Філософська система Г. Сковороди



Скачати 61.29 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації28.01.2021
Розмір61.29 Kb.
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Доповідь на тему

Філософська система Г. Сковороди

Виконав:


студент групи МІТ-419А

Рибалка Владислав

Юрійович
Перевірив: Владленова І.В.

викладач

Харків, 2020

ЗМІСТ


ВСТУП .............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Дитинство та юність Г. Сковороди. Передумови формування філософських поглядів............................................................................................3

РОЗДІЛ 2. Педагогічно-просвітницька діяльність Г. Сковороди. Мандрівний філософ……………………………………………………………...4

РОЗДІЛ 3. Філософська система Г. Сковороди ……………………….......5

3.1 Основні положення філософської системи Г. Сковороди…...5

3.2 Пізнання людини через любов та віру………………………..7

3.3 Філософія щастя………………………………………………..8

3.4 Філософія серця………………………………………………...9

3.5 Виховання як шлях до самовдосконалення…………………10

Список використаних джерел .....................................................................21

Григорій Савич Сковорода (1722–1794) був і залишається одним із найвидатніших українців за всю історію нації та символізує її просвітництво та самопізнання.

За свій 71 рік життя Григорій Сковорода став для українців видатним філософом ХVІІІ ст., просвітителем-гуманістом, педагогом та чудовим поетом. Саме тому його біографія та творчість заслуговують уваги та шани українців.

Він був не лише філософом, просвітителем-демократом, поетом, культурним діячем, але й видатним теоретиком в галузі педагогіки, педагогом-новатором, який вимагав уважного ставлення до особи дитини, закликав розвивати в ній кращі риси, властиві нашому народу, глибоко вірив в силу науки і освіти. Висловлені у його творах прогресивні ідеї і думки мали великий вплив на розвиток вітчизняної педагогічної думки, а деякі поради, зокрема, про необхідність будувати педагогічний процес з урахуванням психофізичних особливостей дітей та деякі думки філософа про виховання, насамперед, про моральне виховання вільної, всебічно розвиненої особистості, не втратили свого значення і до наших днів та співзвучні з вимогами сучасної педагогіки. [1]
1. Дитинство та юність Г. Сковороди. Передумови формування філософських поглядів
Для розуміння філософії Г.Сковороди варто звернутися до його біографії.   Г. С. Сковорода народився 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. на Полтавщині в козачому селі Чорнухи, колишнього Лубенського полку (нині Лохвицький район). Батьки Г. Сковороди належали до малоземельних селян-козаків. На майбутнього філософа незабутнє враження справили чудові рідні краєвиди, народні звичаї і традиції, пісні й думи лірників, люди, які не знали кріпостного права, залишили глибокий слід в його свідомості і вплинули на формування його волелюбного і незалежного характеру. [1]

Життя його припало якраз на той час, коли відбулося руйнування та ліквідація українських державних інститутів, у т.ч. й запорізького козацтва. Паралельно з цим йшов наступ на українську культуру, обмежувалася діяльність українських освітніх інституцій, друкарень тощо. Для багатьох освічених і мислячих українців то був час непевності, непорозумінь. Цей стан передав Г.Сковорода в одному із своїх віршів:

«Свій смисл усяка голова трима,

А серце всяке — лиш свою любов,

В думках однаковості теж нема,

У вівцях цей, той в козах смак знайшов.

Мені ж свобода лиш одна вабна

І безпечальна, і непроста путь,

Бо мірка у житті це основна,

З’єднає коло циркуль мій отут». [2]

Злидні, матеріальні нестатки, яких постійно зазнавала сім’я Сковороди і які він щодня спостерігав навколо себе, привчили його з дитинства задовольнятись малим, бути невибагливим у харчуванні, одязі, побутових вигодах. Ця риса зберіглася у нього на все життя.

У 1738 р. Григорій Сковорода став студентом Києво-Могилянської академії, яка у той час була єдиним вищим загальноосвітнім навчальним закладом Наддніпрянської України, але не поступалася своїм рівнем перед тогочасними європейськими університетами.

Оскільки Сковорода-студент зажив слави «знаніем музыки, голосом, желаніем быть в чужих краях, разуменіем некоторых языков», адміністрація рекомендувала його генерал-майорові Г. Вишневському для супроводу в його поїздці до Угорщини. Під час служби в російській місії в м. Токаї (1750—1753) Г. С. Сковорода дістав змогу подорожувати з Угорщини до Відня, Офена та інших міст Австрії, до Словаччини, Німеччини. Своє перебування за кордоном Г. Сковорода використав у повній мірі для поповнення своїх знань і для знайомства з життям народу, які населяли територію Австрійської імперії. Філософ знайомився  із звичаями і усною творчістю цих народів і зібраний матеріал згодом використав у своїх творах.
2. Педагогічно-просвітницька діяльність Г. Сковороди.

Мандрівний філософ


Із поверненням у 1753 на батьківщину розпочався перший період активної педагогічної діяльності Григорія Савича. Він був запрошений на посаду викладача піїтики в Переяславський колегіум. Одержавши за кордоном додаткову освіту, став впроваджувати у навчальний процес новаторські ідеї. Розроблений ним спеціальний курс «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной» (1753), мав на меті дохідливо і просто донести до учнів досягнення поетичної науки.

 З 1759 для Григорія Савича розпочинається новий активний період улюбленої педагогічної праці, його запрошують до Харківського калегіуму читати курси піїтики, синтаксису і грецької мови. Він погоджується, прагнучи ширити науку в дусі гуманізму й просвітительства, «делать моему обществу пользу». У колегіумі педагог набуває популярності завдяки свєму талантові, здібностям оратора й розумові вченого. За сміливі викривні промови проти неправедного життя чернецтва, прямоту, критику фальші, новаторські підходи до викладання його починають переслідувати.

Звинувачений у вільнодумстві, філософа у 1769 було вигнано з Харківського колегіуму і він змушений назавжди припинити педагогічну, а разом з нею і будь-яку службову діяльність.

Г. Сковорода стає мандрівним філософом, народним просвітителем.

Структурним принципом філософії Г. Сковороди є діалог. Впродовж 25 років, до самої смерті він веде життя бездомного мандрівника, подорожуючи по світу, і скрізь, де б він не був, доносив до людей своє одухотворене вчення, розмовляючи з ними простою доступною їм мовою. Мандрівного філософа Сковороду по праву вважають “українським Сократом” за його невтомну подвижницьку просвітницьку діяльність, головною метою якої було залучення людей до філософії, допомога кожному у його духовному народженні. Протягом свого життя Сковорода поступово позбавлявся всього, що могло поневолити його дух, волю до постійного самовдосконалення, вів мандрівне життя, рішуче відмовляючись від будь-яких офіційних посад. Цей час став апогеєм його філософської творчості. Один за одним Сковорода створює трактати у поширеній тоді літературній формі діалогів, складає притчі, байки, сповнені філософськими максимами і світоглядними критеріями, педагогічними ідеями і виховними принципами.

У селі Гужвиніське, сховавшись «от  молвы житейской и злословий духовенства», мислитель пише свій перший філософський твір «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе» (приблизно 1769—1771), а згодом другий — «Симфонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе» (приблизно 1772). У них Григорій Савич розробляє тему пізнання й самопізнання.

Після повернення на Україну наприкінці серпня 1794 р. Сковорода поселився в маєтку давніх друзів Ковалевських у селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області, де прожив понад місяць, там він і скінчив своє подвижницьке життя 9 листопада (29 жовтня за стар. ст.) 1794 р. Згідно заповіту Г. Сковороди його було поховано не на кладовищі, а на його улюбленому місці – на високому пагорбі, під могутнім дубом. На надгробку його могили викарбували напис: «Мір ловил меня, но не поймал», заздалегідь складений ним самим. У цій епітафії афорестично було викладено кредо українського філософа. [1]

  

3. Філософська система Г. Сковороди


3.1 Основні положення філософської системи Г. Сковороди
Маючи високу філософську освіту, Г. Сковорода створив власну, цілісну і багато в чому оригінальну філософську концепцію, сповнену духовних прагнень, відроджуючи традиції давньоруського філософствування, спрямованого на органічне поєднання життя та філософської мудрості.

Головна проблема його філософії – проблема людини. Його філософія практична, оскільки він цікавиться, перш за все, моральною проблематикою. Своє завдання Сковорода вбачає в тому, щоб донести до простих людей істинні уявлення про світ, про людину, її щастя і шляхи його досягнення. [3] Основне спрямування його праці зводиться до дослідження та пізнання людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. [4]



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка