Джованни Боккаччо Про славних жінок


 Юлія, донька диктатора Гая Цезаря



Сторінка13/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

81. Юлія, донька диктатора Гая Цезаря
Як своїм родом, так і подружжям Юлія була найславнішою з поміж усіх жінок цілого світу, проте найбільшої слави зажила завдяки своїй святій любові та раптовій смерті.

Юлія була єдиною донькою Гая Юлія Цезаря157 від його дружини Корнелії, батько якої, Цінна, був чотири рази консулом. Свій батьківський рід Юлій виводив аж від Енея, славного вождя троянців, – у цій родині було багато царів та інших знаменитостей, а материнський – від Анка, давнього царя Рима.158 Сам Цезар надзвичайно славився успішними битвами, тріумфами і тривалою диктатурою.

Тож Юлія була дружиною Помпея Великого,159 чоловіка дуже відомого в тогочасному Римі. Він перемагав царів, одних ставив, інших скидав, підкорював народи, винищував піратів, завойовував прихильність римського плебсу, царів цілого світу мав за своїх клієнтів160 – цим усім він довго втомлював не тільки землю, а й небо. Хоча Юлія, чудова жінка, була ще зовсім юною, а Помпей – старим чоловіком, вона ніжно його любила і через це передчасно пішла з життя.

Коли Помпей на виборах едилів161 приносив жертву, тварина, яку він тримав, почала борсатися від нанесених ран і сильно забризкала його кров’ю. Тому, знявши одяг, він відіслав служника додому, щоб поміняти його на інший, але трапилося так, що служник найпершою зустрів Юлію, яка була вагітна. Вона, уздрівши закривавлений одяг чоловіка, перш ніж довідатися, в чому справа, подумала, що Помпей загинув від руки зловмисника. Наче не бажаючи пережити свого коханого чоловіка, вона тут же поринула в страшну розпуку, закотила побляклі очі, склала руки, повалилася на землю й одразу померла – на превеликий жаль не тільки свого чоловіка і всіх римських громадян, але й цілого світу та всіх віків.
82. Порція, донька Катона з Утики
Порція була донькою того Марка Катона,162 який, вивівши з Єгипту через палючі пустелі Лівії в Африку рештки військ Помпея, наклав на себе руки, не переживши перемоги Цезаря. Ця незвичайна, як бачимо, жінка ні в чому не зрадила вроджену батьківську хоробрість і непохитність.

Відклавши інші її славні чесноти, скажу, що вона при живому батькові вийшла заміж за Деція Брута163 і любила його настільки ніжно і вірно, що він був найпершою і найголовнішою її жіночою турботою. Тому й не могла вона приховувати почесний вогонь любові у своєму чистому серці навіть тоді, коли настали складні часи.

Зразок такої любові прислужився до вічної хвали Порції, а також значно возвеличив її славу.

Коли Цезар врешті придушив усіх прибічників Помпея, нищівна громадянська війна швидко вщухла. Згодом стало цілком очевидно, що Цезар, будучи постійним диктатором, наміряється на титул царя – і частина сенату організувала змову проти нього. Поміж ними був і Брут. Цілком довіряючи Порції, Брут відкрив їй таємницю про страшний злочин. У ніч перед злощасним днем, коли змовники задумали вбити Цезаря, Брут якось виходив із спочивальні. Порція взяла бритву, начебто для догляду за нігтями, і, вдаючи, що сталося це випадково, зумисне поранилася. Служниці, що були поруч, від вигляду сильної кровотечі почали голосно кричати, підозрюючи, що сталося жахливе. Брут, що був вийшов, повернувся назад у спочивальню і дорікнув Порції за те, що вона перебирає на себе обов’язки стрижія. На що Порція, відіславши служників, сказала: «Найменше було легковажності у моєму вчинкові, але хочу, щоб ти бачив, що я маю відвагу заподіяти собі смерть мечем, якщо тобі не вдасться твій замисел».

Яка невичерпна сила любові, який щасливий муж цієї жінки! Але що ж трапилося далі? Змовники здійснили свій замисел, убивши Цезаря, – однак не безкарно. Все склалося не так, як гадалося: решта членів сенату засудили їх як зрадників батьківщини, і вони всі порозбігалися хто куди. Брут і Кассій подалися на Схід, зібрали чимале військо і рушили проти цезаря Октавіана164 й Антонія, спадкоємців Цезаря. Коли Октавіан і Антоній виставили свої війська проти них і при Філіппах розбили і розігнали сили Брута і Кассія, сам Брут наклав на себе руки.

Порція, почувши такі вісті, не мислила для себе щастя в подальшому житті без свого чоловіка. Пам’ятаючи свою обітницю, не бачила іншого шляху до смерті, аніж на зразок давнього випадку з бритвою. Але не маючи нічого при собі, щоб швидко, підкоряючись пориву, здійснити свій задум, зачерпнула пригорщу палаючого вугілля, що було якраз під рукою, і не вагаючись засипала собі в уста і проковтнула. Жар випалив нутрощі й спровадив душу Порції на той світ.

Без сумніву, наскільки незвичним був її спосіб самогубства, настільки більшу славу подружньої вірності він приніс загиблій. Навіть смерть, яку власноруч заподіяв собі її батько, анітрохи не затьмарила заслуженої слави Порції.
83. Курія, дружина Квінта Лукреція
Курія була римлянкою; якщо покладатися на її ім’я, то можна стверджувати, що вона походила з родини Куріїв, а якщо покладатися на її вчинки, то вона була блискучим взірцем дивовижної поміркованості та чистої віри.

У часи великих заворушень, коли за наказом тріумвірів у місті були виставлені нові списки проскрибованих,165 до них серед багатьох інших потрапив також Квінт Лукрецій, чоловік Курії. Більшість одразу ж покинули батьківські землі, заледве знайшовши сховок у печерах диких тварин, у віддалених горах чи поміж ворогів римського народу. І лише Лукрецій, послухавшись поради коханої дружини, безстрашний, залишився в мурах міста, в рідних стінах свого будинку, закрившись у своїй спочивальні, в обіймах власної жінки. Дружина вберегла його такою чудовою кмітливістю, чутливою старанністю та чистотою віри, що ніхто, крім однієї втаємниченої служниці, навіть близькі родичі не те що не знали нічого, а навіть не здогадувалися ні про що.

Лише уявімо собі, скільки разів, уміло прикриваючи таємницю, Курія виходила на люди у старому вбранні, з недоглянутою зовнішністю, зморщеним обличчям, заплаканими очима, нечесаним волоссям, без жодних прикрас, з тривожним подихом у грудях, з удавано безумним поглядом і наче сама не в собі, сновигала містом, заходила у храми, бродила вуличками, тремтячим і зламаним голосом, так наче вже надокучила богам своїми благаннями й голосінням, розпитувала перехожих та друзів, чи вони не зустрічали її Лукреція, чи не знають, чи він живий, куди і з ким подався, за якою надією, додаючи, що найбільше прагнула б долучитися до нього у втечі, вигнанні та незгодах. Вона мала робити багато всілякого, що зазвичай роблять нещасні, аби надійно приховати сховок свого чоловіка. Але якими лестощами, якими обіцянками, якими переконаннями вдалося їй умовити служницю стати союзницею і з кам’яним серцем зберігати таємницю? Якими втіхами могла вона підтримувати надію свого тремтячого чоловіка, полегшити жаль у його зневіреному серці, змінивши сум на радість?

У той час, коли всі інші, зазнавши такого ж нещастя, наражалися на штормове море, грозове небо, віроломство варварів, нестримну ненависть ворогів та руку переслідувача, тільки один Лукрецій почувався безпечно і захищено на лоні своєї милої дружини. Цією святою справою Курія заслужено здобула собі вічну славу.
84. Гортензія, донька Квінта Гортензія
Гортензія, донька видатного оратора Квінта Гортензія,166 заслуговує гідної похвали. Вона не тільки щиросердечно цінувала красномовність свого батька, а навіть, якщо цього вимагала необхідність, сама переймала вишуканість промов, чого часом потребують учені мужі.

Під час тріумвірату, коли велика кількість жінок, зважаючи на потреби республіки, несла на собі нестерпний тягар грошових податків, ніхто з чоловіків не знаходив у собі сили надати їм захист; і тільки Гортензія відважилася винести на розгляд тріумвірів справу всього жіноцтва. Вона виступила так успішно і з такою невичерпною красномовністю, що слухачі незмірно дивувалися, гадаючи, що вона змінила свою стать і переродилася Гортензієм.

Така велична справа, за яку взялася Гортензія, ознаменувалася належним завершенням: не схибивши ані в жодній тезі своєї промови, ані в незаперечних доказах свого права, вона не отримала від тріумвірів заперечення ні в чому з того, що вимагала. Вони щиро погодилися відкликати більшу частину накладеного податку, зауваживши, що хоча мовчанка жінок у питаннях щодо республіки й викликає повагу, все ж, якщо є така можливість, яскрава і плинна красномовність має бути належно схвалена. Після завершення слухань, завдяки чудовій роботі Гортензії, матрони легко справлялися з виплатою решти податків, що було зовсім небагато.

Як видно, дух давнього роду розцвів у Гортензії, тож чи не можу сказати, що ця жінка заслужено носила ім’я Гортензія?
85. Сульпіція, дружина Трусцелліона
Сульпіція, дружина Лентула Трусцелліона, здобула собі незнищенну славу своєю добродушністю. Її чоловіка, Лентула, тріумвіри занесли у списки проскрибованих, як і чоловіка Курії. Шукаючи порятунку, він подався у Сицилію і там, як вигнанець, залишався у бідності. Сульпіція, знаючи про це, вирішила терпіти всі незгоди разом із чоловіком, оскільки вважала негідним, коли жінки, втішаючись розкішними почестями і блискучою долею разом із чоловіком, при найпершій нагоді втікають, коли він потрапить у біду.

Але не так легко було Сульпіції долучитися до свого чоловіка: її мати, Юлія, пильно слідкувала, щоб донька не подалася за коханим. Однак яких тільки сторожів не перехитрить справжня любов? Вибравши догідну мить і накинувши одяг служниці, перехитривши матір і решту сторожі, тільки з двома служницями і стількома ж служниками відважна жінка покинула рідну землю і батьківські пенати та й подалася на вигнання за своїм чоловіком, хоча закон дозволяв їй розлучитися з нещасливцем і одружитися знову. Славна жінка не відала страху: потаємними стежками, долаючи лють моря та гори Італії, віднаходила вона непевні сліди свого чоловіка, шукаючи його по невідомих краях; а знайшовши, вже не розлучалася. Адже вважала, що набагато почесніше перейти через тисячі незгод життя разом зі своїм знедоленим чоловіком, аніж втішатися насолодами і спокоєм на батьківщині, в той час коли любий поневіряється на вигнанні.

Таке рішення, безумовно, засвідчило велику мудрість, що притаманна радше чоловікові, а не жінці. Адже не завжди жінки повинні виблискувати золотом і діамантами, не завжди мають віддаватися пишноті, не завжди мають ховатися від літнього сонця і зимового дощу,167 не завжди мають піклуватися лише про спочивальню, не завжди мають щадити себе. Вони повинні, якщо цього вимагає доля, разом з чоловіками долати труднощі, терпіти вигнання, переносити бідність, мужньо дивитися в очі небезпеці, а яка з цим не погоджується – не знає, що таке бути дружиною. Це і є військова служба жінок, їхні війни, перемоги та славні тріумфи, якими вони вирізняються. Розніженість, розкіш та домашній затишок побороти чесністю, стійкістю та розважливістю – у цьому полягає вічна їх слава і добре ім’я.

Нехай почервоніють не лише ті, які з усіх сил намагаються наздогнати тінь щастя, але й ті, які з огляду на вигоду подружнього життя бояться морської хвороби, втомлюються від легкої праці, жахаються чужих народів, страшаться, чуючи рев бика, однак, супроводжуючи своїх перелюбників, тут же радіють втечі, їм подобаються морські подорожі, їх змужнілий дух тут же пристає на всілякі безглузді витівки.
86. Корніфіція, поетеса
Корніфіція, чи була вона римлянкою, чи іноземкою – не пам’ятаю, чи я щось читав про це; однак древні свідчення переконують, що вона справді заслуговує згадки.

Адже Корніфіція в часи правління цезаря Октавіана випромінювала таку поетичну вправність, що видавалося, наче вигодовувалася не молоком Італії, а водами Касталії.168 Своєю славою дорівнювалася Корніфіцію,169 рідному братові, славному на той час поетові. Я вважаю, що Корніфіція не вдовольнилася лише своїм блискучим талантом слова і тому за покликанням святих Муз взялася своєю звиклою до пера рукою за складання поезій, гідних Муз. Покинувши жіночі заняття, вона створила багато чудових епіграм, які прислужилися Святому Гієроніму, пресвітерові, як він сам засвідчує. Однак я не довідався, чи якісь її твори дійшли до наступних віків.

Наскільки славно для жінки, покинувши жіночі заняття, присвятити свій талант вивченню визначних поетів! Нехай присоромляться всі ледачі та всі ті, що недооцінюють самі себе. Адже народившись наче для дозвілля і спочивалень, вони самі себе переконують, що не годяться ні для чого іншого, хіба лише для чоловічих обіймів, народження та вигодовування дітей. Але добряче попотівши над науками, можуть пригодитися навіть до того ж, що роблять відомі чоловіки.

Корніфіція не змарнувала тієї сили, яку отримала від природи: розумом і наполегливістю вона перевершила свою жіночу натуру, почесною працею увіковічивши своє ім’я. Цей чудовий, рідкісний і непересічний взірець жінки можна порівнювати з небагатьма чоловіками.
87. Маріанна, цариця юдеїв
Маріанна, єврейська жінка, більше щастя зазнала від своїх предків, аніж від чоловіка. Була вона донькою Аристобола, юдейського царя, від цариці Александри, доньки царя Гиркана. Славилася Маріанна своєю небаченою красою. Вважають, що вона не тільки перевершувала привабливістю всіх тогочасних жінок, але й була наче образом небесного, а не земного цвіту. Добре бачив це також Марк Антоній, тріумвір.

Маріанна мала брата від тих же батьків, називався він Аристобол, був її однолітком і таким же красенем. Мати Александра, поховавши Аристобола, свого чоловіка, неймовірно прагнула і докладала всіх зусиль, аби цар Ірод, чоловік Маріанни, надав її синові посаду верховного жерця. За порадою свого друга Ґелія, жінка послала тріумвірові Антонію портрети своїх дітей, які намалював на дерев’яних табличках один дуже вправний художник. Оскільки, як говорять, Антоній мав славу надзвичайно пристрасного чоловіка, то картини вислали до нього в Єгипет, щоб пробудити його зацікавлення дітьми і, відповідно, схилити на сторону Александри.

Але повернімося до Маріанни. Хоча вона й славилася своєю нечуваною красою, все ж набагато більше звеличилася своєю визначною мужністю. Коли доросла до зрілого віку, під нещасливим пророцтвом побралася з Іродом Антипатром, юдейським царем. На нещастя Маріанни, він сильно покохав її за надзвичайну красу.

Ірод неймовірно тішився, що він єдиний на білому світі володіє такою божественною красою. Але згодом почав сильно журитися, щоб хтось інший не дорівнявся до нього в такому щасті: турбувався, щоб Маріанна не пережила його. Аби запобігти цьому, доручив Ципринні, своїй матері, й друзям, щоб у разі його смерті від рук Антонія або Октавіана, чи в разі якогось нещасного випадку тут же вбили Маріанну – вперше, коли його викликав Антоній до Єгипту на слухання справи про вбивство Аристобола, брата Маріанни, до якого той був безпосередньо причетний, і вдруге, вже після смерті Антонія, коли звертався до цезаря Октавіана, просячи пробачення за те, що надавав дружню військову допомогу Антонієві у боротьбі з Октавіаном.

Яке сміху гідне безумство царя, що був надзвичайно проникливий в іншому, щоб, заздалегідь побиваючись чиєюсь зовсім непевною насолодою, врешті заздрісно відправити когось на той світ!

З плином часу відкрилася для Маріанни страшна таємниця, заклятий гнів на Ірода затаївся в її серці за підступне вбивство Аристобола, додавало ненависті й переконання, що вона потрібна чоловікові лише для замилування красою, подвійно тяжіло в грудях дворазове засудження до несправедливої смерті. Не пригасило запалу навіть те, що народила Іродові двох чудових синів, Александра й Аристобола:170 у пориві злості відмовила люблячому чоловікові в обіймах. Зневажаючи його і наче відчувши у собі відродження всього царського роду, почала докладати всіх зусиль, аби розтоптати його високе становище: не вагаючись, при найменшій нагоді відверто заявляла, що Ірод – чужинець, а не юдей, що не походить з царського роду, що він з простолюду і навіть з Палестини, що не гідний дружини царської крові, називаючи його злісним, надмірним, безвірним, нечестивим і нелюдським звіром.

Ірод усе це ледве терпів – однак любов не дозволяла йому відплатити жінці жорстокістю. Деякі джерела оповідають, що коли справи погіршали, Ципринна, мати Ірода, разом із Саломіною, його сестрою (вони обидві надто ненавиділи Маріанну), зумисне намовили виночерпія, щоб той звинуватив Маріанну перед Іродом, начебто вона запропонувала йому напоїти Ірода любовним напоєм власного приготування. Інші, натомість, стверджують, що Маріанна, зненавидівши Ірода, за власним бажанням переслала Антонієві свій чудовий портрет (не той, що був намальований на замовлення її матері, про який говорилося раніше), аби пробудити в ньому прагнення здобути її та викликати у ньому ненависть до Ірода. Врешті Ірод повірив у недоброзичливість Маріанни, роздратувався, запалився болісним гнівом і довго жалівся своїм друзям. Вони переконали його, це переконання підтримала й Александра, мати Маріанни, аби вслужитися перед Іродом, і вони зійшлися на тому, що, зважаючи на спробу замаху на царську велич, необхідно скарати Маріанну на голову.

Маріанна у відповідь виявила гідну силу духу: зневажаючи нависаючу смерть, з прекрасним і незворушним виразом обличчя, поводячись зовсім не по жіночому, мовчки вислухала докори матері, безслізно споглядаючи ридання всіх довколишніх. З тріумфальною радістю, без тіні страху на збудженому обличчі, без слова благань про порятунок прийняла вона смерть від руки ката, наче щось довгождане.171

Незворушна гордість Маріанни не лише перетворила ненависть розгніваного царя на глибокий сум, але й здобула для її імені віки слави – значно більше, аніж Ірод міг би дати їй місяців життя, якби вона випрошувала їх у нього слізними благаннями.
88. Клеопатра, цариця Єгипту
Клеопатра,172 єгиптянка, про яку колись гомонів цілий світ, виводить свій рід від македонського царя Птолемея, сина Лага, через довгий ланцюг славних царів. Була вона донькою Птолемея Діонісія чи, як говорять деякі дослідники, царя Мінея. Великою неправдою діставшись до трону свого царства, окрім чудових рис обличчя і походження, врешті вона не відзначилася ніякими особливими вчинками, однак на весь світ прославилася жадібністю, жорстокістю і розкошолюбством.

Але почнімо від початку її панування. Як говорить дехто, коли Діонісій, чи Міней, великий друг римського народу, був на смертному ложі під час другого консульства Юлія Цезаря, то залишив старшому синові, якого деякі джерела називають Лизанієм, заповітну табличку, аби той одружився з Клеопатрою, його старшою донькою, і по смерті батька щоб вони царювали разом. Оскільки така практика в Єгипті була загальноприйнятою, хоча й ганебною, і не одружувалися хіба що з матерями чи доньками, то так вони й зробили. Але невдовзі, палаючи жадобою влади, Клеопатра, як усім стало зрозуміло, напоїла отрутою безневинного п’ятнадцятирічного юнака, свого брата і чоловіка водночас, і сама заволоділа престолом.

Деякі джерела говорять, що Помпей Великий, завоювавши майже цілу Азію, подався в Єгипет і передав царство братові померлого юнака. Клеопатра розгнівалася і зібрала проти Помпея військо. Врешті Помпей загинув у Фессалії, на узбережжі Єгипту, від руки царя, якого сам і поставив. Згодом прийшов до Єгипту Цезар і застав двох правителів, що воювали між собою.

Цезар викликав їх обох до себе, щоб відповіли за свої вчинки. Не розповідатиму про молодого Птолемея, але Клеопатра, самовпевнена жінка з вродженою зловмисністю, прийшла до Цезаря в пишному царському вбранні: затягнувши повелителя світу в свої тенета, сподівалася отримати царство. Вміючи користуватися своєю привабливістю, своїми вогнистими очима та мило примовляючи, вона швидко досягнула того, чого прагнула: невеликим трудом затягнула ласолюбного повелителя у свою спочивальню. В той час, коли александрійці здійняли бунт, Цезар і Клеопатра були разом упродовж багатьох ночей і, як багато хто говорить, тоді вона й зачала сина, якого згодом назвала Цезареоном, від імені батька.

Згодом, коли Цезар відпустив також молодого Птолемея, той підняв повстання проти свого ж визволителя і подався з військом у Дельту, щоб перехопити Мітридата Пергамського, який ішов на допомогу Цезареві. Але Цезар коротшим шляхом випередив Птолемея і розбив його військо. Птолемей намагався втекти у невеличкому човні, але той потонув, перевантажений великою кількістю втікачів. Так усе й заспокоїлося: александрійці здалися, Цезар зібрався в похід на Фарнака, царя Понту, який підтримував Помпея, і це було ніби платою за подаровані ночі; а щоб Клеопатра залишалася вірною, надав цариці Єгипет, оскільки вона нічого іншого не бажала; однак взяв із собою Арсиною, сестру Клеопатри, щоб новоспечена повелителька Єгипту не здійняла ще якийсь новий бунт проти нього.

Тож Клеопатра, здобувши владу подвійним злочином, повністю віддалася своїй похоті. Ставши наче царицею всіх східних розпусників, жадібна до золота й коштовностей, своїми уміннями позбавила значних статків не лише всіх коханців, але й подейкують, що всі храми і святилища в Єгипті обчистила від коштовних глеків, статуй та інших дорогоцінностей.

Коли Брут і Кассій, вчинивши замах на Цезаря, самі зазнали поразки, у Сирію вирушив Антоній. Клеопатра подалася йому назустріч і легко заворожила нечестивого чоловіка своєю красою та звабливими очима. Заполонивши нещасного своїм коханням, Клеопатра, отруївши нещодавно брата, намовила Антонія вбити й сестру Арсиною, аби усунути будь яку загрозу для свого правління. Злочин здійснили у храмі Діани Ефеської, куди нещасна втекла в надії отримати прихисток. Такий дарунок, перший знак своєї розпусти, Клеопатра отримала від нового коханця.

Не довго зволікаючи і добре знаючи вдачу Антонія, підступна жінка заповзялася вимагати від нього Сирійське і Арабське царства. Хоча це вже видалося йому надмірним і невідповідним, все ж, для вгамування прагнення своєї улюблениці, Антоній надав їй частину одного й іншого, додавши також усі міста, розташовані на узбережжі Сирії між Єгиптом і рікою Елевтерій, залишивши для себе тільки Сидон і Тір.

Отримавши жадане, Клеопатра подалася з Антонієм аж до Євфрату, коли той вирушив на вірменів чи, як говорять інші, на парфів. Коли Клеопатра поверталася в Єгипет через Сирію, її радо прийняв у себе Ірод Антипатр, що тоді був царем Юдеї: вона, навіть не зашарівшись, через служника запропонувала йому своє ложе, а в разі згоди як дарунок надумала здобути собі юдейське царство, яке той нещодавно здобув завдяки Антонію.

Однак Ірод, знаючи натуру цієї жінки, відмовився не тільки з поваги до Антонія, а навіть, прагнучи позбавити його від такої нечестивої жінки, зопалу намірився проштрикнути її мечем, але друзі відмовили його. Клеопатра, зневірившись, вдала, що затрималася начебто через те, щоб віддати Іродові данину з Єрихона, де ростуть бальзамові дерева. Ці рослини вона згодом перенесла у Вавилон, що в Єгипті, де вони цвітуть і сьогодні. За це вона отримала великі дарунки від Ірода і подалася назад у Єгипет.

Відтак Антоній, втікаючи з Парфії, повернувся в Єгипет і викликав Клеопатру на зустріч. Він підступно схопив Артавазда, вірменського царя, сина Тиграна, разом зі всіма його синами і сатрапами, загарбав усі його величезні скарби і самого царя привів, закованого в срібні кайдани. Аби затягнути жадібну Клеопатру в свої обійми, слабовольний чоловік поклав їй до ніг полоненого царя у величному царському вбранні та всю здобич. Не тямлячи себе від щастя, жадібна Клеопатра настільки звабно і гаряче обійняла Антонія, що той, розлучившись із Октавією, сестрою цезаря Октавіана, віддав усе своє кохання Клеопатрі, зробивши її своєю дружиною.

Не стану згадувати про арабські мазі, пахучі аравійські ладани і п’янкі напої, які розливав на щоденних грандіозних бенкетах цей ненаситний чоловік, коротко скажу про інше. Намагаючись зробити бенкет Клеопатри якомога величнішим, якось він запитав, що може додати вишуканості до її щоденних страв. На що розпусна жінка відповіла: якщо він захоче, вона може витратити десять мільйонів сестерціїв на один обід. Антоній подумав, що це неможливо, але йому було цікаво на таке поглянути й скуштувати, тож вирішив побитися об заклад і прикликав Луція Планка як суддю.

Коли наступного дня обід не перевищив звичайний, Антоній уже намірився висміяти обіцянку, але Клеопатра тут же наказала служникам винести другу страву. Служники, знаючи задум, принесли лише один келих з гострим оцтом. Клеопатра, не вагаючись, тут же зняла з одного вуха неймовірної коштовності перлину, яку носила за східним звичаєм як прикрасу, розчинила її в келихові з оцтом і випила рідину. Коли ж вона простягнула руку за другою, що була в другому вусі, аби зробити таке саме, Луцій Планк тут же проголосив, що Антоній програв. Таким чином завдяки перемозі цариці друга перлина збереглася. Згодом коштовність привезли до Рима, в Пантеон, розділили і вклали у вуха Венери: так упродовж тривалого часу для споглядаючих це було свідченням половини обіду Клеопатри.

Жага інших царств у цієї ненаситної жінки з дня на день невпинно зростала. Підсумовуючи усі свої побажання, вона почала випрошувати в Антонія, що був напідпитку і, можливо, вставав з за столу одразу після славнозвісного обіду, цілу Римську імперію – наче в його владі було таке їй подарувати. Антоній, очевидно, будучи не зовсім у собі, належно не зваживши свої можливості та можливості римлян, обіцяв їй такий подарунок.

О благий Боже! Яка незмірна зухвалість прохаючого і не менша дурість обіцяючого! Надто ліберальним чоловіком він був! Упродовж стількох століть, з такими зусиллями, проливши стільки крові, ціною смерті багатьох героїв і навіть багатьох націй, такими грандіозними ділами, стількома війнами заледве здобули імперію – і одразу так необдумано подарувати її жінці, що попросила, наче то був власний будиночок.

І що ж сталося? Через розлучення з Октавією насіння війни між Октавіаном і Антонієм уже було посіяне: тож обидві сторони, зібравши війська, рушили одна на одну.

Антоній з Клеопатрою на позолочених кораблях з пурпуровими вітрилами рушили до Епіру. Але зустрівши ворога, у сухопутній битві одразу зазнали поразки і відступили до свого флоту, а відтак військо Антонія подалося в Акцій, сподіваючись отримати перемогу в морській битві. Октавіан разом зі своїм зятем Агриппою перестріли їх з величезним флотом. Відважно вступивши у важкий бій, жодна сторона довго не могла взяти гору. Але як тільки антоніанці почали відступати, погордлива Клеопатра втекла на своєму позолоченому кораблі, прихопивши із собою ще шістдесят інших. Антоній, тут же опустивши знамено на преторіанському кораблі, подався за нею. Повернувшись у Єгипет, вони відіслали своїх спільних дітей на Червоне море, а самі намарно стали готувати війська для захисту царства.

Октавіан, переможно переслідуючи Антонія і Клеопатру, в багатьох успішних битвах повністю розгромив їх війська. Просячи запізнілого миру, ті отримали відмову, і зневірений Антоній, як говорять багато істориків, у царському мавзолеї мечем укоротив собі життя.

Коли Александрія пала, Клеопатра намагалася застосувати свій талант, який успішно випробувала на Цезареві й Антонієві, ще й на молодому Октавіанові, але намарно. Довідавшись, що її залишили для показу на тріумфі, зневірилася в порятункові: одягнувши царські одежі, пішла вслід за своїм Антонієм. Розрізавши собі вени на зап’ястках, поклала собі на рани отруйних змій. Говорять, що ці змії спричиняють смерть, насилаючи сон. Поринувши в сон, нещасна жінка знайшла кінець своїй пожадливості, розпусності та життю. Октавіан намагався повернути її до життя, прикликав псиллів,173 щоб відсмоктали отруту з ран, але було вже надто пізно.

Інші джерела переконують, що вона померла раніше і зовсім не так. Антоній, як говорять, готуючи війну в Аттиці, запідозрив, що втрачає довіру Клеопатри, тому перестав споживати питво та їжу, попередньо не перевіривши. Клеопатра, помітивши, що відбувається, надумала очиститися в очах Антонія. Скропивши отрутою квіти, якими за день до того прикрасила їхні корони, одягнула вінок на голову і почала загравати з Антонієм. Добряче розвеселившись, запропонувала йому випити вінок: вкинула квіти в келих і розмішала; та коли Антоній уже був намірився випити, Клеопатра перехопила його руку, сказавши: «Любий Антонію, я є тією Клеопатрою, якій ти більше не довіряєш, демонструючи це новою недоречною перевіркою страв, але ось тут, якби я хотіла, то мала б і можливість, і нагоду напоїти тебе». Антоній, зрозумівши хитрість, яку Клеопатра сама розкрила, одразу ж відвів її у в’язницю і примусив перехилити келиха, якого вона не дала йому випити. Говорять, що так вона й померла.

Однак перша версія є популярнішою.174 Я хочу додати, що Октавіан розпорядився добудувати гробівець, розпочатий Антонієм, де й поховали їх обох разом.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка