Джованни Боккаччо Про славних жінок



Сторінка16/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

101. Йоанна, англійка і Папа
Хоча ім’я Йоанн, як видається, є чоловічим, але тут йдеться про жінку, що так звалася. Нечувана зухвалість цієї жінки прославила її на цілий світ, зробивши відомою для нащадків.

Деякі автори стверджують, що її батьківщиною був Могонтіак;208 немає жодних свідчень про її справжнє ім’я, однак дехто стверджує, що перед прийняттям понтифікату вона називала себе Гілбертом. Деякі джерела розповідають ось що. Ще коли вона була дівчиною, її покохав якийсь молодий студент, закохалася і вона: настільки, що забула про дівочу скромність та жіночий страх і потай втекла з батьківського дому. Одягнувши хлопчачий одяг, змінила ім’я й ані на крок не відступала від свого коханого. Разом з ним подалася на науку в Англію, де всі сприймали її за клірика: так вона служила Венері та іншим всіляким наукам.

Раптова смерть забрала від неї коханого. Але дівчина, відкривши у собі світлий розум і знаходячи насолоду в навчанні, вирішила не відмовлятися від свого чоловічого вигляду, не приставати до когось іншого, не викривати своєї справжньої статі. І далі невтомно присвячуючи себе навчанню, стала настільки освіченою в галузі вільних і святих наук, що своїми знаннями перевершувала всіх інших.

З часом, подорослішавши і озброївшись блискучими знаннями, дівчина подалася з Англії в Рим. Упродовж кількох років вона викладала вільні науки209 для широкої аудиторії відомих слухачів. З часом заслужила, окрім авторитету схоласта, велику повагу за благопристойність і непорочний спосіб життя: усі вважали її за чоловіка. Таким чином її ім’я набуло великої слави. Тож коли Папа Леон П’ятий, закінчивши свій життєвий шлях, відійшов, за рішенням найвищої ради кардиналів жінку вибрали його наступником, назвавши Йоанном: якби це був чоловік, то іменувався б Йоанном Восьмим.

Неймовірно, але вона не завагалася заступити на престол Рибалки,210 не побоялася перед іншими здійснювати священні служби, які християнське віросповідання не дозволяло виконувати жінці; впродовж кількох років жінка займала найвищий апостолат, жінка була вікарієм Христа на землі. Але Всевишній змилостивився над своїм нещасним людом: не стерпів, щоб жінка займала такий поважаний пост, щоб керувала людьми і так ганебно задурманювала їм очі. Бог покинув напризволяще ту, що зважилася на такі нечувано неподобні вчинки.

Тоді й приступив до неї диявол, який намовляв її розпочати і поглиблювати таку злочинну зухвалість. Коли жінка, яка про людське око дотримувалася найвищої цнотливості, допалася до найвищої посади понтифікату, її охопило полум’я розпусти. Незважаючи на те, що вона так довго приховувала свою стать, їй не забракло хитрості вигадати спосіб вдоволення жаги. Так вона знайшла того, хто цілком таємно заскочив на Петрового наступника і вдовольнив палючий свербіж. Врешті сталося так, що Папа завагітнів.

Який же негідний вчинок! Яке нездоланне Боже терпіння! А що ж далі? Тій, що змогла так довго затуманювати людям очі, не вистачило хитрощів приховати гріховні пологи. А вони трапилися значно раніше, аніж сподівалася жінка. Пологи сталися привселюдно, без повитухи, під час святкової процесії на свято Вознесіння, по дорозі від Янікула211 до Латеранського палацу, між Колізеєм і храмом Папи Климентія. Так виявилося, наскільки довго жінка вводила в оману всіх, окрім хіба що свого коханця. На цьому ж місці кардинали відправили нещасну жінку разом з її плодом «до зовнішньої темряви».212

Відрікаючись такої нечистоти і засуджуючи її ім’я до вічної неслави, навіть сьогодні, вирушаючи на свято Вознесіння разом з духівництвом і народом, найвищі понтифіки, проходячи попри місце пологів, що по самій середині шляху, з огидою минають його, обходячи провулками і малими вуличками, і аж тоді, коли обійдуть мерзенне місце, виходять на головний шлях і продовжують свій путь.
102. Ірена, імператриця Константинополя
Ірена,213 відома афінянка, здобула велику славу своєю незрівнянною красою. Імператор Константин214 викликав її з батьківщини до Константинополя, одруживши з нею свого сина Леона, відомого також під іменем Леоказар.215 Після смерті вищезгаданого Константина вона стала імператрицею Рима, народивши чоловікові сина, якого назвала також Константином.

Згодом, коли Леон скінчив свої дні, вона разом із Константином, усе ще зовсім юним, упродовж десяти років чудово справлялася з керівництвом імперією. Але щойно син подорослішав, тут же почав домагатися самостійної влади: як стверджують деякі джерела, Константин усунув Ірену від спільного керівництва на вісім довгих років. Але гордий дух жінки невситимо прагнув влади; у постійних суперечках із сином жіноча хитрість врешті взяла гору. Ірена, впевнена у своїх силах, наказала схопити сина і посадити його у в’язницю під варту: таким чином вона усунула Константина від влади. Так жінка заступила на трон, від якого вся тодішня імперія отримувала законодавство. Прославившись на цілий світ, Ірена успішно правила впродовж п’яти років.

Але друзі Константина врешті виявили невдоволення таким станом справ; тож, заручившись допомогою вірмен, вони скинули Ірену з престолу і, звільнивши Константина з в’язниці, посадили його на батьківський трон. Він же не відплатив матері тим самим, чого зазнав сам від неї: покладаючи великі надії на своїх друзів, не вкинув її до карцеру, а вдовольнився тим, що помістив її в Елевтерійський палац, який вона сама колись збудувала, і надав їй усі її багатства. Всіх прибічників матері, однак, заслав у вигнання.

Згодом Константин розв’язав невдалу війну з болгарами, що дало привід знаті спробувати скинути його і посадити на трон Никифора, його дядька по батьковій лінії. Константин, вибухнувши гнівом, кинувся у принизливу жорстокість: Никифору та Христофору, його братові, повиривав язики. Не зупиняючись, він позбавив очей Алексія, вірменського вельможу, свою власну дружину примусив піти в монастир, а сам узяв собі за жінку Теодоту, свою служницю, яку тут же коронував.

Ірена, зрозуміло, бачила всі ці неподобства. Хоча з примусу долі вона й склала повноваження, все ж зберегла величність свого духу і перейнялася надією знову перебрати владу в свої руки, якщо завоює прихильність оптиматів золотом. За час правління вона зуміла нагромадити значні статки, заховавши їх у своєму палаці, де й відбувала заслання, і так могла таємно схилити на свій бік усіх високопосадовців імперії. Великими дарунками переконавши їх у своєму задумі, влаштувала так, що ті люди, які знімали її з посади, схопили її сина Константина і позбавили його зору. В такий спосіб горда жінка повернула собі владу, яку колись у неї відібрали. Константин, захворівши, швидко помер.

Ірена царювала знову п’ять років, і знову Никифор підняв бунт уже проти неї, оточивши імператрицю в Елевтерійському палаці. Він уже отримав імператорську діадему від Ахарізія, Константинопольського патріарха, і тоді за підтримки патриціїв Леона і Трифіла, а також священнослужителя Сикопея, яких Ірена нещодавно зробила багатими, підійшов до неї із вкрадливими лестощами. Ірена, зрозумівши, в чому справа, не просила залишити їй нічого з імперії, окрім палацу, в якому жила; за виконання цього прохання жінка обіцяла Никифору всі скарби, які назбирала. Але нечестивий чоловік, отримавши багатства імператриці, не дотримав своєї обіцянки, а натомість вислав Ірену на Лесбос, де славна жінка і закінчила свої дні у старості.

Інші джерела вважають, що кінець її життя був інакший. Розповідають, що коли мати та син сперечалися за владу, відбираючи її одне в одного, римляни відвернулися від них, передавши владу Карлові Великому,216 що тоді був королем Франків. Аби об’єднати розділену імперію воєдино, він запропонував Ірені вийти за нього заміж, вона пристала на цю пропозицію. Але коли про це довідався патрицій Евтицій, він доклав усіх зусиль, щоб на трон зійшов Никифор. Замок Ірени обложили, змусивши її скласти повноваження і піти у монастир, де вона й зістарілася.
103. Енгульдрада, флорентійська діва
Енгульдрада походить з роду Равеннатів, що в давні часи дуже славився в нашому місті.217 Я вважаю за необхідне, і не без вагомих на те причин, зарахувати її до славних жінок за видатну відвагу, яку вона виявила перед римським імператором, захищаючи свою чистоту.

На якесь велике свято Енгульдрада, разом з іншими флорентійськими матронами, була у храмі, що спочатку був присвячений Марсу, а згодом істинному Богові й названий іменем Йоанна Хрестителя. Саме тоді до храму зайшов Оттон IV,218 римський імператор, що в той час випадково проїздом був у Флоренції, разом із великою свитою придворних, щоб своєю присутністю побільшити значущість і враження від свята. Сидячи на високому троні та оглядаючи чудове оздоблення храму, строкатий натовп людей, що зібрався, матрон, котрі сиділи довкола, імператор випадково зупинив погляд на Енгульдраді.

Подивований красою, невибагливістю одягу, гордою поставою, виваженим поглядом дівчини, імператор не міг не відгукнутися похвальним словом про неї. Тоді він звернувся до Билікона, одного поважаного старого громадянина шляхетного роду, який прославився своєю військовою звитягою, з такими словами: «Що це за діва, дозволь запитати, сидить ось навпроти, перевершуючи, на наш погляд, усіх інших своєю красою?» На що Билікон, усміхнувшись, улесливо мовив: «Ясновельможний імператоре, якою б гарною вона не була, все ж, якщо ваша воля, то за моїм наказом вона вас поцілує».

Щойно ці слова долетіли до вух дівчини, вона тут же обурилася, розгнівавшись на батька, що він так легковажно висловлює свою думку про її гордість та про збереження дівочої чесноти. Не могла стримати образи: багрянцем налилося лице дівчини. Навіть не дочекавшись відповіді імператора, піднялася, з під лоба кинувши на батька погляд і відразу опустивши очі в землю, мовила смиренним, однак упевненим голосом: «Припини, прошу тебе, мій батьку, так говорити; зарікаюся, якщо не застосовувати сили, ніхто, крім того, кого ти поєднаєш зі мною святим законним подружжям, не отримає того, що ти так марнотратно роздаєш».

О благий Боже! Великодушний чоловік ніколи не дозволить безслідно пропасти бездоганному слову, мовленому від чистого серця. Цезар на деякий час завмер в зачудуванні. Врешті, незважаючи на різницю між германською і варварською мовами, імператор зрозумів позицію дівчини, відчувши в її словах духовну святість і чистоту серця. Довгою промовою вихваляючи справедливе обурення дівчини і її відповідь, наказав послати за Гідоном, юнаком шляхетного роду, і щоб дівчина довго не чекала на когось, кому могла б законно і добровільно віддати свій поцілунок, представив юнакові Енгульдраду, дівчину в квітучому віці, а також її батька, який висловив свою вдячність, від себе додав чудові дари, одружив молодих і аж тоді поїхав. Імператор вважав, що справедлива і гідна відповідь вкорінюється не тільки у таїнстві дівоцтва, а випливає з могутнішого джерела чесноти, що відкривається завдяки силі справедливого обурення. Саме тому він вважав, що дівчина якнайбільше заслуговує цезаревого дару.

Так дівчина, увійшовши до храму з думкою про непорочну чистоту, повернулася до батьківського дому заміжньою – на превелику радість усіх своїх рідних. З перебігом часу Енгульдрада народила багато дітей, після своєї смерті залишивши чоловікові чудове родинне гніздо, прекрасних наступників, нащадки яких живуть і сьогодні.

Я пишу це, щоб дорікнути сучасним дівчатам, які хизуються своєю легковажною поведінкою і неприборканими звичками, пориваючись обіймати кожного, хто закликає їх щонайменшим поглядом чи порухом.
104. Констанція, римська імператриця і королева Сицилії
Констанція, римська імператриця,219 якийсь період на цілий світ сяяла з вершини свого правління. Оскільки подібність її слави до слави інших жінок применшує подив споглядаючих, тому для прославляння цієї жінки в наш час необхідно віднайти якусь іншу причину: це зробити неважко. Адже якщо немає іншої заслуги, то Констанція прославилася своїм єдиним сином.

Була вона донькою Вільяма, славного на той час короля Сицилії. Багато хто стверджує, що на пологах був присутній калабрійський абат Йоаким, наділений пророчим даром: він повідомив королю, що його новонароджена донька спричиниться до занепаду сицилійського королівства. Вільям, приголомшений і переляканий таким пророцтвом, повірив у його слова і з тривогою на серці почав домислювати, яким чином таке може трапитися через жінку. Оскільки нічого іншого, крім чоловіка чи сина, король не міг передбачити, тому вирішив, переймаючись долею свого королівства, докласти всіх зусиль, щоб відвернути загрозу. Аби позбавити доньку можливості вийти заміж і народити нащадка, він закрив ще зовсім юну дівчину в монастирі, змусивши прийняти обітницю довічної дівочості перед Богом.

Це був би непоганий план, якби він спрацював. Але навіщо ми, нерозумні та слабі, сплітаємо інтриги супроти Бога, який справедливо карає негідні вчинки смертних? Достатньо лише одного найменшого поруху, щоб зруйнувати наші задуми.

Коли її найсвятіший батько і брат відійшли, окрім неї не залишилося нікого, хто законно міг би успадкувати владу. Вся її молодість уже відцвіла: Констанція виглядала, як стара жінка. Після загибелі Вільяма королівську діадему перейняв принц Танкред, а відтак ще зовсім юний його син Вільям. Чи то через часту зміну правителів, чи через невелику їх достойність дійшло до того, що по всіх усюдах почали розгорятися війни між різними кланами шляхти: видавалося, що вони мечем і вогнем швидко доведуть ціле королівство до руйнації. Тому в розуми стурбованих таким станом речей увійшла ідея, що згодом втілилася: а саме, щоб Констанцію видати заміж за якогось відомого принца і, завдяки його могутності та впливовості, втихомирити смертоносні заколоти.

Доклавши великої праці та зусиль, отримавши дозвіл самого Папи, вдалося схилити Констанцію прийняти таке рішення – вийти заміж: адже вона непохитно трималася своєї обітниці та й була вже в роках, що також було перепоною. Але незважаючи на її протести, справа зайшла так далеко, що було вже нелегко відступати, і Констанцію видали заміж за Генріха,220 римського імператора, сина Фрідріха Першого.

Так стара зморщена жінка покинула святу келію, зняла свій плащ монахині і, зодягнувшись у королівські шати, одружилася і вийшла на люди як імператриця. Отже Констанція увійшла у спочивальню принца, лягла на шлюбне ложе і позбулася своєї довічної дівочості, яку була присвятила Богові. І на всезагальний подив сталося так, що стара жінка на сорок четвертому році життя зачала.

Нелегко вірилося людям, що Констанція зачала: більшість вважала, що це неправда. Тому, коли наблизився час Констанції народжувати, імператор завбачливо запросив усіх бажаючих матрон Сицилії бути присутніми на пологах, щоб усунути будь яку підозру. Вони поз’їжджалися з усіх найвіддаленіших куточків, порозкладавши свої намети на лугах поза містом Палермо. Деякі джерела переконують, що імператриця привселюдно народила немовля, сина Фрідріха, який згодом переродився у потворного чоловіка, згубного не тільки для Сицилії, але й для всієї Італії.221 Так справдилося пророцтво калабрійського абата.

Хто ж не вважатиме, що Констанція зачала і народила чудовисько? Відтоді аж до наших днів ніхто не чув, щоб народжувалося щось подібне. Що ж маю сказати про сьогодення? Починаючи від прибуття Енея до Італії, відомо лише про єдину жінку, яка в такому віці народила, – це Єлизавета, дружина Захарії, яка народила Йоанна завдяки Божому втручанню. Після цього жоден інший син, народжений жінкою, не дорівнявся до нього.
105. Каміола, вдова із Сени
Вдова Каміола, що славилася своєю чудовою красою, вишуканими манерами та похвальною скромністю, була родом з міста Сена.222 Батьком її був Лавренцій з Торінго, чоловік вершницького сану. Ведучи достойний і бездоганний спосіб життя, Каміола мешкала поблизу Мессани,223 давнього сицилійського міста, разом зі своїми батьками і єдиним чоловіком, поки вони ще були живі, в час, коли островом правив король Фрідріх ІІІ.224

Коли всі родичі скінчили свої дні, Каміола, успадкувавши багатства, що майже дорівнювали королівським, і надалі зберігала достойний і бездоганний спосіб життя. Згодом відійшов на той світ король Фрідріх, про якого ми щойно згадували, залишивши наступником свого сина Петра. За наказом нового правителя в Мессані спорядили величезний флот, яким керував граф Йоанн Кларимонт, дуже здібний тогочасний адмірал, який мав за мету доставити допомогу ліпарійцям,225 що були в облозі й потерпали від цілковитої нестачі продовольства. На кораблях була не тільки служба, яка доставляла продовольство, але також і допоміжні загони, набрані з добровольців – жителів як прибережних, так і глибинних місцевостей. До них входила переважно знать, що прагнула відзначитися військовою доблестю.

Ліпарі обложив рішучий адмірал Гофред із Сквілація, що тоді командував флотом Роберта, короля Єрусалима і Сицилії. Він так виснажив обложених постійними нападами, штурмовими машинами і блокадою, що недалеко було вже й до здачі міста. Як тільки розвідувальні човни доповіли Гофреду про наближення ворожого флоту, значно більшого за їхній, він тут же відкликав свої кораблі в затишне місце, щоб у безпеці очікувати подальшого розвитку подій. Тим часом флот Йоана, не зустрівши жодного спротиву, негайно захопив покинуті позиції й доставив жителям усе необхідне.

Втішений, що все так добре склалося, Йоан викликав Гофреда на бій; той, будучи рішучим чоловіком, не відмовився. Впродовж ночі Гофред зробив необхідні приготування: оснастив свої кораблі щитами і вежами, впорядкував їх у бойовий стрій і таке інше. Тільки но зійшла зоря, запальною промовою він надихнув своїх воїнів до бою, підняв якорі, подав знак і скерував кораблі на сицилійців. Йоан аж ніяк не міг очікувати, що Гофред зважиться нападати чи навіть дожидати величезний сицилійський флот, і тому готував свої кораблі не до битви, а до переслідування втікачів. Але побачивши, з яким запалом і з якою готовністю ворог рветься до бою, перестрашився і зовсім підупав духом, уже жаліючи, що сам спровокував те, з чим, схоже, не зможе дати ради.

Та все ж Йоан, хоча одразу й зневірився в ситуації, але ще не зовсім втратив силу духу, аби видаватися цілковитим боягузом. Тому, не гаючи ані хвилини, оскільки часу залишилося зовсім обмаль, він наказав усім кораблям перешикуватися у бойовий стрій і особисто віддав наказ розпочати бій. Ворог наскочив блискавично. Здійнявши військовий клич, розрубав своїми човнами ряди повільних сицилійських кораблів. Зачепивши ворожі кораблі залізними гаками, розпочали бій метальними снарядами і списами. Сицилійці, заскочені раптовою зміною тактики, заціпеніли і розгубилися. Добре підготовані воїни Гофреда, заскочивши на ворожі кораблі, з мечами в руках накинулися на сицилійців, розпочавши рукопашний бій. Швидко все забагряніло від крові.

Зовсім зневірившись, сицилійці почали безладно втікати. Очевидна перемога була за Гофредом: багато сицилійських кораблів було затоплено, багато захоплено, зовсім небагатьом весловим човнам вдалося втекти неушкодженими завдяки мужності веслярів. У цьому бою не так багато загинуло, як було поранено. Захопили Йоана, адмірала флоту, а разом з ним усіх знатних поводирів, які добровільно брали участь у поході, багато моряків та веслярів, багато військових та морських відзнак, у тому числі й велике королівське знамено, яке зняли з адміральського корабля. Місто, врешті, здалося. Поневіряючись довгими морськими шляхами, через бурі та шторми полонених доставили до Неаполя, закували в кайдани і кинули у в’язницю.

Між ними був міцний і вродливий юнак на ім’я Роланд,226 син короля Фрідріха від наложниці. Багатьох полонених забрали, як тільки заплатили за них викуп, і тільки один Роланд залишився сумувати в полоні – ніхто не заплатив за нього. Король Петро, хоча й мав би викупити свого брата, зненавидів і його, і всіх інших, хто брав участь у битві, за їх непослух і недосвідченість.

Так юнак мучився у в’язниці, закований у кайдани, без жодної надії на звільнення; але Каміола згадала про нього. Вона бачила, що брати зневажають Роланда, тож перейнявшись його нещасливою долею, вирішила вивести його на свободу, якщо це можна зробити, не втрачаючи гідності. Але коли, поважаючи свою честь, Каміола не знайшла іншого шляху для досягнення мети, аніж вийти заміж за Роланда, вона таємно послала до нього вісників, повідомивши, яким чином він може скинути кайдани; вони легко на це пристали.

Тоді, дотримуючись усіх належних традицій, Роланд дав згоду на одруження з Каміолою, засвідчивши свою добру волю перед прокуратором, і вірність скріпили перснем, і одруження відбулося. Після цього, не зволікаючи ані хвилі, вона відіслала викуп у дві тисячі унцій срібла, і звільнений з в’язниці Роланд повернувся до Мессани. Але він поводився так, наче й слова не було сказано про одруження. Каміола спочатку здивувалася, а згодом, відчувши невдячність чоловіка, образилася. Щоб не виглядало, наче вона діє під впливом гніву, а не справедливості, насамперед спокійно попросила його, щоб здійснити належний обряд одруження. Але коли Роланд навідріз відмовився виконати прохання, Каміола викликала його до церковного суду; заручившись підписаними документами і свідченнями довірених осіб, довела, що він справді є її чоловіком. Роланд, почервонівши, все таки визнав правоту Каміоли. Коли ж виявилося, наскільки благородно вчинила жінка, брати почали дорікати Роландові, а друзі переконали його пристати на пропозицію жінки і просити про офіційне одруження.

Тоді великодушна жінка, звертаючись до прохача, мовила майже дослівно так:

«Я маю, Роланде, за що дякувати Богові: адже перед тим, як відібрати мою бездоганну чистоту під приводом одруження, ти показав свою несправедливість і віроломність. Завдяки Богові, чиє святе ім’я ти намагався висміяти своїм негідним вчинком, я справедливо відштовхнула твою брехню про тебе і про твоє одруження: для мене це найголовніше.

Гадаю, будучи ще у в’язниці, ти думав, що я забула про своє становище, легковажно прагнучи чоловіка королівської крові, жіночим пожаданням прагнучи здобути твою вроду. Отримавши свободу завдяки моїм грошам, ти вважав, що можеш одним єдиним запереченням позбутися своїх зобов’язань, висміювати і принижувати їх; а згодом, відновивши свій колишній статус, подумати про шляхетнішу дружину для себе. З усіх своїх сил ти намагався так вчинити.

Але той, хто з висот споглядає на смиренне, ніколи не покидає уповаючих на нього. Пізнавши щирість моїх намірів, він зробив так, що незначним своїм трудом я розбила твою оману, викрила твою невдячність і показала твою віроломність. Але я зробила це не лише для того, щоб викрити негідність твого вчинку. Адже від сьогодні не тільки твої брати, але також усі інші мають змогу бачити, наскільки можна тобі довіряти, чого можуть сподіватися від тебе друзі, а чого мають боятися вороги. Я втратила гроші, а ти – славу; я загубила надію, а ти – прихильність королів та друзів. Сицилійські жінки дивуються величності мого духу і воздають мені хвалу, а ти став знеславленим посміховиськом для цілого світу, хоч навіть вони тебе й не знають.

Деякий час я помилялася щодо тебе, наївно вважаючи, що за всі скарби землі я вирвала з кайданів знатного юнака королівської крові, тепер бачу, що звільнила брехливого торгаша, невірного гульвісу, жахливу потвору.

Також я не бажаю, щоб ти, будучи високої про себе думки, вважав, наче до цього мене спонукала твоя недоля; заохотили мене до цього вчинку спогади про давні добродійства твого батька щодо мого, якщо справді король Фрідріх, світла йому пам’ять, був твоїм родичем. Хоча я заледве вірю, що такий славний правитель міг породити такого негідного сина. Ти вважав, що вдова не королівської крові недостойна мати за чоловіка могутнього і чудового юнака королівського роду – попри все, я повинна це визнати.

Але я просила б тебе справедливо відповісти на моє питання, якщо можеш: «У той час, коли я думала, що зробила тебе своїм завдяки своєму дарові, витративши великі гроші на твоє звільнення, де була тоді твоя королівська велич? Де була невичерпна сила, де була сяюча краса твого лиця?» Усе це покривала непроглядною темрявою печера, в якій тебе закрили. Бруд іржі кайданів, блідість обличчя, що не бачило сонця, сморід жахливої в’язниці – усе це спричинилося до твоєї слабкості, немічності та нікчемності, відвернуло всіх від тебе, приглушивши всі дари, якими ти зараз так зухвало вихваляєшся. Чи ж тоді ти не говорив, що я гідна небесного Бога, не те що юнака королівського роду?

О, наскільки легко, наскільки швидко, нечестивий чоловіче, ти поміняв свою думку, як тільки, всупереч надії, побачив небо своєї батьківщини! Наскільки швидко, лиш отримавши свободу, ти забув, що тільки одна я, Каміола, пам’ятала про тебе, тільки одна я змилостивилася над твоєю недолею, тільки одна я розтратила своє майно задля твого порятунку! Тільки я, Каміола, виклавши свої гроші, вирвала тебе з рук заклятого ворога твоїх предків, з кайданів та в’язниці, з величезної біди. Коли надія твоя була вже цілком ослабла, я відновила в тобі уповання, повернула тебе на батьківщину, до королівського палацу, до близького тобі світла, перетворивши тебе з немічного та нещасного в’язня на могутнього і прекрасного юнака королівського роду.

Але чому ж я намагаюся пробудити в тобі спомини, які ти сам пам’ятаєш і не можеш заперечити? Адже за такі незабутні благодійства ти відплатив такою подякою, що зважився заперечити щиро обіцяне одруження, скріплене правдивими і святими свідченнями і підписаними документами, зневаживши, зганьбивши і що було змоги заплямувавши ганьбою підозри твою відкупительку. Ти, чоловік із нездоровим глуздом, засоромився мати собі за дружину вдову, доньку вершника. Але наскільки було б краще, якби ти засоромився зламати свою клятву, зневажити святе ім’я Боже, перед яким потрібно трепетати? Своєю проклятою невдячністю ти показав, наскільки переповнений пороками. Визнаю: не походжу я з королівського роду. Але з колиски виховуючись поруч із доньками, невістками та дружинами королів, не дивно, що я переповнилася королівськими звичаями та духом, а цього достатньо для того, щоб набути королівської шляхетності.

Але навіщо більше говорити? Я ставитимуся до тебе поблажливіше в тому, в чому ти з усіх сил намагався мені заперечити. Ти відмовлявся, що є моїм чоловіком, хоча насправді був ним, але тепер, довівши, що ти мій, я добровільно відмовляюся від тебе. Нехай королівська шляхетність, хоча й заплямована брудом невірності, зостанеться при тобі; нехай буде при тобі твоя молодеча сила, твоя швидкоплинна краса. Врешті, я вдовольнятимуся своїм вдівством і залишу долю, яку дав мені Бог, своїм значно шляхетнішим нащадкам, аніж тим, яких породиш ти.

А тепер іди собі, нечестивий молодику. Ти не гідний мати мене за жінку. Своїм коштом вчися, якими засобами і якими хитрощами загравати з іншими жінками. З мене досить, що ти обдурив мене один раз, і тому я вирішила ніколи не бути разом з тобою: вважаю, що незмірно краще жити неодруженою, аніж потрапити у твої обійми».

Після цих слів Каміола зникла з перед очей Роланда. Ніхто – ані благаннями, ані переконаннями не зміг намовити її відступитися від свого такого похвального рішення.

Збентежений Роланд, надто пізно розкаюючись за свою малодушність, усіма зневажений, втупивши погляд у землю, уникаючи очей не тільки своїх братів, але й простолюду, пішов собі у своєму нещасті, не наважуючись законно просити за жінку ту, яку щойно незаконно відштовхнув.

Король та інші знатні вельможі, дивуючись благородності жіночого духу і воздаючи їй чудову похвалу, не знали, що більше вихваляти: чи те, що, всупереч жіночій скупості, вона таким великим коштом викупила юнака, чи те, що викупивши та звинувативши, засудила і відкинула його, як негідного.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка