Філософська система Г. Сковороди


Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи



Скачати 61.29 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації28.01.2021
Розмір61.29 Kb.
1   2   3
Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи, яке викладено в діалогах «Беседа, нареченная двое…», «Беседа 1-я, нареченная Observatorium», «Беседа 2-я, нареченная Observatorium Specula». Все існуюче, на думку Сковороди розділяється на три специфічні види буття (світи):

– один величезний, безкінечний – Макрокосм, Всесвіт;

– другий малий, людський – Мікрокосм, який зосереджує в собі усі особливості Макрокосма. [3] Для Г. Сковороди людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм. зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичне увесь Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог. Головне, чим відрізняється людина від всього іншого, що живе у світі. – це вільна воля людини та моральність в обранні життєвого шляху. [4]

– третій - символічний, “символічна реальність” – Біблія. Призначення світу символів - пізнання невидимої природи – Бога. Через цей світ Бог являється людині. За словесними знаками, які мають тілесну природу, треба вміти побачити втаємничений духовний зміст. [3] Тому пісні Г.Сковороди ніби представлення цієї невидимої божественної природи («Сад божественних пісень»).

«Залиш, о дух мій, горе й усі земні міста!

Зійди, о дух мій, в гори, де правда лиш свята.

Де спокій, тишина царюють з вічних літ,

Країна там вабна, невидний звідси світ…

Лише тілесним душу не можна вдовольнить,

Адже вона небесним сум хоче замістить.

Як річка в море мчить, так тягне сталь магніт,

До гір вогонь тремтить — то духу в небо літ.

Кинь світ оцей закутий. Він завше темний ад.

Паде хай ворог лютий; линь в гори, світлий град...»

Тобто Г.Сковорода свідомо протиставляє божественний ідеальний світ світу земному. Звісно, земний світ трактується як нечистий. Людина належить до цього земного світу завдячуючи своїй тілесності. Однак вона має душу, що пов’язує її зі світом горнім. І щоб полинути у цей ідеальний світ, повинна звільнитися від скверни.

У Г.Сковороди годі шукати якихось міркувань про метод пізнання, раціоналістичні підходи. Це, на його думку, речі непотрібні. Як і непотрібним є освоєння людиною зовнішнього світу, його завоювання. Головним має бути пізнання внутрішнє, сердечне. [2]

Кожний із трьох світів складається з двох натур: 

- видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю – створеного світу;

- невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому справжньої основи будь-чого, тобто Бога.

Вони нерозривно пов’язані між собою, хоча мають неоднакове значення. Невидима натура – Бог – визначає сутність усього сущого, є рушійною силою і основою усіх речей. Натура видима є немов би тінню, що нерозривно пов’язана з тим, відбиттям чого вона є. У знаходженні невидимої натури через видиму полягає, згідно Сковороді, основна проблема людського існування. [3]

3.2 Пізнання людини через любов та віру


Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвий необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю.

Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного щастя.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка