Джованни Боккаччо Про славних жінок



Сторінка14/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

89. Антонія, донька Антонія
Антонія Молодша стала для нащадків незнищенним образом знаменитого вдівства. Вважають, що вона була донькою тріумвіра Марка Антонія175 від Октавії. Дали їй прізвисько Молодша тому, що була в неї старша сестра, котра називалася так само.

Побралася вона з Друзом, який був братом Тиберія Нерона і пасинком Октавіана Августа, народивши від нього Германіка і Клавдія, що згодом став імператором, та Лівіллу. Друз, як говорять деякі джерела, загинув під час військового походу в Германію: існує підозра, що його власноруч отруїв брат Тиберій. Антонія, хоча й була прекрасною жінкою в квітучому віці, після смерті чоловіка вважала, що порядній жінці не личить одружуватися двічі, тож ніхто не міг її намовити виходити заміж вдруге. Решту своїх днів провела вона під одним дахом з Лівією, своєю свекрухою, у затишку спочивальні свого чоловіка, живучи настільки непорочно, настільки свято, що перевершила всіх попередніх римських матрон похвальною чистотою свого вдівства.

Дійсно, поряд із Цинцинатами,176 Фабриціями,177 Куріями,178 а також Лукрецією і Сульпіцією – жінками зрілого віку, можна згадати ще Катонову доньку: для них жити, не заплямувавши свою репутацію й краплею розпусти, – винятковий і найсвятіший вчинок, що заслуговує великої похвали. А якщо це так, тоді якою славою прославлятимемо молоду, надзвичайної краси жінку, доньку Марка Антонія, аморального чоловіка, яка жила не відлюдницею десь у лісі, а серед дозвілля і розваг імперії, між Юлією, донькою Октавіана, і Юлією, донькою Марка Агриппи, котрі палали вогнем розбещеності й розпусти, з Марком Антонієм, своїм батьком, та Тиберієм, що згодом став імператором, і всіма його непристойностями й неславами, у країні, що колись була гордою, а тепер віддалася виродженим огидам, поміж тисяч прикладів хтивих пристрастей, – і все ж зуміла вберегти стійкість свого духу та чистоту міцних грудей, причому не тимчасово, з надією на майбутнє заміжжя, а сповідуючи чесноту, і зберегла її аж до старості та смерті?

Справді, немає гідного писемного свідчення вчинку Антонії, але такий приклад спонукає до певних роздумів. Тож, оскільки часом літературі не вистачає сил, все ж світлі уми достатньо мають поживи для осмислення і належної похвали.
90. Агриппіна, дружина Германіка
Агриппіна була донькою Марка Агриппи від Юлії, доньки цезаря Октавіана. Гай Калігула,179 син Агриппіни, ставши повелителем імперії, відцурався сільського коріння своєї матері, сповістивши, що вона походить не від Агриппи, а народилася від Октавіанового сходження з Юлією, власною донькою. Таким було безглузде прагнення імператора: він думав, що його вважатимуть шляхетнішим, оскільки народжений від матері, зачатої кровозмішенням, аніж народила б його законна донька звичайного чоловіка.

Але чиєю б донькою вона не була, поєдналася Агриппіна з прийомним сином цезаря Тиберія Августа,180 Германіком,181 чудовим юнаком її ж віку, що згодом сильно прислужився республіці. Це надало їй певної відомості, однак найбільше прославилася вона тим, що своїми рішучими вчинками протидіяла віроломству зарозумілого правителя.

Від Германіка, свого чоловіка, Агриппіна народила трьох синів, один з яких, Гай Калігула, згодом очолив імперію; а також стількох же доньок, однією з яких була Агриппіна, мати цезаря Нерона. Можна вважати достовірним, що її батько Тиберій отруїв Германіка; Агриппіна дуже важко перенесла загибель чоловіка, чудового юнака, оплакуючи його слізними голосіннями за всіма жіночими ритуалами. Цим вона накликала на себе такий гнів Тиберія, що той схопив її за руку і довго, довівши нещасну до плачу, верещав, звинувачуючи її в тому, що вона не може перенести того, що вже ніколи не стане імператрицею. Згодом він постійно зводив на неї наклепи перед сенатом і врешті наказав посадити її, невинну, під варту.

Однак горда жінка вважала, що цезар негідно повівся з нею, і вирішила, що смерть допоможе їй уникнути і припинити знущання знавіснілого правителя. Не маючи інших засобів для досягнення мети, вона прийняла мужнє рішення: постановила голодом довести себе до могили і негайно навідріз відмовилася від будь якої поживи. Як тільки Тиберію доповіли, що жінка почала поститися, нечестивий чоловік одразу зрозумів її мету; однак не бажаючи, щоб вона таким певним шляхом і так швидко втекла від його знущань, коли ні погрозами, ні різками не вдалося змусити її приймати їжу, то, щоб і далі мати можливість знущатися над нею, він наказав насильно пропихати їй їжу в горло. Таким способом жінці, що відмовлялася їсти, силоміць наповнювали шлунок поживою.

Але що більше знущався Тиберій з Агриппіни, то сильнішим ставало її рішення. Непохитна у стремлінні, своєю смертю жінка перемогла зверхність жорстокого правителя, довівши, що незважаючи на те, скількох людей він може легко, лише захотівши, вбити, все ж не може, доклавши всіх зусиль, залишити живою навіть одну людину, яка хоче вмерти.

Таким кінцем свого життя Агриппіна завоювала собі велику славу між своїх співвітчизників, але водночас у ще більшій неславі залишила Тиберія.
91. Павлина, римська жінка
Павлина, жінка з Рима, своєю потішною простодушністю здобула, можна сказати, незнищенну славу для свого імені. В часи правління цезаря Тиберія Августа серед усіх матрон вона вирізнялася чудовими рисами обличчя і граційністю тіла. Вийшовши заміж, заслужила собі чудову репутацію скромної жінки, оскільки окрім чоловіка піклувалася хіба що про Анубія, єгипетського бога, якого вшановувала за всіма належними обрядами, прагнучи здобути його прихильність.

Молоді хлопці завжди любили гарних жінок, особливо тих, що неустанно піклуються про свою чесноту. Тож краса Павлини настільки полонила одного римського молодика на ім’я Мунд, що він вперто почав зваблювати її: то поглядом, порухом чи посмішкою, то подарунком чи обіцянкою, то благаннями чи лестощами – аби тільки отримати те, чого так полум’яно бажав. Але все намарно: цнотлива жінка, віддана тільки своєму чоловікові, пропускала попри вуха слова закоханого. Юнак довго старався, але зрозумівши, що прямий шлях до серця переконаної жінки закритий, вирішив застосувати хитрощі.

Зазвичай Павлина щодня ходила у храм Ізіди, неустанно вмилостивлюючи Анубія постійними службами. Юнак, знаючи про це, вигадав нечувану хитрість, яку підказало йому кохання. Розуміючи, що жерці Анубія можуть йому гарно прислужитися в такій справі, втерся до них у довіру і неймовірними подарунками схилив їх на свій бік. Намовив найстаршого і найповажанішого з них, щоб Павлині, яка прийде на свою щоденну службу, напророчив, що вночі до нього приходив Анубій і попросив передати їй, що захоплюється її присвяченням і хотів би перекинутися з нею словом наодинці в храмі.

Павлина, почувши такі слова, неймовірно зраділа, приписала все своїй святості й загордилася сама собою. Жінка настільки повірила, наче сама своїми ж вухами почула голос Анубія. Тут же подалася до чоловіка і виклала йому справу. А той, ще простакуватіший, аніж дружина, таки дозволив їй переночувати у храмі.

Отож у храмі розстелили ложе, гідне самого бога: ніхто про це не знав, окрім Павлини і жерців. Щойно сутінки опустилися на землю, жінка увійшла до храму. Всі вийшли, Павлина провела необхідні обряди й жертвоприношення і зійшла на ложе в очікуванні бога. Коли вона задрімала, жерці запустили Мунда, зодягненого в шати Анубія, про що заздалегідь було домовлено. Спраглий кинувся цілувати свою довгожадану кохану, а коли вона, вкрай здивована, пробудилася, сповістив, щоб раділа, бо він – Анубій, якого вона так довго вшановувала і який спустився з небес, почувши її благання і молитви, аби розділити з нею це ложе і щоб вони разом породили такого ж бога.

Перш ніж віддатися, жінка запитала улюбленого бога, чи безсмертним дозволено і чи вони взагалі можуть сходитися з людьми. На це Мунд одразу відповів, що обов’язково можуть, навівши їй приклад Юпітера, що зійшов на лоно Данаї через покрівлю і від цього сходження народився Персей, якого згодом прийняли на небі. Павлина, почувши такі слова, радо підкорилася юнакові; тож Мунд, оголившись, зійшов на ложе й почав насолоджуватися довгожаданими обіймами та зляганнями замість Анубія. Як тільки день змінив ніч, пожартувавши, сказав, що вона зачала сина, та й пішов.

Наступного дня зранку жерці прибрали ложе з храму, а Павлина доповіла чоловікові все, що було. Недолугий чоловік, повіривши, ще й похвалив дружину за те, що народить бога. Без сумніву, вони з нетерпінням очікували б дня народження, якби надто запальний і не надто розважливий молодик не розкрив свого лукавства. Знаючи, наскільки пристрасно Павлина припадала до нього й віддавалася, гадав, що коли розповість, наскільки хитро він розправився з її цнотливістю, вона стане податливішою і пристраснішою наступної ночі. Тому думав, що це буде найлегший шлях частіше отримувати жадані обійми. Тож перестрівши Павлину по дорозі до храму, сказав тихцем: «Блаженна єси, Павлино, адже від мене, бога Анубія, зачала дитя».

Однак результат від сказаного був дещо інакший, аніж він сподівався. Павлина остовпіла. В ту ж мить згадалося їй усе, що було сказано і вчинено. Зрозумівши обман, зганьблена, подалася до чоловіка і виклала йому весь підступ Мунда і жерців, про який сама щойно довідалася. Чоловік не придумав нічого кращого, як тут же пожалітися Тиберієві, а той, довідавшись правду, скарав жерців на горло, а Мунда – вигнанням. Висміяна Павлина стала притчею во язицех усього римського народу: значно більше прославилася вона завдяки своїй простодушності та Мундовим хитрощам, аніж завдяки своєму присвяченню Анубію і такому хитромудрому зберіганню своєї цноти.
92. Агриппіна, мати цезаря Нерона
Агриппіна, мати цезаря Нерона,182 прославилася своїм знаменитим родом, славним походженням, владним характером та потворністю – як свого сина, так і своєю, а також відомими вчинками.

Була вона донькою цезаря Германіка, чудового і неймовірно обдарованого юнака, від Агриппіни, про яку ми нещодавно говорили. Назвали її Юлією Агриппіною. Була вона сестрою Гая Калігули, імператора. Вийшла заміж за Гнея Доміція, важкого і самовпевненого чоловіка з роду Агенобарбів. Народила від нього Нерона, славну на цілий світ потвору: з материнського лона він показався вперед ногами.

Доміцій помер від водянки, коли Нерон був ще малюком. Тоді ж Гай,183 брат Агриппіни, обридливий чоловік, ганебно збезчестив її, адже вона була дуже гарною. Ставши імператором, позбавив її майже всіх статків і вислав на острів – чи то зневажаючи її поведінку (оскільки злягалася з Лепідом, бажаючи отримати владу), чи перебуваючи під впливом її ворогів. Але за деякий час Калігула загинув від рук власних воїнів, і Клавдій, ставши імператором, повернув Агриппіну з вигнання.

Минув деякий час. Коли Агриппіна довідалася, що Валерія Мессаліна за власні вчинки загинула від кинджала, тут же почала плекати надію здобути владу собі та своєму синові. Зачарувавши своєю красою овдовілого імператора Германіка, який був братом її батька, пробудила в ньому нестримне прагнення одружитися з нею. Для цього, заручившись підтримкою Палланта, подолала свою суперницю Лолію Павлину, яку обстоював вільновідпущеник Каліст, і Елію Петину, яку пропихав Нарцис. Щоправда, перепоною на шляху до заміжжя стало дотримання правил добропристойності, адже вона була племінницею Клавдія по братовій лінії. Але Вітелій, запрошений саме з цією метою, виступив з промовою; результат був такий, що сенат просив Германіка здійснити його власне бажання. Задовольняючи прохання Вітелія, сенат видав декрет, що визнавав дійсним шлюб дядька по батьковій лінії з племінницями.

Так Агриппіна за бажанням Клавдія і на прохання сенату повінчалася з ним. Згодом вона отримала титул Августи, її завезли колісницею на Капітолій – почесть, яку до того часу надавали тільки жерцям. Тож так вона й отримала всі можливості помститися своїм противникам. Врешті надзвичайно хитра жінка дочекалася слушної миті. Незважаючи на те, що Клавдій мав дітей обох статей, Меммій Полліо, що був тоді консулом, а також вільновідпущеник Паллант, який дуже підтримував Агриппіну в безчесному шлюбі, щосили намовляли її наполягти на тому, щоб Клавдій усиновив свого пасинка Нерона. Ніхто, однак, не пам’ятав, щоб колись бували випадки всиновлення в родині Клавдіїв. До того ж Агриппіна змусила Клавдія обіцяти Неронові Октавію, його доньку від Мессаліни, вже заручену з Луцієм Силаном, юнаком знатного походження.

Досягнувши цього, жінка зрозуміла, що звір потрапив у пастку. Підбурювала її не тільки огидна Клавдієва ненажерливість, але насамперед страх, що син Клавдія Британік, про якого дуже піклувався Нарцис, міг дорости до старшого віку ще до смерті батька і зруйнувати її плани. Тому, не гаючи часу, Агриппіна заповзялася звести Клавдія на той світ.

Клавдій надзвичайно любив гриби, називаючи їх поживою богів, тому що ростуть вони самі по собі, без насіння. Агриппіна, добре це знаючи, щедро побризкала варені гриби отрутою і сама, як переконують деякі джерела, піднесла страву вже сп’янілому Клавдієві. Інші говорять, що Агриппіна підкупила євнуха Галота, який зазвичай куштував їжу Клавдія, і той підсунув гриби під час обіду в храмі з жерцями. Як би там не було, Клавдій усе виблював і вже одужував, але жінка намовила лікаря Ксенофонта, щоб той, начебто для продовження блювання, полоскотав Клавдієві горло пір’ям, змоченим отрутою. Так вона й досягнула бажаного.

Клавдія віднесли у спочивальню, де він і помер. Про це ніхто не знав, окрім Агриппіни. Вона нікому не повідомляла про смерть правителя, аж доки, не заручившись підтримкою своїх друзів, не зробила імператором підлітка Нерона, оминувши Британіка як надто молодого. Нерон сприйняв новину з такою вдячністю, що тут же за такі заслуги матері надав їй всю владу – як у публічних, так і в приватних справах: видавалося, що надав їй принципат, залишивши собі тільки титул.

Так Агриппіна засяяла на цілий світ з вершини римського принципату. Але невдовзі сяйво затьмарили плями великої ганьби, перетворивши його в безумство небачених убивств та вигнань. Насамперед відомо, що Агриппіна дозволяла Неронові виявляти його неприродну любов до себе, що переходило всілякі межі. Син відчував до неї неприродний потяг, так що навіть серед своїх наложниць мав проститутку, дуже подібну на неї, а коли їх разом переносили в лектиці,184 то дуже часто на одязі помічали плями, що видавали непристойні стосунки. Дехто навіть засвідчує, що вона затягнула сина до брудного вчинку, прагнучи відновити владу, яку вже почала втрачати, бо часто з різних причин накидалася на Нерона з докорами. Стверджують також, що саме через докори Нерон став уникати стосунків з нею та розмов наодинці.

Жінка, яка силоміць одружила свого власного дядька на собі, згодом отруївши його грибами, яка обманом і насильством привела до влади зовсім непридатного молодика, цілком заслужено дочекалася свого мерзенного кінця. Багато в чому перечачи синові, заробила собі ненависть від нього, так що він позбавив Агриппіну всіх почестей і титулу Августи. Розізлившись і запалившись жіночим гнівом, жінка погрожувала, що відбере в нього владу, яку сама йому доручила. Такі слова навіяли жах на Нерона. Адже він добре знав, наскільки вона підступна і що багато друзів могли б допомогти їй, усе ще пам’ятаючи про Германіка, її батька. Нерон тричі марно намагався отруїти матір, але прониклива жінка постійно приймала протиотруту і так уникнула смерті.

Врешті, коли жінці вдавалося вислизати також з інших лабетів, які він влаштовував, Нерон вирішив застосувати вишуканіші способи здійснення свого задуму. Тому й пішов радитися з Аніцетом, який був префектом флоту поблизу Мізен і колишнім вихователем юного Нерона. Той показав, як можна збудувати корабель, що міг сам розвалитися: посадивши на нього Агриппіну, яка нічого не здогадувалася б, можна було б таким чином накликати на неї небезпеку.

Така ідея припала Неронові до вподоби. Наче розкаюючись за колишню ненависть, з удаваною синівською любов’ю міцно обійняв він матір і відпровадив до самого дому. Згодом, відправляючись на обід разом із Креперієм Галлом і вільновідпущеницею Ацеронією, Агриппіна сіла на корабель, зготований для її загибелі. Як тільки ніч зійшла на подорожуючих, змовники подали знак, і важка свинцева покрівля корабля провалилася, придушивши Креперія. Але погода була спокійною, і тому мореплавці самі намагалися перевернути корабель. Ацеронію затовкли палицями і веслами, коли та почала кликати на допомогу, Агриппіну поранили в плече й скинули в море. Але прибережні жителі врятували Неронову матір і відвезли до її власного помешкання, що на Лукринському озері.

Агриппіна одразу ж послала вільновідпущеника Агеріна до Нерона сповістити про свій щасливий порятунок. Імператор же, звинувативши його у спробі замаху, наказав затримати і тут же послав Аніцета, тетрарха Геркулія і морського центуріона Обарія, щоб вони врешті покінчили з матір’ю. Коли Аніцет оточив будинок, втекла остання служниця, що залишилася, і виконавці схопили Агриппіну. Першим ударив Геркулій палицею по голові, а коли жінка побачила, що центуріон добуває меча, щоб її вбити, відкривши свій живіт, сказала, щоб простромив лоно.

Так і вбили Агриппіну. Спаливши тіло тієї ж ночі, нашвидкуруч влаштували похорон і закопали абияк. Згодом друзі влаштували їй пристойне поховання на Мізенському шляху поблизу вілли Юлія Цезаря.

Дехто говорить, що Нерон оглядав тіло вбитої, критикував одні частини тіла, а інші вихваляв, аж після того її поховали.
93. Епіхарида, вільновідпущениця
Вважають, що Епіхарида радше була іноземного, аніж римського походження. Вона не те що не вирізнялася ніяким славним походженням, а навіть навпаки, була вільновідпущеницею, народженою від батька вільновідпущеника. А що ще ганебніше, вона не мала найменшого смаку до високих мистецтв; однак наприкінці життя розкрила величність свого духу та мужність характеру.

В часи імператора Нерона в самому Римі, та й в цілій Італії, неймовірно зросли зневажливість і розпусність. Дійшло до того, що багато громадян і сенаторів під проводом Луція Пізона змовилися проти правителя.185 Змовники намагалися скласти план дій упродовж багатьох нарад, і якимось чином сталося так, що Епіхарида, про яку ми щойно говорили, довідалася імена всіх учасників змови.

Вважаючи, що справа не посувається зовсім, втомившись очікувати і розчарувавшись, Епіхарида подалася в Кампанію. Долею випадку потрапивши в Путеоли, щоб не гаяти часу намарне, зустрілася з Волузієм Прокулом, хіліархом,186 префектом римського флоту, одним з убивць Агриппіни: вона вважала, що змова стане набагато реальнішою, якщо він долучиться до її учасників. Епіхарида почала з довгого перелічування Неронових злих вчинків, паскудств, непристойних звичок, нахабності; а відтак продовжила невдячністю імператора щодо самого Волузія, адже за такий вагомий вчинок, тобто за вбивство Агриппіни, чим той так прислужився, не отримав жодної подяки від імператора; і врешті розкрила йому план замаху, з усіх сил намагаючись зробити його союзником змовників.

Однак результат був далеко не такий, якого сподівалася Епіхарида. Волузій намірився своєю службою здобути милість правителя ще й цього разу. Тож як тільки йому дозволили зустрітися з імператором, виклав йому все, що довідався від Епіхариди. Але Волузій не отримав того, чого хотів: адже, оскільки він ще вагався, розважлива жінка не повідомила йому жодного імені учасників змови. Епіхариду схопили, але вона не відповіла на жодне питання допитувачів.

В той час, коли її тримали у в’язниці, змову випадково викрили через необачність самих змовників. Тоді жінку вдруге вивели на допит, сподіваючись, що вона не буде такою терплячою, як чоловіки, і вдасться легше витягнути з неї, що потрібно. Після довгих катувань тюремники додали ще більше, впевнені, що жінка не витримає; але тверде серце не видало жодної таємниці. Тоді її залишили ще на один день. Епіхарида, вже не тримаючись на ногах, боялася, що за третім разом уже може не встояти. Тоді, стягнувши пута з грудей, перекинула їх через бильце стільця, на якому її несли, таким чином зробивши петлю. Простромивши в неї голову, налягла всією вагою свого тіла і спричинила собі самовільну смерть, аби не завдати шкоди змовникам. Своїм вчинком жінка спростувала давнє прислів’я, що жінки замовчують лише те, чого не знають! Так вона залишила Нерона тремтіти з пустими руками.

Хоча така справа видається неймовірною для жінки, все ж вона видаватиметься ще видатнішою, якщо зважити на непослідовність видатних людей, причетних до змови. Адже змову викрили з вини когось іншого, не Епіхариди; і серед молодиків не знайшлося жодного настільки мужнього, аби піти на тортури за спільну справу, за яку терпіла муки ця жінка. Вони відмовлялися навіть слухати, коли їм перелічували тортури, одразу розповівши допитувачеві все, що знали про змову. Ніхто з них не пощадив ані себе, ані свого друга, а ця жінка, натомість, пощадила всіх, окрім самої себе.

Видається, що природа, вкладаючи розуми в тіла смертних, часом помиляється, коли в жіночі груди вливає той дух, який намірялася дати чоловікові. Але сам Бог є подателем таких речей, і тому не годиться припускати, що він може помилятися. Тому треба вірити, що всі ми отримуємо досконалі душі, але чи зберігаємо їх, це вже наша справа.

Тому вважаю, що чоловіки мали б почервоніти, коли їх перемагає не розпусниця, а жінка, що загартувала себе для перенесення найбільших страждань. Якщо ми є сильнішою статтю, то чому не подобає нам бути сильнішими духом? Якщо ж ні, то ми також розніжуємося і по праву, як і змовники, видаємося відступниками від своїх звичаїв.
94. Помпея Павлина, дружина Сенеки
Помпея Павлина була славною жінкою, дружиною Луція Аннея Сенеки,187 Неронового наставника. Не пригадую, щоб я десь читав, чи вона була римського, чи іноземного походження. Зважаючи, однак, на благородство її духу, радо вірю, що вона все таки була римлянкою, а не іноземкою. Хоча докладно й не знаємо її походження, все ж маємо приклад її вірної любові до свого чоловіка, який засвідчили багато відомих авторів.

Багато хто з видатних людей того часу вірить, що Сенека потрапив у немилість Нерона радше через ненависть самого імператора, аніж із власної провини. Вже немолодого Сенеку, дуже відомого чоловіка, заклеймували темною плямою причетності до змови Пізона – якщо можна справедливо назвати якісь вчинки супроти тирана темними. Завдяки закоренілій чи радше вродженій ненависті до чесноти Неронові відкрився шлях виливати свою жорстокість на Сенеку, що потрапив у тінь підозри. Дехто вважає, що імператор, підбурений Поппеєю і Тигіліною, дійшов до винятково жорстокого рішення: пославши центуріона, Сенеку повідомили, щоб він сам обрав собі шлях на той світ.

Павлина, побачивши, що чоловік готується прийняти смерть, перестала зважати на його втішання, якими він закликав її далі насолоджуватися життям. Щира любов до чоловіка і сильна воля спонукали Павлину прийняти рішення – зазнати такої самої смерті, як і чоловік: щоб тих, кого поєднало достойне життя, могла роз’єднати лише смерть.

Так безстрашно увійшла вона в теплу купіль, аби в ту ж хвилю, що й чоловік, розітнути собі вени, щоб випустити духа. Але правитель, аби хоч якось прикрити свою вроджену жорстокість, не тримаючи ніякої особистої ненависті до Павлини, наказав слугам уберегти жінку від смерті. Та все ж вони не змогли надто швидко зарадити кровотечі: постійна блідість засвідчувала, що видатна жінка разом із втратою чоловіка втратила свій величний животворний дух. Проживши ще кілька років, Павлина похвальним вдівством зберігала пам’ять про чоловіка, а закінчивши свої дні, зберігала ім’я дружини Сенеки, оскільки не могла вчинити інакше.

Що саме, як не солодке кохання, знаменита прикмета доброчесності та повага до святості подружжя змогли переконати цю віддану жінку за найменшої можливості надати перевагу смерті поруч зі своїм старим чоловіком, аніж вберегти своє життя і, трохи почервонівши, одружитися вдруге, вчинивши за зразком багатьох жінок?

Адже сьогодні, на велике безчестя жіночої чесноти, навіть не згадуючи про друге чи третє, що вже вважається звиклим, – навіть ушосте, всьоме чи увосьме, якщо трапляється така нагода, виходять заміж. Настільки звичним для них є вносити світильники у спочивальні нових чоловіків, що видається, наче вони навчалися цього у повій, які зазвичай міняють коханців щоночі. Свої часті подружні обіцянки вони надають з таким самим виразом обличчя, з яким давали б найсвятішу обітницю честі.

Подекуди навіть важко сказати, чи такі жінки повиходили з кімнаток борделю, чи із спочивальні передчасно померлого чоловіка. Не сумніваюся: хтось може запідозрити, що або чоловік був не надто розумний, коли запрошував, або вона не надто скромна, коли приходила.

О нещасні! Навіщо нищите наші звичаї? Античність, що схилялася до духовної чистоти, вважала негідним уже друге заміжжя, не те що сьоме. Жінки після другого заміжжя не могли навіть спілкуватися з поважними матронами. На жаль, зовсім не так сьогодні: приховуючи свій розпусний свербіж, вони вважають себе красивішими і милішими, бо перебороли вдівство і недолю частими одруженнями, сподобавшись багатьом чоловікам.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка