Джованни Боккаччо Про славних жінок



Сторінка3/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

7. Венера, цариця Кіпру
Венера,24 на думку деяких авторів, була кіпріоткою; однак щодо її батьків натрапляємо на різні свідчення. Одні вважають її донькою чоловіка на ім’я Кір та його дружини Сирії, інші – Кіра і кіпріотки Діоніс. Багато хто вважає її донькою Юпітера і Діони, але думаю, що це лише задля побільшення слави її краси. Та незалежно від того, ким були її батьки, зараховую її до славних жінок не за якісь вигадані чудні винаходи, а саме за красу.

Адже рисами свого лиця і привабливістю всього тіла Венера випромінювала таку красу, що в це заледве могли повірити навіть ті, хто її бачив. Деякі ж говорять, що вона була небесною зіркою, яку звемо Венерою; інші – що вона жила на небі й упала на землю з Юпітерового лона. Одним словом, оскільки всі автори були затьмарені оманливим туманом, хоча й знали, що вона народилася від смертної жінки, все ж вважали її безсмертною богинею. А ще заповзято стверджують, що Венера була матір’ю нещасливого бога кохання, якого називають Купідоном. Вона також дуже добре використовувала своє вміння – за допомогою різних жестів заволодівати розумами немудрих.

Сила цього вміння була такою, що чоловіки не могли опиратися звабливості жінки; деякі історії я описуватиму. Венеру з усіх богинь вшановували найбільше: адже не тільки у Пафосі, найстарішому місті кіпріотів, її вмилостивлювали ладаном, вважаючи, що навіть мертва грішна жінка має насолоджуватися тими ж пахощами, якими за життя насолоджувалася нечиста повія. Венеру вшановували багато різних народів, а римляни побудували їй храми, назвавши їх святилищами Венери Праматері та Венери – Навертальниці Сердець.

Однак немає сенсу продовжувати говорити про це. Венера, як стверджують, мала двох чоловіків, однак достеменно невідомо, хто з них був перший. Деякі переказують, що насамперед вона побралася з Вулканом, царем Лемносу, який був сином Юпітера Критського; і це виглядає правдоподібнішим, аніж те, що першим її чоловіком був Адоніс. Чи то через вади свого характеру, чи через вплив місцевості, де, як ми знаємо, завжди процвітав жахливий перелюб, чи через зіпсутість самого мислення сталося так, що після смерті Адоніса їй настільки забажалося розпусти, що в очах того, хто не був зачарований, блякла вся слава її краси через невгамовну розпусту. Коли в околицях рознеслася чутка про те, що Вулкан, її перший чоловік, застав її разом з воїном, це стало сприятливим підґрунтям для легенди про перелюб Венери з Марсом.25

Врешті, аби хоч трохи затерти стид на своєму безсоромному чолі та отримати для себе ще більшу свободу розпусти, Венера вигадала невимовну ганьбу: говорять, що вона перша додумалася до публічної розпусти і влаштувала борделі, закликаючи туди одружених жінок. Яскравим свідченням цього було те, що кіпріоти продовжували це ганебне заняття впродовж століть. Адже зберігся звичай посилати своїх юних дівчат на узбережжя, щоб вони злягалися з іноземцями: вважалося, що в такий спосіб вони виявляли шанування Венері своєю майбутньою цнотливістю та отримували посаг на одруження. Згодом цей ганебний звичай дійшов аж до Італії, адже можемо вичитати, що так робили локріанці.
8. Ізіда, цариця і богиня єгиптян
Ізіда, яку раніше називали Іо, була не тільки відомою царицею Єгипту, але й згодом святим та шанованим божеством. Видатні давні літописці розходяться і щодо визначення часу, коли вона жила, і щодо того, ким були її батьки.

Одні стверджують, що вона була донькою Інаха, першого царя Аргівів, та сестрою Форонея, які царювали за часів Якова, сина Ісаака; інші стверджують, що була вона донькою Прометея, коли Форбант царював над Аргами, тобто йдеться про пізніший час; ще інші стверджують, що вона жила в часи Цикропа, царя афінян, інші ж їм заперечують і кажуть, що розквіт її панування припадав на час Лінцея, царя аргів’ян. Однак суперечності, які зустрічаємо в переказах відомих істориків,26 не применшують того факту, що вона була видатною жінкою свого часу, гідною згадки.

Зрештою, незважаючи на незгоди істориків, маю намір дотримуватися думки більшості, а саме, що вона була донькою царя Інаха. Давні поети вважають, що Ізіда, оскільки була дуже вродливою, настільки сподобалася Юпітерові, що він її звабив. Аби приховати злочин, її перетворили на корову,27 і Юнона взяла її під свою охорону. Коли Арка, її сторожа, вбив Меркурій, Юнона наслала на корову ґедзя, і та помчала в Єгипет, де й прибрала свій колишній вигляд і почала називатися Ізідою, а не Іо. Цей переказ не розходиться з історією, оскільки деякі стверджують, що дівчину таки звабив Юпітер. Відтак, боячись батькового гніву за гріх, який вона вчинила, Ізіда і деякі з її близьких сіли в човен, на знамені якого була зображена корова; тож, маючи неабиякий розум і велику відвагу, спонукувана прагненням царської влади, вона із попутним вітром добралася до Єгипту і там осіла, відчувши, що край саме такий, як їй потрібно.

Однак невідомо, як вона здобула владу над Єгиптом, хоча з певністю розповідають, що застала вона там примітивний та лінивий народ, який зовсім не відав про людські заняття і жив не стільки за людськими, як за дикими звичаями. Тож вона не без великих зусиль і терпіння навчила їх обробляти землю, засівати зерно, врешті вчасно збирати врожай та випікати з нього хліб. Вона також навчила цих кочівників і майже диких людей жити разом і, уклавши для них закони, показала, як жити у спільноті. А що найдивовижніше для жінки – зосередивши сили свого розуму, вона винайшла знаки для писемності, що пасувала мові місцевих жителів, і навчила людей ними користуватися.

Все це, не говорячи про інше, настільки видавалося дивовижним для незвиклих до такого способу життя людей, що вони легко схилилися до думки, що Ізіда прийшла не з Греції, а спустилася з неба: через це вони надали їй всі божественні привілеї ще навіть за життя. Диявол вводить в оману невідаючих: уже після смерті Ізіди її культ почали вшановувати і прославляти її божественність. Навіть у Римі, в місті, що панувало над світом, для неї збудували величезний храм, у якому за єгипетським обрядом щорічно влаштовували врочисті жертвоприношення. Тому немає жодного сумніву, що цей хибний культ поширився також і на західні варварські народності.

Згодом чоловіком цієї славної жінки став Апіс, якого давні літописці помилково вважали сином Юпітера і Ніоби, доньки Форонея. Говорять, що після того, як він віддав Ахейське царство своєму братові Егіалею, то царював над Аргами протягом тридцяти п’яти років, а згодом подався в Єгипет і правив там разом з Ізідою. Його також вшановують як бога, називаючи Осірісом, або Сараписом.28 Інші літописці стверджують, що чоловіком Ізіди був якийсь Телеґон, від якого вона народила сина Епафа. Згодом він почав правити Єгиптом. Жителі вважали його сином Юпітера.
9. Європа, цариця Криту
Європа, як вважають деякі джерела, була донькою Фенікса, однак багато хто дотримується думки, що її батьком був Аґенор, фінікійський цар. Була вона такою красунею, що Юпітер Критський закохався в неї, коли вона його навіть не бачила. Цей могутній чоловік вдався до хитрощів, аби викрасти Європу; і деякі джерела переконують, що легенда була результатом чиїхось улесливих оповідок. Дівчина, граючись і пасучи батькову отару, збігла з гір до узбережжя Фінікійського моря, де її раптово схопили, посадили на корабель, на знамені якого був зображений білий бик, і відвезли на Крит.29

Саме тому я зовсім не схвалюю того, щоб дівчатам надавати надто велику свободу вештатися і легко довіряти чиїмось словам; адже часто читав, що з тими, хто так чинить, стається велика ганьба, яка заплямовує їхню честь і яку потім не можуть затерти навіть славою зберігання вічної цноти.

Очевидно, саме з цих історій, що розповідають про Меркурія, який намовив дівчину йти з фінікійською отарою до узбережжя, та про Юпітера, який обернувся биком і відвіз молоду Європу через море на Крит, і народився міф.

Однак історики не сходяться щодо часу, коли сталося це викрадення: ті, що датують подію найраніше, вважають, що вона сталася за Даная, царя Аргосу; інші стверджують, що за панування Акрізія, і найпізніші датування стосуються часів панування Пандіона в Афінах, і видається, що цей останній період найбільше узгоджується з часами Міноса, сина Європи. Згідно з деякими джерелами, після того, як Юпітер звабив Європу, вона побралася з критським царем Астером, від якого народила трьох синів – Міноса, Радаманта і Сарпедона. Багато хто вважає, що вони були синами Юпітера, а також багато хто ототожнює Астера з Юпітером.

Можна звертатися також до інших джерел, однак більшість із них стверджують, що славною зробило Європу одруження з великим богом. Інші стверджуються, що вона, окрім усього іншого, визначалася своїм походженням і що в свій час багатьма визначними здобутками зробила фінікійців відомішими, аніж їх прославила більшість знаменитих родів. Тож чи з огляду на пошану до неї як до дружини бога, чи з огляду на її синів, що мали царську владу, чи з огляду на її власну надзвичайну чесноту її іменем, Європа, назавжди назвали третину світу.

Тож я припускаю, що Європа була жінкою, що визначалася своїми чеснотами – і не лише тому, що частину світу назвали її іменем, але також і тому, що відомий філософ Піфагор присвятив їй чудесну бронзову статую в Таренті.
10. Лівія, цариця Лівії
Давні автори стверджують, що Лівія була донькою Епафія, царя Ефіопії, від його дружини Кассіопеї. Вона побралася з Нептуном, тобто з могутнім чоловіком з інших країв, чиє справжнє ім’я до нас, на жаль, не дійшло. Від нього вона народила Бусирида, який згодом став жорстоким тираном Верхнього Єгипту.

Її величні діяння, як бачимо, канули у вічності, однак достатнім аргументом їх величності є повага, якою вона користувалася серед своїх краян. Адже ту частину Африки, якою вона правила, назвали її іменем – Лівія.
11 – 12. Марпезія і Лампедона, цариці амазонок
Марпезія, чи Мартезія, і Лампедона, дві сестри, були царицями амазонок.30 Завдяки блискучій військовій славі вони називали себе доньками Марса. Оскільки перекази походять з інших земель, то нам варто розпочати оповідь з дещо ранішого періоду.

В цей час із Скіфії, дикого і майже недоступного для чужинців регіону, що простягається на північ від Чорного моря аж до океану, сильніша каста, як розповідають деякі джерела, вислала двох юнаків царського роду – Силісія і Сколопика. Об’єднавшись із частиною народу, вони дійшли до ріки Термодон, що в Каппадокії, і, захопивши землі Кирії,31 оселилися там, грабуючи та вбиваючи місцевих жителів. Врешті протягом короткого часу вони віроломно винищили майже всіх чоловіків у цій місцевості. Розпач охопив жінок, які стали вдовами, та жадобою помсти загорілися вони і з небагатьма чоловіками, які ще залишилися, взялися до зброї. Під час першого ж нападу вони вибили ворога з його території, а відтак розпочали війну з іншими сусідами.

Жінки розуміли, що як тільки погодяться на стосунки з чужоземцями, то скоріше стануть їхніми служницями, а не дружинами; також вони відчували, що й самі, без чоловіків, можуть володіти зброєю і воювати. Тож аби боги не зробилися прихильними до решти чоловіків, жінки всією громадою прийняли неймовірне рішення – одночасно накинутися і повбивати всіх чоловіків, яких від іноземного меча врятувала доля. Відтак звернули свій гнів на ворогів, наче намагаючись помститися за вбитих чоловіків, і ті настільки від них потерпали, що швидко почали просити миру.

Жінки погодилися на мир. Щоб закріпити збереження свого наступництва, вони почергово злягалися з іноземцями, а як тільки вагітніли, одразу поверталися додому. Якщо народжувалися хлопчики, то їх тут же вбивали, а дівчаток старанно виховували для військової служби. Молодим дівчатам прибирали праву грудь – чи вогнем, чи іншим способом, аби вона їм не перешкоджала стріляти з лука, коли вони будуть старшими; ліву залишали, аби вони могли вигодовувати своїх майбутніх дітей. Від цього звичаю й походить слово «амазонка».32

Тож у них були зовсім інші турботи під час виховання дівчаток, аніж у нас: вони забули про прядіння, шиття й інші жіночі заняття. Для загартування і здобування чоловічої мужності старші дівчата наполегливо займалися полюванням, перегонами, приборкуванням коней, частими вправляннями у зброї та стрільбі з лука й іншими подібними заняттями. Такими своїми вміннями амазонки тримали в покорі не лише землі Кирії, які колись захопили їхні попередники, а здобули у війнах навіть велику частину Європи, зайняли більшість Азії, наводячи жах на всіх інших.

Як тільки вони повбивали своїх чоловіків, то, аби їхні сили не були некерованими, амазонки призначили Марпезію і Лампедону своїми першими царицями. За їхнього керівництва вони здобули більшість своїх володінь, про що вже говорилося. Будучи досвідченими у військових мистецтвах, дві жінки розділили між собою обов’язки: в той час як одна очолювала охорону царства, друга з частиною війська виступала підкорювати сусідів та розширювати імперію. Так по черзі вони здобували велику здобич і побільшували свої володіння.

Одного разу, коли Лампедона повела військо на віддалені ворожі території, надто самовпевнена Марпезія загинула під час раптового нападу сусідніх варварських племен. Однак не пригадую, щоб я щось читав про долю Лампедони.
13. Тисба, дівчина з Вавилона
Тисба, вавилонська дівчина,33 прославилася між людьми не так якимись особливими вчинками, як наслідками свого нещасливого кохання. Хоча від попередніх істориків не отримуємо жодних відомостей про її батьків, однак існує ймовірний переказ, що вона жила у Вавилоні, в будинку, що межував із будинком Пірама, юнака однолітка. Оскільки молоді люди були сусідами, це посприяло тому, що вони проводили багато часу разом: так виникла прив’язаність юнака до дівчини. Коли вони виросли, обоє стали надзвичайно гарними, і несправедлива доля вогнем запалила їхні юні почуття. Стаючи дорослими, вони раз по раз відкривали свою душу одне перед одним.

Але як тільки Тисба зросла до заміжнього віку, батьки, плануючи майбутній шлюб, перестали випускати її з дому. Такий перебіг подій сильно засмутив обох молодих, і вони шукали хоча б найменшої нагоди перекинутися словом. У тихому місці спільної стіни будинків вони знайшли щілину, про яку ніхто не знав, і до неї часто потай приходили, аби трішки поговорити, як то було колись. Оскільки між ними була стіна, вже менше червоніли одне перед одним, тож почали щиріше виражати свої почуття, дали волю своїм зітханням, сльозам, палким почуттям та переживанням, часто навіть благали одне одного про втіху, обійми та поцілунки, про відданість, вірність та вічне кохання.

Врешті, коли їхні почуття виросли ще більше, почали думати про втечу: постановили, що наступної ночі, як тільки обдурять своїх рідних, втечуть з дому, і хто перший вибереться, піде до гаю, що поблизу містечка, і біля джерела, що коло могили царя Нінія, чекатиме на іншого. Тисба, що мала сильніші почуття, першою обдурила своїх і, накинувши на себе плаща, одна однісінька, темної ночі втекла з батьківського дому й подалася, безстрашна, до гаю, а місяць показував шлях. І коли вона чекала біля джерела, тривожно слідкуючи за кожним шелестом, краєм ока побачила левицю, що наближалася. Тож Тисба кинулася до могили, у поспіхові забувши плаща. Левиця, оскільки була сита, прийшла на водопій; знайшовши плаща, витерла об нього свою закривавлену морду, як роблять звірі, подерла його кігтями, кинула й пішла.

Аж тут Пірам, що пізніше залишив свій дім, нарешті прийшов до гаю. Шукаючи в тиші ночі дівчину, натрапив на закривавлений і подертий плащ Тисби і, подумавши, що її зжер дикий звір, наповнив гай сумним плачем, звинувачуючи себе, нещасного, у смерті своєї коханої. Зневажаючи все своє подальше життя, витягнув меча, якого носив при боці, встромив його собі просто в груди і впав помирати біля джерела.

Невдовзі, аби подивитися, чи пішла вже з водопою левиця, до джерела тихцем почала пробиратися Тисба – щоб коханий не подумав, наче вона його підманула, чи щоб не чекав надто довго. Підійшовши до джерела, побачила, що юнак весь тремтить; налякавшись, була би втекла, однак при світлі місяця все ж упізнала в лежачому свого Пірама. Поспішаючи обняти коханого, уздріла його лежачого в крові, що сочилася з рани, і вже майже бездиханного. Від жаху вона спочатку заціпеніла, потім великим слізним плачем намагалася допомогти йому, прагнучи поцілунками та обіймами затримати душу, однак даремно.

Тисба не змогла добитися ані слова від Пірама, тож зрозуміла, що він уже не відчуває поцілунків, яких так палко бажав ще напередодні. Бачила, що її коханий уже поспішає до смерті. Вважаючи, що він спричинив собі смерть через те, що не знайшов її, і пориваючись ділити з ним і любов, і біль, постановила зазнати такої ж нещасливої долі, як і її коханий. І вирвавши з рани меч, що увійшов по саме руків’я, голосно схлипуючи і плачучи, вигукнула ім’я Пірама, благаючи, щоб глянув на свою Тисбу, яка вже також помирає, і щоб чекав на її душу, що вилітає з тіла, аби разом вирушити до нової оселі.

Годі повірити, але ослаблий розум вмираючого почув ім’я коханої дівчини і, не відмовляючи їй в останньому бажанні, відкрив обтяжені смертю очі й поглянув на плачучу. Вона тут же впала на лоно свого коханого і на меч та, проливши кров, пішла за душею вже померлого. Тож тим двом нещасним, яким заздрісна доля перешкоджала поєднуватися у щасливих обіймах, все ж не змогла перешкодити поєднатися кров’ю.

Хто ж не співчуватиме нещасним? Хто ж не проллє хоча б однієї слізки за такий нещасний кінець? Тільки той, у кого серце з каменю. Кохалися вони, ще як були дітьми, однак цим вони не заслужили такого кривавого нещастя. Не слід закохуватися у молодому віці, хоча це не є страшний злочин, бо кохання може перейти в одруження. Найбільший злочин скоїла Доля, а також згрішили нещасні батьки. Зрозуміло, що поривання юних потрібно стримувати, але не створюючи їм непереборні обставини, тим самим позбавляючи надії і штовхаючи їх у прірву. Силою кохання неможливо керувати: це чума юного віку і невірний вчинок, однак потрібно терпеливо до цього ставитися. Адже так вимагає природа, що прагнемо відтворення, коли ще молоді, адже інакше зовсім занепав би людський рід, якщо відкладати кохання на старість.
14. Гіпермнестра, цариця Аргівів та жриця Юнони
Гіпермнестра походила із славного роду – була донькою Даная, царя Аргівів, та його дружини Лінцеї. Як оповідають давні літописці, колись в Єгипті були два брати, сини старого Бела, добре знані завдяки добре відомій імперії, один звався Данай, інший – Єгипт. Доля неоднаково наділила їх дітьми, хоча й подарувала їм однакову кількість: Данай мав п’ятдесят дочок, а Єгипт – стільки ж синів.

Якось Данай довідався від оракула, що загине від руки свого племінника: налякавшись, таємно запалився гнівом, однак не знав, кого підозрювати з такої великої кількості. Як тільки всі діти стали дорослими, Єгипт прийшов просити Даная видати його дочок за своїх синів. Данай же, задумавши жорстокий злочин, швидко дав свою згоду. Заручивши доньок із племінниками та готуючи весільний обряд, усіх попередив: якщо вони хочуть залишитися живими, то повинні повбивати своїх чоловіків першої ж ночі, коли побачать, що їх, пересичених вином і стравами, зморив глибокий сон.

Тож усі вони потай принесли кинджали до своїх спочивалень і за наказом батька повбивали юнаків, зморених надмірним бенкетуванням, тільки одна Гіпермнестра стрималася. Адже припав дівчині до душі Ліній, чи Лінцій, її наречений. Як дівчата часто роблять, вона одразу покохала юнака і тому й відчула жаль до нього. З великою гідністю Гіпермнестра відмовилася від убивства і переконала юнака втікати, – це його й врятувало. Зранку жорстокий батько похвалив усіх дівчат за скоєний злочин і лише одну Гіпермнестру осудив і замкнув у карцері – там вона довго оплакувала свій гідний вчинок.

О нещасні смертні! З яким прагненням, з яким запалом намагаємося ми здобути щось плинне; не думаючи про падіння, вибираємося на висоти будь якими мерзенними шляхами, всілякими злими вчинками утримуючи те, чого досягнули, наче вважаючи, що зможемо зміцнити свою хитку долю негідними ділами! А що ще смішніше – це злочини і брудні неподобства, якими намагаємося – не кажу продовжити, ба навіть зробити вічними – наші скороминущі дні, бачачи, що інші летом прямують до смерті!

Якими негідними вигадками, якими брудними вчинками гнівимо Божий суд! Не згадуймо про інших – нехай свідком буде підступний Данай. Намагаючись подовжити свої жалюгідні роки ціною великої крові своїх племінників, він позбавив себе цілої армії чудових і мужніх юнаків та здобув неславу у віках. Цей чоловік вирішив, що кілька холодних років його старості вартують квітучої молодості всіх його племінників. Хтось інший вважав би, що ці роки корисніше було б витратити на збереження честі; адже бажання продовжувати свою старість ранами юних синів свого брата справедливо можна зараховувати до нелюдських злочинів.

А те, що Данай дав зброю не своїм спільникам, а своїм донькам, додає ще більшої ганебності цьому вчинку, бо він не тільки вбив своїх племінників, але й очорнив цим убивством своїх доньок, які могли славитися чеснотами. І хоча й прагнув цим злочином зберегти своє життя, все ж не зважав на те, який жахливий приклад зухвалості, омани та жахливої ненависті залишає у спадок цим нещасним жінкам.

Так зрадою він розтоптав подружню вірність. Турботливий батько мав би розпорядитися, щоб у дівочі спочивальні занесли священні світильники, а підступний батько наказав узяти кинджали; коли потрібно було закликати доньок до подружньої любові, він підбурив до ненависті та вбивства; оскільки Данай власноруч не міг розправитися з усіма племінниками, то підіслав своїх доньок до кожного зокрема; на що не зважився при світлі дня, те вчинив темної ночі; що не міг зробити на полі бою, те наказав здійснити у спальнях. Не зважив на те, що скільки років юної молодості він забрав у своїх племінників злочином і підступом, стільки ж століть пам’ятатимуть цей жахливий вчинок; і хоча міг законно мати п’ятдесят синів, натомість заслужено отримав одного смертельного ворога.

Віроломний старець не зміг уникнути його руки та справедливого Божого суду – пролилася і його ядуча кров, яку він купив такою великою кількістю крові своїх племінників. Згодом як утікач, вигнанець чи гість Данай подався до Греції, де спритністю і силою захопив царство Аргівів і утримував його в покорі. Деякі літописці стверджують, що злочин було вчинено саме там, однак, де б це не було, Ліній, пам’ятаючи жорстокість свого дядька, все ж його вбив і перебрав царювання над Аргівами. Визволивши Гіпермнестру з неволі, взяв її собі за дружину, і вона також брала участь у царюванні. Прославилася вона не тільки як цариця, але і як жриця Юнони Аргівської, і тому світло її слави пломеніє ще яскравіше завдяки цим двом чеснотам. Сестри її поринули в пітьму неслави, а вона до наших днів передала своє гідне похвали ім’я, що прославилося визначним вчинком.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка