Філософські концепції людини. Біологічне, соціальне і духовне в людині. Людина в системі соціальних відносин


Людина в системі соціальних відносин



Скачати 112.5 Kb.
Сторінка3/4
Дата конвертації13.08.2021
Розмір112.5 Kb.
1   2   3   4
Людина в системі соціальних відносин.

Повноцінно в системі соціальних відносин людина представлена як особистість. Особистість як об'єкт дослідження і явище унікальне за своєю складністю. В особистості об'єднані різні аспекти буття людини: тілесне, соціальне, духовне. Особистість має безліч вимірів. Події світу, в які включена особистість, система відносин із зовнішнім світом утворюють зовнішній простір особистості, уявлення про світ у собі, ставлення до себе, переживання того, що відбувається, самоконтроль, життєві цілі й плани утворюють внутрішні простір особистості. Соціальний простір включено у внутрішній світ особистості, а її активність в соціумі – відображення внутрішнього світу особистості. У характеристиці особистості найбільш повно розкривається соціальна і духовна сутність людини.

Однак, людина не приходить в цей світ як особистість. Особистістю йому ще належить стати, знайти себе. Людина приходить у світ як «індивід». Індивід – це окремо взятий представник роду людського. Так само як індивід людина розглядається й як абстрактний член соціальної групи, соціального шару. Як індивіда ми розглядаємо людину як носія типових ознак будь-якого соціального шару, групи, спільності.

Унікальність і неповторність людини фіксується через поняття індивідуальності. Термін «індивідуальність» більш змістовний, ніж «індивід». Він фіксує унікальність і неповторність людини у всьому різноманітті його особистих якостей і проявів. Новонароджений – вже яскраво виражена індивідуальність, яка посилюється з кожним днем. Буквально з перших днів формується своя, особлива поведінка дитини, яку добре відрізняють мати і близькі. У світі немає більш унікального явища, ніж людина. У кожного свої реакції на навколишній світ, свої особливості спостереження, пам'ять, своя швидкість протікання процесів у нервовій системі. Індивідуальне мислення варіюється від геніальності до примітивізму. Становлення людини проходить через засвоєння необхідних знань, умінь, навичок, досвіду і ціннісних орієнтацій того суспільства, в яке вона включена. Цей процес називається соціалізацією. Поступово людина вчиться виконувати соціальні ролі, які мають яскраво виражений культурний контекст. Становлення особистості – підсумок складної взаємодії людини і суспільства. На жаль особистість може навіть «вмирати» у живій людині в наслідок алкоголізму, наркоманії, захворювання нервової системи. Усе це говорить про складну внутрішню організацію цього явища. Смислова близькість термінів «індивідуальність» і «особистість» іноді призводить до їх однозначного вживання. Однак вони фіксують різні сторони соціально значущих якостей людини.

Таким чином, особистість – це людина в системі таких психологічних і соціальних характеристик, які роблять можливим її автономне існування в суспільстві й визначають моральний зміст її вчинків. Найважливішими критеріями особистості є здатність вибирати соціально-значимі мотиви своєї поведінки й свідомо керувати своїми вчинками.

Людина живе в певному природному і соціокультурному середовищі. Його сутність зумовлена як генетичним кодом, так і соціумом, і культурою. Спадковість дитини проявляється не тільки в інстинктах. Закладені природою можливості проявляються протягом усього життя. Будова руки і мозку, спадкові зміни – результат еволюції всього людського виду. Біологічна детермінація (обумовленість) є базовою для людської життєдіяльності. Разом з тим, історія людства, національні традиції, світова та національна культури, соціальні умови формують суспільну детермінацію особистості. Особистість є продуктом конкретних соціально-історичних умов і одночасно вона автономна від суспільства, оскільки усвідомлює себе як себе, є мислячим суб'єктом, здатним до самопізнання і самооцінки. Людина, яка цілком обумовлена зовнішнім природним і соціальним середовищем, не може бути особистістю. Не випадково в мовах первісних народів є займенник «ми», але немає займенника «я». Згідно І. Канту, людина стає особистістю завдяки самопізнанню, яке дозволяє вільно підпорядкувати себе моральному закону. Особистість проявляється в здатності людини ставити собі «максимум вчинку». Людина присутня і творить у світі в якості його найскладнішої частини. Особистість має здатність оцінювати своє місце в світі в якості суб'єкта історичного процесу.

Можна виділити базові характеристики людини, якими вона володіє як соціальний суб'єкт:

- усі якості людини формуються в процесі її діяльності в певному соціумі і в певний історичний час, отже, людина історична;

- людина може існувати тільки у взаємодії з іншими людьми через солідарність з ними;

- якості індивіда розкриваються і оцінюються тільки через суспільні відносини.

Найважливішим і глибоко суперечливим феноменом життя людини і суспільства є свобода. Категорія свободи характеризує сутність людини й її існування, виражає можливості особистості мислити і діяти у відповідності зі своїми переконаннями, вірою і бажаннями, а не внаслідок примусу.

Ж.-П. Сартр визначав свободу як єдиний фундамент людських цінностей. Людина посилається на детермінізм, щоб знайти виправдання своїм вчинкам, своїм гріхам, зняти відповідальність за свій вибір. У людини завжди є ситуація вибору. Людина, що здійснює вибір, не може уникати відповідальності. «Буття-в-свободі» викликає тривогу, почуття самотності, занедбаності. Абсолютна свобода «пожирає себе», перетворюється на свою протилежність, оскільки вона встановлює норми, які сама повинна подолати. Свобода детермінує себе і водночас не терпить ніякої детермінації! Єдиний вихід, який дозволяє подолати протиріччя свободи – смерть. Таким чином, абсолютна свобода може існувати тільки як абстракція. У реальному світі людина включена в систему тисячі зв'язків. Вона живе в певному географічному, соціальному, культурному, історичному середовищі. Ми не можемо вибирати об'єктивні умови нашого існування, хоча можемо впливати на них. Від людини не залежить де, коли, у кого вона народилася. Ми не вибираємо час, але час вбирає нас. Таким чином, ми повинні визнати відносність свободи.

Поняття свободи часто співвідносять з поняттям волі. Під волею розуміють здатність суб'єкта цілеспрямовано регулювати свою діяльність і поведінку. У філософському розумінні воля пов'язана з презумпцією розумності людини, його відповідальністю за свої дії, усвідомленням боргу. Воля припускає свідоме ціннісне устремління людини до поставленої мети на основі розуміння нею належного, необхідного. Воля протилежна імпульсивності, а в деяких випадків і вітальним потребам людини. Волею володіє, як правило, сильна особистість, яка повністю усвідомлює свої вчинки.

Визнання переваг волі над іншими проявами духовного життя людини отримало назву волюнтаризму. Коріння волюнтаризму представлені в християнській догматиц;, найбільш яскраво волюнтаризм виражений в навчаннях А. Шопенгауера і Ф. Ніцше. У соціально-політичній практиці волюнтаризм проявляється в прагненні і спробах довільно, не рахуючись з об'єктивними умовами, направляти розвиток суспільства, керувати ним. Діяти волюнтаристськи – значить не зважати на об'єктивні економічні й соціальні закони, ставити цілі, які не можуть бути досягнуті у відповідній економічній, культурній, політичній, військовій ситуації.

Протилежність волюнтаризму становить фаталізм. Фаталістичний підхід передбачає, що все життя людини, її вчинки визначаються незалежними від неї обставинами (наприклад, прядуть три Мойри нитку людського життя, обірве цю нитку одна з них, і чийомусь життю настане кінець). У фаталістичних навчаннях людина жорстко залежна або від волі Бога (християнство, іслам), або від жорстко детермінованих систем, де кожна подія продиктована попередніми. Ухвалення такого підходу робить людину пасивною іграшкою для зовнішніх сил. Не дарма християнські теологи наполягають на тому, що Бог дав людині волю – здатність вибирати.

Вибір варіантів діяльності людини обумовлюється усвідомленою необхідністю. Необхідний вибір стає усвідомленим тільки в процесі пізнання. Вибір адекватного варіанту діяльності можливий завдяки розумності людини. Вибір, спрямований на задоволення потреб та інтересів людини можливий у рамках соціально-історичної необхідності. Обставини формують особистість також як особистість формує обставини. Вільна активність особистості наштовхується на опір конкретно-історичних побутових, інших обставин, які бувають сильнішими від особистості. Але і з найнесприятливіших обставин часто знаходиться вихід. Цей вихід – у творчості.

Найвище дихання свобода отримує в творчості – художньому, технічному, виробничому, військовому, науковому і т.д. Творчість передбачає вихід за рамки, за межі, розрив шаблонів, створення нового. Новим може бути і витвір мистецтва, і наукове вчення, і релігійна доктрина, і навіть модель поведінки. Але прояв творчого акту неможливий без глибоких знань, наполегливості, зусиль, розуміння історичних перспектив, потреб суспільства і особистості.

Самореалізація особистості можлива тільки в суспільстві. Але самореалізація поняття смислове. Особливий сенс їй надає кінцівка людського існування. Людина, усвідомлюючи кінцівку свого існування, постає перед необхідністю сформулювати своє ставлення до життя і смерті. Усвідомлення смертності виникає на певному етапі життя, воно приглушується, витісняється, але існує завжди і накладає відбиток на всі переживання власного буття. Той, хто смертний, не може відчувати себе так, як безсмертний. Звідси випливають питання: як прожити відведений час, а іноді – чи варто жити взагалі? Сенс життя не заданий людині раз і назавжди. Він має особистісний і соціокультурний зміст. Соціокультурний зміст сенсу життя визначається цивілізаційною, релігійною приналежністю людини, конкретно-історичною ситуацією, в якій вона опинилася. Особистісний сенс життя визначається особливостями особистого життя, формами діяльності конкретної людини. Зміни в житті людини призводять до змін особистісного розуміння сенсу життя.

Кожна людина може проектувати свій спосіб буття виходячи зі свого розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності. Філософську концепцію сенсу життя можна уявити в системі наступних положень:

- сенс життя індивідуальний, для кожного він свій;

- сенс життя суб'єктивний, оскільки визначається самим суб'єктом;

- сенс життя визначається свідомістю і волею самої людини;

- сенс життя реалізується через людську діяльність.

Свою відповідь на питання про сенс життя дають релігії. Наприклад, для християнства сенсом життя є рух до вічного життя, по суті воно (тобто життя) лише приготування до життя вічного. Без усвідомлення цього земне життя перетворюється в сон, мильну бульбашку.

Філософська концепція сенсу життя виходить із самоцінності життя. Людське життя не може бути випадковим і безглуздим, оскільки особистість розглядається як частина людства. Індивідуальне життя набуває сенсу як частина сукупного життя людей.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка