Джованни Боккаччо Про славних жінок


 Сабіна Поппея, дружина Нерона



Сторінка15/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

95. Сабіна Поппея, дружина Нерона
Сабіна Поппея була відомою римською жінкою, донькою Тита Оллія, чоловіка не надто відомого. Тому й прийняла не його ім’я, а свого дідуся із сторони матері, Поппея Сабіна, чоловіка дуже відомого завдяки тріумфальним почестям і консульству. Окрім почесного духу, не бракувало Поппеї й інших жіночих чеснот.

Була вона небаченої краси, нагадуючи в цьому рідну матір, яка в молоді роки перевершувала своєю красою всіх римлянок. До того ж, її голос проливався чудовою солодкою ласкавістю; блискучий розум був надзвичайно бистрий, якщо вона застосовувала його належно; на людях зазвичай вона поводилася дуже скромно, але потай була розпусною, що притаманно багатьом жінкам. Хоча вона й не часто проводила час у товариствах, однак не була позбавлена лукавства. Зрозумівши, що багато чоловіків, і навіть високопоставлених, полюбляють насолоджуватися її красою, хитра жінка завжди виходила на люди з наполовину закритим лицем, і не тому, щоб прикрити свої похітливі бажання, а щоб, не надто вдовольняючи очі споглядаючих надмірним показом, залишити у них прагнення побачити приховане.

Не вдаючись у всі звички Поппеї, скажу лише, що вона ніколи не турбувалася про власну репутацію, звертаючи свою похіть туди, де можна було здобути кращу вигоду, і ніколи особливо не вникала у різницю між чоловіками й коханцями. Хоча Поппея й славилася такими вчинками, все ж доля була прихильною до неї. Будучи достатньо заможною, щоб підтримувати славу свого роду, насамперед вийшла заміж за Руфа Криспа, римського вершника.188 Після того, як народила від нього сина, її звабив молодий і впливовий Отон, прибічник Нерона; допавшись до перелюбу з ним, невдовзі стала його дружиною.

Чи то необачний через бурхливе кохання, чи не бажаючи більше терпіти брикливий характер жінки, чи то доля її так склалася, – Отон почав робити спроби спокусити Нерона своєю дружиною, у всякому разі, піднімаючись після кожного обіду в цезаря, він щоразу проголошував, що повертається до тієї, яку боги наділили всіма існуючими чеснотами, вишуканістю звичок, небесною красою, яка уособлює мрії всіх смертних, втіху і прагнення всіх блаженних. Такими словами він легко роздратував Неронове лібідо. Посередники, не довго зволікаючи, знайшли шлях, і жінка, прагнучи і бажаючи, потрапила в обійми імператора.

Потрібно було зовсім небагато часу, щоб Нерон так заплутався в облудливих сітях цієї жінки, що вважав слова, які часто повторював Отон, цілком правдивими. Надзвичайно прониклива жінка, добре це розуміючи, ревно приховувала свої задуми. Якось, дочекавшись слушної миті, залилася гіркими сльозами і почала говорити, що не може повністю, як би хотіла, присвятити йому своє кохання, бо все ще пов’язана формальним шлюбом з Отоном, а також знає, що імператор тримає свою служницю Акцію як наложницю.

Такі дії посприяли тому, що Отона усунули під приводом підвищення, поставивши його префектом провінції Лузитанії, а Акції цілком позбулися. Відтак Поппея почала накидатися на Агриппіну, матір Нерона, постійно дорікаючи імператорові, що той не радіє ані від влади, ані від свободи, а є лише лялькою і виконує волю свого наставника. Оскільки ніхто не міг протидіяти такому впливу, через всезагальну ненависть до Агриппінової зверхності врешті сталося так, що за наказом Нерона нещасну матір безжально усунули. Невдовзі, заручившись підтримкою Тигіліна, префекта преторіанців, Нерон розправився й з іншими противниками.

Врешті, вважаючи, що імператор пристрасно закохався в неї, що всі перешкоди до її мети усунено, Поппея почала розставляти для Нерона шлюбні сіті. Під час консульства Меммія Регула і Віргінія Руфа вона народила доньку від імператора. Нерон прийняв дитя з великою радістю, давши їй ім’я – Августа Поппея. Тоді Поппея почала далі насідати на Нерона, торочачи йому, що нікому не віддала й двох ночей, щоб не вийти заміж одразу після цього, що вона не стала виродком, що плодючістю утроби і красою тіла заслужила руку імператора. Пробудивши в палаючого любов’ю Нерона нестримне прагнення одружитися, насамперед позбулася Октавії, його дружини, доньки цезаря Клавдія: невинну вислали на острів Пандатерію, а згодом, коли їй було всього двадцять років, Нерон, підбурений Поппеєю, наказав її вбити. Так Поппея вийшла заміж за цезаря Нерона.

Але не так довго вона втішалася висотами, яких так сильно прагнула і здобувала своїми хитрощами. У пориві гніву Нерон випадково копнув свою дружину, вагітну вдруге, і нещасна померла. Він заборонив спалювати тіло, як це робили римляни, а справив грандіозний публічний похорон за звичаєм східних царів, помістивши забальзамоване тіло в гробницю Юліїв. Сам проголосив промову з ростральної трибуни,189 довго і докладно вихваляючи жінку, особливими словами описуючи її небачену красу, приписуючи до її славних чеснот багато чудових дарів природи і долі, якими вирізнялася Поппея.

З повагою ставлячись до всіх Поппеїних гараздів, я мав би виступати проти надмірної жіночої м’якості, лестощів, розніженості та слізності – певної та згубної отрути для довірливих душ. Але оскільки я пишу не сатиру, а історію, то хотів би це пропустити.
96. Тріарія, дружина Луція Вітелія
Тріарія не була жінкою, що могла б вихвалятися своїм славним родом, вона прославилася лише як дружина Луція Вітелія, брата Авла Вітелія,190 римського імператора. Чи то завдяки ревному коханню до свого чоловіка, чи завдяки своїй вродженій невблаганності духу вона була настільки хороброю, що, як видається, заслуговує згадки саме за цю рису, яка суперечить жіночому характерові.

Коли імператор Вітелій та Веспазіан191 змагалися за владу, одного разу в Террацину, місто вольсків, увійшло багато гладіаторів під проводом якогось Юліана разом з великою кількістю моряків римського флоту під керівництвом префекта Аполінарія. Вони стояли табором неподалік гори Цирцея. Будучи прибічниками Веспазіана, воїни утримували Террацину, однак недбало і безпечно; тому вночі в місто увійшов Луцій, взявши якогось раба за провідника. Так вони раптово накинулись на ще сонних ворогів та жителів міста, що поспіхом хапали зброю. Цієї темної ночі Тріарія увірвалася в місто разом із чоловіком. Прагнучи підтримати перемогу свого мужа, з мечем у руках вона змішалася з воїнами Вітелія – то тут, то там накидаючись на нещасних ворогів: у темряві ночі, поміж вигуків та стогонів, під свистом стріл, серед крові, смерті та останніх схлипувань. Далеко не бракувало їй хоробрості воїна: відвоювавши місто, жінку навіть звинуватили у надмірній жорстокості та зневазі до ворога.

Великі сили подружньої любові наповнювали щирі груди: жодна з таких жінок, якщо йдеться про славу їхнього чоловіка, не відає страху, не пам’ятає про пощаду, не соромиться свого жіночого роду, не зважає ані на час, ані на обставини. Тріарія в ім’я честі свого мужа могла невеликими зусиллями здолати найбільші труднощі, які часто ввергають в жах не тільки жіночок, що зазвичай навіть за білого дня в’януть на руках чоловіка при найменшому шурхотінні миші, а й мужніх та войовничих юнаків. І якщо ця жінка так сміливо кинулася в темну ніч зі зброєю в руках, то чи хтось повірить, що вона прославилася тільки цим єдиним вчинком? Адже сила чесноти, чи на добро, чи на зло, не входить один раз у груди смертних.

Особисто я вважаю, що Тріарія славилася багатьма іншими вчинками, але вони загубилися у віках.
97. Проба, дружина Адельфа
Проба як іменем,192 так і ділом достойна згадки за її обізнаність в літературі. Незважаючи на те, що нічого не знаємо ані про її рід, ані про походження,193 багато хто, засновуючись, як я вважаю, лише на здогадах, вважає, що вона була римлянкою; дехто навіть говорить, що походила з міста Орте і що була християнкою, дружиною чоловіка на ім’я Адельф.

Не важливо, хто був її наставником, але очевидно, що Проба блискуче володіла вільними мистецтвами.194 З поміж усіх студій найбільше часу приділяла вивченню поем Вергілія. Перечитавши всі твори, стала такою обізнаною з творчістю поета і так добре орієнтувалася в поезіях, що могла переповідати їх з пам’яті, як видно майже з усіх її праць. Якось, читаючи поеми з особливою допитливістю, вона раптом подумала, що на їх основі можна описати всі історії Старого та Нового Завітів прекрасним і соковитим віршем.

Зрозуміло, що породження таких величних роздумів у розумі жінки викликає великий подив, але ще дивовижніше, що вона здійснила свій задум.

Повністю присвятивши себе побожному задумові, Проба повибирала то з одного, то з іншого місця Буколік, Георгік та Енеїди або цілі вірші з одного пасажу, або уривки з іншого, талановито уклала їх на свій лад і настільки органічно розмістила вірші та поєднала уривки, при цьому зберігши віршовий розмір та плинність поезії, що хіба лише хтось дуже досвідчений міг помітити з’єднання. В такий спосіб вона уклала, починаючи від створення світу, всі оповіді Старого й Нового Завітів аж до зіслання Святого Духа – причому настільки досконало, що той, хто не знав би, що це її робота, легко повірив би, що Вергілій був і пророком, і євангелістом.

З усього цього можемо зробити ще один висновок: а саме, що ця жінка була неабияк обізнана зі Святим Письмом або навіть знала його дуже добре. Цього, на превеликий жаль, не так часто можемо сказати навіть про наших сучасників.

До того ж, видатна жінка хотіла назвати свій укладений твір «Центони»,195 що й ми самі бачимо. І наскільки більше вважатимемо її гідною вічної пам’яті, настільки менше віритимемо, що такий чудовий геній жінки міг створити лише цей твір. Якщо жила вона доволі довго, то, вважаю, мала б створити щось ще грандіозніше, але, на наше нещастя, воно не змогло дійти до нашого часу через лінивість книгопереписувачів.

Як засвідчують деякі джерела, серед її праць були «Центони» Гомера на матеріалі поем співця, укладені з такою самою прецизійністю і на таку саму тематику, як «Центони» Вергілія. Якщо так справді було, то слід розуміти, що вона добре знала, окрім латинської, також і грецьку літературу: очевидно, це помножує заслуги Проби.

Але запитаю тепер: що більше бажав би хтось почути від жінки, яка декламує поезію Вергілія й Гомера, відбираючи з них усе необхідне для своєї праці? Адже наскільки майстерно уклала вона вибрані уривки – нехай поглянуть найосвіченіші мужі, які докладно вивчають Святі письмена: все ж і для них цілком нелегко, а навіть часом і дуже складно з великої розмаїтості Святих писань то тут, то там вибирати ті уривки, які описують життя Христа, укладаючи їх у впорядкований прозовий твір. Проба зробила це на матеріалі поганських поем.

Якщо зважити на жіночі заняття, то для Проби, як і для більшості жінок, було б достатньо мати прядку, голку і верстак, щоб проводити життя в домашньому спокої, але великою наполегливістю до святих студій вона обтрусила іржу дозвілля зі свого мислення, увійшовши у вічне світло. Який же добрий цей приклад був би для тих, що віддаються насолодам і дозвіллю, для кого найкраще сидіти у спочивальні, розтрачаючи дорогоцінний час на пусті балачки, від раннього ранку до пізньої ночі переповідаючи пусті й непотрібні плітки, залишаючи час тільки на похоті! Можливо, тоді вони задумалися б про різницю, яка існує між здобуванням слави поважаними трудами і похованням тіла разом з іменем – померти так, наче б ніколи й не жити.
98. Фаустина Августа
Фаустина Августа,196 яку згодом зарахували до числа богів, як життям, так і смертю зажила собі великої слави – щоправда, радше за чоловікову щирість, аніж за свої вчинки.

Батьком її був цезар Антоній Пій Август, мати – його дружина Фаустина. Подружніми зв’язками вона поєдналася з Марком Антонієм, якого Антоній Пій усиновив ще задовго до того. По смерті батька Фаустина правила поруч із чоловіком, за що сенат надав їй титул Августи, що на той час було чималою честю для жінки. Адже всім попереднім імператрицям надавали прізвисько Августи тому, що їхні чоловіки були Августами, – і я ніколи не чув, щоб цей титул надавали за рішенням сенату.

Краса її була настільки вишуканою, що виглядало так, наче до смертного тіла додано чогось божественного. А щоб її привабливість не підупала з приходом старості чи смерті, за постановою сенату зображення молодої та старшої Фаустини викарбували на золотих, срібних та мідних монетах: так вона збереглася аж до сьогодні. Хоча й ці зображення не відтворюють ані виразу лиця, ані блиску очей, ані життєрадісного погляду, все ж риси обличчя засвідчують невимовну красу. Однак, хоча вона славилася на весь світ чудовою красою, все ж неймовірно заплямувалася ганьбою розпусти.

Адже говорять, що, маючи чоловіка, Фаустина не могла вдовольнитися обіймами лише одного коханця, а мала їх безліч: неслава донесла їхні імена аж до наших днів. Відомо, що серед перелюбників був чоловік на ім’я Ветил, а також якийсь Ортій, згодом був ще й Модератій, але один, що звався Тертулій, був понад усіх. Подейкують, що Антоній застав Тертулія, коли той обідав разом з Фаустиною. До них усіх додався також Марк Вер, незважаючи на те, що був зятем Фаустини, чоловіком Луцилли, її доньки.

Але було щось іще ганебніше. Говорять, що Фаустина так сильно закохалася в якогось гладіатора, що від своїх почуттів злягла, занедужавши майже смертельною хворобою. Аби видужати, розповіла Антонієві про своє пожадання; той, порадившись з лікарем, наказав убити гладіатора і, щоб вилікувати недужу від гарячки, змастити ще теплою кров’ю все тіло дружини. Так він вилікував свою жінку від жару палкого кохання і від важкої недуги.

Розважливий чоловік сказав би, що це вигадані ліки, але за деякий час жахливі вчинки Коммода Антонія, що був зачатий приблизно тоді ж, подають правдиві свідчення: адже стверджують, що він був сином саме того гладіатора, а не Антонія, і що народився не від помазання кров’ю, а від злягання з гладіатором.

Тому, зважаючи на таку гучну неславу, друзі переконували Антонія вбити Фаустину чи, що виглядало гуманніше, хоча б відректися від неї. Але Антоній був чоловіком з м’яким характером, тому, хоча й важко переносив перелюбство дружини, все ж не пристав на пораду друзів і вважав, що краще терпіти таку неславу, аніж увійти в ще більшу. На їхні пропозиції мав лише одну відповідь: відрікаючись від дружини, потрібно відрікатися й від приданого. Цим прагнув пояснити всім, що здобув посаду імператора завдяки Фаустині.

Але годі вже про це. Дуже часто найчесніші жінки можуть поковзнутися навіть випадково, через чийсь мимовільний погляд. А тепер ходімо з темряви на світло.

Коли Антоній, перебуваючи у східних царів, докладав усіх сил для процвітання республіки, Фаустина занедужала і померла. Трапилося це у містечку Алалея, що біля підніжжя гори Тавр. Завдяки Антонієвим клопотанням сенат зарахував її до богів і після того називали її Божественною Фаустиною: таких титулів ще ніколи не надавали римським жінкам. Назвавши жінку «Матір’ю таборів», Антоній збудував їй величний храм на тому місці, де вона померла, встановивши у ньому багато статуй Фаустини, щоб прославляли її ім’я. Також постановив, щоб у храмі прислуговувало багато молодих дівчат, яких наказав називати фаустинками. Тож, як бачимо, Фаустина у свій час отримала божественні почесті, аби божою славою відновити честь, розтрачену на розпусту.
99. Семіаміра, жінка з Мессани
Семіаміра була грекинею, з міста Мессана. Невідомо, ким був її батько, хоча й відомо, що її матір’ю була Варія, жінка з Мессани, родичка Юлії, чоловіком якої колись був імператор Север Пертинакс. Семіаміра спочатку не була праведною жінкою, однак згодом зажила кращої слави завдяки своєму синові, а також завдяки тому, що деякий час головувала в сенаті.

Не згадуючи про її попередні ганебні вчинки, скажемо лише, що була вона матір’ю Варія Елагабала,197 який спочатку був жерцем Феба, а потім римським імператором. Стверджують, що народила вона його від імператора Антонія Каракалли,198 з яким одного часу розділяла ложе. Неслава Семіаміри була настільки гучною, що навіть в юності учні, з якими Елагабал учився, називали його Варієм: і не від бабусі Варії, як вважали всі інші, а від того, що він був народжений, як вважали, від матері, яка постійно злягалася з різними199 чоловіками.

Але попри все, хлопець був дуже красивий, зазнав гарної слави завдяки жрецтву; переконані твердженням його матері, воїни у провінціях вірили, що Елагабал є сином Каракалли; він володів статками, які його бабуся завдяки своїй винахідливості нагромадила при імператриці Юлії, тому військо, невдоволене імператором Макрином,200 скинувши його, могло вибрати Елагабала. Це не було важко, адже в той час родина Антоніїв користувалася надзвичайною повагою серед римських воїнів, так що всі вони прагнули лише одного – щоб імператор належав до цієї родини. Невдовзі, змовившись проти Макрина, вони привітали Елагабала як імператора Антіохії, іменуючи його Антонієм.

Коли Макрин, що був тоді в Антіохії, довідався про це, то приписав справу жіночій зухвалості, вважаючи, що все влаштувала Варія. Готуючи план облоги Елагабала, він вислав на нього Юліана, однак той загинув, а його воїни перейшли на сторону Елагабала. Макрин, виступивши проти Елагабала, також зазнав поразки і подався втікати. Невдовзі, однак, убили і його разом із сином Діадименом у містечку в Бітинії. Так Елагабал, наче мстячи за смерть свого батька, Каракалли, без сумніву, завдяки старанням своєї бабусі Варії, здобув імператорську владу. Згодом прибув до Рима, де на нього з нетерпінням чекав і радо прийняв сенат.

Такий раптовий злет сина прислужився Семіамірі: її вознесли майже до зірок, надали титул Августи, з розпусниці перенесли до верхівок панівної касти, від чого слава жінки засяяла ще пишніше. Елагабал, хоча й був нечестивим, усе ж розумів, що став імператором завдяки своїй бабусі, а також, очевидно, завдяки її доньці, своїй матері. Як відплату за все він надав Семіамірі такі почесті, що не приймав жодного рішення, не порадившись з нею. В той же день, коли увійшов у Рим, скликав сенат і наказав, щоб матір прийняли до його членів. Семіаміра, очевидно, погодилася на прохання консула. Тож їй приготували місце поміж інших сенаторів, і вона, як і всі інші сенатори, виступала з промовами щодо поточних справ. У римській історії немає більше згадок про жінок у сенаті.

Яка ганебна вистава – бачити таку собі проститутку, яка тільки вчора вийшла з борделю, з компанії розпусників, а сьогодні засідає поміж високоповажаних мужів, виголошуючи свої думки щодо справ, які стосуються царів! О давня вільність, о стара святість, о справедливе обурення наших предків, завдяки якому недостойних людей, засуджених цензорським рішенням, виганяли з такого поважаного зібрання, – де ти? Чи ж не бачиш, що така знеславлена жінка оскверняє місце Куріїв, Фабриціїв, Сципіонів, Катонів?

Але чому я жаліюся на жінку сенатора, якщо звабливі молодики, яким ненависна республіка, зайди з чужини,201 невідомі ані місту, ані світу, тримають владу в своїх руках?

То що ж? Від того часу Елагабал не входив до сенату один – завжди його супроводжувала найсвятіша мати. До того ж, сліпа доля підготувала їй ще одне благо: Семіаміра користувалася такою великою повагою простолюду, що її вшановували більше, аніж усіх сивіл.

Оскільки вже сказано багато ганебного, тепер прийшов час розповісти й смішне. Недолугий син так високо цінував свою матір, що на Квіринальському202 пагорбі влаштував місце, яке назвав Сенакулом; саме тут колись матрони зазвичай влаштовували сходини у святкові дні. Тож Елагабал призначив жінок, які мали приходити на це місце у встановлений день, і наказав їм видавати постанови про звичаї та поведінку матрон і встановлювати для них закони на зразок сенату. На чолі такого видатного сенату імператор поставив Семіаміру; відомо, що вони видавали багато едиктів, хоча й сміхотворних.

Наприклад, цей колегіум видав постанову, як жінки повинні одягатися і які прикраси їм личить носити, а також кому жінки повинні давати дорогу, перед ким вставати і до кого кожна матрона має підходити для поцілунку. А до того ж, на якому екіпажі, з яким конем, на якому возі і з якими мулами чи в якій лектиці повинна пересуватися жінка й тому подібне. Хоча такі постанови видаються марними і більше скидаються на забаву, аніж на істину, оскільки були підставою для пустих жіночих балачок і недоладних міркувань серед простолюду, все ж на той час їх сприймали цілком серйозно.

Але ніщо, запроваджене силою, не триватиме довго, тому ці постанови легко розчинилися і швидко випарувалися. Семіаміра поводилася в імператорському дворі як повія, а не як матрона, її син розважався брудними і марнотратними розпутствами. Скінчилося, врешті, все тим, що Елагабала заслужено вбили його ж воїни. Разом з ним убили і Семіаміру. Вона, покинувши свою потьмянілу славу, лежала в стічній канаві, а потім її тіло разом з тілом сина вкинули в Тибр. Так юність Семіаміри збіглася з кінцем її днів: ми, провадячи мізерний спосіб життя, не часто про це задумуємося.
100. Зеновія, цариця Пальміри
Зеновія, цариця пальмірійців,203 була жінкою виняткової відваги: давні писемні пам’ятки засвідчують, що чутка про її славу витала понад усіма поганськими народами.

Насамперед вона славилася своїм походженням: була нащадком Птолемеїв, славної династії єгипетських царів. Однак про її батьків немає докладних свідчень.

Розповідають, що вже з ранньої юності, як тільки зміцніло молоде тіло, покинувши всі жіночі заняття, вона сновигала лісами і гаями, підперезана сагайдаком, полюючи на кіз і козуль, вражаючи їх стрілами. Згодом, вдосконалившись постійними тренуваннями, зважувалася ходити на ведмедів, ганялася за леопардами і левами, влаштовувала засідки на них, ловила, вбивала і приносила як здобич. Безстрашна, вона долала то ті, то інші круті перевали і вершини, вишукуючи лігвища диких звірів; проводила ночі під відкритим небом, з дивовижною витривалістю переносячи дощ, спеку та холод. Зеновія зневажала будь які почуття до чоловіків і взагалі їхнє товариство, понад усе шануючи свою незайманість.

Такими вправляннями Зиновія позбавила себе жіночої розніженості й набула мужнього духу до такої міри, що в боротьбі та гімнастиці була сильнішою за своїх юнаків ровесників, як переповідають очевидці.

Врешті прийшов їй час виходити заміж. Говорять, що вона скористалася порадою друзів і побралася з юнаком Оденатом, загартованим такими самими вправляннями, який був дуже відомим принцом пальмірійців. Зеновія була красунею, хоча від палючого сонця шкіра її була темнуватою, як і у всіх жителів цієї місцини; карі очі та білосніжні зуби довершували її чудовий образ.

Оденат довідався, що Сапор, цар Персії, схопив імператора Валеріана Августа, змусивши його до ганебної праці, а син імператора, Галіен, в той час ніжився в розкошах. Зеновія розуміла, що Оденат намірився завоювати східну імперію, тож, пам’ятаючи свою колишню вправність, вирішила прикрити обладунками свою красу і під керівництвом чоловіка взятися до зброї. Разом з ним, під царським іменем і знаменами, з пасинком Іродом зібрала військо і відважно вирушила на Сапора, який уже зайняв Месопотамію. Не боячись ніяких труднощів, то виконуючи обов’язки полководця, то воюючи як рядовий воїн, вона перевершила не тільки жорстоких воїнів, досвідчених у військових мистецтвах, але й говорять, що завдяки її зусиллям пальмірійці підкорили Месопотамію. Захопивши військовий табір Сапора з наложницями і з величезною здобиччю, вони вигнали царя і переслідували його аж до Тезифонту.

Невдовзі Зеновія доклала невтомних старань до знешкодження Квієта, Макріанового сина, який правив східною імперією від імені свого батька.

Але як тільки Зеновія пліч о пліч із чоловіком підкорила всю східну імперію аж до римського кордону, Меоній, двоюрідний брат Одената, убив його, а також Ірода, його сина. Одні вважають, що причиною стала заздрість, інші – що сама Зеновія, часто звинувачуючи Ірода у м’якохарактерності, вирішила позбутися його як претендента на царство, адже мала Геренніана і Тимолая, синів, яких народила від Одената.

Меоній очолив імперію, тільки тоді на деякий час усе втихомирилося. Однак невдовзі воїни вбили його, і, оскільки трон залишився вільний, мужня жінка негайно взяла у свої руки те, чого так довго прагнула. Її сини були ще зовсім дітьми, тож вона покрила свої плечі імператорською мантією, одягнула царські відзнаки і правила імперією від їхнього імені значно довше, аніж пасувало її жіночому родові. І не була вона слабким правителем: не зважилися виступити проти неї ані Галіен, ані навіть імператор Клавдій, що був після нього. Також і східні народи – єгиптяни, араби, сарацини204 та навіть вірмени зважали на її могутність і вдовольнялися тим, що зберігали свої кордони.

Зеновія була такою заповзятою в бою, її військова дисципліна була такою суворою, що воїни і поважали, і боялися її однаковою мірою. Перед військом вона з’являлася тільки в шоломі, в походах дуже рідко сиділа в кареті чи колісниці, а найчастіше гарцювала верхи; часом навіть ішла по три чи чотири милі разом з пішими воїнами попереду стягів; не соромилася часом випити вина разом зі своїми полководцями, але часом воліла залишатися тверезою. Полюбляла випити разом із перськими і вірменськими принцами, аби згодом перевершити їх жартами і хитрощами.

Свою цноту зберігала настільки ревно, що не тільки утримувалася від стосунків з іншими, а навіть з Оденатом, своїм чоловіком, поки він був живий, сходилася тільки задля народження синів, як читаємо в давніх авторів. Зеновія настільки відповідально ставилася до цього, що після першого сходження утримувалася від наступного аж доти, поки дізналася, чи зачала дитя, а якщо так, то не дозволяла чоловікові доторкнутися до себе аж доти, поки не приймала очищення після пологів. У разі, якщо не завагітніла, приходила до чоловіка, як тільки її кликав.

Наскільки розважливою була ця жінка! Очевидно, вона вважала, що природа вклала в людей лібідо лише з метою безперервного народження нащадків задля збереження людського роду, а поза тим надмірне пожадання є гріховним. Не часто можна знайти жінку, що сповідує такі принципи.

А щоб служники не відволікали її від прийнятого рішення, не допускала до домашньої роботи нікого, окрім старших добропорядних євнухів, та й то не дуже часто. Зеновія провадила життя за всіма царськими звичаями: у великих розкошах, з царською пишнотою; вимагала, щоб її вшановували за перськими звичаями, а бенкети влаштовувала за зразком римських імператорів, на обідах користувалася золотими глеками, інкрустованими коштовними каменями, якими колись, як вона вважала, користувалася Клеопатра. І хоча вона дуже пильно зберігала всі свої багатства, все ж, коли вважала це потрібним, ніхто не дорівнювався до неї у пишнотах і щедротах.

Хоча більшість часу Зеновія витрачала на полювання і вправляння у зброї, це не перешкодило їй знайти час, щоб вивчити єгипетське письмо та грецьку мову, для якої мала наставника – філософа Лонгина.205 Обізнаність із цими мовами надала їй можливість повністю прочитати й докладно вивчити історію Риму і Греції та різних варварських народів. Але це ще не все; стверджують, що вона створила короткий нарис історії, а також, що, крім своєї мови, знала і вільно володіла єгипетською і сирійською.

Що ще сказати? Зеновія зажила собі такої слави, що коли відійшли імператори Галіен, Авреол і Клавдій Август, а до влади прийшов Авреліан,206 їх наступник, чоловік величезної відваги, то він зважився повести військо супроти Зеновії, аби відкупити неславу римського народу і відновити втрачену велич. Завершивши маркоманську207 війну і влаштувавши справи у Римі, Авреліан з надзвичайною ретельністю заповзявся готувати похід на Зеновію. Успішно здолавши багато варварських народностей, врешті підійшов зі своїми легіонами впритул до міста Емес. Безстрашна Зеновія разом із військом була вже напоготові, виступивши проти нього разом зі своїм союзником Забою.

Там зав’язалася велика і довга битва між Авреліаном і Зеновією – не на життя, а на смерть. Врешті, коли стало очевидно, що сили римлян беруть гору, Зеновія разом зі своїм військом кинулася втікати в Пальміру, але ворог швидко взяв місто в облогу. Зрозуміло, що Зеновія не хотіла навіть чути про умови здачі ворогові, тож захищала місто з усім своїм умінням, однак швидко зайшла у безвихідь через нестачу найнеобхіднішого. Пальмірійці не могли встояти супроти сили Авреліанового війська: перехопивши допомогу, що надходила до Пальміри з Персії, Вірменії та Сарацени, римляни штурмом захопили місто. Зеновія разом зі своїми синами подалася з міста на верблюдах у Персію, але воїни Авреліана вислідили і наздогнали їх, доставивши живими до імператора. Цією перемогою Авреліан втішався так, наче звоював найвеличнішого вождя і найстрашнішого ворога республіки, тому й залишив Зеновію для своєї тріумфальної процесії, забравши її разом із синами до Рима.

Авреліан влаштував тріумф у Римі, представивши Зеновію на всезагальний огляд. На процесії, поміж іншими видатними і пам’ятними здобутками, насамперед виставив оздоблену золотом і коштовностями неймовірної цінності карету, яку Зеновія зробила для себе, сподіваючись проїхатися у ній Римом – але не як полонянка, а як повелителька світу, тріумфатор і володарка Римської імперії; однак тепер разом із синами вона йшла перед каретою. Її шию, руки та ноги сковували золоті кайдани; корона, царські шати, прикраси і коштовні камені тиснули додолу: такий тягар, незважаючи на невичерпну могутність, змушував її часто зупинятися.

Говорять, що після тріумфу, який прославився багатою здобиччю і помпезністю, Зеновія жила до старості як звичайна жінка в товаристві римських матрон разом зі своїми синами. Сенат надав їй помешкання поблизу Тибурна, яке згодом від її імені стали називати Зеновіаною. Це неподалік від палацу Божественного Адріана, у районі, який місцеві жителі називають Конха.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка