Доступ до інформації



Скачати 385.73 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації13.12.2016
Розмір385.73 Kb.
  1   2   3


14

Права людини 2008 р., № 34 (506)
)

)




Доступ до інформації

Чому заборонили фото- та відео зйомку на процесах Луценка і Тимошенко?

Інна Сухорукова, Харківська правозахисна група

Заборона фото- і відеозйомки в політичних процесах Луценка і Тимошенко не може бути співпадінням. Не будемо гадати, хто з керівників цього дійства дав таку настанову. Не можна писати про те, чого не знаєш. Але те, що суддям хтось «порадив» видалити камери – не викликає сумніву. І я, навіть, здогадуюсь про причини цього відвертого порушення прав людини (до речі, не тільки прав обвинувачених, а і прав громадян, моїх, наприклад, які хочуть стежити за процесами наживо). Я вже не кажу, що це пряме перешкоджання роботі журналістів, і я б на їх місці оскаржувала ці брутальні постанови Вовка та Кірєєва.

Але повернемося до питання, навіщо хтось з високопосадовців дав таку відмашку – закрити для людей засідання судів, хоча сам Президент України п. Янукович перед усім українським народом клявся, що процеси будуть прозорими і відкритими. Тож хтось не слухає нашого Президента? Чи цей хтось пояснив йому самому, що процеси ці негучні, що прокуратура висмоктала їх з пальця, що вони розваляться на очах телеглядачів? Та ще й Луценко надто багато всього про всіх знає, і язика за зубами тримати не збирається. А справи, що йому інкримінують – то це куркам на посміховисько. Про Тимошенко і говорити не треба. Як не огидно бачити оту знервовану ляльку-суддю, але інколи шкода – настільки  несумісні і нерівні особистості зібрались в ролі судді і підсудної.

От хтось і підрахував і рейтинг правлячої партії, і рейтинг опозиції. Стало йому (кому, не знаю) зле, і вирішив він чи вона: порушувати права людей, так вже порушувати, і заборонили в суді фото-  та відеозйомки.

Але що зроблено, то вже зроблено. І люди не останні ідіоти. Невже наші можновладці не розуміють, що після того, що люди вже побачили і засвоїли, заборона трансляції тільки відбере у влади ще більше тих, хто сумнівається і додасть їх опозиції? Так воно і буде.

Я вже не кажу про відверте знущання головуючого Вовка над Луценком, який хворіє і якому вчасно треба їсти і пити ліки. А суддя Вовк на прохання прокуратури зробив таку малу перерву, що ні про які ліки і мови не було.

Взагалі, як людина з таким букетом захворювань, як у Юрія Луценка, може витримувати у таку спеку судові засідання, – незрозуміло. Але на очах приклад іншого обвинувачуваного – Іващенка. Лікарі просто і чітко кажуть, що утримання далі його в СІЗО може коштувати йому життя. І той самий найгуманніший суддя Вовк відмовився змінити йому запобіжний захід. Що цим недолюдкам до того, що хвора людина не їсть цілий день і не приймає ліки?

І щоб дізнатись про це, не потрібні ані фото, ані відео. На наших очах людожери просто їдять людей і кістки обсмоктують. Як на це може реагувати наше суспільство?

А не наше: американське, європейське?

У мене враження, що наша влада думає так. Якщо вони самі говорять те, чого й не думають робити – про реформи для людей, сталу демократію, тощо, тобто весь той перелік, що необхідний для конче потрібної для нас євроінтеграції – то і європейці щось говорять тільки, щоб говорити. Щоб їх слухали їхні громадяни, які обурюються згортанням демократії в Україні. А насправді вони будуть домовлятись з Україною на вигідних умовах, і навіщо їм Луценко? Ну, «Батьківщина» ще в входить до Европейської народної партії – так в Юлії Тимошенко і не такий суворий запобіжний захід.

Я впевнена, що наші можновладці міряють усіх по собі. А приклад Білорусії з невиїзним Бацьком, і приклад із скасуванням премії Путіну їх нічому не вчить.

Що ж, гарно про себе думати – не заборониш. А от порушувати постійно і нахабно права громадян, намагатися встановити в Україні авторитарний режим з політичними в’язнями, з тиском на громадськість, на свободу взагалі, – світ, я впевнена, не буде цього терпіти. І всі ці різновекторні потуги приречені.

20.07.11

Впровадження норм європейського права

УГСПЛ стурбована зухвалим втручанням генеральної прокуратури України у діяльність суду. Відкрите звернення

З документів, що потрапили до УГСПЛ, стало відомо, що 7 червня 2011 року заступник Генерального прокурора України Михайло Іванович Гаврилюк, що є одночасно членом Вищої ради юстиції, звернувся до Вищої ради юстиції з пропозицією про звільнення з посади трьох суддів апеляційного суду (http://hr-lawyers.org/index.php?id=1311595142) міста Києва Мороза Ігоря Миколайовича, Лашевича Валерія Миколайовича та Бартащук Людмили Вікторівни.

Підставою для звернення стало рішення колегії з цих суддів від 24 травня 2011 року (http://hr-lawyers.org/index.php?id=1311594693) звільнити з-під варти одного з обвинувачених.

Ми вважаємо взагалі неприпустимим, коли одній із сторін процесу, невдоволеній результатами судового розгляду, надається право впливати на суд за допомогою адміністративного тиску. І цей випадок лише зайвий раз доводить небезпідставність побоювань, які висловлювалися багатьма експертами, що Вища рада юстиції після судової реформи 2010 року перетвориться на щось на кшталт суддівського «гестапо», а судді будуть примушуватись діяти так, щоб сподобатися владі. У цьому випадку Вищій раді юстиції пропонується звільнити суддів за те, що їх рішення не сподобалось прокуратурі.

Заступник Генерального прокурора звинувачує суддів не більше і не менше як у грубому порушенні норм кримінально-процесуального права, необ’єктивності, упередженості, несправедливості, заангажованості та порушенні присяги. Такі звинувачення з боку представника органу, що виступав стороною у процесі, змушують звернутися до рішення суду.

Можна сказати, що рішення колегії суддів, хоча і не згадує Конституцію та Європейську Конвенцію про захист прав людини, але винесено у повній відповідності із духом і буквою цих документів. Фактично, суддів пропонується звільнити за те, що вони намагалися не зганьбити черговий раз державу і вирішити справу, виходячи із принципу верховенства права, з розуміння обов’язковості виконання міжнародних зобов’язань та невід’ємності прав людини.

П. Гаврилюк звинувачує суддів у тому, що вони звільнили обвинуваченого «за відсутності підстав для зміни обраного запобіжного заходу». Але, як видно з ухвали суду, судді вважали, що відсутність підстав для продовження тримання під вартою є достатньою підставою для звільнення. Таке рішення повністю узгоджується зі статтею 29 Конституції України та статтею 5 Європейської Конвенції, які передбачають право на свободу як невід’ємне людське право, з чого випливає, що ніхто не повинен доводити, що в нього є підстави перебувати на свободі. Це підтверджує і практика Європейського суду, який багато разів повторював, що «існує презумпція на користь звільнення», що «до вироку особа має вважатися невинуватою», і що «вона має бути звільнена до вироку, як тільки її тримання під вартою стає необґрунтованим». Також Європейський суд вважає, що «саме національні органи мають встановити наявність конкретних фактів, що стосуються підстав для продовження затримання», що «переміщення тягаря доведення на особу, що тримається під вартою, дорівнює перевертанню правила статті 5 Конвенції, положення, яке вважає тримання під вартою виключним відступом від права на свободу і таким, яке припустиме лише у виключним чином перелічених і суворо визначених випадках» (рішення Європейського суду з прав людини у справі Khayredinov v.  Ukraine, заява № 38717/04, § 39-40, 14 жовтня 2010 р.).

Тобто заступник Генерального прокурора звинувачує судову колегію у тому, що вона звільнила обвинуваченого, оскільки обвинувач не впорався із тягарем доведення. Здається, що обвинувачення дійсно не надало суду конкретних фактів, що обґрунтовували б підстави подальшого тримання під вартою, оскільки заступник Генерального прокурора у своєму посланні жодного разу так і не послався на такі «конкретні факти». У його тексті згадується, що обвинувачений може впливати на свідків, але не наводиться жодного конкретного факту, на підставі якого неупереджена людина може дійти висновку, що він впливатиме чи навіть має намір впливати на свідків, а також чому до цього часу слідчими не було виключено можливість впливу, наприклад, через допит цих свідків. Згадується, що обвинувачений перебував у розшуку. Але зовсім не наводяться «конкретні факти», які свідчили би про намір у майбутньому ухилятися від слідства.

Нарешті, п. Гаврилюк наводить зовсім неправдиве твердження, що якщо обвинувачений може бути покараний позбавленням волі на строк понад 10 років, то стаття 155 КПК передбачає тримання під вартою. Стаття 155 передбачає лише можливість застосування тримання під вартою у певних випадках, а не зобов’язує суд це робити. Якщо тлумачити зміст статті 155 КПК так, як це робить заступник Генерального прокурора, це суперечитиме статті 5 Конвенції у тлумаченні Європейського суду, який багато разів повторив, що «будь-яка система обов’язкового тримання під вартою несумісна зі статтею 5 § 3 Конвенції за визначенням» (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі Ilijkov v. Bulgaria, заява № 33977/96, § 84, 26 липня 2001 р.).

Таким чином, судді звинувачуються у тому, що вони витлумачили кримінально-процесуальний закон у світлі Конституції України та Конвенції і запобігли новому порушенню державою своїх міжнародних зобов’язань,  – порушенню настільки системному, що вже викликало відповідну реакцію з боку Європейського суду у справі Харченко проти України (див. Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, 10 лютого 2011 р.). Більше того, судді мали обов’язок так вчинити з огляду на положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Заступник Генерального прокурора звинуватив суддів у тому, що вони втрутилися у перебіг досудового слідства, оскільки порахували кількість дій у той час, поки обвинувачений тримався під вартою. Але згідно зі статтею 29 Конституції та статтею 5 Конвенції обов’язком суду є встановити, чи діяли органи влади з належною старанністю. Щоб з’ясувати це, судді зобов’язані щонайменше порахувати ті дії, що були вчинені. Яким чином це впливає на слідство, п. Гаврилюк не пояснює. Але він зауважує, що «черговість проведення слідчих дій обирає орган досудового розслідування». Це правда, і ніхто не може втручатися у тактику розслідування. Але сама тактика розслідування має будуватися із урахуванням невід’ємних прав обвинуваченого і запобігати порушенню таких прав. Обов’язок суду – усунути таке порушення, обов’язок слідчого – передбачити, що суд може усунути таке порушення, та діяти відповідно. У цьому випадку можна сказати, що тактика розслідування – якщо така існувала – не врахувала можливість того, що суд не задовольнить клопотання слідчого і звільнить обвинуваченого. Це прорахунок слідства, а не вина суду, який став на сторону закону та верховенства права.

УГСПЛ вважає неприйнятним намагання прокуратури здійснювати тиск на суддів лише через те, що ті не дослухаються до позиції прокуратури. Ми вважаємо за необхідне нагадати, що прийняття рішення на користь тієї сторони, на боці якої стоїть закон, навіть якщо ця сторона протистоїть прокуратурі, не є свідченням залежності.

Відповідно до європейських стандартів незалежності суддів «Судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів» (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи N (94) 12).

УГСПЛ вважає, що прокуратура, якій виділені шалені кошти на «захист прав людини», має спрямувати свою енергію на те, щоб викорінити ті порушення, у тому числі і у діяльності судів, які вже встановлені Європейським судом з прав людини, а не намагатися карати суддів за намагання зламати порочну практику потурання прокуратурі та за вимогливість до органів державної влади, що представляють обвинувачення.

Ми вимагаємо:

1. від Вищої ради юстиції – відхилити пропозицію прокуратури від 7 липня 2011 року про прийняття подання щодо звільнення з посад суддів апеляційного суду міста Києва Мороза І. М., Лашевича В. М. та Бартащук Л. В.;

2. від Парламенту та суб’єктів законодавчої ініціативи – внести зміни до законодавства з метою заборонити представникам прокуратури використовувати своє членство у Вищій раді юстиції для внесення пропозицій щодо звільнення суддів і приведення складу Вищої ради юстиції у відповідність до європейських стандартів забезпечення незалежності суддів.
Додатки:

1. Копія Рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2011 року щодо розгляду питання про запобіжний захід; http://www.khpg.org/index.php?do=print&id=1311931883

2. Копія пропозицію прокуратури від 7 липня 2011 року про прийняття подання щодо звільнення з посад суддів апеляційного суду міста Києва Мороза І. М., Лашевича В. М. та Бартащук Л. В. http://www.khpg.org/index.php?do=print&id=1311931883

Аркадій Бущенко, Голова Правління

Володимир Яворський, Виконавчий директор




Захист від дискримінації

«Мова ворожнечі» на офіційних сайтах міліції  – заохочування суспільства до дискримінації чи правова безграмотність?

Володимир Батчаєв, Асоціація УМДПЛ

20 червня Центральний районний суд міста Сімферополь визнав винним у вчиненні кримінального злочину – розпалюванні міжнаціональної ворожнечі – лідера козачої громади «Соболь» Віталія Храмова і призначив йому покарання у вигляді штрафу на суму 23 тисячі гривень.

Для України це подія неординарна, оскільки випадки засудження особи за статтею 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» у нашій державі трапляються не часто. Судіть самі – за даними МВС України, станом на 5 квітня цього року, впродовж 2004–2011 років було скоєно лише 27 злочинів, кваліфікованих за цією статтею. У чому причина такого стану справ? Очільники міліцейського відомства вважають – це результат якісно організованої профілактичної роботи правоохоронних органів по недопущенню випадків расизму й дискримінації, та, посилаючись на таку статистику, регулярно заспокоюють суспільство і міжнародну спільноту: «Ситуація під контролем, міліція рішуче протидіє будь-яким проявам расизму, дискримінації і ксенофобії».

«Попередження і розкриття злочинів на національному ґрунті перебуває під особливим контролем керівництва МВС України»,  – запевняв начальник Департаменту охорони громадського порядку Віктор Ратушняк Посла Ісламської Республіки Пакистан в Україні під час зустрічі 31 березня. І додатково проінформував: «Українські правоохоронці проводять роботу для недопущення порушень прав людини, незалежно від її національності і приділяють дуже серйозну увагу злочинам, вчиненим на ґрунті ксенофобії проти осіб з іншою національною приналежністю». За словами Віктора Ратушняка, більшість злочинів, скоєних в Україні стосовно представників іншого етносу, мають загально-кримінальний характер і не містять у собі ознак расизму чи ксенофобії.

Аналогічне твердження було озвучене представниками МВС і 5 квітня, під час зустрічі з членами Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/517835?search_param=%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1), яка прибула в Україну для оцінки ситуації та напрацювання порад і пропозицій щодо розв’язання зазначених проблем. Фахівець департаменту карного розшуку МВС Сергій Тихонов заспокоїв гостей, вказавши на незначну кількість вчинення «злочинів ненависті» в Україні та гарантував: «Для запобігання правопорушенням на ґрунті расизму та нетерпимості органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами проводиться відповідна профілактична робота».

На жаль, такі заспокійливі для всіх твердження МВС про низький рівень дискримінаційних проявів і етнічної нетерпимості в Україні дуже далекі від нинішніх реалій. А ще ці твердження небезпечні, оскільки заколихують владу і спонукають її відмовитись від активних дій з протидії расизму і дискримінації.

Протягом кількох останніх років неурядові організації і правозахисники, які займаються незалежним моніторингом проявів ксенофобії в Україні, б’ють на сполох – рівень нетерпимості до представників іншої національності у суспільстві швидко зростає і владі необхідно терміново вживати заходів щодо стабілізації цієї загрозливої ситуації.

Проте, міжетнічна напруженість в країні традиційно залишається поза увагою уряду, який, з подачі правоохоронних структур, оцінює цю проблему однобоко, керуючись виключно статистикою про незначну кількість кримінальних справ, порушених за статтею 161 Кримінального кодексу України і вважаючи таку статистику покажчиком благополуччя у міжнаціональних відносинах.

І ніхто особливо не замислюється, що таку статистику необхідно розглядати з іншої позиції – вона індикатор того, що правоохоронна система України просто не готова до застосування цієї статті, яка передбачає відповідальність за розпалювання національної ворожнечі. Безумовно, стаття 161 КК України досить непроста, передусім через неопрацьованість механізму отримання експертного висновку про наявність у діях або висловах певних форм ненависті, приниження, образи національної честі і гідності, намірів посіяти міжетнічну ворожнечу. Погоджусь і з тим, що довести умисність таких дій також буває не просто, але доведення злочинного умислу передбачається й іншими статтями Кримінального кодексу, які, не зважаючи на це, постійно використовуються.

Проте, подібні ускладнення при застосуванні статті 161 КК України не повинні приховувати головної проблеми, сутність якої полягає в тому, що в багатьох випадках злочини на ґрунті ненависті залишаються просто не поміченими правоохоронними структурами. У чому причина цього явища? Можливо у недбалості працівників компетентних органів або у їх недостатній професійній кваліфікації, можливо у психологічної адаптації правоохоронців до повсякденних і повсякчасних проявів етнічної нетерпимості. І як не парадоксально, але дуже часто саме МВС допускає порушення, які не тільки вказують на існування в міліції етнічного профайлінгу, а і мають ознаки скоєння злочину, відповідальність за який передбачається статтею 161 Кримінального кодексу України.

Загальновідомо, що ключову роль у створенні і нав’язуванні суспільству негативних стереотипів щодо представників тієї чи іншої національності відіграють засоби масової інформації. Ще за часів СРСР Україною ратифікована «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», яка зобов’язує нашу державу вважати злочином будь-яке підбурювання до дискримінації групи осіб іншого етнічного походження, оголошує протизаконною будь-яку пропагандистську діяльність, яка заохочує подібну дискримінацію і не дозволяє органам влади та державним установам заохочувати до неї суспільство.

Незважаючи на ці чіткі і однозначні формулювання, Міністерство внутрішніх справ, яке є державною інституцією і органом забезпечення законності в державі, не рідко допускає розміщення на офіційних веб-сайтах своїх територіальних підрозділів публікацій з неприховано-зневажливим ставленням і навіть закликами до дискримінації такої окремої етнічної меншини, як роми. Головним меседжем для суспільства у цих публікаціях є традиційна для міліції сентенція «Обережно – цигани!».

Наведемо лише окремі приклади міліцейської «мови ворожнечі», які були зафіксовані громадськими активістами під час виконання завдань проекту «Моніторинг злочинів на ґрунті ненависті в Україні, захист жертв і аналіз українського законодавства і практики, що стосуються запобіганню злочинів на ґрунті ненависті», який реалізується за підтримки фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє».

4 липня поточного року на офіційному сайті Ялтинського МУ ГУМВС України у республіці Крим була опублікована присвячена ромам стаття під назвою «Не впускайте в квартиру ни под каким предлогом!» (http://ygu.com.ua/news/view/113). У дописі зазначається, що (мовою оригіналу) «…у правоохранителей имеется информация о том, что преступления совершают группы цыган «славянской внешности». Для маскировки нынешние цыганки выкрашивают волосы в светлый цвет, не носят ярких юбок и платков, и тем более не ходят табором, ломая, тем самым, сложившийся со временем четкий стереопит «людей - кочевников»».

19 липня на цьому ж сайті розміщений матеріал «Мошенничество путем гипноза»

(http://ygu.com.ua/news/view/117), в якому читачі інформуються про скоєння ряду злочинів. «13 июля в Кореизе в районе остановки «Ай-Петри» к торговому объекту по реализации фруктов подошла женщина с девушкой, которая попросила продавца взвесить три киллограмма овощей и фруктов.

Протянув пятисотенную купюру за товар, женщина стала мило разговаривать с реализатором и вскоре, взяв купленное вместе со сдачей, а еще и забрав назад добровольно отданные свои деньги, покинула торговый прилавок. Только спустя некоторое время, продавец обнаружил отсутствие 950 гривен. Подобная ситуация повторилась еще на одной торговой точке по реализации фруктов, второй пострадавший обнаружил пропажу семиста гривен. Ни один из пострадавших не мог дать отчет своим действиям и объяснить, что все-таки произошло. Оба мужчины были словно под гипнозом».

З вказаного робиться висновок: «Сотрудники правоохранительных органов смекнули сразу, что по такой схеме могут работать цыгане, которые издавна славятся своими умением гипнотизировать жертву и вводить в заблуждение».

Ще в одному матеріалі під назвою «Мой дом – моя крепость» (http://ygu.com.ua/pages/17), ялтинська міліція зі свого сайту радить громадянам «Отказывайтесь от предложения незнакомцев (особенно лиц цыганской национальности), которые хотят погадать в вашей квартире, перепеленать ребенка, напиться воды, дать лекарства и тому подобное. Как правило, такие посещения завершаются кражами».

Аналогічна «роз’яснювальна» робота проводиться з громадянами на сайті УМВС України у Волинській області у дописі «Доки грім не вдарить... або коли люди навчаться не довіряти шахраям» (http://www.police.gov.ua/archive/event/2005/09/shakhrai2.php). «…Таким злочинним промислом займаються усі: жінки, діти, чоловіки, і зовсім літні люди. Жіноча частина діє групами, на чолі якої перебуває досвідчена злодійка. Під час виходу на «справу» кожна з циганок виконує свою, заздалегідь визначену функцію. Дзвонять у двері та просять «напитися» чи «переповити дитину». Варто неуважній жертві відчинити двері, як циганки продемонструють їй масу дивовижних фокусів. Не встигне господиня і оком моргнути, як з квартири миттєво зникнуть усі гроші та коштовності. Увага потерпілої відволікатиметься, доки хтось непомітно промайнувши до квартири, впевнено та безпомилково віднайде здобич, після чого миттєво зникне з місця злочину. Саме тому квартирні крадіжки та грабунки, скоєні циганами, важко підлягають розкриттю.

Останнім часом цигани опанували ще однією суміжною професією – грошовим «киданням» поблизу комерційних кіосків, пунктів обміну валют, на вокзалах і на ринках.

Промишляють цигани переважно гаданням великими групами поблизу ринків та вокзалів. Саме їхніми жертвами стають довірливі громадяни, яким вони пропонують погадати чи зняти «порчу».

Судячи зі всього, циганки певною мірою володіють мистецтвом гіпнозу та навіювання. Інакше складно пояснити причину, чому психічно здорові та освічені люди добровільно віддають шахрайкам великі суми грошей та коштовні вироби. «Нічого не пам’ятаю… Робила усе як уві сні…»,  – такі пояснення дають потерпілі співробітникам міліції. Але траплялися такі випадки: діти виносили гроші навіть тоді, коли батьки були вдома.

Правоохоронцям вкрай складно протидіяти циганським шахрайствам. Крім того, співробітники карного розшуку не знають ані циганських звичаїв, ані мови. До того ж, притягнути циган до кримінальної відповідальності надто важко. Вони або хворіють, або вагітні, або неповнолітні, або взагалі зникли у невідомому напрямку. Міліція і преса вже втомилися застерігати довірливих людей, аби ті трималися подалі від цих оманливих людей і не вступали з ними у контакт».

28 квітня на сайті УМВС України у Вінницькій області розміщена стаття з красномовною назвою «Обережно! Циганські хитрощі!» (http://www.umvs.vn.ua/view_news.php?id=220), яка характеризує ромський народ наступним чином:

«Цигани мешкають на теренах України декілька століть. Одне з традиційних їхніх занять – жебрацтво. Це заняття передавалося у спадщину і не розглядалось циганами, як щось ганебне. Цим промислом займалися виключно жінки та діти. Циганські діти рано призвичаюються до антигромадського способу життя – разом з батьками жебрують, спекулюють різними дрібницями.

Складною проблемою залишається проблема взаємин циган з оточуючим населенням. У формуванні негативного образу цілого народу великою мірою винні самі цигани: «липучі», невідчепні зі своїм ворожінням або продажем на вокзалах чи базарах.

Час від часу з’являються факти шахрайств, вчинені особами циганської зовнішності, які під різноманітними приводами (ворожіння, зняття порчі, попити води, відпочити і тому подібне) заволодівають грошима та цінними речами громадян.

Схеми бувають різними та найбільш ефективною залишається «класична» – зняття порчі.

Розкрити працівникам міліції здійснені циганами шахрайства чи крадіжки, а тим більш затримати самих винуватців, досить складно. Адже особи циганської зовнішності, що скоюють злочини, не ведуть осідлий спосіб життя, а переміщуються по різним областям.

Міліція попереджає! Щоб не потрапити у пастку до циган, перш за все ні в якому разі не потрібно вступати з ними у розмову. Не реагуйте на будь-які їхні прохання. Будьте розумнішими за шахраїв та не дозволяйте втягнути себе у неприємну ситуацію».

Сайт ГУМВС України в м. Києві у статті «Ворожба чи банальний грабіж? Бережиться вуличних ворожій» (http://militia.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1610)застерігає мешканців Києва: «…зустрівши на вулиці циган, багато хто намагається не зіткнутися з ними, обійти стороною. Але ці галасливі жінки не всім дають таку можливість: чіпляються з питаннями, пристають з поганими вістями, пропонують поворожити і врятувати від порчі. У результаті: зіпсований настрій і нестача грошей в гаманці.

В основному від дій нечистих на руку ворожок страждає «слабка» стать: жінки більш сентиментальні й легковірні, більш піддаються на «недобрі пророцтва», беззастережно знімають з себе дорогі прикраси і «викупають» здоров’я та щастя близьких…

Ми хочемо дати кілька порад громадянам, як уберегтися від докучань ворожок. Навчіться говорити впевнено «ні» циганкам, які чіпляються до вас на вулиці! Для цього, по-перше, в жодному разі не зустрічайтеся поглядом з ворожкою. І, по-друге, ніяких словесних контактів, навіть якщо її прогнози поступово перейдуть у загрози для вас особисто чи для вашої родини. Не вірте, вони лише намагаються заробити на вашій довірі та любові до рідних».

Навіть головний міліцейський вісник – сайт МВС України – не уникнув згадування ромського населення у негативному контексті. У статті «Довіряй, але перевіряй!» (http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/img/common/uk/publish/article/510304?search_param=%D1%86%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1) вказується: «…Як правило, циганки зупиняють на вулиці молодь та залякують, що на їхніх батьків наведена порча – на важку хворобу чи на смерть. Тому й пропонують швидко виправити ситуацію, врятувавши близьку людину. Щоб «зняти порчу», потрібно або одразу віддати всі коштовності та гроші, або принести з дому»,  – пояснюють правоохоронці. На жаль, люди вірять шахрайкам та віддають чималі суми. Іноді – десятки тисяч гривень».

Це не повний перелік матеріалів сумнівного змісту, які були опубліковані на сайтах регіональних управлінь Міністерства внутрішніх справ України. Не хочеться робити припущення, що подібне масштабне застосування «мови ворожнечі» стосовно ромів, створення у свідомості громадян негативного образу «цигана-злочинця» та його проектування на весь народ, використання закликів відверто дискримінаційного характеру («не спілкуйтесь», «не пускайте», «не зустрічайтесь поглядами», «уникайте контактів») є ознаками свідомо спланованої та запровадженої за допомогою міліцейських Інтернет-ресурсів кампанії ненависті. Вірогідно, працівники підрозділів зв’язків із громадськістю, які відповідають за інформаційну політику МВС, просто мали намір попередити громадян про випадки скоєння окремих видів злочинів і у такий спосіб запобігти їх повторенню. Але зробили це бездумно і не професійно, адже законодавство не передбачає захист прав однієї групи населення за рахунок обмеження прав іншої.

Працівникам міліції слід пам’ятати, що окрім «Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» Україна ратифікувала 21 липня 2006 року Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи, який зобов’язує нашу державу забезпечити визнання у її національному законодавстві злочинами поширення ксенофобних матеріалів через комп’ютерні системи.

На жаль, Україна дуже часто з певною недбалістю ставиться до виконання ратифікованих нею норм міжнародного права, але в міліцейських публікаціях ксенофобної тональності вбачаються також і ознаки порушення законодавства України.

Наведені вище статті мають відверто антиромську спрямованість, містять негативні узагальнення щодо народу ромів та вказують на його схильність до скоєння злочинів, саме як окремої етнічної групи. Зміст статей принижує національну честь й гідність ромського народу та викликає у читачів почуття неприязні до нього, формує відверто упереджене і негативне ставлення до цієї етнічної групи в цілому, що можна розцінювати як наміри, спрямовані на розпалювання міжетнічної ворожнечі.

Подібні дії кваліфікуються як злочинні у диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», а у коментарі до цієї статті (http://vuzlib.net/beta3/html/1/9136/9318/) зазначається: «під діями, спрямованими на розпалювання національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації».

Навіть не будучи експертом з міжнаціональних відносин, визнати ці матеріали толерантними і такими, що сприяють зменшенню рівня міжетнічної напруженості у суспільстві, неможливо. Але стаття 5 Закону України «Про міліцію» прямо зобов’язує кожного міліціонера бути толерантним – поважати гідність особи, гуманно ставитись до неї та захищати права кожної людини незалежно від її національної належності, громадянства, мови, ставлення до релігії та інших переконань.

Проте особливе здивування викликає той факт, що наявність подібних публікацій на міліцейських Інтернет-ресурсах є відвертим ігноруванням вимог відомчих нормативних документів самого Міністерства внутрішніх справ.

18.02.2010 року розпорядженням МВС України № 94 затверджений «План заходів щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року», пунктом 4.13 якого керівництво Управління зв’язків із громадськістю та обласних управлінь міліції повинно «Ужити заходів щодо недопущення випадків безпідставного зазначення у повідомленнях МВС, ГУМВС, УМВС етнічного походження правопорушників, злочинців та осіб, що підозрюються у скоєнні правопорушень» (http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/305027?search_param=%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1).

Пункт 1.5. цього Плану ставить перед правоохоронцями особливе завдання – «Забезпечити моніторинг діяльності друкованих та електронних засобів масової інформації, телерадіокомпаній усіх форм власності щодо випадків розміщення інформації, розповсюдження літератури, виходу теле- і радіопередач, які містять ознаки розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями». У який спосіб це завдання виконується, не зрозуміло, адже засоби масової інформації дуже часто публікують на своїх шпальтах міліцейські статті ксенофобного характеру (http://www.myvin.com.ua/ru/news/news_vin/useful/9034.html) із прямим посиланням саме на сайти органів внутрішніх справ.

Підсумовуючи, можна зазначити: інформаційна політика МВС щодо ромського населення є політикою завуальованого, а іноді й відвертого заохочування громадян до ксенофобії та певних видів побутової дискримінації ромів. Парадоксально, але у теперішній час Міністерство внутрішніх справ, за допомогою відомчих Інтернет-ресурсів, активно популяризує дві протилежні за змістом тези: з одного боку, керівники відомства декларують свої наміри забезпечити послідовну протидію всім проявам дискримінації і неухильне дотримання міжнародних стандартів з цього питання, з іншого боку – органи внутрішніх справ не менш послідовно беруть участь у поступовому формуванні в суспільстві думки щодо можливості дискримінації окремих етнічних груп. Подібна тактика є сприятливим підґрунтям для поширення в Україні латентної ксенофобії, яка з часом може перерости у відверту дискримінацію ромів, призвести до скоєння стихійних і масових порушень прав цієї етнічної меншини.

26.07.11



Каталог: wp-content -> uploads -> 2011
2011 -> Конспект уроку з української літератури 11 клас Олександр Довженко "Зачарована Десна". Автобіографічний характер твору. Вчитель української мови та літератури: Біла О. М
2011 -> Крок М. Сестринська справа. 2009-2010 роки Основи медсестринства
2011 -> Рішення від 15. 10. 2015. №67/2015 м. Долина Про зміну назви та затвердження нової редакції статуту Долинського навчального закладу
2011 -> Крок Б. Сестринська справа Організаційно-управлінська діяльність 1
2011 -> Методичні вказівки до розробки розділу „ Охорона праці в дипломних проектах І роботах студентів теф за освітньо-кваліфікаційними рівнями
2011 -> Закон україни про внесення змін до Митного кодексу України та інших законодавчих актів України Верховна Рада України постановля є
2011 -> Повідомлення для Абонентів, у тому числі Перелік Послуг та тарифи на Послуги, затверджуються Провайдером, є невід’ємною частиною цього Договору та публікуються на сайті Провайдера
2011 -> Порівняльна таблиця до проекту Закону України „Про внесення змін до статей 19 та 43 Закону України
2011 -> Методичні вказівки до розробки розділу „ Охорона праці


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка