Форми прояву екологічної кризи



Скачати 211.83 Kb.
Сторінка6/8
Дата конвертації01.02.2021
Розмір211.83 Kb.
ТипРеферат
1   2   3   4   5   6   7   8
Форми власності

Історично склалося, що природні ресурси життєзабезпечення (повітря, сонячне тепло, вода) в умовах відсутності ексклюзивних технологій їх перерозподілу і використання (таких, як водопровід) в усьому світі були суспільною власністю. Природні ресурси, що безпосередньо залучаються до виробничих відносин залежно від концептуальної організації суспільства можуть бути або предметом власності окремих осіб, фірм, корпорацій, або власністю держави.

Сьогодні, з огляду на дедалі зростаюче виснаження природних ресурсів, економістами-ринковиками пропонується введення широкого спектра прав власності щодо природного ресурсокористування, з їх послідовним трансформуванням у приватне право. У цьому бачиться основний шлях до збереження і захисту природних ресурсів від хижацького споживання, оскільки марнотратне використання природних ресурсів прямо пов’язане з концепцією суспільного продукту споживання. Виконуючи функції утилізації і будучи місцем розміщення відходів господарської діяльності, природні ресурси можуть інтерпретуватися, як ресурс спільної власності, але не суспільний продукт споживання. Забезпечення суспільства природними ресурсами (такими, як вода) не потрапляє під заголовок “суспільний продукт”. Раніше, за давніх часів, цей ресурс використовувався безоплатно-через його доступність і свободу розподілу. Система прав власності стала з’являтися, коли розробили технології та запропонували послуги водопостачання. Вода використовувалася, як ресурс спільної власності. Але зрештою, тоді як водні ресурси деделі більше виснажуються, система модифікованих прав власності розвивається для різних служб водопостачання. Права власності для інших природних ресурсів (земля, ліс, нафта, мінеральні ресурси) добре встановлено, хоча в країнах різних суспільно-політичних формацій-по-різному. В Україні вони поки що належать державі, хоча деякі перехідні (колективна, акціонерна) форми власності, аж до приватної, мають місце у використанні земельних і лісових ресурсів. Визначення природних ресурсів, як суспільного продукту споживання, стає релевантним тільки щодо їх використання, як суспільно-споживчіх продуктів (таких, як ландшафт, повітря, інші структури життєзабезпечення, які ми називаємо “якістю” навколишнього природного середовища).

Отже можна зробити такі основні висновки:

Якщо природні ресурси використовуються, як ресурс спільної власності для розміщення та утилізації відходів, а також для забезпечення такими натуральними ресурсами, як вода, ліс, і, якщо ці ресурси виснажуються, то характеристика ресурсу спільної власності може трансформуватися за допомогою “вмикання” вартості виснаження або інших алокаційних механізмів;

Деякі функції природного середовища (забезпечення функціонування життєпідтримуючих систем, видового розмаїття, тобто “якість” природного середовища) можуть бути визначені, як суспільний продукт. Водночас визначення суспільного продукту залежить від існуючих ексклюзивних технологій його використання та їх відповідної оцінки. Отже, при спецефічному використанні природного середовища суспільний продукт може бути змінений на приватний.

Зміна форм власності певною мірою дозволяє використовувати економічні ринкові механізми регулювання ресурсних алокаційних проблем, здавалося б, нерозв’язних у випадку використання природних ресурсів, як суспільного продукту споживання. Одна з основних проблем-безвідповідальне використання природних ресурсів. Якщо суспільний продукт існує, то індивід може його використати, але не мати бажання оплачувати затрати на його відтворення. У ставленні до приватного продукту він не може бути “безбілетником”: його бажання платити визначається ринковими цінами, а також альтернативними затратами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка