. Високий рівень добробуту, що забезпечується технологічно орієнтованим капіталізмом, у свою чергу служить живильним середовищем для ліберального режиму загального рівноправ’я, у встановленні якого боротьба за людську гідність досягає своєї кульмінації…

Сучасний процес конвергенції державних інститутів до моделі демократичного капіталізму зовсім не обіцяє зникнення соціальних проблем у майбутньому. В межах цієї самої моделі можуть існувати країни більш чи менш багаті, клімат суспільного і духовного життя в них може бути більш чи менш сприятливим. Як би там не було, одним із наслідків конвергенції, що відбувається в «кінці історії», стало широке визнання того факту, що в постіндустріальному суспільстві подальше вдосконалення не може бути досягнуте шляхом втілення в життя яких-небудь амбітних соціальних «проектів» – надії на те, що нам вдасться побудувати «велике суспільство» завдяки набору урядових програм, залишилися у минулому…

У епоху, коли ніхто вже не згадує про амбітні соціальні проєкти, практично усі серйозні спостерігачі розуміють, що для існування ліберальних політичних й економічних настанов життєво важливим є громадянське суспільство, яке здорове та динамічно розвивається. В свою чергу, «громадянське суспільство» – складне переплетення різних інститутів «середньої ланки», в число яких входять економічні підприємства, добровільні асоціації, освітні установи, клуби, спілки, ЗМІ, добродійні організації, церкви, – надбудовується над сім’єю як над первинним інструментом соціалізації. Саме у сім’ї людина знаходить культуру та навички, які дозволяють їй нормально існувати в суспільстві та через які цінності й досвід цього суспільства передаються від покоління до покоління.

Міцні та стійкі сімейні й суспільні інститути не можуть бути засновані урядовим декретом подібно до центрального банку або армії. Громадянське суспільство, що існує в реальних умовах, завжди спирається на людські звички, традиції та моральні засади – все те, на що політичні заходи здатні вплинути лише побічно і що найчастіше вимагає старанного виплекання, з підвищеною увагою і пошаною до культури.

Але справа не тільки в тій або іншій конкретній нації. Все більше значення культура має й в світовому масштабі, а саме – в світовій економіці та в системі міжнародних відносин. За іронією, одним з наслідків уніфікації державних інститутів, що намітилася після кінця «холодної війни», стало все глибше усвідомлення людьми свого культурного розмаїття…

Важливість культурних відмінностей надалі дійсно буде тільки зростати, і будь-якій країні дійсно доведеться надавати все більше уваги таким проблемам, причому не тільки у внутрішніх, але і в зовнішніх справах, – в цьому Гантінгтон безумовно має рацію. Проте набагато менш переконливим виглядає його твердження, що культурні відмінності обов’язково повинні призвести до конфлікту. Навпаки, культурне суперництво цілком здатне приводити не до конфлікту, а до творчого переродження, і прикладів такої крос-культурної стимуляції не так вже мало… Незалежно від того, веде протистояння культур до конфлікту або до прогресу і подальшої адаптації, сьогодні стало життєво важливим виробити глибше розуміння відносно того, що робить різні культури різними і що складає основу їх функціонування, – бо проблеми глобальної конкуренції, як політичної, так і економічної, все частіше формулюватимуться саме в термінах культури.

Зі всіх областей сучасного життя економіка є, мабуть, тією, де найпомітніше прямий вплив культури на добробут окремих країн і на міжнародний порядок в цілому. Хоча господарська діяльність нерозривно пов’язана з соціальними і політичними процесами, існує помилкова тенденція, що заохочується сучасною економічною думкою, розглядати економіку як самостійну сферу, керовану своїми особливими законами і відокремлену від решти життя соціуму. У такому світлі економіка постає якимсь ізольованим простором, в якому люди збираються разом лише для того, щоб задовольнити егоїстичні потреби і бажання, а вже потім повернутися до свого «справжнього» життя в суспільстві. Але насправді це хибна думка, оскільки в будь-якому сучасному суспільстві економіка є однією з найбільш базових і постійно мінливих сфер людського спілкування. Зі всіх форм економічної діяльності – від управління звичайною хімчисткою до виготовлення складних мікросхем – навряд чи існує така, в якій можна було б обійтися без соціальної взаємодії. Хоча, поступаючи на роботу на підприємства і в організації, люди бачать в цьому засіб задоволення власних потреб, сама діяльність неминуче виводить їх із замкнутого приватного простору і різними способами пов’язує їх з суспільством. Такий зв’язок із зовнішнім світом – вже не просто засіб (у даному випадку – забезпечити своє існування), але і важлива життєва мета. Бо наскільки людській особі властивий егоїзм, настільки їй властива і потреба бути частиною того або іншого суспільного цілого. За відсутності норм і правил, що пов’язують людину з собі подібними, вона зазнає гострого неспокою – стану, який Еміль Дюркгейм називав anomie, – і «робота» в нинішньому розумінні слова є тим місцем, де людина, частково або повністю, здатна від цього неспокою позбутися.

Відчуття повноцінності, яке вселяє в нас свідомість причетності до трудового колективу, має своє джерело в нашому базовому прагненні до здобуття визнання. Нагальність і фундаментальність цієї потреби роблять її, по суті справи, одним з головних рушіїв всього історичного процесу. На ранніх стадіях історії вона реалізувалась на полях битв, де королі і принци вели свою битву за першість, не жаліючи ні свого, ні чужого життя. У сучасну епоху боротьба за визнання перемістилася в економічну сферу, від чого суспільство в цілому тільки виграло: тепер ця боротьба сприяє вже не знищенню, а творенню матеріальних благ. Річ у тому, що заняття економічною діяльністю, якщо мова перестає йти про забезпечення прожиткового мінімуму, найчастіше має на меті не задоволення матеріальних потреб, а саме визнання. Матеріальних потреб, як указував Адам Сміт, не так вже багато, і задовольняються вони порівняно легко. Робота і гроші набагато більш значущі з погляду самоствердження і статусу, причому це стосується досягнень будь-якого рангу: від організації міжнародної медіа-імперії до отримання місця цехового майстра. У свою чергу, ці досягнення ніколи не є плодом зусиль однієї людини, вони існують тільки в контексті соціуму.

Таким чином, економічна діяльність є найважливіша частина соціального життя, і в ній принциповим чином задіяні різні норми, правила, моральні зобов’язання і інші суспільні навики людської істоти, з яких це життя складається.



***

З погляду навику в створенні добровільних об’єднань Сполучені Штати виявляють явну спорідненість з Японією і Німеччиною. Ці три держави в даному аспекті набагато ближче один до одного, чим, з одного боку, до китайських суспільств Гонконгу і Тайваню, а з іншої - до Італії і Франції. Хоча американці і вважають себе «закоренілими» індивідуалістами, США, подібно до Японії і Німеччини, завжди були суспільством з високим рівнем довіри, суспільством, орієнтованим колектівістськи.

Проте впродовж життя останніх двох поколінь американське мистецтво об’єднання зазнало досить радикальних трансформацій. Багато в чому США стають тепер тією країною індивідуалізму, якою американці її завжди і вважали: ліберальний режим вищості прав особи в своєму розширенні і примноженні самого числа таких прав наближається до своєї логічної межі, і в Америці практично не залишилося жодного співтовариства, чий авторитет не був би поставлений цим розширенням під питання. Падіння рівня довіри і міри соціалізованості в США простежується майже в будь-якій зміні, яка трапилася з країною за останній час: у зростанні числа насильницьких злочинів і цивільних тяжб, в руйнуванні традиційної структури сім’ї, в занепаді безлічі співтовариств «середньої ланки» (місцевих, церковних, професійних, клубних, добродійних), нарешті у відчутті, яке значно поширилося серед американців, що ніякий духовний інтерес більше не зв’язує їх між собою.

…США розтрачують не тільки фізичний капітал, але і суспільний. Якщо приріст валютних резервів, що зменшується, не дозволяє оновлювати промислові потужності і інфраструктуру, то і природне відтворення соціального капіталу останніми роками також йде на спад. Його накопичення – складний і багато в чому незрозумілий культурний процес. Наскільки легко для урядових заходів сприяти його виснаженню, настільки важко, майже неможливо зробити щось, щоб його заповнити.

…Для ефективного функціонування інститутів демократії і капіталізму потрібно, щоб вони могли співіснувати з різноманітними «до-сучасними» культурними навиками суспільства. Закон, договір, економічна доцільність є необхідним, але зовсім не достатнім базисом стабільності і добробуту в постіндустріальне століття – вони повинні спиратися на такі речі, як взаємодію, моральні зобов’язання, відповідальність перед суспільством і довіру, які, у свою чергу, живуть традицією, а не раціональним розрахунком. У сучасному суспільстві всі ці речі не стають анахронізмом, навпаки, вони суть запорука його успішного розвитку.

Справжня проблема Америки полягає в тому, що жителі країни не можуть дати вірну оцінку своєму суспільству і його комунітаристській орієнтації, що історично склалася…





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка