До збірки ввійшли твори представників детективного жанру пнр, чсср, Куби



Сторінка13/22
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.74 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22
    Навігація по даній сторінці:
  • XII •
X •

 

— Вацлав Янік, Вацлав Янік, — бурчав Матейка, — десь ніби я вже чув. Щось із ним було пов'язане і, здається, досить серйозне, але що саме, що?.. Соняшниковому зауваженню можна було повірити, в його пам'яті завжди зринали бодай уривки випадків, про які він хоча б мимохідь щось чув. У картотеці знайдено про Вацлава Яніка прецікавий запис. Сам професійний літограф, він був засуджений п'ять років тому І ось за що. Свої немалі фахові знання та робоче знаряддя він ужив для друку фальшивих квитків на празький чемпіонат світу з хокею. Тоді він заробив, з одного боку, щонайменше шістдесят тисяч крон, доведених судом, а з другого — безумовних три роки в'язниці без права наступні п'ять років, тобто аж дотепер, працювати у поліграфії. Тож виготувати на замовлення фальшиві печатки для нього мало бути сущою дрібницею, завиграшки упорався б він і з замками на мнішецькій дачі. Не менше заслуговували на увагу й нові повідомлення про молодика з Замкової вулиці. Янік мало що працював у одній майстерні з Йозефом Марешем, а й понад півроку жив з ним в одній камері. Цей заповзятливий технічний талант з оригінальними ідеями, певна річ, зацікавив Яроліма та Матейку. — Чи ти, власне, віриш у того невідомого третього? — спитав Матейка. — Його любісінько могли вигадати загодя, про чорний день, щоб зіпхнути найтяжчу провину на нього, а самим скромно відступити в тінь. Матейка не бачив Евеліни Прекрасної, і не міг спостерігати, як Яролім, що вдову небіжчика Мареша опановує страх! І боялась вона зовсім не Вацлава Яніка. — Соняшнику, — заперечив Яролім, — як на Мареша, це, здається мені, аж надто мудровано, а як на Яніка, знов надто примітивної Я вірю, що він хотів убезпечити себе надійніше, адже коли говорити про цей гешефт, у нього справді рильце в пушку! — Трохи посушити голову — і задум міг бути вдосконалений, — правив своєї Матейка. — Вони ж бо ще на Мі-рові мали час обмізкувати всі можливі варіанти. Саме там вони виробили свій план, а на волі вже тільки шукали підходящого об'єкту, щоб його здійснити. Уяви собі, наприклад, таке: Марешева чи Янік зрештою називають як головного винуватця небіжчика, похованого минулої середи. Якби Випадком ним виявився якийсь наш давній знайомий з рясним реєстром карних злочинів, важко було б стримати сміх, марудно спростовуючи таке твердження! Відмахнутись від Матейчиної гіпотези було не так просто. — Добре, а хто тоді опісля забив Мареша? Чи міг це зробити той Янік? — Все може бути, хоч досі він і не показував себе таким крутим хлопцем… — сказав півголосом Матейка. — Їдьмо поглянемо на Яніка особисто, щоб знати, з ким маємо діло, ти не проти?  



* * *

 

На Цісарській луці, де Янік у той час працював ремонтником на водній станції, вони дізналися від директора, що Вацлав Янік, звичайно цілком справний, сумлінний працівник, сьогодні не приходив на роботу і взагалі досі не повідомляв про себе, Чи він заслаб, чи що там з ним таке. — Часом не попередила його Марешева? — висловив здогад Матейка. — Ми тримаємо її під наглядом, — заперечив Яролім. — Але це справді надзвичайна подія. Вони звеліли водієві гнати Щодуху до Янікового помешкання на Замковій вулиці на Віноградах. Дорогою в Яроліма зародилася думка зв'язатися з центральним управлінням і прямо оголосити розшук. Та зрештою він дійшов висновку, що десять — п'ятнадцять хвилин ще можна зачекати. Вони збігли на третій поверх, готові до чого завгодно, навіть до перестрілки. І з подивом уздріли на дверях Янікового мешкання сургучеву печатку. Яролім розібрав на ній текст. Мешкання опечатав віноградський райвідділок органів охорони громадського порядку ще позавчора, а отже, в суботу. — Ти щось розумієш, Соняшнику? — Яролім аж трясся з гніву, що Віногради маринують такий важливий факт і навіть не завдали собі клопоту сповістити про арешт Вацлава Яніка карний розшук. — Гайда прямо до них, — г кивнув йому Матейка., який думав точнісінько так само. У відділку їх прийняв шпакуватий поручник, на вигляд — із старої гвардії, свої дві зірочки він напевно вислужував довго й марудно. Його трохи здивував їхній поспіх та. предмет їхнього зацікавлення. — Річ у тім, що Янікове помешкання було пограбоване, — пояснив він, перебираючи папери. — У нього вламався досі не вистежений злочинець, якого, на щастя, сполохав один із сусід, і хоч громадянин… — гортав він далі документи. — Хадіма Честмір… — Як це сталося? Подробиць не знаєте? — Янік охоче допомагав сусідам лагодити все, що тільки можна, з хатнього господарства — від водогону й до телевізора. Але він ніякий не заробітчанин, — підкреслив поручник, — за свою роботу він не брав ані крони. Так от, Хадіма ніс до нього зіпсутий жінчин фен. Він почув у Яніковому помешканні якийсь грюк, але на дзвінок ніхто не відчинив. Тож він дзвонив далі: гадав, що Янік щось майструє і не чує його. Коли це двері рвучко відчиняються, хтось б'є його згорненим жіночим парасолем по голові, й він непритомніє. Зброя була очевидячки імпровізована, парасоль, за свідченням сусід, належав Янікові. Не збігло й десяти хвилин, як Хадіма очуняв і відразу викликав нас. — Коли це сталося? — Якраз у суботу ввечері, власне, у всій цій справі це гідне найбільшої уваги. — Чому? — спитав Яролім. — Де тепер Хадіма? — втрутився Матейка. — Наразі лежить у хірургічному відділенні віноградської лікарні, але позавтра його вже випишуть. Вчора наші ще зранку поїхали допитати його: виявляється, він одбувся лише легким струсом мозку. — Що надзвичайного в. тому, що вламалися саме в суботу? Поручник критично глянув на обох молодих криміналістів і, видно, подумав: як могло статися, що в центральне управління потрапили цих двоє молодих дойд, а йому доведеться піти на пенсію з віноградського райвідділка. — Бо на день раніше Вацлав Янік загинув у автомобільній катастрофі. — В якій катастрофі? — пробелькотав Матейка. Раптом він геть забув, що має тримати марку, а може, вважав тепер це непотрібним. — На Сілезькій вулиці, — пояснив поручник. — У нього відмовили гальма, і він увігнався передком у вуличний ліхтар. Ви про це не знаєте??! Я ж сам подавав до зведення. — Кругляк нами не натішився б! — зауважив Яролім, звертаючись до Матейка. Він згадав, що про аварію на Сілезькій вулиці повідомлялося на сьогоднішній оперативці. Певна річ, цього, мабуть, не зрозумів поручник, чиї обрії не сягали далі району його дій, — на тій оперативці не наводилося імені водія ані решти подробиць, інакше ранкові наради розтяглися б на цілий робочий день. Відповідно й незавершеній крадіжці з виломом на Віноградах було приділено у переліку подібних подій усього кілька слів. — Не бійся, це в нього ще попереду, — відповів йому Матейка, і видно було, що їхня загадкова мова дратує поручника, який нічого не розумів. — Ви знаєте якісь подробиці про нещасливий випадок з Яніком? — звернувся Матейка тепер уже безпосередньо до нього. — Провадиться слідство, — відповів поручник коротко. — Адже цим відає автоінспекція. — А вам залишилась тільки крадіжка з виломом? — Тепер ми здебільшого розшукуємо Янікових родичів. Він був розлучений, з'ясовано лише, що у нього в Протейові сестра. Він звідти родом. — Про квартирну крадіжку ще не довідались нічого? По-моєму, мешкання ремонтника не бозна-який ласий шматок. — Це робота халтурника — від початку до кінця, — зневажливо скривився поручник. — Помешкання оглянете? — Залюбки.  

* * *

 

— Халтурник, — повторив поручник уже перед дверима помешкання, перш ніж розпечатувати їх, — погляньте, як цей дурило брався до замка. Про відмикачку він не мав зеленого поняття, наче й детективів не читав, — він просто вийняв увесь замок, та ще й як! Десь-найпевніш це якийсь підліток, і нічого путнього з нього вже, мабуть, не виросте. Яролім нахилився до дверей. Навколо шрубок упадали в око колові подряпини на металевому щитку та на дереві. Поручник допитливо дивився на Яроліма. — Взяв завелику викрутку, — глянув на нього Яролім, почуваючи себе трохи, як на екзамені. — Так, — кивав поручник, даючи зрозуміти, що Яролім усе-таки не безнадійний тупак, — або це партач, або він страшенно поспішав. Зазирнете й до помешкання? — Звичайно. Зсередини квартира трохи нагадувала Марешеву. Крім дорогого великого магнітофона, ніде ні сліду розкоші. Різнокомплектні й різностильні, але незмінно позначені жахливим несмаком меблі старанно доглянуті, аж напрочуд старанно як на самітного чоловіка. А все ж враження від помешкання дозволяли характеризувати Вацлава Яніка тільки з непривабливого боку. Наприклад, що він байдужісінький до картин: їх було дві на все помешкання, й обидві вкрай низькопробні, ще й почеплені так, що ніяким богом не вписувалися в інтер'єр. Потім — що Янік зовсім не журився тим, наскільки добропристойний вигляд у його житла, інакше, недовго думаючи, викинув би не лише килим, прочовганий аж до основи, а й зрудявілі дешеві завіски. Далі — що на цім світі він чудово обходився без красного письменства, якщо не зараховувати до нього півдесятка спортивних річників, двох-трьох технічних підручників для автомеханіків-аматорів та стосика часописів. Щоправда, цільності враження перешкоджав дикий розгардіяш. Одначе нехлюйство, поза всяким сумнівом, не було в натурі господаря, про це свідчила хоча б маленька незаймана оаза в одному кутку. Грабіжник біснувався у кімнаті, немов стерявся розумом, осатаніло вивертав шухляди просто на підлогу і, видно, перегрібав усе, що повипадало, черевиком. А до останнього кутка вже не встиг, потривожений дзвінком Честміра Хадіми. Чи знайшов він те, що шукав? Яролім мусив поквапитися з відповіддю на це запитання. — Ви вже тут щось робили? — озирнувся Яролім на віноградського поручника. — Та ви що? — образився той, і, власне кажучи, справедливо. — Поки що ми тільки опечатали помешкання, як ви, певно, помітили. Зрештою ми не маємо достатнього обладнання, та й люди були мені потрібні в іншому місці. Хочете самі зайнятися цим випадком? Яролім роззирнувся ще раз і кивнув. — Авжеж, — сказав він, — тобто нам нічого іншого не зостається. Йому здалося, ніби його відповідь лишилася для поручника незрозуміла й знов уразила його. Проте цього разу ображатися явно не випадало. Втім, Яролімові думки заполоняло щось зовсім інше. Вацлав Янік загинув у дорожній пригоді за день перед Йозефом Марешем. І того ж таки дня, коли стався нещасливий випадок, було пограбоване — чи мало бути пограбоване, це щойно Повинно з'ясуватися — Янікове помешкання. Одну випадковість Яролім ще ладен був би, може, припустити. Та про дві, що так швидко змінили одна одну, годі було й думати. Тим гірше для мене, підбив він підсумок своїм думкам, дивлячись, як знову опечатують двері Янікового помешкання. Тим гірше для мене, авжеж.  

• XI •




 

У кабінеті Яролім з Матейкою заходилися нотувати зібрані на сьогодні відомості, пробуючи об'єднати їх у якийсь логічний ланцюг. До обіду всі четверо покупців упізнали в показаних їм знімках Йозефа Мареша гаданого Франтішка Клімеша і в замішанні, так що не довелося навіть погрожувати притягненням до карної відповідальності за образу словом та іншими, ще поважнішими статтями, обіцяли, що більш не зчинятимуть бучі та колотнечі у будинку номер дванадцять на Сокольському проспекті. Крім того, Яролім та Матейка вже одержали з інституту судової медицини повідомлення, що у Вацлава Яніка не знайдено і сліду алкоголю, а також нічого такого, що свідчило б про будь-яку хворобу чи раптовий напад; жодних ліків він регулярно не заживав і наркоман теж не був. Техніки сумлінно обстежили його понівечений автомобіль. Встановлено, що неправильно припасована рурка, якою гальмова рідина проходить до колеса, черкала об край диска правого переднього колеса, аж поки не протерлася, й волосина, на якій так довго висіло шиття Вацлава Яніка, урвалася, коли він їхав по Сілезькій вулиці. — А чи не міг хтось навмисне так причепити рурку? — допитувався Яролім. — Цілком відкидати такої можливості не слід, — відповів, трохи подумавши, технік, — хоч є десяток певніших способів наразити водія на смертельну небезпеку. — Добре, а чи можна в цьому здогадному випадку передбачити, зокрема й можливому злочинцеві, через який час протреться рурка? — Шкода й гадки, — заявив технік цілком категорично, — такою чортопхайкою можна наїздити п'ять кілометрів з таким самим успіхом, як і тисячу п'ятсот, і та рурка може у вас лопнути на всій швидкості а чи на повороті, власне, абиколи. — Ну ви мене потішили, — щиро мовив Яролім, — просвітився капітально. — Радий це чути, — відповів технік, — звертайтесь іще. Матейка, що тримав слухавку паралельного телефону, тільки здвигнув плечима. Яролім попрощався з техніком. — Отож… — втупився Матейка у записник, — замки на дачі Клазанова у Мнішку замінював фахівець, а з Яніковим замком на Замковій вулиці мав діло халтурник. — Виходить, у Мнішку чи не доклав рук технічний геній Вацлав Янік, — розсудив Яролім, — а до його мешкання у Празі міг вламатися Мареш. Він зроду був кишенник, і тільки, замки просто не його парафія. — Ким прикинутись найлегше — то це халтурником, — заперечив Матейка, — і пильнуймо, щоб не помилитися з розрахунком часу. На той час Мареш, напевно, був уже мертвий. — На жаль, тільки напевно, спробуй це сказати Круглякові! Час Марешевої смерті ми надто точно не визначаємо. Інша річ — час, коли знайдено труп, Мареша забив один якийсь поїзд, а кілька машиністів наступних поїздів могли проїхати неподалік і нічого не помітити. — Видно, я нарешті здійсню свою давню хлоп'ячу мріям кілька разів проїду локомотивом по Залізничному мосту, — мовив Матейка, — щоб увіччю побачити, що може і чого не може помітити машиніст. — Як то кажуть, і бог велів, Соняшнику, — всміхнувся Яролім, — та чи не попрацювати нам ще часинку, перш ніж ти підеш кататися на паровозику? — З дорогою душею, але чи ти певний, що саме тепер і саме тут є якась путня робота? Яролім неквапливо запалив сигарету, зручніше вмостився у кріслі й звернув погляд у протилежний бік двору, немовби давньоавстрійська офіційна архітектура, яку він там споглядав, могла надихнути його на щось значне. Поволі він зібрав докупи свої думки. — Спробуй зважити такий варіант… У Янікове мешкання вламався Мареш. Сусіда його сполохав. Тоді Мареш звіявся і згодом з перестраху заподіяв собі смерть. — Докторе Яроліме, — розвів руки Матейка. — Міркував ти так — набагато нижче від твого рівня. Так наприклад… Як бути з отими шерстинками з макінтоша під Марешевими нігтями, адже це безперечний слід передсмертної боротьби з убивцею? І чому в мертвого Мареша не знайшлося ніяких інших документів, окрім висновку експертизи на Клімешеве прізвище? Неквапно покурюючи, Яролім спокійно, мов і не він, усміхнувся на приятелів різкий випад. — Чудово, все приймаю… Я, Соняшнику, хочу тебе лишень підвести до думки, що самими Марешем та Яніком нам не одбутися. Щодо Евеліни Прекрасної я не маю жодних ілюзій, але щодо того третього, щодо тої темної постаті за лаштунками, жінка, з усього видно, мала слушність. — Я ж нічого не кажу, хотілося б тільки бачити якийсь вагомий доказ, — не вгавав Матейка. — А як же ти поясниш іще, чоловіче?! Час Марешевої смерті — загадка. Він міг померти навіть ще раніше, ніж учинено крадіжку в Яніковому помешканні. Безперечне лише одне: більш, як за день перед тим, приблизно на тридцять шість годин раніше, на Сілезькій вулиці на смерть розбився Янік. І я запитую: хто про все те знав? Мареш? Чи, може, той третій? — А чому тобі не спаде на думку спитати, навіщо було злодієві лізти у Янікове помешкання? — Чи ж я забуваю про це? Так от. Або він там шукав корпусу делікті, чогось такого, що, либонь, могло б викрити і його самого, або хотів загарбати ще й Янікову частку здобичі. Словом, або з чистої корисливості, або ще й з міркувань безпеки. — Може, ти маєш рацію, — неспіхом кивнув Матейка, — . але як загинув Янік? Ніщо не свідчить, що то було вбивство, просто часовий збіг, та й годі. Карел Яролім, надзвичайно флегматичний на вдачу, неспокійно заходив із кутка в куток, і сплила ціла хвилина, поки він одповів. — Збіг, безперечно!.. Чогось іншого не доведено. Та чи так важливо, вбивство це чи ні? — Він поглянув на Матейку й зрозумів, що економічний експерт знов ніяк не збагне ходу його думок. — Соняшнику, — провадив він поблажливо, — чи не набагато важливіше, як витлумачив смерть Вацлава Яніка хтось інший, хтось іще незнаний?! — Тобто так званий третій, яким може бути й Мареш? — Не знаю. — Наскільки я тебе розумію, — втупився Матейка в нотатки, — ти припускаєш, що Мареш викрав документи у когось зовні схожого на нього, тобто у Франтішка Клімеша, а, тоді сам провадив усі перемови з покупцями й таке інше. Чудово: ось відразу чотири свідчення цього. Далі… Янік міг би взяти на себе технічний бік операції, що потребує певної кваліфікації, приміром, підмінити замки на дачі Клазанова, підробити печатки на обидва документи і, може, вчинити ще щось, про що ми наразі не знаємо. Чудово, але що мав би ще робити хтось третій, ким би він мав бути?! — Spiritus agens[11], рушієм і мозком усього діла, координатором, планувальником, а може, й провидцем. Ти ж не станеш правити, Соняшнику, що якийсь там Мареш чи Янік потраплять скласти самі бездоганний з ділового та правничого погляду висновок експертизи на мнішецьку дачу! З архітектурою жоден не мав нічого спільного, а з права вони знають хіба деякі статті, що їх відчули на власній шкурі! — Хвилинку, а той висновок такий то вже й бездоганний? — боронився Матейка. — Не забудь, що Шімандл інженер, інженер-будівельник. Головлікар, автомеханік чи зеленяр, мабуть, лише побіжно перегорнули висновок, але Шімандл як фахівець запевне вивчив його пункт по пунктові. Матейка потягся до одного з чотирьох висновків. Навіть його досвідчене око так і не знайшло у ньому нічого підозрілого. — Спершу поцікався, — бликнув він на Яроліма, — чи у списку експертів узагалі значиться один якийсь архітектор Радослав Пулец, із Праги. Поки Яролім телефонував, Матейка не переставав обстежувати висновок. Тут він почувався у своїй стихії. Після поверхового перегляду він зупинився на окремих записах і на портативному калькуляторі перевіряв правильність часткових обчислень. — Так, — урвав його Яролім і поклав слухавку. — Архітектор Пулец працює судовим експертом уже тьму років. Конкретно — від жовтня тисяча дев'ятсот сорок шостого. Тож це повинен бути літній добродій з багатющою практикою. — Хм, тоді все мало б бути гаразд, — не відривав Матейка очей від документа. Аж ось, перевіряючи кінцеву частину висновку, де судовий експерт як годиться вказував, на яких законних підставах він виводив свою цифру вартості, Матейка враз завмер. — Хвилинку, — ляснув він кісточкою середнього пальця по останній сторінці висновку, — я знаю запевне, що положення про ціни приватних будівель, дарма що було опубліковане в одному з часописів «Збірка законів» за 1969 рік, як тут зазначається, позначене номером сорок три. Недавно я тримав у руках те число, а отже, знаю достеменно, — Матейка посунув документ до Яроліма. — Поглянь, — підкреслив пальцем номер положення, — ти ж правник! — Звичайно, — вражено вигукнув Яролім, — експерт тут посилається на положення номер тридцять чотири, тобто на зовсім іншу правну норму! Яролім узяв слухавку й накрутив номер книгарні. Одержавши потрібну інформацію, він звернувся до Матейки. — Так, ти мав рацію, Соняшнику, те положення номер Тридцять чотири з шістдесят дев'ятого року стосується якоїсь міжнародної авіаційної угоди, а положення номер сорок три з того самого року, про яке ти казав, справді стосується приватних будівель. — Ну, що ти на це скажеш? — запитав Матейка, не приховуючи хвилювання: як-не-як він зненацька напав на слід! Та Яролім лише непевно знизав плечима. Втупившись у гіисновок, він розмірковував про ту підміну. Раптом він вражено скинув голову й усміхнувся. — Тут, коли наводився номер правної норми, очевидячки переплутано цифри. Як ти, Соняшнику, помітив, номер Положення поданий як тридцять четвертий, хоч правильний номер мав би бути сорок третій. — Яролім обернувся до Матейки: — Неприпустима річ для судового експерта, але, як бачиш, помилка сталася. — І який же ти з цього робиш висновок? — настовбурчився Матейка, який явно не хотів розлучатися з думкою, що з допомогою архітектора Пулеца вони можуть посунутись у слідстві далеко вперед. — Що весь той висновок експертизи треба грунтовно простудіювати з усіх поглядів і що зараз я знайду для тебе, Соняшнику, якусь цікаву роботу, — відповів Яролім. — Завдати роботи приятелеві — на це ти мастак, — миттю відгукнувся Матейка. — Ми повинні з'ясувати, — сказав Яролім, — для кого останні три чи п'ять років, відколи чинне. положення номер сорок три з шістдесят дев'ятого року, архітектор Пулец проводив якісь експертизи. Наскільки я тебе знаю, ти упораєшся вмить, — вів він далі, з пересадно улесливим усміхом, — А заразом перевіриш, хто з Пулецових клієнтів має якусь технічну освіту, будівельники мене цікавлять, зрозуміло, найбільше, й, крім того, хто з них у нас на обліку в картотеці. — Чудово, а ти махнеш купатися до Подолі? — Певна річ, і надішлю тобі звідти листівки з краєвидами, — кивнув Яролім.  

• XII •




 

Яролім перебіг очима список судових експертів і навіть натрапив між ними на знайомця, батька свого однокласника по гімназії. Інженер Полачек ласкаво вислухав, чого хоче Яролім, і миттю погодився поїхати з ним до Мнішка. Він зроду не стикався з карним розшуком і вперше бачив живого криміналіста. У своїй участі у слідстві, — щоправда, він поки що нічого про нього не знав, але Яролім пообіцяв розкрити йому всі карти, коли вже буде по всьому, — інженер вбачав, подібно до сили інших невігласів, лише джерело приємного збудження і був згоден прислужитися слідству без жодних претензій на винагороду. Не гаючись, вони вдвох подалися до мнішецької дачі Клазанова, і там Яролім. мав нагоду спостерігати інженера за працею. І в свої сімдесят той не втратив високих ділових якостей; з Я розмовою допомогою він швидко виміряв площу підлоги, й заходився складати висновок експертизи. — Ба, не все повністю, пане інженер, — пригасив Яролім його запал, — вистачить і побіжної перевірки. Я вам згодом покажу один висновок експертизи, а ви лишень скажете, наскільки кваліфіковано його складено. Інженер Полачек нахмурився, знеохочений. — Чий це висновок? Я що, повинен виступати в ролі якогось члена екзаменаційної комісії, чи чого ви од, мене, власне, сподіваєтеся? Даруйте, я з вами про це не домовлявся! — Ім'я того експерта ви маєте знати, — відповів Яролім. — Але. я певен майже на всі сто, що його прізвищем тільки скористалися. Ми йому відкриємо все, як є, наші оце саме чи не в гостях у нього. — Дайте мені його висновок, — настійно зажадав інженер Полачек. Доктор Яролім заздалегідь передбачив таку можливість. Він витяг із теки ксерокопію Пулецового висновку. Прізвище експерта було в ньому затушоване. — Саме враз для роботи, — кивнув Полачек. — За годинку я вправлюся, докторе, і… Далі Яролім лише мовчки спостерігав, як Полачек із жмутком своїх нотаток та обчислень походжав по будинку й щохвилини відкреслював той чи той запис у обчисленнях архітектора Пулеца й лише кілька разів поставив на березі сторінки знак запитання. — Тільки оцього, — тицьнув він олівцем у висновок, — я не зміг би підтвердити. Про те, як виконано перекриття, без знання проекту я можу хіба здогадуватися, варіантів ціла низка, і шукати у висновку підтвердження деяких припущень, зрозуміло, шкода й гадки! А проекту при собі не маєте? — Гадаю, той, хто складав висновок, його і в вічі не бачив, — відповів Яролім. Відтак інженер ще довгі півгодини сидів у залі за нотатками, гортав тарифні сітки й лічив. Матейка б ним не натішився, набігло на думку Яролімові. — Умовно я міг би схвалити висновок, — заявив він нарешті, а якби я ще проглянув проект, то дав би вам вичерпну відповідь без будь-яких застережень. — А хто, на вашу думку, міг провести експертизу, пане інженер? — Досвідчений технік, — відповів експерт, — як мінімум учень промислового училища з солідним стажем і, схоже, з досвідом будівельника. Отже, коло навкруг злочинця ще трохи звузилося, відзначив про себе Яролім. — А коли б висновок, як він є, потрапив до ваших рук, чи повірили б ви, що він правильний, себто, що його склав фахівець? — Певно, що так, — кивнув інженер, — я не знайшов тут нічого такого, що могло б посіяти якісь сумніви. Повторюю: я не знаю проекту, як же я можу визначити, що його знав чи, властиво, не знав автор висновку. Взяти, приміром, ті-таки перекриття чи там вертикальні й горизонтальні ізоляційні шари, словом, усе, чого я не можу побачити на власні очі й на чому грунтуються, складаючи висновок. Поясните ви мені врешті, в чім тут річ? — Урочисто обіцяю розповісти вам усе від початку до кінця, пане інженер, — запевнив Яролім, — і прийду я до вас, щоб зробити це, з пляшкою французького вина. — Краще відразу з двома, — всміхнувся фахівець, — щоб трохи перепало й вам. А щоб довго не думали, яке купувати, знайте: я обожнюю божоле.  


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка