До третього тому «Книги пригод» увійшли гостросюжетні повісті та оповідання письменників різних часів і народів


Вісенте Бласко Ібаньєс ПОДВІЙНИЙ ПОСТРІЛ



Сторінка12/13
Дата конвертації05.05.2016
Розмір9.81 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Вісенте Бласко Ібаньєс
ПОДВІЙНИЙ ПОСТРІЛ
Оповідання


 

Відчинивши вранці двері, Сенто виявив у замковій щілині записку — анонімного листа, де від нього з погрозою вимагали, щоб сьогодні ж, тільки стемніє, він поклав сорок дуро в піч, яка стоїть проти будинку… Це бандити тримали в страху й трепеті весь окіл. Відмовиш їм — витолочать поля й знищать урожай, а то ще й сам так і дивись прокинешся вночі серед вогняних язиків, у клубах задушливого диму. Добре ще, якщо винесеш ноги з-під охопленої полум'ям солом'яної покрівлі! Гафарро, найвищий і найхоробріший парубок в усій Русафській уерті[104], поклявся підстерегти негідників. Цілісінькі ночі проводив він у засаді серед заростей очерету або з рушницею обходив дозором поля. Та якось уранці його знайшли в зрошувальному рові з розпоротим животом і розчерепленою головою. Спробуй-но дізнатися, чиїх це рук справа! Навіть валенсійські газети писали про події в уерті, де з настанням ночі двері хуторів якнайміцніше замикаються, і господарі, охоплені тваринним страхом, потерпають лише за своє добро, забувши про сусідів. Дядечко Батісте, місцевий алькальд[105], вергав громами, коли провінційні власті, які дуже сподіваються на його підтримку під час виборів, пропонували свою допомогу. Він присягався, що він і його вірний альгвасил[106] Сігро самі впораються з цією напастю. Та Сенто й не подумав звернутися до алькальда. Навіщо? Потрібно йому вислуховувати порожні хвастощі та брехливі обіцянки! Але в нього вимагали сорок дуро — нікуди від цього не дінешся. Якщо він не покладе їх у піч, його хутір спалять. Як на улюбленого сина, котрому загрожує загибель, поглядав Сенто на свій будиночок: сліпучо-білі стіни здаються ще білішими під шапкою зчорнілої солом'яної покрівлі; віконні лиштви пофарбовані голубою фарбою; дикий виноград, наче зелений килим, вкриває вхідні двері, а сонячні промені розплавленим золотом виблискують у його гронах; за очеретяною огорожею герань та нічні фіалки — мов квітуча облямівка навколо будинку, а трохи далі, позаду старої смоківниці, стоїть піч, вимурована з глини та цегли, кругла й приплющена, мовби велетенський мурашник. Ось і все його надбання, його гніздо, що прихищає найдорожчих істот: жінку, трьох дітлахів, двох старих шкап — вірних помічниць у повсякденній битві за хліб — та білу в рудих плямах корову, яка щоранку проходить вулицями села й будить людей журливим теленьканням дзвіночків; вона щодня дає молока на шість реалів… Яких зусиль довелося йому докласти, обробляючи клаптик землі, политий кров'ю і потом його батька, діда й прадіда, щоб зібрати пригорщ дуро, закопаних у череп'яному горщечку під ліжком! А тепер віддати їх ось так, з доброго дива! Сенто був чоловік мирний — це могла підтвердити вся уерта. Він ніколи не впирався, коли доходила до нього черга поливати поля, не стовбичив у корчмі, не тинявся по дорогах з рушницею. Працювати в поті чола для Пепети й трьох малюків — ось його єдина радість. Та якщо вже його надумали пограбувати, то він зуміє постояти за себе, чорт забирай! У простодушному добрязі заговорила кров арабських торгівців, які покірно терпіли побої бедуїнів, та коли зазіхали на їхнє майно, вони захищали його з лев'ячою люттю. Наступала ніч, і Сенто вирішив піти на пораду до сусіда. Старезний дід нині годен тільки хмиз збирати, але замолоду, кажуть, не одного ворога вклав на смерть, гниють тепер їхні кісточки в сирій землі! Старий вислухав сусіда, не підводячи очей від товстої цигарки, яку згортав тремтячими зашкарублими руками. Сенто вирішив слушно: не віддавати гроші. Ризикувати своєю шкурою й грабувати на великій дорозі відкрито — на це у вимагачів бракує сміливості. Ото ж бо воно й є! Йому ось сімдесят років, та хай-но спробують піймати його на такий гачок. Ну а чи стане в Сенто духу захищати своє добро? Спокійна твердість старого передалася Сенто: Так, він ладен на все, аби тільки врятувати хліб для своїх малюків! Урочисто, мовби священну реліквію, старий дістав із-за дверей пістонного дробовика, схожого скорше на мушкет, і святобливо погладив поточений шашіллю приклад. Він уже сам його зарядить, адже це його давній друзяка! Старі руки вже не тремтіли. Ось сюди треба насипати пороху — цілу жменю, не жаліючи! Потім наскубти клоччя для пижів — годиться будь-яка мотузка. П'ять-шість чимдрібніших куль, купку дробу та ще картечі досипати й добре забити все це пижем. Коли б тільки не розірвало рушницю від отакого диявольського заряду — ет, нічого, Господь Милостивий! Отож Сенто сказав жінці, що настала його черга цієї ночі поливати поля. Нічого не запідозривши, вона рано вклалася з дітьми спати, а Сенто, вийшовши з дому й замкнувши за собою двері, при світлі зірок побачив під смоковницею старого сусіда, який перевіряв заряд. Старий хотів дати Сенто останні настанови, щоб той, боронь Боже, не схибив. Треба цілитись прямо в припічок і спокійно чекати. Коли негідники понахиляються й полізуть по «підкидька» — смали! Простіше простого — зуміє й дитина. За порадою старого, Сенто сховався в кущах герані, що росла перед будинком. Важка рушниця лежала на очеретяній загорожі, дивлячись прямо в отвір печі. Схибити неможливо. Головне — спокійно і вчасно спустити курок. Ну, з Богом, сусіде! Йому особисто ці справи дуже до смаку, але ж у нього внуки, та й одному легше виплутатись із таких халеп. І старий пішов геть, скрадаючись, як чоловік, звиклий обходити дозором уерту, вистежуючи ворога на кожній стежині. Сенто здавалось, що він сам на світі, що єдині живі істоти на безкраїй рівнині, яка здригалася під подихом бризку, — це він і ті, що мають прийти. Ох, хоч би вони не прийшли! Рушниця подзвякувала в розвилці огорожі. Сенто дрижав — не від холоду — від страху. Що сказав би старий, якби зараз був тут? Ноги Сенто торкались глиняної стіни будинку, і коли бідолаха подумав, що по той бік сплять Пепета та троє беззахисних малюків, — в його серці знов спалахнула лють. У повітрі загуло, ніби далеко, дуже далеко залунав у височині голос півчого: видзвонило дев'яту годину на дзвіниці Мігелете. І знов тиша. Тільки десь удалині чути рипіння воза та від хутора до хутора несеться заливчастий собачий гавкіт. У сусідньому рові квакають жаби; час від часу то жаба, то водяний пацюк глухо плюскається з берега в очерет… Знову б'є дзвін… Сенто лічить удари, щоб подолати сонне заціплення, в яке його вкидає непорушність чекання. Вже одинадцята! Може, вони не прийдуть? Може, Господь пом'якшив їхні серця? Жаби несподівано повмовкали, на стежці замріли дві невиразні тіні, що їх Сенто спершу був сприйняв за здоровенних собак. Але тіні випростались: це були люди, вони скрадалися пригнувшись, трохи не поповзом. — Вони, — пробурмотів Сенто, і зуби йому зацокотіли від страху. Прихідці злодійкувато оглядались на всі боки, ніби боячись, що їх заскочать зненацька. Вони підійшли до загорожі, уважно обдивились її, потім попритулялись вухом до замкової щілини. Двічі вони пройшли зовсім близько повз Сенто, але впізнати їх він не міг. Де вже тут! Закутані в плащі з голови до п'ят, тільки рушниці стирчать з-під поли. Небезпека додала мужності Сенто. Це напевно ті самі, що вбили Гафарро. Схибиш — пощади від них не жди, стріляти треба тільки влучно. Ось вони вже біля печі. Один нахилився й заходився нишпорити всередині руками — чудова мішень, став прямо під постріл! Але ж їх двоє… На лобі Сенто виступив холодний піт, серце стиснулось від страху. Якщо він уб'є одного, то зовсім беззбройний, потрапить в лабети до другого. Якщо ж він дасть їм піти, спіймавши облизня, то вони, щоб відомстити, підпалять будинок. На щастя, той, що стояв на сторожі, виведений із себе забарністю товариша, вирішив прийти йому на допомогу, їхні тіла злилися в одну темну масу, загородивши від Сенто отвір печі. Оце так удача! Тримайся, Сенто! Спускай швидше курок! Страшний гуркіт сполошив усю уерту: крики, собачий гавкіт, біганина… Сніп іскор засліпив Сенто, обличчя обпекло вогнем… рушниця відлетіла вбік, і селянин щосили замахав руками, ніби бажаючи впевнитись, що вони цілі. «Друзяку» розірвало, он воно що!..

Біля печі нічого не було видно. Напевно, встигли втекти. Тепер треба мерщій давати драла самому, поки цілий. Та в цей час двері будинку розчинилися й показалася Пепета, в нижній спідниці, з каганцем у руці. Постріл розбудив її, і вона підхопилася з постелі в смертельній тривозі за чоловіка. Червонувате тріпотливе полум'я каганця освітило піч. На землі біля неї, хрест-нахрест лежали один на другому двоє; вони були настільки злиті, наче невидимий клинок пронизав їх і кров'ю скріпив докупи. Ні, Сенто не схибив. Стара рушниця вклала на місці відразу двох. І коли Сенто й Пепета, завмираючи з жаху й цікавості, освітили обличчя забитих, то відсахнулися з вигуками зачудовання. То були дядечко Батісте — алькальд і його вірний альгвасил Сігро. Уерта залишилася без своїх властей, зате віднайшла спокій.  



БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

 

СКОТТ Вальтер (1771–1832) — англійський письменник. Засновник жанру історичного роману в світовій літературі. Серед численних творів Вальтера Скотта найбільшою популярністю користуються романи, в яких майстерно відображено передусім минуле Шотландії та Англії, а також інших європейських країн: «Уеверлі» (1814), «Пуритани» (1816), «Едінбурзька в'язниця» (1818), «Роб Рой» (1818), «Айвенго» (1820), «Квентін Дорвард» (1823) та ін. Набув широкого визнання і як автор віршів та поем, написаних на основі шотландського фольклору.  



ІРАСЕК Алоїс (1852–1930) — чеський прозаїк та драматург. Більшість творів письменника присвячено художньому дослідженню історії. Написав серію історичних романів, де відтворив найважливіші сторінки минулого Чехії. Особливо значні з-поміж них: «Скалаки» (1875), «Песиголовці» (1884), «Між течіями» (1887–1890), «Ф. Л. Век» (1888–1906), «Проти всіх» (1893), «Братерство» (1898–1908). Історична тема переважно розробляється і в малій прозі та драматургії Ірасека.  

РААБЕ Вільгельм (1831–1910) — німецький прозаїк. Найбільше відомий як новеліст. Оповідання та повісті Раабе на історичну і сучасну тему позначені глибоким психологізмом, подекуди забарвлені в гумористичні або сатиричні тони. В романах письменника («Голодний пастор», 1864; «Абу Тельфан», 1867; «Чумний візок», 1870) гострокритично зображається життя Німеччини другої половини XIX століття.  

ПРЕМЧАНД (справжнє ім'я Дханпатрай Шрівастав; 1880–1936) — класик індійської літератури. Писав мовами урду та гінді. В своїх романах («Прозріння», 1912; «Нірмала», 1923; «Арена», 1925; «Поле битви», 1932; «Жертовна корова») та оповіданнях змальовував життя народів Індії, ключові соціально-політичні та морально-психологічні конфлікти індійської дійсності XIX–XX ст., а також проблеми національно-визвольного руху.  

МЕЙЄР Конрад-Фердінанд (1825–1898) — швейцарський письмен ник. Один з кращих німецькомовних поетів кінця XIX ст. Проз. Мейєра майже виключно звернена до історичних постатей та подій У романі «Юрг Єнач» (1876) головна ідея — боротьба за національну свободу й незалежність. Розмаїтим за проблематикою і зображеними історичними епохами повістям властиве уміння тонко передати духовний колорит далекої доби та вивести сильні, непересічні характери («Амулет», «Постріл з кафедри», «Святий», «Паж Густава Адольфа», «Спокуса Пескари», «Страждання хлопчика» та ін.).  

ФРАНС Анатоль (справжнє ім'я Анатоль Франсуа Тібо; 1844–1924) — французький письменник. Енциклопедично освічена людина, тонкий знавець історії, філософії, естетики, історії культури. У вишуканих за формою філософських та історико-філософських романах («Таїс», 1890; дилогія про Жерома Куаньяра, 1892–1893; «На білому камені», 1904; «Повстання ангелів», 1914 та ін.) підіймає важливі світоглядні, релігійні, етичні проблеми. Роман «Боги жадають» (1912) присвячений подіям Великої Французької революції. В романі «Злочин Сільвестра Боннара» (1881) та тетралогії «Сучасна історія» (1897–1901) письменник проникливо розглядає соціально-політичні та моральні конфлікти французького суспільства кінця XIX ст. Роман-памфлет «Острів пінгвінів»«(1908) дає сатиричний огляд минулого та сьогодення країни. Франс написав кілька збірок новел, чимало поетичних, публіцистичних та літературно-критичних творів.  

ЙОВКОВ Йордан (справжнє прізвище Стефанов; 1880–1937) — болгарський письменник. Проза митця (роман «Садиба біля кордону», 1934; повість «Жнець», 1920; збірка «Оповідання», 1917–1918), а також драми засвідчують глибоке розуміння складних суперечностей болгарської дійсності, втілюють суттєві соціальні та моральні проблеми доби. Найвизначнішим твором Йовкова є збірник новел «Старопланинські легенди» (1923), в якому творчо переосмислено народнопоетичні пам'ятки болгарського народу.  

ПО ЕДГАР Аллан (1809–1849) — американський поет, новеліст, критик. Автор блискучих за формою і багатих відтінками почуттів ліричних віршів. Дуже розмаїта за темами й проблемами новелістика По. В ній знаходимо витоки популярних сьогодні жанрів детективу («Вбивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже», «Золотий жук»), наукової фантастики («Надзвичайна пригода Ганса Пфалля», «Повість про пригоди Артура Гордона Піма»). Серед оповідань та повістей По — твори сатиричні та гумористичні, «страшні» новели з елементами ірраціонального.  

АСЕВЕДО ДІАС Едуардо (1851–1924) — уругвайський письменник. В історичних романах, де поєднуються риси романтизму й реалізму («Ісмаель», 1888; «Тубілка», 1890; «Заклик слави», 1893; «Соле-дад», 1894; «Спис і шабля», 1914), закладав підвалини національної уругвайської прози.  

АЛАРКОН Педро Антоніо де (1833–1891) — іспанський прозаїк. Найбільше визнання здобув як автор історичних новел, де відтворено епізоди боротьби іспанського народу проти наполеонівської навали («Маленькі національні історії», 1881), та побудованої на анекдоті повісті «Трикутний капелюх» (1874). Видав кілька збірок малої прози («Любовні оповідання», 1881, «Неправдоподібні історії», 1882), кілька романів («Блудниця», 1882 та ін.).  

ГАРДІ Томас (1840–1928) — англійський письменник. Світову славу Гарді принесли «романи характерів та середовища», в яких митець з великою реалістичною силою викриває соціальні пороки вікторіанської Англії, засуджує буржуазний егоїзм, лицемірство, жорстокість суспільних звичаїв, виступає на захист вільної, незалежної особистості («Мер Кастербріджа», 1886; «Тесе з роду д'Ербервілів», 1891; «Джуд Непомітний», 1896 та ін.). Писав також гостросюжетні твори, так звані «винахідливі й експериментальні романи». Автор кількох збірок оповідань. В англомовних країнах широко визнаний як видатний поет-лірик.  

ДЖЕКОБС Вільям (1863–1943) — англійський письменник, автор десяти збірок оповідань і десяти романів на побутову та пригодницьку тематику. Найвідоміші з них: «Корабельні історії» (1896), «Сватання шкіпера» (1897), «Приморські хлоп'яки» (1898), «Нічна вахта» (1914), «Шепоти моря» (1926), «Завтрашня гавань» (1931). Писав також п'єси (у співавторстві).  

ДОДЕРЕР Гайміто фон (1896–1966) — австрійський письменник. Писав вірші, романи, повісті, оповідання, критичні статті. Найвідоміші твори: роман «Убивство, яке здійснює кожен», «Освітлені вікна», «Меровінги», дилогія «Штрудльгофські сходи» і «Демони», збірки оповідань «Тортури замшевих торбинок», «Під чорними зірками».  

ДОЙЛ Артур Конан (1859–1930) — англійський письменник, видатний представник історичного та пригодницького жанрів. Основні твори: «Пригоди капітана Жерара», «Велика бурська війна», «Втрачений світ», «Отруєний пояс», «Маракотова безодня», «Багряний слід», «Слід чотирьох», «Собака Баскервілів», «Долина жаху», «Пригоди Шерлока Холмса», «Спогади про Шерлока Холмса».  

ІБАНЬЄС Вісенте Бланко (1867–1928) — іспанський письменник Був близький до соціалістів, згодом став лібералом. Після встановлення в Іспанії воєнної диктатури (1923) емігрував у Францію. Автор» серії «валенсійських» романів, соціальних і філософських романі^ («В помаранчевих садках», «Хутір», «Толедський собор», «Непроханий гість», «Винний склад» тощо) та оповідань, де викрив зажерливість, користолюбство, згубний вплив влади грошей на людей.

ЗМІСТ

 

СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи. Повість. Переклад з англійської Доценка Ростислава ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище. Повість. Переклад з чеської Царенка Володимира РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера. Повість. Переклад з німецької Логвиненка Олекси ПРЕМЧАНД. Саті. Оповідання. Переклад з гінді Наливайка Степана МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі. Оповідання. Переклад з німецької Антоненка-Давидовича Бориса ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою. Оповідання. Переклад з французької Тараненко Оксани ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже. Оповідання. Переклад з болгарської Кеткова Олександра ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник. Оповідання. Переклад з англійської Доценка Ростислава АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах. Оповідання. Переклад з іспанської Роя Михайла АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений. Оповідання. Переклад з французької Коневої Женев'єви ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців. Оповідання. Переклад з англійської Понежі Івана ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт. Оповідання. Переклад з англійської Тереха Олександра ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі. Оповідання. Переклад з німецької Поповича Євгена ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива». Оповідання. Переклад з англійської Дмитренка Миколи ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл. Оповідання. Переклад з іспанської Соколовського Петра БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ  



notes

Примітки


1


Лохабер — місцевість на півночі Шотландії, Лінкольншир — графство у середній частині Англії, на березі Північного моря. (Тут і далі примітки перекладачів.)

2

По-гельському — тобто мовою гелів, шотландців-кельтів.



3


Роб Рой — провідник шотландських горян у часи середньовіччя, герой однойменного роману В. Скотта.

4


Джеймс Босвел (1740–1795) — англійський правник і письменник.

5


Йомен — фермер середнього достатку в давній Англії.

6

Так називався полк шотландської піхоти у британській армії,



7

В однаковому становищі (латин.).



8

Переважаючою силою (латин.).



9

Порядок оборони (латин.).



10



Яків І (1394–1437) — шотландський король з 1424 р., поет.

11

В розпалі сутички (фр.).



12

Бекон Френсіс (1561–1626) — англійський філософ.



13

Цитата з Біблії («Послання Павла до римлян», 12–19).



14

Постійне військо Сирітської громади. Після смерті верховного гетьмана гуситів Яна Жижки 11 жовтня 1424 року його послідовники стали називати себе «Сиротами».



15



Комтур — голова округу німецького духовно-рицарського ордену.

16

Над усіма польовими і місцевими ватажками стояли в містах «старші брати» або «старші», а над тими — «володарі».



17

Тепер — Мейсен у Німеччині.



18

Полковнику (іт.).



19

«Він поділить серед них здобич, узяту в сильних» (лат.).



20

Де благочестивий Еней, де божественний Туллій і Анкус? (Лат.).



21

«Непорочне зачаття» (іт.).



22

Вулиця Гуїлья (іт.).



23

Красуні-фламандки (іт.).



24



Цітера — інше ім'я богині кохання Венери-Афродіти.

25

Друзяко (іт.).



26

Прекрасної Генуї (іт.).



27

«Я король» (ісп.).



28

Панове (іт.).



29

Друже (іт.).



30

Всевишньому слугує старий і вбогий (латин.).



31

Віце-адміралом (іт.).



32

Перемога! Перемога! Тисячу разів дякую (іт.).



33

Хай живе Генуя!.. (Іт.).



34

Герби іспанських провінцій Леон та Кастілія.



35

До зброї! До зброї! (Іт.)



36

Стародавній звичай, коли дівчина сама вибирає собі нареченого.



37



Шіва — одне з головних індійських божеств.

38



Медічійський сад — сад герцога Медічі.

39



Козімо Медічі (1389–1464) — один з найбагатших людей Флоренції, меценат (покровитель) багатьох письменників і художників. У 1434 р. при формальному збереженні Флорентійської республіки став повновладним правителем Флоренції. За роздачу хліба народові в голодний рік його почали звати «батьком вітчизни».

40



Поджо Браччоліні (1380–1456) — італійський письменник-гуманіст, відомий своїми «фацеціями» (фацеції — короткі новели-анекдоти). Він розшукав багато манускриптів античних римських письменників, серед них — 12 комедій Плавта.

41



Плавт — великий римський комедіограф. Помер 184 року до християнської ери.

42

В даному разі — неіталійських. Італійці епохи Відродження, як і стародавні римляни, називали германців варварами.



43



Лернейська гідра—змія з дев'ятьма головами, у якої, за античним міфом, замість одної відпалої голови виростали дві нові.

44



Констанц—місто в Південній Німеччині біля кордону з Швейцарією.

45



Вселенський собор — загальноцерковний з'їзд представників вищого духівництва.

46



Бенедиктинці — католицький чернечий орден.

47

Fas чи nefas (латин.) — будь-якими засобами.



48



Ретієць — житель області в Центральних Альпах.

49



Кур — місто в Швейцарії.

50



Тоскана — область в Італії з головним містом Флоренція.

51



Герольд — оповісник.

52



Класичний — тут мається на увазі італійський.

53



Алемани — племена, що населяли Південно-західну Німеччину та Швейцарію; алеманський — тут в значенні — німецький.

54



Сповідальня — спеціальна камера у католицькій церкві, де сидять священики під час сповіді.

55



Лідія, Глікерія — звичайні для поезії епохи Відродження імена коханок.

56



Умбрієць — житель провінції Умбрія (Середня Італія). Тут мається на увазі Плавт.

57



Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка