Добридень, сусіде! Сміховинки від видавництва на Закарпатті народний гумор має своє неповторне забарвлення. Двічі видані у нас «Закарпатські сміховинки»



Скачати 487.31 Kb.
Сторінка16/16
Дата конвертації05.05.2016
Розмір487.31 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

«СТАРЕ СІДЛО»

1656. Служив бідний селянин у семилітній війні солдатом і випадково познайомився там з королем Бедріхом.


Якось по війні оре селянин своє поле, коли дивиться — король їде. Він упізнав селянина і запитав, як йому живеться.
Бідний селянин відповів
— Чоловік мусить багато біди наїстися, аби мати свій насущний хліб.
А тоді селянин попросив короля прийняти від нього подарунок — то був горнець маринованих вишень.
Іншим разом, коли король знову мимо їхав, селянин поцікавився, чи смакували йому ті вишні. Але король і не чув про них, вишні з'їли слуги. Проте, для годиться, король подякував і спитав, чим віддячити.
— Ах, правду казати — нічим,— каже колишній солдат.— Та коли вже хочете щось подарувати, то хіба старе сідло.
Згодився король, але селянин забагнув ще й грамоту на те сідло мати. Дав йому король і грамоту.
Другого дня пішов селянин до пана, що неподалік мав маєток «Старе Сідло», показав грамоту і наказав забиратися. Пан — до короля скаржитися, але король мусив визнати свій підпис, а панові дати інший маєток.

РОДИЧІ

1657. Прийшов один чоловік до іншого чоловіка, а що ніколи раніше не бачилися, то й не знали, що вони родичі. Це вже потім з'ясувалося. Гість вдає, що не розумів сербської мови, і говорить тільки по-німецьки. Господар тому повірив. Наказав він своїй жінці приготувати щось смачного. Бо ж серби славляться своєю гостинністю не менше, як німці. А «німець» чваниться — мовляв, недавно їв. Лише після довгих умовлянь узявся за ложку. Та як узявся! Серб дивився, дивився, дивувався, дивувався... Нарешті, покликав жінку і каже


— Поглянь-но, Аньжо, як цей чорт жере!

БУР І НАЙМИТ

1658. У прадавні часи їла челядь з буром (Сільським хазяїном) за одним столом і з одної миски. їжа була одноманітна і до того ж часто погано приправлена. А в одного бура була миска, що мала на одному краєчку маленьку засічку. І засічка та постійно вказувала на місце бура.


Скоро наймити помітили, що там, де засічка, їжа краще приправлена. На другий день, коли посідали обідати, старший наймит, ніби між іншим, сказав
— Ось так сонечко ходить!
І повернув миску. Засічка опинилася проти його місця.
Бур не розгубився
— А ось місяць так ходить!
І повернув засічку до себе.
Один із наймитів розгнівався
— А так ось блискавиця б'є!
І гримнув кулаком по мисці так, що вся їжа по хаті розлетілася.
Відтоді їли з нової миски, що не мала засічки.

СЛІПА ПОЛИВКА

1659. Один бур погано годував своїх наймитів кожен день — поливка, а в ній — жодного вічка омасти. І стали наймити радитись, як би то віддячити бурові. Одного дня, коли їм подали ту пісну поливку, старший наймит узяв миску і носить навколо стола. Увійшов бур, став, як укопаний, біля дверей і тільки головою похитує. Нарешті спитав


— Що це ти робиш?
— Ой,— бідкається наймит,— осліпнула наша бідна поливка, немає в неї жодного вічка, тепер мусимо її водити!

БУР І СОЛДАТ

1660. Року 1813 була в будишинському краї велика дорожнеча. Особливо дорого коштувало масло.


З'явився на будишинському базарі бур і заправив за дзбан масла 20 старих срібляників. Якась бідна немічна жінка дає на срібляник менше, та загребущий бур не погоджується, тільки примовляє
— Війна!
Жінка благає, бо грошей більше не має, а вдома у неї п'ятеро малих діток, чоловік поліг на війні — за край рідний. Та дарма бура просити. В голові у нього одне. Вперся — і знай своєї
— Війна!
А неподалік стояв саксонський солдат, що все бачив і чув. Підійшов до бура, відібрав масло, примовив
— Війна!
І, віддавши масло бідній жінці, наказав їй іти додому.

БУР І ЖЕБРАК

1661. До багатого скупого бура забрів жебрак. Але той нічого не дав, тільки порадив


— Коли не можеш зв'язати обидва кінці, то зав'яжи один і повісся!
Бідняк і сам подумав, що жити ніяк, і справді вирішив повіситись. На полі багатого бура стояла стара-пре-стара груша, вся сточена хробаками. До неї й прийшов, закинув мотуза, а другим його кінцем обв'язав собі шию. Але де не взявся півень, вигріб з-під стовбура груші купу піску, і жебрак сперся на ноги. Поглянув униз і побачив між піском гроші. Мигцем зняв з шиї мотуза і — до стовбура, аж там багато-багато блискітливих монет. Зібрав їх усенькі і не став більше жебрати.
Прийшов якось на своє поле скупий бур і здалека ще побачив на груші мотуз. Почав обдивляти грушу довкола, бо ж тут усі свої гроші заховав. Але грошей — як не було. Так зажурився, що накинув на шию зашморг. Де не взявся півень, вигріб з-під його ніг пісок, щоб скупий бур як можна довше повисів.

СОБАЧІ ПОХОРОНИ

1662. У багатого бура зовсім не було дітей, але був пес, якого він над усе любив. Здох пес. Бур засмутився дуже і став мізкувати, як би то свого пса поховати на цвинтарі. Замовив зробити йому труну, а коли смеркло, відніс труну на цвинтар і став копати яму.


Несподівано з'явився на цвинтарі священик і питає в бура, що він тут робить. Бур розповів, що мав пса, який приніс йому багато радісних хвилин, і за це він хоче поховати пса по-християнськи. Священик розгнівався за цей вчинок і засудив його як негідний християнина. А бур вислухав, тоді й каже
— Ой, отче, коли мій любий Неро вмирав, то тихо, аби ніхто з посторонніх не чув, прошептав «Священикові даси десять талерів, кантору п'ять талерів!..»
Почувши те, панотець заговорив примирливо
— То чого ж ви не дали мені знати про це раніше?! Ми б йому ще й службу відслужили!

КРАДЕНІ ОГІРКИ

1663. На городі священика вродили відбірні огірки, а в цілому селі скрутно було того літа з огірками. Тож не дивно, що попівські грядки почали спустошуватись.


Якось уранці, дорогою на недільну службу, завернув священик на хвильку до своїх огірків, аж бачить — огірки хтось уночі покрав. Перенишпорив усю грядку і надибав один-однісінький огірок — залишений ніби навмисне для нього. Розгнівався, але тицьнув огірок до кишені і пішов божу службу правити. У церкві виголосив проповідь про злодійство та інші негідні вчинки, а під кінець розповів, що трапилося з його грядками. Витяг із кишені огірка і заволав
— Лише один-однісінький огірок залишили мені! Але й цим одним я розтрощу голову тому, хто всі інші покрав.
Нараз із жіночих рядів жінка сільського старости зарепетувала
— Гандрію, сховайся!

ЧОРТОВА ШИНКА

1664. Вимітав якось сажотрус в одного священика комин і побачив багато-багато шинки. Підрахував про себе, що священик сам-один ніколи тої шинки не з'їсть, і став обмірковувати, як би до неї дістатися.


Коли смеркло, заліз він до сіней і сховався під драбину, що вела на горище. Як тільки священик ліг, заліз на горище, повідрізував шинку і все поховав у мішок.
Та коли спускався драбиною, спіткнувся в темряві, і мішок з громовим гуркотом полетів униз. Від гуркоту священик пробудився. Не запалюючи свічки, вийшов у сіни. Побачив чорну-чорну постать, почув
— Добривечір, пане отче, щире вам вітаннячко від чорта, а в дарунок — мішок шинки!
У панотця волосся на голові дибом
— Свят-свят, жодних подарунків від нечистого мені не треба!
І сам відчинив сажотрусові двері.
Лише на другий день усе зрозумів, коли побачив, що не стало його шинки.

У ПЕКЛІ

1665. Ішов якось священик польовою стежкою і обдумував свою недільну проповідь. А неподалік орав свою ниву Міташець Густа і, за звичкою, кляв коней на чому світ стоїть. Це заважало думкам священика, і він рушив навпрошки через поле до ратая, зажадав припинити лайку, ще й пригрозив пеклом.


Це дуже зачепило Міташця Густу. Довго обдумував він, як би віддячити святому отцю.
Якось через тиждень після того випадку приїхав Густа власними кіньми до Букеца і здибався там зі священиком. Уклонився чемно, а далі каже
— Пане отче, тиждень тому віщували ви мені, що потраплю до пекла. А сьогодні вночі приснилося мені, що я вмер. І точнісінько, як ви мені віщували, потрапив до пекла. Там була проклятуща спека, тож я зняв із себе лейбик і почимчикував у куток, аби знайти цвях і повісити його. Але ж треба було халепі статися! Де не взявся старший чорт та як визвіриться на мене
— Падло, ані кроку далі —там цвях вашого пана священика!

САЛІВЦІ БУДУЮТЬ

1666. У тяжкі давні часи прийшли салівці до красної Лужиці, і так вона їм сподобалася, що залишилися у ній назавжди. Облюбували собі місце, де б можна було село збудувати, і взялись до роботи.


Недалеко від місця, де мало бути село, ріс густий ліс. Там рубали дерево, а потім витягали звідти. То була тяжка, виснажлива праця. Минув рік, поки салівці звели кілька хат.
А якось, коли несли вони чергову балку, трапилася з ними оказія одна з балок раз — та й упала з пліч, покотилася з тріском униз. Це страх як сподобалося салів-цям так можна зберегти багато сил. Швиденько порадившись, вони стали носити тяжкі дерева на гору, щоб звідти опускати їх кулею вниз і так зберегти час та сили. Робота пішла веселіше, і незабаром Салів був збудований.

ЗАБУЛИ ПРО ВІКНА

1667. Коли всі хати були збудовані, помітили салівці, що про вікна вони забули. Стали думати, як і хто міг би поробити вікна. Згадали про дятла, що саме в ту пору довбав діру в дуплі.


— Ти повинен нам поробити вікна! — закричали громадою, і почали дятла ловити.
Але дятел перелетів на високу липу. Як тут бути? Драбини немає, лазити не вміють. Як завжди, на поміч прийшла кмітливість старости. Наказав він найкремезнішому стати під липою, на нього стане другий, ставатимуть один на одного, доки верхній не вхопить птаха.
Салівці не могли надивуватися з розуму старости. Мерщій видерлися один на одного — але ж не дістати дятла. Тоді виліз і староста — як голова всієї громади. І все ж треба було йому ще хоч півліктя зросту, щоб дістати птаха. На поміч знову прийшла його відома мудрість. Зібрався він із силою і підстрибнув. Та птах перелетів на вищу гілку, а староста, що погано розмірив стрибок і зробив якийсь крок у повітрі, потрапив не на голову нижчого, а кроком далі, і, впавши, вивихнув ногу. Дятел тим часом перелетів на вербу, що була зверху до низу продірявлена дуплом.
Та салівці не з лякливих. Вони вдруге вирішили спробувати щастя. Підбадьорювані знизу порадами старости, зачекали, доки дятел не шугнув у діру. Верхній салівець — стрімголов за ним, проте не дістав, лише тицьнувся головою в дупло. Тим часом дятел показався з нижнього краю дупла. Салівець, що стояв унизу, плигнув за птахом, та не спіймав і впав. Верхній же салівець прищемив голову і жодними хитрощами не міг вирвати її з дупла. Незважаючи на це, він теж помчався разом з усіма за клятим дятлом, що летів собі геть.
Староста чудувався із вдачі своїх односельців. Та не знаходячи на верхньому салівцеві голови, тривожно запитав його жінку, що стояла поруч, де чоловікова голова.
— Очевидно, в шапці! — відповіла вона.

ГРАБЛІ

1668. Дочка незаможного селянина більше року жила у місті — в служницях. Додому приїхала, коли сіно почали косити. Але ж веде себе — ніби справжнісінька міщанка, рідну сербську мову зовсім забула.


Велів їй батько іти з ним на луки. Там вона питається його, показуючи на граблі
— Was ist das fur ein Ding?
І ненароком наступила на зубці. Граблиська як тріснуть її межи очі — вона й зарепетувала
— Прокляті граблі!
І повірте — чистісінькою сербською мовою.

НЕ ДУЖЕ...

1669. — Помагай біг, друже! Як ся маєш?


— Ні так ні сяк, друже.
— Чого?
— Та взяв собі жінку!
— То добре!
— Та не дуже!
— Чого ж?
— Інші до неї зачастили.
— Погано.
— Не так уже й погано!
— Чого ж?
— Один там триста талерів залишив.
— Це добре!
— Не дуже!
— Чого ж?
— Пан їх у мене забрав!
— Це погано.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Він мені за них дванадцять мішків пшениці дав.
— Це добре.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Миші зіпсували пшеницю!
— Це погано.
— Не дуже!
— Чого ж?
— Я нею вигодував дванадцять свиней!
— Це добре!
— Не дуже!
— Чого ж?
— Жіночка моя в смальці втопилася.
— Це погано.
— Не дуже!

КОЛИ МЕНІ НАЙКРАЩЕ

1670. Сидить селянин на лаві за столом, обличчя руками закрив. Спати не спить, але й не «не спить». Зайшов до нього сусід. Бачить, що господар закрив обличчя руками, то й питає


— Агов, куме, що ти робиш? Спиш?
— Ні!
— Плачеш?
— Ні!
— З тобою що-небудь сталось?
— Та ні ж!
— Тебе ошукали?
— Ні!
— Зуби тебе болять?
— Ні!
— Хворий?
— Ні!
— Так тоді скажи мені, що з тобою, про що ти думаєш?
— Ні про що не думаю. І нічого зі мною не трапилось.
— Ти у тяжку задуму впав?
— Та ні, куме! Я ні про що не думаю, і так мені найкраще.

ПРО ГУСЕНИЦЬ, ПРО ТХОРІВ ТА ПРО ЇХНЄ НАСІННЯ

1671. Зустрів сусід сусіда.


— Куди, куме?
— До лісу, за насінням гусениць.
— За насінням гусениць? Навіщо воно?
— Самі знаєте, минулого літа в наших краях не було жодної гусениці, тому й капуста не вродила. Сього літа хочу заздалегідь зарадити лихові.
— Ой, куме,— промовив сусід,— добре надумали! А знаєте, куди я йду?
— Ні.
— Йду у верболіз, за тхорячим насінням.
— За насінням тхора? Навіщо воно?
— Самі знаєте, минулого літа наші кури погано неслися, яйця пропадали, то, може, нестимуться краще, якщо до них тхори вчащатимуть, а вони їх яйцями пригощатимуть.

НАЙБІЛЬША ЛЖА

1672. Жили колись три брати. Найстарший був сліпий, середній — паралітик, а наймолодший — кривий. Забажалось їм піти на полювання. Надумали та й пішли. Полюють. Сліпий вислідив зайця, кривий наздогнав, а паралітик додому приніс.


Вдома кожен із братів зажадав зайця собі. І ніяк не могли дійти згоди. Тоді обрали собі за суддю свого пана. Прийшли до нього й розповіли все, як було. Пан трохи подумав і сказав
— Не можу дати вам жодної ради. Ідіть додому, подумайте, і хто з вас найбільшу брехню придумає, той дістане зайця.
Назавтра прийшов перший брат і каже
— Панеле у нас такий віл, що коли виводимо з хліва, він рогами неба дістає.
— Вірю,— каже пан.
Прийшов і середущий брат, каже — Пане, є у нас перед хатою така купа гною, що коли кури на неї вилізуть, то зірки в небі клюють.
Повірив пан.
На третій день прийшов наймолодший брат.
— Пане,— каже він,— перед нашим обійстям є ставок, ми у ньому коней купаємо, потім зв'язуємо їх за хвости і сир робимо, а ваша ласкава пані до того ставка за сироваткою ходить.
— Е, це вже ти занадто брешеш! — мало не закричав пан.— Ну, та годі, бери собі свого зайця і геть звідси!

ДЕШЕВИЙ ОВІД

1673. Худий Мотс з самого ранку лупав камінь у скелі, аж доки не настав час обідати. Проте зарібок Мотса горілка взяла, у капшуку залишилось якихось десять грошів. Човпає він, не поспішаючи, до села і мізкує, як би його за ті гроші по-людськи пообідати.


Проходить біля кузні й бачить — ковалиха виставляє у вікно студити велику миску картопляників.
Зупинився Мотс і питає
— Для кого це?
— Для чоловіка і для синів, а для кого ж! — відрізала ковалиха.
— Слухай, господине! — розсміявся Мотс,— цього ополоника для трьох порядних чоловіків мало!
— Мало? Такої миски!
— Оті кілька картопляників один з'їсть!
Мусить мати луджений живіт, щоб усі їх убгати.
— Б'юсь об заклад на десять грошів, що сам один упораюсь.
— Хотіла б я бачити.
Мотс витяг свої останні гроші, поклав на стіл і підсів до миски.
Ковалиха побожно склала руки і дивиться, як один за одним картопляники зникають. Аж страх її взяв, що все це за якихось десять дрібних грошів. Тим часом Мотс до дна добирається. Але тут же відклав набік ніж і виделку, підвівся з-за столу, сунув ковалисі в руку гроші й каже
— Не можу більше, я програв! Проте, побий мене грім, я собі не уявляв, що їх тут так багато.
— Ха-ха-ха, я знаю, що варю! — сміється господиня, ховаючи дорого здобуті гроші.— Іншим разом раджу подумати, а не так легковажно гроші розтринькувати.

ВУХО АБО КУРЧА

1674. Запросив мугир до себе на обід кума Ганса. Посадив його за стіл, а сам взявся ножі правити. Жінка його у цей час на кухні двійко курчат досмажувала і, як воно буває інколи у кухарів, та ще й жінок, так часто їх пробувала, що скоро від курчат не лишилося й сліду. Але що ж далі? Треба виходити зі становища! Ламала вона собі голову, ламала, а коли чоловік вийшов по свому ділу на подвір'я, її раптом мов би осяяло. Вбігла в світлицю, де сидів гість, і каже


— Ой, куме, якби ви знали, що мій чоловік хоче з вами вдіяти! Хоче вам вуха відрізати! У нього, бідолашного, трохи не всі вдома. Тікайте, куме, доки не пізно.
Перелякався кум — і гайда зі світлиці За хвилю повернувся чоловік до хати.
— А де ж кум? — питає.
— Ой,— каже жінка,— і нахабу ж ти привів. Зайшов до мене на кухню, згріб моїх курчат і втік із ними.
Чоловік як був із ножем у руках, так і кинувся навздогін.
— Куме! Лиши мені хоч одне, хоч одне-однісіньке! — волає.
А кум гадає, що просять у нього дозволу відрізати хоч одне вухо — і наддав ногам моці.

НАХАБА

1675. Корчував дядько пеньки і побачив на сосні гніздо. Спробував дістатися до нього, але тільки видереться стовбуром на вершок — відразу ж і зсунеться. То й почав просити бога


— Боже, допоможи вилізти на соснину, дам тобі половину!
Бог почув його прохання, і глянь — вже тягне дядько пташенят.
Витяг перше і каже
— О, це таке гарне, мусить моїм бути!
Витяг друге і примовляє
— А це ще ліпше, мусить бути моїм. Богові віддам малечу — йому підростуть.
Як лише дядько промовив це, вилетіла з вершка сусідньої сосни сова, та так затріпотіла-забила крилами, що дядько з переляку грудою на землю. Ледве піднявся і розгнівано зарепетував
— Ти, боже, великий нахаба, що так мене із сосни пошпурив! Дістав би половину, а так — дзуськи.
І пішов корчувати свої пеньки.

ДЯДЬКО І ОСЕЛЕДЕЦЬ

1676. Купив собі дядько на куловському ярмарку оселедця і відійшов убік під будинок аби з'їсти. Якраз у вікні того будинку хлопець-підліток грався з гумовою кишкою. Дядько його не бачить, а він дядька бачить — і трах його кінцем кишки по руці. Озирнувся дядько довкола — нікого. Подумав, що то оселедець так щипається. Розгнівався, жбурнув оселедця на землю, топче люто ногами і примовляє


— Зажди, гидото, я тебе провчу, як і кого щипати!

ЧИ ВЕЛИКІ БДЖОЛИ?

1677. В давні часи, коли люди займалися ще бортництвом, вислідив один вохожанець, на ім'я Мєртин, дерево з бджолами. Упевнився, що ніхто його не бачить, і побіг до сусіда


— Сусіде, я знайшов лісові бджоли. Ходімо, заберемо.
Сусід, що вже мав домашні бджоли, взяв горщик із вугіллям, і рушили. А коли прийшли на місце, дорадилися, щоб Мєртин поліз на дерево і поглянув, які то бджоли.
Мєртин насилу видерся, але ж, на біду свою, забув у якому саме дуплі бджоли, тож зупинився біля якоїсь іншої діри.
Між сусідами відбулася така розмова
— Мєртине, чи великі бджоли?
— Певно, що великі, хоч є й маленькі.
— Тоді дуй на них, що маєш сили.
Як тільки Мєртин роззявив рота і почав у дупло дим із горщика вдувати, вилетіла з дупла сова, та так несподівано шугнула під носом бідного Мєртина, що він, наче стигле яблуко, полетів із горщиком униз, а там — і горщик розбився, і сам ледве дух не випустив. Стогне та з переляку зубами цокоче. А сусід — якби у відповідь
— Шкірся не шкірся, а за розбитий горщик мусиш мені заплатити.

МАТЕИ І ТАТЕЙ

1678. Була в Кулові торговиця. Два кремезні дядьки, Матей і Татей, так довго не причащалися горілкою, що жодне діло До рук їм не бралося. Тож вирішили вони податись до Кулова, на ярмарок. Але на торговицю йти — річку грошей нести, і потрібно спершу добре помізкувати, де їх взяти.


Нарешті, Матей каже Татею
— Друже, Татейку, а все ж ходімо на ярмарок! Коли нічого ліпшого не придумаємо, то купимо барило горілки, продамо чарками, як інші люди роблять, і матимемо якийсь гріш.
Купили барило горілки — і до Кулова. Але чи не біс їх поплутав? Усю решту грошей залишили вдома, у жінок. Барило несуть по черзі. Спочатку все йшло гаразд, але з часом сонце так почало припікати та присмалювати, що Матей і Татей мусили часто піт із лоба витирати, а язики від спраги поприлипали до піднебіння.
— Гей, Татею,— промовив спрагнений Матей,— що би сталося, коли б кожен із нас узяв та налив собі по чарці,— адже спека.
У Татея, що саме в цей час ніс барило, від слів тих аж слина потекла. Та він був упертіший, тому сказав
— Без грошей ніхто і краплі не дістане!
І ще швидше почимчикував далі. Зморено плівся за ним Матей, бурмочучи щось сам собі в бороду, аж ненароком мацнув кишеню своєї камізельки і — о радість — знайшов зовсім новісінький мідний гріш, що колись, було, приховав. Блискавицею стрілила йому до голови думка кожному можна купити за власні гроші чарку!
— Татей,— гукає Матей,— продай мені чарку горілки, ось маєш гріш!
Черга нести барило прийшла до Матея. Не ступив він і пари кроків, коли Татей зажадав від нього чарку оковитої за той вторгований гріш. Коли Татей знову став нести барило, захотілося випити чарчину Матею. І так — доки на ярмарок не дійшли.
Веселі, поставили барило і оголосили, що кожен може випити по чарці, тільки мусить лишити після себе один мідний. Незабаром рушили до корчми, щоб там порахувати вторговане. Страшенно здивувалися, коли з обох кишень витрусили тільки один-однісінький гріш. Нарешті, зрозуміли, як воно сталося на торговиці багато людей, ходять один попри одного і гроші в інших із кишень витягують, то ж, очевидячки, і їх обікрали.
Додому прийшли і розповіли, які то підлі люди на ярмарку — в бідних бурів гроші з кишень витягують.

ВЕЛИКЕ МІСТО ДРЬОВК

1679. Дрьовк — маленьке містечко в Нижній Лужиці, і, напевне, найменше. Не заблудишся в ньому. Його торговий майдан вимощений бруківкою, хоч поміж камінням росте трава.


Якось їхав чоловік з Верхньої Лужиці до Дрьовка на торговицю. Бачить — на околиці міста хлопчак пасе гусей. Чоловік з Верхньої Лужиці питає жартома хлопця
— Хлопче, а яке то село?
Хлопець у відповідь як закричить, на все горло
— Геть, чортів псе, яке це тобі село, це наше велике місто Дрьовк!

ДЕ ТИ?

1680. — Юрйо, де ти?


— На горищі.
— Що там робиш?
— Дивлюся через віконце вниз.
— І Міхал теж там?
— Тут.
— Що він робить?
— Допомагає мені.
— Спускайтеся обидва вниз.
— Не маємо часу.
— Як це так?
— Ми нічого ще не бачили.

ЯК Я РОЗБАГАТІВ

1681. Був я бідний, як і багато інших бідних. Нічого в мене не було, окрім хатини та шматочка поля. Мав я дві кози, котрих впрягав у плуг. Але з цього нічого не виходило, і це мене смутило. Тоді купив я собі двох псів. Запряг їх у плуг, спереду їх упряг кіз і поклав їм на ярмо шмат сала. Собаки почули сало — вперед. Кози злякались і теж погнались. Добре стало мені орати. Аж виорав я двоє яєць. То були яйця незвичайні. Приніс я їх додому, посадив на них свою жінку. І що б ви думали вона висиділа? Дві корови! Стали ми ті корови доїти, з молока масло робити. Ох, і масла ж було! Тільки трапилась заковика. Не знав я вже, що з тим маслом робити, і склав його в скирту. Навесні сонце пригріло, і з скирти ріка зробилася. Збудував я на ній млин, добре меле. Може, й вам змолоти?



НЕМОВЛЯТКО-НІМЕЦЬ

1682. Повернулася до села сільська дівчина, що вийшла була заміж за німця до Берліна. Принесла з собою немовлятко-сина.


— Ох, боже мій, жінко,— забідкався селянин,— яке ж то тепер нещастя звалилося на нашу голову! Говорив я тобі, що Лєйна не сміє за німця виходити! Ось тепер дістали ми немовлятко-німця додому. Я його не розумію, ти його не розумієш, Лєйна його не розуміє, хоч так мало часу пройшло, як придбала його в Берліні. А він нас не розуміє!

ЩУКА І ТЕЛЯ

1683. Щука і Теля посварилися. Не могли дійти до згоди, то й приплентались до адвоката. Щука подала свою скаргу, і адвокат розсудив так


— Правду має Щука. Але Теля більше за Щуку, то й правда вся на його боці!

ТИ СПИШ?

1684. Пєтрай любив щовечора напиватися. Хоч у кишені — ані феніга. Пішов він якось до сусідів і стукає у шибку.


— Сусіде, спиш?
— Ні.
— Позич мені один талер!
— Я сплю!


ПОКАЖЧИК ЗАПИСІВ

I. «Закарпатські сміховинки» 1—20, 25—34, 36—55, 57, 58, 00, 62-64, 66-99, 101—116, 118, 120—124, 127-131, 141, 143-155, 157-159, 341-358, 378, 385—409, 411-426, 437, 451, 592, 600-637, 639—661, 668, 685, 860, 944—953, 955, 956, 1173, 1185, 1186, 1192— 1196, 1202, 1216, 1232, 1235, 1261, 1264, 1320—1323, 1366, 1413, 1423, 1445, 1451, 1474, 1477, 1493, 1510, 1516, 1546, 1557, 1576—1578, 1598, 1636.


II. Нові записи закарпатського народного гумору 125, 126, 137-140, 142, 160—171, 331, 427-429, 669—680, 933, 990, 991, 1363, 1513 (П. Пойда); 638, 954, 1258, 1596, 1600 (В. Турок); 59, 1222, 1271 (П. Скунць); 35 (В. Теліга); 593 (О.Панько); 1151 (П.Чучка).
III. Український народний гумор Східної Словаччини 448, 662—667, 1003—1005, 1290, 1291, 1608 (з газети «Нове життя», подав В. Іваньо).
IV. Гумор, що побутує серед словаків, українців та угорців Східної Словаччини 21, 56, 172—175, 184, 185, 368, 431—434, 443, 444, 455, 456, 526, 527, 681—684, 686-692, 938, 941, 942, 958, 962, 965-967, 992, 993, 996—998, 1002, 1014, 1096, 1143-1145, 1148, 1174, 1175, 1259, 1269, 1272, 1273, 1295, 1304, 1313, 1325, 1342, 1354, 1358, 1359, 1361, 1362, 1364, 1376, 1391, 1392, 1401, 1408, 1418, 1427, 1430, 1431, 1439, І442, 1443, 1450, 1454, 1468, 1494, 1501, 1509, 1524, 1548— 1550, 1563, 1564, 1574, 1575, 1581, 1583, 1584, 1609, 1610, 1612-1614 (подав Є. Митник, переклав П. Чучка).
V. Словацький народний гумор 156, 176—178, 255, 340, 380, 436, 438-442, 446, 447, 453, 454, 528—530, 693-704, 963, 968, 987, 999, 1001, 1098, 1156, 1157, 1181, 1312, 1315, 1324, 1328, 1329, 1390, 1396, 1440, 1441, 1459, 1460, 1517, 1539, 1551, 1582, 1611 (подав Є. Митник, переклав П. Чучка).
VI. Чеський народний гумор 179—183, 304, 435, 449, 450, 705— 718, 937, 939, 940, 959—961, 982, 994, 995, 1097, 1146, 1147, 1155, 1208, 1226, 1227, 1311, 1326, 1327, 1340, 1382, 1384, 1395, 1419, 1421, 1422, 1424—1426, 1428, 1432, 1433, 1436, 1457, 1458, 1462—1466, 1479, 1514, 1533, 1552—1554, 1570, 1601, 1615 (подав Є. Митник, переклав П. Чучка).
VII. Польський народний гумор 23, 24, 65, 100, 117, 119, 191— 222, 367, 379, 430, 452, 457—525, 531-565, 567, 595, 719—729, 731— 748, 826, 936, 981, 983—986, 988, 989, 1000, 1006—1013, 1015—1023, 1035, 1036, 1041—1095, 1099—1110, 1113—1142, 1149, 1158—1171, 1178, 1180, 1182—1184, 1187, 1197—1199, 1206, 1207, 1213, 1214, 1217, 1224, 1225, 1228, 1233, 1247, 1248, 1250, 1252—1255, 1274—1277, 1281-1283, 1288, 1289, 1292-1294, 1296—1303, 1305—1308, 1314, 1330—1332, 1341, 1343, 1345—1348, 1351-1353, 1356, 1360, 1365, 1367, 1369—1372, 1375, 1377, 1379, 1383, 1385, 1388, 1389, 1393, 1394, 1397, 1403, 1410, 1411, 1414, 1415, 1420, 1434, 1435, 1437, 1444, 1447— 1449, 1452, 1453, 1471, 1472,4478, 1480, 1484-1486, 1489, 1490, 1498, 1500, 1515, 1520, 1522, 1525, 1540, 1543, 1555, 1556, 1558 - 1562, 1569, 1587—1589, 1592, 1597, 1599, 1616—1619, 1633, 1634, 1637,. 1638, 1640—1642, 1646, 1647 (переклав із різних польських видань О. Гунько).
VII. Угорський народний гумор 186—190, 566, 568—574, 749— 778, 783, 943, 957, 1024, 1037—1040, 1190, 1218, 1284, 1309, 1455, 1456, 1508, 1545, 1595 (переклав із різних угорських видань К. Бібіков).
IX. Вибраний гумор народів сусідніх соціалістичних країн 22, 61, 132—136, 223—254, 256—303, 305—330, 332-339 359—366 369-377, 381-384, 410, 445, 575-591, 596-599 730 779-782 784-825, 827-859, 861-932, 934, 935, 964, 969-980, 1025-1034 1111 1112, 1150, 1152-1154, 1172, 1176, 1177, 1179, 1188 1184 1191, 1200, 1201, 1203—1205, 1209—1212, 1215, 1219-1221, 1223' 1229—1231, 1234, 1236—1246, 1249, 1251, 1256, 1257, 1260, 1262 1263 1265—1268, 1270, 1278—1280, 1285—1287, 1310, 1316—1319, 1333-1339, 1344, 1349, 1350, 1355, 1357, 1368, 1373, 1374, 1378, 1380, 1381, 1386, 1387, 1398-1400, 1402, 1404—1407, 1409, 1412, 1416, 1417, 1429, 1438, 1446, 1461. 1467, 1469, 1470, 1473, 1475, 1476, 1481—1483, 1487, 1488, 1491, 1492, 1495—1497, 1502—1507, 1511, 1512, 1518, 1519, 1521, 1523, 1526-1532, 1534-1538, 1541, 1542, 1544, 1547, 1565-1568, 1571—1573, 1579, 1580, 1585, 1586, 1590, 1591, 1593, 1594, 1602— 1607, 1620—1632, 1635, 1639, 1643-1645, 1648 (подав А. Чиркунов, переклав із російської П. Скунць); 594, 595 (з книги «Тисяча, усмішок», «Дніпро» 1970, упорядкував Ю. Кругляк).
X. Сербо-лужицький народний гумор 1649—1684 (переклав за окремим виданням із верхньолужицької та нижньолужицької К. Гурницький).
Епіграфами винесено сміховинки до розділу «Око за око» — із «Закарпатських сміховинок», до розділів «Зуб за зуб», «Родинний затишок», «З-під стола пішки», «Моральні критерії», «На вербі груші» — з польського гумору, до розділу «Сербо-лужицька торговиця» — з сербо-лужицького гумору.
Каталог: download
download -> Програма для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із затримкою психічного розвитку з навчанням українською мовою
download -> Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!
download -> Охорона природи в Україні
download -> Конспект заняття гуртка "Чарівний ланцюжок" на тему "Бабусині вишиванки"
download -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
download -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
download -> Післямова


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка